Програма українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (5-9 класи)



Сторінка2/6
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.42 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6


Соціокультурна змістова лінія

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги


до рівня соціокультурної компетентноті учнів

Cфери відношень

Тематика текстів


Теми висловлювань учнів

Я і українська мова й література.

Я і Батьківщина (її природа,

історія)

Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взає-мин, українська пісня).


Я і мистецтво (традиційне й професійне).

Я і ти (члени родини, друзі, товариші ).


Я і ми (класний колектив, народ, людство)
Я як особистість

Українська мова – один із найважливіших складників української культури.

Дивовижний світ української природи. Єдність з рідною природою в різні пори року.

Історичне минуле України на різних етапах розвитку українського народу. Історія мого міста, села – частина історії України. Запорізьке козацтво в українській історії й національній самосвідомості. Герої доби козацтва.

Національна державна символіка України.


Культурна спадщина України. Коріння української культури. Залишки Трипільської культури. Національні звичаї, традиції, обряди й свята – віковічні духовні засади розвитку народу. Багатство народної символіки.

Народне українське мистецтво - вищий вияв творчого генія народу. Народні митці України.



Родинно-побутова культура: структура, функції сім’ї, глибока й всеперемагаюча материнська, батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі й дідуся, родичів, прив’язаність до отчого дому.

Моя школа, мій клас. Значення колективізму. Український народ. Людська спільнота.

Покликання людини. Творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізація її творчого потенціалу. Видатні українці.


«Мова – найцінніший скарб, мудра берегиня народу».

«Чому треба берегти рідну мову».


«З чого починається Батьківщина».

«Чому необхідно знати свою історію».

«Не хлібом єдиним живе людина», «Народна пісня – душа народу».
«Краса врятує світ»,

«Моя зустріч із прекрасним».

«Ой роде наш красний», «Вірний приятель – то найбільший скарб».

«Шкільна родина»,

«Я – українець (українка)».

«Ким я хотів(ла) б бути і стати й чому?», «Які риси характеру я хочу в собі виховати?».




Учень (учениця):

сприймає,

аналізує,

оцінює прочитані чи почуті відомості й добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення

певної комунікативної мети, зокрема

використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;

усвідомлює необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.




Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія


Види загально- навчальних умінь


Орієнтовні вимоги до

рівня діяльнісної компетентності учнів



Організаційно-контрольні

Учень (учениця) за допомогою вчителя:

визначає мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

реалізує визначений план;

оцінює здобутий результат.


Загальнопізна-

вальні (інтелектуальні, інформаційні)



Учень (учениця) за необхідною допомогою вчителя:

аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;


здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;

систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;

моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.





Творчі

Учень (учениця) за певною допомогою вчителя:

уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;


помічає й формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює структуру предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).


Естетико-етичні

помічає красу в мовних явищах, явищах природи, мистецтві, вчинках і звершеннях людей;

спроможний критично оцінювати власні вчинки.



6 клас

(122 год, 3,5 год на тиждень)

(6 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія





п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до рівня мовленнєвої компетентності

учнів


1

23

(заг.)

Відомості про мовлення

Повторення вивченого про мовлення. Загальне уявлення про ситуацію спілкування та її складники: адресат мовлення (той, хто говорить або пише), адресант мовлення (той, до кого спрямоване мовлення), тема та основна думка висловлювання, мета й місце спілкування (практично).

Повторення вивченого про текст, його основні ознаки. Структурні особливості тексту: наявність зачину, основної частини й кінцівки, послідовність викладу змісту, використання мовних засобів зв’язку між частинами тексту (повторення). Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично).

Основні джерела матеріалу для твору і його систематизація (практично). Складний план готового тексту; простий план власного висловлення.

Повторення відомостей про стилі мовлення. Поняття про офіційно-діловий стиль.

Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису приміщення й природи. Сполучення в одному тексті різних типів мовлення (розповіді й опису, розповіді з елементами роздуму).



Жанри мовлення: оповідання, замітка, повідомлення, план роботи, оголошення, особливості їх побудови.

Учень (учениця):

розпізнає текст, його структурні особливості (зачин, основну частину, кінцівку), послідовний і паралельний види зв’язку речень у тексті, нове й відоме;

визначає ситуацію спілкування, її складники;

розрізняє стилі (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий) мовлення, сферу їх використання, типи (розповідь, опис приміщення і природи, роздум) і жанри мовлення (оповідання, замітка про вчинки людей, план роботи, оголошення), особливості їх побудови; збирає й систематизує зібраний матеріал для твору з основних джерел ;



2.



Види робіт

Сприймання чужого мовлення:

Аудіювання (слухання-розуміння) Аудіювання текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опис приміщення й природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки.

Сприймання під час читання емоційно-оцінної інформації, прямо вираженої в тексті.

Розрізнення на слух частин тексту за поданим простим планом.


Читання мовчки і вголос

Читання мовчки текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, офіційно-ділового, наукового; типів: розповідь, опис (зокрема опис приміщення й природи), роздум; жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття, п’єса, вірш, казка, байка, легенда, переказ, пісня; загадка, прислів’я, приказки.

Виразне читання вголос художніх, ділових, науково-популярних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, стаття, замітка, п’єса, казка, байка, прислів’я, приказки, загадки (вивчення деяких для збагачення власного мовлення).

Учень (учениця):



розуміє з одного прослухування фактичний зміст висловлювань інших людей (розповіді, лекції, повідомлення тощо), слідкує за змістом мовлення та його особливостями (тривалість звучання незнайомих художніх текстів обсягом 500-600 слів 5-6 хв., текстів інших стилів обсягом 400-500 (також офіційно-ділового) – 4-5 хв.;

виконує вказівки, які містяться в тексті щодо вибору одного із запропонованих варіантів відповіді на запитання за змістом текстом, ділить текст на частини, знаходить указані вчителем частини тощо;

визначає тему й основну думку, причинно-наслідкові зв’язки, основну й другорядну інформацію, зображувально-виражальні засоби тексту;

розрізняє емоційно-оцінну інформацію, прямо виражену в тексті; частини тексту за поданим простим планом;

оцінює особливості змісту й форми прослуханого тексту;

висловлює ставлення до змісту і критично формулює власні судження.

Учень (учениця):

читає мовчки відповідно до його віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 110-180 слів за хв.;

переглядає більші за обсягом тексти, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту й змісту (виділені спеціальним шрифтом слова, розділові знаки, виноски, кількість абзаців на сторінці тощо, пряму мову й діалог, порівняння, опис чи роздум, висновки, ключові слова або пропущені слова тощо), основну й другорядну інформації;

осмислює й запам'ятовує найважливіші змістові віхи прочитаного;

аналізує структуру тексту, виділяючи в ньому мікротеми; добирає до них заголовки;



складає складний план готового тексту;

оцінює прочитаний текст з погляду новизни його змісту, виразності мовного оформлення, задуму мовця тощо;

висловлює своє ставлення до змісту прочитаного тексту, критично формулюючи власні судження.
Учень (учениця):

читає вголос знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення (складніші порівняно з попереднім класом), з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з дикцією напам’ять чи близько до тексту відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм,;

ділить речення на смислові відрізки, виділяє голосом ключові слова, ураховуючи ситуацію спілкування;

оцінює прочитаний вголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення);


3




Відтворення готового тексту:
Перекази за простим і складним планами.

Говоріння:

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення, природи.

Вибірковий переказ тексту наукового стилю з елементами роздуму.

Письмо:

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису приміщення й тексту-роздуму.

Вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи.

Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням (опис природи чи приміщення).



Учень (учениця):

переказує докладно й вибірково (усно й письмово) почуті й прочитані тексти художнього й наукового стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 150-200 слів, вибіркового – орієнтовно 250-300 слів) за самостійно складеним простим і складним планами, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, з дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму; помічає й виправляє недоліки у своєму й чужому мовленні;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

4

Створення власних висловлювань:

Діалогічне мовлення:

Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з особистими враженнями від певних подій, спостереженнями, обміном думками, життєвим досвідом учнів, етикетного характеру.

Монологічне мовлення:

Твори за простим планом.

Говоріння:

Твори-описи приміщення та природи на основі особистих вражень у художньому стилі.

Учень (учениця):

складає й розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 7-8 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, запитань, досягаючи комунікативної мети;

дотримується норм української літературної мови;

висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, дотримуючись правил спілкування, уживає прислів’я й приказки для висновків та узагальнень;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення);

добирає й систематизує для самостійних висловлювань матеріал на основі різних інформаційних джерел (зокрема й ресурсів Інтернету).
Учень (учениця):

складає усні й письмові твори за

простим планом, обираючи відповідний до ситуації спілкування та







Твір-оповідання за жанровою картиною.

Повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі.

Письмо:

Твір-опис приміщення на основі особистих вражень у науковому стилі.

Твір-опис природи за картиною в художньому стилі.

Твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і вражень у художньому стилі.

Твір-оповідання на основі побаченого.

Замітка в газету типу роздуму про вчинки людей.



Ділові папери. План роботи. Оголошення.

задуму стиль мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий); тип мовлення (зокрема твір-опис приміщення й природи, твір-роздум про вчинки людей), жанри мовлення (оповідання на основі побаченого, повідомлення, замітка про вчинки людей, план роботи, оголошення), мовні засоби, ураховуючи особливості ситуації спілкування, відповідно до заданої структури (вступ, основна частина, кінцівка), комунікативного завдання;

додержується вимог до мовлення й основних правил спілкування;

помічає й виправляє недоліки у своєму й чужому мовленні;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

Міжпредметні зв'язки. Інтер'єр і пейзаж у літературному творі; усна характеристика літературного героя; письмовий відгук про невеликий твір (література); переказ текстів наукового стилю (історія, природознавство); усні роздуми на математичні теми (математика); усний опис змісту й художніх засобів творів живопису, які зображують інтер'єр, пейзаж; усна розповідь за змістом жанрової картини про вчинки людей; теплі й холодні кольори; властивості, кольорове багатство довкілля (образотворче мистецтво).


Мовна змістова лінія

п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовної компетентності учнів




1


1


Вступ.

Краса і багатство української мови




Учень (учениця):

знає засоби милозвучності української мови;

знаходить їх у тексті;

використовує у власному мовленні;

усвідомлює естетичну цінність української мови.


2

7

Повторення, узагальнення й поглиблення вивченого

Словосполучення й речення. Головні члени речення. Просте речення. Звертання, вставні слова, однорідні члени речення в простому реченні. Розділові знаки в простому реченні. Складне речення. Пряма мова. Діалог.

Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка; відоме й нове. Тема й основна думка тексту, мікротема, тематичне речення. Види зв'язку речень у тексті: послідовний, паралельний (практично). Типи й стилі тексту. Поняття про офіційно-діловий стиль.

Правопис.

Розділові знаки в простому реченні. Розділові знаки у складному реченні і при прямій мові й діалозі.

Орфограми в коренях, префіксах, суфіксах і на межі значущих частин слова та основ.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Вставні слова, слова зі звертаннями й вставними словами.

Граматика. Частини мови, якими виражаються звертання, вставні слова, однорідні члени речення. Займенники, сполучники, прислівники, повтори спільнокореневих слів, контекстуальні синоніми як засоби зв’язку речень у тексті.

Культура мовлення.

Правильне інтонування простих речень зі звертаннями, вставними словами та однорідними членами речення різних за метою висловлювання. Інтонування складних речень. Засвоєння стандартних висловів, словоспо-лучень в офіційно-діловому стилі.

Текст (риторичний аспект)

Звертання, вставні слова, однорідні члени речення у власних висловлюваннях на певну тему.


Учень (учениця):

розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення, типи й стилі мовлення;

визначає головне й залежне слово в словосполученні, головні й другорядні члени речення, типи й стилі мовлення;

знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;

називає частини мови, якими вони виражені;

розставляє правильно розділові знаки в простих ускладнених реченнях, складних реченнях;

пояснює орфограми й пунктограми за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорід-ними членами речення; із простих речень – складне; речення з прямою мовою; тексти офіційно-ділового стилю та інших стилів;

помічає й виправляє порушення вимог до культури мовлення при інтонуванні простих і складних речень, усуває недоліки в змісті, структурі тексту й мовному оформленні;

складає усні й письмові монологічні й діалогічні висловлювання на певну соціокультурну тему відповідно до визначеної комунікативної мети на основі власного життєвого досвіду, використовуючи звертання, вставні слова, прості й складні речення з прямою й непрямою мовою та діалоги.

3

12

Лексикологія. Фразеологія

Групи слів за їх походженням: власне українські й запозичені (іншомовного походження) слова. Тлумачний словник української мови. Словник іншомовних слів.

Активна й пасивна лексика української мови: застарілі слова (архаїзми й історизми), неологізми.

Групи слів за вживанням: загальновживані й стилістично забарвлені слова, діалектні, професійні слова й терміни, просторічні слова.

Офіційно-ділова лексика.

Фразеологізми. Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела українських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологізми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником.
Внутрішньопредметні зв’язки:

Фонетика, орфоепія.

Вимова слів іншомовного походження, передача звуків в українській мові.

Культура мовлення й стилістика.

Доречне вживання вивчених пластів лексики у власному мовленні; визначення їх ролі в текстах різних стилів.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення умінь і навичок використовувати лексичні групи й фразеологізми, дотримуватися морально-етичних норм у процесі спілкування.

Міжпредметні зв’язки. Використання фразеологізмів у художньому творі.


Учень (учениця):

усвідомлює основні терміни розділу, їх значення;

визначає лексичне значення слова, групи слів за значенням, походженням, уживанням у мові; значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів; стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів, неологізмів і фразеологізмів у художніх і науково-публіцистичних текстах;

доводить аргументовано приналежність слова до певної групи лексики;

редагує тексти з лексичними помилками;

доречно використовує у власному мовленні вивчені пласти лексики, фразеологізми;

складає висловлювання про професію з описом процесів праці;

користується словниками різних типів;

складає й розігрує діалоги за певною ситуацією в офіційно-діловому стилі.

5

9

Словотвір. Орфографія


Змінювання і творення слів. Твірне слово - база для утворення іншого слова.

Основні способи словотворення: префіксальний, суфіксальний, префіксально-суфіксальний, безафіксний (відкидання від твірного слова префіксів, суфіксів і закінчення), складання основ (або слів), абревіатури, перехід слів з однієї частини мови в іншу.

Словотвірний ланцюжок. Словотвірний розбір слова. Словотвірний словник.

Зміни приголосних при творенні слів: іменників із суфіксом ин (а) від прикметників на –ський, -цький; буквосполученням –чн- (-шн-). Зміни приголосних при творенні відносних прикметників із суфіксами –ськ-, -цьк-, -зьк- та іменників з суфіксами –ств (о), -зтв (о), -цтв (о).

Складні слова. Сполучні о, е в складних словах.

Творення складноскорочених слів.



Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-; правопис складноскорочених слів.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння нових слів, утворених різними способами, поетичних неологізмів із художніх творів.

Граматика.

Творення самостійних частин мови.

Культура мовлення.

Вимова та наголошення складних і складноскорочених слів; правильне вживання їх у мовленні з прикметниками й дієсловами. Складні випадки слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь забезпечувати зв’язність тексту, також шляхом використання в ньому спільнокореневих слів.

Учень (учениця):

знає основні способи словотвору; приголосні, що зазнають змін при суфіксальному словотворенні;

знаходить їх у слові, правильно проводить зміни;

визначає спосіб творення відомих слів, а також поетичних неологізмів;

самостійно утворює нові слова вивченими способами, словотвірний ланцюжок й словотвірне гніздо;

знаходить і пояснює вивчені орфограми в словах;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;

користується словотвірним та орфографічним словниками;

утворює й використовує складноскорочені слова у власному мовленні, правильно узгоджуючи їх із прикметниками й дієсловами;

правильно пише й вимовляє складні й складноскорочені слова;



складає речення зі словами, що перейшли з однієї частини мови в іншу, а також висловлювання на певну соціокультурну тему, звертаючи особливу увагу на забезпечення зв’язності тексту;

редагує тексти, усуваючи недоліки в їх будові, а також у стилістичному використанні засобів словотвору.

6



20

Морфологія. Орфографія

Загальна характеристика частин мови.



Іменник

Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники – назви істот і неістот (повторення). Іменники загальні й власні, конкретні та абстрактні. Збірні іменники.

Рід іменників (повторення). Іменники спільного роду.

Число іменників (повторення). Іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.

Відмінки іменників, їх значення.

Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни й групи.

Відмінювання іменників І відміни. Відмінювання іменників ІІ відміни. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду в родовому відмінку. Відмінювання іменників ІІІ – IV відмін. Незмінювані іменники. Рід незмінюваних іменників. Відмінювання іменників, що мають форму лише множини.

Особливості творення іменників.



Правопис іменників.

Велика буква і лапки у власних назвах. Не з іменниками.

Букви –а (-я), -у (-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду другої відміни.

Букви е, и, і в суфіксах –ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -н (я), -инн (я), -ив (о), -ев (о).

Особливості написання іменників у кличному відмінку.

Написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові,

Правопис складних іменників.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння нових слів на позначення осіб, предметів і явищ, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення й стилістика.

Використання в мовленні іменників – синонімів, омонімів.

Запобігання помилкам у визначенні роду окремих іменників (рояль, зал, рукопис), іменників спільного роду (староста, сирота, бідолаха, листоноша, нероба, сиротина). Уживання відмінкових форм іменників, кличного відмінка при звертанні (земле, Василю, Олено, добродію, батьку).

Синонімічність деяких відмінкових закінчень: купив сіль (солі), хліб (хліба), твого ім’я (імені), пас ягнята (ягнят).

Текст (риторичний аспект).

Залежність точності й ясності висловлення від правильного вживання іменника; уживання «модних» слів (сленгу), іменникових запозичень з інших мов; вибір слова-іменника залежно від стилю й ситуації спілкування.

Міжпредметні зв’язки. Слова з суфіксами зменшувально-пестливого значення й суфіксами згрубілості в художніх творах (література). Велика буква у власних назвах (історія, географія).


Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає морфологія; морфологічні ознаки іменника, його синтаксичну роль; особливості відмінювання іменників кожної відміни;

знаходить іменники в реченні; визначає правильно морфологічні ознаки іменника, належність його до певної відміни й роду іменників;

пояснює основні значення відмінків;

відмінює іменники;

визначає форму іменника в реченні, значення іменникових суфіксів;

використовує відмінкові закінчення іменників І–ІV відмін, а також незмінювані іменники та іменники, що вживаються лише у власному мовленні;

утворює іменники різними способами;

правильно пише іменники з вивченими орфограмами;

правильно утворює і пише чоловічі й жіночі прізвища, імена по батькові;

знаходить і виправляє орфо-графічні помилки на вивчені правила;

користується орфографічним словником;

використовує в мовленні іменники-синоніми та іменники-антоніми, синонімічність відмінкових закінчень, зокрема як засіб милозвучності, кличний відмінок іменників при звертанні, фразеологізми й крилаті вислови, до складу яких входять іменники;

усвідомлює роль іменників у досягненні точності, інформативності й виразності мовлення;
помічає й виправляє граматичні помилки у використанні іменників;

створює тексти на визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості іменника й уникаючи помилок, зазначених у програмі.


7

16

Прикметник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Групи прикметників за значенням: якісні, відносні, присвійні. Перехід прикметників з однієї групи в іншу.

Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Відмінювання прикметників. Повні й короткі форми прикметники.

Прикметники твердої й м’якої груп.

Творення прикметників. Перехід прикметників в іменники.

Правопис прикметників.

Написання прикметників із суфіксами: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-.

Букви е, о, и в прикметникових суфіксах –ев-(-єв-), -ов-(-йов-, -ьов-), -ин-,-ін-, -ичн-. Зміни приголосних при творенні відносних прикметників за допомогою суфіксів –ськ-, -ств(о), -цьк-, цтв(о), -зьк-, зтв(о).

Написання не з прикметниками.

Написання –н- і –нн- у прикметниках.

Написання складних прикметників разом і через дефіс.

Написання прізвищ прикметникової форми.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення й стилістика.

Використання в мовленні прикметників-синонімів.

Правильне вживання в мовленні вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників.

Лексикологія. Фразеологія.

Засвоєння прикметників-означень, фразеологізмів із прикметниками. Прикметники-синоніми та антоніми.

Текст (риторичний аспект).

Роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання.

Міжпредметні зв’язки. Використання прикметників для точного опису предметів, явищ і подій (географія, історія, ботаніка), епітет, порівняння, метафора (література).


Учень (учениця):

усвідомлює морфологічні ознаки прикметника, його синтаксичну роль;

знаходить прикметники в реченні;

визначає його значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні;

відмінює прикметники твердої й м’якої груп;

утворює правильно форми вищого і найвищого ступеня порівняння якісних прикмет-ників; якісні, відносні й присвійні прикметники від інших частин мови за допомогою відомих способів словотвору;

складає з ними речення; уживає у власному мовленні;

правильно пише прикметники з вивченими орфограмами й пояснює їх, користуючись правилом;



знаходить і виправляє помилки в правописі прикметників;

усвідомлює роль прикметників у досягненні точності й виразності мовлення;

робить аналіз текстів у підручниках літератури, історії, географії, фізики, хімії щодо стилістичної ролі в них прикметників;

редагує тексти з метою усунення невиправданих повторів прикметників і заміни їх синонімами;

читає й переказує (усно й письмово) тексти з описами природи, приміщення;

складає діалоги відповідно до запропонованої ситуації, пов’язаної з особистими враженнями, спостереженнями, а також висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості прикметника.

8

10

Числівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Числівники кількісні (на означення цілих чисел, дробові, збірні) і порядкові. Числівники прості, складні й складені.

Відмінювання числівників.

Творення числівників.



Правопис. Буква ь на кінці числівників і перед закінченням у непрямих відмінках. Роздільне написання складених числівників.

Написання разом порядкових числівників з -тисячний.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення й стилістика.

Правильне вживання кількісних числівників з іменниками у всіх відмінках.

Уживання числівників для позначення дат, часу (годин).

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння числівників на позначення дат і годин. Числівники у фразеологізмах; засвоєння таких фразеологізмів.

Текст (риторичний аспект).

Використання числівників з метою надання текстові переконливості, точності; почуття міри у використанні числівників.

Міжпредметні зв’язки. Правильне використання форм числівників під час читання й усного пояснення задач, прикладів (фізика, математика); використання числівників у відповідях на уроках (історія, географія, хімія).

Учень (учениця):

усвідомлює загальне значення числівника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль у реченні; знаходить числівники в тексті, розрізняє числівники й прислівники;

визначає їх граматичні ознаки; утворює й використовує правильно відмінникові форми числівників;

поєднує правильно числівники з іменниками;

знаходить вивчені орфограми в числівниках,

пояснює їх правилами;

помічає й виправляє помилки на вивчені правила;

аналізує тексти щодо

стилістичної ролі в них числівників;



усвідомлює роль числівників у досягненні точності й виразності мовлення;

складає речення, висловлення з використанням прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять числівники;

створює діалоги з використанням дат і точного позначення часу, а також усні, письмові висловлення на певну тему, використовуючи виражальні можливості числівників.

9

10

Займенник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні; питальні й відносні; заперечні; означальні й неозначені(ознайомлення).

Відмінювання займенників усіх розрядів. Перехід з однієї частини мови в іншу (займенника в іменник і частку, числівника й прикметника в займенник).

Правопис займенників.

Приставний н у формах особових і вказівних займенників.

Написання разом і через дефіс неозначених займенників.

Правопис заперечних займенників.

Написання займенників із прийменниками окремо.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення і стилістика.

Уживання займенників для зв’язку речень у тексті.

Використання особового займенника Ви у ввічливому значенні при звертанні до однієї особи.

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів, до складу яких входять займенники.

Текст(риторичний аспект).

Займенники я і ми в спілкуванні.

Міжпредметні зв’язки. Використання займенників у відповідях учнів на уроках історії, географії, літератури, предметах природничо-математичного циклу.


Учень (учениця):

усвідомлює значення, морфологічні ознаки й синтаксичну роль займенника;

знаходить займенники в тексті; визначає їх морфологічні ознаки й синтаксичну роль у реченні;

утворює неозначені й заперечні займенники;

відмінює правильно всі розряди займенників;

правильно визначає розряд займенників його, її, їх;

знаходить вивчені орфограми й пояснює їх;

помічає й виправляє помилки в написанні та вживанні займенників;

аналізує тексти щодо стилістичної ролі в них займенників;

використовує займенники для зв’язку речень у тексті;

правильно поєднує займенники з прийменниками;

створює монологи й діалоги-роздуми про вчинки людей із використанням виражальних можливостей займенника для розкриття задуму висловлення.

10

4

Повторення в кінці року


Лексикологія.

Словотвір й орфографія.

Морфологія й орфографія.


Учень (учениця):

знає основні орфограми у вивчених частинах мови;

знаходить у тексті й харак-теризує за граматичними озна-ками вивчені частини мови;

правильно використовує їх у власному мовленні;



знаходить лексичні й граматичні помилки в тексті, виправляє й пояснює їх;

складає твори на основі побаченого, почутого з урахуванням тематики соціокультурної змістової лінії.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал