Програма курсу за вибором зі світової літератури Міфологія стародавнього



Сторінка18/19
Дата конвертації26.12.2016
Розмір4.13 Mb.
ТипПрограма
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Вавилонська вежа

Вавилонська вежа (або зикурат Етеменанкі) — одна з найграндіозні ших споруд стародавнього Вавилону, символ сум'яття і безладу. Згадується у Книзі Буття в 11 главі.

За стародавньою біблійною легендою, понад чотири тисячі років тому усі люди мешкали у Месопотамії, тобто в басейні річок Тигру і Євфрату, і спілкувались однією мовою. Оскільки земля цих місць була дуже плодовита, то люди жили заможньо. Від цього вони дуже запишалися і вирішили побудувати вежу аж до самого неба.

Для споруди монументальної будівлі люди використовували не камінь, а необпалену цеглу-саман, для з'єднання цегли застосовувався замість вапна бітум (гірська смола). Вежа усе росла і росла вгору. Нарешті Бог розгнівався на нерозсудних і пихатих людей та покарав їх. Він змусив будівельників розмовляти на різних мовах. Зарозумілі творці вежі, не зрозумівши один одного, закинули будівництво та розійшлися у різні боки. Так вежа залишилася недобудованою, а місто, де відбувалося будівництво і змішалися усі мови, назвали Вавилоном.

Проте історики і археологи довели, що в основі біблійної легенди покладені справжні історичні події. Виявилось, що Вавилонська вежа, або зикурат Етеменанкі («Наріжний камінь небес і землі»), справді була побудована в II тисячолітті до нашої ери, але потім неодноразово руйнувалася і знов відбудовувалася. Остання реконструкція здійснилася в VIIVIстоліттях до нашої ери. Зикурат з високими сходами і пандусами мав квадратну основу зі сторонами приблизно 90 м і 175- чи 195-метрової (Геродот називає висотою вежі 1 Стадій , яка = 178 м у Греції , 194 м у Вавилоні) висоти. За нинішніми мірками споруда досягала у висоту 60-поверхового хмарочоса.

Вавилонська вежа була ступінчастою восьмиярусною пірамідою, обкладеною зовні обпаленою цеглою. При цьому кожен ярусмав строго певний колір. На вершині зикурата знаходилося святилище, викладене синім кахлем і прикрашене по кутах золотими рогами (символом родючості). Воно вважалося житлом бога Мардука — покровителя міста. Крім того, усередині святилища знаходилися позолочені стіл і ложе Мардука. На яруси вели драбини, ними підіймалися релігійні процесії.

Взагалі, в Месопотамії існував особливий тип храму, абсолютно відмінний від єгипетського. Так, якщо піраміди по суті своїй були гробницями, то зикурати мали суцільну кладку без внутрішніх приміщень. Вгорі знаходився павільйон, що представляв, згідно із віруваннями того часу, житло божества. Основна частина терас зикуратів мала пласку покрівлю. Оскільки каменя, придатного для будівництва, в основних районах Дворіччя не існувало, а дерева було мало, то єдино можливою була саме така конструкція споруди.

Верхні майданчики зикуратів використовувалися не тільки в культових, але і в практичних цілях: для огляду воїнами-стражниками навколишньої місцевості. Взагалі, оборонна функція пронизувала всю архітектуру Месопотамії.

В даний час від легендарної Вавилонської башти залишилися тільки фундамент і нижня частина стіни. Але завдяк клинописним табличкам зберігся опис прославленого зикурату і навіть його зображення.


Історія про блудного сина

До Ісуса Христа приходили митарі і грішники, щоб послухати Його. Гордовиті фарисеї і книжники, вчителі єврейського народу, ремствували через це на Ісуса Христа і казали: "Він приймає грішників і їсть з ними".

На це Ісус Христос розповів кілька притч, в яких показав, що Бог з радістю і любов`ю приймає кожного грішника, що кається.

Ось одна з них:

В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: "Батьку, дай мені частину майна, що належить мені". Батько виконав його прохання. Минуло кілька днів, і молодший син, забравши все, пішов у далеку країну і там, живучи марнотратно і розпусно, розтратив усе своє майно. Саме тоді у тій країні настав великий голод, і син терпів велику скруту. Тому він пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на поля пасти свиней. З голоду він був би радий харчуватися стручками, які їли свині; та ніхто не давав йому.

Тоді, опам`ятавшись, він згадав батька, розкаявся у своєму вчинку і подумав: "Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: "Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів твоїх".

Так він і вчинив. Встав і пішов додому, до батька свого. Батько ж, ще здалеку побачивши сина, переповнився жалем, побіг йому назустріч, припав до його шиї і почав цілувати його.

Син же став казати: "Батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином"...

А батько сказав слугам своїм: "Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте йому перстень на руку і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся". І почали веселитися вони.

А старший син повертався в цей час з поля. Почувши вдома музику і співи, покликав одного із слуг і запитав: "Що це таке?" Слуга сказав йому: "Брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим".

Старший син розсердився і не захотів входити у дім. Тоді вийшов батько і покликав його.

Але він відповідав йому: "Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля".

Батько ж сказав йому: "Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба, тому що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся". 

У притчі під батьком слід розуміти Бога, а під блудним сином – грішника, що кається. На блудного сина схожа кожна людина, яка душею своєю відходить від Бога і веде розбещений, свавільний (грішний) спосіб життя; своїми гріхами вона губить свою душу і всі дари(життя, здоров`я, силу, здібності), які отримала від Бога. Коли ж грішник, опам`ятавшись, приносить Богу щире покаяння зі смиренням і надією на Його милосердя, то Господь, як Отець милосердний, радіє з ангелами Своїми наверненню грішника, прощає йому всі його беззаконня (гріхи), якими б великими вони не були, і повертає йому Свої милості і дари.

Розповіддю про старшого сина Спаситель навчає, що кожен віруючий християнин повинен від усієї душі бажати усім спасіння, радіти наверненню грішників, не заздрити Божій любові до них і не вважати себе гідним Божих милостей більше, ніж ті, хто навертається до Бога від свого попереднього гріховного способу життя.

(Див.: Лк 15, 11–32).

Мудрість Соломона

Соломон,вступивши на царський престіл,приніс Богу тисячу жертв. Вночі після цього Бог явився йому уві сні і сказав: "Проси, чого бажаєш, Я дам тобі". "Господи, – відповів Соломон. – Ти поставив мене царем, а я юнак молодий. Даруй же мені розум, щоб керувати народом Твоїм".

Відповідь Соломона була угодна Богові. І сказав Господь: "За те, що не просив у Мене ані довгого життя, ані багатства, ані перемоги над ворогами, а просив розуму, щоб керувати народом, Я даю тобі мудрість таку, що подібного тобі не було і не буде. І те, чого не просив, Я даю тобі – багатство і славу. А якщо виконуватимеш заповіді Мої, дам тобі і довге життя".

Свою мудрість Соломон показав насамперед на суді. Невдовзі після воцаріння його прийшли до нього на суд дві жінки. Вони жили в однім домі, і в кожної було по немовляті. Одна з них уві сні випадково задавила своє немовля і підклала його іншій жінці, а живе у тієї взяла собі. Вранці жінки стали сперечатися: "Жива дитина моя, а мертва твоя", – казала кожна. Так сперечалися вони і перед царем. Вислухавши їх, Соломон наказав: "Принесіть меч".

І принесли меч цареві. Соломон сказав: "Розрубайте живу дитину навпіл і віддайте половину одній і половину іншій". Одна з жінок при цих словах вигукнула: "Віддайте краще їй дитину, але не вбивайте її!"

Інша ж, навпаки, казала: "Рубайте, хай не дістанеться ні мені, ні їй".

Тоді Соломон сказав: "Не вбивайте дитини, а віддайте її першій жінці: вона її мати".

Весь народ ізраїльський почув про суд, як розсудив цар; і стали боятися царя, тому що всі побачили, яку мудрість дав йому Бог.

Мудрість свою Соломон засвідчував і в управлінні народом, і в усіх інших царських справах. І поширилася про нього слава за межі єврейської країни, серед інших сусідніх народів.

3 царств 3:5 - 28
Народження Ісуса Христа

Лук. 2:1-20

Діва Марія повернулася до Назарету. Але невдовзі їй довелося знову вирушати в далеку дорогу. Однак, тепер вона вирушала не сама, а разом з Йосифом, з яким була заручена. Їм потрібно було йти до міста Вифлеєм, записати там свої імена, тому що цар, званий кесарем Августом, наказав зробити перепис всіх людей на землі. Це робили для того, щоб всі платили подушне (подать). Йосиф і Марія пішли до Вифлеєму, тому що колись це місто належало царю Давиду, вони були його нащадками. Прийшовши до Вифлеєму, вони хотіли знайти собі місце на заїжджому дворі, але там не знайшлося жодного вільного місця. Тоді вони зупинилися в печері, де пастухи ховалися разом з вівцями вночі і під час негоди. В цій печері і народився обіцяний Богом Син. Діва Марія сповила його, але не мала вона колиски, тому поклала Дитя в ясла. Ніхто з навколишніх не здогадувався, що за дивне Дитя лежало в яслах. Однак, невдовзі це стало відомо пастухам, котрі стерегли свої гурти худоби на полі. Перед ними постав ангел Господній і повідомив їм, що Дитя сповите пелюшками в яслах — Спаситель світу. Ангел об'явив їм себе в такому сяйві, що все поле освітилося яскравим світлом. Світло все збільшувалося і збільшувалося, і, раптом, разом з ангелом з'явилося багаточисленне воїнство небесне, прославляючи Бога і вигукуючи: «Слава усевишньому Богу, і на землі мир, а в людях добра воля». Слова «добра воля» означають добрі почуття або бажання Бога подарувати нам дещо сердечно добре. Господь виявив Свою ласку до нас тим, що послав у цей світ Свого Сина. Як чудово звучав спів ангелів про ласку Божу до людей! Аж ось спів затих. Ангели повернулися на небо і навколо знову все огорнула пітьма.

Пастухи сказали один одному: «Підемо до Вифлеєму, там народився Спаситель, Дитя, за яке нам звістив Господь». Вони поквапливо пішли і, справді, знайшли там Марію, Йосифа і Дитя в сповиточку, в яслах. Пастухи з завмиранням серця підійшли до Дитини, знаючи, що це Син Божий, а потім розповіли батькам про все, що повідомили їм ангели.

Вийшовши з печери, вони розповідали всім зустрічним людям про те, що трапилося тієї ночі. Почувши такі новини, всі дивувалися розповідям пастухів, але були такі, що слухали неуважно і все забували. Однак, діва Марія заховала ці слова в глибині свого серця, з ніжною любов'ю пригортаючи Дитя своє.



Мудреці

Матв. 2:1-11

У віддаленій від Єрусалима країні жили декілька мудреців. Вони не були євреями, — це були погани. В тій країні, де всі поклонялися ідолам, ці мудреці пізнали справжнього Бога і шанували Його.

Мудреці спостерігали рух зірок на небі і знали імена. Одного разу вони побачили на небі дивовижну зорю: такої вони ще досі не бачили. Це трапилося саме тієї ночі, коли народився в яслах Ісус-Дитя, але вони нічого не знали про Божественного Хлопчика. Бог відкрив їм очі, що в країні юдейській народився Цар, і саме в тому місці, над яким сяяла зоря. Тоді мудреці вирушили в неблизьку дорогу. Вони були дуже багатими, тому їхали на верблюдах; вони везли для новонародженого Дитятка дорогоцінні подарунки. Мудреці їхали дуже довго і нарешті приїхали до Єрусалиму.

Не відаючи, де знаходиться Дитя, вони запитували всіх зустрічних перехожих: «Де народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили на сході зорю Його і прийшли поклонитися Йому».

На той час в Єрусалимі жив старий цар. Це був гордий, жорстокий, дратівливий і нечестивий чоловік. Ім'я його було Ірод. Дізнавшись про народження нового царя, Ірод стривожився; злякалися і всі його наближені. Вони замислили умертвити Дитя. Однак, вони не знали, де Його шукати. Тому Ірод послав за священиками і вченими, котрих називали книжниками. Ці люди багато разів читали Біблію і добре знали Святе Письмо. Ірод сказав їм: «Де повинен народитися Цар, Син Божий, Котрого Бог обіцяв послати в цей світ?» Священики і книжники відповіли: «В Біблії сказано пророками, що Він народиться у Вифлеємі». Тоді Ірод послав за мудрецями; він покликав їх таємно, щоб запитати, коли вони побачили зорю.

Мудреці відповіли, що вони бачили таку зорю дивовижну близько року тому. Ірод подумав: «Отже, Дитині вже близько року». Потім він розповів мудрецям, що Дитя повинно було народитися у Вифлеємі. Він звернувся до них з удавано щирим проханням: «Сходіть до Вифлеєму і розпитайте, де знаходиться Дитя, а коли знайдете Його, повідомте мені, щоб і я міг піти і поклонитися Йому». Мудреці гадали, що Ірод прихильно ставився до новонародженого Царя, а тому вирішили, що вони все розкажуть йому, коли дізнаються. Вони не знали, що Ірод сказав неправду і задумав у душі своїй убивство.

Мудреці вирушили до Вифлеєму, гадаючи, що їм нелегко буде знайти Дитятко. Однак, поглянувши на небо, вони побачили ту саму зорю. Зоря рухалася попереду них, вказуючи їм шлях; нарешті вони прийшли і зупинилася зоря над хатиною, де знаходився маленький Ісус. Побачивши, що зоря зупинилася, мудреці зраділи невимовною радістю. Та радість їхня була ще сильнішою, коли вони побачили Дитя на руках у матері Марії. Впавши на коліна, вони поклонилися Йому, і, вийнявши свої дорогоцінності, поклали до ніг Дитини: золото, ладан і смирну. Так вони показали свою любов до Дитини. Серця їхні палали любов'ю до Ісуса.

Дванадцять Апостолів

Луки 6:12-19 

Ісус мав багато учнів. Всі, хто любив слухати Його, а також всі, хто був відданим Йому, називалися Його учнями. Однак, не всі ці люди постійно перебували з Христом.

Господь забажав мати при Собі дванадцять учнів, щоб постійно навчати їх. Ісус вибрав їх Сам. До обрання Він всю ніч молився Своєму Господові — Отцю Небесному. Цілісіньку ніч Він залишався насамоті. На світанку Він покликав на гору Своїх учнів. Коли вони прийшли, то Він вибрав серед них лише дванадцять, котрих і назвав «Апостолами». Слово «апостол» означає «посланий». Вони повинні були знаходитися повсякчас з Ним, доки Він їх не пошле проповідувати.

Ось їхні імена: передусім я назву імена Андрія і брата його Симона. Симон мав ще одне ім'я — Петро, що означає «камінь». Це ім'я йому дав Ісус, коли Симон і Андрій були ще риболовами. Далі я вам назву двох інших братів — Якова і Івана, синів Заведеєвих. Вони також були риболовами, і рибалили разом з Симоном і Андрієм.

Також були ще два брати — Яків і Юда; згодом вони написали два листи, які ви можете в Біблії знайти: вони називаються «Листами святих апостолів Якова і Юди».

Отже, я назвав вам уже шість апостолів. Інші шість не були братами. Один Апостол називався Матвієм, званий Левієм. Одного разу, коли він сидів на березі озера, збираючи з подорожніх мито, він почув голос Ісуса: «Іди за Мною». Той залишив все і пішов слідом за Ісусом. Господь вибрав його апостолом. Пізніше він написав історію земного життя Ісуса, звану Євангелією або ж благовістям згідно Матвія.

І Фому Господь вибрав апостолом. Коли згодом Господь Ісус помер і потім воскрес, Фома довго ще не міг повірити цьому.

Пилип, дев'ятий апостол, теж сумнівався, що Ісус може нагодувати силу-силенну народу п'ятьма хлібами. Був ще апостол Варфоломій, його також називали Нафанаїлом, його бачив Ісус на молитві під фіговим деревом; це був друг Пилипа.

Одинадцятого апостола звали Симоном, так як і Петра, брата Андрія. Але цього Симона називали ще Кананітом, тому що він був родом з Канів, де Ісус перетворив воду на вино.

Дванадцятого апостола називали Юдою Іскаріотом, котрий згодом зрадив Ісуса і видав Його ворогам. Він служив сатані, виконуючи його бажання, і Ісус про це знав. Однак і його Господь вибрав апостолом. Краще для нього було б ніколи не народжуватися на світ.



Ось імена всіх дванадцять апостолів:
Симон-Петро і Андрій — брати рибалки,
Яків і Іван — брати риболови,
Яків і Юда — брати, котрі написали два Послання.
Матвій — митник, збирач мита,


Фома — неквапливий на віру,
Пилип — привів до Господа Нафанаїла,
Варфоломій або Нафанаїл — Господь бачив його під фіговим деревом,
Симон Кананіт — походженням з Кани Галілейської,
Юда Іскаріот — зрадник і запроданець.

З цими дванадцятьма апостолами Ісус зійшов з гори і зупинився на рівнині, і безліч хворих зцілив, котрі приходили до Нього з усіх-усюд з проханням виявити ласку до них і уздоровити.




Зрада Іуди

На четвертий день після Свого урочистого входу в Єрусалим Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп`яття".

Цього ж дня, тобто у середу, первосвященики, книжники і старійшини народу зібрались у первосвященика Каяфи і радились, як би їм знищити Ісуса Христа. На цій раді вони вирішили взяти Ісуса Христа хитрощами і вбити Його, але не у свято (тоді збирається багато народу), щоб не було заворушення в народі.

Один з дванадцяти апостолів Христових, Іуда Іскаріотський, був дуже жадібний до грошей; і вчення Христове не виправило його душі. Він прийшов до первосвящеників і сказав: "Що хочете дати мені, – і я вам видам Його?" Вони зраділи і запропонували йому тридцять срібників.

Відтоді Іуда шукав слушної нагоди, щоб видати Ісуса Христа не при народі.

(Див.: Мф 26, 1–5 і 14–16; Мк 14, 1–2 і 10–11; Лк 22, 1–6).

Христос і Пілат

Коли привели Господа Ісуса Христа до Пилата, то вже біля преторії зібралося багато народу, начальників і старійшин.

Пилат, скликавши первосвящеників, начальників і народ, сказав їм: «Ви привели до мене Чоловіка Цього, Який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. Я відсилав Його до Ірода, але й він також нічого не знайшов у Ньому вартого смерті. Отже, краще я покараю Його і відпущу».

Пилат так казав бо євреїв був звичай звільняти на свято Пасхи одного в'язня, якого вибирав народ. Пилат, користуючись цією нагодою, сказав народові: «Є у вас звичай, щоб я одного в'язня відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?» Пилат був упевнений, що народ проситиме за Ісуса, бо знав, що начальники видали Ісуса Христа із заздрощів та злоби.

Коли Пилат сидів на судилищі, дружина його прислала до нього сказати: «Не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього».

Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити звільнення Варавви. Варавва був розбійником, якого посадили у в'язницю, разом зі спільниками, за бунт і вбивство. Тоді народ, навчений старійшинами, став кричати: «Відпусти нам Варавву!»

Пилат, бажаючи відпустити Ісуса, вийшов і, підвищивши голос, сказав: «Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, званого Христом?» Усі закричали: «Не Його, а Варавву

Тоді Пилат запитав їх: «Що ж хочете, щоб я вчинив з Ісусом, нареченим Христом?» Вони закричали: «Розіпни Його, розіпни!» Пилат знову сказав їм: «Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, вартого смерті, не знайшов у Ньому. Отже, покаравши Його, відпущу».

Але вони ще більше кричали: «Розіпни Його! Хай буде розіп'ятий Він!»

Тоді Пилат, намагаючись викликати у народу співчуття до Христа, повелів воїнам бити Його. Воїни відвели Ісуса Христа у двір і, роздягши Його, жорстоко били. Потім вдягли на Нього багряницю (коротку червону одежу без рукавів, яка застібувалася на правому плечі) і, сплівши вінець з колючого терну, поклали Йому на голову, і дали Йому у праву руку тростину замість царського жезла. І стали глузувати з Нього. Вони ставали на коліна, кланялись Йому і говорили: «Радуйся, Царю Юдейський!» Плювали на Нього і, взявши тростину, били по голові і лицю Його.

Потім до юдеїв вийшов Пилат і сказав: «Ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини». Тоді вийшов Ісус Христос у терновім вінці і в багряниці.

Пилат сказав їм: «Ось Чоловік!» Цими словами Пилат ніби хотів сказати: «Погляньте, який Він змучений і зганьблений», гадаючи, що євреї зглянуться над Ним. Та не такі були вороги Христові. Коли первосвященики і слуги побачили Ісуса Христа, то знову закричали: «Розіпни, розіпни Його». А Пилат казав їм: «Візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини».

Юдеї відповіли йому: «Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим». Почувши такі слова, Пилат ще більше злякався. Він увійшов з Ісусом Христом у преторію і запитав Його: «Звідки Ти?» Та Спаситель не відповів.

Пилат говорить Йому: «Чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп'ясти Тебе і владу маю відпустити Тебе?»

Тоді Ісус Христос відповів йому: «Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звише. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі». Після цієї відповіді Пилат ще більше бажав визволити Ісуса Христа. Та юдеї кричали: «Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві». Пилат, почувши такі слова, вирішив краще видати на смерть невинну Людину, ніж самому опинитися в немилості імператора. Тоді Пилат вивів Ісуса Христа, сам сів на судне місце, яке було на ліфостротоні, і сказав юдеям: «Це Цар ваш!»

Та вони закричали: «Візьми, візьми і розіпни Його!» Пилат говорить їм: «Чи розіпну Царя вашого?» Первосвященики відповіли: «Немає в нас царя, крім кесаря». Пилат, бачачи, що нічого не допомагає, а галас збільшується, взяв води, умив свої руки перед народом і сказав: «Не винний я у Крові Праведника Цього; дивіться ви» (тобто: нехай ця провина на вас упаде).

Відповідаючи йому, увесь народ єврейський в один голос сказав: «Кров Його на нас і на дітях наших». Так євреї самі прийняли на себе і навіть на потомство своє гріх і відповідальність за смерть Господа Ісуса Христа.

Тоді Пилат відпустив їм розбійника Варавву, а Ісуса Христа видав їм на розп'яття.

Ісус Христос на суді у царя Ірода

Цю подію описую тільки Євангелист Лука. Ірод зрадів що до нього привели Ісуса бо хотів щоб Ісус зробив йому якесь чудо. Ірод давно чув уже за Ісуса і знав що він творить чудеса. Ірод ставив Йому багато запитань але Ісус нічого не відповідав йому. Книжники і фарисеї почали звинувачувати Його.

Легковажний Ірод, давно вже бажав побачити Христа, щоб подивитися, як Він творить чудеса, пропонував Христу різні питання, але Христос не удостоїв його ніякою відповіддю, так як Ірод не достойний відповіді бо питання задавалися з пустої цікавості.

Тоді Ірод, разом із своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись із Нього, вдягнув Ісуса у світлий одяг (на знак його невинності) і відіслав назад до Пилата. З цього часу Ірод І Пилат стали друзями, бо раніше вони ворогували між собою.

Хоча первосвященики й тут виставляли проти Христа звинувачення, однак і Ірод не знайшов підстави визнати Христа винним. Тільки у відчутті ображеного самолюбства, так як Христос не побажав відповідати на його питання, він зі своїми воїнами насміхався над Христом. Він велів одягнути Його в блискучий одяг, схожий на той, що носили звичайно царі - не в білий, який в Римі носили кандидати на громадські посади, а взагалі прикрашений, можливо, навіть у пурпур. Цим він хотів показати Пилату, що такий «цар» не може бути їм страшний. Євангеліст Лука при цьому зазначає, що Ірод і Пилат з цього часу стали друзями, так як Ірод, за висловом Юстина мученика, послав Ісуса до Пилата на його розсуд і цим виявив свою прихильність і довіру до Пилата.

Деякі критики визнають всю розповідь про суд над Христом у Ірода пізньою вставкою, так як не знаходять можливості пояснити, чому всі інші євангелісти зовсім не згадують про цей суд. Але, власне кажучи, ця розповідь не приносить нічого особливого протягом процесу, який вівся про Христа, тому інші євангелісти могли опустити його.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал