Професійно-технічна освіта України



Сторінка2/11
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бастун Н., Лукомська С. Право розумово відсталих підлітків та молоді на особисте життя. – Київ, 2004. – с. 12

  2. Бастун Н. «Педагогіка тренувань» як засіб соціалізації осіб з інтелектуальною недостатністю / Соціальна психологія № 6. – 2007. – 245 с.

  3. Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах та таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

  4. Большой психологический словарь / за ред. Мещеряков Б., Зинченко В. – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2007 – 672 с.

  5. Бондаренко А. Социальная психотерапия личности (психосемантический подход). — К.: КГПИИЯ, 1991. —189 с.

  6. Виховання дітей з особливими потребами у сім’ї / Держ. соц. служба. – К. – 1998. – 175 с.

  7. Выготский Л.С. Собрание сочинений. – т .4. – М. – 1984. – с. 325

  8. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция. Под ред. Лебединского В.В., Никольской О.С. М.: Просвещение, 1990 – 342 с. 69

  9. Заброцький М. Вікова психологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 1998. – 92 с.

  10. Закон про загальну середню освіту. – ВР України, Закон N 651-XIV від 13.05.99

  11. Закон України «Про освіту» // Голос України, 25 квітня 1996

  12. Закон Української РСР від 23 квітня 1991 р. № 987. XII. «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради України. — № 20. — ст. 277.

  13. Ільясов Р.А. Методичний посібник з організації професійного навчання за робітничими професійними та його соціально – психологічного супроводу в умовах центрів професійної реабілітації інвалідів. – К. – 2006. – 105 c.

  14. Капська А. Соціальна педагогіка: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2009. – 256 с.

  15. Классификация психических расстройств. Большая Медицинская Энциклопедия. – т. 10. – 2007 // www. bme.medinet.ru

  16. Костюк Г. Навчання і психічний розвиток учнів // Психологічна наука, вчитель, учень. – К.: Рад. Школа, 1979. – с. 23

  17. Кравченко Р. Соціальна робота з розумово відсталими людьми. – К. – 2001. – 96 с.

  18. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково – методичний збірник / ред. коп. Н. Софій та ін. – К.: Контекст, 2000. – 336 с.

  19. Кутішенко В. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 128 с.

  20. Міжнародні консультації з питань раннього навчання з особливими освітніми проблемами // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. К. – 2003. – 301 с.

  21. Мусанова Л. Погляд на підготовку вчителя до роботи з дітьми з особливими потребами // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. – К. – 2003 – с. 195

  22. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами / Борщевська Л., Зіброва А., Іванова І. – К. – 1999. – С. 64

  23. Психологічна енциклопедія / Автор-упорядник Степанов О. – К.: Академвидав, 2006. – 424с.

  24. Розвиток модельних центрів інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами. – Київ. – С. 21

  25. Сварник М. Інклюзивна освіта в Україні: попередній аналіз ситуації // права дітей з особливими потребами на рівний доступ до якісної освіти. – Київ – 2001. – 93 с.

  26. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / Звєрєва І., Безпалько О., Марченко С.; за заг. ред.: Звєрєва І., Лактіонової Г. – К.: ДЦССМ, 2004. – 256

  27. Соціальна робота з батьками, що мають дитину – інваліда / За ред. А.О. Бугана. – Рівне. – 2001. – 190 с.

  28. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями. Навчально – методичний посібник для соціальних працівників і соціальних педагогів / За ред. проф. Капської А. – К.: ДЦССМ, 2003. – 168

  29. Соціально-психологічна робота з дітьми та молоддю з обмеженими можливостями потребами – К.: Держсоцслужба, 2005. – 108 с.

  30. Шапар В. Сучасний тлумачний психологічний словник. – Х.: Прапор, 2005. – 640с.

  31. Шевчов А. Сучасні проблеми освіти і професійної реабілітації людей з вадами здоров’я: Монографія. / - К.: Соцінформ, 2004. – 200 с.



Кожен член суспільства – повноцінна особистість: соціальна адаптація інвалідів, осіб з особливими потребами у громадському суспільстві та професійному соціумі
Нужная М.Я. – соціальний педагог;

Казначеєва Л.В. – психолог

Кіровського професійного ліцею

Луганської області
Вступ

Одним із найважливіших чинників розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей та молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку. На жаль, в Україні історично склалася ситуація, за якої ця категорія дітей та молоді протягом тривалого часу залишалася соціально незахищеною і в певній мірі ізольованою від соціуму. Відкрите обговорення проблем інвалідів було непопулярним у суспільстві. Діти-інваліди, перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні в сім’ї, були позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя і виявляються непідготовленими до нього у відкритому середовище.

Нині в Україні спостерігається тенденція до зростання чисельності інвалідів внаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та алкоголізму, підвищення екологічної небезпеки. Організація соціальної допомоги дітям і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного або психічного розвитку, потребує, в першу чергу, зміни ставлення суспільства до інваліда та проблеми інвалідності в Україні взагалі. Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їх потреб іншими людьми, що складає багатогранний процес соціальної реабілітації.

Протягом багатьох років державна підтримка дітей і молоді з вадами розвитку зводилась до певного матеріального забезпечення (пенсійні виплати), надання медичних послуг (діагностика, лікування та початкової освіти у спеціалізованих навчальних закладах). Поряд з цим більшість інвалідів, маючи обмеження в пересуванні, були ізольовані від навколишнього світу.

Сьогодні ситуація фактично не змінилась. В сучасних умовах економічної нестабільності інваліди виявились однією з найбільш соціально незахищених верств населення. Головною проблемою, яка потребує негайного вирішення, є подолання соціальної ізоляції інвалідів, обмеженості можливості їх спілкування, організація їх дозвілля, навчання, здобуття професії, пошуку можливого заробітку. Також на даному етапі відбувається закриття спеціалізованих закладів для дітей- інвалідів та осіб с особливими потребами.

Як відомо, вивчення й аналіз індивідуальних особливостей дезадаптації людей з особливими потребами, з'ясування природи і механізмів її виникнення, розробка програми психологічної допомоги - одна з актуальних науково-практичних проблем.

Світове співтовариство приділяє велику увагу вирішенню проблеми інвалідності, що вже сьогодні набула загальнопланетарної значущості і продовжує загострюватися. За статистикою Всесвітньої Організації Охорони здоров'я при ООН кожний десятий мешканець Землі є інвалідом. У зв'язку з погіршенням екологічного стану у багатьох країнах світу, неповноцінним харчуванням, технізацією суспільного життя і травматизмом, що є наслідком різних причин, кількість інвалідів зростає. Відтак подібна ситуація може призвести до серйозної деформації суспільства, яка загрожує тяжким наслідкам як морального, так і економічного характеру.

Інвалідність, що пов'язана з пошкодженнями опорно-рухового апарату, посідає третє місце в загальній статистиці інвалідності слідом за серцево-судинними і раковими захворюваннями. В Україні нараховується 2,3 мільйона інвалідів за 102 нозологіями.

Фізичні дефекти можуть значною мірою утруднювати контакти інвалідів із довкіллям, обмежувати їхню участь у житті суспільства. В інвалідів зароджується почуття неспокою, невпевненості в собі, що призводить до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і антисоціальних психологічних настанов. У зв'язку з цим проблема адаптації інвалідів є важливою гуманітарною, соціальною проблемою і водночас проблемою державної значущості.

В умовах сучасного економічного розвитку України відкрилися нові перспективи змін у системі спеціальної освіти, пов'язані з новим ставленням до дітей з особливими потребами, з вирішенням питань їх соціалізації й інтеграції в суспільстві.

Виходячи з концепції державного стандарту спеціальної освіти дітей і особливими потребами, концептуальні ідеї якої базуються на положеннях Конституції України, законах України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні від 05.02.1993 р. №2998-ХІІІ, "Про освіту" від 23.05.1991 р. №1060-ХІІ, "Про загальну середню освіту" від 13.05.1999 р. №651-ХІУ, на досягненнях вітчизняної та зарубіжної дефектологічної науки, на результатах експериментальних досліджень, національних традиціях нашого суспільства загальноосвітня підготовка учнів розглядається у поєднанні з формуванням соціально адаптованої особистості.

Внаслідок збільшення кількості інвалідів і відстороненості їх від світу, соціальної ізоляції відсутня можливість формування у них активної життєвої позиції. Не складається позитивна самооцінка. У більшості не формується стійка довіра до світу. У зв'язку з цим інваліди продовжують сприймати оточення як вороже.

Люди з обмеженими можливостями мають певне коло проблем - це порушення психічних пізнавальних процесів, занижена самооцінка, занижений рівень домагань і багато інших. Проте однією з найактуальніших проблем є порушення взаємовідносин зі здоровими людьми через деформуючий вплив на особистість хронічного захворювання і виникнення стереотипних очікувань від даної категорії з боку здорових людей. Внаслідок наявності фізичного недоліку у людей з обмеженими можливостями знижується самооцінка, підвищується тривожність, виникає ризик частих фруструючих ситуацій. Тобто розвивається і проявляється дезадаптація на поведінковому рівні (у вигляді неконструктивних стратегій поведінки), емоційному (у вигляді станів), когнітивному (невміння приймати конструктивні стилі поведінки, конструктивно виходити зі складних ситуацій). А це, в свою чергу, може стати пусковим механізмом для формування у людей з обмеженими можливостями як внутрішньоособистісного конфлікту, так і зовнішнього міжособистісного конфлікту.

Психологічна адаптація відбувається шляхом засвоєння норм і цінностей соціуму. До її головних проявів відносяться взаємодія, в тому числі спілкування, людини з оточуючими людьми й активна діяльність.

Дослідження дезадаптації молодих інвалідів - надзвичайно серйозна і недостатньо вивчена проблема. Її серйозність обумовлена не лише тим, що останнім часом збільшилося число людей, які мають значні фізичні та психічні вади, а й надзвичайно низьким рівнем матеріального забезпечення, їхньою соціальною і моральною незахищеністю. До недавніх часів ця проблема певною мірою стосувалася лише самої людини, яка має інвалідність, та її сім'ї. І лише в останні роки у суспільстві розглядається інвалідність як суспільний феномен. Моделі інвалідності, які існують на теперішньому етапі розвитку науки (медичної, економічної, соціальної), не можуть повністю розв'язати особистісні проблеми таких людей.

Зокрема, медична модель інвалідності акцентує увагу на патологіях у людини (вроджених чи тих, що з'явилися), за якими вона відрізняється від інших нормальних людей. При цьому інвалід розцінюється як неповноцінна людина у фізичному чи розумовому плані, або в тому й іншому. Міра неповноцінності визначається тим, наскільки він обмежений у різних сферах людської діяльності, та його спрямованістю до незалежного існування, починаючи від самообслуговування, переміщення, сприйняття світу тощо.

В межах економічної моделі неповноцінними вважаються особи, які працюють за обмеженим часом, мають менше навантаження порівняно зі здоровими людьми чи неспроможні працювати взагалі. Інваліди розглядаються як люди менш продуктивні чи економічно обмежені. Звичайно, економічна модель інвалідності - це результат концепції соціальної корисності, яка, без сумніву, породжує соціальну дискримінацію.

Модель функціональної обмеженості описує (змальовує) неповноцінність як нездатність особи виконувати ті чи інші функції порівняно зі здоровими людьми.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком медичної моделі. Всі моделі роблять акцент на тому, що саме в даної особи є відсутнім: медична - акцентує відсутність здоров'я, економічна — неспроможність до продуктивної праці, функціональна - неспроможність у широкому розумінні цього слова.

Виникає потреба створити психологічну модель інвалідності, яка б розглядала процес психічного розвитку в найрізноманітніших патогенних умовах. Тобто виявити, яким чином психіці, навіть у складних умовах, вдається зберегти свою цілісність, реалізуючи основні функції щодо адекватного відображення оточуючого світу і регуляції поведінки. Крім того, дуже важливо, на нашу думку, дослідити психологічні проблеми, які виникають у людей з обмеженими можливостями та не дозволяють їм повністю реалізувати свій потенціал.

Потрібна психологічна модель інвалідності, яка давала б глибокий аналіз впливу фізичних вад на виникнення психологічних проблем у різні вікові періоди розвитку особистості та особливості їх психокорекції. Адже фізичні дефекти можуть значною мірою ускладнювати психологічний розвиток дитини через обмеженість їхньої участі у соціальному житті, спілкуванні, суспільно-корисній діяльності. За таких умов у інвалідів зароджується почуття неспокою, невпевненості в собі, що призводить у кінцевому результаті до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і антисоціальних психологічних настанов.

Соціально-психологічна реабілітація інвалідів важлива не тільки сама по собі. Вона важлива як засіб інтеграції осіб з обмеженими можливостями в соціумі, як механізм створення рівних можливостей інвалідам для того, щоб бути соціально потрібними.

Саме тому в Україні виникла необхідність затвердити Концепцію розвитку інклюзивного навчання з метою реалізації державної політики щодо забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на здобуття якісної освіти, їх соціальної адаптації та інтеграції у суспільство.

Держава повинна дбати про кожного свого громадянина, адже кожен член суспільства – повноцінна особистість, в тому числі і люди з обмеженими можливостями. Тому особливу увагу треба приділяти соціальній адаптації інвалідів у громадському суспільстві та професійному соціумі.



Інвалідність. Види відхилень у здоров’ї, типологія, причини.

До сьогоднішнього часу в Україні немає єдиного терміна стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. Так, у засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття:

- інваліди;

- особи з обмеженими функціональними можливостями;

- люди з обмеженою дієздатністю;

- люди з особливими потребами;

- особи з вадами розвитку.

У законодавчих документах, як правило, домінує термін "інвалід".



Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, що обумовлені захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту.

Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Існує багато класифікацій відхилень в здоров'ї та розвитку. Однією з найбільш поширених є британська трьох рівнева шкала визначенняобмежених можливостей:



  • Недуг, хвороба - втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів анатомічної структури, що утруднює певну діяльність;

  • обмежена можливість - втрата здатності (внаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність у межах того, що вважається нормою для людини;

  • недієздатність - наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі, виходячи з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Види відхилень у здоров’ї

Види відхилень

Сутність відхилення

Фізичні

  • тимчасові чи постійні відхилення в розвитку і (або) функціонуванні органу (ів) людини;

  • хронічні соматичні захворювання;

  • інфекційні захворювання.

Психічні

Тимчасові чи постійні відхилення в психічному розвитку людини (порушення мови; пошкодження мозку; порушення розумового розвитку; затримка психічного розвитку; психопатії)

Складні

Поєднують в собі фізичні та психічні відхилення (дитячий церебральний параліч тощо)

Важкі

Таке поєднання фізичних та психічних відхилень, при яких оволодіння освітою в обсязі державних стандартів є неможливою (ідіотія, аутизм тощо)

На сьогодні у світі існує кілька моделей реабілітації людей і обмеженими функціональними можливостями.

Модель соціально-педагогічної роботи - не сукупність теоретичних положень та технологій практичної діяльності.

В межах медичної моделі інвалідність розуміється як особиста проблема інваліда, тобто обмежені можливості розглядаються в контексті взаємозв’язку між певною людиною та її хворобою. Завдання соціально-педагогічної роботи полягає в підтримці життєдіяльності особистості в переважній більшості за допомогою медичних заходів та домінуючому акценті на соціальному захисті інвалідів.

Стрижнем соціальної моделі є взаємозв'язок між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не відхилення у її здоров'ї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна.



Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями в суспільстві через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство повинно адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності.

Типологія інвалідності

Класифікаційна ознака

Групи інвалідності

Види порушення здоров'я

Причина інвалідності

Інваліди з дитинства

ДЦП, сліпота, глухота, розумова відсталість. вроджені хвороби серця тощо



Інваліди по захворюваності

Ураження вегето-судинної, ендокринної, шлункової та інших систем організму



Інваліди праці

Обмеження життєдіяльності внаслідок професійних захворювань чи травм на роботі

Ступінь мобільності

Мобільні

Захворювання вегето-судинної, ендокринної, видільної, нервової та інших систем організму



Маломобільні

Хворі на церебральний параліч, сліпоглухонімі, особи з ураженням кінцівок та інші



Нерухомі

Особи із пошкодженням спинного мозку, кістково-м'язової системи

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.

Дитина-інвалід - це особа, яка внаслідок хронічних захворювань, вроджених чи набутих порушень у розвитку має обмеження у життєдіяльності, перебуває в особливо складних і надзвичайних умовах і має особливі потреби у розвитку психофізичних можливостей, природному сімейному оточенні, доступі до об'єктів соціального оточення і засобів комунікації, соціалізації та самореалізації.

Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, але й можуть викликати зміни його внутрішніх властивостей. Ці зміни у майбутньому поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).



Причини інвалідності

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності - діти з:

  • порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопатії);

  • порушеннями зору (сліпі, слабозорі);

  • порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку);

  • порушеннями опорно-рухового апарату;

  • з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.);

  • хронічними соматичними захворюваннями;

  • психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвиваються при уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення їх діагностики, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне та ін.).

Соціальна реабілітація та адаптація дітей з обмеженими можливостями.

Правилами реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями є наступні:

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.



2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і цілеспрямовано:

  • навчати дитину альтернативних способів спілкування;

  • навчати основних правил поведінки;

  • прищеплювати навички самообслуговування;

  • розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

  • виявляти та розвивати творчі здібності дитини.

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

  • позбавитися небезпечних речей та предметів;

  • вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;

  • не: з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті із дитиною-інвалідом, потрібно:

  • сприймати її такою, якою вона є;

  • підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;

  • стимулювати до дії через гру;

  • більше розмовляти з дитиною, слухати її;

  • надавати дитині можливості вибору; в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;

  • не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;

  • не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;

  • не боятися кожну хвилину за життя дитини.

Зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю, що мають обмежені функціональні можливості полягає в наступному:

  • вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;

  • проведення соціально-педагогічних досліджень з особливостей соціалізації дітей-інвалідів за різними типами захворювань;

  • побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам самообслуговування та нормам елементарної поведінки в різних мікросоціумах);

  • проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;

  • здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи;

  • організація консультаційних пунктів для родини дитини-інваліда з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;

  • розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;

  • формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;

  • організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

  • здійснення профорієнтаційної роботи серед дітей-інвалідів;

  • вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя дітей-інвалідів у суспільстві;

  • координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.

Нині спостерігається тенденція зростання чисельності інвалідів внаслідок зниження рівня медичного обслуговування та катастрофи на Чорнобильській АЕС, поширення СНІДу, алкоголізму та наркоманії.

Більшість дітей-інвалідів позбавлена головного права, що визначено у Конвенції про права дитини, а саме "вихованню в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння", а також можливості жити в умовах, "...в яких діти можуть брати активну творчу участь у соціальному і політичному житті своїх країн".

Взагалі, проблеми інвалідності до останнього часу замовчувалися на державному рівні і не висвітлювалися в засобах масової інформації, тому більшість людей і суспільство в цілому сприймає інвалідів як соціально неповноцінних і, навіть, небезпечних. У результаті психосоціальні потреби інвалідів не задовольняються повністю, особистісні ресурси не активізуються. Можливість соціальної адаптації та реабілітації низька.

Однією з головних проблем, яка потребує негайного вирішення, залишається проблема соціальної ізольованості дітей з особливими потребами і надзвичайно складні умови існування сімей, які виховують дітей-інвалідів.

Ця проблема є своєрідним індикатором зрілості та цивілізованості будь-якої держави.

Державна підтримка дітей та молоді з вадами розвитку тривалий час зводилася лише до певного матеріального забезпечення, надання медичних послуг та початкової освіти. Сьогодні ситуація фактично не змінилася. В умовах економічної нестабільності, кризового стану гуманітарної сфери інваліди виявилися однією з найбільш соціально незахищених верств населення.

В Україні є законодавчі акти, спрямовані на підтримку і допомогу сім'ям, де є діти-інваліди. Проте основний тягар вирішення соціальних проблем, пов'язаних з інвалідністю дитини, лежить на плечах батьків. Ситуація ускладнюється тим, що багато кому з них бракує відповідних психологічних, педагогічних, медичних, юридичних знань. Батьки спілкуються між собою, переймаються спільним лихом, але це не вирішує їхніх проблем. Вони, безумовно, і самі потребують соціально-психологічної підтримки та релаксації.

Створена в країні система соціальної допомоги базувалися на медичній моделі, тому практична соціальна робота зводилася, в основному, до збору і первинного аналізу даних про інвалідів та їхні сім’ї та до розподілу різних видів матеріальної допомоги.

Останнім часом в Україні активізувалася робота по створенню умов для адаптації інвалідів у суспільному, громадсько-культурному житті. Державні та громадські організації об’єднують зусилля у створенні консультаційно-освітницьких центрів для батьків, що виховують дітей з особливими потребами, та клубів для спілкування. Видаються науково-методичні розробки з питань правової освіти батьків, поради батькам дітей-інвалідів, а також журнали з творами обдарованих дітей-інвалідів.

Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” визначає організаційні і правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю, значення таких термінів, як соціальне обслуговування, соціальна робота з дітьми та молоддю, соціальна профілактика, центри соціальних служб для молоді, фахівець із соціальної роботи тощо. Законодавство України про соціальну роботу з дітьми та молоддю базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, тор застосовується правила міжнародних договорів.

Згідно з основними принципами, позначеними в даному Законі, соціальна робота з дітьми та молоддю ґрунтується загально визначених гуманістичних, демократичних та правових засадах, інформаційно-просвітницької, пропагандистської та агітаційної роботи серед дітей та молоді за місцем проживання, навчання або роботи. Законом передбачається право дітей та молоді з фізичними, розумовими вадами на реабілітацію у спеціальних закладах.

Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” відповідно до Конституції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям –інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

В Законі визначені розміри державної соціальної допомоги інвалідам; надбавки на догляд за дитиною-інвалідом; період, на який призначається державна соціальна допомога; строк виплати державної соціальної допомоги при зміні групи інвалідності тощо.

Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” відповідно до Конституції України визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.



У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту;

- реабілітація інвалідів — система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство;

- реабілітаційні послуги — послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство;

- реабілітаційні заходи — комплекс заходів, якими здійснюється реабілітація інвалідів;

- медична реабілітація — система лікувальних заходів, що спрямовані на відновлення порушених чи втрачених функцій організму особи, на виявлення та активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення умов для повернення особи до нормальної життєдіяльності, на профілактику ускладнень та рецидивів захворювання;

- психолого-педагогічна реабілітація — система психологічних та педагогічних заходів, спрямованих на формування і способів оволодіння знаннями, уміннями і навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоутвердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи;

- соціальна реабілітація — система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування, задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;

- психологічна реабілітація — система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості;

- соціальна допомога — система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шляхом правового і матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересування і спілкування, повсякденних життєвих потреб тощо.

Законодавство України з питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, законів України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про соціальні послуги", інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Україна за невеликий проміжок часу існування молодої держави значно просунулася як на шляху удосконалення нормативно-правової бази, покликаної забезпечити виконання положень Конвенції ООН про права дитини, так і в справі забезпечення цих прав на практиці. При цьому ми визнаємо, що необхідно і надалі нарощувати зусилля в діяльності щодо поліпшення положення дітей, подоланню негативних явищ.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал