Програма навчальної дисципліни Розділ Загальні положення адміністративного права. Тема Предмет, метод та джерела адміністративного права. Принципи та функції адміністративного права



Сторінка25/26
Дата конвертації08.01.2017
Розмір3.92 Mb.
ТипПрограма
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26

12. Інформаційні ресурси

1. http://www.kmu.gov.ua

2. http://www.pravo.org.ua

3. http:www.president.gov.ua

4. http:www.zakon.rada.gov.ua

5. http:www.minregionbud.gov.



Ресурси мережі Internet

  1. LIGA Online – платна база законодавства компанії «Ліга», а також новини українського законодавства, каталог юридичних посилань, огляди преси [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\www.liga.kiev.ua АТ «Інформтехнологія» – база законодавства з текстами

  2. українською, російською та англійською мовами [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\www.nau.kiev.ua

  3. Сайт Верховної Ради України – безкоштовна база законодавства, інформація про юридичні видання, посилання на зарубіжне законодавство [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\www.rada.kiev.ua

  4. Система правової підтримки ЛОЦМАН online – пошук документів із законодавства України (російською й українською мовами), щотижневі огляди нового законодавства України, щоденні огляди економічних і політичних новин СНД [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\info.resourcecorp.net

  5. сайт «Законопроекти України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\zakon.gov.ua

  6. Національна парламентська бібліотека України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\www.rada.kiev.ua/LIBRARY/index.htm.

  7. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:\\www.nbuv.gov.ua/db/


13. Тематичний словник



Адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності фізичних і юридичних осіб, який виражається у застосуванні уповноваженими державою публічними органами (їх посадовими особами) певного виду адміністративного примусу – адміністративного стягнення (адміністративної санкції).

Адміністративна відповідальність юридичних осіб характеризується такими рисами: здійснюється у сфері публічного управління; є засобом встановлення державного правопорядку; визначена законами України, шляхом застосування санкцій, які за своєю природою є карними; пов’язана із застосуванням до юридичної особи державного примусу; реалізується у відповідних процесуальних формах.



Адміністративна юстиція (сутність) полягає в оскарженні в адміністративному суді розпоряджень суб’єктів владних повноважень. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.

Адміністративне право (наука) – це теоретичні положення й методологічні основи, які забезпечують процес, дослідження, аналізу і розробки пропозицій, рекомендацій й концепцій з питань правового регулювання суспільних відносин у сфері організації та функціонування публічного управління, надання адміністративних сервісних послуг багатогранного публічного забезпечення прав і свобод фізичних і юридичних осіб та ін.

Адміністративне право України (сучасне) увібрало в себе кращі надбання вітчизняної та світової адміністративно-правової думки та виходить із концепції пріоритету законних публічних прав та свобод людини і громадянина.

Адміністративне право (навчальна дисципліна) – це систематизований відповідно до навчальної програми курс, який викладається в юридичних навчальних закладах з метою оволодіння майбутніми юристами, іншими зацікавленими особами системою теоретичних й науково-прикладних знань щодо норм, принципів, засобів та інших інститутів адміністративного права, а також вміннями й навичками практичного застосування зазначених знань.

Адміністративне право (галузь права) – це сукупність юридичних норм, призначених для врегулювання на засадах “влада-підпорядкування” широких суспільних відносин між публічною адміністрацією та об’єктами, які виникають у сфері публічного управління, надання адміністративних сервісних послуг з метою публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства і держави, з можливістю застосування до порушників адміністративно-правових норм засобів державного примусу.

Адміністративне правопорушення (проступок) – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне провадження здійснюються у судовій та квазісудовій (адміністративній) формах. У першому випадку постанову про накладення адміністративного стягнення накладає суддя районного (міського) суду, в другому – визначений законами України суб’єкт публічної адміністрації (орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадської організації чи його посадова особа). В останньому випадку може застосовуватись спрощене провадження, яке характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю: протокол правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення стягнення (штрафу або попередження) на місці вчинення правопорушення. До осіб, які беруть участь у провадженні, відносяться: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники; захисник; свідок; експерт; перекладач. Їх права і обов’язки визначені в КУпАП.

Адміністративний нагляд – це особливий вид публічної діяльності, здійснюваної спеціальними органами виконавчої влади стосовно організаційно не підпорядкованих підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян у зв’язку з виконанням ними спеціальних міжгалузевих норм, правил, вимог, з використанням комплексу адміністративних засобів впливу – для попередження, виявлення і припинення правопорушень, відновлення встановлених правовідносин і притягнення винних до відповідальності

Адміністративний примус – це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках – і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб – у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадках вчинення цими особами протиправних діянь або в умовах надзвичайних обставин, з метою попередження та припинення протиправних діянь, забезпечення провадження в справах про правопорушення, притягнення винних осіб до відповідальності, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Адміністративні стягнення – це застосування визначеними законом суб’єктами публічної адміністрації та суддями районних (міських) судів щодо винних у скоєнні адміністративних правопорушень осіб особливого виду адміністративного примусу. За вчинення адміністративних правопорушень КУпАП передбачає такі адміністративні стягнення: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт. Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Так, може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Адміністративно-запобіжні заходи – це комплекс заходів впливу морального, фізичного, організаційного та іншого характеру, які дозволяють виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати правопорядок за різних обставин.

Адміністративно-правова норма – це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формальне визначене, юридично обов’язкове, охоронюване засобами державного примусу правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

Адміністративно-правова правосуб’єктність – це потенційна можливість мати права й обов’язки, передбачені нормами адміністративного права, здатність бути їх носієм (адміністративна правоздатність), здатність особи своїми власними діями набувати права й обов’язки, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керувати своїми вчинками (адміністративна дієздатність), а також здатність нести адміністративну відповідальність за скоєні правопорушення (адміністративна деліктоздатність).

Адміністративно-правове забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у процесі проваджень за заявами, скаргами та пропозиціями громадян характеризується такими особливостями: адміністративно-правові відносини виникають у цій сфері після подання фізичною особою заяви, скарги чи пропозиції; вони розглядаються у встановлені законодавством короткі терміни суб’єктами публічної адміністрації у позасудовому порядку в процесі їх владної діяльності; прийняті публічною адміністрацією рішення, як правило, призводять до ефективного відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб; посадові особи, які допустили порушення, притягуються до дисциплінарної відповідальності, а у випадку виявлення в їх діяннях ознак злочину матеріали щодо них передаються в органи Прокуратури України; незалежно від рішення заявнику обов’язково надається мотивована відповідь.

Адміністративно-правове регулювання – це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміністративно-правових заходів прав, свобод та публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

Адміністративно-правовий захист прав свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб – це правозастосовна та правоохоронна владна діяльність публічної адміністрації щодо вирішення індивідуальних справ з метою присікання та відновлення порушень прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, відшкодування збитків потерпілим та притягнення винних до адміністративної відповідальності або/та створення умов для притягнення їх до іншого виду юридичної відповідальності.

Адміністративно-правовий режим іноземців та осіб без громадянства – це цілісна розширена система регулювання відносин у сфері іноземного елементу, встановлена Конституцією та іншими законами України з метою захисту прав і свобод людей та національної безпеки країни, що визначає права й обов’язки іноземних громадян і механізм їх реалізації, характеризується особливим порядком виникнення та припинення, оптимально поєднує інтереси громадян, зазначених суб’єктів і суспільства в цілому, забезпечується державним примусом і громадським осудом порушників режиму.

Адміністративно-правовий статус суб’єктів господарювання має основну та додаткову складові: основна полягає в тому, що вони виступають вагомими об’єктами публічного управління, права та законні інтереси яких має забезпечувати публічна адміністрація, додаткова характеризується владними делегованими адміністративними повноваженнями державних підприємств.

Адміністративно-правовий статус суб’єктів господарювання як об’єктів публічного управління полягає в адміністративно-правових засадах їх створення й ліквідації та деяких публічних правах та адміністративних обов’язках у процесі господарської діяльності, зокрема щодо питань ліцензування, патентування, сплати податків та інших обов’язкових соціальних платежів, дотримання вимог трудового, екологічного і природоохоронного законодавства.



Адміністративно-правовий статус фізичної особи – це сукупність встановлених законодавством України суб’єктивних публічних прав і юридичних обов’язків індивіда в сукупності з обсягом та характером його адміністративної правосуб’єктності.

Адміністративно-правові акти мають відповідати таким вимогам: 1) приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; 2) органи публічної влади можуть видавати акти тільки з питань, віднесених до їх компетенції, і в межах своїх повноважень; 3) акти повинні відповідати меті, приписам і вимогам законодавчого акту, з приводу якого вони прийняті; 4) акти мають видаватись у встановлених порядку і формі.

Адміністративно-правові відносини (зміст) “влада-підпорядкування”: суб’єкт публічної адміністрації на основі наділеної державою компетенції встановлює обов’язкові для виконання об’єктами публічного управління вимоги; об’єкт публічного управління зобов’язаний виконувати законні вимоги суб’єкта публічної адміністрації; зазначені відносини не вимагають і не виключають організаційної підпорядкованості, однак рішення суб’єкта є у будь-якому передбаченому законом випадку обов’язковим для виконання об’єктом.

Адміністративно-правові відносини мають структуру, яка характеризується взаємопов’язаністю всіх її складових компонентів – суб’єктів, об’єктів правовідносин та юридичних фактів. Розрізняють фактичний і юридичний зміст адміністративно-правових відносин. Фактичний зміст полягає у тому, що це фактичні соціальні, економічні, культурні, політичні та інші відносини, які отримали через опосередкування адміністративно-правових норм свою юридичну форму. Вони зберегли фактичний зміст, але завдяки адміністративно-правовим нормам набули нових якостей. Юридичний зміст адміністративно-правових відносин – це взаємозв’язок зафіксованих в адміністративному праві суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників адміністративно-правових відносин. Кожному суб’єктивному праву, зафіксованому в адміністративно-правовій нормі, відповідає (кореспондує) певний юридичний обов’язок, і навпаки.

Адміністративно-правові відносини у вузькому розумінні – це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права. Загальним для всіх видів адміністративно-правових відносин є те, що як мінімум однією зі сторін є суб’єкт публічної адміністрації, який наділений державою владною компетенцією.

Адміністративно-правові відносини у широкому розумінні – це форма соціальної взаємодії публічної адміністрації та об’єктів публічного управління, що виникає на підставі адміністративно-правих норм, з метою забезпечення прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства і держави, учасники якої мають суб’єктивні права і несуть юридичні обов’язки.



Адміністративно-правова норма (структура (внутрішня форма) – це об’єктивно зумовлена потребами адміністративно-правового регулювання внутрішня її організація, що виражається в поділі на окремі елементи, пов’язані між собою. Вона, як правило, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза – частина адміністративно-правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, за настання яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези – визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції адміністративно-правової норми. Диспозиція – частина адміністративно-правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов’язках суб’єктів та об’єктів публічної управління. Це центральна, основна частина адміністративно-правової норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку. Санкція – частина адміністративно-правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу у разі невиконання обов’язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадках протиправної, винної, суспільно-шкідливої діяльності чи бездіяльності. Призначення санкції – забезпечувати реалізацію диспозиції адміністративно-правової норми.

Виконавча влада – це самостійна гілка влади (система державних органів), яка на основі законів та з їх виконання здійснює державне управління в країні та наділена компетенцією підзаконної правотворчості. В парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, здійснення виконавчої влади покладається на Кабінет Міністрів України при відповідальності його перед Президентом України та підконтрольності й підзвітності Верховній Раді України. На регіональному й місцевому рівнях виконавча влада здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Владна діяльність органів виконавчої влади – це діяльність органів та посадових осіб виконавчої влади щодо виконання законів України по всій державі. Головне управління державної служби України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Головдержслужба забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою.

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Джерело адміністративного права – це спосіб зовнішнього оформлення адміністративно-правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи, форми вираження і закріплення державної волі Українського народу.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців – це сукупність адміністративно-правових відносин, що виникають у зв’язку з накладенням на державних службовців передбачених законодавством дисциплінарних стягнень за порушення ними службової дисципліни.

Дисциплінарні провадження в адміністративному праві застосовуються щодо посадових осіб публічної адміністрації: працівників ОВС, прокуратури, суб’єктів корупційних діянь; державних службовців, органів місцевого самоврядування; спортивних функціонерів. Вони є вагомим чинником забезпечення прав і свобод громадян від свавілля публічної адміністрації. Саме дисциплінарним стягненням посадової особи – суб’єкта публічної адміністрації, як правило, супроводжується провадження за обґрунтованою скаргою громадян.

За структурою адміністративно-правовий статус складається з: негативного статусу – це право фізичної особи на те, щоб влада не втручалася у сферу особистої свободи, відмежованої законом; позитивного статусу – обов’язок публічної адміністрації надавати визначені законодавством адміністративні сервісні послуги; активного статусу – право громадянин бути єдиним джерелом влади та безпосередньо чи через обраних представників здійснювати її.

За структурою публічного управління до суб’єктів адміністративного права відносяться як суб’єкти публічної адміністрації, так і об’єкти публічного управління: 1) фізичні особи із загальним правовим статусом (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та спеціальним правовим статусом (підприємці, фізична особа-водій транспортного засобу тощо); 2) органи виконавчої влади (вищі, центральні та місцеві) та їх посадові особи; 3) Президент України та допоміжний орган для забезпечення здійснення Президентом своїх повноважень – адміністрація Президента України; 4) органи місцевого самоврядування; 5) об’єднання громадян; 6) суб’єктів господарювання, зокрема з владними делегованими адміністративними повноваженнями.

Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий в результаті Всеукраїнського референдуму та Верховною Радою України, який приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інтереси Українського народу, має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, загальнообов’язковий для населення і держави та охороняється державною владою.

Заходи процесуального забезпечення (ст. 259-266 КУпАП): доставляння порушника; адміністративне затримання; особистий огляд і огляд речей; вилучення речей і документів; відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд їх на сп’яніння; привід правопорушника органом внутрішніх справ до органу, який розглядає справу (ст. 268 КУпАП).

Заходи адміністративного припинення в діяльності публічної адміністрації мають за мету своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, переривання протиправної поведінки і, тим самим, недопущення настання її шкідливих наслідків.

Індивідуальні адміністративні акти – це адміністративні приписи персоніфікованого характеру, прийняті у процесі владної діяльності публічної адміністрації з метою забезпечення завдань публічного управління.

Компетенція – це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які цей орган має право вирішувати в процесі практичної діяльності.

Конституція України, яка є Основним Законом Української держави (у системі джерел адміністративного права вихідну роль відіграє). В ній визначається система публічних органів (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, судів, місцевих державних адміністрацій, Прокуратури України тощо), найважливіші положення їх діяльності та закладено основні вихідні засади, що визначають адміністративно-правовий статус громадян. Оскільки закріплена презумпція про те, що Конституція є актом вищої юридичної сили (ст. 8 Конституції), то відповідно закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції і мають відповідати їй.

Корупція - це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (Закон України від 5 жовтня 1995 р. № 356 “Про боротьбу з корупцією”). Корупція – це використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки / пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка /пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу – іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей (Закон України від 11 червня 2009 р. № 1506-VI “Про засади запобігання та протидії корупції”).

КУпАП є провідним нормативно-правовим актом серед джерел адміністративного права. У ньому зосереджені норми, що регулюють і охороняють матеріальні й процесуальні суспільні відносини в сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності. Проте для комплексного забезпечення прав і свобод людини в процесі квазісудової адміністративної діяльності нагальним є прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України.

Метод адміністративного права (провідний) - це адміністративно-правовий метод правового регулювання суспільних відносин, зміст якого полягає в тому, що суб’єкт публічної адміністрації наділений владною компетенцією, а об’єкт зобов’язаний виконувати його законні вимоги. В умовах демократичної правової держави зазначений метод втратив авторитарні ознаки, оскільки урівноважується суворим дотриманням публічною адміністрацією принципу законності та можливістю об’єкта публічного управління оскаржити діяння (бездіяльність) суб’єкта в кількох незалежних інстанціях.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   26


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал