Професійно-технічна освіта України



Сторінка7/18
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Навчально-виховний та корекційно – реабілітаційний напрямок:


  • В професійних навчальних закладах створити умови для оздоровлення дітей-інвалідів по зору, слуху, з опорно-рухового апарату у літній період (червень) з повною реабілітацією та корекцією вад розвитку;

  • Створити умови і організувати гурткову роботу спеціалістами безпосередньо в професійному навальному закладі;

  • Запровадити до штатних розкладів професійних закладів додаткові ставки керівників гуртків і спортивних секцій;

  • Ввести в штатний розклад заступника директора з соціальних питань з розрахунку одна родинна група: три психолога з урахуванням вікових категорій дітей та стану їхнього психофізичного розвитку, три соціальних педагога, два юристи,три вихователя у межах фонду оплати праці, затвердженого для зазначеної установи.

Науково – методичний напрямок:

  • Розробити програму проведення науково – практичних семінарів,круглих столів, відкритих уроків для пед. працівників;

  • Розробити збірку нормативно-правових документів для педагогів і соціальних працівників, щодо організації навчально – виховної роботи з цією категорією дітей;

  • Розробити та видати методичні рекомендації для пед. працівників з питань індивідуального підходу до дітей з особливими потребами в процесі інтегрованого навчання;

  • Провести науково-практичну конференцію «Адаптація дітей з особливими потребами до соціального середовища»;

Забезпечити системний моніторинг результативності проекту «Організація дистанційного навчання дітей-інвалідів»;

  • Створити в професійному закладі умови проживання дітей наближено до родинних;

  • Створити спільно з головним управлянням охорони здоров’я комп’ютерну програму,базу даних дітей віком до 18 років, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку.

Матеріально-технічний напрямок:

  • Забезпечити обладнанням ПТНЗ для здійснення навчально-виховної та корекційно-розвивальної роботи;

  • Розробити проектно-кошторисну документацію по реконструкції спальних приміщень та проведення даних робіт;

  • Модернізувати технічне оснащення трудових майстерень для забезпечення професійної підготовки;

  • Забезпечити ПТНЗ транспортом для перевезення учнів до навчального закладу, театру, музеїв, виставок;

  • Забезпечити психолого-медико-педагогічні консультації автотранспортом для проведення діагностичних обстежень дітей в навчальному закладі або вдома;

  • Забезпечити психолого-медико-педагогічні консультації відповідними меблями, обладнанням, комп’ютерною технікою,технічними засобами, научно-дедактичними та методичними матеріалами для здійснення діагностичного обстеження та корекційно-розвивальної роботи;

  • Розробити програми модернізації матеріально – технічної бази ПТНЗ та забезпечити виконання цієї модернізації.

В даній роботі ми розглянули і проаналізували основні проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями,що існують на рівні суспільства в цілому, пов’язані з регіональними умовами і їхнім найближчим оточенням. Ідеї спільного навчання можуть бути використані й у таких формах роботи як клуби спілкування, творчі лабораторії,ігротеки, літні табори, гуртки з декоративно-прикладною, художньої та літературної творчості, дитячі журнали , конкурси і фестивалі художньої творчості, бібліотечне обслуговування.

Маємо впевненість,що маючи «включені форми» навчання (інклюзивні), що дають змогу дітям з особливими потребами навчатися спільно зі своїми здоровими ровесниками дадуть користь і при «включені» дітей на навчання в ПТНЗ.


Додаток

Основні законодавчі акти, що регулюють систему соціального захисту дітей-інвалідів.

Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (витяг).


Стаття 23.

  1. Держави-сторони визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

  2. Держави-сторони визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

  3. На забезпечення особливих потреб неповноцінної дитини допомога згідно з пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення неповноцінної дитини ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку, включаючи культурний та духовний.

  4. Держави-сторони сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров’я, медичного, психологічного та функціонального лікування неповноцінних дітей, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої та професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим, щоб розширити свої можливості та знання, набути більшого досвіду в цій галузі. З огляду на це, особлива увага має приділятися потребам країн, що розвиваються.

Декларація о правах інвалідів від 9 грудня 1971 р. (витяг).


  1. Терміном “інвалід” позначають любу особу, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального та/чи соціального життя в силу вади, будь то вродженої чи ні, його чи її фізичних чи розумових здібностей.

  2. Інваліди повинні користуватися всіма правами, які викладені у цій декларації. Ці права повинні бути признані за всіма інвалідами без яких би то ні було виключень та відмінностей і дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, матеріального положення, народження, чи будь-якого іншого фактора, незалежно від того, відноситься це до самого інваліда чи до його чи її родини.

  3. Інваліди мають невід’ємне право на повагу своєї людської гідності. Інваліди, незалежно від походження, характеру та серйозності їх калітства чи вад, мають такі ж самі основні права, що і інші громадяни того ж самого віку, що в першу чергу означає право на задовільне життя, котре було би як можливо більш нормальним та повноцінним.

  4. Інваліди мають такі ж громадянські та політичні права, що і інші особи.

  5. Інваліди мають право на заходи, які призначені для того, щоб дати їм можливість придбати як можливо більшу самостійність.

  6. Інваліди мають право на медичне, психічне чи функціональне лікування, включно протезні та ортопедичні апарати, на відновлення здоров’я та стану в суспільстві, на освіту, ремеслену професійну підготовку та відновлення працездібності, на допомогу, консультації, на послуги з питань працевлаштування та інші види обслуговання, які дозволяють їм максимально проявити свої можливості та здібності та прискорюють процес їх соціальної інтеграції та реінтеграції.

  7. Інваліди мають право на матеріальне та соціальне забезпечення та на задовільний рівень життя. Вони мають право згідно зі своїми можливостями отримати та зберегти за собою робоче місце чи займатися корисною, продуктивною та винагороджуємою діяльністю та бути членами професіональних спілок.

  8. Інваліди мають право на те, щоб їх особливі потреби приймалися до уваги на всіх стадіях економічного та соціального планування.

  9. Інваліди мають право жити у колі своїх сімей чи в умовах, які замінюють її, та приймати участь в усіх видах суспільної діяльності, пов’язаних з творчістю чи проведенням дозвілля. Що стосується його чи її місця проживання, то ні один інвалід не може підлягати будь-якому особливому поводженню, не потребуючему за станом його чи її здоров’я чи в силу того, що це може призвести до покрашення стану його чи її здоров’я. Коли перебування інваліда у спеціальному закладі є необхідним, то середовище та умови життя в ньому повинні як можна ближче відповідати середовищу та умовам нормального життя осіб його чи її віку.

  10. Інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуатації, від будь-яких видів регламентації та поводження, які мають дискримінаційний, образливий чи зневажливий характер.

  11. Інваліди повинні мати можливість користуватися кваліфікаційною юридичною допомогою, коли ця допомога є необхідною для захиста її особистості та майна; якщо вони являються об’єктом судового переслідування, вони повинні користуватися звичайною процедурою, яка повністю бере до уваги їхній фізичний та розумовий стан.

  12. З організаціями інвалідів можуть проводитися корисні консультації по всім питанням, які стосуються прав інвалідів.

Інваліди, їхні родини та їхні общини повинні бути повністю інформувати усіма існуючими засобами про права, які закріплені цією Декларацією.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал