Професійно-технічна освіта України



Сторінка5/11
Дата конвертації01.01.2017
Розмір2.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ВАРІАНТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Спецшколи й інтернати – освітні установи із цілодобовим перебуванням що навчають, створені з метою надання допомоги родині у вихованні дітей, формування в них навичок самостійного життя, соціального захисту й всебічного розкриття творчих здібностей дітей. Також на території України існує система будинків-інтернатів соціального захисту, у яких різні освітні програми здійснюються силами соціальних педагогів. Однак де-юре такі будинки-інтернати не є освітніми установами й не можуть видавати документ про освіту. В 2009 році для будинків-інтернатів почав розроблятися спеціальний освітній стандарт.

Корекційні класи загальноосвітніх шкіл – форма диференціації освіти, що дозволяє вирішувати завдання своєчасної активної допомоги дітям з обмеженими можливостями здоров’я. Позитивним фактором у цьому випадку є наявність у дітей-інвалідів можливості брати участь у багатьох навчальних заходах нарівні зі своїми однолітками з інших навчальних груп, а також те, що діти вчаться ближче до будинку й виховуються в родині.

Домашнє навчання – варіант навчання дітей-інвалідів, при якому викладачі освітньої установи організовано відвідують дитину й проводять із нею заняття безпосередньо по місцю його проживання. У такому випадку, як правило, навчання здійснюється силами педагогів найближчої освітньої установи, однак в Україні існують і спеціалізовані школи надомного навчання дітей-інвалідів. Домашнє навчання може вестися по загальній або допоміжній програмі, побудованої з урахуванням можливостей учня. По закінченні навчання дитині видається атестат про закінчення школи загального зразка із вказівкою програми, по якій вона проходила навчання.

Дистанційне навчання – комплекс освітніх послуг, що надається дітям-інвалідам за допомогою спеціалізованого інформаційно-освітнього середовища, що базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп’ютерний зв’язок і т. п.).

Для здійснення дистанційного навчання необхідно мультимедійне встаткування (комп’ютер, принтер, сканер, веб-камера, навушники або аудіо-колонки в перспективі 3D технології і т. ін.), за допомогою якого буде підтримуватися зв’язок дитини із центром дистанційного навчання. У ході навчального процесу проходить як спілкування викладача з дитиною у режимі он-лайн, так і виконання учнем завдань, присланих йому в електронному виді, з наступним відправленням результатів у центр дистанційного навчання.



На сьогоднішній день в Україні за допомогою дистанційного навчання можна одержати не тільки середню, але в майбутньому також професійну та вищу освіту – у програми дистанційного навчання потрібно активно залучати вітчизняні ПТНЗ та ВНЗ.

  1. ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА

    1. АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ДИСТАНЦІЙНУ ОСВІТУ В УКРАЇНІ

У світовій педагогічній практиці вже доведена висока ефективність дистанційного навчання.

Його використовують не лише у школах, вузах, а й для навчання працівників у корпораціях. Можна виділити два варіанти використання дистанційного навчання: як форма та як педагогічна технологія (інновація). Найбільш ефективним вважають змішане навчання, коли доля дистанційного навчання складає 20-80% від загального обсягу навчального процесу. В обох випадках має існувати відповідна нормативна база на рівні Міністерства освіти і науки та окремої організації. Метою цієї статті є аналіз достатності нормативної бази освіти щодо організації дистанційного навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах.



Для створення та впровадження дистанційної освіти потрібні такі головні фактори:

  • нормативно-правова база;

  • фінансування;

  • технічне забезпечення;

  • кадрове забезпечення.

Розглянемо схематично напрямки і правову основу освіти України:

ЗАГАЛЬНА СЕРЕДНЯ ОСВІТА

Закон України «Про освіту» № 1060-XII (далі – Закон 1060) було прийнято 23 травня 1991 р., останні зміни вносилися 20 травня 2008 р. У п. 1 статті 3 вказано форми навчання, а саме: очна, вечірня, заочна, екстернат, а також педагогічний патронаж. У п. 2 цієї ж статті йдеться про те, що держава здійснює соціальний захист і, незалежно від форм навчання і типів навчальних закладів, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах. А це на сьогодні можливо реалізувати за допомогою дистанційної форми навчання і мережі Інтернет.

У п. 7 статті 36 Закону 1060 зазначено, що для отримання загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах. Йдеться, перш за все, про учнів старшої школи, що працюють і навчаються або навчаються і паралельно здобувають професію, тобто про громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання. У статті 37 Закону 1060 зазначено про те, що всі діти, незалежно від соціального чи фізичного стану, мають здобувати освіту в спеціально створених навчальних закладах. Про навчання в домашніх умовах чи навчання через мережу Інтернет – ані слова.

Закон України «Про загальну середню освіту» № 651-XIV (далі – Закон 651) був прийнятий 13 травня 1999 р. з останніми змінами 3 червня 2008 р. П. 3 статті 9 цього закону дублює п. 7 статті 36 Закону 1060. У статті 13 Закону 651 йдеться про форми навчання, а саме: «Навчально-виховний процес у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється за груповою та індивідуальною формами навчання, положення про які затверджує Міністерство освіти України». Дистанційна освіта залишилася поза увагою. Отже, у законодавчих актах, що стосуються загальної середньої освіти, не розглянуто застосування дистанційної форми чи технології навчання.

14 червня 2000 р. Постановою КМУ № 964 затверджено Положення про загальноосвітній навчальний заклад (далі – Положення 964). У розділі «Організація навчально-виховного процесу» (п. 24) зазначається, що навчально-виховний процес здійснюється у різних формах: у вигляді уроків, лекцій, лабораторно-практичних та семінарських занять, диспутів, навчально-виробничих екскурсій тощо. У гімназії, ліцеї,

колегіумі, спеціалізованій школі (класі) навчально-виховна робота поєднується з науково-методичною, науково-дослідною та експериментальною; поряд з традиційними методами і формами використовуються інноваційні технології навчання. У цьому документі вже розглядається застосування дистанційних технологій навчання в загальноосвітніх закладах.

6 травня 2001 р. Постановою КМУ № 436 затверджено Програму інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл на 2001–2003 роки (далі – Програма 436) [8]. Згідно з нею, передбачено такі очікувані наслідки: збільшення кількості шкіл та органів управління освітою, підключених до глобальної комп’ютерної мережі Internet; створення системи інформаційних освітніх ресурсів; організація навчально-виховного процесу з використанням комп’ютерних засобів навчання; впровадження дистанційного навчання та багато іншого. Основними заходами Програми 436 є: забезпечення каналами зв’язку та підключення до мережі Internet сільських загальноосвітніх навчальних закладів; удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів із впровадженням дистанційних технологій навчання; розроблення інформаційного, навчального та методичного забезпечення дистанційної освіти.

Отже, дистанційне навчання стає частиною загальної середньої освіти. Адже інформатизація навчальних закладів освіти створює підґрунтя для впровадження дистанційної форми навчання як невід’ємної частини загальної освіти в Україні. Так, 13 липня 2004 р. Постановою КМУ № 905 була затверджена Комплексна програма забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін, основним завданням якої є підвищення рівня забезпеченості загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання та здійснення циклу розробок і виробництва технічних засобів навчання для забезпечення рівного доступу громадян до якісної освіти.

30 серпня 2007 р. Постановою КМУ № 1071 затверджено Державну цільову соціальну програму «Школа майбутнього» на 2007–2010 роки. Метою цієї програми є створення та випробування п’яти інноваційних моделей новітніх навчальних закладів, діяльність яких спрямовуватиметься на удосконалення механізму надання освітніх послуг.

На виконання цієї програми Міністерство освіти і науки України видало Наказ № 190 від 17 березня 2008 р. про проведення дослідно-експериментальної роботи на базі загальноосвітньої школи I-III ст. № 13 м. Кіровограда з метою створення й випробування інноваційної моделі навчального закладу «Школа майбутнього».

Аналіз зазначених розпорядчих документів засвідчив, що дистанційна форма навчання є перспективним напрямом розвитку системи загальної середньої освіти. Але в жодному з цих документів не вказано механізми розробки, організації і впровадження дистанційної освіти, не зазначено стандарти і умови використання інформаційних освітніх технологій у системі загальної освіти.

Отже, нині не існує державних нормативних документів про дистанційну форму навчання у середній школі та про діяльність Міжнародної української школи (http://www.ukrintschool.org.ua/), яка використовує дистанційне навчання для школярів, що мешкають за кордоном (регламентується окремим положенням). Загальноосвітня школа може використовувати технології дистанційного навчання тільки як допоміжні, наприклад, під час проведення факультативних дисциплін з використанням комп’ютерних класів, для навчання учнів, що тимчасово не відвідують школу, для додаткових занять. Для визначення навантаження вчителів необхідно готувати внутрішні нормативні документи, але відповідного досвіду не має практично ніхто.

Крім того, слід враховувати велике навантаження вчителя, через яке він не в змозі ані створювати дистанційні уроки, ані проводити дистанційний навчальний процес. Вчитель може тільки допомагати тьютору проводити навчання та корелювати свій навчальний процес. Для цього необхідно мати відповідну структуру, яка надаватиме такі освітні послуги.

У експерименті 2007 р. (керівник – професор НТУ «ХПІ» В. Кухаренко) середнім школам були запропоновані тематичні дистанційні курси, в результаті – показано зацікавленість учнів й вчителів дистанційним навчанням.

На жаль, інформаційних ресурсів (дистанційних курсів) для школярів в Україні дуже мало. Це ресурси НТУУ «КПІ – «Навчально-методичний комплекс «Інститут післядипломної освіти», (http://2.ukrintschool.org.ua/ moodle/), НТУ «ХПІ» (http://dl.kpi.kharkov.ua, http://dl.kharkiv.edu), лабораторії інформаційних та комунікаційних технологій ФМГ№17 м. Вінниці, (http://disted.edu.vn.ua), освітнього порталу м. Херсона (www.ucheba.ks.ua/), Дніпропетровського ліцею інформаційних технологій (http://www.lit.dp.ua/courses/) та дистанційних курсів з української мови (http://www.children.edu-ua.net/documents. php?section_id=173).

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА

У статтях 40 і 41 Закону 1060, що стосуються професійно-технічної освіти, ні про дистанційне навчання, ні про форми навчання взагалі не йдеться. У п. 2 статті 41 зазначено, що професійно-технічні навчальні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об’єднання.

Але в Законі України «Про професійно-технічну освіту» № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 р. з останніми змінами від 3 червня 2008 р. (далі – Закон 103) є перелік форм навчання, які використовуються у професійно-технічних закладах освіти. Стаття 12 визначає, що професійно-технічна освіта здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формами навчання, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами. Тож порівняно з загально-середньою освітою, у професійно-технічній – розробку, впровадження і використання дистанційної освіти закріплено на законодавчому рівні. Зауважимо, що в цьому документі дистанційну освіту визначено як окрему форму навчання.

Але, на жаль, ані в Положенні про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженому 5 серпня 1998 р. Постановою КМУ № 1240, ані в Положенні про ступеневу професійно-технічну освіту, затвердженому 3 червня 1999 р.

Постановою КМУ № 956, про дистанційне навчання нічого не згадується. 30 травня 2006 р. Наказом Міністерства освіти і науки України №419 затверджено Положення про організацію навчально-виробничого процесу в професійно-технічних навчальних закладах. У п. 3.1. цього документа зазначено, що професійно-технічний навчальний заклад обирає форми, засоби і методи навчання та виховання учнів, слухачів у межах, визначених законодавством України, цим Положенням і власним статутом. Тому, якщо дистанційне навчання допускається на законодавчому рівні, воно може і повинно використовуватись у професійно-технічній освіті.

В Україні є приклади використання технологій дистанційного навчання у професійно-технічній освіті (Вінницьке технічне училище №4), але їх впровадження впорядковується внутрішніми нормативними документами. Слід зазначити, що поєднання модульної технології дистанційного навчання (розроблено Міжнародною організацією праці) з технологіями дистанційного навчання може забезпечити підвищення якості професійно-технічної освіти.



ВИЩА ОСВІТА

Згідно з п. 3 статті 42 Закону 1060, підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном. Про дистанційну форму навчання – ані слова.

Проте у Законі України «Про вищу освіту» №2984-III (далі – Закон 2984) від 17 січня 2002 р. зі змінами від 19 лютого 2009 р. зазначено (п. 3 статті 3), що реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом:


  • створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

  • належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Отже, держава зацікавлена надати можливість кожній людині отримати вищу освіту незалежно від віку, фізичних можливостей, соціального статусу і т. ін. Одним із шляхів використання спеціальних освітніх технологій є дистанційна освіта за допомогою мережі Інтернет.

У статті 42 Закону 2984 подано перелік форм навчання:



  1. денна (очна);

  2. вечірня;

  3. заочна, дистанційна;

  4. екстернатна із зауваженням про те, що форми навчання можуть бути поєднані.

А отже, дистанційне навчання може існувати як допомога студентам денної форми навчання для самопідготовки, як складова заочної форми, але не може бути окремою формою навчання.

Доречно звернути увагу на Закон України «Про Національну програму інформатизації» № 74/ 98-ВР (далі – Закон 74) від 4 лютого 1998 р. зі змінами від 13 вересня 2001 р., одним з головних завдань якого є створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров’я тощо. Його головна мета – створення необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій.

Разом з цим Верховна Рада (ВР) України створила Консультативну раду з питань інформатизації та затвердила її Положення. У ньому зазначено, що головною метою Консультативної ради є сприяння ВР України у виробленні політики у сфері інформатизації, з урахуванням найновіших досягнень і технологічних рішень. Але нині масштабного використання у вищій освіті інформаційних технологій в нашій країні не досягнуто.

Більшість навчальних закладів України мають мінімум необхідного комп’ютерного і комунікаційного забезпечення для подальшого розвитку дистанційного навчання, що дозволяє побудувати ефективний навчальний процес. Дистанційна освіта в Україні, незважаючи на об’єктивні та суб’єктивні причини, вже є досить розвинутою формою навчання у ВНЗ. Проблемою є кількість інформаційних ресурсів та кадрове забезпечення.

Всього у навчальних закладах розроблено і використовується в навчальному процесі більше 4000 курсів. Понад 10 000 викладачів України пройшли підвищення кваліфікації з використання дистанційного навчання, що складає 9 чоловік на тисячу студентів.

Для проведення дистанційних занять найчастіше використовується середовище «Прометей», Moodle, «Веб-клас ХПІ», E-learning, приблизно 40% університетів розробили свої системи управління навчанням (LMS).

Близько 75% навчальних закладів України мають у своєму складі підрозділи, що відповідають за дистанційне навчання.

Незважаючи на проблеми розвитку дистанційної освіти та її підтримки з боку держави, керівництво більшості ВНЗ України сформували свою особливу точку зору щодо його перспективності та вкладають кошти у розвиток цієї галузі.

Нині десятки університетів України здійснюють підготовку бакалаврів і магістрів з використанням дистанційного навчання. Серед них – НАДУ при Президентові України та її регіональні інститути (Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів), НТУ «ХПІ», Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, Луганський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, Національний університет державної податкової служби України, Харківський національний університет радіоелектроніки та багато інших. Приблизно 45% університетів для цих цілей розробили своє організаційно-правове забезпечення.

Типовий перелік нормативних документів вищого навчального закладу можна знайти на сайті Луганського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка. Вони орієнтовані на захист авторських прав розробників-авторів дистанційного курсу, вимоги до дистанційного курсу, порядок проведення експертизи дистанційного курсу, нормування роботи викладача-тьютора під час проведення дистанційного навчання та атестації дистанційного студента.

Післядипломна освіта (ППО) фактично є другою вищою освітою, яка регламентується Законом 1060 та Законом 2984, які вже розглянуто. Але додамо, що, згідно з п. 2 статті 48 Закону 1060, заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і здійснювати науково-дослідну роботу. Дистанційна форма навчання не зазначається.

У Законі 2984 організаційні заходи щодо здобуття післядипломної освіти визначаються на загальних підставах здобуття вищої освіти, які нами розглянуті.

Дистанційним підвищенням кваліфікації вчителів займається Університет менеджменту освіти АПН України (http://dl.cippe.edu.ua/). Реально здійснюється підвищення кваліфікації педагогічних працівників із використанням технологій дистанційного навчання у семи інститутах ППО (Харків, Біла Церква), посилено готуються ще п’ять інститутів ППО. Порядок проведення дистанційного навчання регламентується внутрішніми нормативними документами. Проведений аналіз законодавчої бази освіти України засвідчує, що й досі не усунено неузгодженості в законах, що є основою затримки розвитку інформаційних освітніх технологій, зокрема дистанційної форми навчання.

Ще є багато питань, які стосуються проблеми розвитку дистанційного навчання, зокрема фінансування, технічне забезпечення, кадрове питання та інші. Нині у різних структурах створюють дистанційні курси за пілотними проектами дистанційного навчання у деяких навчальних закладах України, але на сьогодні повноцінної та конкурентоздатної дистанційної освіти в Україні не існує. Її розвиток в Україні гальмується вже на етапі нормативно-правового забезпечення, хоча є всі підстави вважати, що дистанційне навчання є перспективним напрямом розвитку освіти в Україні.



    1. ДЕФІНІЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Дистанційне навчання – це універсальна гуманістична форма навчання, що базується на використанні широкого спектра традиційних, нових інформаційних і телекомунікаційних технологій, і технічних засобів, які створюють умови для учня, вільного вибору освітніх дисциплін, що відповідають стандартам, діалогового обміну з викладачем, при цьому процес навчання не залежить від розташування учня, у просторі й у часі.

Дистанційна освіта (ДО) – це система, у якій реалізується процес дистанційного навчання для досягнення й підтвердження учнем певного освітнього цензу, що стає основою його подальшої творчої й (або) трудової діяльності.
Інформаційно-освітнє середовище ДО являє собою системно організовану сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного й організаційно-методичного забезпе-чення, і орієнтується на задоволення освітніх потреб користувачів.

    1. ПОНЯТТЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ Й ОСВІТИ

Навчання – це цілеспрямований, систематичний, організований процес озброєння знаннями, уміннями, навичками, а освіта – це результат навчання, виховання й розвитку особистості.

Дистанційне навчання – один із напрямків системи освіти який найбільш швидко розвивається. Це якісно новий прогресивний вид навчання, що базується на сучасних інформаційних технологіях які використовують сучасні засоби комунікацій (телебачення, відео й аудіо засоби навчання, комп’ютерні глобальні й локальні мережі).

Дистанційне навчання дозволяє: вибрати зручне місце й час для навчання самому учню, одержати освіту особам, позбавленим можливості одержати традиційну освіту в силу тих або інших причин (специфіка роботи, географічна далекість від навчального закладу, хвороба, інвалідність і т. д.) використовувати в навчанні нові інформаційні технології (ІТ), на 50% скоротити витрати на навчання

Навчання дистанційним способом припускає як безпосередній контакт із викладачем, так і самостійну роботу з відеоматеріалами, підручниками, участь у телеконференціях, звертання до баз і банків даних через електронні мережі.

Основними завданнями системи дистанційної освіти є:

  • розширення можливостей одержання професійної освіти;

  • розвиток додаткової освіти, і додаткової освіти інвалідам і іншим особам, що потребують підвищення їхньої соціальної захищеності;

  • інтеграція з іншими навчальними закладами для створення нових освітніх програм.

Система дистанційного навчання повинна створюватися в рамках наявного комплексу навчального закладу і є організаційною й учбово-методичною формою взаємодії його структурних підрозділів.

Дистанційне навчання (ДО) є формою одержання освіти, поряд з очною й заочною, при якій в освітньому процесі використовуються кращі традиційні й інноваційні методи, засоби й форми навчання, засновані на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях.



Основу освітнього процесу при ДО становить цілеспрямована й контрольована інтенсивна самостійна робота учня, котрий може вчитися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання й погоджену можливість контакту з викладачем по телефону, електронній і звичайній пошті, а також очно.

ДО являє собою цілеспрямований інтерактивний, асинхронний процес взаємодії суб’єктів і об’єктів навчання між собою й із засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їхнього просторового розташування.



Освітній процес проходить у специфічній педагогічній системі, елементами якої є підсистеми: цілей навчання, змісту навчання, методів навчання, засобів навчання, організацій форм навчання, ідентифікаційно-контрольна, учбово-матеріальна, нормативно-правова.

У системі освіти ДО відповідає принципу гуманістичності відповідно до якого ніхто не повинен залишитись без освіти якщо не має змоги вчитися через бідність, географічної або тимчасової ізольованості, соціальній незахищеності й неможливості відвідувати освітні установи в силу фізичних недоліків або зайнятості виробничими й особистими справами. Цей принцип є визначальним у системі безперервного інтенсивного навчання й підсилюється стосовно до ДО. Його сутність полягає в спрямованості навчання й освітнього процесу в цілому до людини, у створенні максимально сприятливих умов для оволодіння учнем соціально накопиченого досвіду, укладеного в змісті навчання, освоєнні вибраної професії, для розвитку й прояву творчої індивідуальності, високих цивільних, моральних, інтелектуальних якостей, які забезпечували б йому соціальну захищеність, безпечне й комфортне існування.




    1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал