Програма спеціального курсу для учнів 10-11 класів філологічного профілю загальноосвітніх навчальних закладів



Сторінка6/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.9 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6
Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немов би змикаються анафора та епіфора. Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове кільце ( «Здаля сміялась струнка тополя»), лексичне («Ой не крийся, природо, не крийся»), строфічна («закучерявилися хмари»). Подеколи стилістичну фігуру, в якій наявне повторення початку і кінця вірша, називають епістрофою ( від грецьк. epistrophe – крутіння), що надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі:

Останні троянди,

Білі троянди.

Вересневі троянди.

Вони одяглися

В ризи невинності,

В шати дівочої чистоти,

Вони крізь осінній туман

Ледве пригадують літо,

Сонце і грози,

Краплисті дощі і веселі веселки

Ночі душні і поранки рожеві,

Вони, як вві сні,

Бачать весни колихання зелене,

Чують безсмертні слова солов’їні,

Дотики вітру щасливого ловлять.

Рефре́н (фр. refrain), або При́спів — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.

Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в «Елегії з рефреном» В. Підпалого:

(…)А втім, мені легко-легко,

бо знаю: вернулись птахи —

трава забуяє вгору:

а втім, мені легко-легко,

бо знаю: вернулись птахи —

научать літати листя;

а втім, мені легко-легко,

бо знаю: вернулись птахи —

повіє весняний вітер;

а втім, мені легко-легко,

бо знаю: вернулись птахи —

у гніздах пташата будуть…

Повторення однієї і тієї ж теми, спостережене у наведеній «Елегії…», наявне і в складних строфічних конструкціях (рондорондель тощо). Такий рефрен у піснімає назву приспіву, вживається як повтор наприкінці куплетів або після кожного куплету.

Риторичні фігури – особливі синтаксичні конструкції з виразною авторською інтонацією, яскраво-емоційним забарвленння, посилюють увагу читача,невимагаючи від нього відповіді. 

Запитання:

За що кара? За що мені муки? Кому я що заподіяв?”

Оклик:

Село! Село! Село! Великі хати!”

Звертання:

І вам слава, синій горе, кригою окуті!

І вам, лицарі великі, богом не забуті”.

Асиндетон ( грец. asydeton – безсполучниковість) – будова переважно поетичного мовлення , з якого усунені сполучники задля увиразнення та стислості виразу. Прикладів цього стилістичного прийому в українській ліриці достатньо: «Зимовий вечір. Тиша. Ми» (П.Тичина); «Зима. На фронт, на фронт!... а на пероні люди…» (В. Сосюра); «Зціпив зуб. Блідий-блідий! / За байраком село палало. / Хтось прикладом у спину – йди! / - Вас чимало!» (Є.Плужник); «Пропало, пройшло, пролетіло, / Минулося, щезло, спливло, лишень головешками тліло, / Лишень попелищем цвіло» (І.Драч).

Полісиндетон ( грецьк. polyбагато і syndeton – зв’язане) – одна з фігур поетичного мовлення , виповнення повторюваними сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом П. сприймається сонет Б. -І. Антонича «І», насичений сполучником «і» в анафоричній та епіфоричній поезії :

І вітер, що жене на руннім полі ,

і дощ, що жне руді хмар руна в млі,

і злотий усміх зір на синім тлі,

і долі спів пшеничної в стодолі.

І виноград, і водоспад удолі,

і сад, і дзвінкодзвонні солов’ї,

і їх пісні, немов фонема «і»,

і гай, і водограй, і край на волі.

І сон на сіні й сонні лісу тіні,

І смерк в руїні, і казки в країні,

і чалі коні, й чвал баский по степі.

І грунь, і рунь, і завтра у вертепі,

і гарний світ удень і серед ночі,

найгарніший, як лиш замкнеш очі.

П. як засіб градації використовується також у прозових творах, надаючи їм напруженого експресивного колориту, як, приміром, у новелі Ю. Яновського «Подвійне коло» з роману «Вершники».
Алітера́ція (al < ad — до і litera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку (П. Тичина «Рокотання-ридання бандур»).

Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні алітерації з асонансами (Т. Шевченко: «Гармидер, гамір, гам у гаї»).

«Хто се, хто се по сім боці //Чеше косу? Хто се?» (Т. Шевченко)

Подеколи поети, звертаючись до алітерації, досягають віртуозності у версифікаційному аспекті. Наприклад, В. Кобилянський — автор вірша із суцільною вертикальною тавтограмою та лінійною алітерацією на «с», елегантно перемежованою з асонансами:

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг, —

Смутно стогне сонний струмінь

Серце слуха смертний сміх.

Серед саду смерть сміється,

Сад осінній смуток снить, —

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено шумить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, —

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

Також існує поняття як алітераційний вірш це старогерманський вірш, в якому приголосний звук, що стояв на початку піввірша, повторювався в другому піввірші.

Асона́нс (лат. assonare — співзвучати) —

1) Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє...» (Т. Шевченко). 



2) Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін. 

Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів

На трави і на квіти.

(М.Вінграновський)

Домашнє завдання

  1. Виразно прочитайте поезію П. Тичини «Арфами, арфами…»

  2. Визначте тропи в цій поезії.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал