Програма навчальної дисципліни Розділ Загальні положення адміністративного права. Тема Предмет, метод та джерела адміністративного права. Принципи та функції адміністративного права



Сторінка26/26
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.92 Mb.
ТипПрограма
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

Методи адміністративного права – це способи, прийоми цілеспрямованого впливу на поведінку учасників адміністративно-правових відносини. Основними методами адміністративного права є переконання і примус.

Механізм адміністративно-правового регулювання – це засоби функціонування єдиної системи адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства і держави. До складових елементів механізму адміністративно-правового регулювання слід віднести: норми адміністративного права та їх зовнішнє вираження через джерела права; публічну адміністрацію; принципи діяльності публічної адміністрації; індивідуальні акти публічної адміністрації; адміністративно-правові відносини; форми адміністративного права; тлумачення норм адміністративного права; методи адміністративного права; процедури реалізації адміністративно-правових норм; принцип законності.

Місцеве самоврядування – це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.  Органи місцевого самоврядування виконують власні та делеговані повноваження. Власні повноваження місцевого самоврядування – це ті права й обов’язки, які визнає за суб’єктами місцевого самоврядування держава і які забезпечують самостійне вирішення населенням питань місцевого значення. Делеговані повноваження місцевого самоврядування – це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування з одночасною передачею необхідних матеріальних і фінансових ресурсів, реалізація яких підконтрольна органам державної виконавчої влади.

Нормативні акти публічного управління – це прийняті у процесі підзаконної розпорядчої діяльності органами і посадовими особами публічної адміністрації владні приписи загального характеру з метою виконання завдань адміністративного права щодо конкретизації та деталізації законів до стадії їх застосування.

Нормативно-правові акти (підзаконні) видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Щодо поділу підзаконних адміністративно-правових актів на види, то в основу класифікації беруться різні критерії для поділу –за суб’єктами видання, за колом суб’єктів тощо.  За суб’єктами видання – це: 1) постанови Верховної Ради; 2) постанови Президії Верховної Ради; 3) постанови Кабінету Міністрів України; 4) укази Президента України; 5) рішення і постанови Верховної ради, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. 6) розпорядження голів обласних, районних державних адміністрацій нормативного характеру; 7) рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів; 8) рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів загального характеру; 9) інструкції, накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств загального характеру; 10) накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів, нормативного характеру; 11) нормативні накази, інструкції адміністрацій підприємств, установ, організацій.

Норми адміністративного права забезпечують людині й громадянину не тільки міру особистої свободи, але й визначену підтримку з боку правлячої влади, таку підтримку публічна адміністрація зобов’язана надати у випадку, коли для задоволення природних невід’ємних потреб людині недостатньо її власних зусиль чи добровільної допомоги громадськості; засоби для задоволення потреб людини можуть бути забезпечені не інакше як у примусовому порядку.



Об’єднання громадян в адміністративному праві характеризуються подвійним статусом: 1) вони є об’єктами управління та повинні виконувати законні вимоги органів легалізації; 2) деякі з них самі володіють публічними делегованими законами повноваженнями (наприклад, громадські формування з охорони громадського порядку), що дає змогу відносити їх до суб’єктів публічної адміністрації.

Об’єктом адміністративно-правових відносин є те матеріальне або нематеріальне благо, на використання чи охорону якого спрямовані суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників адміністративно-правових відносин. Це блага матеріальні або нематеріальні, а також певні дії, заради яких суб’єкти вступають в адміністративно-правові відносини. Об’єктами адміністративно-правових відносин можуть бути різноманітні матеріальні та нематеріальні блага, які становлять публічну цінність, та діяння суб’єктів і об’єктів публічного управління.

Орган виконавчої влади (державного управління) – це частина державного апарату (організації), що має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від свого імені й за дорученням держави внутрішнє державне управління в галузях і сферах суспільних відносин.

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої діяльності, їх класифікація здійснюється за різними критеріями. Залежно від територіального масштабу виділяють вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади: Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, очолює всю її систему; систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. За характером компетенції органи виконавчої влади поділяються на органи загальної, галузевої, спеціальної та предметної компетенції.

Переконання є засобом попередження правопорушень. Найбільш поширеними формами використання методу переконання є: здійснення систематичної роз’яснювальної роботи щодо норм адміністративно-правових актів (агітаційно-пропагандистська робота); критика антигромадських вчинків; інформування населення про стан охорони, забезпечення правопорядку; заохочення громадян, які активно беруть участь в охороні правопорядку.

Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Права людини – це природні, невід’ємні права кожного індивіда, що зумовлюються самим фактом його існування у конкретно-історичних умовах, однакові для всіх людей, об’єктивно визначені досягнутим рівнем розвитку людства та встановлені на рівні міжнародних стандартів. Обов’язок будь-якої держави – закріпити їх у законодавстві та створити умови для їх реального забезпечення.

Правова культура у сфері публічної служби в Україні – це історично обумовлена комплексна категорія, яка включає в себе правосвідомість, розуміння принципів права та моделі звичаєвої поведінки посадових осіб публічної адміністрації при забезпеченні ними захисту прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

Предмет адміністративного права (у вузькому розумінні)– це суспільні відносин, які виникають між суб’єктом публічної адміністрації та об’єктом публічного управління.

Предмет адміністративного права (у широкому розумінні) – це система суспільних відносин між суб’єктами та об’єктами публічного управління, які виникають у сфері владно-розпорядчої діяльності, надання адміністративних сервісних послуг з метою публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави, при суворому дотриманні принципу законності з можливістю застосування до порушників адміністративно-правових норм засобів державного примусу та адміністративної відповідальності.



Принципи адміністративного права – це основні вихідні, об’єктивно зумовлені засади діяльності суб’єктів адміністративного права, відповідно до яких забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави. До основних принципів адміністративного права відносяться: пріоритет забезпечення прав і свобод людини і громадянина перед іншими цінностями, верховенства права, законності, принцип зв’язаності публічної адміністрації законом і підконтрольності їх суду, принципи гласності, відповідальності та самостійності діяльності публічної адміністрації.

Провадженню у справах про адміністративні правопорушення притаманні такі особливості: 1) виникає у зв’язку з вчиненням адміністративного проступку та необхідністю проведення адміністративного розслідування; 2) реалізується тільки визначеним колом суб’єктів публічної адміністрації; 3) процесуальні акти цього провадження мають певну специфіку; 4) за допомогою цього провадження реалізуються норми адміністративної відповідальності.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення – це особливий вид діяльності районного (міського) суду й публічної адміністрації щодо виконання процесуальних дій з розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення по ній постанови, яка спрямована на притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення. Основні адміністративно-правові норми щодо провадження в справах про адміністративні правопорушення зосереджені в КупАП – р. IV “Провадження в справах про адміністративні правопорушення”, р. V “Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень”, у р. XIX МК України “Провадження у справах про порушення митних правил” і численних підзаконних нормативно-правових актах – наприклад, Наказі МВС України від 22 лютого 2001 р. № 185 “Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення”.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення (за загальним правилом)проходить такі стадії: 1) порушення адміністративного провадження і адміністративне розслідування; 2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення по ній постанови; 3) перегляд справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови у справі; 4) виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Проходження державної служби – це діяльність державного службовця щодо виконання завдань та повноважень за посадами, які він обіймає, починаючи з моменту набуття ним статусу державного службовця і завершуючи його припиненням.

Публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічне суб’єктивне право включає в себе: право громадян вимагати від публічної адміністрації здійснення юридичних дій, направлених на захист їх прав; право вимагати від іншої сторони виконання обов’язку, тобто право на чужі дії; право привести в дію апарат примусу держави проти зобов’язаної особи, тобто право на примусове виконання обов’язку; можливість користуватись на основі цього права певними соціальними публічними благами.

Публічний інтерес – це важливі для значної кількості фізичних та юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються публічною адміністрацією.

Публічний контроль як метод адміністративного права – це діяльність публічної адміністрації з метою перевірки виконання об’єктами публічного управління встановлених законами України вимог адміністративно-правових режимів.

Розпорядча діяльність органів виконавчої влади – це видання органами виконавчої влади на основі законів підзаконних нормативно-правових актів обов’язкового значення.

Свобода зібрань це однин із дієвих правових інструментів забезпечення захисту прав і свобод фізичних і юридичних осіб засобами громадянського суспільства є гарантована Конституцією України. Громадський “тиск” на публічну владу у випадку порушення нею прав і свобод фізичних і юридичних осіб здійснюється в таких формах: збори, мітинг, похід, демонстрація, пікетування.

Свобода людини – це суб’єктивне право індивіда діяти самостійно відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей, не порушуючи при цьому прав, свобод і законних інтересів інших осіб.

Систему суб’єктів адміністративного права можна поділити на два рівні: 1) індивідуальні (фізичні особи із загальним і спеціальним правовим статусом (фізичні особи-підприємці чи фізична особа-водій транспортного засобу)) та 2) колективні (держава, державні органи та установи, громадські об’єднання, адміністративно-територіальні одиниці та їх населення, виборчі округи, релігійні організації, промислові підприємства, іноземні підприємства тощо) суб’єкти адміністративного права.

Служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Структурним елементом адміністративного законодавства є специфічні адміністративно-правові акти: акти прямого волевиявлення населення (Всеукраїнського чи місцевих референдумів); акти Конституційного Суду України, рішення громадських об’єднань, протести органів прокуратури з приводу незаконності нормативних актів, рішення адміністративних судів тощо.

Суб’єктами адміністративного права є фізичні та юридичні особи, які мають суб’єктивні публічні права й юридичні обов’язки та наділені специфічними юридичними властивостями їх реалізовувати.

Форма адміністративного права – це зовнішнє вираження однорідних за своїм характером та правовою природою груп адміністративних дій публічної адміністрації, здійснених у рамках режиму законності та її компетенції для досягнення адміністративно-правової мети – публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства держави.

Юридичний обов’язок налічує чотири основні компоненти: необхідність здійснювати певні дії або утримуватись від них; необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженого суб’єкта, необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; обов’язок не перешкоджати уповноваженому суб’єкту користуватись тим благом, щодо якого він має право.

Юридичний склад проступку – це сукупність ознак єдності його об’єктивних та суб’єктивних характеристик, які є необхідними для визначення даного діяння правопорушенням (об’єкт проступку; об’єктивна сторона; суб’єкт проступку; суб’єктивна сторона).

Юридичний факт – це конкретна життєва обставина, з якою норма адміністративного права пов’язує виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин. За відношенням до волі суб’єкта правовідносин вони можуть бути класифіковані на події, коли настання цих юридичних фактів не залежить від волі суб’єктів адміністративного права (наприклад, повінь, як стихійно лихо, що зобов’язує публічну адміністрацію надавати допомогу населенню), та діяння, що поділяються на: а) дії – вольові акти поведінки людей, які мають свідомо-вольовий характер; б) бездіяльність – пасивну поведінку суб’єктів права.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал