Професійно-технічна освіта України



Сторінка7/11
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ПЕДАДОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ – встановлення контакту з учнями, професійний вплив педагога на учнів, спрямований на оптимізацію навчально-виховної діяльності та особистих стосунків між ними. Оптимальним, за словами О.О Леонтьєва, П. с. стає тоді, коли «створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для правильного формування особистості школярів, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання, забезпечує керування соціально – психологічними процесами в дитячому колективі і дозволяє максимально використати в навчальному процесі особистісні особливості учителя».

Умовою ефективності П. с. є психологічна компетентність учителя, а також володіння мовленнєвою і мовною культурою. Остання виявляється, зокрема, в дотриманні сучасних мовних норм. Велике значення у П. с. має також комунікативна компетентність учителя як володіння системою соціально – психологічних умінь і навичок.



ПЕДАДОГІЧНИЙ ТАКТ – найважливіший компонент професійної майстерності вчителя, що ґрунтується на почутті міри педагога у здійсненні ним впливу на учнів та встановленні з ними ділових і емоційний стосунків. Це вміння поводити себе належним чином у різних і, особливо, в складних конфліктних ситуаціях, не втрачаючи власної гідності та не принижуючи людської гідності своїх вихованців, а також уміння висувати доцільні психологічно виважені вимоги до учнів.

ПИТАЛЬНИК – сукупність запитань (пунктів, тверджень), відібраних і упорядкованих відповідно до наперед визначеного завдання: отримати від опитуваного інформацію стосовно особливостей його поведінки, звичок, уподобань, прагнень, реакцій чи ставлення до певної ситуації тощо. Запитання будують таким чином, щоб отримати від суб’єкта чітку ствердну (схвальну, позитивну), негативну (заперечну), більш «м’яку» відповідь (напр., «стосується мене» - «не стосується мене»). У певних випадках відповідь дається у формі підкреслювання або позначення якимось знаком (хрестиком, «галочкою»). Через схильність опитуваних до «нормативних» (соціально бажаних) відповідей, до П. включають контрольні запитання (так зв. «Шкала брехні»). Відповідність змісту запитань П. прийнятим у психодіагностиці вимогам (об’єктивність, надійність, валідність) перетворює останній у досить строгий інструмент аналізу.

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК – період, який пролягає між дитинством і ранньою юністю (від 12 до 18 років) і характеризується значними змінами у фізичному й психічному розвитку дитини. Батьки й педагоги нерідко називають цей період важким, особливо це стосується його перших етапі, приблизно від 12 до 15 років, коли відбувається процес статевого дозрівання і пов’язана з цим перебудова гормональної системи організму. За даними медико - психологічних досліджень, результатом впливу гормонів ендокринних залоз на нервову систему у цей часовий проміжок є порушення рівноваги між процесами збудження й гальмування, що знаходить свій вияв у підвищеній збудливості підлітка, його емоційний нерівноженості, уразливості, швидкій зміні настрою, втомлюваності.

ПІЗНАВАЛЬНІ ЕМОЦІЇ – специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом, і середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому. Протягом індивідуального розвитку людини (онтогенезу) якості П. е. урізноманітнюються, змінюються ті об’єкти, які викликають емоційний відгук, розвивається здатність регулювати як самі емоції, так і їх зовнішній вираз.

ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ – відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, увага, уява.

ПЕРВИННА ІНІВАЛІДНІСТЬ – в статистиці – число осіб, які вперше визнані інвалідами у певному році.

ПОВНА ІНВАЛІДНІСТЬ – стан фізичних і духовних здібностей людини, при якому його трудова діяльність неможлива ні при яких умовах в зв’язку з стійкими патологічними порушеннями функцій організму внаслідок хронічного захворювання чи анатомічних дефектів.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ – здійснення комплексу медичних, гігієнічних, фізичних, педагогічних, психологічних, професійних та інших заходів, спрямованих на профілактику переходу захворювання, наслідків травми або вади у постійне обмеження життєдіяльності чи інвалідність особи або на зменшення тяжкості інвалідності.

ПОТРЕБА – стан внутрішньої напруги людини, який виникає через відсутність чогось необхідного для її існування й розвитку. Зазначений стан є джерелом активності індивіда, яка набирає статусу мотиву його діяльності внаслідок зустрічі з «предметом потреби» (О. М. Леонтьєв).

П. і похідні від них мотиви становлять основу поведінки й діяльності особистості, вони – залежно від їх характеру – можуть стати передумовою як гармонійного, так і дисгармонійного її розвитку. Мотив, що виникає на основі опредметнення П., є набагато багатшим, порівняно з нею, за своїми ознаками. Так, мотивами, пов’язаними з процесом задоволення П., можуть виступати прагнення, потяги, бажання, інтереси, ціннісні орієнтації й інші види суб’єктної активності індивіда.



ПОХВАЛА – це висловлене схвалення вчинків, поведінки й діяльності вихованців. П. містить у собі одночасно інформацію про правильність певної дії та її позитивну оцінку.

П‎ОЧУТТЯ ДОРОСЛОСТІ – центральне психологічне новоутворення особистості в підлітковому віці. Воно визначається об’єктивними умовами життя дитини і тим стрибком у розвитку, який робить її психіка. Особливістю соціальної ситуації розвитку стає суперечність між зрослою самостійністю та можливостями її реалізації. Підліток починає ставитись до себе як до самостійної особистості, яка вчиться брати на себе відповідальність за власні вчинки, він хоче, щоб до нього й інші ставились як до дорослого, обстоює своє право на «дорослу» позицію, самостійність, незалежність, намагається відмежуватися від будь-якого зовнішнього контролю. Ця суб’єктивна складова П. д. відображає особливу форму свідомості. Поряд із П.д. існує т. зв. тенденція до дорослості (або претензія на дорослість) – прагнення виглядати й вважатися дорослим. Тенденція до дорослості означає рух, перехід від нижчого до вищого рівня розвитку, вказує на «траєкторію дорослішання» особистості.

ПОЧУТТЯ МЕНШОВАРТНОСТІ – стійке переживання людиною своєї реальної або уявної недосконалості, неадекватності, критичне і загалом негативне ставлення до самої себе.

П. м. формується в дитинстві, внаслідок природного для малюка відчуття своєї слабкості, обмеженості, неспроможності в світі дорослих, його переживання цілковитої від них залежності. П. м. особливо посилюється тоді, коли дитина помічає, що її не люблять.

Закріплене в дитинстві, П. м. справляє великий вплив на все подальше життя індивіда. Як таке, що є тривожним і н приємним, П. м. витісняється із свідомості в сферу не свідомого і перетворюється на постійне і практично ненасичуване джерело активності індивіда. Прагнучи самостверджуватись серед інших людей, почувати себе адекватним і компетентним, інвалід виявляє ініціативу, розкриває свої творчі здібності, докладає зусиль і домагається часто видатних успіхів в різних видах діяльності – і все це задля того, щоб скомпенсувати своє П. м.

ПОЧУТТЯ ПРОВИНИ - афективний емоційний стан після здійснення дії, яку дитина вважає гідною осуду, або почуття власної винуватості, не пов’язане з якимось конкретним вчинком. П. п. є наслідком внутрішньої активності дитини, результати якої можна описати таким чином:


  1. побудова моделі очікування – тобто: «яким мушу бути я» чи «якою повинна бути моя поведінка, щоб це відповідало очікуванням інших»;

  2. оцінка сприймання свого стану чи поведінки навколишніми людьми ;

  3. порівнювання моделі очікування і власної реальної поведінки, виявлення її невідповідності, що підтверджується виразом образи на обличчі, словами й поведінкою іншого.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ – підготовка дитини до активної творчої участі у побудові нового демократичного суспільства, виховання у неї почуття соціальної відповідальності, повага до норм закону, розуміння необхідності та вироблення готовності їх дотримуватися.

ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ – потенційна здатність індивіда виконувати протягом тривалого часу і на задовільному функціональному рівні свою роботу.

П. має два аспекти: ефективність діяльності та функціональний стан організму, який забезпечує реалізацію дії та операцій.

Що стосується ефективності діяльності, то П. – це якість особистості, яка полягає у спрямованості на трудовий процес та характеризує потенційну здатність якісно виконувати певну діяльність протягом заданого інтервалу часу. В кінцевому підсумку П. визначає кількісну сторону тих перетворень, які здійснює людина над предметами, явищами, поняттями тощо. Від того, як довго людина може зберігати високий рівень П., залежать її можливості у будь-якій діяльності. Це одна з головних психофізіологічних і соціальних характеристик людини, тому що від П. залежать продуктивність, ефективність, надійність її праці, а, отже, її цінність як працівника.



ПРИМУС У ВИХОВАННІ – один із найдавніших способів довільного тиску педагога на вихованців із метою формування соціально схвалюваних форм поведінки.

ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ – діяльність дитини в межах соціальної ситуації розвитку, виконання якої визначає виникнення і формування у неї основних психологічних новоутворень, характерних для цього ступеня розвитку.

ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ – система заходів, спрямованих на забезпечення успішного професійного ставлення працюючої особи, формування в неї професійних якостей, установок, потреби активно і творчо працювати.

ПРОФЕСІЙНА ОРІЕНТАЦІЯ – науково обґрунтована система форм, методів, засобів впливу на особу для сприяння її професійному самовизначенню на основі врахування стану здоров’я, освітнього і професійно – кваліфіційного рівнів, інтересів, здібностей, індивідуальних, психофізіологічних особливостей та потреб галузей економіки.

ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ – система заходів, спрямованих на підготовку особи до професійної діяльності, відновлення чи здобуття професійної працездатності шляхом адаптації, реадаптації, навчання, перенавчання чи перекваліфікації з можливим подальшим працевлаштуванням та необхідним соціальним супроводженням з урахуванням особистих схильностей та побажань особи.

ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ ДЛЯ ІНВАЛІДІВ — це підвищення їхнього соціального статусу та можливість підвищення рівня доходів, розвиток навичок та вміння працювати. Для суспільства професійне навчання інвалідів — це зниження напруженості на ринку праці, підвищення суспільної продуктивності, розв'язання соціальних проблем інвалідів. Основна мета професійного навчання інвалідів — інтеграція їх у суспільство.

ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР – науково обґрунтована система визначення ступеня придатності особи до конкретної професії, спеціальності (робочого місця, посади) відповідно до встановлених законодавством нормативних вимог.

ПСИХІЧНА АКТИВНІСТЬ – (від лат. activus – діяльний) – атрибутивна характеристика людської діяльності, що виявляється у відображенні навколишньої дійсності, цілеспрямованості пізнання і творчості, регуляції власних психічних процесів і станів; становить необхідну умову і засіб підтримання належного тонусу мозку як фізіологічної основи функціонування свідомості і самосвідомості.

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я – стан психосоматичного і психологічного благополуччя, який ґрунтується на відчутті сили й цінності власного «Я» людини, її здатності досягати узгодженості із самою собою та іншими на основі доцільної, з огляду на умови навколишньої дійсності, регуляції поведінки й діяльності.

ПСИХІЧНІ СТАНИ школярів – це різні види інтегрованого відображення навчальних та виховних ситуацій, забарвлення психічної діяльності у той чи інший проміжок часу, її «тембр» і «колорит». П. с. так чи інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів. Як приклад П. с. можна назвати бадьорість, зацікавленість, ейфорію або втому, апатію, тривогу. Найхарактернішою ознакою психічних станів є їх висока суб’єктивність.

ПСИХОГІМНАСТИКА – курс спеціальних занять (вправ, ігор), спрямованих на розвиток і корекцію різних складових психіки дитини, її пізнаннєвої та емоційно-особистісної сфери. Завданням П. є збереження психічного здоров’я і попередження емоційних розладів у дітей.

ПСИХОДІАГНОСТИКА В ШКОЛІ – система психодіагностичних методів, які використовуються шкільним психологом для отримання достовірних відомостей про параметри психологічного розвитку дитини і спрямовані на виявлення індивідуально-психічних особливостей дітей, ефективний розвиток та корекцію відхилень від соціально прийнятого оптимуму.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ – це дослідження людини з метою визначення її індивідуально-психічних особливостей: особистісних рис, здібностей, станів, окремих психологічних функцій, мотивацій, відхилень від психічної норми. Процедура має три етапи:

  1. збирання психологічної інформації;

  2. оброблення та інтерпретування даних;

  3. формулювання діагнозу і надавання рекомендацій.

ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ – система заходів, спрямованих на формування в особи здатності пристосовуватись до існуючих у суспільстві вимог та критеріїв за рахунок присвоєння їй норм і цінностей даного суспільства.

ПСИХОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ – органічна складова педагогічної майстерності; в актуальному стані виступає необхідною умовою ефективної взаємодії всіх учасників виховного процесу, професійної самореалізації педагога та досягнення навчально-виховних цілей з огляду на продуктивне використання психологічних знань в інтересах розвитку здібностей учнем і прилучення їх до духовних цінностей.

ПСИХОЛОГІЧ‎НА КОРЕКЦІЯ (психокорекція) – вид психологічної допомоги, що є активним цілеспрямованим втручанням у процеси психічного й особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень, окремих недоліків у цих процесах.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА – система соціально-психологічних, психолого-педагогічних способів і методів допомоги особі з метою оптимізації її психоемоційного стану в процесі формування здібностей і самосвідомості, сприяння соціально-професійному самовизначенню, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці та спрямуванню зусиль особи на реалізацію власної професійної кар’єри.

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ – система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.

ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ – вид психологічної допомоги людині, яка перебуває в складній життєвій ситуацій і потребує психологічного втручання. Вихідним принципом П. к. є переконаність у тому, що кожна фізично й психічно здорова людина спроможна подолати більшість психологічних проблем, які виникають у її житті. Однак далеко не завжди людина (клієнт) точно знає, у чому полягає сутність її (його) проблеми і як краще її вирішувати. У цьому їй повинен допомогти професійно підготований психолог-консультант, для якого знайти відповіді на ці запитання є основним завданням роботи. До інших завдань П. к. належать: емоційна підтримка клієнта, вивчення його особистості і, у разі потреби, орієнтування його на отримання інших видів психологічної чи психіатричної допомоги; надання рекомендацій стосовно як розв’язання актуальної проблеми клієнта, так і профілактики виникнення аналогічних проблем у майбутньому; психолого-просвітницьке інформування клієнта тощо.

ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ УЧНЯ – це спеціально організована бесіда психолога зі школярем (учителем, батьками) з метою роз’яснення певного питання або аналізу проблем, що виникли в навчанні, у спілкуванні та міжособистісних стосунках учня, а також надання рекомендацій щодо їх вирішення. Учень є клієнтом шкільної психологічної консультації незалежно від того, чи він сам звертається до психолога, чи по допомогу звертаються батьки або вчителі.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВІК – категорія, що слугує для позначення часових характеристик індивідуального розвитку. На відміну від хронологічного віку, що позначає тривалість існування індивіда від моменту його народження, П. в. стосується визначення якісного своєрідного ступеня онтогенетичного розвитку, зумовленого закономірностями формування організму, умовами життя, навчання й виховання, індивіда.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ – система регулятивних механізмів у структурі особистості, спрямованих на усунення або ослаблення тривоги, подолання емоційного внутрішнього конфлікту, який загрожує стабільності позитивної Я-концепції.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ У КЛАСІ (соціально-психологічний клімат, психологічна атмосфера) – якісний бік міжособистісних стосунків, сукупність психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності, навчанню та вихованню, всебічному розвитку особистості в групі.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗНА‎ННЯ ВЧИТЕЛЯ – результат пізнання психіки зростаючої особистості, засіб орієнтування у проявах її психічної активності та розуміння внутрішніх спонук цієї активності – потреб, думок, почуттів, прагнень, намірів, очікувань, домагань тощо, а також підґрунтя регуляції педагогом своєї взаємодії з учнями з урахуванням інших вікових та індивідуальних особливостей.

ПСИХОЛОГО-МЕДИКО-ПЕДАДОГІЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ (ПМПК) – державні діагностико - корекційні установи, що функціонують у системі освіти України і створенні замість колишніх медико - педагогічних комісій, що діяли на громадських засадах.

Провідними завданнями ПМПК є: виявлення, облік, діагностичне вивчення дітей і підлітків з відхиленнями психофізичного розвитку, надання їм індивідуальної педагогічної допомоги, направлення до спеціальних навчально-виховних, лікувальних закладів відповідного типу, консультування батьків, педагогів, просвітницька діяльність серед населення тощо.



ПСИХОЛОГО-ПЕДАДОГІЧНА РЕАБІЛАТАЦІЯ – система психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАДОГІЧНИЙ СУПРОВІД – системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, уснішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум.

ПСИХОСЕКСУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ – це її становлення як статевої істоти в процесі освоєння сексуальної поведінки. Поняття сексуального розвитку людини не обмежується лише фізіологічним дозріванням організму та функціонуванням репродуктивної системи. Сексуальність як сфера психічного життя включає відчуття, переживання, уяву, думки, дії, емоційно-оцінкові ставлення. Головною ознакою сексуальної активності, яка відрізняє її від інших сфер людської життєдіяльності, є еротична збудливість, відчуття задоволення, насолоди. Помилковими є уявлення про сексуальну поведінку як таку, що виявляється лише в статевих зносинах та пестощах тіла.

ПСИХОТЕРАПІЯ – вид психологічної допомоги, орієнтований на розв’язання глибинних особистісних проблем людини, які визначають більшість її життєвих складнощів та конфліктів.

Р

РЕАБІЛІТАЦІЙНА ПЕДАГОГІКА - сукупність прийомів і методів, спрямованих на відновлення втрачених сил або ослаблених функцій організму дитини з метою якнайповнішого розвитку її індивідуальних можливостей і кращого адаптування до навколишнього світу.

РЕАБІЛІТАЦІЙНА УСТАНОВА – установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів і дітей-інвалідів відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ – система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності та досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство.

РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ЗАХОДИ – комплекс заходів, якими здійснюються реабілітація інвалідів.

РЕАБІЛІТАЦІЙЦ‎ІЙНІ ПОСЛУГИ – послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство.
РЕЦЕПТИВНО-ЕКСПРЕСИВНИЙ РОЗЛАД МОВЛЕННЯ – це мішаний тип розладу мовлення, за якого до порушення здатності активного висловлювання думки (експресивний розлад мовлення) долучаються труднощі сприйняття й розуміння мовлення інших людей. Зауважимо, що чисто рецептивний тип розладу мовлення у практиці не зустрічається, оскільки порушення сприймання мовлення неминуче супроводжується і розладом процесу його породження.

РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ – усталене прагнення до досягнення цілей (результатів) певного ступеня складності, що визначається бажаним рівнем самооцінки особистості та рефлексією власних можливостей і здібностей як складових її життєвого досвіду.

РОБОЧЕ МІСЦЕ ІНВАЛІДА – місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

РОЗВИВАЛЬНЕ НАВЧАННЯ – це навчання, яке забезпечує всебічний розвиток особистості (розумовий, соціальний, моральний, духовний тощо). Слід особливо наголосити, що Р. н. не зводиться лише до інтелектуального розвитку школяра, формування його теоретичного мислення.

РОЗЛАД ЛІЧБИ – один із розладів навчання, який спостерігається у 1 % дітей шкільного віку.

Основна характеристика Р. л. – слабкість математичних здібностей (вимірюється за допомогою індивідуального тестування), які виразно нижчі за очікуваний рівень, враховуючи хронологічний вік учня, його інтелектуальний рівень і клас. Труднощі навчання математики в разі Р. л. перевищують ті труднощі, що звичайно пов’язані з вадами зору чи слуху.



РОЗЛАД ПИСЬМА – один із розладів навчання, в разі якого рівень писемного мовлення є значно нижчим за очікуваний (враховуючи хронологічний вік учня, його інтелектуальний рівень і клас).

Якщо існують вади слуху чи зору, труднощі письма в цьому випадку переважають ті, що звичайно пов’язуються з цими вадами.

Діагноз Р. п. ставиться у випадку граматичних і пунктуаційних помилок, нездатності розбивати текст на частини, численних орфографічних помилок і дуже поганого почерку. Зазвичай, діагноз не ставиться, якщо йдеться тількт про орфографічні помилки або поганий почерк, без інших порушень.

Про Р. п. відомо менше, ніж про інші розлади навчання, особливо, коли він з’являється без розладу читання. Це пояснюються тим, що в цій галузі мало стандартизованих текстів, і постановка діагнозу потребує великого писемного матеріалу від кожного учня.

Звичайно, Р. п. ізольовано зустрічається рідко. Він супроводжується розладом читання й розладом лічби. Не виключений його зв’язок із вадами мовлення й вадами перцептивно-моторових функцій.

Р. п. діагностується після початку навчання письма, тобто стає очевидним уже у перші роки навчання у школі.

Р. п. зустрічається й у старших школярів, і в дорослих.

РОЗЛАД ЧИТАННЯ (син. дислексія, легастенія) – один із розладів навчання, який спостерігається у 4 % дітей шкільного віку. Основна характеристика Р. ч. – те, що успіхи в читанні (його точність, швидкість і розуміння прочитаного), що вимірюються стандартизованими тестами, нижчі від очікуваних, враховуючи хронологічний вік учня, його інтелектуальний рівень і клас.

Якщо існує вада слуху чи зору, труднощі читання тут перевищують ті, які, зазвичай, спричиняються цими вадами.

У дітей, що мають Р. ч., читання вголос характеризується деформаціями, підстановками, пропусками. Як читання вголос, так і читання про себе дуже повільне, із багатьма помилками розуміння.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал