Програма для загальноосвітніх навчальних закладів



Сторінка1/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.13 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4   5

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА


для загальноосвітніх навчальних закладів

Історія України. Всесвітня історія

5–9 класи

(є чинною у 2016/2017 навчальному році)

Пояснювальна записка
Загальна характеристика предмета

Сучасна Україна є молодою демократичною державою, яка зазнала тяжких деформацій за доби тоталітарного режиму, що робить вкрай актуальним розвиток її мешканців як свідомих громадян, представників української нації та як особистостей. Особлива роль у цьому належить історичній освіті, адже обираючи спосіб увічнити минуле, нація водночас обирає своє майбутнє, тому саме вона виконує місію консолідації української політичної нації, стає важливим фактором стабільності й злагоди в державі, готує учня до життя у відкритому світі, зорієнтованому на ліберальні й демократичні цінності, а водночас прищеплює йому патріотичне пошанування власної самобутності.

Програма з історії спрямована на реалізацію вимог освітньої галузі «Суспільствознавство» Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Вона передбачає синхронне та послідовне вивчення двох курсів – історії України і всесвітньої історії – за лінійним принципом з чітким дотриманням хронологічної послідовності історичних подій та процесів. Узгодження тем обох курсів здійснюється вчителем під час календарного планування таким чином, щоб процеси, явища і події вітчизняної історії висвітлювалися в контексті загальноєвропейської і світової історії.
Метою шкільної історичної освіти є

набуття учнем вільної особистості, відповідального громадянина України, який визнає загальнолюдські та національні цінності й керується ними у власній поведінці, з високим патріотичним почуттям приналежності до власної країни та до її спільних історичних, політичних і культурних цінностей, зорієнтованим на демократичні пріоритети й злагоду в суспільстві, толерантного до різних поглядів, релігій, звичаїв і культур, здатної порозумітися з іншими людьми задля досягнення суспільно значущих цілей.


Реалізація цієї мети здійснюється через розвиток основних складових історичної свідомості, під якою розуміється суб’єктивне бачення учнем історичного поступу людства:

  • накопичення знань про основні події, явища та процеси і їх давніші та сучасні інтерпретації;

  • оволодіння способами розумових дій, необхідних для розуміння минулого, осягнення сьогодення і прогнозування майбутнього, а саме: бачення зв’язків між історичними подіями та явищами (логічне мислення); уміння оцінювати їх з різних позицій (критичне мислення); знаходження нових аспектів змісту чи нових способів розв’язання проблем (творче мислення); співпереживання людям, що опинилися у вирі несприятливих історичних подій.


Завдання історичної освіти, яка за своєю сутністю є процесом становлення історичної свідомості учня, полягають у формуванні на основі отриманої інформації умінь:

  • аналізувати найважливіші історичні явища й розрізняти спільне та відмінне в історичному розвитку різних епох і суспільств;

  • самостійно пояснювати причини історичного явища й аналізувати його наслідки;

  • бачити історичні процеси під різними кутами зору, усвідомлюючи, що історія – це відкритий процес;

  • розуміти різницю між історичною подією та її інтерпретацією, усвідомлювати причини існування різних інтерпретацій одного й того самого явища та вміти критично зіставляти й оцінювати такі інтерпретації;

  • відстоювати, спираючись на історичні приклади власну патріотичну, громадянську й морально-етичну позицію.

Відбір змісту програмового матеріалу ґрунтується на низці принципів:



  • загальнонауковому – такому, що передбачає ознайомлення учнів із достовірними фактами та їх інтерпретаціями з метою формування цілісного наукового світогляду;

  • конкретно-історичному – розгляд подій і явищ у контексті відповідного історичного часу, місця, супутніх обставин та динаміки перебігу від причин до наслідків;

  • альтернативно-проблемному – спирається на використання різноманітних історичних джерел та ознайомлення з різними інтерпретаціями історичних подій і явищ;

  • генералізуючому – спирається на виділення в навчальному матеріалі найсуттєвішого, а також на окреслення ключових тенденцій розвитку у відповідний історичний період;

  • системному – вимогою якого є міжпредметна та міжкурсова інтегрованість шкільної освіти в цілому та вивчення історичного процесу зокрема в органічному поєднанні цивілізаційного, культурно-антропологічного та інших підходів і різних вимірів історії (соціального, економічного, політичного, духовного тощо);

  • аксіологічному (ціннісному) – прищеплення загальнолюдських морально-етичних цінностей та вироблення на їх основі особистісної системи оцінювання історичних подій, діячів, явищ тощо;

  • полікультурному – акцентує увагу на органічній єдності історії, культури, мови, традицій і звичаїв, які забезпечують наступність і спадкоємність поколінь власного народу, а також на потребі шанобливого ставлення до культур і звичаїв інших народів;

  • світському – передбачає ознайомлення учнів з історією релігій як феноменом культури.

Комплексним показником засвоєння учнями навчального змісту програми є набуття ними ключових, галузевих та насамперед предметної історичної компетентностей, до яких належать:



  • хронологічна – здатність орієнтуватися в історичному часі;

  • просторова – здатність орієнтуватися в історичному просторі;

  • інформаційна – здатність працювати з джерелами історичної інформації, інтерпретувати зміст джерел, виявляти та критично аналізувати розбіжності в позиціях авторів джерел;

  • логічна – здатність визначати та застосовувати теоретичні поняття для аналізу й пояснення історичних подій та явищ, а також зіставляти різні інтерпретації цих подій та явищ;

  • аксіологічна – здатність формулювати оцінку історичних подій та історичних постатей, суголосну до цінностей та уявлень відповідного часу чи відповідної групи людей.

Зміст програми розвантажено шляхом формування уточненого переліку вимог до навчальних досягнень учнів, зосередженні на ключових подіях та процесах епохи, навчальних курсів; збалансованої структури всіх навчальних курсів; посилення національної, загальноосвітньої та загальнокультурної спрямованості навчального процесу.

Компонування навчального матеріалу відбувається за проблемно-тематичними блоками – згрупованими однорідними за змістом фактами, поняттями та судженнями, що характеризують у хронологічній послідовності основні аспекти та тенденції суспільного життя людей певного регіону у визначений період. В межах блоку відбувається поєднання поглибленого й оглядового вивчення окремих питань з урахуванням можливостей синхронного викладання двох взаємопов’язаних курсів.

Програми з історії забезпечують державний компонент історичної освіти, обов`язковий до виконання на території України. Регіональний та краєзнавчий компоненти реалізуються за рахунок уроків з історії рідного краю, варіативної частини навчального плану і навчально-методичних можливостей кожної школи. Рекомендовано також опрацювання краєзнавчого матеріалу у процесі вивчення окремих тем курсу історії України.

Передбачено чіткі орієнтири для оцінювання результатів навчання школярів, які забезпечують активізацію пізнавальної діяльності, усувають їх перевантаження. Зміст і обсяг навчального матеріалу курсів відповідає віковим особливостям учнів та освітнім викликам сучасного суспільства.
Особливості організації навчання учнів історії

Програма орієнтує організацію навчання учнів на реалізацію низки психолого-педагогічних підходів.



Особистісно зорієнтований підхід, згідно з яким у центр навчально-виховного процесу ставляться інтереси особи-учня; цей підхід передбачає: гуманне суб’єкт-суб’єктне співробітництво всіх учасників навчально-виховного процесу; діагностично-стимулюючий спосіб організації навчального пізнання; діяльнісно-комунікативну активність учнів: проектування індивідуальних досягнень в усіх видах пізнавальної діяльності; якомога повніше врахування у доборі змісту, в методиках, стимулах навчання та системі оцінювання діапазону особистих потреб.

Компетентнісний підхід, суть якого полягає у тому, що проміжним та кінцевим результатами навчання визнається формування певних здібностей особистості (компетентностей), які знаходять прояв у комплексі умінь, заснованих на знаннях, ціннісних орієнтирах та досвіді діяльності.

Реалізація компетентнісного підходу у програмі здійснюється за рахунок виокремлення в ній у спеціальному стовпчику державних вимог до рівня загальнонавчальної підготовки учнів з вивчення кожної навчальної теми. Вони подаються, як перелік складних умінь, якими має оволодіти учень в процесі навчання. Цей перелік включає основні види предметної компетентності (хронологічні, просторові, інформаційні, логічні, аксіологічні), які правлять за навчальні орієнтири. Учитель конкретизує ці вимоги під час підготовки до кожного уроку та складання його плану-конспекту, в якому вони виступають як основа цілевизначення у вигляді конкретного переліку очікуваних результатів навчання. Відповідно до цих орієнтирів учитель добирає необхідні методи та прийоми навчання, розробляє пізнавальні завдання, які спонукають учнів до виконання тих чи інших дій, внаслідок яких відбувається формування у школярів спеціальних та загальнонавчальних умінь.



Діяльнісний підхід, згідно з яким ефективність навчання залежить від залучення учнів до різноманітних видів діяльності, що дозволяє їм успішніше оволодівати суспільним досвідом та, як наслідок, забезпечує соціальну активність особистості.

Це спонукає вчителя постійно створювати такі навчальні ситуації, які підштовхували б учнів до самостійного здобуття інформації, її аналізу та узагальнення. Аби надати системності в цьому напрямку, програмою передбачено проведення у межах кожної теми лабораторно-практичної роботи, яка є своєрідним методом навчання, за допомогою якого здійснюється вивчення учнями нового навчального матеріалу (лабораторна складова) та одночасно набуття ними загальнонавчальних та спеціально-предметних умінь (практична складова). Позаяк це – метод навчання, він може застосовуватися як на окремій ланці уроку (вивчення нового матеріалу, узагальнення, закріплення), так і протягом усього уроку (лабораторно-практичне заняття). Така робота може виконуватися як у класі, так і вдома, але з обов’язковою презентацією її результатів на уроці. Організація лабораторно-практичних робіт передбачає певну динаміку, яка полягає у збільшенні у кожному наступному класі лабораторної (обсяг, складність, характер та види джерел) та практичної (урізноманітнення способів діяльності) складової, ступеня самостійності учнів (від виконання роботи за допомогою вчителя за докладною інструкцією до самостійного виконання за загальним завданням). При цьому вчитель має спиратися на матеріали та рекомендації щодо проведення лабораторно-практичних робіт, поданих у підручнику. Але це не виключає залучення ним інших джерел та пізнавальних завдань, зберігаючи загальну спрямованість роботи.



Комплексний підхід, який передбачає погляд на освітній процес як на органічну єдність навчання, виховання та розвитку, а також на історичний процес як багатоаспектний, такий, що не обмежується лише політичною складовою, а поєднує в собі соціальний, культурний, етичній , особистісній та іншім виміри. Навчання історії має сформувати в учнів цілісне уявлення про минуле власної країни, Європи та світу. З цією метою вивчення кожного навчального курсу розпочинається з вступу. Така актуалізація знань сприяє й полегшенню засвоєння нового матеріалу та розумінню учнями безперервності й цілісності історичного процесу, підводить учнів до вивчення нового історичного періоду. Крім того, у «Вступі» передбачено ознайомлення школярів з метою вивчення відповідного історичного періоду, його особливостями та історичними джерелами.

Програма також передбачає проведення узагальнення матеріалу конкретних розділів і курсів. Воно може бути, як окремим уроком, так і складовою уроку певного типу, наприклад, поєднуватися з тематичним оцінюванням навчальної діяльності учнів. Під час узагальнення учні за допомогою вчителя мають можливість систематизувати вивчене, повернутися до найскладніших моментів теми, курсу, поглибити знання навчального матеріалу, використати міжкурсові та міжпредметні зв’язки. Узагальнення може проводитися на інтегрованій основі, поєднуючи матеріал історії України зі всесвітньою історією для порівняння, поглибленого розуміння учнями взаємозумовленості історичних процесів національної та європейської історії.

Окреме місце в програмах відведено тематичному оцінюванню навчальних досягнень учнів, тому йому логічно присвячувати окреме навчальне заняття. Воно може відбуватися у письмовій (за запитаннями або тестовими завданнями) та усній формах. Для визначення рівня сформованості в учнів складних умінь, насамперед логічних, аксіологічних та інформаційних ,варто використовувати завдання творчого характеру, які передбачають написання есе, здійснення мінідосліджень, портфоліо, проектів тощо. За будь-якої форми роботи вчитель має орієнтуватися на визначені програмою та Стандартом державні вимоги до підготовки учнів за Критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. При цьому важливо поєднувати результати поточного і тематичного оцінювань.
Структура програми

Програма складається з пояснювальної записки, змісту навчального матеріалу, структурованого за темами та переліку державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, складених відповідно до Стандарту і поданих у вигляді таблиці з трьох стовпчиків.

Зміст теми містить перелік основних історичних сюжетів, не розділених на окремі уроки. Автори підручників і вчителі, орієнтуючись на вимоги щодо підготовки учнів, мають можливість самостійно визначати назву теми, кількість і перелік запитань до кожного уроку залежно від особливостей учнів, класу та індивідуального підходу вчителя до викладання.

До кожної теми у лівій частині програми подано перелік основних питань, які розкривають зміст навчального історичного матеріалу і обов’язково мають бути відображені в підручниках та посібниках. Основні питання засвоюються учнями у вигляді знань (різного ступеня узагальнення й складності) про події, факти, історичних діячів, культурно-історичні пам’ятки. Вони є обов’язковим мінімумом, які мають засвоїти учні.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів подано у правій частині програмі як переліку вмінь і навичок, яких школярі мають набути під час вивчення навчального матеріалу. Вони повністю відповідають вимогам, які передбачені Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти, є обов’язковими для засвоєння й оперування учнями і слугують методичним орієнтиром для авторів підручників і посібників.

Невід’ємною складовою навчальної програми з історії для загальноосвітніх навчальних закладів є переліки, зміст яких учні мають опрацювати, засвоїти та навчитися висловлювати свої судження щодо наведених понять, фактів, подій, явищ та історичних постатей:



  • загальноісторичних та конкретно-історичних понять;

  • опорних дат і фактів;

  • історичних постатей;

  • історично-культурних пам’яток.


Послідовність вивчення

курсів історії України і всесвітньої історії по класах

Клас

Навчальний курс

Кількість годин

5

Історія України (вступ до історії)

35

6

Інтегрований курс.

(Всесвітня історія. Історія України)



70

7

Всесвітня історія

Історія України



35

35


8

Всесвітня історія

Історія України



35

52


9

Всесвітня історія

Історія України



35

52



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал