Програма курсу за вибором зі світової літератури Міфологія стародавнього



Сторінка3/19
Дата конвертації26.12.2016
Розмір4.13 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Героїчні міфи. Міфи про тварин


Героїчні міфи - це міфи про героїв, які можуть бути або дітьми богів від смертної жінки, як у Давньогрецькій міфології, або просто легендарними фігурами епосу. Типовим сюжетом героїчного міфу є незвичайне дитинство героя (які-небудь особливі здібності, сирітство, особлива доля), часте вигнання, здійснення подвигів, перемога над чудовиськами, порятунок прекрасної дівчини, повернення й весілля. Багато героїчних міфів в алегоричній формі оповідають про формування особистості й придбання статусу в суспільстві, тим самим виконуючи повчальну функцію.

Особливу категорію героїв становлять культурні герої. Це міфічні герої, які внесли серйозний цивілізаційний внесок у культуру народу. Часто культурний герой є деміургом, беручи участь в творінні нарівні з богами, або є першим законодавцем, добуває або винаходить для людей різні предмети культури (вогонь, культурні рослини, знаряддя праці), учить їх мисливським прийомам, ремеслам, мистецтвам, вводить соціальну організацію, шлюбні правила, магічні розпорядження, ритуали й свята.

Одним з найдавніших вірувань, що збереглися в деяких народів дотепер, є тотемізм. Деякі вчені вважають, що саме з віри в кревне споріднення людей і тварин виникли міфи про перевертнів — легенди про перевтілення людини у вовка,тигра, ведмедя та ін.

Тварини є не тільки героями космогонічних міфів, образи тварин нерідко використовуються й для його опису — космографії. Так, наприклад, у давньоіндійських повір'ях землю тримають на спинах сім слонів, вони стоять на спині черепахи, а та, у свою чергу, на змії. Подібну роль нерідко грає й риба. Різкий рух риби, на якій спочиває земля, приводить до землетрусу, коли ж вона опускає голову, починається повінь. Древні єгиптяни зображували небо у вигляді корови Нут, що народила Ра, золоте теля.

Почесне місце займають міфи про тварин серед астральних міфів. Із сузір'ям ПсаЛеваЛебедяОрлаСкорпіонаРиб пов'язані гарні легенди.  Китайський зодіак також пов'язаний з міфами про тварин. Існують також легенди про походження самого зодіаку.

Тварини виступали також у ролі засновників нової культурно-соціальної традиції (устрій суспільства, навчання ремеслам тощо). Так, у древньому Китаї Бянь Цяо — заступник лікарів, цілителів: істота із пташиним дзьобом і крильми кажана. Ді Ку — небесний владика мав голову птаха й тулуб мавпи. Герой Фусі, що навчив людей рибальству й полюванню, а також ієрогліфічної писемності, спочатку зображувався в образі птаха. Біля двох тисячоліть назад його стали представляти людиною з тілом дракона, подібного виглядом із прародителькою Нюйвою, духом дощу (часом — царівною-жабою) з тілом змії. Вони утворили родинну пару, персоніфікуючи жіночий і чоловічий початок, подвійність буття, символи інь й янь.


Культові міфи


Культові міфи — умовна назва міфів, у яких дається пояснення (мотивування) якого-небудь обряду (ритуалу) або іншої культової дії.

Серед вчених немає єдиної думки про те, що є первинним, міф чи обряд. Одні вважають, що міф склався для обґрунтування обряду, інші схильні думати, що міф є первинним, і на його основі складаються обряди.

Найбільш примітивними культовими міфами є міфи тотемічні, що супроводжують обряди перевдягання в тотемічних предків. Культові міфи часто є езотеричними, тобто їхній зміст знає тільки обмежене число людей, часто — досяглих повноліття чоловіків. Такі міфи часто пов'язані з обрядом ініціації, що коли досяг повноліття член племені повинен пройти через випробування з наступною присвятою в чоловіки й прилученням до езотеричної традиції.

У Древній Греції до культових міфів належать насамперед міфи про Деметру й Персефону, пов'язані з Елевсінськими містеріями і міфи про Діоніса, на честь якого влаштовували вакханалії. Схожі обряди відбувалися в Середземномор'ї на честь бога рослинності Аттіса, вбитого й воскреслого, а також багато в чому схожого з ним Адоніса.

У Древньому Єгипті головні культові міфи пов'язані з культом Осіріса й Ісіди. Складні ритуали відтворювали історію пошуків Ісідою тіла Осіріса і його відродження.

Не всі культові міфи можливо описати й досліджувати, тому що багато які з них тримаються в секреті адептами культу й не розголошуються стороннім.




Розділ I. Найдавніші міфи народів про

створення світу, людей і тварин.

Міф про виникнення світу

Коли б людина від раннього дитинства не ставила запитань «як?» і «чому?», то навряд чи виросла б справжньою Людиною. А коли б цих запитань не ставило собі людство, то, мабуть, усі ми й досі жили б у печерах і ходили не з мобільними телефонами, а з кам’яними сокирами. І справа не лише в людській допитливості, хоча жага пізнання є надзвичайно важливою рисою як кожної особистості, так і всіх без винятку «людей розумних». Бо саме так, «людиною розумною» (латин. «Homo sapiens»), науковці називають сучасну людину, або, як кажуть історики, «людину сучасного типу». Людство прагнуло знати, як виник світ, аби жити так, щоб він, не дай Боже, не зник. Адже знання Минулого сприяє правильній поведінці в Теперішньому і визначає, яким буде Майбутнє. А для відповіді вже на перше з поставлених питань: як виник цей світ? — слід обрати один із трьох шляхів пояснення: науковий, релігійний чи міфологічний.

Одна з відомих версій наукового тлумачення виникнення світу і людини виглядає приблизно так. У Всесвіті споконвіку були газоподібні маси. Потім чомусь стався потужний вибух, від якого ці маси подекуди ущільнилися, і виникли тверді космічні тіла, одне з яких згодом стало планетою Земля. Пізніше десь узялися (прилетіли з якоюсь кометою?) найпростіші мікроорганізми, які прижилися на нашій планеті й поступово вдосконалювалися. І, нарешті, після надзвичайно довгого розвитку, виникла людина. І вчені радіють, коли знаходять підтвердження цій версії, відкриваючи за допомогою надскладної сучасної техніки новий хімічний елемент, небесне тіло або різновид живих істот. Звісно ж, прадавні люди так міркувати ще не могли.

Релігійне тлумачення походження світу протилежне науковому. Віруючі люди переконані, що наш гармонійний і красивий світ не міг виникнути випадково. А створив його Бог за величним і ретельно продуманим планом. Тому Бога називають Першотворцем, або просто Творцем. І, хоча зародки релігійних вірувань виникли, мабуть, одночасно з появою самої людини, конкретні релігії в прадавні епохи тільки починали формуватися. Тому і до такого пояснення походження світу первісній людині було ще дуже-дуже далеко.

І в прадавніх людей залишався лише один шлях — дати волю власній уяві, нестримній фантазії, яка виявилася дуже багатою і поетичною. Так упродовж тисячоліть складалося міфологічне тлумачення виникнення світу і ширше — міфічний або міфологічний світогляд. Він складався, як величезне мозаїчне полотно, з безлічі маленьких шматочків — міфів. Так утворилася і сукупність міфів про виникнення світу. На думку багатьох давніх народів, спочатку на місці сучасного Всесвіту, зокрема планети Земля, одвічно панував хаос, тобто безлад, невпорядкованість. Потім хаос змінився космосом, тобто ладом, упорядкованістю, красою. До речі, начебто далекі нині слова «космос» («упорядкованість, краса довкілля») і «косметика» («упорядкованість, краса обличчя») є однокорінними і народилися вони в Давній Греції.

Але коли, чому і як хаос замінився космосом? Ось як яскраво й поетично це питання висвітлене в давньоіндійських книгах священних знань — «Ведах» (це слово споріднене з українським «відати»):



Буття і небуття тоді не було - Повітря не було й склепіння неба.

Що покривало? Де? Що захищало?

Була вода? Глибокая безодня?

І смерті не було, безсмертятакож,

Між днем і ніччю не було відміни,

Те дихало саме, одне, без вітру.

І більш нічого не було, крім Того...

І хто це знає, й хто про це повіда?

Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник?

Прадавні міфи

Здавалося б, що нам, людям XXI ст., до прадавніх міфі, які виникали в сивих туманах Історії? Адже сьогодні над світоглядом первісних людей можна поблажливо посміятися: ну й наївними ж були наші далекі пращури! Але... Якби в ті далекі часи люди не почали пізнавати світ, то й наші знання були б набагато меншими. Адже й найдовша дорога починається з перших кроків. А міфи і були першими кроками на шляху осягнення законів, за якими живе світ. Саме з міфів походять і наука, і мистецтво, зокрема — художня літе- ратура.

Та це ще не все. Ми, такі сучасні, часто бачимо світ очима наших пращурів, іноді навіть не помічаючи цього. Так, уламки міфічного світогляду й донині живуть у ритуальних стравах, обрядах, орнаментах на посуді, одязі. Придивіться уважніше до різьблення або вишитих рушників у сільських хатах, до зображень на писанках. Там є образи Світового Дерева, Світового Птаха або Світового Яйця. Добре відома ритуальна страва кутя теж є «міфологічною». Свого Часу язичники робили її з вареної пшениці й розкладали на тілі небіжчика. Для чого? Можливо, для того, щоб «годувати» його на тому світі. Так само єгиптяни залишали в пірамідах або скіфи в курганах скарби, щоб небіжчику не бракувало їх на тому світі. Сьогодні кутя подається переважно на Різдво. Православні готують її із зерна, родзинок і меду. Бо мед — це небесні солодощі, а родзинки мають наповнитися і знову стати соковитими ґронами зерно ж означає надію на повторне житі я, на повторне життя, воскресіння. Отже, фактично в цій обрядовій страві підкреслена ідея народження (відродження) Всепереможного Життя, яку закладали наші далекі-далекі пращури.

Відвідуючи кладовище, українці, як і багато інших народів, залишають там їжу для покійних родичів. З наукового погляду це повна нісенітниця. Адже ці харчі швидше за все будуть або з’їдені тваринами, або пропадуть на сонці, вітрі чи морозі. Отже, з практичного погляду, це гроші, викинуті на вітер. І той, хто залишає ці страви, чудово про це знає. Знає, але все-таки залишає. Чому? А тому, що він при цьому керується аж ніяк не сучасним науковим, а саме прадавнім міфічним світоглядом, згідно з яким небіжчики теж хочуть їсти. Та ще й пильно стежать за тим, чи пам’ятають про них живі родичі, чи не шкодують їжі для них. Залишаючи ці харчі, ми наче очищаємо свою душу, відчуваючи якесь духовне просвітлення. І оцього очищення не переважать жодні економічні розрахунки " Значить, прадавній міф перемагає сучасний науковий світогляд.

Часто на вербну неділю на вулицях чуємо: «Не я б’ю, верба б’є!» Це наші сучасники шмагають одне одного вербовими гілочками, передаючи людям життєву силу верби — цього слов’янського Дерева Життя. Заносячи ж під Новий рік до свого житла вічнозелене деревце, найчастіше ялинку або сосну, та ще й прикрашаючи його верхівку зіркою і проголошуючи біля нього найкращі побажання, ми часто не замислюємося над тим, що до нашої оселі завітало вже знайоме нам прадавнє міфічне Світове Дерево. Бо, як у Кам’яному віці, так і тепер, та й у майбутньому, кожна людина прагне щастя, а вічнозелене Світове Дерево, за міфічними уявленнями, якраз і забезпечує його людині та її родичам. Так само й коли співаємо: «...Родина, родинато вся Україна з глибоким корінням, з високим гіллям», — не забуваймо, що ці слова пісні теж єднають нас із пращурами, бо йдеться в них про модель Світового Дерева, яке є символом життя і процвітання не лише окремої людини або народу, а цілого людства.

Ось як прадавній міф, «законсервований» в обряді або ритуалі, впливає на нас сьогодні. Тож міф житиме доти, доки живе людство.


Світове дерево, вічне дерево життя

Світове дерево, вічне дерево життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про древо життя у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів.

Символ Світового дерева в міфологічних уявленнях багатьох народів, зокрема, й українців, слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу.

У давньому Ірані вірили, що священне дерево росте біля джерел Ардвісури. На ньому нібито жив цар птахів Сенмурв, який розсипав насіння по землі. Інший птах відносив насіння до джерела, з якого пила зірка, що осипала землю дощами. З дощем насіння поверталося назад у землю.

У скандинавських міфах бачимо вічнозелене древо життя Іґґдрасиль, просякнуте живлющим священним медом. Це велетенський ясен, що є структурною основою всього сущого і єднає собою дев'ять світів. На вершині дерева сидить орел, коріння підгризають змії та дракон Нідхьогг. Слово «Іґґдрасиль» буквально значить «кінь Іґґа», тобто кінь Одіна. Ця назва підкреслює роль дерева ще і як шляху, котрим божественний шаман (Одін) мандрує з одного світу в інший.

У слов'янській міфології першодеревом вважали дуб, в Україні це також була ще й верба.

Дерево Життя, яке росте посеред Вирію (дохристиянського раю), уособлює поєднання трьох світів — небесного, земного і найглибшого.

В образі дерева поєднались уявлення про час, простір, життя і смерть. Наприклад, загадка про життя і смерть:






Стоїть дерево, на дереві — квіти,
під квітами — котел, над квітами — орел, —
квіти зриває, в котел скидає,
квітів не меншає, в котлі не більшає.




Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення про те, як із хаотичного первісного океану з'явився світ. У них мовиться про часи, коли не було ще ні неба, ні землі, а було тільки синє море. На тім морі стояло дерево (явір чи сосна). На дереві три птахи радили раду: як заснувати світ?

Один птах упірнув у море — виніс золотий камінь. Повстало сонце.

Другий пірнув — виніс срібний камінь. Повстав місяць.

Третій — мідний камінь. Повстали зорі.

Першодерево світу слов'яни розташували у вирію, згідно з їх віруваннями, на «прадубі» росли плоди безсмертя. Сюди ж зліталися птахи на зиму.

Одночасно із творенням в уяві первісних людей образу світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень: день — ніч, літо — зима, життя — смерть, праве — ліве, пряме — криве, верх — низ, вогонь — вода, чоловік — жінка, парне — непарне.

На вершечку дерева днює сонце, саме його «рух» зумовив «поділ» простору довкола нього на четверо у горизонтальній площині, виражаючи уявлення про:


  • час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима);

  • простір (схід, південь, захід, північ).

За вертикаллю дерево ділиться на три частини, до кожної «приписані» певні істоти:

  • нижню — коріння (підземний світ) — змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду;

  • середню — стовбур (земний світ) — великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки, це також і світ людей;

  • верхню — крону (небесний світ) — птахи і бджоли, небесні світила.

Найчастіше у фольклорі як світове дерево виступають дуб, явір, верба, липа, калина, вишня, яблуня, сосна. Розташовується Світове дерево у казковому просторі фольклору зазвичай на горі, посеред моря, в чистім полі неподалік дороги, в пана-хазяїна на його дворі.

Деревом позначали також час. Коли древо позначає рік, то малюється чи вирізьблюється з багатьма гілочками, так званою «сосонкою». Збереглися й загадки про дерево-рік:






Дуб-дуб довговік, на ньому дванадцять гіллів, на кожній гіллі по чотири гнізда, а у кожному гнізді по сім яєць, і кожному ім'я є.




У міфологічних уявленнях світ членувався на три плани: людина (мікрокосм),

суспільство, всесвіт (макрокосм).

Або ж літописні яв, нав і прав — світи сучасний, потойбічний та ідеальний-небесний. Причому всі явища природи, події в суспільстві й переживання окремих людей відбувалися однаково як у кожному з цих трьох планів, так і в них усіх одночасно і взаємопов'язано, як у єдиному організмі. А дерево було посередником між цими світами, або й розміщувало ці світи на собі. За його допомогою можна було переходити з одного світу в інший (у світ предків, на небесний світ).

Світове дерево в українських щедрівках показане як першородний «явір зелений»:



«

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі.
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
“Як би ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каменя та буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні“.




У казках трапляється мотив «дерева до неба», здершись на яке герой бачить небесне божество й отримує чарівні подарунки. З образом древа-посередника між світами пов'язаний і звичай саджати дерева чи кущі на могилах. Важливість цього звичаю підкреслюється тим, що на них саджають рослини певних порід. В Україні це переважно калина.

В українських легендах дівчата перетворюються на дерева з туги за коханими. У казці про чарівну сопілку з кісточок дівчини, підступно вбитої сестрами, виростає кущ калини. Зроблена з її гілочки сопілка промовляє людським голосом. Узагалі, в казковому епосі дерева тісно пов'язані з жінками й дівчатами.

В одній з казок до царського двору внадилася жар-птиця — красти золоті яблука чи груші з чарівного деревця. Царенко вирушає в похід, аби піймати злодійку, а повертається додому з нареченою.

Цікавою з цього погляду є казка «Дідова й бабина дочка», де на лісовому шляху дівчини-сироти стрічаються піч, криниця і яблуня (жіночі символи).

У казці «Золотий черевичок» вмираюча мати залишила донечці дарунок-оберіг: зернятко, з якого виросла верба. Довго допомагало дерево, населене чарівними паннами, бідній сиротині. Стало у пригоді й тоді, як прийшов час шукати собі пари. А після весілля дівчини з князенком «верба з криничкою пішла в землю та й знов у князенково-му саду вийшла».

У веснянках зустрічається мотив казкового дерева, яке парує закоханих: з нього з'являються три церковці і дзвіниця: у церковці — три свічечки ясних (скажімо, Марійка, Оксанка і Надійка), а в дзвіниці — три дзвоники гласних (Іванко, Петрусь і Василько). Далі Іванко промовляє: «Я Марійку люблю, я своїй Марійці черевички куплю», і так про кожну пару.

В Україні є повір'я, що «людина немарно проживе життя, якщо посадить дерево».

У деяких народів, зокрема в українців існував звичай саджати на честь загиблих героїв дерева – живі пам’ятки.

Символ світового дерева — це образ утіленої родючості, жінки, Богині-Матері. Природа, мати всього живого, і є древом життя. У зображеннях (на вишивках, писанках, тканих рушниках і килимах) образ жінки пов'язується зі знаком дерева; вона зливається з ним, а іноді повністю його замінює. Кажуть, що дім тримається на жінці, як дах на сволокові. Сволок тримає дах, як світове дерево — небо. Коли з'явилося в людей житло, воно стало ніби точкою відліку в безмежному всесвіті, центром буття для кожної людини. Чотири стіни хати орієнтувалися на чотири сторони світу. Основою житла став сволок, який символізував міцність оселі. При встановленні в хаті сволока існувало чимало обрядів і звичаїв. Коли снився сон, що в хаті нема сволока, вважалося, що це до смерті. Зв'язок «стрижня дому» з уявленнями про світове дерево підтверджують і орнаментальні зображення на сволоках: солярні знаки, змії, зигзагоподібні зображення води, «сосонки».

Древо життя — це й дерево роду. Найпоширеніша схема зображення світового дерева — стовбур із трьома гілочками. Такі родовідні дерева вишивали червоними нитками по білому полотну долі-рушника й вивішували як оберіги над образами, вікнами, портретами родичів. Птахи, які є посередниками між світом живих і світом предків, а також охоронцями роду, в колядках і казках виступають помічниками й порадниками в підборі пари. При цьому вони, звичайно ж, сидять на дереві. Інколи в ролі такої помічниці юнакові виступає змія, яка перебуває поблизу коріння дерева. Весільна символіка рясніє словесними й мальованими, вишитими зображеннями древа життя. Це й весільне гільце, й насичені шлюбною символікою настінні розписи та витинанки, й пісні, в яких мовиться про райське древо, яке породило дві ягідочки — молоду й молодого.

У скандинавській міфології, Іґґдрасиль (також використовуються назви Мімамейд та Лерад) — це «Світове дерево», велетенське дерево, що, як вважалось, об'єднує та підтримує усі дев'ять світів скандинавської космології. Часто припускають що це ясен, тлумачення загальноприйняте тепер у Скандинавії. Інша версія стверджує що у минулому Іґдрассиль вважався тисом, що збігається із його описом в Еддіяк вічнозеленого. Асґард, Альфхейм та Ванахейм спочивають на гілках Іґґдрасиль. Його стовбур це вісь світу, що проходить через центрМідґарду, навколо якого розташований Йотунхейм, під яким лежить Нідавеллір або Свартальхейм. Три корені простягаються вниз доХельхейм, Ніфльхейм та Муспельхейм, але лишень у першому світі розташоване джерело із якого поливають Іґґдрасиль.

З середньовічних хронік відомо, що у великій степовій імперії монголів Чингізхана було поширене єдинобожжя у різних формах (поклонінняСущому, Життю, Всевишньому, Аллаху, Христу, Будді, Вічному Небу), серед яких було також поклоніння «кущам». Зокрема багатьох руських князів змушували їм вклонятися. Є всі підстави вважати, що описані «кущі» використовувались як природній знак (символ, ікона) Вічного дерева життя, подібно до ікон у християнстві. З часом ця практика зменшилась, залишившись лише у віддалених кінцях імперії (шаманізм деяких племен Казахстану і Алтаю), поступившись християнству і знаку хреста, як стародавньому знаку Вічного дерева життя.

Дерево життя — в біблійній книзі Буття  — особливе дерево, посажене Богом посеред Едемського саду. Приносить плоди, які дарують вічне життя.

Одним з самих простих і одночасно самих змістовних знаків Вічного дерева життя є хрест «†». Цей стародавній знак вічного життя, істини і спасіння, так само як ідея Вічного дерева життя були з успіхом використані першими християнами та поширені в усі кінці нашого світу.

Як і в більшості символів, у світового дерева (дерева життя) є знаки-синоніми, які певною мірою замінюють його в деяких текстах або підкреслюють і розвивають якесь одне зі значень чи окрему властивість дерева. Такими символами в казках та обрядових піснях є  міст (калиновий міст),світова гора, стовп, дорога, церква з трьома верхами, три тереми, корабель, драбина, мотучка, ланцюг, арка, місто.

Опредметненими виявами (атрибутами) світового дерева є віха — висока палиця з колесом на вершечку (колесо — символ сонця), купальське й майське дерева тощо. Ці атрибути світового древа присутні майже в кожному з найбільших свят календарного циклу, а також на весіллі (згадуване вже гільце). Як утілення дівочої долі, символ дерева з'являється в одному з ворожінь на святої Катерини (7 грудня). Дівчина вирізає в саду гілочку вишні, вносить до хати й ставить у глечик із водою. Як розквітне доЩедрого вечора (святої Маланії, 13 січня) — то добрий знак, буде цього року весілля. А як не зацвіте — ще рік доведеться сидіти в дівках. Тут вишнева гілочка символізує дівочу долю, саму дівчину — чи цвісти їй на весіллі цього року, чи ні.

На весіллі молоду символізує гільце (вільце) — молоде деревце, або гілка, найчастіше з сосни чи вишні. На дівич-вечорі в суботу дівчата гуртом прикрашають його квітами, калиною та барвистими стрічечками, співаючи при цьому пісень «до гільця». Це ніби символ дівування нареченої. Коли беруться ділити коровай, гільце розбирають собі по гілочці дружки молодої. Вважається, що гілочки з весільного гільця, прикрашені квітками, допомагають потім дружкам щасливо вийти заміж.

Подекуди на Поліссі донині зберігся звичай «водити куста» на Зелені свята (Трійця). Одну з дівчат гурт вбирає «кустом». Для цього плетуть два пишні вінки з гілок клена й липи, більший — на шию, менший — на голову. За крайку дівчині затикають гілки так, що утворюється ніби спідниця із зелені. З дівчиною-Кустом ходять по хатах, вітають господарів із Зеленими святами, бажають щастя й багатства. Бачимо тут відлуння віри в те, що померлі душі переселяються в дерева, а на Зелені свята приходять у гості до нащадків.

Купальське дерево, яке зветься Купайлиця або ж Марена, символізує родючість, дівування, єднання молодих у шлюбі. Воно також нагадує про перше дерево, з яким творився світ. Це деревце (велику гілку, найчастіше з верби чи вишні) встановлюють хлопці увечері на галявині на Івана Купала (6 липня). Наприкінці обряду Купайлицю топлять або розламують на маленькі гілочки, й кожна дівчина бере собі по гілочці.

Перед Різдвом є звичай встановлювати в домі й прикрашати ялинку. Вічнозелене деревце символізує вічне життя, а прикраси на ньому — ті дари, які мусить отримати людина в новому році. Існує думка, що різдвяна ялинка — це образ священного древа, а зоря, якою вона увінчана, є символом неба або сонця.

В українців образ світового древа зафіксований в орнаментальних зображеннях на вишитих і тканих рушниках, килимах, витинанках, писанках, скринях, меблях, пряничних дошках, посуді та в оздобленні одягу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал