Програма курсу за вибором зі світової літератури Міфологія стародавнього



Сторінка17/19
Дата конвертації26.12.2016
Розмір4.13 Mb.
ТипПрограма
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Крилаті вислови римської міфології

Янус двуликий - нещира людина. У римлян Янус – бог дверей, згодом – входу і виходу, бог початку і кінця. Зображувався з 2-ма обличчями, 1-молоде, дивилося вперед, у майбутнє, 2-е – старе, назад, у минуле.

Фортуна. Колесо Фортуни.  Фортуна — в римській міфології Богиня сліпого випадку, щастя і нещастя. Вона зображувалася з пов’язкою на очах, що стоїть на кулі або колесі і тримає в одній руці кермо, а в іншій — ріг достатку. Кермо вказувало на те, що фортуна управляє долею людини, ріг достатку — на благополуччя, достаток, який вона може подарувати, а куля або колесо підкреслювали її постійну мінливість. Ім’я її і вираз «колесо Фортуни» вживається в значенні: випадок, сліпе щастя.



Вакханалія (лат. Bacchanalia) — містичні свята начесть бога Вакха (Діо ніса), які походять зі Сходу; спершу поширилися в Південній Італії й Етрурії, а в 2 ст. до н. е. — по всій Італії. Переносно вакханалії — розгульне бенкету вання, безтямне пияцтво, нестримний вияв розпусти.

Парнас
У грецькій міфології Парнас
– гора в Аркадії. На Парнасі бере початок священне Кастальське джерело, присвячене музам. Місце проживання Аполлона і Муз. В переносному сенсі Парнас – світ поезії, поетів. “Парнасські сестри” – музи.

Поклоніння Бахусу ( Вакху )

Бахус ( Вакх ) - у римській міфології - бог вина і веселощів. У стародавніх римлян при жертви богам існував обряд поклоніння, полягав у виливання вина з чаші на честь бога. Звідси виникло жартівливий вислів: « жертва лита Бахусу », що вживається в значенні: пиятика . Ім'я цього давньоримського бога вживається і в інших жартівливих виразах про пияцтво: « поклонятися Бахусу », « служити Бахусу ».




Розділ IV. Біблія

Християнська міфологія

Біблія (від гр. bіblіа — книги) — свята книга для всіх християн. Вона складається із 66 книг, різних за характером і часом створення. Біблію називають «Книгою книг», тому що в ній визначається місце людини у світі й сенс її буття.

Біблію писали понад 40 авторів, котрі були незнайомі одне з одним, адже створювали її протягом 1500 років.

Віруючі люди вважають, що Біблія була послана на землю самим Богом через Духа Святого, який надихнув апостолів і пророків на створення Святого Письма.

Біблія — це одна книга, цілісний твір, який зберігає гармонійну єдність завдяки наскрізній темі: розповіді про моральне падіння людини, порушення її союзу (заповіту) з Богом та спасіння Христом. Цій темі підпорядкована вся структура Біблії, у центрі якої — унікальна особистість Ісуса Христа.

Структура і зміст Старого та Нового Заповітів.

Біблія складається з двох частин: Старого і Нового Заповіту.

У Старий Заповіт входять пам’ятки давньоєврейської літератури, що

створювалися протягом тривалого історичного періоду (з XII ст. по І ст. до н. е.) давньоєврейською та арамейською мовами. Старий Заповіт поділяється на три великих цикли.

I — Закон (Тора), або П’ятикнижжя. Це п’ять хронікально-законодавчих книг, що приписуються пророкові Мойсею: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону.

II — Пророки. Це ще декілька давніх хронік: «Книга Ісуса Навина», «Книга Суддів» (у ній використовувалися фрагменти давніх поетичних текстів), дві «Книги Самуїла», дві «Книги Царств». А також пророцтва Ісайї, Ієремії, Ієзекіля, Даниїла (в якому міститься передбачення подальшої долі світу).

III— Писання. Це зібрання текстів, що містить твори різних жанрів: поезія, проза, релігійна лірика, афоризми. Серед них «Книга притч Соломона», «Пісня над піснями» (весільні пісні), «Книга Руф» та «Книга Есфірі» (обидві дидактичного змісту).

У Старому Заповіті провіщується прихід Ісуса Христа на землю.

Новий Заповіт змальовує здійснення цих пророцтв, значення та наслідки приходу Христа на землю. Складається Новий Заповіт із чотирьох Євангелій, написаних чотирма учнями Христа: Марком, Лукою, Іоанном, Матфеєм. Окрім того, є ще книга «Діянь апостолів», що містить розповіді про життя єрусалимської общини та подорож апостола Павла. І нарешті, «Откровения Іоанна Богослова», або «Апокаліпсис» — віщування про останню боротьбу добра і зла та кінець світу.

Мета Біблії — не засудження того чи іншого вчинку або схвалення моральності, а показ того, що людина вільна у своєму житті, кожен може обрати власний шлях, водночас кожен з нас має нести і моральну відповідальність за свій вибір.

Значення Біблії для всієї світової культури важко переоцінити. Це і свята книга для двох релігій: юдейської та християнської, і документ з історії Давнього Світу, і літературний шедевр, і джерело натхнення для митців.

Літературознавчий коментар

«Мотиви й образи Біблії у світовій літературі».

Образи Старого і Нового Заповіту оживають на сторінках багатьох творів письменників і поетів різних країн.

Поширеним у світовій літературі є образ Мойсея. Розмірковуючи над долею і призначенням свого народу, український поет Іван Франко звернувся до цього образу. У центрі однойменної поеми — конфлікт між Богом і людиною, котра втратила духовні орієнтири, блукаючи в темряві надмірних страждань.

У вірші «Я пришла к поэту в гости...» російська поетеса Анна Ахматова уподібнює митця до пророка Мойсея. На думку цвтора, справжнє поетичне слово — це слово живого духу, небесне об’явлення, яке митець повинен нести до людей, немов Божий пророк.



Тарас Шевченко у своїх «Давидових псалмах», немовби тільки переклав українською мовою деякі з них, але при цьому створив власний оригінальний художній увір. Це сталося перш за все завдяки особливій добірці поетом псалмів. Він обрав ті, що передають переживання ліричного героя з приводу соціального та національного гноблення народу, бо вони здалися поетові своєрідним відгуком на реальне становище людей у рідній йому Україні.

Образ Каїна знаходимо у творчості Дж. Байрона, Лесі Українки, Івана Франка.

Російський письменник Олександр Купрін у повісті «Суламіф» до створеної реальної історичної картини сюжету твору додав любовну лінію старозаповітної книги «Пісня над піснями», яка розповідає про велике кохання ізраїльського царя Соломона і простої дівчини — селянки на ім’я Суламіф.

Єврейський письменник Шолом-Алейхем у своїй повісті «Пісня над піснями», уникаючи використання сюжету однойменної біблійної книги, Наповнює твір натхненною лірикою любові при змалюванні взаємин сучасних йому людей. «Пісня над піснями» стає символом почуттів, що підносять людину над буденністю, здатні побороти сум зраненого серця.

Особливе місце у світовій літературі належить образові Ісуса Христа та Божої Матері.

Із зерен Святого Письма проросла поетична книга українського філософа Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». У ній проповідуються мотиви свободи, щастя, віри у вищість духовних цінностей над марнотами життя.

Біблійні образи та мотиви присутні в поезіях Тараса Шевченка: поема «Перебендя», вірші «На Великдень на соломі», «Ісаія. Глава 35» та інші.

Роздуми про доцільність безсмертя людини, взаємне кохання як критерій щастя, неможливість його досягнення підсилюються біблійними мотивами та образами, зверненням до жанру притчі в поезії Івана Франка «Легенда про вічне життя».

В оповіданні російського письменника XIX століття Льва Толстого «Що живить людей» за допомогою біблійних образів (Бог, янгол) вирішуються складні морально-етичні питання: боротьба добра і зла, життя і смерті, любові, що освітлює серце й усе навколо.

У творчості австрійського поета XX століття Райнера Марії Рільке скрізь відчувається присутність Бога, особливо у збірках «Книга годин» (1899—1901), «Книга картин» (1902—1903) і «Нові поезії» (1907—1908).

Образ Христа сприймається як міра цінностей людського життя, як випробування істиною. Саме це стає домінантою інтерпретації цього образу в багатьох творах світової літератури: у романах Льва Толстого «Воскресіння», Федора Достоєвського «Легенди про великого інквізитора», поемі Анни Ахматової «Реквієм», романі Бориса Пастернака «Доктор Живаго».

Свою художню версію євангельської колізії та образу «положительно-прекрасного человека» Христа зробив Михайло Булгаков у романі «Майстер і Маргарита». Ця версія входить у нього на правах «роману в романі», на тлі високих ідей та високих почуттів якого розгортається буденне московське життя 20—30-х років XX століття.

Біблійні мотиви розп’яття, жертви в ім’я людей пронизують п’єсу М. Булгакова «Олександр Пушкін».

Персонаж матері-страдниці, простої селянки Марії у новелі Василя Стефаника «Марія» теж має глибоку біблійну основу, за допомогою якої підсилюється символічний підтекст образу.



Біблійні герої

у творах видатних художників та скульпторів.

Протягом двох тисячоліть Біблія є предметом вивчення й невичерпним джерелом натхнення для майстрів мистецтва всього світу. Ілюстрації подій Старого та Нового Заповітів зайняли почесне місце у творчості таких видатних митців, як Джотто, С. Боттічеллі, Л. да Вінчі, А. Дюрера, Рафаеля, П.-П. Рубенса, Рембрандта, Мікеланджело, Караваджо, Е. Делакруа, І. Рєпіна, О. Іванова, І. Крамського, В. Васнецова, М. Реріха та ін.

Для корифеїв доби Відродження, що стверджували ідеї гуманізму в мистецтві, найголовнішим було передати емоції та почуття людини. В цьому їм допомагала природа. Саме на тлі розкішного буяння зелені відбуваються події на полотнах видатного флорентійця Сандро Боттічеллі (1444—1510). Деякі його твори присвячені зображенню легендарного Мойсея: «Неопалима Купина», «Мойсей вбиває єгиптянина» та ін.

До образу Мойсея звертався і видатний скульптор, живописець та архітектор епохи Відродження Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Протягом 1515— 1516 років майстер працював над створенням величної скульптури Мойсея висотою 2,35 м. Герой сидить, спрямувавши вдалечінь суворий, серйозний погляд. Тонкі пальці правиці закручують кільця довгої бороди. Ліва рука лежить на коліні. Цікаво, що скульптор зобразив Мойсея з рогами. Це данина традиції, котра виникла як результат помилки перекладача. У латинському перекладі книги «Вихід» розповідалося про те, що після розмови з Богом на горі Синай обличчя Мойсея засяяло променями. Але слово «сяяти» було перекладено як «ріг», оскільки ці слова були схожі за написанням.

Для керівників Флорентійської республіки великий скульптор створив статую Давида, що її встановили на центральній площі міста. Вона мала стати символом молодості, пристрасті й благонадійності. Мармурова скульптура висотою 4,3 м вражає красою й довершеністю людського тіла. Дещо збільшені пропорції рук покликані привернути увагу глядача до зброї Давида — пращі й каменя, але головна його зброя — Дух Божий, що відбивається в очах героя. До образу царя Давида Мікеланджело звернувся й під час розпису плафонів Сикстинської капели. Один із фрагментів має назву «Давид і Голіаф». На ньому зображений вродливий юнак у зеленому плащі, що високо заніс меч над головою поваленого Голіафа. Темне тло ще більше підкреслює яскраву, осяйну постать Давида-переможця.

Видатного фламандського живописця Пауля-Пітера Рубенса (1577—1640) зацікавили подвиги Самсона. На своєму полотні «Полонення Самсона» художник зобразив цей трагічний момент долі героя.

Декілька епізодів із життя царя Соломона намалював на плафонах Ватиканського палацу в Римі Рафаель Санті (1483—1520): «Зустріч Соломона з царицею Савською» та «Суд Соломона». На них зображений сивобородий мудрець, що вміє і зустрічати красуню-царицю, і розв’язувати складні питання. Для творчої манери Рафаеля характерним є вільне розташування фігур, їхня врівноваженість. Його витвори сприймаються в комплексі зображальних засобів: колір, лінія, об’ємність неначе «оживляють» спокійні, осяяні внутрішнім світлом обличчя героїв та їхні розмірковані жести.

Зображення Христа та Божої Матері

у творах мистецтва.

Особливе місце в мистецтві християнської тематики належить зображенню Христа та Божої Матері. Вважається, що перші зображення Христа зроблені ще за його життя. Вони виникли чудодійним способом і мають назву «нерукотворні». Іван Дамаскін розповідав давню легенду, згідно з якою Господь був сам автором одного зі своїх портретів. Це сталося в Едемському місті Алгарі. Художник не міг виконати наказ царя, оскільки обличчя Христа було осяяно дивовижним світлом. Тоді Син Божий сам приклав полотно до свого обличчя, і на ньому відобразився Його Божественний Лик.

Італійський живописець Караваджо (1573—1610) на картині «Увінчання терновим вінцем» зображує муки Христа. Ісус у зв’язаних руках тримає очеретяний скіпетр, який, насміхаючись, дали йому римські воїни. За допомогою палиць, що перехрещуються над головою, утворюючи символічний хрест, Господу одягають терновий вінець.

Страждання Христа показані на полотні Ієроніма Босха (1450—1516) «Несіння хреста». Химерне поєднання рис середньовічної фантастики, сатири й реалістичних елементів дає змогу майстрові передати в обличчях з натовпу всі людські вади: зухвалість, жадібність, жорстокість. Таким страшним є цей світ, гріхи якого взяв на себе святий мученик.

На картині російського художника І.М. Крамського (1837—1887) «Христос у пустелі» зображено сорокаденне перебування Ісуса в пустелі. Самотній, скорботний, заглиблений у себе, зречений усього земного, він сидить на камені в глибокій задумі. Про що він думає?.. Про те, як здолати диявола і навернути людство на праведний шлях.

Майже дванадцять років (1837—1857) присвятив О.О. Іванов роботі над полотном «З’явлення Христа народу». Серед величезного натовпу в центрі картини вирізняється яскрава постать Христа, а динамічні образи людей передають різний емоційний стан свідків цієї події. Хтось радіє, а хтось боїться і навіть сповнений ненависті...

У червоно-чорних кольорах змальовані нелюдські муки Христа на картині В.М. Васнецова «Розп’яття».

Зовсім інші фарби й настрій полотна М.В. Нестерова «Воскресіння Христове». На фоні церкви в незвичайному сяйві піднімається над заквітчаною землею Ісус, утверджуючи перемогу добра над злом.

Часто художники зверталися й до образу Матері Божої. Щоправда, цей образ змінювався протягом довгої історії людства. Мадонна на полотнах Леонардо да Вінчі, Ель Греко, Рафаеля зображувалася гарною молодою жінкою з дитиною на руках. Часто вона змальовувалась на тлі розкішної природи. Єдине нагадування про те, що перед нами не звичайна земна жінка, а Мати Христа,— її сумні очі, скорботний вираз обличчя та майже невловима свята усмішка.

Шедеври на біблійні теми:

створювалися за велінням душі.

Класичним та неперевершеним зразком скульптурного образу Діви Марії є група «Pieta» (іт. «Жалоба»), створена великим Мікеланджело, — особливий іконографічний тип оплакування Христа. Це молитовний образ, що передає скорботу та душевні муки Діви Марії. Основна увага сконцентрована на зображенні Матері, яка тримає на руках тіло Сина. Це єдиний твір славетного майстра, який він позначив своїм підписом.

Ще один неперевершений шедевр — «Сикстинська мадонна» Рафаеля. Мадонна з немовлям, котра легко йде по хмарах, є втіленням Матері, що дарує Спасителя світові, але вона передчуває трагічну долю свого Сина, тому очі в неї надто сумні.

Серед розписів Володимирського собору в Києві виділяється зображення Богоматері з немовлям, зроблене видатним російським художником В.М. Васнецовим (1848—1926). Вона змальована в традиційній для християнської іконографії синій ризі. Перед нами скорботна лагідна жінка, що несе у світ свого Сина, віддаючи його на страждання за гріхи смертних.

Усі шедеври, створені на біблійні теми, об’єднує одне: вони робилися не задля слави, а за велінням душі, під час особливого духовного піднесення, віддалення від земної марноти. Це були миті просвітлення, тому й несуть вони не тільки естетичну насолоду, а й величезний моральний та пізнавальний зміст. Вони «відкривають розум до урозуміння Святого Письма» [Лука, 24—25], спрямовуючи людські душі до заповітної духовної мети.

Основні біблійні оповіді

Створення світу

Ви, я знаю, чули любі дітки, що світ створений Богом. Чи могла людина створити світ? Ні, існуючий світ створити не могла. Людина може робити різні речі, — вона вміє робити ящики, кошики. Уявіть собі, що людину зачинили б в абсолютно порожній кімнаті, але при цьому сказали б: «Ти зможеш вийти звідси тільки в тому разі, коли зробиш ящик». Що б тоді було? Чи вдалося б цій людині вийти із цієї кімнати? Ні, але коли б їй дали матеріал, з чого робити, вона зробила б ящик. А Бог створив світ із нічого. «Бо сказав Він — і сталося» (Пс. 32:9). Робити що-небудь із нічого — означає «творити» або «споруджувати». Ніхто не може що-небудь творити, окрім Бога. «Вірою ми розуміємо, що віки словом Божим влаштовані» (Євр. 11:3). «Ти створив усе» (Об. 4:11).

Знаєте ви, чому Бог називається Творцем? Тому що Він створив усе. Існує тільки Один Творець. Ні анголи, ні люди не можуть що-небудь творити. Вони не могли б створити навіть маленької комашки.

Вам відомо, що Бог творив світ шість днів.



І

«І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло». День перший.



II

На другий день Бог сказав, і утворилася вода вгорі, ця вода називається хмарами. Потім Він створив і воду внизу. Повсюди можна було бачити воду. Тоді Бог наповнив весь простір повітрям, але повітря, ви знаєте, діти, ніякого вигляду не має.



III

На третій день за словом Бога з'явилася суша з-під води; вся вода зібралася в глибокі місця, утворені для цього Богом. «Хто загородив море ворітьми... коли Я показав йому мої межі... і сказав: Аж досі ти дійдеш і не далі» (Йов. 38:8). «І назвав Бог суходіл землею, а згромадження вод назвав морями» (Бут. 1:10).

Ми ходимо по землі. По воді ми ходити не можемо, море завжди перебуває в русі, але ніколи не може перейти воно далі того місця, яким його обмежив Бог. Бог звелів, і земля вродила траву. Виросли зілля, трава, дерева, квіти.

IV

На четвертий день Бог сказав, і з'явилося сонце, місяць і зірки. Бог повелів сонцю сходити кожного ранку і заходити щовечора, тому що Бог не бажав, щоб завжди було видно на землі... «Сонце знає свій захід» (Пс. 103:19). Коли ми спимо, вночі буває темно. Але за велінням Божим місяць і зорі світять вночі, так що і вночі ніколи не буває зовсім темно. Зірок на небі так багато, що ми не в змозі навіть підрахувати.



V

На п'ятий день Бог почав творити живі істоти. Він сказав, і води наповнились рибою, на деревах і в повітрі з'явились птахи.



VI

На шостий день, за словом Божим, з'явилися на землі тварини: вівці, корови, коні і всякого роду звірі повиходили із землі; з'явилися також бджоли, мурахи, черв'яки. Після цього Бог створив людину. Бог сказав: «Створимо людину за Нашим образом і подобою». До кого звернувся Бог з цими словами? До Свого Сина Господа Ісуса Христа. Син Його брав участь при створенні світу. «Напочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог. Воно було спочатку в Бога. Все через Нього почало бути» (Ів. 1:3-4). Бог створив тіло людини із пороху земного, і вдихнув в ніздрі його живе дихання. Людина отримала душу і тіло. Людині була дана таким чином здатність пізнавати Бога. Потім Бог послав чоловікові міцний сон, взяв його ребро і перетворив те ребро на жінку. Всіх створених тварин (істот) Бог віддав для піклування Адамові і Єві. Він благословив їх, поселивши в саду Едемському, і доручив Адамові стерегти рай. Коли Бог закінчив усі справи Свої, Він побачив, що все, що Він зробив, було дуже гарним. Він був задоволений тим, що Він створив. Усе було прекрасним. Світло було яскравим, повітря було наповнене пахощами, сяйво сонця і місяця переповнювало небеса, птахи і звірі, і всі живі істоти були здоровими й щасливими, але щасливішими від усіх були Адам та Єва, тому що вони могли думати про Бога і славити Його.



VII

Тиждень, як вам відомо, має сім днів. На сьомий день Бог не творив нічого, Він спочив від усіх Своїх справ у цей день. Сьомий день Він назвав Своїм днем, тому що в цей день Він заспокоївся від усіх справ Своїх. З цієї причини ізраїльський народ відпочивав і шанував цей день і назвав його «Днем Господнім». Це субота — день спокою. Ні одне із створених Богом творінь, не вміло словами віддавати Богові хвалу і славу, окрім Адама і Єви. Славословити Бога можуть ангели на небі і люди на землі. А чи славите ви, дітки, Бога? Чи думаєте ви, що ваше славослов'я приємне Йому? Звичайно, тому що прославляючи Бога ви думаєте про Нього. Нагадаємо тепер, що саме Бог створив кожного дня:

І день — світло, II день — повітря і хмари, III день — сушу, море, рослини, IV день — сонце, місяць і зірки, V день — риб і птахів, VI день — тварин, ссавців і людину, VII день — Бог нічого не створив, Він спочив від усіх справ Своїх. «За шість днів створив Господь небо, землю, море і все, що в них, а на сьомий день спочив» .

Всесвітній потоп

Адам і Єва мали численних нащадків. Коли Адам, Єва, Каїн і Сиф померли, на землі було вже багато людей. Благочестивими чи нечестивими були ці люди? Спочатку більшість із них боялися Бога і служили Йому, але поволі всі люди стали нечестивими, всі, окрім одного, Ноя. Апостол Петро називає Ноя «проповідником правди» (2 Петра 2:5). Дух Божий панував у серці його, і він любив Бога.

Господь розгнівався на нечестивих людей і вирішив покарати їх. І промовив Бог до Ноя: «Я наведу на землю потоп, щоб знищити всяку плоть, в якій перебуває дух життя: врятуєшся тільки ти з жінкою і дітьми твоїми». Потім Бог наказав Ною збудувати великий ковчег. Що таке ковчег? Ковчег — це човен або корабель. Ной збудував великого ковчега, який повинен був плавати на поверхні вод, коли Бог послав на землю потоп. Ной зробив ковчег із дуже міцного дерева. Для цього він зрубав багато дерев, настругав багато дощок. Збоку Ной зробив у ковчезі двері, а вгорі — вікно. Ной говорив навкололишнім людям, що Бог винищить весь світ потопом, і радив їм залишити злі справи свої і повернутися до Бога. Але ніхто не слухав його. Люди продовжували безпечно їсти і пити, не думаючи про Бога, не намагаючись догодити Йому. «Як було за днів Ноєвих до потопу всі їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до дня, „коли Ной увійшов до ковчега“, і не знали, аж поки потоп не прийшов і всіх не забрав». «Бог не помилував першого світу, але у восьми душах зберіг сім'ю Ноя, проповідника правди, коли навів потоп на світ нечестивих» (2 Петра 2:5). Бог не бажав, щоб всі тварини, всі птахи, всі комахи безслідно щезли на землі (тому Він наказав Ною взяти по декілька пар всякого роду тварин, птахів і комах і привести їх до ковчегу. Всіх цих тварин Ной привів до ковчегу, взявши з собою хлібні зерна, плоди і сіно, щоб годувати в ковчезі тварин. Потім увійшов до ковчега й сам Ной із дружиною і з трьома синами з їхніми дружинами. Отже, в ковчезі їх виявилося восьмеро. Але Ной не зачиняв двері ковчегу. Сам Бог зачинив їх, і Ной знав, що він не має права відчиняти двері до того часу, коли він отримає веління Боже.

Тоді почався великий дощ, який не переставав ні вдень, ні вночі. Що сталося з нечестивими мешканцями землі? Як повинні були вони жалкувати, що не послухали умовлянь Ноя! Вони вилазили на дерева, але вода швидко досягала їх і там, вони піднімалися на вершини недоступних гір — вода й там їх досягала, тому що сорок днів і сорок ночей безперервно лив дощ. Загинули всі тварини, всі птахи, всі люди дорослі і діти, всі живі істоти, за винятком тих, що перебували в ковчезі. Нарешті нічого не можна було побачити, крім води і ковчега, який плавав на поверхні води. Коли дощ зовсім перестав, Ной захотів дізнатися, чи щезла вода. Він вибрав із птахів, які знаходилися на ковчезі, крука і випустив його у вікно. Крук — дикий птах, тому він не любив залишатися у ковчезі. І хоча дерева ще не з'являлися з-під води, крук не повернувся в ковчег до Ноя, але прилітав і відлітав, допоки земля не просохла від води. Коли Ной побачив, що крук не повернувся, він вибрав із своїх птахів голубку. Голубка — покірлива пташина. Ной випустив її через вікно, але голубка не знайшла місця відпочинку для своїх ніг і повернулася до ковчегу. Ной почув, що пташина повернулася назад, він простягнув руку і взяв її до ковчегу. Ной зволікав ще сім днів і тоді знову випустив голубку із ковчегу. Тепер голубка побачила, що верхів'я дерев з'явилися з-під води, та вона не захотіла залишитися поза ковчегом, але зірвала дзьобиком свіжий маслиновий листочок і принесла його в роті до Ноя, який, певно, дуже любив свою приручену пташину. Ной чекав ще сім інших днів і тоді знову випустив голубку, але цього разу вона вже не повернулася до нього.

Таким чином, Ной дізнався, що земля вже просохла. Тепер він чекав, коли Бог скаже йому вийти із ковчега. І вийшли з ковчега тварини, і вилетіли птахи з радістю і розташувалися на деревах. Ной знову й знову бачив перед собою зелені горби і родючі пасовиська: але, де були нечестиві мешканці землі? Вони більше не існували. Ной зрозумів усю глибину милосердя Божого, Який урятував його від потопу. Із купи каміння він склав жертовника: він узяв потім декілька тварин та птахів і приніс їх в жертву Богові. Господеві була приємна ця жертва. Потім Бог дав Ною втішну обітницю. Він сказав: «Не буде вже потопу для спустошення землі. Коли буде лити дощ, не бійся, що настане потоп. Після дощу поглянь на небо: — Я покладу райдугу (веселку) Мою в хмарині, вона буде знаком заповіту між Мною і між землею, і буде нагадувати обітницю Мою».

Нарешті Бог сказав: «Вийди із ковчега ти і дружина твоя і сини твої і їхні жінки. Виведи з собою всіх тварин і птахів, і всіх гадів, що плазують по землі».

Ви знаєте, чому Бог дав цю милостиву обітницю? Він обіцяв це заради того, що Господь Ісус повинен був прийти Свого часу і вмерти за гріхи всіх людей. У призначений Богом час Господь Ісус прийшов на землю і помер. І Він ще раз повернеться, і тоді земля згорить. Маю надію, що ми врятуємося в цей день, як врятувався Ной, але якщо ми будемо думати не тільки про те, щоб їсти, пити і веселитися, але й думати про те, що можемо згоріти разом із землею.

«Спостерігайте за собою, щоб серця ваші не були обтяжені ненажерливістю та пияцтвом і клопотами життєвими, і щоб день той не прийшов несподівано» (Лук. 21:34).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал