Програма спеціального курсу для учнів 10-11 класів філологічного профілю загальноосвітніх навчальних закладів



Сторінка5/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.9 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6
Тема: Визначення тропів та засобів комічного в уривках художніх творів

Практичне заняття № 3

1. В.Самійленко «Патріоти». Виразне читання твору.

Тропи:

Епітети: «гаряче розмовляли», «мовити красно», «діло святе».
Метафори: «права боронив», «вели язиками», «бачив душею Вкраїну».
Антитези: « Два хлопці укупі стояли, А третій дивився оддалі»… «Один права боронив, А другий про теє доводив, А третій не мовив нічого»… «Ті двоє, з балачки втомившись…А третій стояв зажурившись». Іронія: «І поступі інших народів Він місце йому показав»; « Так двоє вели язиками Роботу для краю свого». «Ті двоє з балачки втомившись, Веселі собі розійшлись».

2. Котляревський «Енеїда». Читання твору.

Тропи. Засоби комічного

Спираючись на народну мову, Котляревський як видатний художник слова суттєво збагатив українську літературну мову. «Енеїда» за стилем є бурлескно-травестійним твором, а отже, всі мовні засоби, які використав письменник, мають переважно сатирично-гумористичний характер. Наприклад, влучні і несподівані порівняння є найпоширенішим художнім засобом твору: Нептун «вирнув з моря, як карась», Меркурій «прискочив, мов котище мурий», Дідона «закраснілася, мов рак», Вулкан «розм'як, як кваша», п'яні боги «понадувались, мов йоржі». Стиль бурлеску позначився і на епітетах: інтриганка она — «суча дочка», розпусна Венера називається «невірною, оною, халявою», ченці, попи — «святі понури», десяцькі і соцькі — «п'явки людські». 

У поемі також досить багато вульгаризмів і лайок («гадів син», Суча дочка», «полізиш рачки»), що зумовлене бурлескним стилем твору, але вони не переходять межі пристойності і є частиною художнього замислу.

Письменник часто вдається до іронії, яка в « Енеїді» досягається завдяки невідповідності між «високим стилем» мови і зображуваними подіями. Наприклад, іронічно зображується сценка залицяння Юпітера до Юнони, у якій урочиста мова богів суперечить їх похітливим бажанням.

Гумор Котляревського йде від народного жарту, анекдоту, і письменник максимально використовує цей арсенал у синонімах. Наприклад, втеча Енея з Трої та від Дідони описується так: «тягу дав, п’ятами накивав», «куди очі почухрав», «в собачу ристь побіг», відтіль уплітає», «дав драпака».

У поемі також зустрічаються наведені без змін фольклорні порівняння («Убрався в патоку, мов муха», «Бо хитра ся була, як біс», «Побігла з неба, як би хорт», «Еней з Дідоною возились, «як з оселедцем сірий кіт» та ін.), фразеологізми («З очей аж іскри полетіли», «І носа хоть кому утруть», «Чмелів довгенько... слухав, Оскому щоб з зубів зігнать» тощо).

Ще однією характерною стильовою рисою Котляревського є нагромадження епітетів, порівнянь, метафоричних висловів, перерахування імен, страв тощо. У III частині твору цим засобом поет подає портрет Сівілли:

 Вийшла бабище старая,

Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла, вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І як в намисті, вся в жовнах.

Таке нагромадження ознак не лише викликає сміх, а й дозволяє чіткіше змалювати персонажа.

Ще одним засобом творення гумору в «Енеїді» є жаргонізми, які за допомогою перекручення слів та їх порядку («Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить...»), вживання латинських і українських слів, перекручення українських слів на кшталт латинських («Енеус ностер магнус панус і славний Троянорум князь, Шмигляв по морі, як циганус. Ад те, о рекс, прислав нунк нас»).http://uadocs.exdat.com/pars_docs/tw_refs/5/4800/4800_html_m6045026c.gif

Однією з особливостей стилю «Енеїди» є широке використання народних прислів'їв («Не йди в дорогу від запасу, бо хвіст од голоду надмеш»), приказок («Пропав, як Сірко на базарі») та казкових зворотів («Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться казки»). Разом із тим окремі вислови з «Енеїди», навпаки, стали народними прислів'ями і приказками: «Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча», «Коли в руках чого не маєш, то не хвалися, що твоє» та ін.

У ряді місць поеми, зокрема в останніх частинах, І. Котляревський відступає від бурлескної традиції і вдається до піднесеного або ліричного тону, поет оспівує любов до батьківщини, військову доблесть троянців-козаків.
3. І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»

Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького.

Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім’я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб’язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.

Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна… мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі. Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б’ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило…» Отже, форма поведінки героїнь абсолютно не відповідає змістові ситуації. Вони б’ються трохи не на смерть через річ, що не має ніякої життєвої цінності, не становить життєвої необхідності ні для одної з них. Але в цьому випадку мотовило стає просто приводом для сварки, оскільки обидві жінки мусять висловити свою зненависть одна до одної, вилити свої почуття. Так річ ніби відбирає у людини її людську сутність, перетворюючи її на щось неприємно низьке. Але свекруха і невістка б’ються, немов дві тигриці. Кайдаш хапає кочергу, щоб розборонити їх — сама по собі ця ситуація смішна, та суть її трагічна.
У повісті багато зображень бійок. Вони виникають з нічого, і це тільки підкреслює загальну абсурдність ситуації. Інколи комізм ситуації посилюється несподіваним стильовим змішанням, як, наприклад, в такому епізоді: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара вирлоока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали діти…» У цьому уривку помічаємо поєднання урочисто-книжного стилю з розмовним, що надає епізоду особливого комічного забарвлення.

Абсурдність усього того, що відбувається у хаті Кайдашів, Іван Нечуй-Левицький кілька разів підкреслює різкою зміною стильових планів, і це формує в повісті ліричний струмінь. Так, коли після бійки з батьками Карпо виходить на ґанок, перед його очима розгортається картина прекрасної природи над Россю: свіжий перший сніг, білі гори, долини. Та він нічого не бачить, бо душа його «задерев’яніла од тієї страшної події, котру недавно вчинив». Саме такі контрасти і надають повісті «Кайдашева сім’я» особливої глибини, так само, як і та гірка іронія, яка є провідним пафосним струменем твору.

Може здатися дивним, але самі герої повісті практично ніколи не сміються. Вони залишаються дуже серйозними, навіть похмурими. Тільки інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря і Кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. Будучи учасниками дуже гострого родинно-побутового конфлікту, вони не бачать зсередини ситуації всієї її комічності, переживаючи її як трагедію. Отже, комічність існує у творі тільки для читача, але аж ніяк не для її героїв.

Спираючись на народні та літературні традиції сміхової культури, Іван Нечуй-Левицький створив справжній літературний шедевр, сповнений глибокого ліризму, іронії, гумору, сарказму, сатири.
4. І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»

Сюжет комедіï «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв'язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Мартин Боруля — головний персонаж комедіï. Це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Однак це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лінію». Коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би належно пояснити своє дивне бажання. Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить йогопаном.

У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.

Мартин велить своïм дітям називати себе не татом, а «папінькою», а маму «мамінькою». Він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, від довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче віддати заміж за «образованого чоловіка», сина Степана мріє бачити знатним чиновником. Смішно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ï Мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.

Висміявши таку поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. Головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
5. Домашнє завдання

Визначити засоби комічного у творі М.Куліша «Мина Мазайло»



В основу сюжету покладено історію, яка видається анекдотичною: службовець тресту «Донвугілля» Мина Мазайло, який мешкає на Холодній горі в Харкові, вирішив змінити прізвище на Мазєніна і взявся за вивчення літературної російської мови. Виникає питання: чому українець за походженням рішуче повстає проти української мови і культури, відмовляється від власного прізвища, вбачаючи в цьому пляму неповноцінності? Але наш герой не поодинокий у своїх намірах, згадаймо інших героїв із відомих творів української та зарубіжної літератури. І Мартина Борулю, і мольєрівського Журдена. Проте герой М. Куліша відрізняється від своїх побратимів комічними, філологічними спостереженнями над мовою.

Заняття 8
Тема: Поетичний синтаксис. Інверсія. Тавтологія. Антитеза. Анафора та епіфора. Симплока. Кільце, рефрен. Риторичні фігури. Асиндетон та полісиндетон. Алітерація. Асонанс

План

  1. Інверсія. Тавтологія. Антитеза.

  2. Анафора та епіфора.

  3. Симплока.

  4. Кільце, рефрен.

  5. Риторичні фігури.

  6. Асиндетон та полісиндетон.

  7. Алітерація. Асонанс.

Інверсія (рос. инверсия, англ. inversion, нім. Inversion f) – перевертання, зміна напрямку.

  • Зміна звичайного порядку слів у реченні для виділення змістової значущості тих чи інших його членів або для надання фразі особливого стилістичного забарвлення. 

  • Переорієнтація мотивів, потреб особистості. 

Тавтологія (дав.-гр. ταυτολογία від дав.-гр. ταυτο — те ж саме та дав.-гр. λόγος — мова) — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.

Тавтологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «хибним плеоназмом» — тобто таким плеоназмом, який не є виправданим ані з логічної, ані з експресивної та стилістичної точки зору (наприклад, «більш тепліший» замість «тепліший» чи «більш теплий», або «популярні шлягери», «відомі зірки естради», «одноголосний консенсус», «прайс-лист цін» та ін.). Здебільшого, вживання таких тавтологій є проявом недостатньої логічної та мовної грамотності.

Дублювати зміст можуть не тільки окремі слова, а й цілі речення або їх частини, наприклад: «…вони ведуть більш активне статеве життя і в результаті частіше займаються сексом».

Найбільш очевидною тавтологія виглядає у словосполученнях, де дублюється один корінь (наприклад, «масляне масло») або корені різномовного походження з аналогічним змістом («пам'ятний сувенір», «народний фольклор»), але у деяких випадках такі слова насправді використовуються у дещо різних значеннях і не повністю дублюють зміст один одного. Наприклад, у словосполученнях «чорне чорнило» чи «біла білизна» повторюються корені, але не значення, оскільки чорнило буває не тільки чорним, а білизна — не тільки білою. Буквальне значення латинського слова «республіка» (res publica) — «справа народна», однак словосполучення «Народна Республіка» здебільшого не сприймається як тавтологічне.

Тавтологічні конструкції входять також до експресивно-стилістичних плеоназмів, які активно використовуються в образній народній та художній мові: «плакати гіркими сльозами», «думу думати», «гори воно вогнем».

Використання повторів чи часткове дублювання змісту, яке покращує стиль або робить висловлювання більш чітким і зрозумілим, зазвичай не характеризується як тавтологія, хоча і використовує для передачі змісту надлишкові засоби. Іноді дублювання змісту використовується для того, щоб підсилити або зробити наголос на певному аспекті висловлювання: наприклад, подарунок за визначенням є безкоштовним, але дуже часто говорять «безкоштовний подарунок», щоб наголосити, що немає жодних прихованих зобов'язань, фінансових або будь-яких інших.

Антитеза (грец. αντιθεσις — протиставлення) —

  • Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження. 

  • В логіці — судження, яке суперечить тезі. Антитеза є необхідною складовою частиною непрямого доведення. 

  • 2) У філософії Геґеля — один з ступенів визначення думки, заперечення тези. 

  • 3) Стилістична фігура, співставлення контрастних явищ, образів і понять. В основі антитези часто лежать антоніми. Напр.: «Згинь старе із мріями — йди нове з героями» (П. Тичина). А. вживається в ліриці, художній публіцистиці, поширена як ораторський прийом. 

Ана́фора (грец. αναφορα — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації анафора подеколи близька доанаколуфа. Почасти анафора виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті:

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

Як тяжко рветься на цій землі

Древнє чоловіче коло,

Як тяжко зчеплені чоловічі руки,

Як тяжко почати і зупинити

Цей танець.

Хоч раз

Ти стань у це найтісніше коло,

Обхопивши руками плечі двох побратимів,

Мертво стиснувши долоні інших,

І тоді в заповітному колі

Ти протанцюєш під безоднею неба

Із криком по-звіриному протяжним.

Щоб не випасти із цього грішного світу,

Хоч раз

Змішай із ближніми

Піт і кров.

Сину людський,

Ти стаєш у чоловіче коло,

Ти готовий до цього древнього танцю

Тільки тепер.

З хрестом за плечима.

З двома розбійниками.

Тільки раз.

(В. Герасим'юк)

"Чому я так страждаю?..

Чому любов до тебе відчуваю?..

Чому тебе забути я не в силах?..

Скажи мені, о милий!

(Маша Ришитюк).

Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.
Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою (див. симплока):

- У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

—  У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

—  У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий. (…) (Надія Кир'ян).

У поетичному творі епіфора часто зливається з римою, зокрема в ліриці народів Сходу 

Си́мплока (грец.  συμπλοκή — сплетіння), або Сплетіння — складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі:

Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас?

Чи не ті ж мене стрілки-яничарки постріляли, що і вас?

Властива симплока і поезії:

Я сьогодні не прийду додому —

Де я?

Я сьогодні в Київ не приїду —

Де я?

Я сьогодні не дивлюсь на тебе —

Де я?

Я сьогодні — вчора й позавчора —

Де я? (М. Вінграновський).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал