Професійно-технічна освіта України



Сторінка3/11
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Становище інвалідів на ринку праці

Робота для інваліда – це не лише покращення добробуту своєї родини, а й можливість самоствердження, відчуття необхідності суспільству. Тож соціальна політика України, як і кожної цивілізованої країни світу, зорієнтована на створення людям з особливими потребами середовища рівних можливостей для повноцінного життя, освіти, праці, лікування, розвитку творчих здібностей, дозвілля.

Право на працю особам з обмеженими фізичними можливостями гарантовано ст.ст. 19 і 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ». Згідно з їх нормами на підприємстві, в установі чи організації , незалежно від форми власності і господарювання для інвалідів встановлено 4 % квоту робочих місць у загальній чисельності працюючих ( або 1 %, якщо працює від 15 до 20 чоловік ). І якщо кількість працюючих інвалідів менша від нормативу, то роботодавці за кожне незайняте інвалідом місце сплачують до відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати.

Аби не відчувати себе покинутими і самотніми, інвалідам потрібна робота. Відособленість людей, криза традиційної моделі сім’ї призвели до того, що зараз саме робота пов’язує людину з суспільством, дає стимул до життя. соціологічне дослідження, проведене нещодавно фахівцями Державного центру зайнятості, підтвердило, що кожен четвертий інвалід шукає роботу через низьку пенсію, а кожен третій – задля можливості бути у колективі.

Про соціально забезпечене, гідне життя інвалідів можна буде говорити лише тоді, коли вони будуть конкурентноздатними на ринку праці. Нині рівень безробіття серед інвалідів набагато вищий, ніж серед здорових людей, причому коливається він залежно від виду та групи інвалідності, стану здоров’я, віку, статі. Та й праця людей з інвалідністю, як правило, низькооплачувана. До того ж законодавством не передбачено надання інваліду статусу безробітного. Та проблеми не вичерпуються й тоді, коли інвалід знайшов-таки роботу. Не так просто людині з фізичними вадами дістатися до неї. Близько 90 % споруджених будівель не пристосовані до потреб інвалідів. І хоча за нормами

постанови Кабміну жоден об’єкт не можна здати в експлуатацію без дотримання стандартів безбар’єрності, будівельники, як це не прикро, часто їх ігнорують.

Національна програма реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими можливостями окреслює основні завдання для досягнення інвалідами реальної рівноправності у повсякденному житті: відновлення працездатності, сприяння в отриманні освіти, фаху, вільному обиранні місця роботи. Програма також передбачає розширення мережі центрів реабілітації для інвалідів та дітей-інвалідів у містах, де проживає понад 50 тисяч населення.

Нині переважна кількість інвалідів працює на підприємствах УТОС та УТОГ, які за 80-річну історію сформували і зберегли професійні та соціальні традиції і, на жаль технічно застаріле устаткування. Тому зараз необхідно ретельно контролювати, як після реабілітації та отримання фаху йде процес працевлаштування інвалідів, створювати робочі місця для конкретно підготовленої людини з урахуванням її індивідуальних можливостей.

Прикро, але чимало керівників підприємств не виконують 4% норматив працевлаштування інвалідів – їм простіше заплатити штраф і не мати зайвого клопоту. Адже на звичайному робочому місці може працювати інвалід третьої групи, а для людей, які мають першу групу інвалідності, треба створити спеціалізоване робоче місце, яке коштує недешево.

Дедалі більше людей з обмеженими можливостями намагаються знайти роботу з допомогою служби занятості. Фахівці центрів зайнятості допомагають інвалідам знайти роботу навіть і без набуття ними офіційного статусу безробітного.

Інформаційною основою формування банку даних осіб х обмеженими можливостями з метою працевлаштування, з одного боку, є їх потенційна здатність до трудової діяльності, котра ґрунтується на висновках медико-соціальних комісій щодо показаних видів професійної діяльності, а також

професійно-кваліфікаційний рівень, індивідуально-психологічні властивості, бажання, готовність працювати, а з іншого – потреби підприємств, установ,

організацій різних форм власності і господарювання у робітниках і фахівцях за професіями, спеціальностями, освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Банк даних для працевлаштування інвалідів

Висновки МСЕК щодо Професійно-кваліфікаційний Потреби підприємств,

рекомендованих про- рівень, здібності, інтереси, установ, організацій

фесій, спеціальностей, індивідуально-психологічні усіх форм власності

видів діяльності, умов характеристики, бажання й господарювання у

праці особи працівниках

Слід зауважити, що в Україні створено певне нормативне поле для формування банку даних інвалідів, які можуть і хочуть працювати, проте воно потребує суттєвого вдосконалення. Зокрема, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 22.02.1993 р. № 83, рекомендації щодо умов праці та видів робіт для інвалідів надають медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) за результатами комплексних обстежень й оцінки стану здоров’я на підставі клініко-функціональних, соціально-побутових, професійно-трудових, психологічних даних на основі затверджених класифікацій і критеріїв.

Нині функціонують МСЕК загального типу та спеціалізовані відповідно до профілю огляду (хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, слуху, систем кровообігу тощо), які діють за територіальним принципом. У штатних розписах МСЕК загального тину передбачені посади лікарів-експертів (терапевта, хірурга, невропатолога), фахівців х медико-соціальної реабілітації , психолога, а в спеціалізованих МСЕК – ще й по два лікаря, спеціальність яких відповідає профілю комісії.

Але в жодній із них немає посади спеціаліста з профорієнтації (або профконсультанта), котрий займався б проблемами адекватного професійного підбору та оптимізації індивідуальних можливостей, побажань, професійної здатності інвалідів із потребами підприємств у робочій силі за професійно-кваліфікаційним складом.

Згаданою вище постановою встановлено, що міські, районні, міжрайонні, спеціалізовані МСЕК повинні в обов’язковому порядку розробляти для кожного інваліда індивідуальну програми реабілітації (ІПР). Така програма має охоплювати весь комплекс оптимальних для інваліда реабілітаційних заходів, котрі передбачають види, обсяги, порядок, терміни надання медичних, соціальних, професійних послуг, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених функцій організму, відновлення здатності до виконання певних видів робіт, професійно-трудової діяльності. Наголошується й на необхідності надання інвалідам послуг з профорієнтації (професійної інформації, професійної консультації, професійного підбору), профнавчання та раціонального працевлаштування. Всі послуги повинні надаватися безоплатно.

Але не завжди у висновках МСЕК та ІПР інвалідів зазначені конкретні професії та спеціальності, що їх потребують місцеві підприємства, та інформація про те, куди можна працевлаштуватись. Як правило, МСЕК рекомендують інвалідам малокваліфіковані види трудової діяльності, що не потребують професійної підготовки ( прибиральниці, сторожа, підсобного робітника ), а також встановлюють вимоги щодо режиму й умов праці.

Основна причина такої ситуації – у відсутності в складі МСЕК спеціаліста із профорієнтації, котрі б володіли інформацією про рівень безробіття, кон’юнктуру професій на ринку праці, потреби підприємств у кадрах за професійно-кваліфікаційним складом, у т.ч. щодо виконання встановлених нормативів для працевлаштування інвалідів. Саме спеціалісти з профорієнтації здатні найбільш кваліфіковано визначати й рекомендувати інвалідам конкретні професії, спеціальності, за якими можна реально працевлаштуватися за місцем проживання, виконувати надомну роботу чи організувати власну справу.

Працівники МСЕК не володіють інформацією про ринок праці, оскільки не співпрацюють із центрами зайнятості.

Не сприяють розв’язанню проблеми обґрунтованості професійного підбору застарілі переліки медичних показань і протипоказань, та, особливо, відсутність сучасник переліків підходящих професій, спеціальностей для інвалідів за видами захворювань і групами інвалідності. В рекомендаціях МСЕК нерідко залишаються поза увагою здібності, професійно-кваліфікаційний інтелектуальний рівень, досвід та бажання, інтереси самого інваліда, тому вони мають формальний характер. Водночас, слід зауважити, що МСЕК розробляють ІПР для незначного числа інвалідів, інколи й за судовим рішенням.

Інформацію про інвалідів, які хочуть і можуть працювати, МСЕК надають головним управлінням праці та соціального захисту населення ( ГУПСЗН ), а останні – центрам зайнятості ( ЦЗ ). Однак, спеціалістам з профорієнтації ЦЗ, куди інваліди звертаються за допомогою, за такими рекомендаціями МСЕК важко підібрати останнім підходящу професію, спеціальність і формувати банки даних для їх працевлаштування.

Однією з причин низького рівня працевлаштування інвалідів є труднощі при встановленні їх потенційної здатності до професійно-трудової діяльності внаслідок відсутності обґрунтованих рекомендацій щодо підходящих професій, спеціальностей. Що, в свою чергу, зумовлено:

- відсутністю штатних посад спеціалістів з профорієнтації (профконсультантів)

у складі МСЕК, в реабілітаційних, навчально-виховних закладах для інвалідів;

- застарілим переліком підходящих професій, спеціальностей за всіма видами

захворювань і групами інвалідності;

- переважанням формального підходу при визначенні підходящої професії,

спеціальності.

Для розв’язання названих проблем необхідно насамперед:



  1. Поновити переліки медичних показань і протипоказань.

  2. Розробити переліки показаних професій, спеціальностей, за якими можуть працювати інваліди ( за всіма видами захворювань і групами інвалідності ).

  3. Ввести штатні посади спеціалістів з профорієнтації до складу всіх типів МСЕК, а також соціально-психологічних служб реабілітаційних, навчально-виховних закладів для інвалідів.

  4. У центрах зайнятості (державного, територіальних, базових рівнів) створити сектори для профорієнтаційного обслуговування інвалідів.

Для формування банку даних щодо працевлаштування інвалідів спеціалісти з профорієнтації МСЕК у тижневий термін мають передавати ГУПСЗН держадміністрацій рекомендації щодо підходящих професій , спеціальностей та індивідуальні програми реабілітації інвалідів, які можуть і хочуть працювати, а останні – відповідним ЦЗ персональні « Картки інвалідів щодо професійного вибору».

Персональні картки інвалідів щодо професійного вибору повинні складати ГУПСЗН держадміністрацій на підставі одержаних від МСЕК висновків щодо підходящих професій, спеціальностей та ІПР інвалідів. У них слід відображати весь комплекс характеристик інваліда: не лише прізвище, ім’я, по-батькові, вік, стать, вид захворювання, група інвалідності, а й професійну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень, тривалість роботи, здібності, індивідуально-психологічні особливості, рекомендовані конкретні професії, спеціальності, а також, обов’язково, інтереси, бажання самої особи щодо професійного вибору, із врахуванням попиту локального ринку праці на робочу силу за професійно-кваліфікаційним складом.

Персональні картки мають бути інформаційною основою формування

комп’ютерного банку даних про інвалідів, які хочуть і можуть працювати. До

названого банку необхідно включати всіх інвалідів, які звертаються до УПСЗН за допомогою у працевлаштуванні самостійно ( після закінчення загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, проходження курсу реабілітації, а також тривалої перерви в роботі ). За основу систематизації

( диференціації ) інвалідів доцільно використати вид захворювання, оскільки цей показник є визначальним.

Слід визнати, що незадовільний рівень зайнятості інвалідів в Україні зумовлений не лише соціально-економічними умовами, недосконалістю нормативно-правової бази, а й, значною мірою, особистісними чинниками: соціально-психологічною дезадаптацією, низьким рівнем готовності до праці та незадовільною професійно-трудовою мотивацією. Значна частина інвалідів

«комплексує» щодо своєї професійної здатності, акцентуючи увагу на стані здоров’я й не до оцінює здібності, досвід, наявний професійно-кваліфікаційний рівень.

Однією з вагомих причин низького рівня готовності інвалідів до професійно-трудової діяльності є незадовільна професійна інформованість про:


    • потреби місцевих підприємств в робочій силі за професійно-кваліфікаційним складом;

    • шляхи, умови, форми оволодіння професією у ПТНЗ;

    • реальні можливості працевлаштування на звичайні абр спеціалізовані робочі місця;

    • можливості організації надомної праці чи індивідуальної трудової діяльності.

З метою сприяння адаптації інвалідів до соціально-економічних ринкових умов, обгрунтованому професійному вибору з врахуванням не лише індивідуальних можливостей, бажань, а й потреб підприємств у робітниках і фахівцях, необхідно більш активно здійснювати роботу з психологічної підтримки та професійної орієнтації.

Основними напрямами профорієнтаційного обслуговування інвалідів, як і здорових громадян, є:



  1. Професійна інформація.

  2. Професійна консультація.

  3. Професійний добір.

  4. Професійний відбір.

  5. Професійна адаптація.

Професійна орієнтація інвалідів повинна здійснюватись спеціалістами з профорієнтації у МСЕК, реабілітаційних, навчально-виховних закладах для інвалідів, базових ЦЗ. При цьому слід враховувати, що оскільки трудова мобільність інвалідів невисока через обмежені можливості та існуючі економічні умови, то їх потрібно орієнтувати на вибір тих професій, спеціальностей, робочих місць, котрі потребують саме місцеві підприємства.

Інвалідам різних видів захворювання, групи інвалідності показані відповідні види професійно-трудової діяльності. Зокрема, основою для професійного вибору інвалідів із захворюваннями слуху, слабочуючим, які мають відповідні здібності й бажання можуть бути групи спеціальностей за напрямком економіки, бухгалтерського обліку, технології машинобудування, виготовлення художніх виробів, оператора комп’ютерного набору тощо.

Для осіб з невеликою розумовою відсталістю можна пропонувати вибір з-поміж таких професій: маляр, лицювальник-плиточник, швачка-мотористка тощо.

Для інвалідів з низьким рівнем зору підходить робота масажиста, педагога-концертмейстера, намотувальника котушок для електроприладів і апаратів, слюсаря-складальника електричних машин і апаратів, в’язальника, штампувальника, брошурувальника, свердлувальника й ін.

За кожним профорієнтаційним напрямком для доступності одержання послуг, сприйняття, аналізу інформації потрібно враховувати вид захворювання, групу інвалідності, застосовувати різні засоби. Так, для обслуговування інвалідів по зору необхідно використовувати аудіо записи, рельєфно-точковий шрифт Брайля, великі шрифти – для слабо зрячих, інші технічні засоби. Для інвалідів по слуху –

слухові апарати, мову жестів (сурдопереклад), телевізійні програми з сурдоперекладом, відеофільми, комп’ютерні інформаційні системи тощо. Інваліді із ураженням опорно-рухового апарату повинні мати можливість безбар’єрного доступу.

Оскільки переважна більшість інвалідів згідно даних державної статистичної звітності постійно працевлаштовується на підприємствах зі звичайними умовами виробництва й, в основному, на звичайні, а не спеціалізовані робочі місця, то вкрай потрібною є інформація про стан і тенденціі попиту ринку праці на робочу силу, потреби підприємств усіх видів економіки у працівниках за професійно-кваліфікаційним складом.

Розвиток економіки, що спостерігається в Україні, супроводжується збільшенням кількості функціонуючих робочих місць, а відтак – зростанням попиту на робочу силу, в т.ч. й виконанням встановленого 4 % нормативу працевлаштування інвалідів.

Державна служба зайнятості зобов’язана працевлаштовувати інвалідів, тому базові ЦЗ повинні формувати банки даних про інвалідів, які мешкають на їх території обслуговування, та за висновками МСЕК можуть і хочуть працювати.

До банку слід включати також інвалідів, які самостійно звертаються з приводу працевлаштування. Для формування повноцінного банку даних робочих місць необхідно, щоб центрам зайнятості систематично надавали інформацію про робочі місця для працевлаштування інвалідів як окремі суб’єкти господарювання, так і територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Вони повинні інформувати ЦЗ не лише про кількість, а й умови праці, професійно-кваліфікаційний склад потрібних робітників, фахівців, особливі вимоги роботодавців до претендентів на робочі місця, рівень зарплати, транспортну доступність, можливості гнучкого графіку роботи тощо.

Необхідно формувати такий банк даних для працевлаштування інвалідів, в якому б були відображені не лише назва професії, спеціальності, режим роботи, рівень зарплати, а й зміст праці, функціональні обов’язки працівника, вимоги до

освітньо-кваліфікаційного рівня претендента, санітарно-гігієнічні умови праці,

допустимі види захворювання, групу інвалідності тощо.

Для здійснення найбільш ефективної трудової діяльності осіб з обмеженими можливостями необхідно створення умов, пристосування виробничої середи до потреб інвалідів.

На підприємствах повинні втілюватися вимоги щодо планування приміщень, де використовується праця інвалідів. Повинна враховуватися безпека переміщень інвалідів по території, на заводах повинні бути спеціальні пешохідні доріжки для інвалідів на візках, загородження, поручні висотою не менш 0,7 м та 0,9 м ( для тих, хто на візках та інших ). Приміщення повинні бути оснащені спеціальними знаками та символами, попереджуючими інвалідів про небезпеку чи повідомляючими якусь інформацію.

Види вимог до будівель залежать від особливостей категорій інвалідів, які в них працюють. Багатоповерхові будівлі повинні бути оснащені пасажирськими ліфтами з кнопками викликів, розташованими на висоті від підлоги не більш

1,2 м. Двері повинні бути широкими – не менш 0,9 м, підлога повинна бути без бордюрів. Планування підприємства для сліпих повинно бути простим для запам’ятовування та орієнтування у просторі, також його треба радіофіцирувати, Освітлення повинно бути розташовано по одну сторону дороги, а кількість щабель між поверхами повинна бути однаковою. Добре б було мати на кожному такому підприємстві кабінет соціальної адаптації.

Держава повинна надати можливість інвалідам здійснювати активну трудову діяльність, знаходитись у виробничій та громадській середі на правах рівних можливостей.



Організація навчального процесу та середньої професійної освіти інвалідів

Було б добре, якби батьки з раннього дитинства виявляли здібності, нахили своєї дитини –інваліда, звісно ураховуючи її можливості. Якщо в такої дитини дозволить стан здоров’я, будуть можливості та бажання працювати в подальшому житті, треба допомогти їй визначитися с майбутньою професією. В допомогу повинні бути призвані не тільки батьки, медики, соціальні працівники, але й психологи, застосовуючи спеціально направлені тестування, діагностики. Звісно треба орієнтуватися на перелік професій, яким навчають у ближніх професійно-технічних закладах та які б користувалися попитом на ринку праці в даній місцевості.

Традиціоналізм, характерний для спеціалізованих закритих закладів, як правило, виявляється в орієнтації шкіл на звичні для інвалідів професії слюсар, столяр, швачка і т д., хоча вони часом далекі від їхніх реальних можливостей. Крім того, не обновляються методи і форми профорієнтаційної роботи. Хоча нові умови життя дозволяють одержувати інвалідами сучасних престижних професій; крім того, здійснювати професійну підготовку за тими видам праці, у яких є потреба в даному регіоні.

С появленням та широким розповсюдженням комп’ютерів та Інтернету значно розширилися можливості здобувати учнівській молоді з числа інвалідів та з особливими потребами такі сучасні професії як оператор комп’ютерного набору, оператор комп’ютерної верстки, графічний дизайнер, програміст, бухгалтер, касир тощо.

Якщо в навчальному закладі стане можливим надати всі необхідні умови для відкриття цих спеціальностей саме для дітей-інвалідів, то педагогічні працівники професійно-технічних закладів також могли б займатися профорієнтаційною роботою серед дітей з особливими потребами.

Тут питання не тільки в ліцензіях на відкриття груп з даними професіями, підбору педагогічних кадрів, психолого–педагогічного супроводу дітей з обмеженими можливостями, але й навіть в елементарному створенні всіх необхідних та безпечних умов для навчання та пересування дітей - інвалідів по навчальному закладу. Також великих зусиль треба буде докласти для підтримання здорового психологічного клімату в навчальному закладі, адже підлітки, особливо які не звикли до присутності дітей-інвалідів можуть відрізнятися агресивною чи некоректною поведінкою . Тут повинна проводитись велика робота з виховання моральних якостей, толерантності, співчуття до дітей з обмеженими можливостями.

Коли людина в силу обставин чи хвороби відрізана від навколишнього

світу, внаслідок чого не може спілкуватися з людьми, не має друзів, не може отримати освіту чи професію її справжнім рятівником може стати комп’ютер та Інтернет. Завдяки новітнім технологіям людина з обмеженими можливостями може отримати змогу знайти спілкування, завести нові знайомства або навіть таких же друзів, мати доступ до будь-якої інформаціі, бути в курсі останніх новин, мати можливість безкоштовного спілкування онлайн по Скайпу чи навіть з веб-камерою з близькими, друзями, з соціальними службами, державними закладами , навчальними закладами освіти.

Не було б нічого кращого, щоб для кожного інваліда були придбані за рахунок держави та соціальних і благодійних організацій комп’ютери та підключення до Інтернету.

В Україні існує комплекс проблем пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів в суспільство.

Ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його цивілізованості. Донедавна питання дитячої аномалії, інвалідності у нас замовчувалося. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі своєю бідою.

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.

З роками повільна і невпинна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в різних галузях науки і техніки поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію.

Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпечення ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення.

Основні проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, що існують на рівні суспільства в цілому, пов'язані з регіональними умовами і їхнім найближчим оточенням.

Ідеї спільного навчання можуть бути використані й у таких формах роботи як клуби спілкування, творчі лабораторії, ігротеки, літні табори, гуртки з декоративно-прикладної, художньої та літературної творчості, дитячі журнали, конкурси і фестивалі художньої творчості, бібліотечне обслуговування тощо.

Аналізуючи історію розвитку соціальної реабілітації і її сучасний етап, можна прийшли до висновку, що спільне навчання дітей-інвалідів і їх здорових одноліток повинно стати пріоритетним у педагогічній практиці. Це у свою чергу потребує наукового розвитку ідеї спільного навчання, розробки концепцій, методик роботи педагогічних колективів. І це повинно стати метою подальших досліджень.

Одна з головних проблем настає коли дитина-інвалід дорослішає. Це проблема майбутнього, дорослого життя дітей, їх місця у соціумі. Здебільшого діти-інваліди здатні виконувати ту чи іншу роботу. У нас в країні дуже багато говориться і ухвалюється настанов і наказів про створення робочих місць для інвалідів, і гроші на цю справу виділяються, однак дуже мала частка інвалідів працює на таких робочих місцях. Причин тому багато. Перед усім невирішеність проблем архітектурного оточення, непристосованість громадського транспорту. Психологічно інваліду дуже важко працювати серед здорових чужих людей, і продуктивність зовсім не та. На Заході є сьогодні таке поняття – продуктивно-реабілітаційний бізнес для сімей інвалідів. У нас раніше працювали інвалідні невеликі артілі, де разом із хворими людьми працювали їхні друзі і близькі. Зараз такими підприємствами могли б бути і маленькі кафе, і фотоательє, і майстерні. Все це давно перебуває в руках здорових, ділових людей. В організації подібного роду реабілітаційних закладів повинна бути спеціальна ніша – соціальна, економічна, правова – для сімей з дітьми-інвалідами.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал