Професійно-технічна освіта України



Сторінка8/11
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Р. ч. трапляється як у хлопчиків, так і дівчаток, проте діагностується він частіше (в 60-80 %) у хлопчиків, оскільки останні частіше демонструють пов’язані з ним розлади поведінки.

Хоча перші симптоми труднощів читання (такі, як нездатність розрізняти букви або пов’язувати фонеми з відповідними графемами) можуть з’явитись уже в дитячому садку, Р. ч. діагностується лише з початком формального навчання читання і до певного часу може маскуватись високим рівнем розумового розвитку.

Якщо Р. ч. вчасно розпізнаний і взятий під контроль, то у багатьох випадках надається до корекції, хоча іноді може тривати і до дорослого віку.

РОЗЛАДИ МОВЛЕННЯ – це експресивний, рецептивно-експресивний, фонологічний розлади мовлення та заїкання. Р. м. можуть мати дві форми: розвиткова та набута. Розвиткова форма Р. м., зазвичай, не спричинена якимись явними анатомічними вадами чи неврологічними захворюваннями дитини, набута – виникає внаслідок мозкових травм та захворювань. Еволюція останньої визначається серйозністю та локалізацією травми, віком дитини тощо.

РОЗЛАДИ НАВЧАННЯ – це розлад читання, розлад лічби і розлад писемного мовлення.

Труднощі оволодіння дитиною навичками читання, лічби чи письма можуть залежати від різних причин: відсутності необхідних умов для роботи, поганого викладання, етнічного чи культурного контексту навчання (скажімо, у дітей-біженців, що погано володіють мовою навчання), дефектів зору чи слуху учня, його розумової відсталості, загальної медичної недуги тощо.

Однак наявність усіх цих чинників не передбачає неминучої появи названих Р. н. –останні можуть з’явитись і без них. Зазвичай, про Р. н. говорять лише в тих випадках, коли труднощі навчання серйозніші, ніж ті, що пов’язані з названими причинами. Цей діагноз ставиться тоді, коли результати індивідуального тестування рівня читання, лічби та писемного мовлення виразно нижчі за очікуваний рівень, враховуючи вік, клас і інтелектуальний рівень дитини. Значущість цієї різниці визначається за допомогою спеціальних статистичних методів.

Якщо спостерігаються вади слуху чи зору, труднощі навчання повинні бути більшими від тих, до яких вони звичайно спричиняються. Що стосується розумового відставання, то тут, як правило, Р. н. пропорційні загальному дефіциту інтелектуальних функцій, проте в деяких випадках легкого розумового відставання рівень досягнень у читанні, лічбі або письмі у разі Р. н. буває значно нижчім за очікуваний.



Р. н. спричиняються до низької самооцінки дитини, слабшання її здатності до шкільної адаптації.

С

САМОКОНТРОЛЬ – інтегративна здатність аналізувати і оцінювати власну поведінку та діяльність з метою перевірки досягнутих результатів та приведення їх у відповідність до поставлених цілей, суспільно значущих норм правил, еталонів, а також суб’єктивних вимог та уявлень.
САМООЦІНКА – психологічне особистісне утворення, яке дає людині можливість оцінити свій фізичний і духовний стан, свої можливості, спрямованість, активність, суспільну значущість, свої відносини із зовнішнім світом та іншими людьми. С. є обов’язковою умовою реалізації двох важливих станів самокерованої поведінки: самоконтролю й самовдосконалення.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ (від лат. regulare – упорядковувати, налагоджувати) – здатність індивіда виявляти психічну активність, спрямовану на керування своєю поведінкою, психічними процесами й станами для забезпечення адекватності власних дій та вчинків суб’єктивно значущим цілям і принципам, моральним вимогам, велінням обов’язку й сумління. С. може здійснюватися на неусвідомленому рівні, а також бути усвідомлюваною активністю високого ступеня довільності. Витоки С., в довільних процесах самопізнання та самосприймання пов’язані з наявністю зворотного зв’язку між даними про ефективність реалізації прийнятої суб’єктом мети, процесом оцінювання ним самого себе як успішно чи не успішно діючого, з одного боку, та вимогами зовнішнього середовища – з другого. С. є функціональним проявом тих внутрішніх умов, що їх визначають ефекти зовнішніх, передусім соціальних впливів.

САМОРОЗВИТОК − це розумовий або фізичний розвиток людини, якого вона досягає самостійними заняттями, вправами. Саморозвиток здійснюється власними силами, без впливу або сприяння яких-небудь зовнішніх сил.

САМОРУЙНІВНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКА – поведінка, коли підліток спрямовує агресію на самого себе, з власної волі завдаючи собі шкоди.

Різноманітні конфліктні ситуації у тому числі родинні, матеріальні утруднення, викликають у підлітка почуття безвихідності, нерідко спричиняють стрес з тяжкими наслідками (аж до самогубства).

Однією з загальних причин С. п. п. є самотність і відчуженість людей одне від одного. Більше за інших страждає сама незахищена категорія – діти, особливо із неблагополучних родин.

САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення індивідом себе як автора і творця власних дій, суб’єкта життєтворчості з неповторними фізичними і духовними якостями, потребами й здібностями, носія інтелекту, почуттів і волі, виразника національної, професійної і групової належності в системі суспільних відносин.

САМОТНІСТЬ – соціально – психологічний стан, що характеризується вузькістю чи відсутністю соціальних контактів, поведінковою відчуженістю й емоційною незалученістю індивіда. С. спричиняється переживанням відсутності або неповноцінності суб’єктивного психологічного зв’язку людини із значущою для неї людиною, а також відчуттям власної ізольованості, полишеності, безнадії, втрати смислових орієнтирів, відчуженості.

СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ – процес цілеспрямованого систематичного прищеплювання дітям соціально значущих форм поведінки і способів діяльності, система психолого–педагогічних впливів на розвиток мовлення й мислення дітей, на риси характеру, світоглядні уявлення і поняття, а також на здатність до саморегуляції відповідно до моральних норм, прийнятих у суспільстві.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ (від лат. socialis - громадський) – у широкому розумінні цього слова означає розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. По суті, С. – це процес входження індивідів до різних спільнот, колективів і груп людей через засвоєння їх норм, ідеалів, цінностей. В основі механізму С. лежить соціальна діяльність людини (спілкування, гра, навчання, пізнання, праця), завдяки якій відбувається виникнення свідомості та самосвідомості, засвоєння загальних способів практичної діяльності, формування соціальних зв’язків, здатність орієнтуватись у суспільних подіях, залученість у життя суспільства. Через С. забезпечується спадкоємність історичного розвитку. Несоціалізованих людей немає (може бути лише людиноподібна істота). Асоціальна поведінка – також результат відповідної С.

СОЦІАЛЬНА ДЕПРИВАЦІЯ – позбавлення можливості задовольняти життєво важливі соціальні потреби. С. д. призводить до відхилень в емоційному й інтелектуальному розвитку, спричиняє дальше порушення соціальних контактів.

Психологічні дослідження останніх років засвідчили, що С. д. має набагато вищу, ніж раніше вважалося, питому вагу серед інших чинників, що справляють негативний вплив на формування особистості.



Часто С. д. спостерігається у дітей з неповних чи неблагополучних сімей. Дитина, яка у ранньому віці та пізніше не отримала любові, уваги, турботи, спілкування з близькими й люблячими людьми, буде відрізнятися від однолітків, які не були позбавлені такого спілкування.

СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА – система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шляхом правового та матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формування здатності до пересування і спілкування, повсякденних життєвих потреб тощо.

СОЦІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ – це залучення дітей з фізичними та сенсорними вадами до навчання і виховання в колективі здорових однолітків, а також використання різних форм дистанційного навчання. До категорії дітей з особливими потребами відносять як дітей-інвалідів, так і дітей, у яких спостерігається порушення окремих психічних процесів (сприймання, уваги), а також часу реакції, емоційної реактивності тощо. Особливі потреби формуються залежно від характеру вад, які має дитина.

СОЦІАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ – сприймання, розуміння та оцінка людьми одне одного. С. п. передбачає сприймання зовнішніх ознак людини, їх співвіднесення з її особистісними характеристиками, інтерпретацію та прогнозування на цій основі її вчинків. Поняття С. п. охоплює:

  1. процес сприймання поведінки;

  2. інтерпретацію причин у термінах очікуваних наслідків;

  3. емоційну оцінку;

  4. побудову стратегій особистої поведінки.

У структурі С. п. виокремлюються спостерігач, спостережуваний і соціальна ситуація спілкування.

СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА – соціальна робота, яка спрямована на організацію та впровадження системи заходів щодо запобігання аморальній, протиправній, іншій асоціальній поведінці, виявлення та запобігання будь-якому негативному впливу та його наслідкам для життя й здоров’я дітей, молоді та сім’ї.

СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ (1) – система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації.

СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ (2) – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів з метою відновлення морального психічного та фізичного стану дітей, молоді та сім’ї, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами.

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – соціальна функція й спосіб поведінки особистості, які відповідають суспільним очікуванням.

С. р. є складною особистості і, з часом, стає її органічною частиною. Втрата звичайної С. р. нерідко переживається як втрата частини своєї особистості. Одна й та ж особистість одночасно може грати кілька ролей (напр., матері, вчителя, друга чи довіреної особи). С. р. характеризується відповідною рольовою поведінкою, рольовими стосунками, рольовими конфліктами. Засвоєння С. р. безпосередньо пов’язане з самим процесом формування й розвитку особистості, проте структура С. р. і особистості не збігаються цілком. Людина може переростати певну С. р., відкидати її тощо. Можливі й ситуації, коли С. р. цілком захоплює особистість, стаючи основою не тільки її професійної, а й особистісної ідентифікації.

СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД - соціальна робота, яка спрямована на підтримку системи заходів, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їхнього соціального статусу.

СОЦІАЛЬНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів щодо задоволення різноманітних потреб з метою гармонійного та всебічного розвитку дітей, молоді та сім’ї.

СОЦІАЛЬНІ ОЧІКУВАННЯ – суб’єктивні орієнтації індивідів як членів соціальної спільноти стосовно ймовірного ставлення до себе з боку оточуючих та пов’язані з ним почуття і психічні стани.

СОЦІАЛЬНІ РОЛІ ВЧИТЕЛЯ –персоніфіковані соціальні функції, які він має здійснювати, втілюючи в ході своєї професійної діяльності настанови суспільства, держави, громадськості, керівників освіти, побажання самих учнів та їхніх батьків щодо підготовки підростаючого покоління до трудового, громадянського, сімейного життя. Професійно-педагогічна діяльність учителя нормативна, вона детермінована об’єктивними вимогами суспільства, історичними, політичними та економічними обставинами його існування, які зафіксовані у державних і відомчих документах, програмах, розпорядженнях органів системи освіти. С. р. в., як безособистісна соціальна норма, через певну сукупність прав, обов’язків, правил визначають, що саме повинен робити вчитель, яке місце й позицію йому належить посісти для втілення у практику очікувань і волі суспільства щодо підготовки випускників закладів освіти. Зміст С. р. в. визначає вимоги до кваліфікації вчителів, їх педагогічної майстерності, спрямовує розвиток їхньої професійної свідомості й самосвідомості.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ЗАНЕДБАНІСТЬ ДИТИНИ - результат довготривалого позбавлення дитини виховного впливу та соціальних умов для нормального психічного й розумового розвитку. Виявляється у тимчасовій або остаточній втраті можливості розвитку психічних функцій та набуття соціальних навичок.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ - відносно стійкий психічний стан (настрій) педагогічного колективу, який відбиває особливості його життєдіяльності.

С.-п. к. є, по-перше, одним із проявів групової психології колективу, що відображає специфіку діяльності та особливості взаємодії його членів і, по-друге - одним з істотних чинників ефективності управління у системі середньої освіти.

С.-п. к. педагогічного колективу має складну структуру, основні елементи якої можна класифікувати за таким критерієм, як ставлення членів колективу до різних об’єктів навколишнього світу. У структурі клімату відокремлюють його безпосередні вияви (ставлення членів педагогічного колективу до загальної справи та один до одного) і опосередковані вияви (ставлення членів педагогічного колективу до світу в цілому та до самих себе). Усі зазначені структурні елементи С.-п. к. тісно взаємодіють між собою.

За своєю спрямованістю відокремлюють такі три види С.-п. к. у педагогічному колективі:

а) клімат із позитивною спрямованістю (сприятливий або здоровий);

б) клімат із негативною спрямованістю (несприятливий або нездоровий);

в) нейтральний клімат (без виразної позитивної чи негативної спрямованості).

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАТУС УЧНЯ (від лат. status – становище) – це становище, яке посідає дитина в групі ровесників (класі), яке переживається й оцінюється нею суб’єктивно (адекватно чи неадекватно) і визначається її правами й обов’язками. С.-п. с. свідчить про визнання чи невизнання, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію, якими користується учень у класному колективі. Він залежить від соціально-психологічних властивостей особистості як суб’єкта комунікації та взаємодії у системі внутрішньо групових взаємин. С.- п. с. дитини у групі можна розглядати як такий комплексний психологічний феномен, який відображає взаємозв’язок і взаємовплив особистості та групи: він формується у групі й, водночас, впливає на саму групу.

Формування С.- п. с. зумовлюється взаємодією двох типів чинників:



  1. об’єктивних, незалежних від учня (особливості групи, педагогів, сім’ї);

  2. суб’єктивних (зовнішність учня, його стать, вік, риси характеру, моральні, інтелектуальні, ділові, вольові якості, здібності, вміння, навички та ін.).

Щоб отримати високий С.- п. с. у групі ровесників, дитині необхідно мати багато позитивних рис, а щоб потрапити до числа непопулярних і навіть ізольованих, часто достатньо однієї-двох негативних якостей. Слід зазначити, що одне й теж саме поєднання особистих якостей визначає становище дитини залежно від того, що є цінністю для певного колективу.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ - метод активного навчання і групового психологічного впливу з метою розвитку компетентності у сфері спілкування.

СОЦІОМЕТРІЯ – соціально-психологічний метод, що дозволяє визначити структуру міжособистісних і внутрішньогрупових взаємин у групі з метою їхньої зміни, поліпшення й удосконалення. За допомогою С. можна вивчати типологію соціальної поведінки учнів в умовах групової діяльності, навчання, судити про соціальну-психологічну сумісність членів конкретних груп. Цей метод був розроблений американським ученим Дж. Морено. Метод С. дозволяє з’ясувати, зокрема, кому із своїх ровесників учні надають перевагу, до кого байдужі, ким нехтують у процесі міжособистісної взаємодії. С. широко використовується для виявлення симпатій чи антипатій членів групи, які можуть самі до кінця не усвідомлювати цих своїх ставлень.

СПЕЦІАЛЬНЕ РОБОЧЕ МІСЦЕ ІНВАЛІДА – окреме робоче місце або ділянка виробничі площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

СПЕЦІАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ – індивідуально-психологічні якості індивіда, які створюють оптимальні можливості для успішного виконання ним певного виду діяльності. Структура С. з. певною мірою повторює структуру видів діяльності. Відповідно до сфер вияву здібностей виокремлюють музичні, літературні, художні, технічні, артистичні, педагогічні та інші С. з.

СПІВЗАЛЕЖНІСТЬ – психологічний феномен, що означає симбіоз між близькими людьми, один із яких хворий на алкоголізм. У тих сім’ях, де існує проблема алкоголізму, особистий розвиток дитини деформується під впливом соціальних чинників. Часто чуємо думку про те, що дитина в родині досить добре «виокремлена», «відмежована», від негативного впливу батька (якщо п’є батько) турботою й уважним ставленням матері, але вона помилкова.

СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – сукупність стійких мотивів, що орієнтують поведінку й діяльність особистості відносно незалежно від конкретних умов. С. о. характеризується домінуючими потребами, інтересами, схильностями, переконаннями, ідеалами, світоглядом, ідейними й практичними настановленнями. Домінуюча С. о. може визначати всю психічну діяльність особистості.

СТИГМАТИЗАЦІЯ (від грецького стигма — тавро, клеймо)це процес приписування від’ємних рис людині чи відокремлення від суспільства засобами дискримінації завдяки присутності у людини ознак розладу чи відхилень від соціальних норм.

СТИЛЬ ВИХОВАННЯ – система прийомів впливу на вихованців. Залежить від змісту спільної діяльності, яка лежить в основі міжособистісних стосунків, ставлення до партнера й характеру взаємодії у спілкуванні.

СТРЕС (від англ. stress –напруження, тиск) – термін, яким позначають особливі стани фізичного й психічного напруження, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи навколишнього середовища. С. спричиняють так звані стресори: фізіологічні (високі або низькі температури, шуми, гострий біль, інтоксикації, інфекції й ін.), а також психічні (страх, конфлікти, фрустрація,тривалий тиск високих вимог, «тягар відповідальності», горе та ін.).

Т

ТЕМПЕРАМЕНТ – стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов’язаних із динамічними, а не змістовними аспектами психічної діяльності: її інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

ТЕСТ (або випробування) – стандартизований метод діагностики певних рис, властивостей особистості, її поведінки. На відміну від методу вільного спостереження за поведінкою людини застосування Т. (через дотримання ним відповідних умов стандартизації) дозволяє отримати результати, які можна порівнювати, а відтак і досягати значно вищого рівня об’єктивності їх аналізу. Отже, до класу тестових прийомів можна віднести лише ті, за допомогою яких фіксування певних ознак особистості відбувається у стандартизованих ситуаціях, що дозволяє вміщувати досліджувані явища у певні класифікаційні схеми.

ТИМЧАСОВА ІНВАЛІДНІСТЬ – повна чи часткова довготривала втрата працездатності, викликана стійкими патологічними порушеннями функцій організму внаслідок хвороби, каліцтва чи дефекту розвитку.

ТРИВОЖНІСТЬ – індивідуальна психологічна особливість, яка полягає в підвищеній схильності людини до переживань неспокою, тривоги в різних життєвих ситуаціях. Стан Т. характеризується невизначеністю, дифузністю, відчуттям небезпеки, на відміну від страху, який є, звичайно, реакцією на конкретні об’єкти, що становлять загрозу і сприймаються людиною як власні переживання. У психічній сфері стани Т. сприяють підсиленню амбівалентності почуттів (радість із смутком, надія на успіх із відчуттям можливої поразки, неуспіху); вони спричиняють когнітивні труднощі з прийняттям рішень, породжуючи в людині впевненість у правильності обраного нею шляху в процесі розв’язування тих чи інших складних завдань.

ТРУДОВА РЕАБІЛІТАЦІЯ – система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками, забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць.

У

УНІКАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ - діагностичне поняття для опису індивіда, який хоче мати друзів, але його гіперчутливість щодо можливого нехтування і відкидання з боку інших людей така велика, що він уникає контактів і стосунків із ними, якщо тільки у нього немає надійної гарантії некритичного прийняття своєї особи. Це клінічний варіант сором’язливої особистості. У дорослому віці У. о. оминає ті види професійної діяльності, які передбачають інтенсивні міжособистісні контакти. Розвиток близьких (у тому числі інтимних) стосунків із людьми в У. о. гальмується через острах здатись дурним, смішним, зазнати сором, бути знехтуваним.

УСУНЕННЯ ОБМЕЖЕНЬ ЖИТТЕДІЯЛЬНОСТІ – система заходів, спрямованих на створення умов для досягнення або відновлення особою оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності та забезпечення її законодавчо визначених прав.

Ф

ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ – система заходів спрямованих на вироблення і застосування комплексів фізичних вправ на різних етапах лікування і реабілітації, що забезпечують функціональне відновлення особи, виявляють і розвивають резервні і компенсаторні можливості організму шляхом вироблення нових рухів, компенсаторних навичок, користування технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення.

ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНА РЕАБІЛІТАЦІЯ – система заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров’я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональних можливостей її організму для покращення фізичного і психологічного стану.

ФОНОЛОГІЧНИЙ РОЗЛАД МОВЛЕННЯ – це порушення вимови звуків, не здатність правильно артикулювати і вживати ті з них, які в нормі повинні бути засвоєні на даній стадії розвитку дитини, а також неспроможність розрізняти певні фонеми, які в даній мові визначають зміну значення слова.

Як правило, за Ф. р. м. артикуляційні труднощі перевищують ті, що спостерігаються за розумового відставання, недочування, специфічної моторової вади чи не достатньої культури оточення.



Х

ХАРАКТЕР – психологічний утвір, який включає сукупність яскраво виражених і відносно стійких рис, притаманних певній особистості і які постійно виявляються в її поведінці.

ХИБНІ ТИПИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ – такі типи виховання, які призводять до соціальної дезадаптації дитини або відхилень у її поведінці. Останні виникають у тому разі, коли порушена збалансованість між основними параметрами виховних впливів на дитину, а саме: увагою до дітей (ступенем контролю за ними, керуванням їхньою поведінкою ) і емоційним ставленням до дитини (ступенем душевного контакту з сином або донькою, ніжністю, ласкавістю у стосунках із ними).

Ч


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал