Програма українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (5-9 класи)



Сторінка3/6
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.42 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6


Соціокультурна змістова лінія


Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги


до рівня соціокультурної компетентності учнів

Cфери відношень

Тематика текстів


Теми висловлювань учнів

Я і українська мова й література.
Я і Батьків-щина, (її природа, історія)

Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Я і мистецтво (традиційне й професійне).

Я і ти (члени родини, друзі, товариші).

Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)

Я як особистість



Українська мова – основа національної ідентичності.
Етнографічне районування України. Рослинний і тваринний світ рідного краю. Особливості природного ландшафту України. Сім природних чудес України. Гармонія людини й природи.

Родинно-побутова культура українців. Народна пісня – душа народу. Колискова. Обрядові пісні. Історія кобзарства в Україні. Кобзарі й лірники. Гумористична й сатирична творчість українського народу. Національне традиційне вбрання українців. Символіка народного костюма. Українська народна архітектура.

Художньо-культурна цінність декоративно-прикладного мистецтва. Плетіння, вишивка, ткацтво, килимкарство, кераміка, мереживо тощо.

Моя родина, родовід. Родинні цінності, свята й традиції. Мати – берегиня роду. Життя за нормами народної моралі. Етика спілкування. Слово як духовна святиня. Домашні обов’язки. Дружба й товаришування.

Світ моїх захоплень.


«Барви українського слова», «Чистіша від сльози вона хай буде».

«Барвінковий край», «Рідні краєвиди»,

«Велична премудра природа».

«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине» (Т.Шевченко), «Мамина пісня», «Ой весна, весна, днем красна», «Про що розповідає старенька хата».

«Одягни вишиванку».

«Мережила скатертину».


«Ой, роде наш красний», «Із замуленого джерела води не нап’єшся».

«Люди, з яких я беру приклад»,

«Любить людей мене навчила мати…» (В.Симоненко).

«Пізнай самого себе», «Не одяг прикрашає людину, а добрі справи».


Учень (учениця):

сприймає,

аналізує,

оцінює прочитані чи почуті відомості і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення

певної комунікативної мети;

використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;

усвідомлює необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.




Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія


Види загально-

навчальних вмінь


Орієнтовні вимоги до

рівня діяльнісної компетентності учнів

Організаційно-

контрольні


Учень (учениця) самостійно чи за допомогою вчителя:

визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

здійснює план;

оцінює здобутий результат і робить відповідні корективи.


Загальнопізна-

вальні (інтелектуальні, інформаційні)



Учень (учениця) самостійно чи за необхідною допомогою вчителя:

аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;


здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;

систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;

моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі

Учень (учениця) за певною допомогою вчителя чи самостійно:

уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;


помічає й формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).


Естетико-етичні

Учень (учениця) помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;

критично оцінює свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;

виявляє готовність і здатність творити добро словом і ділом.


7 клас

(88 год. 2,5 год. на тиждень)

(3 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовленнєвої компетентності учнів



1

22

(заг.)

Відомості про мовлення

Повторення вивченого про текст, його структурні особливості, мовні засоби зв’язку речень у тексті Мікротема тексту (практично) .

Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про

публіцистичний стиль.

Складний план власного висловлювання (практично). Різновиди читання: ознайомлювальне, вивчальне, переглядове.

Ознайомлювальне читання (практично).

Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини, опису дій, роздуму дискусійного характеру.

Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.

Стилістична помилка ( практично).


Учень (учениця):

розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники);

визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови;

знаходить і виправляє стилістичні помилки.




2


Види робіт

Сприймання чужого мовлення:

Аудіювання (слухання-розуміння)

Сприймання на слух прямо не вираженої емоційно-оцінної інформації, розрізнення на слух відомої й нової інформації, поділ прослуханого тексту на частини, розуміння логічного й емоційно-оцінного компонентів його змісту.

Слухання-розуміння текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких

стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (зокрема опис зовнішності людини, опис дій, роздум дискусійного характеру);

жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Читання мовчки і вголос

Читання мовчки текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис, роздум (зокрема опис зовнішності людини, опис дій, роздум дискусійного характеру); жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки. Ознайомлювальне читання (практично).


Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту для збагачення власного мовлення)

Учень (учениця):

розуміє з одного прослухування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту обсягом 600-700 слів – 6-7 хв., інших стилів обсягом 500-600 слів (також публіцистичного) – 5-6 хв.);

прогнозує зміст висловлювання за формулюванням теми, поданим планом;

виокремлює ключові слова й записує їх у процесі слухання;

розрізняє прямо не виражену в тексті емоційно-оцінну інформацію; спеціальні засоби для виділення основних положень тексту; відому й нову інформацію;

визначає основну й другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби в текстах (складніших порівняно з попередніми класами) ;

складає простий план почутого;

оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом.

Учень (учениця):



читає мовчки відповідно до їхнього віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120-210 слів за хв.;

користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну й другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює дібраний матеріал);

складає складний план прочитаного;

визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту;

оцінює прочитане (його зміст, форму, авторський задум і мовне оформлення). Учень:

виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум;

оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

3




Відтворення готового тексту:











Перекази за простим і складним планами.

Говоріння:

Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини.

Докладний переказ тексту

публіцистичного стилю мовлення.

Стислий переказ тексту наукового стилю.

Письмо:

Докладні перекази розповідного тексту з елементами опису зовнішності людини в художньому стилі й тексту-роздуму дискусійного характеру.

Стислий переказ розповідного тексту з елементами опису дій в художньому стилі.


Учень (учениця):

переказує докладно й стисло (усно й письмово) прослухані й прочитані тексти художнього, наукового й публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 200-250 слів, стислого – у півтора рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами;

оцінює текст (його зміст, форму, авторський задум і мовне оформлення).

4




Створення власних висловлювань:

Діалогічне мовлення:

Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.

Монологічне мовлення:

Твори за простим і складним планами.

Говоріння:

Твір-опис зовнішності людини в художньому стилі.

Твір-опис дій на основі власних спостережень (у формі інструкцій або настанов, керівництва до виконання певних дій).

Твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю.



Письмо:

Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі.

Твір-опис дій, виконуваних автором в художньому стилі (наприклад, приготування обіду, моделювання, малювання, шиття, вишивання тощо).

Твір-оповідання за поданим сюжетом.

Портретний нарис у публіцистичному стилі.

Анотація.



Ділові папери. Розписка.

Учень (учениця):

складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі;

розігрує діалог (орієнтовно 8-10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника;

додержується норм української літературної мови й правил спілкування;

висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь із використанням прислів’їв і приказок;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Учень (учениця):

складає усні й письмові твори за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (зокрема твори-описи зовнішності людини й дій, твір-роздум дискусійного характеру); жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, портретний нарис, анотація, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу й жанру мовлення;

збирає й систематизує матеріал для твору;

додержується вимог до мовлення й основних правил спілкування;

помічає й виправляє недоліки у власному й чужому мовленні;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

Міжпредметні зв'язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту й художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво); нариси на суспільну тему (історія).


Мовна змістова лінія






Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовної компетентності учнів


1


63 (заг.)
1


Вступ

Мова – скарбниця духовності народу



Учень (учениця):

усвідомлює роль мови в збе-реженні духовних надбань народу;

аргументовано доводить своє твердження з теми уроку.



2

3

Повторення та узагальнення вивченого

Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.

Частини мови. Вивчені групи орфограм.


Учень (учениця):

розставляє правильно розділові знаки в простому й складному реченнях відповідно до вивчених правил;

знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми;

визначає належність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми;

виправляє допущені помилки;

складає прості й складні речення; читає й переказує тексти з різними видами речень.

3

18


Морфологія. Орфографія

Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення).

Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова. Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу.

Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного й наказового способів.

Безособові дієслова.

Способи творення дієслів.



Правопис дієслів.

Не з дієсловами (повторення).

Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).

Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення).

Буква ь у дієсловах наказового способу.



Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія й фразеологія.

Уживання дієслів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (зокрема приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова.

Фонетика. Орфоепія.

Вимова дієслів на –шся, -ться. Чергування приголосних у дієсловах.

Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.

Культура мовлення й стилістика.

Засвоєння дієслівних словосполучень із керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.

Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини.

Міжпредметні зв’язки. Метафора, уособлення (література).

Учень (учениця):

усвідомлює загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

знаходить дієслово в реченні; визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;

правильно вимовляє дієслова й пише їх із вивченими орфограмами;

аргументує написання орфограм;

знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;

використовує правильно форми дієслів у мовленні;

аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;

конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, зокрема в переносному значенні;

редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших;

складає й розігрує діалоги відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу й способу замість іншого;

складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, зокрема висловлювання в художньому стилі з дієсловами 2-ї особи однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини;

усвідомлює роль дієслів у досягненні точності, інформативності й виразності мовлення.


4

10

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Активні й пасивні дієприкметники. Творення й відмінювання активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то.



Правопис дієприкметників.

Правопис голосних у закінченнях дієприкметників.



Відокремлення комами дієприкметникових зворотів (після означуваного іменника).

Учень (учениця):

усвідомлює загальне значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

відрізняє дієприкметник від прикметника;

знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то;

визначає дієприкметники активного й пасивного стану; засоби їх творення;

пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;







Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.

Н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження.

Не з дієприкметниками.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки й прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники.

Синтаксис. Пунктуація. Уживання дієприкметників і дієприкметникових зворотів у ролі другорядних членів речення. Розділові знаки при дієприкметникових зворотах.

Культура мовлення й стилістика.

Правильне використання активних дієприкметників у мовленні. Побудова речень із дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень із дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного й пасивного стану. Використання в мовленні безособових форм на -но, -то.

Текст (риторичний аспект).

Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів.

Міжпредметні зв’язки. Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).

правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;

пояснює орфограми в дієприкметнику й пунктограми;

знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила;

правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;

складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; здійснює їх заміну підрядним реченням;

використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.

5

7

Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного й доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

Правопис дієприслівників.

Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.



Не з дієприслівниками.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т.ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.

Синтаксис. Пунктуація. Дієприслівники й дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення. Розділові знаки при дієприслівниковому звороті й одиничних дієприслівниках.

Культура мовлення.

Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях із дієприслівниковим зворотом.

Текст (риторичний аспект).

Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.

Міжпредметні зв’язки. Використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень (учениця):

усвідомлює загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника;

знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;

відрізняє дієприслівник від дієприкметника;

визначає граматичні ознаки дієприслівника;

пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах

виправляє помилки у вживанні й правописі дієприслівників;

правильно будує речення з дієприслівниковими зворотами, інтонує їх.

конструює прості речення з дієприслівниками й дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;

читає й переказує тексти з дієприслівниками й дієпри-слівниковими зворотами;

складає монологи й діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.

6

14

Прислівник, загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Наголос у прислівниках.

Розряди прислівників (практично).

Ступені порівняння прислівників.

Способи творення прислівників.

Правопис прислівників

Букви н та нн у прислівниках.



Не і ні з прислівниками.

И та і в кінці прислівників.

Правопис прислівників на -о ,-е, утворених від прикметників і дієприкметників.

Написання прислівників окремо, разом і через дефіс.

Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день...



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Прислівники-синоніми й антоніми; прислівники-омоніми до іменників із прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками



Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення.

Культура мовлення й стилістика.

Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті й засобу підсилення виразності мовлення.

Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього й публіцистичного стилів.

Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).

Учень (учениця):

усвідомлює загальне значення, морфологічні ознаки, синтак-сичну роль прислівника;

знаходить прислівники в реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови;

визначає його граматичні ознаки;

утворює ступені порівняння, практично застосовує правила правопису;

правильно наголошує прислівники;

помічає й виправляє помилки в правописі прислівників;

аналізує й визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;

складає речення з прислівниками й мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті;

створює усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.


7

3

Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку слів у словосполученні й реченні.

Види прийменників за будовою.

Непохідні й похідні прийменники.

Правопис прийменників.

Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія

Прийменники-синоніми й антоніми.

Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення.

Культура мовлення й стилістика.

Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо).

Текст (риторичний аспект).

Використання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне використання повтору прийменника в народнопоетичній творчості.

Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).

Учень (учениця):

знаходить прийменники в реченні;

відрізняє їх від сполучників і часток;

правильно поєднує з іменниками;



застосовує правила правопису прийменників; знаходить і виправляє помилки в їх правописі;

аналізує тексти щодо правильності використання прийменників із відмінковими формами іменників;

складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями;

редагує тексти щодо правильності використання прийменникових засобів милозвучності мовлення.

8

3

Сполучник як службова частина мови.

Види сполучників за будовою, походженням, способом використання в реченні.

Використання сполучників у простому й складному реченнях: сполучники сурядності й підрядності.

Сполучники й сполучні слова.



Правопис сполучників.

Написання сполучників разом та окремо. Розрізнення сполучників і однозвучних слів.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми й крилаті вислови зі сполучниками.

Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного й складнопідрядного речень.

Культура мовлення й стилістика.

Використання в мовленні сполучників-синонімів.

Текст (риторичний аспект).

Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези.

Міжпредметні зв’язки.Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень (учениця):

знаходить сполучники в реченні;

відрізняє їх від прийменників і часток;

визначає види сполучників за будовою, способом використання в простому й складному реченнях;

правильно пише сполучники; помічає й виправляє помилки в їх написанні;

правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників;



використовує сполучники у власних висловленнях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості й складні речення;

редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.

9

4

Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.

Правопис часток ( із займенниками й прислівниками) ( повторення).

Написання часток -бо, -но, -то, -от, -таки.



Не, ні з різними частинами мови (узагальнення).

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Частки синоніми й антоніми. Фразеологізми й крилаті вислови з частками.

Синтаксис.

Частка в спонукальних і окличних реченнях.

Культура мовлення.

Виразне читання речень із частками.

Текст (риторичний аспект).

Використання часток для підсилення виразності мовлення.

Міжпредметні зв’язки.

Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).

Учень (учениця):

знаходить частки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови;

визначає частки за їх роллю в реченні;

правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;

самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;



аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу;

складає речення з модальними частками;

редагує тексти щодо правильності використання модальних часток;

створює висловлювання, правильно використовуючи частки.

10

1

Вигук як особлива частина мови.

Групи вигуків за значенням.

Правопис вигуків.

Дефіс у вигуках.

Кома і знак оклику при вигуках.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Найуживаніші фразеологізми (зокрема приказки й прислів’я) з вигуками.

Синтаксис.

Вигук у ролі головних і другорядних членів речення.

Культура мовлення.

Правильне читання речень із вигуками.

Текст (риторичний аспект).

Використання вигуків для надання висловленню експресії й виразності.

Міжпредметні зв’язки. Використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).


Учень (учениця):

знаходить вигуки в реченні;

визначає належність вигука до відповідної групи за значенням;

відрізняє їх від часток;

правильно пише вигуки з орфограмами й розставляє розділові знаки при них;

пояснює написання вигуків з орфограмами й пунктограмами;

аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;

виразно читає тексти з вигуками;

доречно використовує вигуки у власному мовленні.


11

2

Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання в мовленні.

Учень (учениця):

визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки;

правильно пише й пояснює орфограми;

самостійно помічає й виправляє помилки в усному й писемному мовленні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал