Програма додаткових вступних випробувань для абітурієнтів, що вступають на спеціальність 024 «Хореографія»



Сторінка1/6
Дата конвертації14.12.2016
Розмір1.19 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4   5   6
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ


ЗАТВЕРДЖЕНО

Вченою радою факультету хореографічного мистецтва протокол №9 від 29.02.2016

Декан ___________Цвєткова Л.Ю.


ПРОГРАМА

додаткових вступних випробувань для абітурієнтів,

що вступають на спеціальність 024 «Хореографія»
ОС «Магістр»

Київ 2016



ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Київський національний університет культури і мистецтв приймає на навчання осіб за освітнім ступенем «Магістр» спеціальності 024 «Хореографія»  на основі ступеня бакалавра та освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, здобутого за іншою спеціальністю (напрямом підготовки), за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала диплома бакалавра. Додаткове вступне випробування передує вступному екзамену з іноземної мови та фаховому випробуванню і має кваліфікаційний характер. Якщо абітурієнт подав заяви з певної спеціальності і на денну і на заочну форми навчання, то додаткове вступне випробування він складає єдине, за розкладом денної форми навчання. У випадку, якщо абітурієнт не склав додаткове вступне випробування, він втрачає право брати участь у конкурсному відборі за цією спеціальністю.

Додаткове вступне випробування проводиться у формі теоретично-практичного завдання. Теоретичні питання та практичні завдання охоплюють основний зміст фахових дисциплін кожної спеціалізації, які викладаються впродовж терміну навчання за спеціальністю 024 «Хореографія» (спеціалізації «Народна хореографія», «Бальна хореографія», «Класична хореографія», «Сучасна хореографія»), і спрямовані на визначення ступеня володіння вміннями та навичками в педагогічній, виконавській, організаційній діяльності вступника.


1.Спеціалізація «Народно-сценічна хореографія»
Питання та завдання побудовані на основі таких фахових дисциплін :

  • Теорія та методика викладання народно-сценічного танцю;

  • Теорія та методика викладання українського народно-сценічного танцю;


ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ:

  • Формування ґрунтовних знань з теорії та методики викладання народно-сценічного танцю.

  • Засвоєння методики виконання та методики викладання вправ та рухів народно-сценічного танцю.

  • Методика побудови уроку, принципи його музичного оформлення.

  • Методика створення комбінацій, етюдів.

  • Специфіка викладання народно-сценічного танцю в навчальних закладах, хореографічних колективах різного спрямування.

Характеристика сценічних форм народного танцю

Перша група:

- народний танець.

Друга група:

- характерний танець (франц. – danse caracteristique) як один з виразних засобів балетного театру, різновид сценічного танцю.
Методичний посібник Є.Зайцева “Основи народно-сценічного танцю” (стисла характеристика)
Послідовник Московської школи народно-сценічного танцю український педагог народно-сценічного танцю Зайцев Є.В. Вплив роботи Є.В. Зайцева на народно-сценічний танець. Основні вимоги балетмейстера щодо викладання народно-сценічного танцю.
Специфіка викладання народно-сценічного танцю в спеціалізованому дитячому навчальному закладі (школа мистецтв)

Програма курсу «Народно-сценічний танець». Мета курсу «Народносценічний танець». Завдання курсу.


Засновники системи викладання характерного танцю (автори книги “Основи характерного танцю”)

Методика викладання характерного танцю. Педагогічна робота Лопухова А.В. (1898 – 1947); Ширяєва О.В. (1867 - 1941); Бочарова О.І. (1886 - 1956). Зв'язок вправ біля станка і на середині залу з правилами класичного танцю.


Послідовність вправ біля станка в народно-сценічному танці (обґрунтування)

Орієнтовна послідовність вправ біля станка:

- напівприсідання та глибокі присідання (demi-pliés et grand pliés);

- вправи для розвитку рухливості стопи (battements tendus);

- каблучні вправи;

- маленькі кидки (battement tendus jetés);

- колообертальні рухи ногою по підлозі (rond de jambe et ronde de pied par terre);

- м'які розвороти ноги – напівприсідання на опорній нозі з поворотом коліна робочої ноги із закритого положення у відкрите (battement fondu);

- підготовка до "вірьовочки", (ковзання стопою по нозі), (passé);

- вправи з ненапруженою стопою (flic-flac);

- повороти стопи ("змійка"), (pas tortillé);

- розгортання ноги на 90° (battements développés);

- вправи на вистукування;

- великі кидки (grands battements jetés);

- підготовчі вправи до складних і віртуозних рухів: піднімання на півпальці, розтяжки, перегинання корпуса тощо.

Екзерсис (вправи біля станка) в народно-сценічному танці.



Місце характерного танцю в уроці народно-сценічного танцю

Створення комплексу вправ біля станка з рухів характерних танців в уроці народно-сценічного танцю.

Серед послідовників методистів-хореографів слід відмітити майстрів народносценічного танцю - Т. Ткаченко, Т. Устінову, Р. Карімову, Л. Алєксютович, Д. Джаврішвілі, О. Князєву, Н. Стуколкіну., Є. Зайцева, К. Зацепіну, К. Ріхтера, Н. Толстую, А. Клімова, Є. Фарманянц та багато ін.
Робота над етюдами на уроці народно-сценічного танцю

Методика роботи над етюдами.

Відпрацювання: техніки виконання; національної манери; характеру; певного стилю; виразності і акторської майстерності.
Методика викладання комбінації біля станка в народно-сценічному танці

Танцювальна комбінація. Головна мета хореографічної комбінації. Методична задача. Композиційна структура.


Принципи музичного оформлення народно-сценічного танцю

Музичне оформлення уроку народно-сценічного танцю. Єдність рухів та музики. Завдання концертмейстера. Музична композиція. Динамічність в музичному оформленні народно-сценічного танцю.


Виховання відчуття національного колориту, манери та виразності на уроках народно-сценічного танцю

Народно-сценічний танець як мистецтво точних, вивірених рухів, які наслідують темпо-ритмичну структуру музичної партитури, мистецтво струнких композиційних рішень. Манера виконання рухів. Мова танцю. Емоційність. Виразність виконавця. Акторська майстерність.


Шляхи розвитку народного танцю

Танець (від німецького “tanz”) як вид мистецтва в якому засобами створення художнього образу є рухи і положення тіла. Розвиток народносценічного танцю. Танець як ритмопластичне вираження. Вплив традицій фольклору на народно-сценічний танець.



Формування системи викладання народно-сценічного танцю

Створення Ансамблів народного танцю. Розвиток національних методик у викладанні народно-сценічних танців (Ткаченко Тамара Степанівна (1909-1989); Зайцев Евген Васильович (1924-1995). «Народно-сценічний танець», як один із основних дисциплін в спеціалізованих навчальних закладах культури і мистецтв.


ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ:

  • Всебічне вивчення українського танцю від його фольклорних витоків до сучасних інтерпретацій.

  • Пактичне оволодіння лексикою, особливостями композиції українського танцю, характерною манерою його виконання.

  • Вивчення творів на основі української традиційної лексики, а також композицій, узагальнюючих хореографічних картин із життя і побуту українського народу.

  • Засвоєння методики викладання предмету.


Провідні професійні хореографічні колективи України – носії культури народу

В Україні створена широка мережа професійних хореографічних колективів:

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П.Вірського (м. Київ, 1937р.).

Національний заслужений академічний український народний хор України ім.Г.Верьовки (м. Київ, 1943р.).

"Донбас" заслужений ансамбль пісні і танцю України. (м. Донецьк, 1937р.).

Державний академічний гуцульський ансамбль пісні й танцю Івано-Франківської обласної філармонії (м. Івано-Франківськ, 1940р.).

Державний заслужений Закарпатський народний хор України Закарпатської філармонії (м. Ужгород, 1945р.).

Державний заслужений Буковинський ансамбль пісні танцю України (м. Чернівці, 1940р.).

Державний академічний Волинський народний хор обласної філармонії (м. Луцьк, 1945р.) та інші.
Основні рухи танців Центральних областей України

Загальна характеристика регіону. Локальний і національний колорит в танцях центральних областей України.

Основні танцювальні рухи центральних областей України:

- танцювальні кроки, біги,

- тинки,

- доріжки,

- вихилясники,

- притупи,

- вірьовочки;

- присядки,

- голубці.

Основні рухи танців Західних областей України

Рельєф Західної України в основному гористий, в зв’язку з цим побут людей, умови і характер їх праці відрізняються від життя в центральній Україні. Все це відбилося і на танцювальному мистецтві. В танцях гірський районів танцювальні рухи відзначаються різкою зміною положення ніг, рук, корпусу та голови, що надає їм характерної своєрідності.

Основні танцювальні рухи Західних областей України:


  • боковий приставний крок;

  • гуцульський біг;

  • тропіток;

  • переступчик;

  • дробіток;

  • чосанка;

  • свердло;

  • трясунка;

  • низька;

  • висока;

  • присядка-м’ячик;

  • присядка «Гайдук-круч ».


Вплив хореографічної лексики різних національних культур на український танець

Історична закономірність взаємозбагачення хореографічних культур. Взаємозбагачення української, російської, білоруської, молдавської, словацької і т.ін. хореографії.


Предмет і завдання курсу “Теорія і методика викладання українського народно-сценічного танцю”. Танець в житті українського народу

Український народносценічний танець: основні закономірності його розвитку.

Необхідність глибокого вивчення історико-теоретичних основ українського танцю та досконалого оволодіння методикою викладання і технікою виконання майбутніми балетмейстерами-педагогами, керівниками хореографічних колективів.

Танець в житті українського народу.

Соціальні, історичні, економічні та географічні умови життя народу, їх вплив на формування і розвиток українського народного танцю.

Зв'язок українського народного танцю з піснею, звичаями, обрядами, побутом народу. Жанри українського танцю.



Жанри і тематичний поділ українських народних танців

Жанрове і тематичне розмаїття українських народних танців. Хороводи як один з найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Поділ хороводів на тематичні групи.

Побутові танці як основа української народної хореографії. Класифікація побутових танців.

Сюжетні танці, відтворення у них явищ навколишнього життя і природи. Тематичні групи сюжетних танців.


Еволюційний розвиток лексики в українському народному танці

При дослідженні генезису української хореографічної лексики надзвичайно цікаві висновки дає історико-порівняльний метод аналізу, демонструючи, як в процесі становлення деякі рухи модифікуються від найпростіших до найскладніших форм. Візьмемо звичайну присядку. Вже в VI столітті наші предки танцювали у напівприсядку. Положення корпуса, рук, позиції ніг танцюристів за своєю структурою аналогічні сучасній традиції.

У кожному історичному періоді, починаючи з давньоруської культури, в період становлення української народності і до сьогодні, змінюється не тільки структура окремих рухів, але й трансформуються одні жанри та народжуються інші.

Розвиток лексики залежить від: а) культурно-історичних та соціально-економічних умов життя народу; б) від зв'язку танцювальної лексики з конкретно-уявною дією, тобто сюжетом твору; в) від поєднання лексичного матеріалу з іншими формотворчими компонентами (малюнком, композицією).


Значення діяльності В. Верховинця для розвитку української народної хореографії

В.М. Верховинець прославився як талановитий композитор, хормейстер, педагог із музичних дисциплін, фольклорист.

В.М. Верховинця по праву можна вважати основоположником теоретичних засад українського національного танцювального мистецтва. Він уперше в Україні з наукових позицій підійшов до вивчення народної хореографії, створив струнку систему запису фольклорного танцювального матеріалу, розробив методичні основи його опанування та сценічного втілення.

Науково-теоретична та творча спадщина В.М. Верховинця мала виняткове значення для становлення та розвитку українського народносценічного танцю як самостійного виду хореографічного мистецтва і досі є надзвичайно актуальною.


Уклін в українському танці

Уклін та його види. Значення уклону в танці.

Приклади українського танцювального уклону (ритуальний уклін "хліб-сіль", уклін жіночий з рукою на грудях (на намисто); уклін чоловічий з рукою до серця і т. ін.).


А.І. Гуменюк та його книга “Український народний танець” (стисла характеристика)

Великий внесок у збирання і вивчення українських народних танців зробив музикознавець, доктор мистецтвознавства, автор статей в енциклопедіях, довідково-методичних виданнях, культурологічних та музикологічних збірниках А.І. Гуменюк.

Цінний матеріал, зібраний і вивчений А.Гуменюком, став основою для першого видання книги "Українські народні танці" яке вийшло в світ 1962 року.

Нове видання "Український народний танець"(1969р.) значно доповнене як у теоретичній частині, так і в описах танців. Жанрова і тематична класифікація українських народних танців знайшла втілення у цьому збірнику. Розташування жанрів і поділ танців за тематикою відображає історію розвитку українського народного хореографічного мистецтва.

У книзі подаються кольорові зарисовки українського народного одягу.
Видатні балетмейстери української народної хореографії, їх творчі доробки

Українські балетмейстери зробили вагомий внесок у розвиток народної хореографії. Передусім, це такі митці, як М. Соболь, В. Верховинець, В. Авраменко, П. Вірський, В. Вронський, М. Болотов, Л. Калінін, В. Михайлов, Ю. Кузьменко, О. Бердовський, П. Григор’єв, Я. Чуперчук, В. Петрик, К. Балог, Д. Ластівка, А. Кривохижа, М. Вантух, Г. Клоков, Н. Уварова, О. Гомон та інші.

Видатні митці української народної хореографії пройшли надзвичайний життєвий шлях повний творчих досягнень.
Стильові особливості українських народних танців та їх районування

Райони України. Залежність стильових особливостей українського народного танцю від географічного положення того чи іншого району, від характеру праці, побутових умов та соціально-економічних і культурних взаємозв'язків із населенням суміжних районів та сусідніми народами. Українська танцювальна музика. Костюм в українському танці.


Назви рухів в українському народному танці

Присід, гайдук, повзунець, плескачики, дрібушечки, вихилясники, млинок, гарбуз, щупак, сверделок, плетінка, доріжка, півтора, тропак, погаренка, яструб та деякі інші образні назви рухів були створені в процесі розвитку хореографії і стали, так би мовити, класичними.

Перший крок по узагальненню та уніфікації рухів зробив В. Верховинець.

Підхопивши естафету В. Верховинця, К. Василенко у своїх дослідженнях пішов значно далі, поступово й наполегливо муруючи міцні підвалини будівлі української національної хореографічної науки.

Рухи в процесі їх створення звичайно одержують певні назви (за винятком традиційних).

Найчастіше назва руху відтворює конкретне уявлення про його загальний характер. Більшість з них походить від ідентичного побутового руху: бігунець від дієслова бігти, скакунець – від скакати, човганець – від човгати, вибиванець – від вибивати, присядка – від присідання і т. ін.

У деякий назвах зазначено манеру та технологію виконання руху: хід з вивертом ноги, стрибки через пояс, легкий біг, полька-трясучка.

Назви рухів вказують на схожість з певними предметами: присядка-ножиці, мітелочка, веретено, свердло; або на образно-узагальнену подібність танцювального па до положення птаха, тварини: яструб, зайчик, щупак, півник.

Деякі з назв, узяті з класичного танцю, ввійшли в українську танцювальну лексику.
Класифікація рухів українського танцю

Історичні відомості про елементи українського танцю (джерела спеціальної літератури, художні твори). Етапи розвитку лексики. Класифікація рухів українського танцю.

Характеристика основних рухів, походження та тлумачення назв, пов'язаних із побутом українського народу. Послідовність та методика засвоєння основних елементів українського танцю.

Монографія К. Василенка "Лексика українського народно-сценічного танцю" стала вагомим внеском у розвиток української хореографічної науки.


Книги К.Василенка “Лексика українського народносценічного танцю та “Український танець” (стисла характеристика)

Василенко Ким Юхимович (5.03 1925 – 13.01 2002) – заслужений діяч мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор.

К.Ю.Василенко автор 16 монографій, підручників «Лексика українського народно-сценічного танцю», «Український народний танець».

Книга «Лексика українського народно-сценічного танцю» видавалася тричі: у 1971, 1990 та 1996 роках.

Автор вперше у світовій хореографічній науці спробував проникнути у глибину проблеми і почати дослідження з морфології руху та його структури - взаємопов'язаних пластичних елементів, їх характерних ознак та різноманітного використання у різних жанрах та видах українського танцю.

Підручник «Український танець» (1997р.) – плід п’ятдесятирічної праці відомого українського балетмейстера, педагога, заслуженого діяча мистецтв України.

К.Ю. Василенко вперше вирішив, обґрунтував та витлумачив цілу низку проблемних питань теорії, методики хореографічної педагогіки, практики, пов'язаних із шляхами розвитку українського народного хореографічного мистецтва, та його основи - лексики.
Використання в українському танці елементів естради, спорту, акробатики

Елементи народного танцю, а інколи і його форми використовуються в естрадному хореографічному мистецтві. У свою чергу балетмейстери -«народники» використовують у своїх постановках деякі елементи естрадного танцю, які, поєднуючись з клоунадою та гротеском, мають розкрити певне смислове значення твору.

З появою найрізноманітніших молодіжних та спортивних танців для демонстрації сили та спритності, а також для підкреслення молодечого запалу, вправності тощо в сценічних обробках традиційних українських танців використовуються елементи спортивної гімнастики, акробатики, які, підпорядковуючись законам жанру, перетворюються на різновиди хореографічної лексики.

Якщо потреба у виконанні складного акробатичного трюку виправдана розвитком дії, то такі рухи необхідні в народно-сценічних танцях. Елементи акробатики, підтримок, карколомних стрибків маємо в «Метелиці» П. Вірського, «На Січі Запорозькій» В. Михайлова.


Українські побутові танці. Тематика, лексика, композиція, музика

Побутові танці займають значне місце, у житті й побуті українського народу. Вони виконуються на сімейних та масових святах, гуляннях, є невід'ємною часткою багатьох ритуалів, звичаїв. У них виявляється менталітет українців - героїзм, волелюбність, оптимізм та ін.

Особливість українського побутового танцю життєдайність, емоційність та колективний характер виконання, бурхливий темперамент.Зважаючи на стилістику побутових танців, їх можна розділити на три групи. Перша — метелиці, гопаки, козачки; друга — коломийки, гуцулки, верховини; третя — польки та кадрилі.
Дослідники української народно-сценічної хореографії та їх книги

Дослідники національного хореографічного мистецтва. Український танець у художній літературі.

Значення науково-дослідних праць з української хореографії для розробки теорії і практики викладання спеціальних дисциплін (роботи В. Верховинця, А. Гуменюка, Р. Герасимчука, К. Василенка, В. Авраменка, П. Вірського, Г. Боримської, Є. Зайцева, І. Антипової з теорії та історії, методики і постановки українських танців).
МИСТЕЦТВО БАЛЕТМЕЙСТЕРА:


  • Засвоєння основних положень та аспектів розвитку теорії балетмейстерської майстерності.

  • Усвідомлення законів хореографічної драматургії.

  • Набуття навичок постановчої роботи, визначення ідеї хореографічної композиції, розробки драматургії, хореографічного тексту.


Композиційний план як етап реалізації творчого задуму балетмейстера

Композиційний план як сюжетно-тематична схема майбутнього хореографічного твору з конкретним завданням композитору, художнику, всій творчій групі. Характеристика образу. Характер музики. Сценарій. Драматургічна побудова танцювальних номерів.


Основні вимоги до постановки танцю за записом

Система запису танцю. План сцени, умовні позначення. Кількісний склад виконавців. Рухи і композиція танцю. Робота з акомпаніатором. Графічний запис танцю. Відеозапис.


Робота балетмейстера з художником

Театральний художник як співавтор балетмейстера і композитора у відтворенні задуму та побудові спектаклю. Оформлення спектаклю. Костюм. Сценічне оформлення.


Робота балетмейстера з музичним матеріалом

Образний стиль музики і танцю. Структура музичної мови і пластичний малюнок танцю. Лейтмотив в хореографії. Поліфонія в хореографії Поліфонія в музиці як розвиток самостійних музичних тем, композиційних побудов в органічному поєднанні цілого.


Хореографічна сюїта

«Сюїта» (фр. suite – «ряд», «послідовність», «чергування») – хореографічний твір великої форми, характерними ознаками якого є: наявність декількох самостійних частин, об'єднаних однією темою, послідовне чергування швидких і повільних танців, дієвий контрастний розвиток, побудова за тематичними, жанровими та стильовими ознаками.

Сюїта може бути сюжетною або безсюжетною і об’єднувати будь-яку кількість учасників. Задум, тема, ідея, матеріал зумовлюють форму сюїти: кількість її частин, танці, з яких буде складатися хореографічна композиція.В танцювальній сюїті практикується різка зміна мелодії і, відповідно, танцювальної лексики.

Основні принципи побудови танцювальної сюїти в народно-сценічній хореографії можна простежити на прикладі постановок як відомих українських балетмейстерів, так і їхніх колег з інших країн (П. Вірський, О. Гомон, І. Моїсеєв, В. Курбет, В. Дудкевич та інші).

Хореографічна картина – композиція, яка складається з декількох епізодів. Епізоди, вміло поєднані в єдине ціле, виходячи із задуму, створюють цілісну картину (наприклад, з життя українського народу).
Драматургія в хореографічному творі

Драматургія (від грецької «драма») – «дія». Експозиція. Зав’язка. Розвиток дії. Кульмінація. Розв’язка.


Етюд як основа балетмейстерської майстерності

Етюд (з фран.) – «вправа». Завдання етюдної роботи. Постановка етюдів. Сюжетні етюди. Вимоги до етюдної роботи. Ділення етюдів на теми.



Розкриття понять тема, ідея, сюжет. Лібрето та вимоги до його написання

Ідея (з грец.- поняття, уявлення) – провідна думка художнього твору. Задум – праобраз твору. Тема (від грец. – основна думка). Визначення надзавдання та наскрізної дії. Наскрізна дія як одна з головних засобів, що веде до мети, яка виявляє і втілює ідею – надзавдання. Сюжет. Лібрето як основа майбутнього спектаклю.


Хоровод як один із найдавніших видів хореографічного мистецтва

Хоровод як один з основних видів народного танцювального мистецтва. Лексика та композиційна побудова хороводів. Ділення хороводів за темами. Орнаментальні та ігрові хороводи.

Хороводи, в яких оспівується природа. Хороводи на побутову тематику. Хороводи, в яких відображено трудові процеси.

Специфіка постановочної роботи в дитячому хореографічному колективі

Знайомство з танцювальним мистецтвом. Репертуар у дитячих гуртах.

Критерії в підборі дитячого танцювального репертуару (доцільність, художність, доступність). Створення танцю. Роль сюжету для майбутньої постановки.

Постановка дитячих номерів на основі народних ігор та розваг.Танцювальна лексика. Хореографічний текст. Підбір музичного матеріалу.


Принципи обробки фольклору

Обробка та збереження народного танцю. Народно-сценічний танець. Три ступені обробки фольклору:



поверхова стилізація; аранжувальний;авторський (надуманий).
Сюжет – основа танців малої форми

Хореографічна мініатюра. Сюжет (від фран.) – тема, предмет, перебіг епізодів, розвиток дії. Сюжетний танець. Побудова номерів з урахуванням законів простору і часу.



Методичні вимоги до запису танців

Чотири частини запису танців:

- характеристика танцю;

- опис танцю, який здійснюється від глядача;

- опис рухів;

- відповідні вказівки щодо виконання музики.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал