Професійно-технічна освіта України



Сторінка17/17
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Хто відповідає за розробку та реалізацію ІНП?

ІНП розробляється командою, до складу якої входять: педагоги, які працюють з дитиною, фахівці, які будуть залучені до навчально-виховного процесу, батьки дитини та керівники закладу освіти. Складений та узгоджений з усіма членами команди індивідуальний навчальний план підписується директором закладу та батьками. Відповідальність за реалізацію індивідуального плану покладається на всіх членів команди. Відстеження перебігу виконання цілей, окреслених в індивідуальному навчальному плані, покладається на заступника директора (в його обов'язки входить вирішення питань інклюзивної освіти).



Залучення батьків до розробки та подальшої реалізації ІНП

Участь батьків у розробленні індивідуального навчального плану є надзвичайно важливою. Як зазначалося вище, батьки можуть надати інформацію про стан здоров'я, розвиток, інтереси, особливості поведінки дитини.

У практиці залучення родин трапляються випадки, коли батьки не хочуть брати участь у розробці індивідуального навчального плану. Причини такої поведінки можуть бути різними: від небажання приділяти час власній дитині до недовіри членам команди, підґрунтям якої є негативний попередній досвід спілкування з фахівцями й педагогами. У будь-якому випадку батьків необхідно підбадьорювати та заохочувати до участі.

Кроки співпраці в межах ІНП:


  1. До початку розробки ІНП надайте батькам більше інформації про індивідуальний навчальний план, його зміст, гнучкість (можливість змін цілей і завдань, запланованих спеціальних і додаткових послуг) тощо.

Познайомте батьків із членами команди та наголосіть на конфіденційності почутої ними інформації. Це дасть батькам змогу почуватися комфортніше, усуне напруженість у стосунках між ними, фахівцями та педагогами.

  1. Повідомте батьків, що ви очікуєте від них інформації, яка, на їхню думку, є важливою для розробки ІНП. Наголосіть, що саме вони краще знають інтереси, сильні сторони та проблеми своєї дитини, їхній досвід є неоціненним внеском у розробку програми розвитку дитини.

  2. Варто познайомити родини з іншими батьками, які певний час беруть участь у розробці ІНП для своєї дитини й мають позитивний досвід роботи в команді. Таке спілкування допоможе батькам: позбутися побоювань щодо роботи з педагогами, фахівцями; почати говорити зі сторонньою людиною (фахівцем) про проблеми своєї дитини; отримати поради щодо процедури роботи в команді над розробкою IнП.

  3. На початку роботи над ІНП можна запропонувати батькам прийти з представником, якому вони довіряють. Його присутність допоможе батькам краще зрозуміти те, що пропонується та рекомендується, а також аргументувати свою точку зору.

  4. Підписання батьками ІНП є важливим кроком до його реалізації. План вважається ухваленим, якщо він погоджений з батьками та пiдписаний ними.

  5. Після розробки ІНП кожні чотири тижні зустрічайтеся з батьками для обговорення прогресу дитини або надсилайте їм письмовий звіт.

Що робити, коли батьки не підписують ІНП?

Батьки мають різні причини не підписувати ІНП. Тож, насамперед, дізнайтеся про причину відмови.

Найчастіші причини відмови підписувати ІНП:

Батьки можуть вважати, що підстав для розробки такого плану немає, тож вони не хочуть, щоб їхня дитина навчалася за окремою програмою і, таким чином, відрізнялася від інших учнів.

Можливі дії. Створіть умови для зустрічі батьків із педагогом, фахівцем або іншими батьками, якому/яким вони найбільше довіряють. Обстановка зустрічі має бути неформальною. Метою зустрічі має стати розмова з батьками про ІНП як механізм для досягнення дитиною успіху, а не спосіб «навішування ярликів». Якщо батьки незадоволені результатами оцінювання розвитку дитини, запропонуйте їм взяти участь у навчальних заняттях, ставши, у такий спосіб, незалежними спостерігачами, та пройти процес оцінювання розвитку дитини ще раз. Розгляньте інші варіанти, запропоновані батьками.

Батьки можуть вважати, що команда спланувала недостатньо заходів для досягнення дитиною прогресу. Можливі дії. Поясніть батькам, що IНП є гнучким механізмом, який змінюється, розвивається та постійно переглядається, тому поступово пропозиції батьків задовольняться. Нагадайте батькам, що вони завжди залишають за собою право контролю над виконанням IНП та його змінами .Можливо, будуть й інші причини, які спонукатимуть батьків не погоджуватися підписувати ІНП. Тому будьте гнучкими, змінюючи тактику роботи з родиною, шукаючи рішення, які б задовольнили батьків і команду, виявляйте свою професійність.



Пам'ятайте, що батьки бажають найкращого своїй дитині.

Реалізація індивідуального підходу в роботі з батьками

Родини дітей з особливими освітніми потребами відповідальні за них упродовж усього життя. Тому одне з найважливіших завдань педагогів — допомогти батькам повірити в себе, у власні сили, аби вони могли подолати всі проблеми. До кожної родини слід віднайти індивідуальний підхід, оскільки в кожної є свої потреби, можливості та пріоритети; одні потребують більшої підтримки, другі — меншої.

Саме завдяки підтримці навчальний заклад батьки отримують необхідний досвід і стають менш залежними від фахівців, коли приймають рішення стосовно догляду за дітьми з особливими потребами та визначення їхнього майбутнього. Освітні програми можуть впливати й на поведінку батьків, змінювати їхні сподівання щодо своїх дітей.

Важливо, щоб у ПТНЗ були передбачені різні види спілкування та взаємодії між родинами й педагогами. Деякі батьки хочуть спілкуватися в письмовій формі, іншим потрібні особисті зустрічі. Поступово сім'ї набувають певного педагогічного досвіду, внаслідок чого поліпшуються знання та вміння, підвищується їхня самоповага. Якщо працівники ПТНЗ не спілкуються з батьками та приймають рішення замість них, батьки почуваються малокомпетентними й гірше контролюють ситуацію. Більшість родин ділиться з педагогами інформацією особистого характеру, що дає змогу вчителям з'ясувати, у чому їм потрібна допомога. Якщо родини заперечують необхідність особливої уваги до їхньої дитини, школа має наполегливо та послідовно заохочувати їх до участі в педагогічному процесі. У цьому випадку слід надавати інформацію фактичного характеру й уникати певних оцінок і висновків.

Запорукою добрих стосунків між закладом та сім'єю є повага, некритичне ставлення (без критики) і співчуття.

Оскільки родини є головними наставниками своїх дітей, вони мають повне право на особливу увагу й повагу з боку професіоналів. Педагоги можуть багато в чому допомогти батькам. Скажімо, ініціювати розмову на теми, про які сім'я говорити не наважується. Наприклад, чимало батьків «важких» дітей спочатку приховують свій гнів, образу, розпач. Коли ж вони бачать, що вчитель розуміє їхні переживання, вони охоче йдуть на контакт.

Педагоги мають позитивно й відверто ставитися до батьків дітей, незалежно від їхніх особистих якостей. Коли вчитель не дає оцінок, не критикує, а делікатно, без будь-якого тиску заохочує родини до прийняття власних рішень, імовірність позитивного результату збільшується. Якщо ж учитель не схвалює дії батьків стосовно дитини, це може спричинити відчуженість й опір з їхнього боку.

Педагоги мають враховувати сімейні обставини, співчувати родинам і відповідним чином демонструвати це під час спілкування. Спостерігаючи за реакцією батьків, учитель може визначити, чи достатньо ефективно він висловлює своє співчуття.

Батьки проводять зі своїми дітьми найбільше часу й знають їх краще за інших. Можна сказати, що батьки — експерти з питань, що стосуються їхніх дітей. Педагоги ж — експерти з питань розвитку й освіти дітей в цілому. Коли вчителі та батьки активно співпрацюють, їхні знання та ресурси подвоюються, що справляє загальний позитивний вплив на розвиток дитини.

Одні родини повністю задоволені своєю взаємодією з фахівцями, іншим може здаватися, що їхню точку зору не враховують, і це призводить до втрати довіри. Якщо батьки не відчувають довіри до педагогів та інших фахівців, їм дуже важко ділитися з ними інформацією й спільно приймати важливі рішення. Коли батьки є активними членами команди, навчальна програма дитини стає насиченою та максимально ефективною. Коли ж батьки не залучені до справи, навчальні програми дітей, здебільшого, компромісні.

Для успішної взаємодії педагогів із сім'ями варто врахувати такі рекомендації:

• Чітко й послідовно наголошуйте на цінності дитини. Те, як колектив закладу говорять про дітей під час формального й неформального спілкування на початку навчального року, суттєво впливає на розвиток стосунків із сім'ями цих дітей. Батьки цінують здатність вчителів бачити різні аспекти особистості дитини, а не лише її академічну успішність; уміння звертати увагу на індивідуальний прогрес дитини, а не ставити інших дітей як взірець для наслідування.

• Ставте себе на місце батьків. Батьки цінують зусилля педагогічних працівників, які намагаються зрозуміти, що означає мати дитину з особливими потребами (наприклад, необхідність домовлятися з чиновниками в системі загальної та спеціальної освіти). Іноді батьки вважають, що вчителi не розуміють їхнього розчарування системою освіти. Батьки зауважували, що їх вважають нетерплячими. Вони хотіли б, аби працівники учбового закладу краще розуміли їхнє розчарування щодо повільних темпів удосконалення роботи ПТНЗ в інклюзивній практиці. Педпрацівники , які намагаються зрозуміти стан батьків, меншою мірою схильні виносити вердикти, які можуть нашкодити взаєминам між сім'єю та школою.

Поглиблюйте своє розуміння культурної різноманітності. Якщо вчителі глибше розумітимуть наявну різноманітність культур, вони зможуть краще навчати дітей та ефективніше співпрацювати із сім'ями. Багато вчителів ніколи не зважали на різноманітність культур. За допомогою ефективних програм підвищення кваліфікації школи можуть допомогти своїм працівникам замислитися над культурною основою власної системи переконань стосовно дітей та їхніх родин, а також щодо впливу цих переконань на мі-жособистісні взаємини. Значний вплив на культуру справляють належність до певного покоління, соціальне становище, освіта, професія, а також інші чинники. Такий підхід до професійного вдосконалення допоможе вчителям використовувати своєрідні «культурні лінзи», через призму яких потрібно формулювати належні висновки.

Умійте бачити індивідуальність, боріться зі стереотипами. Деякі батьки вважають, що є вчителі, які судять про них і роботу з дітьми лише за фактом наявності в їхньої дитини відхилень у розвитку. Часто педагоги схильні до поспішних узагальнень. Педпрацівникам необхідно давати змогу вивчати причини виникнення стереотипів.

Наполегливо працюйте над створенням партнерств. Один із батьків зазначив: «...спершу, коли ви ухвалюєте рішення про створення спільної з батьками команди, можливо вам не вдасться долучити всіх, але дайте їм якийсь час, не полишайте цю справу». Розглядаючи методи спілкування між закладом й сім'єю, батьки звертають увагу на необхідність гнучкіше підходити до планування часу зустрічей, допомагати родинам спілкуватися між собою, щоб вони могли розподіляти обов'язки, пов'язані з наглядом за дітьми.

Виявляйте зацікавленість до мети, визначеної батьками для дитини. Першим кроком на шляху до діалогу є необхідність встановити особисті контакти з батьками. Деякі педагоги володіють прекрасними вміннями скорочувати психологічну відстань між батьками й фахівцями. Ці вчителі можуть створити атмосферу, в якій батьки не почуваються ніяково. Учителі досягають цього за допомогою використання відповідного стилю спілкування. Одна іноді у відносинах спостерігаються прояви, які батьки називають «синдромом експерта».

Домовтеся з батьками, в який спосіб вони хочуть обмінюватися з вами інформацією.

Для успішної співпраці потрібна безперервна й ефективна взаємодія сім'ї та навчального закладу. Деякі батьки вважають, що добре мати одну особу, з якою вони мають підтримувати контакт. При цьому підкреслюється важливість стійких контактів із людиною, котра добре знає дитину та її індивідуальні особливості. Необхідно поцікавитися в батьків, з якими педпрацівниками вони хотіли б підтримувати зв'язок, як часто, яким чином (беручи участь у різних зустрічах, по телефону, за допомогою письмових повідомлень). Крім того, згодом уявлення батьків щодо контактів зі ПТНЗ можуть змінюватися з урахуванням різних чинників, пов'язаних зі змінами в житті сім'ї. Деякі батьки вважають ефективною формою відвідини вчителями помешкань учнів. Адже такі відвідини дітей в домашній обстановці, на їхню думку, можуть допомогти вчителям побачити здібності вихованців, яких вони не виявляють у навчальному середовищі.

Використовуйте мову, якою спілкуються в повсякденному житті. Батьки часто почуваються вилученими з процесу планування, якщо фахівці використовують спеціальні терміни під час обговорення результатів тестування, розкладу й визначення необхідних послуг.

Ведіть пошук ефективних форм планування й вирішення проблем. На відміну від офіційних щорічних зборів, бажано влаштовувати регулярні зустрічі команди. Порівняно з офіційними зборами, батьки почуваються набагато комфортніше, обговорюючи проблеми в обстановці, де всі цінують успіхи, дружбу, цікаві історії та смішні анекдоти.

Розробляйте довгострокові плани загально-освітньої роботи, яка передбачає участь усіх дітей. Таким чином, навчання у звичайних групах, за відповідної підтримки, стане нормою для всіх дітей з порушеннями розвитку.

Один із найефективніших способів залучення до навчально-виховного процесу батьків — запросити їх до навчального закладу. Це дає їм змогу ознайомитися із сучасними стратегіями роботи з дітьми, які вони потім зможуть використовувати вдома. Деякі батьки самі охоче приєднуються до занять із дітьми в класі, іншим для цього потрібна певна допомога. Соціально-психологічна служба має направляти дії батьків, ефективно використовувати їхню присутність.

Доцільно розробити певні загальні рекомендації щодо роботи з дітьми, які допоможуть батькам почуватися зручніше й впевненіше, а також зроблять їхню діяльність продуктивнішою. Ці рекомендації можна роздати батькам або вивісити на дошці оголошень.

Принципи педагогічної діяльності, орієнтованої на інтереси сім'ї

Працівники навчального закладу мають створити таке середовище, де б дитина почувалася комфортно й впевнено. Це одне з найважливіших завдань адміністрації та педагогів і водночас перший крок на шляху налагодження довірливих, партнерських стосунків із родинами.

Отже, у навчальних закладах мають визнавати батьків дітей з особливими освітніми потребами як партнерів та опиратися на принципи педагогічної діяльності, орієнтованої на інтереси сім'ї, а саме:

визнання того, що сім'я є елементом стабільності в житті дитини, у той час як педагоги можуть весь час змінюватися;

ефективне співробітництво педагогів із батьками та іншими фахівцями;

регулярний обмін із батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей;

запровадження в навчальному закладі політики та системи послуг, які забезпечують сім'ям необхідну емоційну та фінансову підтримку;

розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм;

заохочення й створення умов для взаємної підтримки батьків;

розуміння унікальності кожної сім'ї, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками;

турбота про те, щоб послуги, які надаються родинам, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними й відповідали потребам кожної родини.

Залучення батьків до ухвалення рішень

Важливо безпосередньо залучати батьків до прийняття рішень стосовно їхніх дітей з ООП. Ще до приходу дитини до навчального закладу в багатьох родин можуть бути налагоджені контакти з відповідними фахівцями та службами, вони можуть володіти інформацією, корисною як для педпрацівників , так і для інших батьків. Доцільно використовувати ці зв'язки, аби сім'я, ПТНЗ й спеціалісти працювали спільно.

Думку батьків потрібно враховувати під час:

Відбору, оцінювання й діагностики дітей.

Ідентифікації сильних якостей дитини та сфер, де вона відстає в розвитку.

Визначення цілей і завдань на навчальний рік.

Призначення послуг, які отримуватиме дитина та її сім'я.

Прийняття рішень щодо майбутніх напрямів роботи з дитиною після завершення навчального року.



Формування позитивного ставлення до дітей з особливими потребами

У своїх групах педагоги мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти формуванню дружніх дитячих колективів. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров'я, статі, раси, походження та інших чинників, повинні мати однакові права й можливості. Зважаючи на це, важливо зосередити увагу на забезпеченні рівних можливостей усім дітям. Також необхідно, щоб усі учні відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належності надзвичайно важливе.



Сприяння соціальній взаємодії та дружбі дітей з особливими потребами та їхніх однолітків

Кожна людина впродовж свого життя налагоджує найрізноманітніші соціальні стосунки, оскільки вони є невід'ємною складовою нашого буття. Більшість дітей налагоджує дружні стосунки з ровесниками природним шляхом. Однак деяким дітям, зокрема, з особливостями психофізичного розвитку, доводиться в цьому допомагати (шляхом створення відповідних можливостей). Діти легше вступають у нормальні соціальні та дружні стосунки в середовищі, де такі взаємини цінуються й заохочуються. Це означає, що педагоги постійно мають створювати ситуації для розвитку позитивних соціальних взаємин учнів. Завдяки контактам із друзями діти розвиваються емоційно та соціально, вони вчаться жити в злагоді з людьми, у них формується самоповага. Дружба дає дітям відчуття потрібності, а також пробуджує палітру позитивних почуттів.



Що можна зробити?

Сприяйте налагодженню дружніх стосунків дітей природним шляхом. Не намагайтеся силувати дітей до дружби, оскільки такі взаємини мають розвиватися природно. Не приділяйте цьому питанню надмірної уваги й не занадто наполягайте на необхідності взаємодії дітей з особливими потребами та учнів із типовим розвитком. Такими діями ви можете закріпити у свідомості останніх ідею, що дітям з особливими потребами необхідно допомагати, а не ідею, що слід налагоджувати рівноправні взаємовигідні соціальні стосунки.



  • Учіть дітей з повагою ставитися до товаришів і додержуватися норм поведінки під час взаємодії. Наприклад, комусь можуть бути неприємні часті торкання. Інколи діти можуть ставитися до товаришів з особливими потребами як до великих ляльок або домашніх тварин. Слід вчити дітей поважати гідність однокласників з особливими потребами.

  • Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вчитель (вихователь) та інші дорослі в класі ставитимуться до всіх дітей з повагою, учні діятимуть аналогічно. Якщо ж вони бачитимуть грубе або неуважне ставлення дорослих один до одного та до вихованців, ймовірно, що вони наслідуватимуть це під час взаємодії з однолітками. Вчинки говорять більше за слова. Будь-які дії вчителя не лишаються непоміченими й впливають на дітей.

  • Заохочуйте дітей до співробітництва й взаємного обміну послугами. Діти мають зрозуміти, що у всіх людей є певні таланти, що всі можуть бути корисні один одному. Вчіть дітей обмінюватися послугами. Це має бути взаємний, а не однобічний процес. Діти з особливими потребами мають не лише отримувати допомогу, а й надавати її іншим.

  • Дайте дітям зрозуміти, що допомога має бути доречною. Вчителі та вихователі інклюзивних груп часто стикаються з проблемою, коли діти з типовим розвитком намагаються все робити замість своїх товаришів з особливими потребами, їхнє бажання зрозуміле, але така надмірна допомога може призвести до нездорової залежності та нерівності в партнерських стосунках. Високі очікування щодо дітей з особливими потребами сприяють рівним стосункам і взаємній повазі дітей. Необхідно уважно стежити за поведінкою та сигналами дітей з особливими потребами. У багатьох випадках вони не потребують допомоги своїх товаришів або навіть не бажають її.

  • Вчіть дітей співчувати й наголошуйте на ідеї соціальної справедливості. Більшість дітей добре розуміє, що є справедливим, а що ні. Вчителі та вихователі не повинні говорити учням, що дітей з особливими потребами необхідно жаліти, оскільки стосунки, побудовані на жалості, не можуть бути рівними. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності й таланти, якими вони можуть поділитися з іншими. Це сприяє налагодженню рівноправних дружніх стосунків.

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ (МЕТОДИКИ)

  • Широко застосовується ігрова терапія. Використовуються розвивальні та навчальні комп'ютерні ігри, що сприяє відновленню психічних функцій, розвиває маніпулятивну активність і дрібну моторику, стимулює функцію мовлення. Окреме місце серед комп'ютерних ігор займають «соціальні» комп'ютерні ігри, де моделюються різні побутові ситуації, що дозволяє дитині з обмеженими можливостями здоров'я адаптуватися до тієї чи іншої невідомої життєвої ситуації.

  • До допоміжних психотерапевтичних методик належать арттерапія (ліплення, малювання, розписування), естетотерапія, музична терапія, танцювально-рухова терапія, казкотерапія, лялькотерапія, глибинно-орієнтовані методики (транзактний аналіз, кататимне переживання образів), бібліотерапія, зоотерапія.

  • Призначення методик сенсорної корекції і сенсорної інтеграції вирішується групою

  • фахівців, серед яких є: психолог, дефектолог, логопед, а також лікарський персонал. Сенсорний розвиток відіграє важливу роль у психологічному та соціальному становленні особистості, передусім із позиції констанції провідного значення в нашому сприйнятті слухової, зорової й тактильної модальності. У цьому аспекті використовується спеціально обладнана сенсорна кімната, де проводиться корекція сенсорно-перцептивної діяльності, стимулюється акустичне та зорове сприйняття, що обумовлює можливість подальшого когнітивного і мовленнєвого розвитку.

  • Для забезпечення ефективного вивчення дитини з особливими потребами та її оточення пропонуються такі методики:

  • 1. Багатофакторний особистісний опитувальник Кеттела — аналіз структури особистості, виявлення особистісних проблем і порушень адаптації.

  • Методика Шмішека — аналіз характерологічних особливостей.

  • Методи семантичного диференціалу (СД) — визначення суб'єктивних феномену у структурі особистості.

  • Методика Дембо—Рубінштейна — самооцінка особистісних рис.

  • Модифікована шкала Пірс—Харріс — визначення якості життя через вивчення самооцінки.

  • Методика полярних профілів Каган і Шац — вивчення змін самооцінки дітей.

  • Модифікована оцінка шкільного інтелекту за Терманом.

  • Опитувальник АСВ — аналіз сімейних взаємин.

  • За необхідності рекомендуються додаткові методи вивчення дітей з особливими потребами:

  • сімейна соціограма (оцінка матір'ю (батьками) якості життя дитини);

  • методика визначення акцентуацій за Леонгардом.

Література:

  1. Журнал «Соціальний педагог» №1 січень 2011р.

  2. Журнал «Соціальний педагог» №2 лютий 2011р.

  3. Журнал «Соціальний педагог» №3 березень 2011р.

  4. Журнал «Профтех освіта» №6 червень 2010р.

  5. Навчання дітей з важкими розумовими вадами. Посібник для вчителів/Пер. з польської. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2001р.

  6. Виготский Л.С. Собрание починений: в 6 т. /Под ред. Т.А. Власовой. – М.:Педагогика, 1983. – Т.5: Основы дефектологи

  7. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии. – 1979 - №4 .




- -


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал