Програма курсу за вибором зі світової літератури Міфологія стародавнього



Сторінка2/19
Дата конвертації26.12.2016
Розмір4.13 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Космогонічні й антропогонічні міфи


Космогонічні міфи — міфи про творення, міфи про походження космосу з хаосу, основний початковий сюжет більшості міфологій. Починаються з опису хаосу (порожнечі), відсутності порядку у всесвіті, взаємодії споконвічних стихій. Служать для пояснення походження світу й життя на Землі.

Одним з поширених сюжетів космогонічних міфів є народження світу з світового яйця. Такі міфи зустрічаються в багатьох народів на різних континентах. Світове яйце є універсальним символом походження життя.

Нерідко роль творця в космогонічних міфах належить тваринам. Так в російському й білоруському фольклорі відома розповідь про створення світу, де один з деміургів у вигляді птаха (качки), поринає під воду, щоб дістати небагато землі із дна. Пізніше із цієї землі створюється суша. Подібні тексти існують й у багатьох інших традиціях. Нівхи пояснювали походження світу сказанням про маленьку синицю, що поринала у воду (була тільки вода) і діставала дзьобом землю. Так поступово з'явилася суша — острівець, а потім і земля, на якій розцвіло різноманітне життя. Аборигени в Австралії, також як північноамериканські індіанці гурони вважали, що саме черепаха створила Землю й тримає її на собі. За переказами індіанців також у створенні Землі допомагала черепасі жаба, що діставала землю з морського дна, клала по краях панцира черепахи й земля збільшувалася в розмірі, так з'явилася суша.

У багатьох міфологіях світ був створений богами.

Приклади Богів-творців: єгипетські Атум й Птах, зороастрийський Ахура МаздаВішвакарман в індуїзмі, Анцва в абхазів й абазин, вірменський АрамаздВиракоча інків, богиня Ільматар у фінів, Інмар в удмуртів, Кайракан в алтайців.

У германській міфології боги створили світ з тіла велетня Іміра, убивши його. Схожий сюжет — створення світу з тіла Пуруші в індуїстській міфології.

Приклади пар, що створили світ: Ідзанагі й Ідзанамі у синтоїзмі, Абзу й Тіамат у шумерів, Геб й Нут у єгиптян, Ранги й Папа в маорі.

Іноді сюжетом космогонічних міфів є протистояння сил творення й сил руйнування. Такі міфи властиві дуалістичними міфологіям. Такими парами є Ахура Мазда й Ангра-МайньюЕн й ОмельКугу-Юмо ін.

У давньогрецькій міфології прародителькою світу вважається Гея, що народилася слідом за Хаосом. Є матір'ю Урана і від нього — інших богів, кіклопівтитаніверинійгігантів, гір, морів, чудовиськ, героїв.

Окремим випадком космогонічних міфів є міфи антропогонічні або міфи про створення людини, міфічних першопредків народу, першої людської пари й т.п. Космогонічні й антропогонічні міфи часто взаємозалежні, часто ті самі боги відповідальні як за створення світу, так і за створення людини. Інший варіант взаємозв'язку — це антропоморфізація світу, коли всесвіт виникає з тіла першочоловіка.

У різних міфах людина створюється з різних матеріалів. Найбільш поширеним матеріалом є глина й земля. Із глини створює людей Прометей у давньогрецькій міфології, Енкі і його дружина Нінмах у шумерській міфології, Мардук й Ейя в аккадській міфології, Хнуму - єгипетській міфології, Ульгем в алтайській міфології, Амма в міфології догонів, Іоскеха в ірокезькій міфології й інших богів різних народів. У міфах деяких народів матеріалом для створення людини служить дерево. Існують також і більш екзотичні варіанти, наприклад з горіхів у меланезійців і перуанських індіанців або з кісток тварин, птахів і риб у деяких племен північноамериканськихіндіанців. У багатьох народів в антропогонічних міфах створення чоловіка передує створенню жінки, поширено також міф про те, що чоловіки й жінки зроблені з різних матеріалів (у багатьох міфах південноамериканських індіанців).

Окремим видом антропогонічних міфів є тотемічні міфи, що оповідають про походження людей, найчастіше конкретного племені від тієї або іншої тварини. У деяких народів у тотемічних міфах прабатьками людей можуть бути птахи. Зустрічаються також сюжети про народження першої людини з яйця.

У народів Африки поширені міфи про людей, що вийшли зі скелі, землі, ями, термітника, розщепленого дерева або очерету.

Есхатологічні й календарні міфи


Есхатологічні міфи - це міфи про кінець світу, вони існують поряд з космогонічними міфами й пов'язані із протистоянням сил хаосу й космосу. Одним різновидом таких міфів є міфи про передбачуваний кінець світу в майбутньому, наприклад германський міф про Раґнарьока, іншим їхнім різновидом є міфи про те, що подібні події вже відбувалися в минулому і між міфічним світом та сучасним лежать періоди катастроф. У різних міфах причиною знищення світу може бути всесвітній потоп, світова пожежа, знищення попередніх поколінь, загибель богів та інші сюжети.

Календарні міфи - це міфологізація зміни тимчасових циклів — дня й ночі, зими й літа, аж до космічних циклів. Вони пов'язані з астрономічними спостереженнями, астрологією, святкуванням Нового року, святами врожаю й інших календарних подій.

У єгипетській міфології Тот є владикою часу. Будучи богом Місяця, Тот через його фази був пов'язаний з будь-якими астрономічними або астрологічними спостереженнями. Крім того, йому приписували винахід року, що складає з 365, а не 360, днів. Згідно з Плутархом, він виграв 5 додаткових днів, що становили 1/72 року, у грі в кості, і, додавши їх у кінець року, присвятив їхнім святам на честь Осіріса, Сета, Хорура, Ісіди й Нефтида — богів, що народилися саме в ці 5 додаткових днів (пізній варіант міфу оповідає про те, що богині Нут було заборонено народжувати в 360 календарних днів, тому її діти з'явилися на світ протягом 5 днів, виграних Тотом).

В шумеро-аккадській міфології Мардук вважався основоположником календаря. На честь його святкували Новий Рік у місяці ніссан (що збігався із днем весняного рівнодення). У Вавилоні це свято звалося Акіту і являло собою 12 - денну церемонію, що була спадкоємицею шумерського свята А.КІ.ТІ («Народження Життя На Землі»).

У Древньому Римі поділ року на 10 місяців приписувалося Ромулу. Нума Помпілій ввів ще два місяці — січень і лютий (від назви февралії — спокутної жертви, принесеної наприкінці року). Особливий жрець визначав по молодику початок кожного місяця й повідомляв про це народу. Від латинського calare, «повідомляти», з`явилось слово «календар».

Поділ року на місяці тісно пов'язаний з астральними міфами, зокрема з персоніфікацією знаків Зодіаку, що існувала ще в Месопотамії на зорі цивілізації. Також з розподілом року на місяці зв'язані Лунарні міфи, завдяки фазам Місяця.

Добовий цикл у міфології пов'язаний у єгиптян зі спуском у пекло сонячної барки бога Ра, а також із протистоянням Гора й Сету (дня й ночі). У Месопотамії добовий цикл пов'язаний з подорожжю Шамаша (сонця) від «гори сходу» до «гори заходу». У Греції це подорож Геліоса на небесній колісниці. Ці міфи належать до солярних міфів.

Різновидом календарних міфів є міфи про вмираючого й бога, що воскрес. Вони символізують зміну пір року. У давньогрецькій міфології таким міфом був міф про Деметру і її дочку Персефону, вкрадену Аїдом. Деметра, богиня родючості, так нудьгувала за дочкою, що земля перестала плодоносити. Тоді Зевс велів Аїду повернути Персефону. Але Персефона вже спробувала зерна граната і змушена була щороку повертатися в підземне царство. Перебування Персефони в Аїда символізує зиму й відсутність урожаю.

Іншими вмираючими богами, що воскресають, були ОсірісТаммузАдонісБальдрДіоніс (ЗагрійВакх , Сабазій), АттісТелепін, можливо, слов'янські боги Ярило й КостромаМитраСерапис.
Ще одним видом міфів про пори року є міф про сварку Ра й Тефнут. Коли вони сварилися, наступала посуха, коли мирилися, Ніл розливався.
Зі зміною пір року пов'язана також слов'янська Масляна.

Міфи про космічні цикли є різновидом як есхатологічних, так і календарних міфів. Це міфи про те, що світ проходить цикли розвитку, після яких знищується а потім створюється знову. Наприклад, у міфології ацтеків історія світу ділиться на епохи різних сонць, ера першого сонця закінчилася знищенням покоління велетнів ягуарами, епоха другого сонця завершилася ураганами й зникненням людей, ера третього сонця закінчилася всесвітньою пожежею, ера четвертого сонця закінчилася потопом. Відповідно до їхніх вірувань, щоб не відбулося чергового кінця світу, необхідно приносити богам людські жертви.

Іншим прикладом подібних міфів є уявлення про кальпів  та югів в індуїзмі. Епоха загибелі світу пов'язана в індуїзмі з Калі-югою і богинею Калі — втіленням руйнування й знищення.

Різновидом міфів про космічні цикли є міфи про Золоте століття, блаженнім стані людини, що жив колись у гармонії із природою. Подібні міфи є в багатьох народів. Одним з них є біблійна історія про Райський сад, що сходить до древньосемітської міфології. Інший приклад — легенда про Сатья-югу в індуїзмі.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал