Програма навчальної дисципліни порівняльна адвокатура опис навчальної дисципліни форма навчання Курс Семестр



Скачати 378.59 Kb.
Дата конвертації22.12.2016
Розмір378.59 Kb.
ТипПрограма
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Порівняльна адвокатура

  1. ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


    Форма навчання

    Курс

    Семестр

    Лекції

    Практичні (семінарські)

    Всього ауд. годин

    Курсові роботи

    Контрольні роботи

    Самостійна Робота

    Всього годин

    Екзамени

    Залік

    Заочна

    3

    5,6

    6

    2

    8







    82

    90




    +
  2. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


Дисципліна «Порівняльна адвокатура» включає вивчення науки про адвокатуру, історії виникнення та розвитку адвокатури України та інших держав; на основі чинного та зарубіжного законодавства розглядаються особливості організації адвокатури в Україні та інших країнах світу, принципи адвокатської етики, участь адвоката в судових провадженнях.

Програма навчальної дисципліни розроблена на основі ГСВО МОН України «Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра напряму 6.030401 «Правознавство» галузі знань 0304 «Право».

У системі органів, які здійснюють правоохоронну діяльність, особливе місце належить адвокатурі, основним напрямом діяльності якої є правове забезпечення захисту прав і свобод людини, законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Забезпечуючи охорону прав і свобод людини, адавокатура своєю діяльністю сприяє утворенню правової держави, і, по-суті, гарантує правовий захист людини, що визнається у світі найбільшою соціальною цінністю держави.



Метою навчальної дисципліни є теоретичне засвоєння та подальше практичне застосування студентами принципів організації та діяльності адвокатури України та зарубіжних країн, правового статусу адвоката, сутності адвокатури, її соціальної місії, організаційних форм та напрямів діяльності.

Завданням навчальної дисципліни «Порівняльна адвокатура» є набуття студентами наукових знань про порівняльну адвокатуру, розкриття суті цього правового явища, його внутрішні закономірності, зовнішні вияви, а також підготувати студентів до застосування отриманих знань у їх практичній діяльності як адвокатів, досконально дослідувати нормативно-правові акти, що регламентують діяльність адвокатури Укравїни та інших країн, підвищити рівень правосвідомості, поваги до закону та закласти основи професійної етики, осмислити співвідношення національної адвокатської діяльності інших держав, а також адвокатури з іншими галузями права.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:



  • історію виникнення та розвитку адвокатури зарубіжних країн світу, її правовий статус;

  • принципи адвокатської діяльності та адвокатської етики в порівнянні з адвокатурою України;

  • організаційні форми адвокатури зарубіжних країн;

  • особливості прав, обов’язків і відповідальності адвоката в порівнянні з адвокатом України ;

  • порядок та особливості участі адвоката в судовому провадження в різних країнах.



вміти:

  • застосувати законодавство про адвокатуру зарубіжних країн на практиці;

  • складати процесуальні документи, які використовуються адвокатами при здійсненні професійних обов’язків за кордоном;

  • вирішувати конкретні правові ситуації за участю адвоката іншої країни;

  • самостійно опрацьовувати навчальну і наукову літературу, нормативно-правові акти, в тому числі інтернет-ресурси з питань адвокатської діяльності та адвокатури зарубіжних країн світу.



  1. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


ТЕМА № 1. Загальні положення порівняльної адвокатури, світови принципи діяльності адвокатури. Організація діяльності адвокатури Великобританії.

    1. Поняття і правовий статус сучасних систем адвокатури.

    2. Вітчизняні і міжнародні правові акти, які регулюють адвокатську діяльність.

    3. Становлення і організація адвокатури Великобританії.

ТЕМА № 2 Співвідношення організації і діяльності адвокатур України з адвокатурами США, Німеччини і Франції.

1. Законодавчі акти які регулюють адвокатську діяльність країн.

2. Співвідношення організаційних форм адвокатської діяльності.

3. Види адвокатської діяльності.

4. Порядок надання доступу до професії адвоката.

5. Права, обов’язки і відповідальність адвоката.

6. Поняття і правила адвокатської етики в США, Німеччини і Франції.

ТЕМА № 3. Загальні риси організації діяльності адвокатури в Ізраїлі, Китаї, Японії у порівнянні з адвокатурою України.

1. Роль і місце адвокатури у Ізраїлі, Китаї, Японії в механізмі захисту прав людини.

2. Діяльність адвоката в судовому провадженні.

3. Принципи діяльності адвокатур.

4. Порядок надання доступу до адвокатської професії.

5. Особливості припинення і зупинення адвокатської діяльності.




  1. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ




Назва теми

Кількість годин

Заочна форма

Усього

у тому числі

Л

П

с/р

ТЕМА № 1. Загальні положення порівняльної адвокатури, світови принципи діяльності адвокатури. Організація діяльності адвокатури Великобританії.

30

2

2

26

ТЕМА № 2 Співвідношення організації і діяльності адвокатур України з адвокатурами США, Німеччини і Франції.

30

2




28

ТЕМА № 3. Загальні риси організації діяльності адвокатури в Ізраїлі, Китаї, Японії у порівнянні з адвокатурою України.

30

2




28

Усього годин:

90

6

2

82


5. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ


Семінарські заняття з курсу «Порівняльна адвокатура» мають на меті поглиблення теоретичних знань студентів і набуття ними необхідних практичних навичок в розв’язанні конкретних справ у роботі з законодавчими актами та їх застосуванням.

Підготовка до семінарських занять починається з вивчення необхідної літератури. Крім вивчення теоретичних питань треба дати відповідь на всі контрольні запитання, а також розкрити зміст основних термінів за темою.

Відповіді на запитання повинні бути конкретними. Посилаючись на відповідний нормативний акт, точно вказати його назву, ким і коли видано, офіційне джерело, статтю, пункт.

Важливим елементом навчального процесу є розв’язання конкретних ситуацій та задач. Метою цієї роботи є закріплення теоретичного матеріалу з курсу і вироблення в студентів навичок застосування норм права до різних ситуацій.

При розгляді ситуаційних завдань та задач слід проаналізувати конкретну правову ситуацію, визначити юридичне значення кожного факту, що згадується в ній, дати докладні, обґрунтовані відповіді на всі питання, посилаючись на нормативно-правові акти.

Тема: Загальні положення порівняльної адвокатури, світові принципи діяльності адвокатури. Організація діяльності адвокатури Великобританії.

1. Поняття і правовий статус сучасних систем адвокатури.

2. Вітчизняні і міжнародні правові акти, які регулюють адвокатську діяльність.

3. Становлення і організація адвокатури Великобританії.


6. САМОСТІЙНА РОБОТА


6.1. Методичні рекомендації щодо здійснення самостійної роботи

6.1.1. Загальні положення.

Самостійна робота студента є однією з основних форм організації навчання, основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових аудиторних занять час.

Мета самостійної роботи - закріплення, поглиблення й узагальнення знань, здобутих на лекційних, семінарських і практичних заняттях. У процесі самостійної роботи у студентів формуються індивідуальні вміння та навички самостійного засвоєння навчальної та наукової літератури, нормативних джерел, використання сучасних інформаційних засобів і технологій.

Зміст самостійної роботи визначає навчальна програма дисципліни, методичні матеріали, вказівки й рекомендації викладача.

Для підвищення ефективності самостійної роботи студента доцільно її планування. Планування та організація самостійної роботи мають ґрунтуватися на достовірній інформації згідно з такими позиціями:


  • вид роботи (наприклад, підготовка до лекції, семінарських занять);

  • трудомісткість процесу підготовки (з урахуванням індивідуальних здібностей і особистісних якостей студента);

  • форми і методи навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення виду самостійної роботи;

  • місце і форма виконання самостійної роботи (наприклад, у бібліотеці, спеціалізованому навчальному кабінеті/комп'ютерному класі, в домашніх умовах; письмово, усно тощо);

  • форми і способи контролю виконання самостійної роботи студента;

  • необхідний і достатній обсяг часу за диференційованими нормативами щодо кожного виду самостійної роботи.

Особливість самостійної роботи полягає в необхідності самостійного, творчого пошуку та аналізу інформації на відміну від порівняльно-пасивного її сприйняття па лекційних заняттях. Це дає змогу розширити сукупність інформації з теми, отримати системне уявлення з конкретного питання. Під час самостійної роботи з навчальною, науковою та нормативною літературою студент збагачує свої знання, фактично створюючи власну систему знань за певною темою.

Для можливості здійснення контролю за самостійною роботою від студента вимагається ведення окремого зошиту для конспектування самостійно вивченого матеріалу та письмового розв’язання задач.

Самостійна робота студента складається з таких етапів:


  1. Вивчення рекомендованих джерел, а також самостійний підбір та вивчення навчальної та наукової літератури, нормативно-правових та індивідуальних актів, матеріалів юридичної практики за окремими темами курсу. Складення бібліографічного опису джерел у зошиті для самостійної роботи.

  2. Конспектування основних положень теми у зошиті у стислому вигляді, зокрема: аналіз та порівняння основних теорії та підходів, що склалися стосовно спірних питань теми; схематичне викладення основних положень чинного законодавства яке вивчається у темі; аналіз матеріалів вітчизняної, іноземної та міжнародної практики (за можливості); порівняльний аналіз вітчизняного чинного законодавства та міжнародно-правових актів із складанням порівняльних таблиць; порівняльний аналіз чинного законодавства та проектів щодо змін до нього.

  3. Самостійна перевірка знання окремих положень теми за допомогою списків питань, що наводяться для кожної теми.

  4. Розв’язання задач та ситуацій, запропонованих для даної теми.

  5. Підготовка проектів юридичних документів за запропонованою фабулою.

6.1.2. Методичні вказівки для студентів щодо самостійного вивчення літератури.

Робота із літературою є важливою складовою самостійної роботи студента і має на меті первинну підготовку до лекції, оволодіння знаннями про основні категорії та проблеми, що дістають відображення у лекційному курсі; підготовку до семінарських занять, проміжних та підсумкових контрольних заходів.

Для більш повного та результативного оволодіння знаннями студент повинен орієнтуватися на перелік основної та додаткової літератури, що надається викладачем у робочій навчальній програмі та розміщується разом із іншими навчально-методичними матеріалами на електронному ресурсі кафедри в мережі Інтернет.

Обробка літературних джерел має починатися з основної літератури (в тому числі – релігійних текстів, каноніко-правових джерел, нормативно-правових актів, міжнародних договорів, судової практики). Студент використовує навчальні й навчально-методичні роботи лектора (за наявності таких – обов’язково), роботи інших авторів за власним розсудом, але при цьому повинен забезпечувати різноманіття джерельної бази, порівнювати позиції різних авторів та робити власні висновки щодо вирішення основних теоретичних та практичних проблем.

Вивчаючи підручник, навчальний посібник тощо, студент повинен розуміти, що формулювання питань та наукові категорії, сформульовані у різних джерелах можуть розходитися. Для пошуку відповіді на питання, на яке, на перший погляд, немає відповіді, студент повинен спочатку уяснити сутність питання, а потім шукати на нього відповідь. Не потрібно забувати і про те, що структура курсу та назви його основних тем можуть суттєво відрізнятися від тих, що запропоновані лектором. В цьому випадку потрібно дотримуватися тих рекомендацій, що надаються лектором щодо підбору літератури у ході кожного лекційного заняття. Крім цього, слід звертати увагу на те, що часта зміна нормативно-правових актів призводить до втрати актуальності деякими літературними джерелами (повністю або частково) і вимагає від студента постійної уваги при вивченні тієї навчальної літератури, яка заснована на нормативно-правовій базі, перевірки автентичності текстів нормативно-правових актів, згадуваних у такій літературі.

Після цього студент, що претендує на оцінку «відмінно» має переходити до вивчення додаткової літератури (монографій, наукових статей, матеріалів конференцій та «круглих столів», літератури на іноземних мовах тощо), запропонованої у робочій програмі або підібраної студентом самостійно.

При підготовці до підсумкового контролю (іспит, залік) студент, що оволодів матеріалом навчального курсу, може використовувати навчальні посібники, у яких стисло та схематично викладаються основні положення дисципліни з метою оновлення та кінцевої систематизації отриманих знань.

При відповіді на семінарських заняттях, при проміжному та підсумковому контролі студент повинен пам’ятати назви тих джерел, якими вони користувалися, а також прізвища (за можливості – ім’я та по батькові) їх авторів.

Самостійні висновки, які зроблені студентами та мають певну наукову цінність, можуть знаходити вираз у наукових доповідях, підготовлених для виступу на семінарських заняттях, студентському науковому семінарі, наукових конференціях, «круглих столах» тощо. При написанні письмових робот обов’язковими є посилання на літературні джерела, використані у процесі їх підготовки, із їх бібліографічним описом, зробленим за вимогою ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

6.1.3. Методичні рекомендації для студентів щодо підготовки до семінарських занять.

Семінарське заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію за попередньо визначеними темами. До заняття студенти відповідають на питання, визначені у плані семінарського заняття, готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює відповіді, підготовлені виступи, активність студентів у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач оголошує і вносить до журналу академічної групи та журналу обліку роботи викладача.

Семінарське заняття є однією з найважливіших форм навчального заняття у вищому навчальному закладі, яке проводиться у формі дискусії навколо попередньо визначеної теми, до якої студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаного завдання. Семінари проводяться з основних тем навчальної програми і є ефективною формою закріплення теоретичних знань, отриманих на лекціях і під час самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Головна мета семінарських занять — опанування студентами навчальної дисципліни, забезпечення глибокого і всебічного аналізу та колективного обговорення основних проблем курсу, навчання їх елементам творчого застосування отриманих знань на практиці.

Основними завданнями семінарських занять є:


  • закріплення у студентів теоретичних знань;

  • оволодіння ними науковим апаратом, навичками усного і письмового викладання навчального матеріалу;

  • розвиток юридичного мислення студентів;

  • залучення їх до проведення індивідуальних та колективних наукових досліджень;

  • прищеплення їм навичок творчого мислення, самостійного формулювання та висловлювання власних думок, а також захисту висунутих наукових положень та висновків;

  • формування у них правового світогляду, здатності пов'язувати загальнотеоретичні положення з вимогами повсякденної практики право- і державотворення в країні.

Види проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту і особливостей теми, складу студентів. Найбільш поширеними видами на семінарі є:

  • розгорнута бесіда;

  • виступи з рефератами, доповідями;

  • диспут у формі діалогу;

  • круглий стіл тощо.

При підготовці до семінару кожен студент повинен:

  • уважно ознайомитися з планом, який відображає зміст чергової теми заняття;

  • прочитати і продумати свої лекційні записи, які відносяться до теми семінару;

  • вивчити чи законспектувати рекомендовану літературу;

  • скористатися при потребі консультацією викладача;

  • скласти розгорнутий план, тези чи конспект виступу з усіх питань теми заняття.

Студентам необхідно відвідувати кожне семінарське заняття. Пропуск семінару позбавляє студента можливості усвідомити, закріпити та отримати цілісне уявлення по тій чи іншій темі. Крім того, це створює значні труднощі при підготовці до підсумкового контролю.

Під час роботи на семінарському занятті студент повинен:



  1. Дотримуватися вимог щодо навчальної дисципліни;

  2. Відповідати на запитання поставлені викладачем, який проводить семінарське заняття;

  3. Виходячи виступати із відповіддю на одне з основних питань, не використовувати будь-які допоміжні матеріали (зокрема, навчальну та наукову літературу, конспект лекцій або самостійно опрацьованого матеріалу, нормативно-правові акти, технічні засоби тощо), за виключенням тих випадків, коли використання таких матеріалів погоджено із викладачем;

  4. Уважно слухати викладача та інших студентів, вміти продовжити відповідь, доповнити її або аргументовано прорецензувати;

  5. Вміти наводити приклади, працювати із нормативними матеріалами, юридичними документами;

  6. Вміти підводити підсумок власної або чужої відповіді.

6.1.4. Контроль самостійної роботи студента.

Контроль за самостійною роботою студентів може здійснюватися викладачем у таких формах:

поточний контроль засвоєння знань на основі оцінки усної відповіді на питання, повідомлення, доповіді тощо (на практичних або семінарських заняттях);

поточний контроль на основі виконання практичних завдань (написання проектів процесуальних документів, підготовки юридичного аналізу певної ситуації тощо);

вирішення ситуаційних завдань, розв’язання задач;;

перевірка конспекту, виконаного з тем, що вивчалася самостійно;

тестування, виконання письмової контрольної роботи;

підготовка статті, тез виступу та інших публікації в науковому, науково-популярному, навчальному виданні тощо за підсумками самостійної навчальної й науково-дослідної роботи.


6.2. Завдання на самостійну роботу до кожної теми

Питання для самостійної роботи

1. Світові принципи діяльності адвокатури

2. Становлення інституту адвокатури в Україні у ХIV-ХVI ст.ст.

3. Адвокатура в період Гетьманщини (1628 р. – кінець ХVIII ст.).

4. Адвокатура в Україні за судовою реформою від 20 листопада 1864 р.

5. Організація адвокатури у радянський період історіі України.

6. Реформування адвокатури в незалежній Українї, шляхи її подальшого розвитку.

7. Поняття адвокатури, її завдання та роль у суспільному житті.

8. Поняття та види адвокатської діяльності.

9. Форми організації адвокатської діяльності.

10.Правовий статус адвокатських обєднань, принципи їх діяльності та порядок реєстрації.

11. Принципи організації та діяльності адвокатури.

12. Принцип верховенства права в адвокатській діяльності.

13.Принцип незалежності та взаємовідносини між адвокатурою та органами влади й управління.

14. Принцип конфіденційності в адвокатській діяльності.

15. Поняття та предмет адвокатської таємниці.

16. Принципи гуманізма та демокартизма в адвокатській діяльності.

17.Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури як органи адвокатського самоврядування, їх завдання, структура та порядок утворення.

18. Повноваження кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.

19. Атестаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

20.Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

21.Завдання, порядок утворення та склад Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

22. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

23.Розгляд скарг та процедура прийняття рішень на засіданнях Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

24.Спілки та асоціації адвокатів.

25.Спілка адвокатів України, завдання та форми діяльності.

26.Членство в Спілці адвокатів України.

27.Керівні органи Спілки адвокатів України, їх формування та компетенція.

28.Вимоги до адвоката. Набуття статусу адвоката.

29.Помічник адвоката, його правове положення.

30.Професійні права та обовязки адвоката.

31.Соціальні права та обовязки адвоката та його помічника.

32.Оплата праці адвоката.

33.Безоплатна правова допомога за законодавством України.

34.Угода про надання правової допомоги.

35.Гарантії адвокатської діяльності.

36.Поняття та види дисциплінарної відповідальності адвоката.

37.Дисциплінарне провадження в адвокатурі.

38.Підстави та порядок припинення адвокатської діяльності.

39.Поняття адвокатської етики, її значення у професійній діяльності адвоката.

40.Сутність та зміст Правил адвокатської етики від 1 жовтня 1999 р., їх структура.

41.Основні принципи адвокатської етики.

42.Незалежність як принцип адвокатської етики.

43.Дотримання законності як принцип адвокатської етики.

44.Домінантність інтересів клієнтів як принцип адвокатської етики. Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами як принцип адвокатської етики.

45Конфіденційність як принцип адвокатської етики.

46.Компетентність та добросовісність адвоката.

47.Чесність та порядність в адвокатській діяльності.

48.Повага до адвокатської професії як принцип адвокатської етики.

49.Культура поведінки адвоката.

50.Обмежене рекламування діяльності адвокатів як принцип адвокатської етики.

51.Етика взаємовідносин адвоката з судом та колегами.

52.Дотримання норм адвокатської етики в громадській, науковій та публіцистичній діяльності адвоката.

53.Конституційні основи здійснення адвокатом функції захисту від обвинувачення у кримінальному судочинстві.

54.Захисник у кримінальній справі.

55.Прийняття адвокатом доручення на ведення кримінальної справи. Запрошення адвоката. Призначення адвоката-захисника.

56.Допуск адвоката-захисника до участі в справі, порядок підтвердження повноважень.

57.Відмова адвоката від прийняття захисту та відмова від вже прийнятого на себе захисту.

58.Обставини, що виключають участь адвоката у якості захисника.

59.Відмова від захисника та відмова від захисту. Заміна захисника.

60.Права та обовязки захисника у кримінальному судочинстві.

61.Формування правової позиції захисника по справі.

62.Поняття законних інтересів обвинуваченого, його особистих та майнових прав.

63.Участь адвоката у дізнанні та на досудовому слідстві.

64.Заявлення клопотань слідчому, подання скарг прокурору та до суду.

65.Діяльність адвоката-захисника з доказування. Межі участі захисника в реалізації завдань кримінального судочинства.

66.Права й обовязки адвоката-захисника в суді 1-ої інстанції.

67.Участь адвоката-захисника у дослідженні доказів в суді 1-ої інстанції.

68.Виступ захисника в судових дебатах, іх зміст та форма.

69. Подання адвокатом-захисником зауважень на протокол судового засідання.

70.Апеляційне оскарження вироку суду, його особливості при розбіжності позицій адвоката і підзахисного.

71.Участь адвоката-захисника у касаційному провадженні.

72.Адвокат-захисник при перегляді судових рішень у порядку виняткового провадження.

73. Процесуальні передумови участі адвоката в якості представника у кримінальній справі.

74.Обставини, що виключають участь адвоката як представника.

75.Повноваження адвоката-представника потерпілого на досудовому слідстві та в судовому розгляді кримінальної справи.

76.Особливості участі адвоката-представника потерпілого у справах, що порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого.

77.Представництво адвокатом інтересів цивільного позивача або цивільного відповідача, його права й обовязки.

78.Участь адвоката-представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у перевірочних стадіях кримінального процесу.

79.Адвокат як представник інтересів фізичних та юридичних осіб у цивільному процесі, порядок підтвердження повноважень.

80.Право на правову допомогу за правом Європейської Конвенції.

81.Правовий статус адвоката у Європейському Суді з прав людини.

82.Діяльність адвокату на різних стадіях процесу Європейського Суду з прав людини.

83.Організація адвокатури США.

84.Адвокат у кримінальному процесі США.

85.Представництво адвоката у кримінальному процесі США.

86.Організація адвокатури Об’єднаного Королівства Великобританії.

87.Адвокат у кримінальному процесі Королівства Великобританії.

88.Адвокат у цивільльному процесі Королівства Великобританії.

89.Організація адвокатури Німеччини.

90.Адвокат у кримінальному процесі Німеччини.

91.Організація роботи адвокатури Франції..

92.Адвокат у кримінальному процесі Франції.

93.Представницство адвоката у цивільному процесі Франції.

94.Загальні професійні принципи адвокатури Австрії.

95.Права та обов’язки адвоката Австрії.

96.Загальні професійні принципи адвокатури Бельгії.

97.Права та обов’язки адвоката Бельгії.

98.Загальні професійні принципи адвокатури Голладдії.

99.Права та обов’язки адвоката Голландії

100.Загальні професійні принципи адвокатури Данії.

101.Права та обов’язки адвоката Данії.



  1. Загальні професійні принципи адвокатури Іспанії.

  2. Права та обов’язки адвоката Іспанії.

  3. Організація адвокатури Австралії.

  4. Права та обов’язки адвоката Австралії

  5. Процесуальна діяльність адвоката Австрії.

  6. Права та обов’язки адвоката Австрії.

  7. Організація адвокатури Ізраїлю.

  8. Права та обов’язки адвоката Ізраїлю.

  9. Організація адвокатури Італії.

  10. Права та обов’язки адвоката Італії.

  11. Організація адвокатури Іспанії.

  12. Права та обов’язки адвоката Іспанії.

  13. Організація адвокатури Канади.

  14. Права та обов’язки адвоката Канади.

  15. Організація адвокатури КНР.

  16. Права та обов’язки адвоката КНР.

  17. Організація адвокатури Латвії.

  18. Права та обов’язки адвоката Латвії.

  19. Організація адвокатури Польщі.

  20. Права та обов’язки адвоката Польщі.

  21. Представництво адвоката в цивільному процесі Польщі.

  22. Організація адвокатури Таїланду.

  23. Права та обов’язки адвоката Таїланду.

  24. Організація адвокатури Угорщини.

  25. Права та обов’язки адвоката Угорщини.

  26. Організація адвокатури Чехії.

  27. Права та обов’язки адвоката Чехії.

  28. Організація адвокатури Японії.

  29. Права та обов’язки адвоката Японіії.

ЗАДАЧА № 1.

Адвокат Петренко В.С. здійснював представництво інтересів юридичної фірми по різним судовим справам. У серпні 2010 р. адвокат разом з двома колегами створили адвокатське об’єднання. Проте, дізнавшись про дану подію, юридична фірма відмовилось від співпраці з адвокатом Петренко В.С., посилаючись на те, що при вступі до адвокатського об’єднання адвокатом буде порушено адвокатську таємницю відносно товариства.

Чи вірними є доводи юридичної фірми?

Як співвідносяться принцип гласності в діяльності адвокатського об’єднання з принципом конфіденційності адвокатської діяльності?

Як ці питання вирішуються в зарубіжних країна.
ЗАДАЧА № 2.

Громадянин Л. звернувся за правовою допомогою у справі про відшкодування шкоди, де він виступав відповідачем, до адвоката С. При цьому, Л. пояснив, що у завданні шкоди він винний, але нести відповідальність не бажає, та попросив адвоката С. здійснити всі передбачені законом дії для уникнення відповідальності, за що пообіцяв адвокату значну винагороду. Адвокат відмовився від прийняття доручення, порадивши Л замість оплати правової допомоги зазначені кошти виплатити постраждалій особі.

Чи правомірна відмова адвоката від прийняття доручення?

Якими принципами професійної діяльності керуються адвокати при прийнятті доручень на ведення справ?


ЗАДАЧА № 3.

В дисциплінарну палату Одеської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури надійшла скарга громадянина К. на дії адвоката Р.

В скарзі було зазначено, що адвокат Р. намагалася підкупити свідків у кримінальній справі, схиляла їх до дачі завідомо неправдивих свідчень в суді, вимогала від них відмови від раніше даних показань. Стосовно цих дій адвоката Р. вже порушено кримінальну справу, яка знаходиться в стадії досудового слідства. Громадянин К. просив прийтягнути адвоката Р. до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням дисциплінарної палати відмовлено в притягненні адвоката Р. до дисциплінарної відповідальності, мотивуючи тим, що факти дій адвоката, про які згадується в скарзі, можуть бути встановлені лише вироком суду, а не фактом порушення кримінальної справи. Тому до винесення вироку суду дисциплінарна палата не може звинувачувати адвоката Р. у вчиненні таких дій, які за своєю природою є злочином, оскільки це виходить за межі компетенції дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Не погодившись із таким рішенням дисциплінарної палати, громадянин К. подав скаргу на зазначене рішення до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, зазначивши, що палата незаконно не притягнула адвоката Р. до дисциплінарної відповідальності, оскільки в діях адвоката Р. є порушення, насамперед, законодавства про адвокатуру.

Яке рішення має прийняти Вища кваліфікаційна комісія адвокатури?

Висловіть думку стосовно описаної ситуації щодо зарубіжних країн.
ЗАДАЧА № 4.

До регіонального відділення Спілки адвокатів України звернулася громадянка Андрушко Р.М. з проханням терміново виділити адвоката для здійснення захисту її сина, який визнаний обвинуваченим у кримінальній справі. Андрушко Р.М. говорила, що не знає, до кого їй звертатися та просила члена Спілки, з яким розмовляла, якщо він являється адвокатом, бути захисником її сина.

Член Спілки адвокатів України – адвокат Свирський О.Д. відповів, що зараз він виконує певний обсяг роботи, доручений йому Спілкою, та взагалі не спеціалізується на веденні кримінальних справ. Отже, він особисто не може допомогти сину Андрушко Р.М. Крім того, адвокат пояснив, що Спілка адвокатів не надає правової допомоги, що громадянка має звернутися до будь-якого адвокатського обєднання чи до адвоката, що працює індивідуально.

Дайте оцінку ситуації.


ЗАДАЧА № 5

Адвокат Некрасов В.В. представляє інтереси Краснова А.А. у справі про відшкодування збитків, завданих Краснову А.А. внаслідок пошкодження автомобіля, що йому належить. Для встановлення розміру збитків необхідно витребувати висновки експертного дослідження пошкоджень автомобіля з відділення ДАІ.

Адвокат Некрасов В.В. підготовив в порядку ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» запит до відділення ДАІ з проханням надати копію вищезазначеного експертного дослідження та направив до ДАІ з цим запитом свого помічника Полівайко С.С.

Представники ДАІ відмовили в наданні відповіді на запит, посилаючись на те, що по-перше, Полівайко С.С. не є адвокатом, та по-друге, з експертним дослідженням може бути ознайомлений лише власник пошкодженого автомобіля та суддя по справі.

Чи правомірною є відмова працівників ДАІ у наданні інформації адвокату?

Розкрийте проблематику задоволення адвокатських запитів в зарубіжних країнах світу.

ЗАДАЧА № 6

Адвокатом П. було укладено угоду про надання правової допомоги зі здійснення представництва інтересів Г., який був визнаний потерпілим по кримінальній справі. Проте, Г. не виконав зобовязання про щомісячну оплату праці адвоката.

Які дії має предприняти адвокат в описаній ситуації?

Чи можливо расторгнути угоду із доверителем Г. під час судового процесу?

Як це питання вирішуеться в США.
ЗАДАЧА № 7

Адвокат Шахов Д.Д. представляв інтереси ЗАТ «Транспортник», до якого ПП Черемош пред’явив вимогу про повернення майна з чужого незаконного володіння. Адвокат Шахов, користуючись невисокою юридичною освіченістю представників опонента - ПП Черемош, зміг їх схилити до укладення мирової угоди на невигідних для них умовах, але взагалі в рамках закону.

Оцініть ситуацію. Визначте, чи в описаній ситуації адвокатом допущено порушення етичних принципів адвокатської діяльності?

Які етични принципи існують в адвокатурі Великобританії?



ЗАДАЧА № 8

Обвинувачений В. повідомив свого захисника-адвоката К., що він має гроші, які сховані в його квартирі, і що ці кошти він бажає передати адвокату як гонорар за участь адвоката в справі. В. передав через К. листа для своєї приятельки А., в якому просив А. відімкнути квартиру та дозволити адвокатові взяти грошові кошти. Прибувши разом з А. на квартиру В., адвокат К. в присутності А. вийняв із рамки з фотографією В. гроші, забрав її та, йдучи, попередив А., щоби про вона нікому про це не розповідала.

Згодом В. звернувся до дисциплінарної комісії адвокатури через непрофесійність захисника.

Дисциплинарна палата встановила, що раніше між обвинуваченим В. і адвокатом К. був укладений договір про надання правової допомоги у кримінальній справі та уплачена сумма по данному договору в розмірі 500 гривень. Проте, на думку адвоката К., зазначена сумма не відповідала складності справи; отже, він був вимушений повідомити свого підзахисного про необхідність доплати в розмірі 900 гривен по раніше укладеному договору. Обвинувачений В. не заперечував проти цього та пояснив адвокату К., де саме він може взяти необхідну грошову сумму.

Висловіть міркування стосовно дій адвоката К.?

Чи є підстави у дисциплінарної палати для накладення на адвоката К. дисциплінарного стягнення?

Яка дисциплінарна практика існує в діяльності адвокатури Німеччини і Франції?

7. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ


Теми рефератів:

1. Поняття і правовий статус сучасних систем адвокатури.

2. Вітчизняні і міжнародні правові акти, які регулюють адвокатську діяльність.

3. Становлення і організація адвокатури Великобританії.

4. Законодавчи акти які регулюють адвокатську діяльність країн США, Франції, Німеччини.

5. Співвідношення організійних форм адвокатської діяльності США, Франції, Німеччини.

6. Види адвокатської діяльності США, Франції, Німеччини.

7. Порядок надання доступу до професії адвоката в США, Франції, Німеччини.

8. Поняття і правила адвокатської етики в країнах Європейського союзу.

9. Роль і місце адвокатури в механізмі захисту прав людини.



10. Діяльніст адвоката в судовому провадженні Ізраїлю.

8. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА КОНТРОЛЮ


  • лекції;

  • семінарські заняття;

  • самостійна робота;

  • індивідуальні та групові консультації.

  • залік;

  • контрольна робота;

  • колоквіум.

Питання до заліку

  1. Наука порівняльної адвокатури, предмет і метод.

  2. Світові принципи діяльності адвокатури

  3. Співвідношення «Порівняльної адвокатури» з іншими юридичними дисциплинами.

  4. Організація роботи адвокатури України.

  5. Адвокат у кримінальному процесі України.

  6. Представницство адвоката у цивільному процесі України.

  7. Право на правову допомогу за правом Європейської Конвенції.

  8. Правовий статус адвоката у Європейському Суді з прав людини.

  9. Діяльність адвокату на різних стадіях процесу Європейського Суду з прав людини.

  10. Організація адвокатури США.

  11. Адвокат у кримінальному процесі США.

  12. Представництво адвоката у кримінальному процесі США.

  13. Організація адвокатури Об’єднаного Королівства Великобританії.

  14. Адвокат у кримінальному процесі Королівства Великобританії.

  15. Адвокат у цивільльному процесі Королівства Великобританії.

  16. Організація адвокатури Німеччини.

  17. Адвокат у кримінальному процесі Німеччини.

  18. Організація роботи адвокатури Франції..

  19. Адвокат у кримінальному процесі Франції.

  20. Представницство адвоката у цивільному процесі Франції.

  21. Загальні професійні принципи адвокатури Австрії.

  22. Права та обов’язки адвоката Австрії.

  23. Загальні професійні принципи адвокатури Бельгії.

  24. Права та обов’язки адвоката Бельгії.

  25. Загальні професійні принципи адвокатури Голладдії.

  26. Права та обов’язки адвоката Голландії

  27. Загальні професійні принципи адвокатури Данії.

  28. Права та обов’язки адвоката Данії.

  29. Загальні професійні принципи адвокатури Іспанії.

  30. Права та обов’язки адвоката Іспанії.

  31. Організація адвокатури Австралії.

  32. Права та обов’язки адвоката Австралії

  33. Процесуальна діяльність адвоката Австрії.

  34. Права та обов’язки адвоката Австрії.

  35. Організація адвокатури Ізраїлю.

  36. Права та обов’язки адвоката Ізраїлю.

  37. Організація адвокатури Італії.

  38. Права та обов’язки адвоката Італії.

  39. Організація адвокатури Іспанії.

  40. Права та обов’язки адвоката Іспанії.

  41. Організація адвокатури Канади.

  42. Права та обов’язки адвоката Канади.

  43. Організація адвокатури КНР.

  44. Права та обов’язки адвоката КНР.

  45. Організація адвокатури Латвії.

  46. Права та обов’язки адвоката Латвії.

  47. Організація адвокатури Польщі.

  48. Права та обов’язки адвоката Польщі.

  49. Представництво адвоката в цивільному процесі Польщі.

  50. Організація адвокатури Таїланду.

  51. Права та обов’язки адвоката Таїланду.

  52. Організація адвокатури Угорщини.

  53. Права та обов’язки адвоката Угорщини.

  54. Організація адвокатури Чехії.

  55. Права та обов’язки адвоката Чехії.

  56. Організація адвокатури Японії.



9. СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ. ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ


9.1 Національна шкала оцінювання знань

Оцінка «відмінно» ставиться, якщо студент має стійкі системні знання з дисциплін, уміє їх узагальнювати та продуктивно їх використовує на творчому рівні. Задача розв’язана та має пояснення до кожного етапу розв’язування. Студент вільно володіє понятійним апаратом, уміє аналізувати нестандартні ситуації, уміє самостійно знаходити джерела інформації та використовувати їх на практиці.

Оцінка «добре» ставиться, якщо студент дав відповіді на всі питання білету, має основні знання з дисциплін, аргументовано обирає шляхи розв’язування теоретичних проблем, уміє застосовувати навчальний матеріал у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати навчальну інформацію на аналітико-синтетичному рівні, але у відповіді невраховані всі особливості теоретичних положень. Задача білету розв’язана, але нераціонально або не має пояснень.

Оцінка «задовільно» ставиться, якщо студент має репродуктивний рівень знань з дисциплін, знайомий з основними поняттями навчального матеріалу, але припустив деякі помилки. Задача розв’язана неповністю, але шляхи розв’язання обрані вірно.



Оцінка «незадовільно» ставиться, якщо студент має фрагментарні знання з дисциплін, задача не розв’язана.

9.2 Шкала оцінювання: національна та ECTS

Сума балів за всі види навчальної діяльності

Оцінка ECTS

Оцінка за національною шкалою

для екзамену, курсового проекту (роботи), практики

для заліку

90 – 100

А

відмінно

зараховано

82-89

В

добре

74-81

С

64-73

D

задовільно

60-63

Е

35-59

FX

незадовільно з можливістю повторного складання

не зараховано з можливістю повторного складання

0-34

F

незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни



10.МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ


  • підручники та навчальні посібники, визначені у списку рекомендованої літератури;

  • наукова література (монографії, наукові статті, збірники наукових праць);

  • інформаційні ресурси (інтернет-сайти; он-лайн версії; нормативні бази).

11. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


Нормативно-правові акти


  1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня1996 року //  Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30, ст.141

  2. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004.-№40-44, ст.356

  3. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України 2004р., № 40-41

  4. Кримінальний процесуальний кодекс України

  5. Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002.-№21-22, ст.135

  6. Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002.-№3-4, ст.27

  7. Податковий кодекс України, прийнятий 02 грудня 2010 року // Голос України. – 2010.

  8. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 року,

  9. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Рим, 04.11.1950р.

  10. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7.04.2011 року

  11. Багатостороння угода країн-учасниць ООН «Основні положення про роль адвокатів» // Юридичний вісник України. – 2002. - № 40.

  12. Багатостороння угода країн-учасниць Європейського Співтовариства «Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства» // Юридичний вісник України. – 2002. - № 40.

  13. Загальна Декларація прав людини, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948р.

  14. Правила адвокатської етики, Юридичний вісник України, 1999, №46


Підручники та навчально-методичні посібники


  1. Адвокатура зарубіжних країн (за ред. Головацького І.Ю.), Київ, Атіка, 2007.

  2. Адвокатура Нью-Йорка и правящая элита США // Вест. Моск. Ун-та. Серия право. – 1985. - №3. – С.67-71.

  3. Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. доктора юридичних наук, професора С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ. 2007. – Кн. 1. – 940 с.

  4. Адвокатура України: правове регулювання і судова практика: Практ. Посібник для адвоката / За ред. С.Ф. Сафулька, О.Д. Святоцького; Упоряд. Т.Г. Захарченко та ін. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

  5. Аракелян М. P. Методологический потенциал историзма в исследовании института адвокатуры в Украине [Електронний ресурс] / М. P. Аракелян // Актуальні проблеми держави і права . - 2011. - Вип. 62. - С. 614-620.

  6. Аракелян М. Р. Еволюція інституту адвокатури на українських землях за Статутами Великого князівства Литовського [Електронний ресурс] / М. Р. Аракелян // Актуальні проблеми держави і права . - 2009. - Вип. 49. - С. 99-103.

  7. Варфоломеєва Т. В. Адвокатська професія по-українськи [Електронний ресурс] / Т. В. Варфоломеєва, С. В. Гончаренко // Вісник Академії адвокатури України . - 2008. - Число 2. - С. 5-9.

  8. Варфоломеєва, Т.В. Історія адвокатури. Правове становище адвокатури та адвокатська діяльність. Правила адвокатської етики : Посібник . - К.:Прецедент, 2008 . - 214 с

  9. Гловацький, І.Ю. Законодавство про адвокатуру в Галичині у XIX ст. //Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична . - 2007 . - Вип. 3 . - С. 98-104

  10. Давид Р. Основные правовые системы современности. – М., 1988. – 438

  11. Емец. С. Адвокатура Украины в 1917-1941 г. // Адвокаты Одессы . - 2000 . - С.20-22.

  12. Історія адвокатури України (2 видання): / Редкол.: В. В. Медведчук (голова) та інші – К., Видавництво “СДМ – Студіо”, 2002.

  13. Каткова Т. Г. Порівняльно-правовий аналіз законодавства про адвокатуру України та КНР [Електронний ресурс] / Т. Г. Каткова // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ . - 2013. - № 4. - С. 22-28.

  14. Кодинцев, А.Я. Теория и история советской адвокатуры 30-50-х годов в трудах советских, российских и зарубежных ученых //Адвокат . - 2008 . - № 11 . - С. 105-112

  15. Кони А. Ф. Отцы и дети судебной реформы: К пятидесятилетию Судебных Уставов. - М.: «Статут»; РАП, 2003.

  16. Курицын В. Переход к нэпу и революционная законность. – М.,1972.

  17. Материалы круглого стола «Реформирования адвокатуры Украины: актуальные вопросы». 17 марта 2004 г. – Юридическая практика. – К. - 2004.

  18. Мишин А.А. Конституция США : политико-правовой комментарий. – М., 1985. – 385 с.

  19. Музиченко П.П. Інститут адвокатури в джерелах прав українських земель XIV-XVI ст. ст. // Актуальні проблеми держави та права: Зб. Наук. Пр. – Вип.6. - Ч.1.

  20. Обловацька Н. О. Адвокатура України – інститут громадянського суспільства [Електронний ресурс] / Н. О. Обловацька // Адвокат . - 2011. - № 10. - С. 37-40.

  21. Переверза И. Правовое регулирование института адвокатуры в Европейском Союзе [Електронний ресурс] / И. Переверза // Юридичний вісник . - 2013. - № 3. - С. 194-200.

  22. Плевако Ф.Н. Избранные речи. – М., 1993.

  23. Попелюшко В. О. Виникнення та інституційне становлення адвокатури Франції [Електронний ресурс] / В. О. Попелюшко // Адвокат . - 2011. - № 1. - С. 9-13.

  24. Попелюшко, В.О. Функція захисту в кримінальному процесі за часів Російської імперії (1864-1917 р.р.) //Адвокат . - 2008 . - № 5 . - С. 23-29

  25. Правила адвокатської етики // Юридичний вісник України. - 1999. - № 46.

  26. Пучинский В.К. Гражданский процесс США. – М. – 1985.

  27. Савченко Я. А. Набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні та Чеській Республіці: порівняльний аналіз як метод для адаптації законодавства україни до вимог Європейського Союзу [Електронний ресурс] / Я. А. Савченко // Часопис Академії адвокатури України . - 2014. - Т. 7, № 2. - С. 68-72.

  28. Саламатин И. Юрист в Европейском Сообществе // Адвокат. – 1992. - № 5. – С. 6-8.

  29. Святоцька А. Адаптація законодавства України про адвокатуру до європейських стандартів : деякі питання // Право України. – 2005. - № 10. – С. 87.

  30. Святоцький О.Д. Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав громадян (історіко-правове дослідження). Автореф.дис.докт.юрид.наук. - Харків. - 1995.

  31. Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: Історія і сучасність. -К:Ін.Юре. – 1997.

  32. Сугацька, Н.В. Судова система за Магдебурзьким правом у містах України (XIV-XVI ст.) // Визначальні тенденції генезису державності і права . - 2007 . - С. 223-225.

  33. Тимченко Г. Джерела змагальності у цивільному судочинстві // Право України. – 2005. - № 1. – С. 111-114.

  34. Хаски Ю. Российская адвокатура и Советское государство. Происхождение и развитие советской адвокатуры 1917-1939. – М., 1993.

  35. Хван Л. Б. Адвокатура Узбекистана: QUO VADI / Л. Б. Хван // Вісник Академії адвокатури України . - 2009. - Число 1. - С. 37-49.



12. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ


Назва ресурсу або організації

Мова
ресурсу


Електронна адреса

Веб-сайти

Законодавство України

укр

http://zakon4.rada.gov.ua

Європейський суд з прав людини

укр

http://www.echr.coe.int

Юридичний радник

Укр.

http://www.yurradnik.com.ua

Головне управління юстиції у Миколаївській області

укр

http://just-mykolaiv.gov.ua

Конституційний Суд України

укр

http://.ccu.gov.ua

Верховний Суд України

укр

http://www.skourt.gov.ua

Висшая Рада юстиції

укр

http://www.vru.gov.ua/

ЗМІСТ:

1.ОПИС НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ 2

2.МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ 2

3.ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ 4

4.СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ 5

5. ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ 6

6. САМОСТІЙНА РОБОТА 7

7. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ 17

8. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА КОНТРОЛЮ 17

9. СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ. ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ 18

10.МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 19

11. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 20

12. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ 22




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал