Професійно-технічна освіта України



Сторінка2/11
Дата конвертації14.12.2016
Розмір2.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Пільги та грошова допомога інвалідам під час навчання.

Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» визначено право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальний захист інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів шляхом встановлення державної соціальної допомоги у відсотках від прожиткового мінімуму.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до вищевказаного Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», призначається за вибором інваліда з дитинства один із видів допомоги або пенсія. При цьому, якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. Державна соціальна допомога призначається і виплачується у повному розмірі органами праці та соціального захисту населення з дня звернення за її призначенням.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства 1 групи призначається у розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Надбавка на догляд за інвалідом з дитинства 1 групи, встановлюється в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Для інвалідів з дитинства 11 та 111 груп розмір цієї допомоги становить 80 і 60 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Державна соціальна допомога на дітей-інвалідів віком до 18 років призначається у розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, до державної соціальної допомоги дітям-інвалідам може бути призначена надбавка на догляд.

Дітям-інвалідам, які перебувають на повному державному утриманні, державна соціальна допомога виплачується у розмірі 50 % призначеної суми та перераховується на їх особисті рахунки в банку. Інші 50 % перераховуються на рахунок установи (закладу) за місцем перебування дитини. Дітям-інвалідам із числа сиріт за період перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі та перераховується на їх особисті рахунки в банку.

У 2010 році розміри державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам виходять із прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність та дітей відповідного року, як передбачено статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».

Так, розмір державної соціальної допомоги (з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.08 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян») з 01.05.2010 становить:

1. Для інвалідів з дитинства 1 групи – 1059 грн.;

2. Для інвалідів з дитинства 11 та 111 груп – 706 грн.;

3. Для інвалідів з дитинства 11 та 111 груп з надбавкою на догляд – 706 грн.

Згідно з Порядком надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.07 № 80, органи праці та соціального захисту населення можуть направляти інвалідів для проходження професійного навчання до центрів професійної реабілітації інвалідів. За роз'ясненнями щодо проходження професійної реабілітації необхідно звертатися до органу праці та соціального захисту населення.

Відповідно до законів України „Про зайнятість населення", „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на органи державної служби зайнятості покладено функції сприяння у працевлаштуванні інвалідів шляхом підбору підходящої роботи, підвищення їх професійного рівня та кваліфікації (у тому числі за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів). За роз'ясненнями щодо проходження професійної підготовки (перепідготовки) за робітничими професіями та підвищення кваліфікації необхідно звертатися до центру зайнятості за місцем реєстрації проживання.



    1. Право на працю та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Невід'ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю.

Право інвалідів на працю встановлено законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення", які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. У Законі України "Про зайнятість" і Кодексі про працю визначаються загальні засади зайнятості та працевлаштування населення.

У Законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів" в розд. IV висвітлюється порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів. У ст. 17 зазначається, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (в об'єднаннях), в установах і організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Держава захищає інвалідів від різних форм дискримінації. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я. Для дітей, молодших 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Час, витрачений дитиною за згодою власника або уповноваженого ним органу на професійну підготовку в межах встановленого законодавством робочого часу, зараховується як робочий час.

Забороняється залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час. ( Частина четверта статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005 )

Діти приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду за наявності письмового медичного висновку про відсутність протипоказань для участі у трудовій діяльності та в подальшому до досягнення 21 року щорічно підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

Участь у трудовій діяльності дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць.

З метою захисту своїх трудових прав діти, які працюють, можуть створювати професійні спілки або вступати до існуючих професійних спілок у порядку, встановленому законодавством України.

Державний контроль і нагляд за додержанням трудових прав дитини забезпечується в порядку, встановленому законодавством України.

Ст. 18 визначає органи влади, які здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю і несуть відповідальність за виконання законодавства. Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, його професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності й господарювання, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

У ст.19 і 20 визначається норматив робочих місць для інвалідів. Для підприємств (об'єднань), установ та організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працівників, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Підприємства (об'єднання), установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працівників-інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки інвалідів за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів" від 27.12.2006 N 1836 інваліди, які зареєстровані в державній службі зайнятості як безробітні та відповідно до законодавства не мають права на допомогу по безробіттю, мають право на професійну підготовку за робітничими професіями, підвищення кваліфікації та перепідготовку за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Професійне навчання інвалідів може проводитись в разі:

- неможливості підібрати роботу через відсутність у інваліда необхідної кваліфікації;

- необхідності змінити кваліфікацію в зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійним навичкам інваліда;

- втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією;

- відсутності професії;

- необхідності підібрати роботу інваліду відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії.

Фінансування витрат на навчання Заявника за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів, зазвичай, здійснюється один раз для здобуття Заявником одного освітньо-кваліфікаційного рівня в межах одного освітнього рівня (професійно-технічна освіта, базова вища освіта та повна вища освіта) або здобуття професійних навичок та знань при навчанні на підготовчих курсах

Важливою віхою у забезпеченні прав інвалідів у сфері працевлаштування є Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 роки, яку затверджено Указом Президента України від 13 липня 2001 р. № 519/2001. Програму прийнято з метою посилення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, створення сприятливих соціально-економічних, медичних, організаційних та правових умов для реалізації ними прав на освіту, професійну орієнтацію та добровільну посильну працю.

Метою програми є створення сприятливих соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних та правових умов і гарантій для реалізації прав осіб з обмеженими фізичними можливостями на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, добровільну посильну працю.

Основними завданнями програми є забезпечення:

· реалізації державної політики у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, сприяння їх широкій інтеграції у суспільство;

· реалізації особами з обмеженими фізичними можливостями їх конституційних прав на професійну орієнтацію та навчання, освіту, зайнятість;

· розроблення економічного та організаційно-правового механізму створення нових і збереження існуючих робочих місць для зазначених осіб;

· створення сприятливих умов для співпраці громадських організацій інвалідів з роботодавцями, профспілками, органами виконавчої влади у сфері професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;

· розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями у сільській місцевості.

В нашому училищі випускники з групи дітей з особливими потребами мають право на працевлаштування і гарантовано забезпечуються роботою. Зокрема, училище співпрацює з такими роботодавцями як «Житлово-комунальне підприємство», «Рембуд-Н», Цегляний завод», санаторій «Гусарське урочище». За останні три роки дванадцять випускників з будівельною спеціальністю влаштувались на роботу.

Професійна діяльність інвалідів здійснюється у звичайному (незахищеному) соціальному середовищі, яке мінімально або зовсім не пристосоване до обмежень у життєдіяльності; у спеціальному соціальному середовищі (захищеному), яке пристосоване до потреб інваліда та обмежень у життєдіяльності. За кордоном існує також транзитна (перехідна від спеціального до звичайного середовища) професійна фаза (період, етап), яка сприяє ефективній інтеграції осіб з особливими потребами у реальний трудовий ринок.

Соціальна реабілітація інвалідів — це система заходів, орієнтованих на поліпшення життєдіяльності інвалідів, відновлення їх соціального статусу, досягнення матеріальної незалежності та всебічної інтеграції у суспільство. Принципи соціальної роботи з людьми, які мають обмежені можливості передбачають: ранній початок здійснення реабілітаційних заходів; безперервність і поетапність проведення соціальної роботи; комплексний характер реабілітаційних програм з урахуванням медичних, педагогічних, психологічних, професійних, соціально-побутових, технічних аспектів; індивідуальний підхід до визначення характеру і спрямованості реабілітаційних заходів, що ґрунтується на координації роботи спеціалістів різного профілю (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників, логопедів, терапевтів, реабілітологів, техніків із протезування, спеціалістів із профорієнтації). Програми реабілітації передбачають індивідуальну допомогу інвалідам для підтримання спроможності вести повноцінне соціальне життя: умови обслуговування і засоби, які б гарантували як фізичну, так і психологічну незалежність.

Коли хтось говорить про своє бажання бути незалежним, то співрозмовник (як правило) іронічно з'ясовує, від кого цей "хтось" хоче не залежати. Від грошей? - Неможливо, так само як і від суспільства. Різні організації нерідко виступають із гаслами незалежності для інвалідів, пропонуючи нові способи інтеграції в суспільство, можливості для освіти і працевлаштування. В цьому випадку незалежність, як мета, визначена. Однак це не можна назвати незалежністю від суспільства або грошей, як хтось собі уявляє. Скоріше, це незалежність інваліда від своєї інвалідності. Тобто право на рівні можливості з усіма для життя у світі людей.


  1. Робота соціально-психологічної служби в професійно-технічному училищі №40.

На сьогоднішній день в училищі навчаються 13 дітей-інвалідів та 34 учня з особливими потребами. З перших днів навчання ведеться спостереження соціального педагога та практичного психолога. Проводиться соціально необхідна робота щодо організації спілкування дітей та дорослих. Головне – правильно її організувати. Ці діти не повинні вирізнятися з учнів колективу. Вони мають рівні права. Майстри виробничого навчання, класні керівники, вихователі створюють такі умови, що вони забувають про свої вади, тобто, не акцентують увагу на тому, що їх можливості обмежені.

Кожна дитина повинна повірити в себе, в свій талант. А ми, дорослі , повинні їй в цьому допомогти : залучити дитину до гурткової та суспільно – корисної роботи.

Останнім часом збільшилась кількість дітей із низькою самооцінкою, високим рівнем тривожності та агресії, які внаслідок внутрішньої тривоги викликають агресію як захисний механізм. Діти не вміють налагоджувати стосунки з однолітками, не вміють вирішувати конфлікти словами. Проводяться тренінгові заняття на зняття цих показників. Постійно проводяться бесіди щодо подолання конфліктів між однолітками. Ці діти будь-якими вчинками привертають до себе увагу, їм просто необхідна особлива увага. Тому роль соціального педагога та психолога в роботі з цією категорією дітей – величезна. Насамперед, допомогти зрозуміти цінність життя, визначити своє місце в ньому, виховувати шанобливе ставлення, любов до життя. З цими учнями постійно проводяться індивідуальні та групові консультації, психологічні ігри, тренінгові заняття. Наприклад: “Знати, щоб жити”, “Вибір у твоєму житті”, “Життя – дар Божий”, “Мій вибір – життя без цигарки”. Вони повинні сприяти розумінню важливості ролі особистої відповідальності при прийнятті рішень, навчити дітей прийомів раціонального використання часу, формувати прагнення до успіху, розширити зняння про чистоту і здоров`я, попередити про шкідливість алкоголю, куріння, наркоманії.

В навчальному закладі діти – інваліди та діти з особливими потребами соціально захищенні. Для них створенні належні умови щодо навчання , проживання та харчування.

Медичний працівник стежить за станом здоров я кожної дитини. Двічі на рік діти – інваліди проходять медичне обстеження , влітку оздоровлюються в таборах відпочинку. Згідно графіку проходять перекомісію МСЕКу.

Кожна дитина залучена до гурткової роботи. Саме там вони розкривають свої здібності. Так Волошкова Наталя , учениця 07 групи , завжди знаходить собі улюблену справу. Дівчинка вміє гарно вишивати , малювати. Захоплюється виробами орігамі. В навчальному закладі було організовано виставку робіт юної майстрині. Та Наталка на цьому не зупиняється , вона вміє ще гарно співати. Завжди активний учасник художньої самодіяльності. На уроках виробничого навчання майстер також відмічає Наталку за її уміння правильно виконувати мулярні та штукатурні роботи. Ось так вміє самоудосконалюватися людина – інвалід не зважаючи на свої вади.

Учень 99 групи Рогожкін Роман має гарні артистисті здібності , приймає активну участь в художній самодіяльності училища. На концертах зачаровує всіх присутніх своїм співом.Роман ніколи не нудьгує , завжди в оточені друзів.

Не можна не згадати про лідера учнівського самоврядування, члена ради гуртожитка, старосту групи, Пузирка Андрія. Він активний учасник волонтерського руху. Після закінчення навчання в ПТУ №40 мріє далі навчатися в будівельному технікумі.

А Захаренко Андрій дуже захоплюється своєю професією «муляр;штукатур».В майбутньому мріє стати справжнім професіоналом. У вільний час любить доглядати квіти та займатися спортом.

Кожен із них – це індивідуальність… Ці діти живуть своїми мріями , мають свій внутрішній світ, свої бачення в майбутнє. А нам , дорослим, лише потрібно бути поруч і допомагати їм у скрутну хвилину. Ми повинні завжди пам ятати , що людина – це найвища соціальна цінність . Потрібно поважати одне одного.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ VEР – ресурсів

1. Закон про професійно-технічну освіту (ВВР), 1998 р. № 32, ст.215

2. «Про пільги для інвалідів та дітей-інвалідів щодо отримання ними освіти»:

Закон України ст. 22 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

3. Інформація фонду соціального захисту інвалідів для Федерації профспілок України.

4. Наказ Міністерства освіти і науки України від 06.06.2006 р. № 441

«Про затвердження Типових правил прийому допрофесійно-технічних навчальних закладів України».

5. Роз’яснення вимог законодавства України стосовно професійного навчання інвалідів від 12.08.2009р.

6. Інформація для інвалідів з дитинства. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам».

7. Нові державні стандарти професійно-технічної освіти. Наказ «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні».

8. Закон України, розділ ІV «Дитина і суспільство».

9. Крикунов Ю.В. «Актуальні проблеми навчання і перекваліфікації людей з особливими потребами».

К. Університет «Україна» 2004 р. ст.448.


Із досвіду роботи практичного психолога з дітьми з особливими потребами

Орлова В.А. – практичний психолог

Кіровоградського вищого професійного училища № 4


  1. Вступ

За даними Організації Об’єднаних Націй, в світі нараховується приблизно 450 мільйонів людей з особливими потребами і близько 200 мільйонів з них - діти.

Останнім часом у нашій країні відзначається значне збільшення числа дітей-інвалідів. В Україні за останні 20 років рівень інвалідності з дитинства збільшився приблизно у 3,6 рази. Основними причинами збільшення числа дітей-інвалідів є внутрішні (генетичні аномалії, спадкові хвороби, вроджені вади, причинами яких можуть бути погіршення умов життя, які негативно починають діяти вже в період розвитку плоду; погіршення умов праці жінок; погіршення екологічної обстановки) та зовнішні (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психічні, несприятливі умови життєдіяльності).

Україна працює над вирішенням проблем дітей з особливим потребами шляхом реалізації державної політики щодо забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на здобуття якісної освіти, інтеграції їх у суспільство. Результатом чого стало затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання. Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини (Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права інвалідів, про права дитини), Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами.

Вивчення і аналіз соціально-психологічних проблем дітей-інвалідів, розробка програми психологічної допомоги – одна з актуальних проблем психологічної служби в закладі освіти, яка вирішується і в нашому навчальному закладі.

Ми пропонуємо методичні рекомендації, які стануть в нагоді практичним психологам, соціальним педагогам, методистам, заступникам директорів з виховної роботи, членам Ради учнівського самоврядування та іншим педагогічним працівникам.


  1. Психологічні особливості дітей з особливими потребами

Суть особистісної проблеми дитини з особливими потребами полягає в її ізольованості від суспільства, в якому їй належить жити і рости.

Учні ВПУ №4, яким забезпечене інклюзивне навчання, належать до вікової категорії раннього юнацького віку — період у розвитку людини, що відповідає переходу від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Формування особистості на етапі ранньої юності визначається соціальною ситуацією розвитку - питання психологічної готовності юнаків та дівчат до самовизначення, особливості становлення їх самосвідомості, розвитку соціальних і пізнавальних мотивів тощо.

Аналіз вивчення вікових, індивідуальних особливостей розвитку особистості у ранній юності, психологічних новоутворень дає змогу виділити основні моменти цього віку:


  • особистісне самовизначення є основним новоутворенням ранньої юності, яке визначає всі інші види самовизначення юнаків та дівчат;

  • визначальну роль в особистісному самовизначенні на цьому етапі відіграє самосвідомість, що виступає основою побудови відношення особистості до себе та взаємодії з іншими людьми;

  • найважливішою психологічною умовою виникнення і розвитку самовизначення є ціннісні орієнтації;

  • становлення особистісного самовизначення відбувається внаслідок складної взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. Вплив соціальних факторів, насамперед специфіка соціокультурних умов життя, переломлюючись через комплекс психологічних особливостей (мотиви, інтереси, досвід тощо), проявляється в особливостях ставлення до себе, до власної діяльності, поведінки.

Результати досліджень з цієї проблематики свідчать про те, що на перший план у юнаків з особливими потребами виступають соціальні та емоційні труднощі в комунікації та взаємодії з близьким оточенням. Функціональні обмеження, насамперед ускладнюють процес спілкування інваліда і стоять на заваді задоволення багатьох базових потреб, — серед яких і потреба у прийнятті і потреба у коханні. Молодь з обмеженою дієздатністю відчуває труднощі у спілкуванні з однолітками, у неї практично немає можливості встановлювати близькі стосунки з партнером. Такі юнаки частіше, ніж їхні здорові однолітки, перебувають у стані фрустрованості актуальних потреб, тому більше потребують соціального визнання і частіше зорієнтовані на інтереси й цінності оточення. Вони хочуть бути "гарними для всіх" і задля цього готові підкорюватись, поступатись власними бажаннями та інтересами, приймати роль "жертви". Інвалідізація також значною мірою обмежує можливості професійного самовизначення молодої людини. Вони часто не в змозі реалізувати свій потенціал, що пов’язане з індивідуально-психологічними особливостями, наприклад, їм дуже складно проявляти свої лідерські якості у середовищі однолітків.

Аналіз співвідношення субшкал локусу контролю – «Я» та локусу контролю – «життя» вказує на те, що для юнаків з обмеженою дієздатністю значущим є зниження показників за шкалою локус контролю – «Я». Таке зниження характеризує досліджуваних як невпевнених у собі, неспроможних контролювати події власного життя і є показником зниження віри у власні можливості, що призводить до виникнення таких емоційних станів, як неврівноваженість, тривожність, підозрілість та агресивність. Невіра у власні сили щодо можливості досягнення поставленої мети стає на перешкоді формування навичок здійснювати життєвий вибір, приймати рішення, спираючись на власні цілі та уявлення про сенс буття.

Юнаки з обмеженою дієздатністю виявляють такі амбівалентні тенденції, як покірність та прагнення домінувати, що можна пояснити невпевненістю у собі, особливим ставленням до них оточення. Загалом у молоді з обмеженою дієздатністю переважають пасивні риси характеру: поступливість, довірливість, добросердечність, чуйність, конформні стратегії у спілкуванні.

Юнаки з обмеженою дієздатністю мають знижений показник загальної осмисленості життя, що може свідчити про невизначеність або відсутність цілей у майбутньому.

Дослідження моделі майбутнього дітей-інвалідів показали, що вона змінена порівняно з моделлю майбутнього здорових дітей. В 14-15 років 36% дітей з особливими потребами мріють про поліпшення здоров'я і всі 100% - про одержання конкретної професії. Але, в 15-16 років уявлення про майбутнє звужене - життя планується на 3 роки і тільки відносно роботи. Емоційне забарвлення майбутнього негативне. Діти не впевнені у своїх шансах. Модель майбутнього бідна, обмежена в змісті і часовій характеристиці, в емоційному плані вона негативна.

У структурі моделі майбутнього з'являються суперечливі моменти. З одного боку, бажане майбутнє компенсує обмеження реальних можливостей, має позитивне забарвлення і відображає захисний механізм від можливих невдач. З іншого боку, низький рівень задоволеності собою породжує внутрішньоособистісний конфлікт з подальшим формуванням різних неврозів, серйозно ускладнюються міжособистісні стосунки.

Невизначеність цілей поєднується з невдоволенням самореалізацією, результатом прожитого життя. Єдиним, що надає сенсу життя юнакам з особливими потребами, є власне процес життя, тобто його емоційна насиченість.

У кожній родині, яка має дитину з обмеженими можливостями життєдіяльності, існують свої особливості, свій психологічний клімат, який так чи інакше впливає на дитину , або сприяє його реабілітації, або ,навпаки, гальмує її.

Такий фактор, як включеність батька в виховання дитини-інваліда, значно впливає на її психологічне самопочуття. Внаслідок відсутності включеності батька в виховання, а також в силу інших причин, діти—інваліди часто відчувають дискомфорт в сімейних відносинах. Дитина—інвалід в таких сім'ях має подвійне навантаження: неприйняття суспільством і схильність до феномену відчуження у власній родині.

Отже, для юнаків з обмеженими можливостями соціально-психологічної адаптації характерними є невизначеність майбутнього та недостатньо розвинена здатність до рефлексії, яка допомагає усвідомити власне життя та виробити ціннісні орієнтири у майбутньому. Тому інтерес до життя виявляється тільки в емоційно насичених контактах з оточенням. Таке зміщення життєвих орієнтирів відбувається внаслідок незадоволеності потреб безпеки та захисту в колі сім'ї і фрустрованості потреби належності до референтної групи (відсутність або незадоволеність міжособистісними контактами).

Таким чином, суть психологічної реабілітації дітей-інвалідів передбачає зняття нервово-психічного напруження; корекцію самооцінки; розвиток психічних функцій - пам'яті, мислення, уяви, уваги; подолання пасивності; формування самостійності і відповідальності та активної життєвої позиції; подолання відчуженості і формування комунікативних навичок.

Методи психологічної реабілітації включають в себе бесіди, індивідуальні психологічні консультації, психологічну допомогу, рольові ігри, психологічні тренінги, групи психологічної взаємодопомоги і взаємної підтримки, як для дітей-інвалідів, так і для членів їх сімей.


  1. Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими потребами.

Психологічне забезпечення діяльності - складний, системний і комплексний процес, що включає в себе "сукупність заходів психолого-педагогічного впливу формуючого, розвиваючого і корекційної характеру на особистість і діяльність дитини".

Психологічне забезпечення - це використання в будь-якій практичній діяльності людини, у тому числі у сфері освіти, таких матеріалів і даних психологічної науки (теоретичних знань, методичного інструментарію, технологій розвитку особистості і т.д.), які дозволяють найбільш успішно досягати цілей виконуваної діяльності.

Психологічне забезпечення включає в себе наступні компоненти:

1) ретельне вивчення особистості учня з метою накопичення всебічної інформації про різні сторони його життя і навчання;

2) систематичне відстеження вже з перших хвилин перебування дитини в училищі його психічного розвитку та фізичного стану здоров'я в процесі навчання і зміни його соціально-психологічного статусу;

3) створення сприятливих соціальних, психологічних, педагогічних і медико-фізіологічних умов для успішного навчання дітей з особливими потребами.

Психологічний супровід ми розуміємо як цілісний і безперервний процес вивчення та аналізу, формування, розвитку і корекції всіх суб'єктів праці і життя, що потрапляють в "об'єктне поле діяльності психологічної служби або конкретного практичного психолога". Психологічний супровід починається з моменту першої появи людини в полі діяльності психологічної служби і триває протягом всього періоду її перебування в цьому полі.

Вихідним положенням для формування теорії і практики комплексного супроводу став для нас системно-орієнтаційний підхід, в логіці якого розвиток розуміється як вибір та освоєння суб'єктом розвитку тих або інших інновацій. В руслі цього підходу супровід трактується як допомога суб'єкту у формуванні орієнтаційного поля розвитку, відповідальність за дії, в якому несе сам суб'єкт. Виходячи з цього, даємо наступне визначення супроводу. Під супроводом розуміється система професійної діяльності різних фахівців по створенню умов для прийняття суб'єктом оптимальних рішень для розвитку особистості і успішного навчання в ситуаціях навчальної взаємодії.

Психологічний супровід включає не тільки створення оптимальних психолого-педагогічних ситуацій індивідуального розвитку всіх учасників освітнього процесу, але й психологічну допомогу розробки індивідуальної траєкторії освіти і розвитку дитини.

Успішно організований соціально-психологічний супровід відкриває перспективи особистісного зростання, допомагає дитині увійти в ту "зону розвитку", яка їй поки ще недоступна оскільки супровід - це особлива форма здійснення пролонгованої соціальної та психологічної допомоги, яка передбачає підтримку реакцій, процесів і станів особистості. На відміну від корекції супровід в нашій роботі передбачає не "виправлення недоліків і переробку", а пошук прихованих ресурсів розвитку особистості, опору на її власні можливості та створення на цій основі психологічних умов для відновлення конструктивних зв'язків зі світом, іншими людьми і самим собою. Сутнісною характеристикою психологічного супроводу є створення умов для переходу особистості до самодопомоги. Іншими словами можна сказати, що в процесі психологічного супроводу ми створюємо умови та надаємо необхідну і достатню підтримку для переходу дитини від позиції "Я не можу" до позиції "Я можу сам справлятися зі своїми труднощами".

Психолого-педагогічний супровід багатогранний процес. В будь-якому випадку, психолого-педагогічний супровід дітей з особливими потребами (в межах роботи психологічної служби нашого навчального закладу) включає роботу психолога безпосередньо з дітьми з особливими потребами, з батьками дітей з особливими потребами та роботу з педагогічним колективом з даної проблематики.



    1. Робота психолога з дітьми з особливими потребами.

Робота психолога з дітьми з особливими потребами охоплює велике коло проблем:

  • низька самооцінка, невпевненість в собі;

  • тривожність, наявність страхів;

  • труднощі процесу комунікації;

  • нестабільність психоемоційного стану;

  • розбалансування саморегуляції;

  • дезадаптація;

  • почуття залежності від оточуючих;

  • почуття безнадійності, приреченості та ін.

Психологічне дослідження властивостей особистості здійснюється шляхом діагностичної роботи за допомогою відповідних психодіагностичних методик. Вона передбачає перший діагностичний зріз, мета якого виявити рівень розвитку досліджуваної властивості особистості, та другий діагностичний зріз, який показує ефективність корекційної роботи. Для дослідження властивості особистості підбирається мінімум три психодіагностичні методики, що використовуються як під час першого, так і під час другого діагностичних зрізів.

В межах діагностичної роботи психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами ми використовуємо наступні психодіагностичні методики:



№ з/п

Досліджувана властивість

Психодіагностичні методики

1.

Самооцінка, невпевненість в собі

  • Тест «Самооцінка особистості»

  • Тест «Самооцінка учня-першокурсника»

  • Методика М. Куна

  • Методика Будассі С.А.

  • Методика Дембо-Рубінштейна

2.

Тривожність, наявність страхів

  • Методика дослідження тривожності Спілбергера

  • Методика «Шкала тривожності» - модифікація шкали соціально-ситуаційної тривожності О. Кондака

  • Методика вивчення рівня тривожності Тейлора

3.

Мотивація

  • Дослідження мотивації досягнення (А. Мехрабіан)

  • Проективна методика мотивації досягнення успіху та уникнення невдач

(Хекхаузен Х.)

  • Тест-опитувальник мотивації афіліації (А. Мехрабіан)

  • Методика діагностики особистості на мотивацію до успіху (Т. Елерс)

4.

Міжособистісні стосунки, взаємодія

  • Методика діагностики міжособистісних відносин

Т. Лірі

  • Опитувальник «Роль індивіда в групі»(Кирилюк, Величко, Карпиєвичі)

  • Методика дослідження проблеми та області взаємодії (Р. Бейлз)

5.

Психоемоційний стан

  • Опитувальник САН

  • Шкала кольорового діапазону Лутошкіна

  • Шкала зниженого настрою - субдепресії

6.

Депресивний стан, невротизація

  • Діагностика рівня невротизації Л. І. Вассермана

  • Експрес діагностика невроза

К. Хека і Х. Хесса

  • Диференційна діагностика депресивних станів

В.А. Жмурова

7.

Самосвідомість

  • Шкала Я-концепції Теннессі

  • Контрольні списки П. Гоха

  • Шкала Я-концепції Пірса-Харріса

  • Методика дослідження «Незакінчені речення» Сакса і Леві

8.

Дезадаптація

  • Методика діагностики дезадаптації «Карта спостережень Д. Скотта»

  • Вивчення особистісної орієнтованості учня

(А.В. Фурман)

  • Тест нервово-психічної адаптації

9.

Ціннісні орієнтації

  • Методика діагностики стану задоволення основних потреб («Косинка»)

  • Методика діагностики спрямованості особистості

Б. Басса

  • Методика «Ціннісні орієнтації М. Рокіча»

10.

Фрустрація, агресивність

  • Діагностика самооцінки психічних станів по Г. Айзенку

  • Методика діагностики показників і форм агресії

А. Басса і А. Даркі

  • Тест фрустрації С. Розенцвейга

Корекційний напрямок роботи психолога включає в себе систему заходів, які спрямовані на корекцію особистісних проявів поведінки та розвиток особистості клієнта за допомогою спеціальних засобів психологічної корекції (індивідуальні корекційні заняття, тренінги, ділові ігри).

При роботі з дітьми з особливими потребами в рамках групової роботи з метою корекції поведінки та особистісних проявів ми використовуємо тренінги наступної тематики:



  • тренінг спілкування;

  • тренінг ефективної соціальної взаємодії;

  • тренінг підвищення впевненості в собі;

  • тренінг зниження тривожності та подолання страхів;

  • тренінг розвитку навичок емоційної саморегуляції;

  • тренінг креативності;

  • тренінг асертивності;

  • тренінг самоствердження;

  • тренінг особистісного росту та ін.

Індивідуальні корекційні заняття проводяться індивідуально з дитиною з особливими потребами і являють собою сукупність технік та вправ, які спрямовані на корекцію поведінки та особистості дитини. Тематика роботи лежить в межах кола проблем дітей з особливими потребами.

Консультаційна робота здійснюється в межах індивідуальних консультацій з дітьми-інвалідами з метою вирішення особистісних проблем.

Психологічна просвіта передбачає проведення заходів та виступи перед учнями з певної проблематики. Діти з особливими потребами приймають участь в заходах просвітницького характеру разом з іншими учнями нашого навчального закладу.


    1. Робота психолога з батьками дітей з особливими потребами.

Для того, щоб взаємодія з сім’єю була результативною, психолог ВПУ №4 вивчає сім’ю учня, і на цій підставі планує свою діяльність та будує модель взаємодії з сім’єю.

Психодіагностична робота з батьками дітей з особливими потребами спрямована на вивчення сім’ї, а саме особливостей виховання, стилю виховання, батьківського ставлення до дитини, батьківських установок на розвиток особистості дитини та інше.

Існуючі методики діагностики батьківсько-дитячих відносин поділяють на дві групи: одні досліджують міжособистісні відносини в системі «батьки дитина» очима батьків, інші – очима дитини.

Методика дослідження міжособистісних відносин у системі «батьки-дитина» очима батьків дозволяють виявити такі особливості сімейного виховання:



  • батьківські установки та реакції;

  • відношення батьків до дитини і життя в сім’ї;

  • причини відхилень у сімейному вихованні;

  • типи виховання;

  • рівень батьківської компетентності тощо.

Ці аспекти взаємин батьків та дітей ми досліджуємо за допомогою наступних методик:

  • тест «Батьківсько-дитячі відносини» (PARI);

  • тест-опитувальник аналізу сімейного виховання і профілактики порушень виховання (ACB), призначений для вивчення порушень у житті сім’ї та причин відхилень у сімейному вихованні;

  • тест-опитувальник батьківського ставлення (ОБС) являє собою психодіагностичний інструментарій, орієнтований на виявлення батьківського відношення в осіб, що звертаються за психологічною допомогою з питання виховання дітей і спілкування з ними;

  • методика «Особливості вашого виховання»;

  • тест «Виховання дітей»;

  • тест-опитувальник «Стиль виховання»;

  • тест «Глава сім’ї»;

  • тест «Чи вмієте ви виховувати дітей»;

  • опитувальник для дослідження емоційного боку дитячо-батьківської взаємодії (Є.І. Захарова);

  • анкетування з метою виявлення виховних можливостей батьків, правильності тону у взаєминах з дітьми та інше.

Серед методик дослідження міжособистісних відносин у системі «батьки-дитина» очима дитини найбільш часто використовуємо:

  • графічний тест «Малюнок сім’ї», який широко використовується в численних дослідженнях міжособистісних відносин і практичних розробок завдяки простоті процедури проведення і точності показників, які отримуються в результаті роботи;

  • проективна методика Р. Жиля, яка досліджує міжособистісні відносини дитини і її сприйняття внутрішньо сімейних відносин;

  • методика А.Г. Лідерса та І. Анісімової «Діагностика емоційних відносин у сім’ї».

Вивчення сім’ї відбувається також шляхом відвідування сімей, результатом чого є заповнення карти відвідування сім’ї.

Іншим напрямком роботи з батьками є консультаційна робота, яка може здійснюватися як в індивідуальній, так і в груповій формі. Запити батьків дітей з особливими потребами можна віднести до кількох основних груп:



  • проблеми, пов’язані з вихованням дітей;

  • проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчанні;

  • інтерес батьків до наявних у дитини особливостей та здібностей;

  • особистісні проблеми дітей, міжособистісна взаємодія в сім’ї та найближчому оточенні.

Психокорекційна робота з батьками дітей-інвалідів здійснюється у вигляді тренінгів та ділових ігор.

Психологічна просвіта реалізується під час:



  • загально училищних та класних зборів з психологічних проблем (тематика - «Психологічні аспекти сімейного виховання», «Батьківське ставлення до дитини», «Формування в учнів адекватної позитивної самооцінки», «Батьківські збори запитань і відповідей»)

  • науково-практичних конференцій, що дозволяють ознайомити з новинками в педагогічній і психологічній літературі,

  • психологічних лекторіїв для сімей з дітьми з особливими потребами.

На будь-якому етапі роботи психолога з батьками надаються практичні рекомендації у вигляді своєрідних пам’яток з актуальних проблем виховання дітей, в тому числі дітей з особливими потребами:

  • Пам’ятка для батьків дітей з особливими потребами;

  • Пам’ятка «Як спілкуватися з дитиною»;

  • Пам’ятка «Як почути свою дитину»;

  • Пам’ятка «Що треба пам’ятати батькам дитини, яка зростає»;

  • Пам’ятка «Як ви виховуєте своїх дітей»;

  • Пам’ятка «Сімейні заборони та секрети»;

  • Пам’ятка «Покарання. Подумай навіщо?»;

  • Пам’ятка «Як не потрібно карати і сварити»;

  • Пам’ятка «Як не потрібно хвалити»;

  • Пам’ятка «Правила культури поведінки і взаємин у сім’ї».

Важливою формою роботи психолога з батьками дітей-інвалідів є групи взаємодопомоги і взаємної підтримки батьків дітей з особливими потребами.

Група взаємодопомоги - це колектив людей, об'єднаних загальною життєвою проблемою або ситуацією.

Завдання груп взаємної підтримки батьків дітей-інвалідів:

* прийняття об'єктивно існуючих обмежень, розвиток вміння повноцінно жити з урахуванням обмежень цих дітей;

* визначення своїх особистісних кордонів в процесі виховання дітей-інвалідів;

* навчання прийняття особливого стану своєї дитини, як наслідок, зайняття відповідної позиції у вихованні.

На кожному занятті групи психологічної підтримки ведеться робота з принципами психологічного зцілення, що лежать в основі однойменної методики, розробленої Джампольскі. Використання цих принципів дає можливість членам групи переорієнтувати свою розумову діяльність на душевне здоров'я.

Принципи психологічного зцілення:

1. Суть нашого буття - любов.

2. Здоров'я - це внутрішній спокій. Зцілення - це позбавлення від страху.

3. Давати - означає отримувати.

4. Ми можемо залишити минуле в минулому і не жити майбутнім.

5. Існує тільки ця мить, і вона призначена для того, щоб віддавати.

6. Ми можемо навчитися любити себе і оточуючих швидше шляхом вибачення, ніж засудження.

7. Замість того, щоб шукати всюди недоліки, ми можемо шукати у всьому любов.

8. Ми можемо вибрати внутрішній спокій для себе, незважаючи на все, що відбувається навколо нас.

9. Ми учні та вчителі одночасно.

10. Ми можемо сприймати життя як ціле, а не як окремі епізоди.

11. Так як любов вічна, то на смерть не обов’язково дивитися зі страхом.

12. Ми завжди можемо сприймати себе і оточуючих, як таких, що пропонують любов і благають про допомогу.

Психічне і фізичне здоров’я людини найсильнішим чином залежить від його настрою та душевного стану. Почуття власної гідності, відповідальності за своє життя та життя своєї дитини, відчуття своєї здатності досягати цілей допомагають людині легше долати неминучі життєві труднощі. У цих групах люди, які об’єднані спільною турботою, можуть обмінюватися досвідом, інформацією, емоційною підтримкою і ресурсами. У групі виникає величезний потенціал взаєморозуміння і довіри, що допомагає людям розкриватися, відчувати, що вони не самотні і усвідомлювати свою силу.


    1. Робота психолога з педагогічним колективом в межах психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами.

З метою вивчення ставлення педагогічних працівників до питання професійно-технічної освіти та соціальної адаптації дітей з особливими потребами ми використовуємо анкетування з даної тематики.

Консультаційна робота реалізується у вигляді індивідуальних та групових психолого-педагогічних консультацій з педагогічними працівниками за такою тематикою:

- психологічні особливості навчання дітей з особливими потребами,

- ставлення до проблеми інвалідності з боку дитини та педагогічного працівника,

- врахування індивідуальних психологічних особливостей дітей з особливими потребами в процесі виховання та інше.

Корекційна та розвивальна робота втілюється у формі тренінгів та ділових ігор, які спрямовані на особистісний ріст педагогів та розвиток вміння працювати з різними категоріями учнів, в тому числі з дітьми з особливими потребами.

Психологічна просвіта передбачає виступи на науково-практичних конференціях, педагогічних нарадах та читаннях, психологічних лекторіях з питань роботи з дітьми з особливими потребами.

На будь-якому етапі роботи психолога з педагогічними працівниками передбачається надання практичних рекомендацій у вигляді своєрідних пам’яток з актуальних проблем навчання та виховання дітей, в тому числі дітей з особливими потребами.



Памятка педагогу для успішної роботи з учнями, що мають особливі потреби.

Педагогічний працівник повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками, зокрема:

- Ознайомитись з анамнезом учня, мати знання про основні види порушень психофізичного розвитку дитини, їх вплив на навчання і розвиток.

- Вивчити стан уваги, рівень пізнавальних можливостей, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

- В роботі з дитиною враховувати стан зору, слуху, особливості моторики та загального розвитку учня.

- Бути добре ознайомленим з приладами та пристроями, якими користується учень, вміти перевіряти справність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів.

- Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами.

- Зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків.

- Застосовувати принципи і стратегії колективної командної роботи.

- Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток.

- Уміти адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей.

- Створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формування колективу.

- Формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навички адаптації.

- Ставитися з повагою до дітей та батьків.



  1. Співпраця з Радою учнівського самоврядування в межах соціальної адаптації в громадському суспільстві та професійному соціумі дітей з особливими потребами.

Суспільство має підходити до вирішення проблеми "інвалід-особистість" не з позиції жалості до явища поза суспільством, а з позиції співдружності, співучасті, сприяння, співтворчості. У дітей-інвалідів повинні бути рівні можливості в отриманні освіти, повноцінного розвитку, можливості (не тільки на законодавчому рівні, але і на практичному) спробувати себе у всіх сферах діяльності, включаючи творчість, мати можливість вибору реалізації власних потенцій.

Інвалідність сама по собі не є психологічною проблемою. Проблемою є процес соціальної та психологічної адаптації людини. Під соціальною адаптацією ми розуміємо здатність мирно співіснувати з людьми, вміння ставити цілі і досягати їх, вирішувати поточні побутові завдання. Під психологічною адаптацією - здатність відновлювати внутрішню рівновагу і стан любові до себе і до людей після нервових потрясінь і різного роду фрустрацій.



Діяльність Ради учнівського самоврядування ВПУ №4 сприяє процесу адаптації учнів з особливими потребами та допомагає їм зайняти активну життєву позицію. В межах цього процесу пропонуємо наступні заходи, в яких беруть участь всі, без винятку, учні училища:

з/п

Захід

Спосіб проведення

Відповідальний

Результат

1.

Виставка фото робіт на тему: «Всі різні – всі рівні»

Виставка

Рада учнівського самоврядування

Ознайомлення учнів з якісними відмінностями між людьми, сприяння прийняттю несхожості як індивідуальності

2.

Створення на сайті училища блогу на тему: «Кожен член суспільства – повноцінна особистість»

Робота учнів в мережі Інтернет

Комітет з питань інформування

Усвідомлення проблем різних категорій населення, в тому числі проблем людей з особливими потребами

3.

Конкурс на тему: «Через терни до зірок» (шляхи досягнення успіху людей з особливими потребами)

Показ презентацій

Рада учнівського самоврядування, викладач інформатики

Підвищення цінності власного життя і здоров’я, віри у свої сили та успіх

4.

Флешмоб «Не дивись – допомагай, а краще дій»

Флешмоб

Комітет з питань культури і дозвілля

Звернення уваги громадськості на проблему труднощів користування людьми з особливими потребами громадським транспортом

5.

Хвилинка поезії «Незабутня зустріч»

Літературні заходи за участю людей з особливими потребами

Рада учнівського самоврядування

Естетичний розвиток молоді, вияв ціннісного ставлення до творчості людей з особливими потребами

6.

Благодійна акція «Поділися іскрами душі» (вистави, заходи, живе спілкування, передача необхідних товарів та пожертв учнів училища)

Відвідування дитячих будинків та закладів для осіб з особливими потребами

Рада учнівського самоврядування, волонтери

Прояв уваги та небайдужості до дітей з особливими потребами

7.

Година інформування «Твої права»

Бесіда

Рада учнівського самоврядування

Засвоєння інформації про права людей, дітей та дітей з особливими потребами

Давайте згадаємо слова, які ми промовляли, роблячи перші кроки на шляху оволодіння професією психолога.

«Ступаючи на шлях практичної психології, я присягаюся, що всі мої знання і здібності вкладу в свою непросту роботу. У моїх руках душа, значить, і доля того, хто звернувся до мене за допомогою. Все, що я умію і знаю, все, чим природа і люди обдарували мене як особистість, — для тих, хто йде до мене. Я не допущу, щоб те, що я дізналася про людину, обернулося проти неї. Оволодіваючи професією психолога, гаряче бажаю тільки одного — бути для людей тим, кому можна довіритися. І я не зганьблю свою професію некомпетентністю, некваліфікованістю, непорядністю, байдужістю. І хай успіх супроводжує мене в моєму щирому прагненні пробудити і розвинути дар в дитині, допомогти їй в скрутні хвилини її поступового дорослішання, прийняти, цінувати і берегти загадку її неповторної індивідуальності!».

Так, зробімо ж крок на зустріч цим незвичайним дітям – дітям з особливими потребами.

Література


  1. Бондар В., Одинченко Л., Постовойтов Є. Благодійна діяльність як передумова розвитку суспільної допомоги дітям з психофізичними вадами. // Дефектологія.- 1996.- №4.- с.48-52.

  2. Борщевська Л.В., Зіброва А.В., Іванова І.Б. та ін. На допомогу батькам, що мають дітей з особовими потребами.- К.: Український інститут соціальних досліджень, 1999.- 79с.

  3. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. Концептуальні основи соціального захисту людей з функціональними обмеженнями.// Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції.- К., 1995, с.4-10.

  4. Зотова А.М. Интеграция ребёнка-инвалида в среду здоровых сверстников как метод социальной адаптации. // Дефектология.- 1997.- №6- с.21-25.

  5. Іванова І.Б. Організація соціально-педагогічної та психологічної допомоги інвалідам у системі соціальних служб для молоді. // Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції.- К., 1995, с.28-32.

  6. Іпатов Л.В. та інші Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні. -Дніпропетровськ: Пороги, 2002. - 32 с.

  7. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Изд-й дом «БАХРАХ-М», 2002. – 672 с.

  8. Руководство по психотерапии / Под ред. В.Е.Рожнова. - Ташкент: Медицина, 1995. - 1995.- 719 с.

  9. ТаланчукП.М., Кольченко К.О., Ніколіна Г.Ф. Супровід навчання студентів з особовими потребами в інтегрованому освітньому середовищі - К.Соцінформ, 2004. - 128 с





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал