Професійно-технічна освіта України



Сторінка15/17
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.46 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Діти з порушенням психічної діяльності

Часто такі розлади пов'язані з психічними захворювання та розладами центральної нервової системи. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух), пам'ять, мислення, мовлення, рівновагу, виникнення й прояв почуттів, дихання тощо. Будь-яка з цих функцій та їх синхронна робота можуть бути порушені внаслідок психічного захворювання. На сьогодні головна причина виникнення таких розладів ще недостатньо вивчена, але відомо багато обставин, що провокують початок хвороби, покращують або погіршують перебіг психічного захворювання.

Ознаками психічних захворювань є:

• виникнення різко виражених змін у повсякденній поведінці (надмірність або відсутність сну, апетиту, неуважність, загальмованість або надмірна збудженість, що не була притаманна людині раніше);

• ускладнення мислення та спілкування;


  • манія, нав'язливий стан (настирливі й нічим не виправдані спроби розпочати якусь діяльність, що не відповідає місцю та часу, домінування певної ідеї тощо);

  • негативізм, у тому числі відмова від допомоги;

  • зловживання алкоголем і наркотиками;

  • тривала депресія;

  • ілюзії та галюцинації;

• неспроможність впоратися зі щоденними справами;

• раптові зміни настрою тощо.

Найбільш поширеними психічними захворюваннями є маніакально-депресивний психоз та шизофренія.

Маніакально-депресивний психоз — періодичні зміни настрою (від сильного збудження й ейфорії до пасивності та пригніченості).

Шизофренія — це загальна назва групи психозів, за яких стан характеризується аномальним мисленням, поведінкою та емоціями.

Поведінка, ступінь розладу психіки таких людей може сильно варіюватися, залежно від форми, характеру перебігу та індивідуальних особливостей особистості. Тому неможливо описати «типову поведінку шизофреніка», окреслити остаточний перелік симптомів. Важливо знати, що хронічне психічне захворювання завжди виявляється хвилями: загострення — це наростання, або «атака» хвороби, а ремісія — сприятливий період, коли лише незначні коливання стану й певні дивні вчинки відрізняють хвору людину від здорової.

Психічні порушення — не те ж саме, що затримка в розвитку. Люди з психічними розладами можуть відчувати емоційні розлади або збентеження, які ускладнюють їм життя. У них може бути свій особливий, мінливий погляд на світ.

Не слід думати, що люди з психічними порушеннями обов'язково потребують додаткової допомоги й специфічного ставлення до них.

Ставтеся до осіб із психічними порушеннями як до особистостей. Не варто робити передчасні висновки на основі досвіду спілкування з іншими людьми з такою самою формою інвалідності. Не варто думати, що люди з психічними порушеннями більше за інших схильні до насильства. Це міф. Як і те, що люди з психічними порушеннями мають проблеми в розумінні, або вони нижчі за рівнем інтелекту, ніж більшість людей.

Побутує помилкова думка й про те, що люди з психічними порушеннями не здатні працювати й вчитися. Вони можуть виконувати багато обов'язків, які потребують певних навичок і здібностей.

Не думайте, що люди з психічними порушеннями не знають, що для них добре, а що — погано.

Якщо людина з психічними порушеннями засмучена або відчуває стрес, запитайте її спокійно, що ви можете зробити, аби допомогти їй. Можливо, потрібно буде зв'язатися з кимсь із її близьких (батьками, якщо йдеться про дитину).



Епілепсія

Епілепсія — це наслідок порушення центральної нервової системи, причини якого остаточно не з'ясовані. Інколи епілепсія передається спадково, а також може бути спричинена травмою голови. Практично в кожному навчальному закладі можуть бути діти, в яких стаються епілептичні напади. Це трапляється в однієї дитини із сотні. Вони виникають унаслідок порушення мозкової діяльності. Тіло дитини починає зводити судомами, у цей час вона не контролює себе. Напади можуть статися в будь-який час доби. Під час нападу епілепсії — раптового й відносно короткочасного — може спостерігатися втрата свідомості, падіння та судоми, які проявляються в напруженні всієї мускулатури, часто із закиданням голови й прикусом язика, потім, протягом 1—2 хвилин, спостерігається здригання мускулатури. Дитину необхідно покласти на горизонтальну поверхню, розстібнути комір сорочки, розстібнути поясок і стежити, щоб вона не прикусила язика. Для цього необхідно між верхніми й нижніми зубами помістити щось тверде, наприклад, ложку, ручку тощо.

Іноді діти не можуть пригадати, що з ними сталося, не розуміють, де вони, що відбувається. Родичі або лікар зобов'язані поінформувати медперсонал і педагогів про наявність нападів у дитини та пов'язані з цим обмеження. Якщо немає особливих вказівок, дитині з епілепсією має бути дозволено брати участь у всіх спортивних і масових заходах, що проводяться в ПТНЗ.

Напади необов'язково є наслідком епілепсії, але якщо час від часу вони стаються, можна говорити про епілепсію.

Більшість дітей з епілепсією мають приймати ліки. Вчителі можуть їм допомогти, нагадуючи про те, що час випити пігулки. Важливо також пояснити учням, що таке епілепсія, що вона не заразна і як поводитися, коли в людини трапляється напад.

Діти з гіперкінезами (спастикою)

Гіперкінези — мимовільні рухи тіла або кінцівок, які властиві людям із дитячим церебральним паралічем (ДЦП) і можуть виникати також у людей з пошкодженням спинного мозку.

Якщо ви бачите людину з гіперкінезами, не слід відверто звертати увагу на її рухи. Під час розмови не відволікайтеся на мимовільні рухи, оскільки можете пропустити щось важливе.

Пропонуйте допомогу, не привертаючи загальної уваги.

Не бійтеся суперечити людині з гіперкінезами, побоюючись змусити її хвилюватися. Позиція «тільки не хвилюйся» призведе до втрати часу. Спокійно висловлюйте свої аргументи, навіть коли бачите, що ваш співрозмовник нервує.

Люди маленького зросту

Існує близько 200 причин, які призводять до порушення росту людини. Дуже часто людей маленького зросту недооцінюють, сприймаючи їх як дітей.

Переконайтеся, що людина може дістати необхідні предмети й використати обладнання, наприклад, телефон тощо.

Розмовляючи з людиною маленького зросту, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші обличчя були на одному рівні — можна сісти на стілець, нахилитися тощо.



Захворювання внутрішніх органів

Хвороби серця

Більшість хвороб серця в дітей проявляються вже при народженні.

У таких дітей можуть спостерігатися ускладнене дихання, блакитний відтінок шкіри, вони можуть повільно рости, набирати зайву вагу. Вони часто відчувають втому чи слабкість.

Діти із захворюванням серця менш витривалі, ніж їхні однолітки, і це варто враховувати вчителям під час планування навчального навантаження. Однокласникам потрібно пояснити проблеми, з якими стикаються такі діти.



ВІЛ-інфіковані люди

У людей, які інфіковані вірусом імунодефіциту, уражена імунна система, тому їхньому організму важче долати інфекції. Із приводу СНІДу й осіб, які інфіковані вірусом, у суспільстві побутує чимало упереджень і побоювань, які ускладнюють життя цим людям. Не бійтеся заразитися вірусом від доторку. Якщо ви ставитесь до ВІЛ-інфікованої людини без упереджень, дайте їй зрозуміти, що ви приймаєте й цінуєте її.

У спілкуванні з людиною, інфікованою ВІЛ, намагайтеся уникати висловів «ВІЛ-інфікова-ний», «хворий на СНІД», які акцентують увагу на інфекції або захворюванні. У світі вживають терміни «ВІЛ-позитивні» (тобто люди, які отримали позитивний результат аналізу на ВІЛ-інфекцію), «люди, які живуть із ВІЛ/СНІДом» або «люди з ВІЛ/СНІДом». Фраза «люди, уражені епідемією СНІДу» використовується стосовно як до ВІЛ-позитивних, так і до близьких людей, незалежно від ВІЛ-статусу.

Не забувайте, що ВІЛ-інфікована людина може дуже легко заразитися будь-якою інфекцією, тому коли ви або хтось із вашої групи захворіли навіть на нежить, то маєте обов'язково попередити про це, не наражаючи її на небезпеку.



І, нарешті...

Нехай вас не лякає такий великий перелік того, що правильно, а що — ні. Якщо сумніваєтеся, розраховуйте на свій здоровий глузд і здатність до співчуття. Будьте спокійними та доброзичливими. Якщо ви прагнете, щоб вас зрозуміли – вас зрозуміють.



Коректна термінологія

Діти з особливими потребами, насамперед, є дітьми. Єдині «ярлики», які їм потрібні, — це їхні імена. Педагоги не повинні говорити про своїх дітей, використовуючи терміни, якими користуються медичні працівники. Ярлик інвалідності — не більше ніж медичний діагноз.

Батьки дітей з особливостями психофізичного розвитку не кажуть: «Наша дочка —розумово відстала».

Коли ми розуміємо значення слів і те, як неправильно вони використовуються, ми усвідомлюємо, що це лише верхівка айсбергу неприйнятної мови. Називаючи людей з особливими потребами за їхнім медичним діагнозом, ми знецінюємо їх як людей. Знецінюючи інших, ми тим самим знецінюємо й себе.

Коли ми починемо називати речі своїми іменами, коли визнаємо, що люди з особливими потребами — це, насамперед, люди, то побачимо, що в них набагато більше спільного зі здоровими людьми, ніж відмінностей. Коли ми зрозуміємо, що ярлики інвалідності — це не більш ніж медичний діагноз, ми навчимося їх правильно використовувати.

Рекомендуємо, коли ви говорите про дорослих і дітей з особливими потребами:



Використовуйте

слова й поняття, які

не створюють стереотипи


Уникайте слів і понять, які створюють стереотипи

Використовуйте

слова й поняття, якіне створюють стереотипи



Уникайте слів і понять, які створюють стереотипии

Людина (дитина), яка має інвалідність.

Людина з інвалідністю. Людина з обмеженими можливостями.

Людина з особливими потребами


Хворий. Каліка.

Неповноцінний. Дефективний



Людина (дитина) із синдромом Дауна

Даун.

Монголоїд.

Даунята


Людина (дитина), яка використовує інвалідний візок. Людина (дитина), яка пересувається на інвалідному візку

Дитина, прикута до інвалідного візка

Людина з епілепсією. Дитина, яка має епілептичні напади

Епілептик. Припадочний

Вроджена з обмеженими можливостями

Вроджений дефект

Душевнохвора людина. Людина з психіатричними проблемами.

Людина з душевним або емоційним розладом



Божевільний. Псих

Дитина, яка має ДЦП (дитячий церебральний параліч)

Страждає на ДЦП

Людина, яка має проблеми зору. Людина, яка не бачить. Людина, яка погано бачить. Людина зі зниженим зором

Сліпий, мов кріт (ніколи). Зовсім сліпий

Людина, яка перенесла поліомієліт.

Має інвалідність внаслідок поліомієліту



Страждає від поліомієліту.

Страждає від наслідків поліомієліту. Жертва поліомієліту



Людина з порушенням слуху. Людина зі зниженим слухом. Людина, яка не чує, яка погано чує. Людина із залишками слуху

Глухий, як пень (ніколи). Глухонімий

Дитина із затримкою в розвитку. Дитина, яка повільно навчається

Гальмо. Відсталий. Розумово неповноцінний







Чому не слід так говорити?

Окремі слова зі стовпчика «Уникайте» не викликають питань. Очевидно, що, назвавши людину «гальмом» або «дефективним», ви образите її. Однак інші слова та звороти вживаються часто.

Чому ми вважаємо, що вони образливі й не рекомендуємо їх використовувати?

Справа в тому, що ці слова та вислови мимовільно спричинюють негативні асоціації й зміцнюють стереотипи, які дискримінують та ізолюють людей з особливими потребами від суспільства. «Жертва...», «прикутий...» — ці слова асоціюються з образом нещасливої та безпорадної людини.

Дитину це може травмувати, позбавити можливості вірити у власні сили. Однак виділяти її з усіх, роблячи акцент на неспроможності («З нього варто брати приклад здоровим!»), теж неприпустимо.

Крім того, пам'ятайте, що прагнучи до коректності, краще уникати узагальнень і припущень.

Передусім, не соромтеся запитувати в самої людини з особливими потребами та її батьків, як сказати правильно.

Слово «інвалід» викликає різноманітні почуття, але загалом більшість людей вважає його прийнятним, оскільки воно офіційне, часто вживається, тож, стало абстрактним.

Однак, навіть використовуючи коректні вирази, можна поставити в незручне становище і себе, і співбесідника. Коли не знаєш, як правильно поводитися, почуваєшся ніяково и скуто, то намагаєшся уникнути спілкування з людиною з особливими потребами. Деякі поради:

Десять загальних правил спілкування


  1. Коли ви розмовляєте з людиною з особливими потребами, звертайтеся безпосередньо до неї, а не до людини, яка її супроводжує (батьків чи сурдоперекладача).

  2. Під час знайомства природно потиснути руку людині з особливими потребами (навіть ті, кому важко рухати рукою, або хто користується протезом, здатні потиснути руку).

  3. Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано чи взагалі не бачить, обов'язково називайте себе і всіх, хто з вами. Якщо у вас відбувається спільна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в цей момент ви звертаєтеся, і назвати себе.

  4. Пропонуючи допомогу, зачекайте, доки її приймуть, а потім запитайте, що і як робити. Якщо вас не зрозуміли — не соромтеся, перепитайте.

  5. Звертайтеся до дітей з особливими потребами на ім'я, а до підлітків — як до дорослих.

  6. Спиратися або гойдатися на чужому інвалідному візку — те саме, що опертися на його власника. Інвалідний візок — це частина недоторканого простору людини, яка його використовує, у тому числі й дитини. Це обов'язково потрібно пояснити учням.

  7. Розмовляючи з людиною, яка відчуває труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячими, чекайте, доки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте й не закінчуйте замість неї речення. Не соромтеся запитати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника.

  8. Коли ви розмовляєте з людиною, яка користується інвалідним візком або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співбесіднику не доведеться закидати голову.

  9. Аби привернути увагу людини, яка погано чує, зробіть їй знак рукою або торкніться плеча. Дивіться їй в очі й говоріть чітко, однак зважайте, що не всі люди, які погано чують, уміють читати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розмістіться так, щоб на вас падало світло й вас було добре видно, ніщо вас не затуляло.

  10. Не соромтеся, якщо випадково сказали: «Побачимося» або: «Ви чули про це?..» тому, хто не може бачити чи чути

Психологiчнi особливостi

Ставлення дитини до свого дефекту (і в цьому аспекті й до самого себе) займає провідне місце в структурі дефекту як психологічної системи. Це дозволяє пояснити виникнення характерних особливостей психічного розвитку в умовах існування недоліку, а також зрозуміти, чим зумовлений той чи інший вибір форм компенсації, від чого залежить виникнення потреби в компенсації.

Ставлення до себе й свого дефекту виступає як відображення ставлення близького оточення (сім'ї, друзів тощо) та інших соціальних груп. Поступово воно перетворюється із зовнішнього ставлення до дитини в ставлення її до самої себе, у внутрішнє ставлення. На основі цього феномена формується самосприйняття, самовідношення та самооцінка.

Для вивчення змін психіки людини з особливими потребами необхідно розглядати соціально-психологічну ситуацію розвитку в умовах захворювання. Основними її складниками є: особливості психіки; психологічні наслідки впливу біологічної шкоди; основні соціальні наслідки захворювання; зміни внутрішньої позиції людини з особливими потребами по відношенню до всієї сукупності обставин тощо.

Згідно з дослідженнями Л. І. Божович, тяжке хронічне соматичне захворювання суттєво змінює передусім усю соціально-психологічну ситуацію розвитку людини. Воно змінює рівень її психічних можливостей в реалізації діяльності, веде до обмеження кола контактів з оточуючими, часто через об'єктивні чи суб'єктивні причини призводить до обмеження її діяльності в цілому, тобто змінює об'єктивне місце, яке посідає людина в житті, і, як наслідок, її внутрішню позицію по відношенню до всіх обставин життя.

Важке соматичне захворювання може вплинути на зміну біологічних умов протікання діяльності. Б. Зейгарник та А. Братусь вказували, що ці умови обумовлюють динаміку діяльності, витривалість людини до навантажень (як фізичних, так і психічних), стійкість енергетичного потенціалу діяльності, збереженість її операційного складу.

За спостереженнями у 80 % дітей з обмеженими можливостями, із хронічними соматичними захворюваннями, які не впливають на роботу мозку, відзначається незначне збільшення випадків порушення навчального процесу й емоційного розладу, у дітей з травмами мозку чи з його функціональними порушеннями значно частіше зустрічаються відхилення в психічному розвитку.

Водночас часто трапляються ситуації, коли студент з особливими потребами, який відстає в навчанні й одержує погані оцінки, не лише постійно усвідомлює свої неуспіхи, але є також постійним об'єктом осуду як вдома, так і в навчальному закладі. Ймовірність такого осуду особливо велика, якщо проблеми мають місце на фоні нормального інтелекту. Результатом такого розвитку подій може стати емоційна депресія або ж його протест, залежно від індивідуальних особливостей особистості студента.

Госпіталізація дітей з обмеженими можливостями неможлива без відриву від занять, а це, у свою чергу, порушує процес їхнього навчання й спілкування. Ліки можуть впливати на дитину як седативно, так і збуджуюче, що, зрозуміло, заважає нормальній психічній діяльності.

Аналіз усіх наведених вище визначень дозволяє зробити висновок про те, що дати вичерпне визначення всіх ознак інвалідності досить важко, оскільки їх зміст сам по собі достатньо розмитий.

У соціально-психологічному розвитку людини з особливими потребами можна спостерігати два типи проблем, а відповідно й два види їхньої адаптації. Перший тип — це певні фізичні, фізіологічні чи навіть деякі психічні розлади; другий — вторинні явища, що полягають у специфічних особистісних утвореннях, пов'язаних із такими почуттями інваліда, як власна неповноцінність, малозначущість, відчуженість тощо.

Отже, психологічний супровід дітей з обмеженими можливостями полягає в тому, щоб створити психологічні умови, які сприяють розвитку самоуправління індивіда, досягнень ним своїх цілей, реалізації різнобічних типів поведінки, гнучкій адаптації.



Форми вияву психологічних проблем особистості

Психологічні проблеми особистості мають суб'єктивну та об'єктивну форму вияву й власне сигналізують людині про своє існування. Найчастіше такими сигналами, індикаторами виступають: негативні емоції (страх, тривога, стрес), психічні стани (напруження, втома, тривожне очікування, хвилювання, дратівливість), результати діяльності (низька продуктивність, недоліки, помилки) з огляду на це допомога дiтям з обмеженими можливостями надається через вплив на такі три психічні сфери особистості: пізнавальну, емоційно-чуттєву, поведінкову.

Вплив на пізнавальну сферу (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення) передбачає усвідомлення дітьми з обмеженими можливостями:


  • ситуацій, які викликають напругу, тривогу, страх та інші негативні емоції, що провокують появу фіксацій і підсилення дезадаптації;

  • встановлення зв'язку між негативними емоціями й появою фіксації та підсилення симптоматики;

  • встановлення особливостей своєї поведінки й емоційного реагування в різних ситуаціях, їх повторення, ступінь адекватності й конструктивності;

  • як його поведінка сприймається іншими, як вони сприймають ті чи інші особливості поведінки та емоційного реагування, як оцінюють її та які наслідки має така поведінка;

  • існуючих розбіжностей між власним образом «Я» і сприйняттям себе іншими;

  • власних потреб, мотивів, цілей, відношень, установок, а також ступеня їхньої адекватності, реалістичності, конструктивності;

  • характерних захисних психологічних механізмів;

  • внутрішніх психологічних проблем і конфліктів;

  • причин глибоких переживань, способів поведінки й емоційного реагування, починаючи з дитинства, а також умов та особливостей системи відношень тощо.

У процесі психокорекції емоційно-чуттєвої сфери діти з обмеженими можливостями мають:

  • отримати емоційну підтримку з боку групи;

  • переживати позитивні емоції, що пов'язані з прийняттям, підтримкою й взаємодопомогою;

  • пережити неадекватність деяких своїх емоційних реакцій;

  • навчитися щирості в почуттях до себе та до інших людей;

  • стати більш вільними у вираженні власних позитивних і негативних емоцій;

  • розкрити свої проблеми з відповідними переживаннями;

• провести емоційну корекцію своїх відношень.

Психокорекція емоційної сфери охоплює чотири аспекти

1. Диференціацію й вербалізацію своїх емоцій, а також їх прийняття.



  1. Переживання заново й усвідомлення минулого емоційного досвіду.

  2. Переживання й усвідомлення досвіду психокорекційного процесу й власного.

  3. Формування більш емоційного сприймання відношення до себе.

Процес корекції в поведінковій сфері допомагає дитині:

  • побачити власні неадекватні поведінкові стереотипи (очікування допомоги, стратегії уникання неуспіху тощо);

  • набути досвіду більш щирого, глибокого й вільного спілкування (звернення уваги на мотиви допомоги в спілкуванні);

  • подолати неадекватні форми поведінки в процесі корекції, у тому числі ті, що пов'язані зі страхом суб'єктивно складних ситуацій; передбачається, що це дасть можливість намітити шляхи для самореалізації дитини з обмеженими можливостями;

  • розвинути форми поведінки, що пов'язані зі співпрацею, відповідальністю, самостійністю;

  • закріпити нові форми поведінки, які сприятимуть їх адекватній адаптації і функціонуванню в реальному житті;

  • виробити й закріпити адекватні форми поведінки та реагування на основі успіхів у пізнавальній і емоційній сферах.

Отже, можна зробити висновок, що для дітей з обмеженими можливостями реалізація психологічних умов під час психологічного супроводу навчально-виховного процесу може бути ефективною внаслідок наявності в них великої тривожності та заблокованої спонтанності..


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал