Програма для загальноосвітніх навальних закладів



Скачати 490.81 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації17.01.2017
Розмір490.81 Kb.
ТипПрограма
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України
Українська мова
10-11 кл. академічний рівень
Програма для загальноосвітніх навальних закладів з румунською та молдовською мовами навчання


























ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Українська мова як державна мова України є обов’язковим предметом вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах.
Мета курсу української мови у школах України з національними мовами навчання полягає головним чином у виробленні в учнів мовленнєвих (комунікативних) умінь і навичок для майбутньої освітньої та суспільної діяльності. Такі уміння стануть навичками лише за умови належних знань лексичної та граматичної систем української мови, їх особливостей у порівнянні з рідною національною мовою учня.
На виконання саме цих завдань спрямована програма академічного рівня для загальноосвітніх навчальних закладів з румунською мовою навчання (10-11 класи), укладена відповідно до вимог Закону України ―Про загальну середню освіту‖, Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, Концепції профільного навчання в старшій школі і скоригована зі змістом чинної програми для загальноосвітніх навчальних закладів з румунською мовою навчання ―Українська мова. 5-12 класи‖ (автори Н.Д.Бабич,
К.Г.Джука, В.А.Гладкова. – Чернівці: Видавничий Дім ―Букрек‖, 2005. – 132 с.).
Враховуючи те, що програма академічного рівня передбачає такий обсяг змісту навчального предмета, який не є профільним, але близьким до профільного, поглиблення знань з української мови і головним чином формування вмінь досконало володіти нею у майбутній професійній діяльності, навчальними завданнями курсу є:
1) закріпити знання учнів про найважливіші етапи історії української мови, її функціонування до набуття статусу державної, місце серед інших мов світу; пояснити значення української мови як національної мови українців, яка формує і забезпечує самовираження особистості, і як мови державної, що служить засобом спілкування у багатонаціональному суспільстві, обслуговує сфери загальнодержавної життєдіяльності; знання ролі літературної мови, територіальних і соціальних діалектів, про діяльність громадських і культурноосвітніх організацій сприяння розвитку української мови;
2) розкрити красу і багатство української мови, її функціональні, у т.ч. образно- виражальні та емоційно-естетичні можливості;
3) домогтися практичного засвоєння учнями основних мовних понять, їх визначень, літературних норм (лексичних, орфоепічних, граматичних, стилістичних) і правил, зокрема правописних;
4) навчити учнів користуватися засобами української мови в різних мовленнєвих ситуаціях відповідно до мети й складу учасників комунікативного акту;
5) виробити навички контролювати своє мовлення з метою недопущення явищ мовної інтерференції, зокрема у вимові звуків, звукосполучень, формах словозміни, синтаксичної, у т.ч. інтонаційної організації фрази тощо.
Оволодіння мовою – важлива складова соціально-культурної діяльності, тому метою мовної освіти є:
- навчити розуміти нову культуру (прагнути до міжкультурного взаєморозуміння),
- допомогти учням оволодіти міжкультурною комунікацією, тобто навчити їх спілкуватися з носіями іншої культури.
Виконання цих завдань забезпечується наявністю у змісті курсу основних відомостей про мову і мовлення та норми літературної мови, переліком вимог до знань і вмінь учнів.
Основні змістові лінії програми – загальноприйняті в сучасній школі: мовленнєва,
мовна, соціокультурна (українознавча), діяльнісна.

Мовна лінія визначає особливості фонетичної, лексичної, словотвірної, граматичної та правописної систем української мови. До її складу входять основоположні питання фонетики, лексикології і фразеології, будови слова та словотвору, морфології і синтаксису, орфографії і пунктуації, а саме: вимова звуків та позначення їх буквами, зміна звуків при словозміні і словотворенні
(у зіставленні зі звуковими явищами румунської мови), особливості способів і засобів українського словотворення, специфіка граматичних значень частин мови, засобів вираження значень слів, що належать до різних частин мови, побудова речень різних структурно-семантичних типів, особливості словопорядку в реченні, побудова текстів, специфічні засоби інтонаційного вираження емоційності тощо.
Мовленнєву (комунікативну) лінію складає засвоєння практичних умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання), читання – це рецептивні види мовленнєвої діяльності; говоріння, письмо – продуктивні види мовленнєвої діяльності.
Необхідно чітко розрізняти поняття мова і мовлення, адресат і адресант мовлення, стиль і тип (жанр) мовлення, монолог і діалог (полілог), засвоїти український мовленнєвий етикет. Значну увагу на заняттях треба приділяти розвиткові усного мовлення учнів, особливо діалогічного як найбільш поширеного у мовленнєвій практиці, підвищенню культури мовлення учнів, їх стилістичній вправності. Взагалі стилістичний аспект повинен бути в усіх темах курсу української мови, навіть фонетики і словотвору.
Соціокультурна (українознавча) лінія проводиться головним чином у змісті практичних завдань і вправ, які містять підручники або обирають (складають), у разі потреби, самі вчителі, у тематиці пропонованих учням тем усних висловлень або письмових творів (це може бути текстовий матеріал, пов’язаний з історією держави, її символами, способом життя українського народу, його звичаями, традиціями, етнографією, культурою – матеріальною, уснопоетичною, музичною, у т.ч. у порівнянні з румунською культурою); тексти, що розкривають притаманний українцям менталітет, характерними позитивними рисами якого є шанобливість, скромність, безкорисливість, згідливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінки-берегині тощо. Реалізація цього аспекту навчальної діяльності підпорядкована вихованню громадянина
незалежної України, який, усвідомлюючи себе представником своєї нації, свідомий і своєї громадянської приналежності до держави, яка є його батьківщиною і яка забезпечує йому всі необхідні для життєдіяльності умови, в яких він, володіючи державною мовою, може сповна реалізувати свої потреби і здібності.
Для усних розповідей та письмових робіт учнів 10-11 класів можна використати такі, зокрема, теми:
―Українська мова у світі‖, ―Український мовленнєвий етикет‖, ―Мово рідна і мово моєї Вкраїни‖, ―Я мову цю вивчу тільки за те, що…‖, ―Зачаруй мене словом‖, ―У чому краса людини?‖, ―Кого можна вважати справжнім другом‖, ―Святковим здається вечір, коли тобі добре попрацювалося вдень‖ (О.Гончар), ―Ким я мрію бути‖, ―Мій родовід‖, ―І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь‖ (Т.Шевченко), ―Кого називають патріотом?‖,
―Кому вклонитися душа велить?‖, ―Не убивайте бродячого пса…‖, ―Що значить ―не зрадити своєї віри‖?‖, ―Чому більшає у нас будинків для перестарілих?‖, ―Небо чужинське над їхньою головою…‖, ―Я звідси не поїду?‖, ―Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?‖,
―Земле рідна! Що я без тебе?‖, ―Заспіваю в Ясенях – в Долині озветься‖, ―Що я знаю про походження назви мого села (міста)?‖, ―Чи впливає ім’я на долю людини?‖, ―Слово матеріалізується? Чи воно матеріальне?‖, ―Чи брутальність не є інфекцією мовлення?‖,
―Жаргон – каліцтво мовця‖ і т.д.
Морально-естетичний аспект у процесі навчання мови передбачає вплив на учнів за допомогою текстів (авторських і творених самими учнями), які розвивають загальнолюдські почуття патріотизму, доброти, милосердя, співчутливості до людського горя, бережливого і бережного ставлення до живої і неживої природи, землі-годувальниці, поваги до старших, турботи про молодших. Завдання школи – розвинути в учнів, зробити
осмисленими й аргументованими вроджені відчуття приємності від споглядання краси (у тому числі гарних вчинків!) і почуття відрази до неестетичних, потворних, жорстоких явищ. Школа формує в учнях критерії самооцінки, які навчать майбутнього громадянина об’єктивно і критично ставитися до себе й оточення.
Виховні можливості курсу забезпечуються також наявними в ньому загальними відомостями про українську мову, її розвиток, значення в житті людини і суспільства, місце серед інших мов світу, зокрема серед слов’янських мов, бесідами про роль не лише рідної, а й державної мови у формуванні особистості.
Естетичне виховання в процесі вивчення української мови – це не епізодичні бесіди учителя з учнями про красу, мелодійність, багатство й різноманітність української мови, а цілеспрямоване формування усвідомлення функціональної необхідності цих якісних ознак мовлення, послідовне творче засвоєння засобів вираження прекрасного засобами мови, розвиток в учнів потреби самовдосконалення в естетичності власного мовлення.
Діяльнісна лінія. Заняття з мови мають сприяти розвиткові логічного мислення учнів, набуттю ними вмінь аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища; наводити потрібні приклади, доводити їх доречність; добирати і систематизувати мовний матеріал відповідно до теми та основної думки висловлення; будувати логічно правильне і композиційно завершене висловлення; складати план, тези виступу, конспекти тощо, оформляти найпоширеніші ділові папери (заяву (просту і складну), автобіографію, резюме, розписку, доручення, пояснювальну і доповідну записки, протокол (складний), оголошення, прес-реліз та ін.), творити окремі тексти публіцистичних жанрів (допис, замітку, статтю в газету, нарис, інтерв’ю, репортаж тощо).
У процесі навчання української мови учні повинні набути вміння самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою, словниками, довідниками, кон- тролювати правильність і точність своєї мовленнєвої діяльності.
Навчання української мови в школі з румунською мовою викладання здійснюється з урахуванням знання учнями з рідної мови змісту граматичних понять і термінів, якими позначені поняття, шляхом встановлення спільного й відмінного у мовному явищі та засобах його оформлення в обох мовах, актуалізації уваги на відмінностях з метою запобігання явищ міжмовної інтерференції.
Якщо вивчається матеріал, подібний своїм змістом в українській і румунській мовах
(наприклад, синоніми, антоніми, багатозначність, поняття голосного і приголосного звука, способи словотвору, поділ слів за частинами мови і т.д.), то обсяг теоретичних відомостей повинен бути мінімальним, пояснення економним, лаконічним. Це дозволить вивільнити час для роботи над складнішими темами, специфічним для української мови матеріалом, більше уваги приділити вправам з розвитку мовлення, у тому числі з допомогою побільшеного фактичного ілюстративного матеріалу і творчих завдань, спрямованих, зокрема, на вироблення комунікативних навичок.
Вивчення частково подібних чи протилежних фактів і явищ проводиться із застосуванням прийомів зіставлення і порівняння, що полегшує учням засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами української літературної мови, сприяє розвиткові їхнього мислення і мовлення. При зіставленнях акцент важливо робити на особливостях звукового ладу української мови (українських голосних звуках, їх сполученнях з [й], характері твердості/м’якості, тривалості звучання); засобах її милозвучності, дзвінкозвучності, різноманітності словотворчих засобів; часових формах дієслів і формах безособових на -но, -то, способах творення і функціях дієприкметників і дієприслівників; відмінковій парадигмі іменних частин мови; своєрідності способів підрядного зв’язку слів у словосполученнях, правилах пунктуації тощо.
Матеріал для вправ і завдань необхідно добирати не лише з пізнавальною, навчальною метою, а й щоб викликати повагу до української мови, її потужних
інтелектуальних, образно-виражальних та експресивних ресурсів, функціональної самодостатності у мовній практиці сучасного суспільства. В активному словнику учнів
повинні бути як загальновживані літературнонормативні одиниці, так і ті специфічно українські лексеми, які були витіснені минулою тенденцією до ―зближення‖ мов і сьогодні повертаються до активного словника. Учням треба пояснити слова берегиня, обереги,
водограй, книгозбірня, обрій, обрис, мереживо, вишивáнка, садиба, обійстя, ґазда,
ґаздиня, передплата, майдан, сукня, осоння, часопис, ґречний, чемний, цнота, цнотливий,
крислатий, охайний, ошатний, відписати (відповісти комусь листовно, заповісти щось),
започаткувати, зголоситися, надихáти, нездужати, вболівати, ображатися, побратися
(одружитися), либонь (мабуть), попри, аби (щоб) і багато інших.
Так само сприятимуть збагаченню мовлення учнів, робитимуть його образним, експресивним вправи з усталеними семантично неподільними словосполученнями – фразеологізмами, на які багата народнопоетична творчість, твори красного письменства:
западати в душу, краяти серце, бити чолом, готов неба прихилити, як з ока викапаний,
битий (уторований) шлях, даватися взнаки, збити з пантелику, бити байдики, накивати
п’ятами, наріжний камінь, піднести гарбуза, на рушничок стати, гнути кирпу, хоч мак
сій (―тихо‖), як з хреста знятий, хоч з моста у воду (―у відчаї‖), ні сіло ні впало
(―несподівано‖), як у воду дивився (точно щось сказати, зробити; передбачити) і т. д.
У системі практичних завдань і вправ чільне місце на заняттях з мови повинні посідати творчі вправи, пов’язані з розвитком мовлення учнів, а також роботи на відновлення деформованого тексту, редагування, виправлення мовленнєвих недоліків, допущених помилок, на переклад з румунської мови українською і навпаки.
Формування завдань мусить, по змозі, мати проблемний характер, спрямовуватися на розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів у творенні тексту. Наприклад:
―Що і як можна зробити, щоб текст став інформативно більш насиченим?‖, ―Як можна продовжити текст, щоб поставлена в ньому проблема була вирішена?‖, ―Наповнити текст необхідними означеннями і пояснити, чого ми досягли цим доповненням‖, ―Перетворити розмовний текст-характеристику в офіційно-діловий‖, ―Скоротити текст, вилучивши з нього принагідну, побіжну інформацію‖, ―Для чого служить велика буква?‖, ―Чому в основі письма одних мов лежить слов’янська, а інших – латинська азбуки?‖, ―Чому слова на зразок читати – читання, спати – спання, мити – миття належать до різних частин мови?‖, ―Що допомагає точно визначити значення слова?‖, ―Як відрізнити дієприкметник від прикметника?‖, ―Доведіть, що ―стислість – сестра таланту‖, уклавши зміст поданого тексту в 1-2 речення‖ і т.д.
Навчання має бути інтенсивним, тобто напруженим, дієвим, а головне – продуктивним, таким, що забезпечує міцне засвоєння учнями таких знань з предмета, які необхідні для вільного володіння державною українською мовою.
Один із основних шляхів інтенсивного навчання української мови – застосування різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнювальних таблиць і схем, що містять головні теоретичні відомості і факти мови, об’єднані узагальненою темою уроку. Подібний в українській і румунській мовах матеріал доцільно структурувати великими, логічно завершеними частинами. Факти та явища, які є специфічними для української мови, винятки з правил повинні засвоюватися на окремо відведеному уроці. Частково подібний матеріал, засвоєння якого пов’язане з певними труднощами, вивчається порівняно невеликими дозами, по одному-два параграфи за урок.
Проте вчитель повинен пам’ятати, що він навчає дитину нової для неї мови, а не
порівняльної граматики (наприклад, без знання правил граматики легко засвоюється чужа мова в мовленнєвому середовищі).
Крім логічної стрункості та смислової викінченості пропонованого обсягу знань треба враховувати доступність цього обсягу для учнів, їх спроможність утримати його в пам’яті, яка мусить переключатися з рідної мови на виучувану.
Як показує досвід, вивчення мовного матеріалу блоками забезпечує системність знань. В учнів формуються вміння узагальнювати, об’єднувати узагальнювальними поняттями відповідну інформацію, що є ефективним розвивальним чинником. Завдяки

―стисненню‖ програмового матеріалу з’являється реальніша можливість планувати систему різнотипних уроків у межах конкретного розділу курсу з урахуванням складних для сприйняття румуномовною дитиною явищ української мови.
Унаслідок використання узагальнювальних таблиць і схем хоч і досягається економія навчального часу, активізується пізнавальна діяльність учнів, але в румуномовних школах варто раціонально дозувати словесну та схематичну інформацію – слухова і зорова пам’ять повинні активізуватись рівномірно. Можна пропонувати учням самим подавати отриману інформацію у вигляді таблиць або схем – моторна пам’ять не менш сильна.
Програмою передбачено вивчення таких мовних понять, фактів і закономірностей, які забезпечують необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Ці знання є осно- вою для формування правильного уявлення про структуру української мови в усій сукупності її виявлень, забезпечують оволодіння літературним мовленням.
У програму включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, необхідно керуватися завданням запобігти типовим для учнів помилкам (у румуномовних школах – це орфоепічні помилки, неправильні відмінкові, родові форми іменних частин мови, особливо займенників, помилки в дієслівному керуванні, координації форм присудка і підмета, в доборі сполучних засобів у складнопідрядних реченнях тощо).
Засвоєння учнями норм літературної мови вимагає детального аналізу вчителем орфоепічних і граматичних помилок у мовленні школярів, особливо в місцях двомовної практики оточення учнів, у т.ч. двомовного діалектного мовлення.
Вивчається програмовий матеріал з урахуванням міжпредметних зв’язків. Це сприяє поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню кругозору учнів, формуванню в них умінь застосовувати суміжні знання з інших предметів.
Програма складається з трьох частин. У першій частині програми для кожного класу визначається зміст роботи над формуванням в учнів уміння самостійно будувати зв’язні висловлення. Ця частина має такі структурні підрозділи:
1) відомості про мовлення;
2) перелік основних видів робіт.
Учні володіють такими мовленнєвими поняттями: спілкування і мовлення, текст, стилі і типи (жанри) мовлення та ін. Основними видами робіт є: перекази, твори, ділові папери, переклади, які необхідно проводити у тісному зв’язку і в єдиній системі: від переказу до твору того самого типу (жанру) і стилю мовлення.
Для активної мовленнєвої діяльності учнів доцільно надавати перевагу таким темам творів, які були б безпосередньо пов’язані з реальним життям учнів, цікавили б їх, викликали бажання поділитися своїми думками, висловити побажання, пропозиції, навіть подискутувати.
Заняття з української мови треба будувати так, щоб учні мали можливість виступати з усними повідомленнями, різними за стилями і жанрами; допомагати їм оволодіти куль- турою спілкування, мовним етикетом (відповідно до ситуації спілкування).
Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане не лише зі збагаченням лексичного запасу, а й з іншими напрямками роботи з розвитку мовлення, а саме:
1) знання і свідомий вибір граматичних варіантів слів, словосполучень, речень;
2) постійне розширення і засвоєння синонімічних рядів лексики української літературної мови;
3) набуття навичок стильової диференціації лексики і граматичних варіантів;
4) застосування на практиці вимог до функціональних стилів.
Збагачення словникового запасу і граматичної розбудови усного і писемного мовлення учнів проводиться систематично на кожному уроці. У доборі і поясненні слів учитель повинен орієнтуватися в основному на тематику майбутніх переказів і творів,
дидактичний матеріал підручника, на тексти художніх творів українських письменників, які вивчаються у відповідному класі. Необхідно розвивати в учнів уміння помічати незнайомі слова, виокремлювати їх з конкретного тексту, привчати школярів звертатися до вчителя за поясненням таких слів, навчати їх користуватися словниками і довідниками.
Удосконалення граматичної організації мовлення учнів забезпечується спеціальними вправами, розрахованими на реалізацію у зв’язному тексті знань про специфіку української словозміни та синтаксичних структур.
Зміст роботи над збагаченням індивідуального лексичного запасу учнів і виробленням граматичної вправності у мовленні не знайшов спеціального відображення в цій програмі, як і у використовуваних дотепер програмах для шкіл з російською мовою навчання, – він визначається в основному підручником, методичним забезпеченням уроку.
Засвоєння учнями орфоепічних та граматичних норм української літературної мови відбувається під час вивчення і повторення фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, а також у процесі роботи з розвитку зв’язного мовлення.
Робота з розвитку зв’язного мовлення тісно пов’язана з формуванням навичок виразного читання, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти наголошені й ненаголошені склади, інтонувати речення різних структур, підвищувати й понижувати голос, виділяти логічним наголосом слова чи групу слів у фразі, прискорювати й уповільнювати темп мовлення, встановлювати довжину пауз, передавати
―настрій‖ автора тексту. Зразком для учня є, у першу чергу, читання вчителя.
Друга частина подає перелік тем, які повинні бути вивчені в конкретному класі, а в окремих випадках також теми, які необхідно повторити.
Як самостійна у програмі виділяється соціокультурна змістова лінія. Тут подається орієнтовний зміст навчального матеріалу відповідно до сфери відношень. Перелік орієнтовних тем учнівських усних і письмових висловлень дасть можливість учителям української мови навчити учнів сприймати, аналізувати, оцінювати прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну і світ; добирати, використовувати ті з них, які необхідні для досягнення певної експресивної, комунікативної чи іншої мети, чітко формулювати свої думки з кожної із запропонованих тем, мати власну позицію і обстоювати її. Тому соціокультурний принцип як базовий має реалізовуватися на
кожному уроці української мови.
Процесуальний характер діяльнісної змістової лінії відображає усвідомлення і визначення учнями 10-11 класів мотиву і мети власної пізнавальної і життєтворчої діяльності через організаційно-контрольні, загальнопізнавальні, творчі естетико-етичні види умінь. На рівні знань зміст цієї лінії у програмі не висвітлено. Вона є органічною складовою всієї програми і реалізовується через систему вправ комплексного характеру.
До всіх частин програми додаються основні державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів з української мови та їхніх загальнонавчальних досягнень.
Серед мовних умінь розрізняють навчально-мовні: уміння розпізнавати різні за характером звуки, значущі частини слова, частини мови та ін., групувати мовні одиниці за певною ознакою, робити їх розбір; правописні: уміння правильно писати слова і правильно розставляти розділові знаки в реченні; нормативні: уміння правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, вживати форми слів, складати словосполучення і речення та ін.; комунікативні: уміння сприймати, відтворювати почуті або прочитані і створювати власні усні й писемні висловлення.
Включення до програми вимог до знань і вмінь учнів посилить практичне спрямування викладання української мови. Ці вимоги орієнтуватимуть на таке засвоєння теоретичного матеріалу, яке повинно забезпечити вільне володіння українською мовою в
її усній і писемній формах.
Вивчення української мови в 10–11 класах повинно бути спрямоване на підвищення культури мовлення і рівня грамотності учнів. Систематизація і повторення вивченого в
попередніх класах проводиться на більш високому рівні узагальнення. Заняття передбачають удосконалення основних мовних і мовленнєвих умінь та навичок.
Розвиток мовлення у цих класах повинен забезпечити подальше удосконалення у випускників школи умінь і навичок, потрібних у їхній майбутній мовленнєвій діяльності.
Учитель може у разі потреби одні теми замінювати іншими, враховуючи прогалини у знаннях і навичках учнів. Години для роботи над темами, які визначає сам учитель, можуть використовуватися для засвоєння недостатньо вивченого або забутого матеріалу, для проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо.
У 10-11 класах учитель пам’ятає, що:
1) лексика і фразеологія у 5 класі вивчалися перед фонетикою (як у програмі з рідної мови);
2) прийменник вивчався з іменником і займенником, частка – з прикметником і дієсловом, сполучник – з однорідними членами речення і складним реченням з метою вивільнення годин на вивчення дієслова у 7 класі, і лише оглядово службові частини мови
(2 год.) підсумовані у 7 класі;
3) у старших класах (10-11) основний акцент робитиметься на функціональну стилістику і окремі питання риторики. Сучасний інтерес до культури публічного мовлення викликаний соціальним замовленням суспільства на особистість, здатну до ефективної комунікації незалежно від її соціального статусу, в умовах переваги сили переконання над владою наказу. Але у 11 класі потрібно повторити теми, необхідні для успішного виконання учнями завдань зовнішнього незалежного оцінювання.
У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель у разі потреби може вносити в нього свої корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків зв’язного мовлення.
Методичні рекомендації
Ефективна розумова діяльність виникає при поглибленому проникненні у сутність предмета вивчення, зумовлює появу більшого інтересу, активності, що краще розвивається, коли, крім знань, до процесу пізнання включаються емоції. Важливо на уроках створити умови для того, щоб діти перебували у стані позитивних емоцій.
Пізнаючи таємниці мови, її досконалі закони, ми відкриваємо для себе те прекрасне, що емоційно прикрашає наше життя, пробуджує найкращі почуття, спонукає до благородних вчинків. Учитель повинен сприяти виникненню почуття поваги, захоплення на кожному уроці.
З метою покращення результатів навчання, стимулювання інтересу учнів до процесу отримання нових знань учитель повинен перевіряти й оцінювати кожну виконану учнем роботу, письмову або усну. Ігнорування веденням чіткого обліку знань учнів призводить до виникнення почуття байдужості школярів до навчання, пасивності, відчуженості від навчального процесу. Тут необхідний індивідуальний підхід до кожної дитини, вчитель повинен домогтися того, щоб навіть слабкий учень пережив радість успіху.
Організація навчального процесу має бути спрямована на органічне поєднання навчання, виховання і розвитку учнів, урахування їхніх пізнавальних інтересів і характеризуватися оптимальним використанням перспективних освітніх технологій, до яких слід віднести особистісно зорієнтовані технології, інформаційні освітні
технології, технології життєтворчості тощо.
Саме ці технології вже пройшли апробацію в кращих освітніх закладах України з румунською мовою навчання і активно впроваджуються в практику роботи вчителів української мови і літератури.
Найвідомішими особистісно зорієнтованими технологіями є технологія засвоєння знань, згідно з якою всі учні здатні засвоїти необхідний навчальний матеріал за
раціональної організації навчального процесу, а саме: технології інтерактивного,
проблемного, розвивального, кооперативного, модульного, проектного навчання тощо.
Інформаційні освітні технології відкривають не бачені раніше перспективи
індивідуалізації навчання і підвищення його ефективності. Саме завдяки цим технологіям учень позбувається механічної та рутинної роботи у процесі навчання, може організувати власну пізнавальну діяльність на оптимальному рівні трудності, набуває неоціненного досвіду орієнтуватися в неосяжному обсязі інформації, визначати пріоритети та вибирати стратегії, що збагатить його досвідом творчої діяльності, забезпечить необхідну підготовку для життєдіяльності в інформаційному суспільстві.
Технології життєтворчості базуються на ідеях гуманно-особистісної педагогіки і спрямовані на сприяння різнобічному розвиткові учня, допомогу йому у виборі власної життєвої стратегії, визначенні сенсу життя, усвідомлення власної життєвої місії, а також оволодіння вміннями пізнавати навколишній світ і себе, працювати, жити в колективі, самовдосконалюватися.
Зазначені та інші перспективні освітні технології повинні впроваджуватися в загальноосвітніх школах з румунською мовою навчання в міру створення в них відповідних умов, переходу колективу на педагогіку співробітництва, що найбільше відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізації пізнавальної діяльності школярів, забезпечує партнерську співпрацю вчителя і учнів, спрямовану на розв'язання системи суспільно та особистісно найважливіших навчальних і життєвих проблем. При такому підході учень є не тільки об'єктом, а й суб'єктом навчання, співавтором уроку, основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні індивідуальних його здібностей і нахилів та створенні сприятливих умов для подальшого їх розвитку, самопізнання і саморозвитку, в залученні школярів до активної пізнавально- комунікативної діяльності на всіх її етапах (мотиваційно-цільовому, предметно- планувальному, операційно-виконавчому і рефлексивно-оцінному), у цілеспрямованому і гармонійному формуванні системи вмінь і навичок, що забезпечують мовленнєву компетенцію: аналітико-синтетичних, перцептивно-мнемонічних, репродуктивно- варіантних, творчих тощо, що є однією з найважливіших умов соціалізації учнів.
Програма ―Українська мова. 10-11 кл.‖ (академічний рівень) для загальноосвітніх навчальних закладів з румунською мовою навчання передбачає вивчення курсу української мови шляхом виділення укрупнених, логічно завершених частин, органічного поєднання вивчення теоретичного матеріалу з розвитком культури мовлення вивченням етики спілкування, спілкування з одночасним формуванням креативної компетенції – здатності до розв’язання будь-якої навчальної задачі творчо; бажання і вміння діяти не за зразком, а оригінально, передбачати новизну під час розв’язання навчальних завдань, оволодіння основними законами риторики відповідно з урахуванням видів ораторського мистецтва.

10 КЛАС
(70 год., 2 год. на тиждень, резервний час – 4 год.)
МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ
(
38 год.)

з/п

К-ть
год.
Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учнів
1 2
ВСТУП
Роль мови у формуванні особистості.
Мова як засіб самовираження.
Літературна мова, територіальні й соціальні діалекти. Формування і функціонування літературної мови.

Учень (учениця):
- обізнаний зі значенням мови для формування особистості людини;
- усвідомлює, що вона є важливим засобом самовираження;
- не сплутує діалектне і літературне мовлення;
- володіє літературними нормами.
2 7
ПОГЛИБЛЕННЯ І
СИСТЕМАТИЗАЦІЯ
НАЙВАЖЛИВІШИХ
ВІДОМОСТЕЙ З ФОНЕТИКИ,
ЛЕКСИКОЛОГІЇ, ФРАЗЕОЛОГІЇ,
СЛОВОТВОРУ, ГРАМАТИКИ,
ПРАВОПИСУ, СТИЛІСТИКИ
МОВНИХ РЕСУРСІВ
Одиниці мови: основні звуки мовлення, значущі частини слова, слово, словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (текст).
Склади відкриті/закриті, наголо- шені /ненаголошені, логічний наго- лос.
Основні норми української літе- ратурної вимови. Причини відхилен- ня від орфоепічних норм і способи їх подолання. Орфоепічні словники.
Знаки письма, орфографія й орфоепічні норми. Складні випадки правопису ненаголошених голосних.
Способи позначення на письмі м’яких приголосних звуків, розділь- ної вимови звуків. Написання м’яко- го знака, апострофа. Стилістичні засоби фонетики (асонанс, дисонанс, алітерація, уподібнення звуків, по- довження і подвоєння, спрощення в групах приголосних тощо).








Учень (учениця):
- дає визначення граматичних по- нять, якими послуговуються на уроці;
- надає висловлюванню той чи інший емоційно-експресивний колорит;
- розгортає аргументацію кожного поняття;
Учень (учениця):
- готовий пояснити по-українськи факти рідної мови, спільні з мовою українською або відмінні;
- уживає вивчені засоби мови у власних усних і письмових вислов- леннях, а також зміцнює орфоепічні та орфографічні навички;
- застосовує правила написання не- наголошених голосних, апострофа, м’якого знака;
- розрізняє і пояснює явища фоно- стилістики, подовження і подвоєння приголосних, факти спрощення у группах приголосних;
- удосконалює вміння здійснювати мовностилістичний аналіз.
3 6
Морфологічна будова слова.
Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах. Творення
Учень (учениця):
- знаходить і пояснює вивчені орфограми у словах;
слів. Словотвір в українській мові.
Мотивоване й мотивуюче слово, структурно-семантичні зв’язки між ними. Основні способи словотвору в сучасній українській літературній мові.
Основоскладання.
Абревіація.
Неморфологічні способи словотво- рення. Словотвірний аналіз слова.
Словотворчий словник.
Етимологія слова. Етимологічний словник.
Стилістичні можливості слово- творчих засобів української мови.
Морфемний словник.
- знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила;
- знає основні способи словотвору;
- визначає спосіб творення слів;
- уміє самостійно утворювати нові слова визначеними способами;
- чітко розмежовує мотивоване й мо- тивуюче слово, здатний добирати мотивоване і мотивуюче слово,
- може пояснити стилістичну роль словотворчих засобів у текстах відповідних жанрів;
- уміє користуватися орфографічним, словотворчим, етимологічним та морфемним словниками.
4 7
Предмет лексикології, її розділи.
Семасіологія – наука про значення слів і виразів. Лексичне значення слова. Зміни лексичного значення слів. Тлумачний словник. Одно- значні слова. Терміни. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів. Омоніми: омоформи, омофони, омографи. Міжмовні омоніми. Сино- німи. Синонімічні ряди. Антоніми.
Стилістичні фігури, основані на АН- тонімах
(антитеза, оксюморон).
Словники синонімів, антонімів, омонімів. Використання синоніміч- них і антонімічних засобів зв’язку речень у тексті. Уникання лексичних помилок, зумовлених змішуванням паронімів.
Власне українські й запозичені слова. Активна й пасивна лексика сучасної української мови. Склад української лексики з погляду її стилістичного використання (загаль- новживана, суспільно-політична, офіційно-ділова, науково-терміноло- гічна, емоційна, просторічна лек- сика; діалектизми та жаргонізми).
Учень (учениця):
- може пояснити лексичне значення слова;
- знає основні значення багато знач- них слів;
- розпізнає вид омоніма;
- розрізняє міжмовні омоніми;
- пояснює і може побудувати вислов- лення з антитезою чи оксюмороном;
- будує висловлення з антонімами і синонімами;
- характеризує слово з погляду його стилістичного використання;
- уникає діалектизмів у власному мовленні, але може пояснити їх роль у художніх текстах;
- уміє користуватися тлумачним словником, словниками синонімів, антонімів, омонімів;
-
може створювати тексти із синонімічними й антонімічними засобами зв’язку речень;
- може правильно визначити у тексті склад лексики з погляду її похо- дження та пояснює стилістичні функ- ції слів у тексті, зокрема українських
і запозичених слів.
5 6
Поняття про фразеологію. Фразе- ологічне багатство української мови.
Різновиди фразеологізмів (власне фразеологізми, прислів’я і приказки, мовні кліше). Фразеологізми-синоні- ми та фразеологізми-антоніми. Фра- зеологічні словники. Складання діа- логів (творів) з використанням фра- зеологізмів. Добір румунських відпо- відників фразеологізмів української
Учень (учениця):
- продовжує засвоювати фразеоло- гічні ресурси української мови;
- може пояснити значення часто вживаних фразеологізмів;
- правильно вводить їх у контексти;
- наводить семантичний відповідник з рідної мови;
- знає фразеологічні словники;
- послуговується фразеологізмами у
мови і навпаки. Стилістичні можли- вості лексики і фразеології. власних висловленнях.

6 10
Предмет граматики української мови. Граматичні категорії, значення
і форми слів. Єдність граматичного і лексичного значень слова. Основні засоби вираження граматичних значень слова.
Морфологія як розділ граматики, що вивчає частини мови. Спільне і відмінне в них. Самостійні й служ- бові частини мови. Службова функ- ція зв’язки бути. Вигук. Взаємопе- рехід частин мови.
Складні випадки правопису частин мови: правопис складних
іменників і прикметників, правопис прислівників. Пунктуація в реченнях зі складеними сполучниками і т.д.
(відповідно до проблемних для класу орфографічних навичок). Вживання великої букви.
Учень (учениця):
- знає граматичні категорії, значення
і форми слів;
- чітко визначає граматичний клас слова (слово як частину мови);
- знає роль службових частин мови, правильно вводить їх у речення,
- вільно замінює форму слова за вимогою тексту;
- володіє правилами написання слів кожної частини мови;
- знає граматичні та експресивні варіанти форм слова і використовує
їх відповідно до стилістичної мети;
- правильно пише прийменники, складені сполучники: помічає і виправляє помилки в їх написанні;
- використовує сполучники у власних висловленнях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості й складні речення.
Міжпредметні зв’язки. З українською та світовою літературою, з історією
України, з теорією і практикою образотворчого мистецтва, з українознавством.

МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ
(28 год.)


з/п
К-ть
год.
Зміст навчального
Матеріалу
Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учня

1

2
Відомості про мовлення
Основні поняття мовлення і спілкування. Вимоги до культури мовлення: змістовність, логічна послідовність, правильність, ба- гатство мовних засобів, точність, доречність, виразність. Складні випадки слововживання.
Учень (учениця):
- удосконалює вміння сприймати усне та писемне мовлення;
- користується різними способами засвоєння почутого і прочитаного;
- відтворює готові тексти (усно і письмово);
- створює монологічні висловлення різних стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;
- перевіряє результати мовленнєвої діяльності (коригує усне мовлення в процесі говоріння, враховуючи реакцію слухача);
- удосконалює написане, використовує
варіанти мовних засобів, дбає про достатність інформації;
- додержується норм українського мовленнєвого етикету.


Види робіт


2
8
Сприймання чужого мовлення
Аудіювання (слухання –
розуміння) текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення.
Різновиди аудіювання: ознайом- лювальне, вивчальне, критичне.
Аудіювання тематичних радіо-,
телепередач
на мистецькі,
морально-етичні, екологічні теми
(скеровується учителем);
рефератів однокласників на актуальні морально-етичні, про- фесійно-орієнтаційні, культурно- пізнавальні теми;
текстів (окремих розділів) наукової і науково-популярної лі- тератури з проблем стилістики морфологічних ресурсів укра-
їнської мови.
Читання
мовчки
текстів діалогічного
і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення.
Різновиди читання: ознайомлю- альне, вивчальне, переглядове).
Читання мовчки:
текстів на суспільно-політич- ну та соціальну тематику
(вивчальне);
текстів екологічної та релі- гійно-моральної тематики (озна-
йомлювальне);
текстів навчальних посібників
(―додаткової літератури‖) з проб- лем культури мовлення
(переглядове);
текстів відповідно до їх жанрів і експресивних особ- ливостей (передання колориту мовлення).

Учень (учениця):
- розуміє фактичний зміст почутого висловлення, адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення;
- користується різними видами аудію- вання;
- визначає власне ставлення до змісту;
- формулює висновки щодо сприйня- того;
- визначає причинно-наслідкові зв’язки, виражально-зображувальні засоби в складніших, порівняно з попередніми класами, прослуханих текстах;
- оцінює почуте висловлення з погляду змісту, форми, задуму і мовного оформлення.



Учень (учениця):
- володіє навичками якісного читання мовчки;
- має належний темп читання текстів відповідних стилів і жанрів;
- розуміє зміст, особливості структури і мовного оформлення тексту;
- користується всіма видами читання
(ознайомлювальним, вивчальним, пере- лядовим);
- ставить самостійнезапитання під час читання;
-
оцінює прочитане, висловлюючи власну думку.


3

8
Відтворення готового тексту
Виразне читання вголос текстів різних типів, стилів, жанрів мовлення.
Вибіркове читання текстів з молодіжної преси (за вибором учнів) з наступним колективним обговоренням.

Учень (учениця):
- виразно читає вголос знайомі і не- знайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення відповідно до орфо- епічних та інтонаційних норм, вира- жаючи за допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, колориту тексту, мовного оформлення, авторський задум;
- оцінює прочитаний уголос текст з погляду його змісту, форми, задуму і

Перекази
(навчальні й контрольні).
Говоріння.
Стислі
перекази
текстів наукового і художнього стилів із творчим завданням.
Докладний
переказ тексту публіцистичного стилю із твор- чим завданням (висловленням власного ставлення до подій, героїв та ін.).

Письмо.
Слуховий диктант з коментуван- ням складних випадків орфограм- фії.
Вибіркові
перекази
текстів наукового і художнього стилів з творчим завданням.
Стислий переказ науково-попу- лярного (публіцистичного) тексту з творчим завданням, що перед- бачає висловлення учнем свого бачення проблеми (ситуації).
Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух.
Конспект прочитаного (худож- нього твору, публіцистичної та науково-популярної статей).
Тематичні
виписки,
план
(складний), тези.
Переказ-переклад.
Переклад з румунської мови українською наукової статті
(фрагмента). мовного оформлення.



Учень (учениця):
- переказує стисло (докладно) прослу- ханий або прочитаний текст художньо- го, наукового чи публіцистичного стилів мовлення, підпорядковуючи висловлен- ня темі та основній думці, ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особли- востей та авторського задуму;
- записує слуховий диктант, коментує складні випадки орфографії;
- може переказати науково-популярний текст, продовжити його і висловити своє бачення проблеми;
-
може схарактеризувати стильові ознаки тексту, визначити його основну думку, прокоментувати стилістичні засоби виразності.
- складає конспект, тези почутого і прочитаного, робить тематичні виписки на основі виділення найважливішої, суттєвої інформації із дотриманням вимог до цього виду робіт;
- оцінює текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;
- редагує написане з урахуванням вимог до мовлення;
- перекладає з румунської мови тексти наукового стилю, здійснює переказ- переклад.

4

10
Створення власних висловлень
Діалогічне мовлення
Діалог
(полілог) як форма спілкування двох (або більшої кількості) людей відповідно до запропонованої ситуації, самостійне визначення теми і змісту бесіди.








Учень (учениця):
- самостійно визначає тему бесіди та її зміст;
- добирає цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі з власного життєвого досвіду;
- висловлює особисту позицію щодо те- ми, яка обговорюється, змінює свою думку в разі незаперечних аргументів опонента;
- надає репліки в діалозі, якщо вони не тавтологічні;
- імпровізує мовлення;
- користується внутрішнім мовленням;





Монологічне мовлення

Говоріння.
Усний твір за прочитаною поза програмою художньою (науково- популярною) книгою, тема якої актуальна для формування осо- бистості учня.
Усний
твір-роздум у публіцистичному стилі на теми охорони довкілля, збереження генетичної пам’яті, охорони
історичних пам’яток тощо.
Виступ з доповіддю про культуру мовлення сучасної молоді
(проблеми культури мовлення в сучасному світі).

Виступ на зборах, семінарах, прес-конференціях
(підготовлений і не підготовлений заздалегідь).
Письмо.
Відгук про твір мистецтва.
Стаття в газету на морально- етичну тему.
Твір (за складним планом) у публіцистичному стилі на теми особистої і суспільної моралі.
Бібліографія. Анотація.


Ділові папери.
Автобіографія. Резюме. Характер- ристика. Заява (проста і складна).
- здатний інформаційно та оцінно пере- давати мовлення іншої особи;
- дотримується норм української літе- ратурної мови.
Учень (учениця):
- складає текст усного твору за прочи- таною художньою (науково-популяр- ною) книгою;
- творить усний роздум у публіцист- тичному стилі на запропоновану вчителем тему;
- виступає з доповіддю про актуальні проблеми молодіжного життя (культури, місця в суспільстві, стосунків з однолітками тощо);
- готує і виголошує виступи на зборах, семінарах, прес-конференціях;
- складає відгук про твір мистецтва, статтю в газету, бібліографію, анотацію, підпорядковуючи висловлення темі та основній думці, будуючи їх в логічній послідовності за самостійно складеним простим або складним планами, добира- ючи мовні засоби відповідно до задуму висловлення, стилю та жанру мовлення;
- сприймає завдання вчителя ознайом- митися з тією чи іншою темою як важливий засіб формування багато- гранної особистості;
- робить відповідні узагальнення і висновки;
- додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;
- редагує написане згідно з вимогами до мовлення;
-
складає тексти заяви, резюме, автобіографії, характеристики;
- поєднує, відшуковує, вилучає, розуміє і опрацьовує в заданому аспекті необ- хідну інформацію в текстах (спираю- чись на опорні слова, поняття);
- використовує іншомовні поняття - для зіставлення або автоматично;
- має навички використання універсаль- них (стереотипних для певної ситуації спілкування) висловлень;


Міжпредметні зв’язки. З українською та світовою літературою, з історією
України, з теорією і практикою образотворчого мистецтва, з українознавством.


СОЦІОКУЛЬТУРНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ
Орієнтовний зміст навчального матеріалу
Орієнтовні
вимоги до вмінь
Сфери
відношень


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал