Програма для загальноосвітніх навчальних закладів із




Сторінка1/6
Дата конвертації08.05.2017
Розмір0.86 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4   5   6

УКРАЇНСЬКА МОВА
5 – 9 класи
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням румунською мовою
(зі змінами, внесеними у 2015 році)
























ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Українська мова як державна мова України є обов’язковим предметом вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах.
Мета курсу української мови у школах України з національними мовами навчання полягає головно у виробленні в учнів мовленнєвих (комунікативних) умінь і навичок для майбутньої освітньої та суспільної діяльності. Такі уміння стануть навичками лише за умови належних знань лексичної та граматичної систем української мови, їх особливостей у порівнянні з рідною національною мовою учня.
Навчальні завдання курсу:
1) ознайомити учнів з найважливішими відомостями з історії української мови: її походження, функціонування до набуття статусу державної, місцем серед інших мов світу;
2) розкрити красу і багатство української мови, її функціональні, у т. ч. образно- виражальні та емоційно-естетичні можливості;
3) домогтися практичного засвоєння учнями основних мовних понять, їх визначень, літературних норм (лексичних, орфоепічних, граматичних, стилістичних) і правил, зокрема правописних;
4) навчити учнів користуватися засобами української мови в різних мовленнєвих ситуаціях відповідно до мети й складу учасників комунікативного акту;
5) виробити навички контролювати своє мовлення з метою недопущення явищ мовної
інтерференції, зокрема у вимові звуків, звукосполучень, формах словозміни, синтаксичної, у т.ч. інтонаційної організації фрази тощо.
Виконання цих завдань забезпечується наявністю у змісті курсу основних відомостей про мову і мовлення та норми літературної мови, переліком вимог до знань і вмінь учнів.
Основні змістові лінії програми – загальноприйняті в сучасній школі: мовленнєва
(комунікативна), мовна, українознавча (соціокультурна) та діяльнісна (стратегічна).
Мовленнєву (комунікативну) лінію складає засвоєння практичних умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання), читання – це рецептивні види мовленнєвої діяльності; говоріння, письмо – продуктивні види мовленнєвої діяльності.
Необхідно засвоїти зміст понять мова і мовлення, адресат і адресант мовлення, стиль і тип
(жанр) мовлення, монолог і діалог (полілог), український мовленнєвий етикет. Значну увагу на заняттях необхідно приділяти розвиткові усного мовлення учнів, особливо діалогічного як найбільш поширеного у мовленнєвій практиці, підвищенню культури мовлення учнів, їх стилістичній вправності. Взагалі стилістичний аспект повинен бути в усіх темах курсу української мови, навіть фонетики і словотвору.
Мовна лінія визначає особливості фонетичної, лексичної, словотворчої, граматичної та правописної систем української мови. До її складу входять основоположні питання фонетики, лексикології і фразеології, будови слова та словотвору, морфології і синтаксису, орфографії і пунктуації, а саме: вимова звуків та позначення їх буквами, зміна звуків при словозміні і словотворенні (у зіставленні зі звуковими явищами румунської мови), особливості способів і засобів українського словотворення, специфіка граматичних значень частин мови, засобів вираження значень слів, що належать до різних частин мови, побудова речень різних структурно-семантичних типів, особливості словопорядку в реченні, специфічні засоби інтонаційного вираження емоційності тощо.
Соціокультурна (українознавча) лінія проводиться головним чином у змісті практичних завдань і вправ, які містять підручники або обирають (складають), у разі потреби, самі вчителі, у пропонованих учням темах усних висловлювань або письмових творів (це може бути текстовий матеріал, пов’язаний з історією держави, її символами, способом життя українського народу, його звичаями, традиціями, етнографією, культурою – матеріальною,
уснопоетичною, музичною і под., у т.ч. у порівнянні з румунською культурою); тексти, що розкривають притаманний українцям менталітет, характерними позитивними рисами якого є шанобливість, скромність, безкорисливість, згідливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінки-берегині тощо. Реалізація цього аспекту навчальної діяльності підпорядкована
вихованню громадянина незалежної України, який, усвідомлюючи себе представником своєї нації, свідомий і своєї громадянської приналежності до держави, яка є його батьківщиною і яка забезпечує йому всі необхідні для життєдіяльності умови, в яких він, володіючи державною мовою, може сповна реалізувати свої потреби і здібності.
Для усних розповідей та письмових робіт учнів 5-9 класів можна використати, зокрема, такі теми: „Символи Української держави―, „Моя Мала і Велика батьківщина―, „З чого починається Батьківщина―, „Моє рідне місто― (селище, село), „Мова – душа народу―,
„Чим говорить до мене українська мова―, „Свята українського народу―, „Я на українському народному святі―, „Українець на румунському народному святі―, „Українська народна пісня, яку співають румуни―, „Дорогі мої батьки―, „Наука бабина і дідова―, „Я скажу цій людині
Ви…―, „Не ламай калину―, „Не плюй у криницю―, „Краю мій незрівнянний! ―, „З природою на „ти― чи на „Ви―?―, „Не кидайсь хлібом: він святий― (М.Рильський), „У природи немає поганої погоди―, „Роздуми після відвідин музею― (історичного, краєзнавчого, літературного, образотворчого мистецтва тощо), „Про що свідчить вирваний з книжки листок? ―, „Моя книжкова полиця―, „Як мені допомагають вивчати мову уроки літератури―, „Весняний день рік годує―, „Справа майстра величає―, „Не хочу― – гірше, ніж „не можу―, „Твір за картиною…―.
Діяльнісна лінія. Заняття з мови мають сприяти розвиткові логічного мислення учнів, набуттю ними вмінь аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища; наводити потрібні приклади, доводити їх доречність; добирати і систематизувати мовний матеріал відповідно до теми та основної думки висловлювання; будувати логічно правильне і композиційно завершене висловлювання; складати план, тези виступу, конспекти тощо, оформляти найпоширеніші ділові папери (заяву, автобіографію, резюме, розписку, доручення, доповідну записку, оголошення, прес-реліз та ін.), творити окремі тексти публіцистичних жанрів (допис, замітку, нарис, репортаж тощо).
У процесі навчання української мови учні повинні набути вміння самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою, словниками, довідниками, кон- тролювати правильність і точність своєї мовленнєвої діяльності.
Навчання української мови в школі з румунською мовою викладання здійснюється з урахуванням знання учнями з рідної мови змісту граматичних термінів і понять, які цими термінами позначені.
Якщо вивчається матеріал, подібний своїм змістом в українській і румунській мовах
(напр., синоніми, антоніми, багатозначність, поняття голосного і приголосного звука, способи словотвору, поділ слів за частинами мови і т.д.), то обсяг теоретичних відомостей повинен бути мінімальним, пояснення економним, лаконічним. Це дозволить вивільнити час для роботи над складнішими темами, специфічним для української мови матеріалом, більше уваги приділити вправам з розвитку мовлення, зокрема з допомогою якісного фактичного
ілюстративного матеріалу і творчих завдань, спрямованих на вироблення комунікативних навичок.
Вивчення частково подібних чи протилежних фактів і явищ проводиться із застосуванням прийомів зіставлення і порівняння, що полегшує учням засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами української літературної мови, сприяє розвиткові їхнього мислення і мовлення. При зіставленнях акцент важливо робити на особливостях звукового ладу української мови (українських голосних звуках, їх сполученнях з [й], характері твердості/м’якості, тривалості звучання); засобах її милозвучності,
дзвінкозвучності, різноманітності словотворчих засобів; часових формах дієслів, способах творення і функціях дієприкметників і дієприслівників; відмінковій парадигмі іменних частин мови; своєрідності способів підрядного зв’язку слів у словосполученнях; правилах пунктуації тощо.
Матеріал для вправ і завдань необхідно добирати не лише з пізнавальною, навчальною метою, а й щоб викликати повагу до української мови, її потужних інтелектуальних, образно- виражальних та експресивних ресурсів, функціональної самодостатності у мовній практиці сучасного суспільства. В активному словнику учнів повинні бути як загальновживані літературнонормативні одиниці, так і ті специфічно українські лексеми, які були витіснені минулою тенденцією до „зближення― мов і сьогодні повертаються до активного словника.
Учням треба пояснити слова берегиня, обереги, водограй, книгозбірня, обрій, обрис,
мереживо, вишив?нка, садиба, обійстя, ґазда, ґаздиня, передплата, майдан, сукня, осоння,
часопис, ґречний, чемний, цнота, цнотливий, крислатий, охайний, ошатний, відписати
(відповісти комусь листовно, заповісти щось), започаткувати, зголоситися, надих?ти,
нездужати, ображатися, побратися (одружитися), либонь (мабуть), попри, аби (щоб) і багато інших.
У системі практичних завдань і вправ чільне місце на заняттях з мови повинні посідати творчі вправи, пов’язані з розвитком мовлення учнів, а також роботи на відновлення деформованого тексту, редагування, виправлення мовленнєвих недоліків, допущених помилок, на переклад з румунської мови українською і навпаки.
Формування завдань мусить, по змозі, мати проблемний характер, спрямовуватися на розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів у творенні тексту.
У календарному плані вчителя має бути передбачене систематичне повторення опорних для закріплення комунікативних навичок тем курсу і їх основних понять, напр.: усне й писемне мовлення, тема й основна думка висловлювання, текст, стиль, тип (жанр) мовлення. Повторення важливих для мовленнєвої практики відомостей з фонетики, лексики, будови слова та словотвору, граматики, стилістики та правопису допомагатиме теорію автоматизовано реалізовувати на практиці.
Навчання має бути продуктивним, але не виснажливим, таким, що забезпечує міцне засвоєння учнями таких знань з предмета, які необхідні для вільного володіння державною українською мовою.
Один із основних шляхів інтенсивного навчання української мови – застосування різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнювальних таблиць і схем, що містять головні теоретичні відомості і факти мови, об’єднані узагальненою темою уроку. Подібний в українській і румунській мовах матеріал доцільно структурувати великими, логічно завершеними частинами. Факти і явища, які є специфічними для української мови, винятки з правил повинні засвоюватися на окремо відведеному уроці. Частково подібний матеріал, засвоєння якого пов’язане з певними труднощами, вивчається порівняно невеликими дозами, по одному-два параграфи за урок.
Окремого підходу вимагають протилежні явища – їх треба вивчати спеціально, у зіставленні з румунською мовою. Наприклад, у фонетиці:
1. 6 голосних української мови і 7 румунської вимовляються не цілком однаково: [а],
[о], [у], [е], [и], [і] — [а], [ă], [е], [і], [?], [о], [u], румуномовній дитині треба засвоїти українські звуки [и], [е] і не сплутувати їх з румунським [ă], навчитися вимовляти [й], [йі],
[йе], [і], глотковий [г], тверді шиплячі, боковий [л] тощо.
2. У румунській мові є дифтонги ([deal], [iarbă], [voios] та ін.) і трифтонги ([tăiau],
[tăiai], [leoarcă]). Тому коли в українському слові маємо йотовані голосні ([зн?йеш],
[кр?йати]) або [ў] ([казаў], [п’іш?ў]), треба звернути увагу на вимову двох звуків, які відмінні за природою від дифтонгів чи трифтонгів.

3. Румунські звуки [c] i [g] перед голосними [е], [і] вимовляються як [č] (че, чі), [d?]
(дже, джі), а українське [ц] перед [і] вимовляється як м’який звук [ц΄], а [ґ] лише пом’якшується: [ґ’].
4. Буква х в румунській мові може передавати два звуки — [gz] і [cz], що може спричинювати помилки в українських словах зі звуком [х].
У морфології:
5. Граматичне значення середнього роду іменників відмінне в обох мовах: іменниками середнього роду (neutru) в румунській вважають такі, які в однині мають формальні ознаки чоловічого роду, а в множині – роду жіночого (avion avione, sat sate).
6. В румунській мові відмінків 5, в українській – 7, форми і функції українських орудного і місцевого відмінків будуть для дітей найважчими.
7. Істотно відрізняються критерії розподілу іменників за чотирма відмінами в українській, а трьома – в румунській мовах, тому цей український матеріал потребує особливої уваги вчителя.
8. Прикметники в румунській мові в однині мають форму чоловічого, а в множині – жіночого роду (palton albastru paltoane albastre).
9. Після вивчення дієслова румунської мови з його розгалуженою системою форм способових (особових і неособових, до яких зараховують інфінітив, супін, дієприкметник і дієприслівник) і часових (7), чотирма дієвідмінами засвоювати форми українського дієслова мало б бути легше, але значення цих форм у тексті потребує уважного коментування.
10.У румунській мові значну функцію виконує артикль, тому румуномовний учень важко обходиться без нього, коли поєднує іменники з прикметниками, присвійними займенниками, порядковими числівниками, які в українській мові рід оформляють закінченням, тощо. Частка в румунській мові не є окремою частиною мови.
11.Прийменники в румунській мові вживаються з іменниками у знахідному, рідше – родовому відмінках, в українській мові їх функції значно ширші, нерідко вони поліфункціональні. Тому побудова прийменникових відмінкових форм іменників і займенників вдається важко.
У синтаксисі та пунктуації:
12. У румунській мові в граматичній основі речення провідну роль відводять предикативності, тому присудок координує форму підмета. Структурні, смислові та ритмомелодійні розділові знаки теж мають свою специфіку, напр., у румунській мові кома ставиться для виділення означення, вираженого прикметником, який стоїть перед означуваним словом; обставини умови виділяються комами незалежно від їх позиції у реченні; двокрапка ставиться після дієслів зі значенням звуковияву, а також на місці пропущеного слова; тире може вживатися з метою інтонаційного увиразнення звертання, узгодженого і неузгодженого означення, обставин; кома не ставиться, коли підрядне з’ясувальне речення стоїть після або всередині головного, після препозитивного підрядного способу дії. Перед постпозитивним підрядним місця тощо. Після прямої мови перед словами автора в румунській мові ставиться лише кома або не ставиться нічого, якщо пряма мова – питальне чи спонукальне речення і, т.д.
Проте вчитель повинен пам’ятати, що він навчає дитину нової для неї мови, а не
порівняльної граматики (наприклад, без знання правил граматики легко засвоюється усна мова у чужомовному середовищі).
Крім логічної стрункості та смислової викінченості пропонованого обсягу знань треба враховувати доступність цього обсягу для учнів, їх спроможність утримати його в пам’яті, яка мусить переключатися з рідної мови на виучувану.
Як показує досвід, вивчення мовного матеріалу блоками забезпечує системність знань.
В учнів формуються вміння узагальнювати, об’єднувати узагальнювальми поняттями
відповідну інформацію, що є ефективним розвивальним чинником. Завдяки ―стисненню‖ програмового матеріалу з’являється реальніша можливість планувати систему різнотипних уроків у межах конкретного розділу курсу з урахуванням складних для сприйняття румуномовною дитиною явищ української мови. Досі практикувались і практикуються здебільшого уроки вивчення нового матеріалу і порівняно рідше – уроки узагальнення та систематизації знань, уроки перевірки й обліку набутих знань, умінь, навичок тощо.
Унаслідок використання узагальнювальних таблиць і схем хоч і досягається економія навчального часу, активізується пізнавальна діяльність учнів, але в румуномовних школах варто раціонально дозувати словесну та схематичну інформацію – слухова і зорова пам’ять повинні активізовуватись рівномірно. Можна пропонувати учням самим подавати отриману
інформацію у вигляді таблиць або схем, зокрема й за допомогою комп’ютера – моторна пам’ять не менш сильна.
У програму включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, що стосуються норм української літературної мови, необхідно керуватися завданням запобігти типовим для учнів помилкам (у румуномовних школах – це орфоепічні помилки, неправильні відмінкові, родові форми іменних частин мови, особливо займенників, помилки в дієслівному керуванні, координації форм присудка і підмета, у доборі сполучних засобів у складнопідрядних реченнях тощо).
Засвоєння учнями норм літературної мови вимагає детального аналізу вчителем орфоепічних і граматичних помилок у мовленні школярів, особливо в місцях двомовної практики оточення учнів, у т.ч. двомовного діалектного мовлення.
Вивчення програмового матеріалу будується з урахуванням міжпредметних зв’язків.
Це сприяє поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню кругозору учнів, формуванню в них умінь застосовувати суміжні знання з інших предметів. Але не варто добирати теми, до яких учні обов’язково звертаються на уроках з інших предметів.
Для активної мовленнєвої діяльності учнів доцільно надавати перевагу таким темам творів, які були б безпосередньо пов’язані з реальним життям учнів, цікавили б їх, викликали бажання поділитися своїми думками, висловити побажання, пропозиції, навіть подискутувати.
Заняття з української мови треба будувати так, щоб учні мали можливість виступати з усними повідомленнями, різними за стилями і жанрами; допомагати їм оволодіти культурою спілкування, мовним етикетом (відповідно до ситуації спілкування).
Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане не лише зі збагаченням лексичного запасу, а й з іншими напрямками роботи з розвитку мовлення.
Збагачення словникового запасу і граматичної розбудови усного і писемного мовлення учнів проводиться систематично на кожному уроці. У доборі і поясненні слів учитель повинен орієнтуватися в основному на тематику майбутніх переказів і творів, дидактичний матеріал підручника, на тексти художніх творів українських письменників, які вивчаються у відповідному класі. Необхідно розвивати в учнів уміння помічати незнайомі слова, виокремлювати їх з конкретного тексту, привчати їх звертатися до вчителя за поясненням таких слів, навчати користуватися словниками, довідниками та інтернетом.
Удосконалення граматичної організації мовлення учнів забезпечується спеціальними вправами, розрахованими на реалізацію у зв’язаному тексті знань про специфіку української словозміни та синтаксичних структур.
Засвоєння учнями орфоепічних та граматичних норм української літературної мови відбувається під час вивчення фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, а також у процесі роботи з розвитку зв’язного мовлення.
Робота з розвитку зв’язного мовлення тісно пов’язана з формуванням навичок виразного читання, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти
наголошені й ненаголошені склади, інтонувати речення різних структур, підвищувати й понижувати голос, виділяти логічним наголосом слова чи групу слів у фразі, прискорювати й уповільнювати темп мовлення, встановлювати довжину пауз, передавати ―настрій‖ автора тексту. Зразком для учня є, у першу чергу, читання вчителя.
Серед мовних умінь розрізняють навчально-мовні:уміння розпізнавати різні за характером звуки, значущі частини слова, частини мови та ін., групувати мовні одиниці за певною ознакою, робити їх розбір; правописні:уміння правильно писати слова і правильно розставляти розділові знаки в реченні; нормативні: уміння правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, вживати форми слів, складати словосполучення і речення та ін.;
комунікативні: уміння сприймати, відтворювати почуті або прочитані і створювати власні усні й писемні висловлювання.
Включення до програми вимог до знань і вмінь учнів посилить практичне спрямування викладання української мови. Ці вимоги орієнтуватимуть на таке засвоєння теоретичного матеріалу, яке повинно забезпечити вільне володіння українською мовою в її усній і писемній формах.
У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель у разі потреби може вносити в нього свої корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків зв’язного мовлення.


5 КЛАС
(122 год., 3,5 год. на тиждень; резервний час – 4 год.)

МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ
(35 год.)

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої
підготовки учнів
Відомості про мовлення
Загальне уявлення про спілкування і мовлення; адресат мовлення, основні правила спілкування.
Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлен- ня (змістовність, послідовність, правильність, точність, багатство, доречність, виразність), мовленнєві помилки і недоліки.
Поняття про текст, поділ тексту на абзаци; план готового тексту
(простий). Ознайомлення з мовними засобами зв’язку речень у тексті
(сполучники, займенники, прислівники, використання синонімів і т. ін.).
Загальне уявлення про стилі мовлення. Поняття про розмовний, науковий
і художній стилі мовлення.
Поняття про типи мовлення: розповідь, опис, роздум. Побудова розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму.


Сприймати українське мовлення іншої людини
(учителя, однокласника, актора тощо), уважно слухати; дотримуватись основних правил спілкування;

розпізнавати текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби зв’язку слів, речень міжфразного зв’язку в тексті;

виділяти і запам’ятовувати головне в прослуханому або прочитаному тексті, складати простий план прочитаного;

відтворювати готовий текст (розмовного, наукового
і художнього стилів), переказувати його детально за самостійно складеним планом (усно і письмово);

засвоїти особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму.
Аудіювання
Аудіювання.
Слухання-
розуміння текстів діалогічного і монологічного характеру, що належать до стилів: розмовного, художнього, наукового; типів: розповідь, опис, роздум, жанрів мовлення: оповідання, замітка, стаття,казка
, легенда, вірш, переказ, пісня, колядка, вірш.
Складання плану до запропонованих текстів.

Уміти слухати й адекватно сприймати уперше прослуханий текст, розмовного, фольклорного, епістолярного текстів;

запам’ятовувати ключові слова, основні факти, уміти виділяти головне;

давати повну відповідь на запитання, засвідчувати розуміння змісту тексту.


Читання
Читання мовчки та вголос текстів, діалогічного та монологічного характеру різних жанрів мовлення
(оповідання, замітка, стаття,казка
, легенда, вірш, переказ, пісня, колядка, вірш), визначення їх теми та основної думки; відповіді на запитання.
Порівняння текстів різних стилів
(розмовного, художнього, наукового), з’ясування спільного й відмінного в них.
Аналіз текстів та визначення, до якого типу мовлення (розповідь, опис, роздум) належить кожен з них.
Обговорення й коментування прочитаного тексту.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал