Професійно-технічна освіта України



Сторінка6/11
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ЗДІБНОСТІ – індивідуально–психологічні якості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності. Сферою вияву З. людей є всі галузі їхньої різноманітної практичної, наукової та мистецької діяльності.

Поряд із загальними З. (їх ще називають розумовими), від яких залежить успішність будь–якої діяльності й навчання, виокремлюють також спеціальні З.

Показниками З. у процесі діяльності є те, наскільки індивід за інших рівних умов, швидко, легко й ґрунтовано опановує цю діяльність, які способи (раціональні, нераціональні) застосовує в ході її організації й виконання.

ЗНАННЯ – відображення в свідомості індивіда образів предметів і явищ об’єктивної дійсності, їх властивостей, відношень між ними й закономірностей розвитку в процесі засвоєння суспільного досвіду пізнання. Засвоєння результатів пізнавальної діяльності, що їх накопичило людство у формі понять, суджень, теорій і т. ін., здійснюється на основі розумових і практичних дій у процесі спонтанної або цілеспрямованої діяльності індивіда лише за умови взаємодії з іншими людьми. Цей процес триває протягом усього життєвого шляху людини. Уся попередня пізнавальна діяльність суспільства постає перед нею як готове З., яке вона повинна засвоїти, застосувати на практиці, розвинути далі.

І

ІДЕАЛ – конкретний взірець, персоніфікований образ чи система узагальнених принципів особи, здійснення яких є для неї найвищою метою діяльності та прагнень і які суб’єктивно сприймаються нею як утілення досконалості чогось, напр., у морально – етичному плані – доброти, совісті, гідності, сили волі, витримки, громадянськості, людяності та інших чеснот.

Як правило, персоніфіковані І. – це образи людей з навколишнього суспільного середовища. Ними можуть бути політики, видатні працівники в галузі науки й техніки, спортсмени, діячі культури, письменники, народні умільці, а також члени родини – батько, мати та інші близькі люди.



ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. іdem – той самий, facere – робити) – уподібнення, встановлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак.

У контексті пізнавальних актів І. тлумачиться як цілеспрямований свідомий процес зіставляння одного об’єкта з іншими за сукупністю певних ознак чи властивостей, прийом, за допомогою якого встановлюється ідентичність чи відмінність об’єктів. У тому випадку, коли треба впізнавати людину (напр., особу злочинця) об’єктом І. є ті її якості, на підставі яких ця людина може бути віднесена до певного класу, типу, категорії, тобто визнана ідентичною самій собі.



ІНВАЛІД (від лат. іnvalidos – безсильний) – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі та посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

ІНВАЛІДНІСТЬ – міра втрати здоров’я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважається для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ – планування та здійснення навчання відповідно до індивідуальних особливостей учнів. Йдеться, в першу чергу, про своєрідність їх відчуття, сприймань, мислення, пам’яті, уяви, про особливості інтересів, нахилів, здібностей, темпераменту, характеру.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОГРАМА РЕАБІЛІТАЦІЇ – комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико – соціальної експертної комісії.

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби всіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоби забезпечити рівність можливостей.

ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами.

ІНКЛЮЗИВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД – це заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

ІНКЛЮЗИВНИЙ ПІДХІД - створення таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти, у тому числі діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у загальноосвітніх школах; водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання, які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до тих, хто „відрізняється”.

ІНКЛЮЗІЯ (від англ. inclusion — включення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. При І. всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату.

І. - це процес реального включення інвалідів в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ – предмет вивчення диференційної психології (від лат. – differentia – різниця); поняття для визначення неповторності властивостей індивіда, що породжується складною взаємодією між спадковими задатками індивіда та його середовищем.

У психології існує поняття «індивідуальність» на означення унікальності кожної людини з її неповторними рисами, що характеризують здібності, темперамент, характер, особливості психічних функцій (емоцій, мислення, пам’яті, уяви, інтуїції та ін.). Неповторність людини, її індивідуальність зумовлюється ще й тим, як поєднуються, координуються між собою згадані якості, в чому полягає своєрідність їх будови.



ІНТЕЛЕКТ – цілісне інтегроване психічне утворення, яке забезпечує породження, конструювання та перебудову особистісних ментальних моделей світу. Ментальні (розумові) моделі світу фіксують зміст і рівень розуміння людиною себе, інших та довкілля, тісно пов’язані із знаннями та переконаннями особистості. Ментальні моделі можна до певної міри вважати стійкою інтелектуальної ознакою особистості, хоча вони й змінюються в онтогенезі, в кризових життєвих ситуаціях тощо.

ІНФАНТИЛІЗМ (від лат. іnfantilis – дитячий, немовлячий) – збереження фізичних і психічних особливостей, притаманних дитячому або підлітковому віку.

К

КЛАСНА ДИНАМІКА – сукупність групових процесів і взаємодій учнів між собою та з учителем, які впливають на особливості їхнього навчання, рівень досягнень, ставлення один до одного, уявлення про себе та інших.

КОГНІТИВНИЙ СТИЛЬ – система притаманних індивідові способів пізнання, характерних для нього стратегій сприймання, запам’ятовування, мислення, розв’язування задач. К. с. не впливає безпосередньо на успішність діяльності, він визначає її манеру, спосіб, шлях до мети. Йдеться не про досягнення певного результату, а про можливості існування різних за структурою, але однакових за ефективністю способів його отримання. К. с. виявляється переважно в мотиваційно нейтральних, нестресових (рутинних) ситуаціях.

КОЛЕКТИВІЗМ – властивість особистості, що відбиває рівень соціального розвитку людини і виявляється в особистій відповідальності за колектив, у постійних діях на користь колективу. К. – принцип організації та спільної діяльності людей, що полягає в усвідомленому узгодженні особистих і суспільних інтересів, у товариський праці, у готовності до взаємодії і взаємодопомоги, доброзичливості й тактовності.

КОМП’ЮТЕРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ – один з негативних психологічних наслідків надмірного й неконтрольованого захоплення дітей та підлітків комп’ютерами і комп’ютерними іграми. У літературі поширені також синоніми цього терміну: комп’ютерна ігроманія, комп’ютерний фанатизм, комп’ютерна наркоманія, комп’ютерний психоз тощо.

З поширенням комп’ютерів з’явилися підлітки, поведінка яких помітно змінена через те, що вони шукають постійного контакту з комп’ютером, полишивши звичні для свого віку захоплення, такі як футбол та вуличні ігри. Світ віртуальної реальності їм замінює все: заняття у школі, стосунки з батьками, зустрічі з друзями. Зовні вони вирізняються емоційною холодністю, відсутністю інтересу до всього, що не стосується комп’ютерів. Однак їхні комп’ютерні знання зазвичай неглибокі, оскільки ними керує не пізнавальний інтерес, а аномальна спрага віртуальної реальності. Це – ознаки так званої комп’ютерної залежності.



КОМП’ЮТЕРНА ПСИХОДІАГНОСТИКА – психодіагностичні дослідження за допомогою комп’ютера, для якого розроблено відповідне програмове забезпечення. Як метод психологічного дослідження К. п. виникла з появою комп’ютерної техніки. У нашій країні К. п. поширилась у 90 – ті роки ХХ століття, коли почали створюватися психологічні консультативні центри для визначення стану розвитку різноманітних психічних функцій у дорослих і дітей. Широко відомі комп’ютерні тестування у міських і районних центрах професійної орієнтації та професійного відбору, де комп’ютерні методики допомагають психологам визначити ступінь відповідності здібностей людини, яка приймає рішення про своє подальше життя, вимогам обраного нею фаху.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – володіння певною системою умінь і навичок міжособистісного спілкування, адекватних ситуації спілкування і достатніх для досягнення поставленої суб’єктом комунікативної мети.

К. к. охоплює як суто розмовні навички, так і навички соціально – психологічні, які забезпечують ефективну взаємодію з людьми і полегшують розв’язання міжособистісних проблем.

К. к. передбачає, найперше, уміння слухати іншого, максимальну налаштованість на зміст його мовлення, чутливість до всіх нюансів його поведінки (інтонація, міміка, жестикуляція, погляд). Ця налаштованість на сприймання виявляється і візуально, і фізично у поведінці самого слухача, його точних і адекватних реакціях, конгруентному виразі обличчя.

Важливе місце в К. к. займають спеціальні уміння і навички, призначення яких – заохотити іншого надати інформацію в потрібному обсязі, із бажаною глибиною й точністю. Тут можуть використовуватись різноманітні прийоми: від прямого розпитування й заохочення – до умілого застосування пауз, мімічних реакцій інтересу, здивування, схвалення, недовіри і т. ін.



КРЕАТИВНІСТЬ (від лат. сreation – творення) – творчий дух, творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляються не тільки в оригінальних продуктах діяльності, але й у мисленні, почуттях та спілкуванні з іншими людьми.

Креативного індивіда зазвичай відзначає інтерес та підвищена чутливість до всього складного, незвичного, відкритість до нового досвіду, уміння вбачати проблеми в тому, що іншим здається тривіальним і зрозумілим, самостійність поглядів та оцінок, непідлеглість стереотипам, відкритість до різних ідей (у тому числі і взаємовиключальних), а також здатність дивуватись і захоплюватись.



Л

ЛІДЕРСТВО – взаємини, які передбачають домінування та підкорення у системі міжособистісних стосунків у групі. У процесі досліджень Л. виділено його різні стилі. Розроблено ряд концепцій Л.

Теорія лідерських ролей розглядає ролі «професіонала» - лідера, зорієнтованого на рішення ділових проблем, і «соціально – емоційного спеціаліста», який вирішує проблеми людських стосунків.

Теорія рис виокремлює специфічні «лідерські» риси та здібності.

Варіантом такого підходу є харизматична концепція Л., згідно з якою Л. «дароване» окремим особам як певна благодать («харизма»).



ЛОГОПЕДІЯ – наука про розлади мовлення, про методи їх попереджування, виявлення та усунення засобами спеціального навчання і виховання. Метою Л. є розроблення науково обґрунтованої системи навчання, виховання і перевиховання осіб з розладами мовлення, а також попереджування мовленнєвих розладів.

М

МАРГІНАЛІЗАЦІЯ – страх здорової дорослої людини або дитини по відношенню до дитини з особливими потребами.

МЕДИКО – СОЦІАЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА (мedical – and – cosial examination) визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров’я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причин і часу її настання, а також рекомендації щодо можливих для особи за станом здоров’я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно – курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ – система лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання.

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – процес формування суспільно значущих моральних уявлень, принципів, звичок поведінки, а також вироблення емоційно позитивного ставлення до моральних норм і здатності самостійно регулювати відповідно до них власну поведінку.

МОРАЛЬ І МОРАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ – це форма суспільної свідомості, соціальний інститут, що виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах життя.

МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ – поняття етики, яке відображає значущість для індивіда проявів моралі як регулятора суспільно належної поведінки і є втіленням його суб’єктивного діяльно – зацікавленого ставлення до реалізації у житті моральних норм і принципів.

МОТИВАЦІЯ УЧІННЯ – система природних, соціальних і особистісних чинників, що спонукають дітей відвідувати школу, виконувати вимоги вчителів, включатись у процес навчання, роботи зусилля, необхідні для подолання труднощів, реалізовувати в процесі навчання власні схильності, розвивати здібності, брати участь у навчальному спілкуванні тощо.

Н

НАВІЮВАННЯ, СУГЕСТІЯ (лат. suggestio, від suggero – навчаю, навіюю) – це вплив на людину з метою створення в неї певної спонуки до дій, розрахований на недостатньо усвідомлене, некритичне сприйняття навіюваного змісту.

НАСЛІДУВАННЯ (ІМІТАЦІЯ) – особлива форма поведінки, яка полягає у відтворенні дій, манери поведінки та індивідуальних рис інших осіб. Н. може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.

НАСТРІЙ – загальний емоційний стан, який протягом певного відтинку часу забарвлює переживання й діяльність людини і виступає в якості позитивного чи негативного емоційного тла її психічного життя. Н. є емоційною реакцією на значення конкретних подій для суб’єкта у контексті його загальних життєвих планів, інтересів та очікувань.

НЕВРОЗИ У ДІТЕЙ – нервово – психічні розлади «межового характеру» (на межі норми і патології), що виявляються у порушенні світосприйняття і поведінки дитини за відсутності органічних змін нервової системи.

Невроз – наслідок психічної травми, спричиненої переляком, жахом, психотравмуючими ситуаціями, що виникли внаслідок порушення міжособистісних стосунків (сварки, розлучення, алкоголізм батьків, хвороби, смерть близьких, жорстоке, несправедливе поводження з дітьми).

НЕПОВНА СІМ’Я – мала група, до складу якої входить один із батьків (зазвичай мати) і дитина або декілька неповнолітніх дітей. Стабільність Н. с. ґрунтується на господарсько – побутовій та виховній діяльності дорослого, який задовольняє як первинні, органічні, так і вторинні, духовні потреби дітей, а також підтримує теплий морально – психологічний клімат у сім’ї. Н. с. виникає внаслідок різних причин: народження дитини поза шлюбом, смерті одного з батьків або розлучення й припинення подружжям шлюбних стосунків. Остання причина появи Н. с. є найбільш поширеною, оскільки число розлучень є дуже значним.

О

ОБҐРУНТУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ХАРАКТЕРУ: вимоги до інклюзивних шкіл стосовно спільного навчання всіх дітей означають, що вони мають розробити такі методи навчання, які відповідають індивідуальним відмінностями і, таким чином, приносять користь усім дітям.

ОБҐРУНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ: інклюзивні школи можуть змінити ставлення до існуючих відмінностей через спільне навчання всіх дітей, створюючи таким чином основу для справедливого та недискримінаційного суспільства, яке заохочує людей жити разом у злагоді.

ОБДАРОВАНІ ДІТИ – діти, які мають високій рівень розвитку загальних та спеціальних здібностей.

О. д. відзначаються високою допитливістю і дослідницькою активністю. Психофізіологічні дослідження виявили, що в О. д. підвищена біохімічна й електрична активність мозку, тому обмеження їхньої активності може провокувати негативні реакції невротичного характеру. У таких дітей яскраво виявлена здатність відкривати причиново – наслідкові зв’язки і робити відповідні висновки, особливо вони захоплюються побудовою альтернативних моделей і систем.

О. д., зазвичай, мають чудову пам’ять, вони рано оволодівають мовою й абстрактним міркуванням, їх вирізняє здатність безпомилково кваліфікувати інформацію і категоризувати досвід, уміння широко використовувати накопичені знання.

ОБДАРОВАНІСТЬ – системна якість психіки, що розвивається протягом життя людини і визначає можливості досягнення нею виключно високих результатів в одному чи кількох видах діяльності.

О. утворює єдину інтегративну структуру, яка виявляється на всіх етапах індивідуального розвитку і складається з певних структурних компонентів.

До них належать:



  1. домінуюча роль пізнавальної мотивації вже в ранньому дитинстві;

  2. дослідницька творча активність, що виявляються у винайденні нового, у постановці та розв’язанні проблем;

  3. здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі інтелектуальні, естетичні, моральні оцінки.

ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ – здійснення такої системи психолого – педагогічних впливів щодо учнів, яка ґрунтується на:

  1. визнанні самоцінності особистості, її права мати свою позицію стосовно тих чи інших проблемних ситуацій;

  2. забезпеченні свободи саморозвитку й самовираження особистості;

  3. прийнятті дитини такою, якою вона є в своїй індивідуальній неповторності, з усіма її чеснотами і вадами;

  4. реалізації педагогом гуманної поведінкової тактики щодо вихованців, а саме: виявленні щирого зацікавленого ставлення до кожного з них як суб’єкта навчання і спілкування, що прагне ствердити себе у колективі однолітків, розумінні життєво важливої потреби дитини бути успішно діючою – такою, щоб її поважали оточуючі і рахувалися з нею як із носієм певних знань і здібностей.

На сьогодні О. п. набуває домінуючого характеру у шкільній практиці, інтегруючи більш часткові – індивідуально–психологічний, соціально-психологічний, віковий і дільнісний підходи.

ОБМЕЖЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ – повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки.

П

ПАТОЛОГІЧНІ СТАНИ СВІДОМОСТІ – виникають після приймання наркотиків та інших хімічних речовин, які впливають на мозок. Ці психотропні речовини можуть прискорювати чи блокувати передачу сенсорних сигналів, заважати деяким нервовим центрам нормально виконувати свої функції або видозмінювати останні. У разі тривалого вживання ці речовини викликають залежність:

  1. емоційну (психічну), котра спричиняє загальну емоційну лабільність у разі невживання препарату;

  2. фізичну, котра з`являється після емоційної та виявляється в порушеннях фізіологічного стану в разі невживання препарату;

  3. толерантність, тобто стійкість, коли для досягнення бажаного ефекту потрібні усе більші дози, однак передозування часто може спричиняти фатальні наслідки.

ПЕДАДОГІЧНА ЕМПАТІЯ (грец. empatheia – співпереживання) – осмислення, відтворення та розуміння психічних станів учнів учителем.

Види П.е.:



  1. емоційна емпатія – переживання вчителем психічного стану учня у відповідь на його поведінку;

  2. когнитивна емпатія – розуміння вчителем внутрішнього світу дитини, здатність прийняти роль, перспективу та позицію учня;

  3. предиктивна емпатія – здатність передбачати афективні реакції учня в конкретних ситуаціях;

  4. конативна емпатія – поведінкові наміри вчителя щодо учня та його психічного стану.

Типовими проявами П.е. у навчально-виховній взаємодії учителя з учнями є співпереживання й співчуття. Співпереживання – це переживання вчителем тих психічних станів, яких зазнає учень, через проектування їх на себе на основі механізму ототожнення (спрямованість на себе). Співчуття – переживання вчителем певних емоцій з приводу подібних почуттів учня.

Співчуття, окрім його більшої усвідомленості та узагальненості, відрізняється від простого співпереживання ще й тим, що за ним стоять засвоєні особистістю норми гуманістичної моралі.



ПЕДАДОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ – галузь психології, що вивчає психологічні проблеми навчання й виховання. П. п. розглядає психологічні питання цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та суспільно- значущих якостей особистості; умови, що забезпечують розвивальний ефект навчання; можливості врахування індивідуальних психологічних особливостей учнів; взаємини педагога та учнів; міжгрупові стосунки учнів; психологію вчителя.

ПЕДАДОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ – оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії й практики виховання та навчання.

Як і в кожній діяльності, в діяльності педагога поєднуються стереотипні й творчі елементи.

Праця вчителя величезною мірою детермінується ззовні, з боку суспільства (програми, підручники, методи, методичні традиції, єдині вимоги). Це з одного боку, полегшує його роботу, оскільки дає чіткі орієнтири, окреслює перспективні й поточні завдання, озброює методами, а з іншого боку – відкриває можливості для слідування готовим приписам, для діяльності за шаблоном.

Творчі розв’язки в праці вчителя можуть виникати і як наслідок появи нових, нетипових завдань, як вироблення нового підходу до знайомих, типових завдань, як нове бачення стереотипних ситуацій навчання.

Основними напрямами П. т. є:


  1. удосконалення предметного змісту навчання (створення програм, укладання оригінальних підручників);

  2. удосконалення методу навчання (побудова його принципових теоретичних засад і створення конкретних методик). Теоретичне обґрунтування нового методу навчання вимагає високого рівня знань, здібностей, спеціального спрямування інтересів і, фактично, є однією з форм наукової творчості. Щодо створення конкретних методик навчання, то саме тут відкривається широке поле діяльності для більшості учителів;

  3. практичне вирішення методичних проблем, організація власної діяльності і діяльності учня на уроці, керування емоційною атмосферою уроку;

  4. гуманістично спрямована особиста взаємодія з учнями з метою фасилітації їх розумового та морального розвитку, розкриття та реалізації особистісного потенціалу, успішної адаптації до школи та її вимог, до життя в колективі ровесників.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал