Професійно-технічна освіта України



Сторінка5/11
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

АФЕКТ (від лат. аffectus – душевне хвилювання) – стан високої емоційної напруги, нервово – психічного збудження, яке звичайно швидко виникає у зв’язку з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин і супроводжується яскраво виявленими моторними реакціями (напружена міміка, енергійна жестикуляція), а також функціональними змінами в роботі серця, шлунка, залоз внутрішньої секреції та інших органів.

Відомі форми А.: лють, жах, екстаз, вибух пристрасті, відчай. А. тривають відносно недовго, але всі вони залишають після себе «афективні сліди», або «афективні комплекси», які утворюють специфічний досвід особистості, що його актуалізація відбувається щоразу під час зіткнення з елементами ситуації, що породила А. Афективні сліди сигналізують, попереджають про можливе повторення афектогенних ситуацій, тобто вони «відкривають» для суб’єкта безпосередньо на емоційному рівні сенс подібних ситуацій. У разі недостатнього розвитку здатності суб’єкта до емоційної саморегуляції афективні сліди можуть стати пусковим механізмом розвитку нових станів А.



АФЕКТИВНА ПОВЕДІНКА – специфічна форма вияву психічної активності людини, у якої внаслідок постійного незадоволення тих чи інших потреб виникають і стають достатньо усталеними тяжкі емоційні переживання та пов’язані з ними дії і вчинки.

АУТИЗМ – важкий розлад психічного розвитку особистості, походження та умови виникнення якого досі мало з’ясовані. Діагностують його у 2 – 6 дітей на 10000, переважно хлопчиків (співвідношення хлопчиків і дівчаток – 5 до 1). А. полягає у нерівномірному розвитку психіки з порушеннями, в першу чергу, міжособистісного сприймання, функцій соціальної взаємодії та спілкування. Характерним є також надзвичайно обмежене коло інтересів і видів діяльності.

Б

БІОЕТИКА (БІОМЕДИЧНА ЕТИКА) – область етики, яка формується на стику медичної етики та етики науки. Її виникнення пов’язано з радикальними змінами, яким підвергаються медицина та суспільна медична охорона під впливом науково – технічного прогресу.

Термін введен у 1971 р. амер. вченим В.Р. Поттером, який розглядав Б. в якості своєрідного мосту, зв’язучого природнонаукову і гуманітарну культурні традиції.

В подальшому цей термін наповнився конкретним та широким змістом, і зараз Б. розуміється як міждисциплінарна область досліджень і експертизи, предметом якої є: ціннісна проблематика, яка відноситься до взаємовідносин лікаря та пацієнта, а також етичні проблеми, які виникають у біомедичних дослідженнях та в науках щодо поведінки, зокрема при експериментуванні на людині; етичні аспекти проблем, пов’язаних з виділенням та розподілом ресурсів на охорону здоров’я та медичну допомогу; етичні проблеми експериментування на тваринах та ширше - взаємодія людини з живою природою.
БЕСІДА – мовно – експресивний обмін інформацією між партнерами.

В

ВАДИ ПАМ’ЯТІ У ДІТЕЙ – погіршення або втрата здатності запам’ятовувати, зберігати, пізнавати чи відтворювати інформацію. У пам’яті дітей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Це виявляється у різній швидкості запам’ятовування, міцності збереження й легкості відтворення матеріалу. В. п. можуть бути як вродженими, успадкованими, так і набутими.

ВАЖКОВИХОВНІСТЬ – поняття, яке може мати два значення:


  1. В. як девіантність поведінки, тобто порушення загальноприйнятих соціальних норм, що підлягає тим або іншим формам правової оцінки;

  2. В. як невідповідність поведінки чи окремих дій дитини суб’єктивним уявленням і очікуванням педагога.

Прояви В. можна класифікувати залежно від міри її соціальної небезпечності, а також від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Найбільш характерними з них є: неслухняність, дитячий негативізм, упертість, примхи, вередування, а також свавілля, недисциплінованість, і, зрештою, правопорушення.

ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ – визначення рівня інтелектуального розвитку, так званого коефіцієнту інтелекту (IQ) за допомогою тестів інтелекту. Відповідає психометричній парадигмі дослідження інтелекту, яка є найбільш розробленою в сучасній психологічний науці. Психометричний підхід ґрунтується на двох основних принципах: по – перше, інтелект є вродженим (або сформованим у перші роки життя) і далі незмінним, по – друге, він є об’єктом, який може бути виміряний. Центральне поняття психометричної парадигми - коефіцієнт інтелекту, який сучасні фахівці з тестування визначають так: «IQ – це форма виразу рівня здібностей індивіда в даний момент часу відносно існуючих вікових норм».

ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ – розділ психології, який розглядає питання розвитку психічних функцій в онтогенезі, закономірності переходу від одного періоду психічного розвитку до іншого.

Головне, що відрізняє В. п. від інших галузей психології, - акцент на динаміці розвитку. Ось чому її ще називають генетичною психологією (від грецького «генезис» - виникнення, становлення).



ВІКОВІ КРИЗИ – умовна назва перехідних етапів від одного вікового відтинку до другого. Л. С. Виготський кризу розумів як зосередження рідкісних і капітальних зрушень і зміщень, змін і переломів в особистості дитини.

В. к. означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Вона виникає на стику двох вікових етапів.

ВРАЗЛИВІ ДІТИ – діти, які відзначаються чутливістю щодо зовнішніх впливів, внаслідок чого в процесі взаємодії з оточуючими у них часто виникають неадекватні емоційні реакції (афективні спалахи, гнів, роздратування, почуття провини, поганий настрій тощо).

ВТРАТА ЗДОРОВ’Я – наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціального неблагополуччя.

Г

ГЛОСАРІЙ (лат. glossarium – словник глосс) - словник вузькоспеціалізованих термінів у будь – якій галузі знань з тлумаченням, іноді перекладом на іншу мову, коментаріями та прикладами. Зібрання глосс та безпосередньо глосарії стали попередниками словника. Згідно з тлумаченням енциклопедичного словника Брокгауза та Ефрона, глосарій – це пояснення маловідомих слів, які вживаються в якому-небудь творі, особливо у грецьких та латинських авторів. Глосарій – це також список часто використовуваних висловлювань.

ГЕНДЕР І ГЕНДЕРНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ. До найважливіших ознак суб’єкта належать стать і гендер. Ці поняття істотно відрізняються одне від одного. Стать означає комплекс заданих природою біологічних особливостей тіла й організму людини, які свідчать про її належність до жінок або чоловіків.

Стать притаманна індивіду від народження. Розмитість чи невизначеність статевих характеристик викликана, зазвичай, патологією біологічного розвитку індивіда.

Гендер – це поняття, яке об’єднує й характеризує соціально сформовані психологічні риси, ознаки, властивості суспільної поведінки суб’єкта, детерміновані його статтю. Коли говорять про гендерні відмінності, то йдеться не про біологічну відмінність жінок і чоловіків, а про соціально – психологічну різницю між «жіночими» і «чоловічими» ролями й функціями, які виконують у соціумі його члени.

ГРУПА – обмежена певним обсягом кількість людей, що перебувають між собою у безпосередніх взаєминах. Обсяг, склад і структура Г. визначаються метою й завданнями виконуваної діяльності. Саме змістом спільної діяльності зумовлюються всі процеси так званої групової динаміки: міжособистісні взаємини, сприймання членами групи один одного, створення групових норм, форм співробітництва тощо.

ГРУПА ІНВАЛІДНОСТІ – одна із трьох груп інвалідності, які встановлені медико – соціальною експертною комісією в залежності від ступеня втрати працездатності:

  1. І група інвалідності встановлюється громадянам, які повністю втратили здатність до регулярної професійної праці в звичайних умовах і потребують постійного догляду;

  2. ІІ група інвалідності встановлюється громадянам, які повністю втратили здатність до праці, але не потребують постійного догляду.

  3. ІІІ група встановлюється громадянам, які частково втратили здатність до професійної праці.

ГРУПОВА ІНТЕГРАЦІЯ – процес об’єднання певної кількості осіб у групу. Ступінь об’єднання групи описується також терміном групова сумісність. Міра інтеграції окремого члена у групу залежить від її привабливості для нього і задоволеності самим фактом належності до даної групи.

ГРУПОВА СУМІСНІСТЬ – соціально – психологічне поняття, що відбиває ступінь ефективності, узгодженості і безконфліктності спільної діяльності членів групи, рівень їх адаптації один до одного.

Міра Г. с. визначається мірою позитивності (привабливості) для окремого індивіда перебування у групі, задоволення останнього своїм членством і взаєминами у групі, мірою загальної активності групи, мірою можливості досягнення в групі індивідуальної мети.



Г. с. залежить також і від можливості для членів групи встановлювати альтернативні стосунки за межами власної групи. З феноменом Г. с. прямо пов’язаний конформізм або пряма залежність поведінки людини від групової норми (приписів, цінностей тощо).

ГРУПОВЕ НАВЧАННЯ – здійснюється, як правило, невеликими групами учнів. Воно спрямоване зазвичай на надійне засвоєння знань і способів дій, розвиток в учнів творчих компонентів мислення, посилення пізнавальних мотивів, формування готовності до ділового співробітництва з ровесниками.

ГУМАНІСТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ УЧИТЕЛЯ – достатньо усталена сукупність мотивів, які спонукають педагога до такої організації навчально – виховного процесу, що спрямований передусім на стимулювання прогресивного психічного розвитку та саморозвитку вихованців, якнайповнішого розкриття їхніх здібностей і потенційних можливостей, встановлення гуманістичного типу спілкування з дітьми, а також забезпечення відчуття останніми психологічного комфорту й упевненості у власних силах.

Д

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (від англ. deviation – відхилення) поведінка, що суперечить загальноприйнятим моральним чи правовим нормам. Д. п. може бути як злочинною (кримінальною), так і такою, що не карається законом (систематичне пияцтво, сексуальна розбещеність). Нерідко аморальна поведінка, уже звична для людини, поступово стає все більш криміногенною й протиправною.

ДЕПРЕСІЯ (від лат. depressio – пригнічую, придушую) – емоційний стан, для якого характерні пригніченість, тужливість, зниження фізичної та психічної активності, низька самооцінка, песимістичне ставлення до зовнішнього світу, занепад життєвих сил. Людина у стані Д. переживає почуття провини за події минулого, поєднане з відчуттям безпорадності перед життєвими труднощами і небаченням перспективи. За тяжких тривалих форм Д. можливі спроби самогубства.

ДЕПРИВАЦІЯ – втрата особистістю можливості задоволення тих чи інших потреб або позбавлення її якогось бажаного об’єкта чи людини, що сприяють задоволенню цих потреб.

У віковій психології Д. розглядається в контексті позбавлення дитини (або втрати нею) материнського піклування, а також під кутом зору тих стилів виховання дитини в сім’ї, які депривують потребу зростаючої особистості у двосторонніх емоційних контактах з навколишніми людьми.



ДЕЦЕНТРАЦІЯ – механізм особистісного розвитку індивіда, який функціонує на основі здатності «виходити» за межі власного «Я» (зосередженості лише на своїм тілі, власних бажаннях, потягах, намірах, переживаннях), брати до уваги в процесі взаємодії з іншими людьми їхню точку зору щодо самого себе, ставити себе на місце іншого, враховуючи його потреби й емоційні переживання.

ДІЛОВА ГРА – групова форма навчання, різновид рольової гри. Д. г. імітує реальні ситуації, які можуть виникати в практичній діяльності людей. Використовувані ролі, відповідно, відбивають функції тих реальних професіоналів, які беруть участь у вирішенні реальних проблем («директор заводу», «голова фірми», «керівник лабораторії» тощо). Вид професійної діяльності, у процесі виконання якої виникає та чи інша проблема, визначає тип Д. г. (управлінські, економічні, педагогічні, екологічні та ін).

ДІТИ З ВАДАМИ ЗОРУ складають групу сліпих, слабкозорих і дітей з функціональними порушеннями зору (косоокістю, амбліопією, порушенням рефракції).

У сліпих дітей цілком відсутні зорові відчуття (тотальна сліпота), або є світловідчуття чи залишковий зір із гостротою до 0,04 на кращому оці з використанням окулярів (практична сліпота). Відсутність зорових функції у сліпих дітей у процесі розвитку й навчання компенсується збереженими функціями інших органів чуття – дотиком, нюхом, слухом, мовленням. Такі діти навчаються в спеціалізованих дошкільних і шкільних закладах.



Слабкозорі діти – це ті, хто має гостроту зору на оці, яке краще бачить, із використанням окулярів, від 0,05 до 0,4, а також діти з гострішим зором (до 0,8), які мають інші порушення зорових функцій, напр., різке звуження меж поля зору. Слабкозорість виникає внаслідок хвороб очей або є результатом загального хворобливого стану організму в цілому. Значна частина випадків слабкозорості є наслідком аномалії рефракції ока.

ДІТИ З РОЗЛАДАМИ МОВЛЕННЯ – це діти, в мовленні яких спостерігаються відхилення від норми, прийнятої у даному мовному середовищі.

Вади мовлення, залежно від характеру мовленнєвих розладів, негативно впливають на всі психічні властивості дитини, позначаються на її діяльності, поведінці. Тяжкі розлади мовлення можуть впливати також і на розумовий розвиток, особливо на формування вищих рівнів пізнавальної діяльності, що зумовлено тісним взаємозв’язком мовлення й мислення, а також обмеженими соціальними, зокрема, мовленнєвими контактами таких дітей.

Розлади мовлення, обмеженість спілкування впливають на формування особистості дитини, її емоційно – вольову сферу. Вони спричиняють розвиток негативних рис характеру – сором’язливості, нерішучості, замкнутості, негативізму, почуття меншовартності. Усе це утруднює опанування читання й письма, негативно впливає на успішність, а в майбутньому – і на вибір професії.

ДІТИ З ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ. Дитячий церебральний параліч (Д. ц. п.) – це різноманітні рухові порушення у вигляді парезів (обмеження рухових функцій і м’язової сили), гіперкінезів ( різних надмірних мимовільних рухів), порушень координації рухів, які є наслідком ураження головного мозку дитини до народження, під час пологів та у перші тижні після народження. Вони часто супроводжуються різноманітними порушеннями мовлення, психіки, інколи – епілептичними нападами.

ДІТИ ІЗ ЗНИЖЕНИМ СЛУХОМ – діти, які за наявності втрати слуху (від 15 – 20 до 75 децибел) здатні самостійно накопичувати словниковий запас і оволодівати усним мовленням.

Зниження слуху має різні ступені: від порушення сприймання шепітної мови до різкого обмеження сприймання розмовної мови оточуючих. У Д. із з. с. спостерігається специфічний недорозвиток мовлення, який зумовлений насамперед ступенем порушення слухової функції, а також часом його виникнення, індивідуально – психологічними особливостями дитини та умовами її розвитку.



ДІТИ – ОЛІГОФРЕНИ – діти з уродженим чи набутим у ранньому дитинстві (у віці до 3 – х років) загальним психічним недорозвитком із переважною недостатністю інтелектуальних здібностей. Причинами, що зумовлюють розумову відсталість, можуть бути:

  1. різноманітні шкідливі впливи в період внутрішньоутробного розвитку дитини (інфекції, інтоксикації, травми й т. ін.);

  2. родові травми й асфіксія;

  3. хворобливі явища в період раннього (постнатального) розвитку дитини (інфекційні, інтоксикаційні, травматичні захворювання мозку, порушення харчування та ін.);

  4. несприятлива спадковість, у тому числі неправильне генне керування процесами обміну, дефектність генів, хромосомні зміни тощо.

У зв’язку з дифузним ураженням мозку, в розумово відсталих дітей порушена вища нервова діяльність у цілому, що спричиняє порушення психічного розвитку і, особливо, недорозвиток абстрактного мислення. Останнє чітко виявляється в картині олігофренічного слабоумства.

ДИТИНА – ІНВАЛІД – особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функції організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ НАВЧАННЯ – така форма організації навчального процесу, за якої методи, способи, темп навчання обираються, виходячи з індивідуальних відмінностей учнів. У педагогічній практиці цим словосполученням позначається врахування індивідуальних особливостей учнів для групування їх з метою спеціального навчання. Таке тлумачення є частковим випадком загального концепту Д. н.

Е

ЕГОЇЗМ – негативна морально–психологічна риса особистості, яка, закріплюючись із віком людини в структурі самосвідомості, стає складовою її характеру. Е. полягає в себелюбстві, ворожості до інших, прагненні маніпулювати ними для досягнення власних користолюбних цілей.

Протилежна Е. риса особистості – альтруїзм.



ЕКСПРЕСИВНИЙ РОЗЛАД МОВЛЕННЯ – це порушення здатності активного висловлювання думки за умови загалом нормального сприйняття й розуміння мови інших людей і нормальних показників невербальних здібностей.

За своїми зовнішніми проявами Е. р. м. нагадує вибіркову німоту.



Е. р. м. виявляється у кількісно обмеженому, скупому, лексично, граматично й синтаксично збідненому мовленні. Діти з Е. р. м. мають вкрай малий запас слів, вони важко засвоюють нові слова і насилу пригадують уже відомі, часто роблять словникові помилки, порушують усталену послідовність слів. Вони не володіють усіма часовими формами дієслів, не здатні побудувати довгу й складну фразу. Зазвичай діти з Е. р. м. розмовляють короткими фразами, часто пропускають важливі частини вислову, обмежуються лише деякими типами речень (напр., наказовими чи запитальними), нездатні передати модальні (зокрема, умовні) відношення між частинами складного речення.

ЕМПАТІЯ (від грец. еmpatheia – співчуття, співпереживання) визначається як розуміння емоційного стану, проникнення–вчування в переживання іншої людини. У психології Е. розглядається як здатність розуміти внутрішній світ іншої людини або як уміння перейматися переживанням іншого, відтворюючи модальність емоційного стану співрозмовника.

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ (від грец. аesthetikos – здатний відчувати) – процес створення психолого–педагогічних умов для пробудження й розвитку в людині потреби в прекрасному: сприйманні, збереженні й творенні краси. На емоційному рівні ця потреба виявляється в радості, насолоді від спілкування з прекрасним і в переживанні болю, протесту під час його руйнації, спотворенні. Е. в. спирається на природну здатність людини пізнавати світ органами чуттів і емоційно реагувати на гармонію чи дисгармонію відчутого. Змалку діти сприймають естетичні об’єкти безпосередньо на емоційному рівні, переважно підсвідомо. З віком збільшується обсяг естетичних вражень, з’являються стійкі естетичні інтереси, посилюється роль свідомості в сприйманні та поцінуванні краси природи, предметного оточення, вчинків людей.

ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ: ймовірно, дешевше створювати й утримувати школи, в яких навчаються всі діти разом, аніж створювати складну систему різних типів шкіл, що спеціалізуються в галузі освіти конкретних груп дітей. Інклюзивні школи, які забезпечують ефективну освіту для всіх учнів, є економічно вигіднішим засобом забезпечення освіти для всіх.

Ж

ЖИТТЄВИЙ ЗАДУМ – проект майбутнього, бачення особистістю ідей і смислу свого життєвого шляху.

Активне, небайдуже ставлення особистості до себе, свого життя дає їй можливість досить рано свідомо визначити сюжет і спрямованість Ж. з.

На етапі становлення Ж. з. у молоді людини мають бути сформовані: високі особистісні цінності, відповідні їм життєві цілі, мотивація саморозвитку, рішучість і способи гармонійної взаємодії з іншими людьми, здатність побачити себе збоку, піднестися над своїми потягами й спонуками, збагнути можливі альтернативні шляхи творчого саморозвитку, свідомо обрати життєвих шлях і вже тепер подбати про майбутнє.

ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ – повсякденна діяльність, здатність організму особи здійснювати діяльність у спосіб і в межах, звичайних для людини.

ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ – духовно–практична діяльність особистості, спрямована на проектування, планування, програмування та творче здійснення нею власного індивідуального життєвого шляху. Особистість у цьому сенсі є автором і суб’єктом власного індивідуального життя, яка стає об’єктом її творчих дій. Навчання мистецтва будувати життя можна вважати одним із ключових завдань сучасної освіти.

З

ЗАГАЛЬНА ІНВАЛІДНІСТЬ – в статистиці – число всіх інвалідів серед населення.

ЗАЇКАННЯ – порушення нормальної плавності і ритму мовлення, спричинене судомним станом м’язів апарату мовлення.

Для З. характерне повторення окремих звуків, складів, або й цілих слів (особливо на початку фрази), переривання слів, блокування процесу мовлення (надмір заповнених і незаповнених пауз), надмірна фізична напруга у процесі вимови окремих слів.



З. найчастіше з’являється у тих словах чи фразах, які несуть найбільш смислове навантаження. Воно нерідко супроводжується певними рухами (кліпання очима, тики, тремтіння губ або всього обличчя, трясіння головою, стискання кулаків тощо).

ЗАОХОЧЕННЯ – засіб психолого–педагогічного впливу, спрямований на санкціонування й схвалення успішно виконаних учнями завдань або їхньої поведінки, а також стимулювання мотивації досягнення та підвищення впевненості зростаючої особистості у власних здібностях і можливостях. Основні форми З. у школі: схвалення, подяка, нагорода. Крім прямих форм З., існує цілий ряд опосередкованих. До них слід віднести почесні і відповідальні доручення, що їх дають педагоги окремим учням, формування схвального ставлення до досягнень певного учня з боку колективу, виявлення педагогом упевнено – оптимістичних особистісних очікувань щодо зусиль та намірів дитини досягти значних зрушень у навчанні й поведінці.

ЗАТРИМКА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ – один із різновидів відхилень психічного розвитку у дітей. Як окреме явище виділена у світовій і вітчизняний психологічній науці й педагогічний практиці порівняно нещодавно. Між тим це відхилення в розвитку дітей набуло значного поширення: серед молодших школярів, що постійно не встигають, значну частину (за даними декотрих авторів – близько половини) складають діти із З. п. р. Тому всебічне вивчення цього явища має великий практичний інтерес.

З. п. р. дітей психологи розуміють як відставання психічного розвитку від вікової норми, зумовлене, з одного боку, негрубими порушеннями функціонування центральної нервової системи (мінімальна мозкова дисфункція), а з іншого – несприятливими умовами виховання і розвитку в ранньому й дошкільному дитинстві, зокрема, емоційно збідненим спілкуванням та дефіцитом інформації.

Порушення пізнавальної діяльності дітей із З. п. р. виявляються, головним чином, у недоліках уваги, пам’яті, зорових, слухових та моторових функцій, особливо міжаналізаторної координації, у зниженні розумової працездатності та гнучкості психічних процесів. Водночас у них залишається відносно збереженою здатність до абстрагування й узагальнення, що за умови відповідної корекційної допомоги дозволяє таким дітям досягти високого рівня компенсації.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал