Професійно-технічна освіта України



Сторінка11/18
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.24 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18

ВИСНОВКИ

Виходячи з вище зазначеного, ми дійшли висновку, що в Україні існує комплекс проблем пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів в суспільство.

Ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його цивілізованості. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі своєю бідою.

Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї, діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.

З роками повільна гуманізація суспільної свідомості, а також досягнення в різних галузях науки і техніки поставили питання про необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи, з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію. Іноземний досвід дає можливість переконатись,що потреба в соціалізації інвалідів є.

Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування та організації її професійної підготовки..

У даній роботі розглянуті і проаналізовані основні проблеми соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, що існують на рівні суспільства в цілому, пов'язані з регіональними умовами.

Ідеї спільного навчання можуть бути використані й у таких формах як професійна освіта.



Ми прийшли до висновку, що спільне навчання дітей-інвалідів і їх здорових одноліток повинно стати пріоритетним у педагогічній практика. Це у свою чергу потребує наукового розвитку ідеї спільного навчання, розробки концепцій, методик роботи педагогічних колективів. І це повинно стати метою подальших досліджень. Тоді і будь яка професійна освіта, буде доступна дітям з особливими потребами.

Використані джерела

  • Колупаєва А.А. Досвід реалізації інклюзивної освіти в країнах Європи /Колупаєва А.А. Педагогічні основи інтегрування школярів з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітні навчальні заклади: Монографія.- К.: Педагогічна думка, 2007 р. – 458 с.

  • Софій Н.З., Найда Ю.М. Концептуальні аспекти інклюзивної освіти / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Відкрите досьє з інклюзивної освіти. За матеріалами ЮНЕСКО /Витяг

  • Ворон М.В., Найда Ю.М. Інклюзивна освіта: українські реалії/журнал «Підручник для директора», видавництво «Плеяди», червень, 2006.

  • Даниленко Л.І. Управління інклюзивною школою на засадах менеджменту освітніх інновацій / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Таранченко О.М., Найда Ю.М. Загальні принципи здійснення адаптацій та модифікацій навчально–виховного процесу /Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Пристосування шкільних приміщень до потреб дітей з особливостями психофізичного розвитку. Слободянюк Н.Г., Софій Н.З., Найда Ю.М. Пристосування шкільних приміщень до потреб дітей з особливостями психофізичного розвитку / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Таранченко О.М., Найда Ю.М. Врахування відмінностей розвитку та навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку  в процесі навчання. / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

  • Колупаєва А.А., Найда Ю.М. Здійснення процесу оцінки та розробки індивідуального навчального плану/ Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.

Єфімова С.М. Налагодження партнерських стосунків з родинами / Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально – методичний посібник/Кол.:авторів: Колупаєва А.А., Найда Ю.М., Софій Н.З. та ін. За заг.ред.Даниленко Л.І., - К.:2007.- 128с.
Дослідження особливостей психолого-педагогічного супроводу професійної підготовки інвалідів, осіб з особливими потребами у ПТНЗ
Ткаченко Н.Г. – директор;

Приходько Н.М. – практичний психолог

Харківського професійного ліцею швейного і хутрового виробництва
I. Вступ

Перехід України до демократичного відкритого суспільства з ринковою економікою передбачає істотні зміни в освіті, скерованість на досягнення її нової якості. Нова якість освіти забезпечує відповідність цілей і результатів освіти сучасним соціальним вимогам.

Підготувати молодь до реалій оточуючого світу, професійного самовизначення, опанування професії, самостійної праці покликана система професійно-технічної освіти. Особливої уваги потребує учнівська молодь з вадами розвитку.

В українській державі, на основі пріоритету загальнолюдських цінностей, визнано рівність прав усіх людей на освіту та захист цих прав з боку держави, розроблено та введено в дію низку нормативних документів, що регулюють питання навчання та професійної підготовки людей з особливими потребами. Зокрема, Закон України «Про освіту» декларує доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, рівність умов для повної реалізації здібностей, таланту, різнобічного розвитку кожної людини. Право на вільне обрання професії та можливість заробляти на життя працею гарантоване Конституцією України.

Фізичні дефекти інвалідів значно утруднюють їх контакти з довкіллям, обмежують участь у суспільному житті, негативно позначаються на особистісному розвитку: викликають почуття неспокою, невпевненості в собі, призводять до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і навіть антисоціальних настроїв.

У дітей з обмеженими можливостями виявлено низку суттєвих особистісних проблем, зумовлених деформуючим впливом хронічного захворювання: порушення психічних пізнавальних функцій, зниження самооцінки та рівня домагань, прояв акцентуацій рис характеру, неадекватність взаємовідносин із дітьми з нормальними показниками здоров’я й викладачами. Це спричинює появу в них як внутрішньоособистісних, так і міжособистісних конфліктів під час навчання в ПТНЗ. Водночас у зазначеної категорії молоді повністю збережений інтелект, вона спроможна успішно оволодівати більшістю видів професійної діяльності, здобувати вищу освіту, продуктивно працювати, приносити користь державі й самовдосконалюватися.

Освіту інваліда доцільно розглядати як таку сферу діяльності, що сприяє його успішному функціонуванню, зменшує соціальну напругу та забезпечує стабільність й захист людини у кризових життєвих ситуаціях, розкриває для неї реальні перспективи. Основними завданнями освітньої діяльності інвалідів є: розвиток освітньої та загальнодоступної мотивації; поглиблення знань для зростання інформаційної культури та практичної діяльності; формування інтелектуальних та прикладних навичок, вмінь та способів діяльності; розвиток комунікабельності як засобу збагачення стосунків із світом.

Професійне навчання для інвалідів — це підвищення їхнього соціального статусу та можливість підвищення рівня доходів, розвиток навичок та вміння працювати. Для суспільства професійне навчання інвалідів — це зниження напруженості на ринку праці, підвищення суспільної продуктивності, розв'язання соціальних проблем інвалідів. Основна мета професійного навчання інвалідів — інтеграція їх у суспільство. Забезпечення кожному інваліду доступу до якісної освіти є безумовним атрибутом вільного суспільства.

У вирішенні питань професійного навчання вони потребують певних підходів та психолого-педагогічного супроводу.

Психолого-педагогічний супровід - системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особистості, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум.

II. Основна частина

2.1. Міжнародні аспекти правового захисту інвалідів

Основу правового захисту людей з інвалідністю становлять міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і гарантій соціального захисту дітей-інвалідів і дорослих людей, що відображені в документах Організації Об’єднанних Націй.

В Україні питання правового забезпечення дітей-інвалідів регулюються Конвенцією ООН про права дитини (1989р.), Законами України «Про охорону дитинства» (2001), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991), «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (2000), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991), а також прийнятих відповідно до них свід законних нормативно-правових актів. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров'я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в т. ч. у домашніх умовах.

Соціального захисту у нашому суспільстві потребують усі громадяни, а особливо ті, котрі через різні причини втратили здоров'я, - люди з інвалідністю. Таких в Україні понад 2,6 мільйона осіб, з них 167 тис. - діти.

Одним із основних конституційних прав громадян з інвалідністю, проголошених державою, є право на освіту (стаття 53 Конституції України). Законами України «Про дошкільну освіту», «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» за особами з інвалідністю також закріплюється право та встановлюються державні гарантії на здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, бажанням та інтересам з урахуванням медичних показань та протипоказань до наступної трудової діяльності.

У всьому світі, у т.ч. й в Україні, тривалий час панувала «сегрегативна» модель навчання громадян з інвалідністю, що передбачала навчання цих осіб у спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах. Така модель штучно позбавляла інвалідів можливостей перебувати у звичайному оточенні, серед своїх однолітків, які не мають проблем зі здоров’ям. Спецінтернати і лікують, і навчають, наскільки можливо. Але мають один суттєвий недолік – якщо дитина перебуває там досить тривалий час, то вона майже не пристосована до звичайного життя, у тому числі і до життя в сім’ї. Ще Л.С. Виготський писав про шкідливий вплив на інвалідів соціальної ізоляції. Він дійшов висновку, що, відриваючи дітей від сімей та друзів і створюючи для них особливе соціальне середовище, суспільство викликає в них «вторинну інвалідність». Такі дії дуже негативно відбиваються на дітях із вадами, оскільки при цьому не враховуються їхні соціальні потреби.

Потягом останніх років за рекомендаціями ЮНЕСКО у багатьох країнах світу (у першу чергу, високо розвинутих) було змінено модель навчання інвалідів із «сегрегативної» на «інклюзивну», що передбачає організацію спільного навчання інвалідів та осіб без інвалідності у загальноосвітніх навчальних закладах шляхом створення необхідних умов для такого навчання (індивідуалізації та адаптації навчальних планів (програм) до потреб і можливостей осіб з інвалідністю, пристосування основного та додаткового навчального обладнання, забезпечення архітектурної доступності до навчального закладу тощо).

Пріоритетними принципами забезпечення рівних можливостей для інвалідів світовою спільнотою визначено такі (таб.1):



  • подальша життєдіяльність інвалідів у своїх громадах, ведення і підтримка звичного для них образу життя;

  • надання допомоги в різних системах життєдіяльності (освіті, культурі, охороні здоров’я, соціальних службах та ін.);

працевлаштування.


Стратегічні напрямки забезпечення рівних можливостей для інвалідів




Створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури
• Пристосування для використання інвалідами: планування і забудов населених пунктів; формування житлових районів; будівництво і реконструкція будинків, споруд, комплексів; розробка проектних рішень.
• Транспортне обслуговування: спеціальне обладнання транспортних засобів, вокзалів, аеропортів, автовокзалів, .морських і річкових портів.
• Обладнання житлових приміщень, де мешкають інваліди спеціальними засобами і пристосуваннями, телефонізацією.
• Забезпечення засобами спілкування: азбукою Брайля, слуховими апаратами, тифло-перекладом, альтернативними методами спілкування

Працевлаштування:
• Місцеві органи соціального захисту населення: виявлення інвалідів, які бажають працювати, визначення нормативів робочих місць, направлення на професійне навчання, ведення інформаційного банку даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
• Державна служба зайнятості: ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, ведення обліку робочих місць підприємств, сприяння працевлаштуванню, надання консультацій з питань працевлаштування, умов і оплати праці тощо, направлення на професійне навчання інвалідів.
• Відділення Фонду соціального захисту інвалідів: участь у визначенні підприємствами нормативів робочих місць, формування списків підприємств, здійснення'контролю за створенням підприємствами робочих місць, надання фінансової допомоги підприємствам, які створюють додаткові (понад установлений норматив) робочі місця.
• Підприємства: створення за власні кошти робочих місць, визначення видів робіт, на які доцільно залучати інвалідів, забезпечення гарантій та умов праці

Соціально-психологічна і соціально-педагогічна робота з інвалідами:
• Проведення соціально-психологічного і соціально-педагогічного обстеження з метою вивчення інтересів, потреб,запитів, проблем користувачів соціальних послуг: інтерв"ю, тестування, фокус-група, анкетування, соціологічні дослідження.
• Індивідуальна робота: проведення бесід, консультацій, відвідувань, організація догляду, нагляду з елементами психологічної підтримки і допомоги із залученням волонтерів, організація роботи "Телефону довіри".
• Групова робота: соціально-психологічні тренінги, навчальні семінари, просвітницькі курси, групи само-взаємодопомоги та підтримки.
• Колективна (масова) робота: просвітницькі кампанії з метою формування у суспільстві позитивного ставлення до інвалідів, благодійні акції, фестивалі й конкурси художньої і технічної творчості; виставки образотворчого мистецтва тощо.
• Організаційні форми роботи: реабілітаційні центри, заклади культури і спорту, ССМ тощо


Таблиця 1. Стратегічні напрямки забезпечення рівних можливостей для інвалідів.




2.2. Трактування поняття «інвалід», «інвалідність»

У 70-х рр.. ХХ ст. з ініціативи ВООЗ розгорнулася дискусія щодо термінологічного апарату хвороб, порушень, патологічних станів, інвалідізації особистості. Зверталась особлива увага на розгалуження понять «вада», «інвалідність», «непрацездатність». Спеціальні дослідження довели, що хвороба перешкоджає здатності індивіда до виконання певних функцій та обов’язків; хвора людина не може стабільно виконувати свою звичну соціальну роль. Наслідки, які лежать в основі феномену хвороби, слугують продовженням процесу: хвороба – порушення функції – інвалідність – фізичні та інші вади. Порушення функції та інвалідність можуть бути ледве помітними чи непомітними з першого погляду; тимчасовими чи постійними; прогресуючими чи регресуючими. Фізичні та інші вади не завжди виникають в результаті інвалідизації, іноді порушення функції викликає дефект одразу, без поміжних стадій інвалідності. Крім індивідуальних обмежень, які виникають внаслідок порушення функції (інвалідности), соціальні фактори і фактори навколишнього середовища можуть поглиблювати чи пом’якшувати умови, які призводять до фізичних та ін. вад.



За міжнародною класифікацією виділяють такі групи інвалідності:

  1. Проблеми слуху.

  2. Проблеми зору.

  3. Проблеми опорно-рухового апарату.

  4. Діабет, епілепсія, астма.

  5. Загальні захворювання.

  6. Порушення або затримка психічного розвитку .

Групи також можна поділити за іншою ознакою (міжнародна класифікація):

  1. Користувачі інвалідним візком.

  2. Люди, які використовують палицю або подібний інструмент для пересування більше ніж шість місяців.

  3. Люди, які мають труднощі з функціональною активністю.

  4. Люди, які мають труднощі з виконанням повсякденних обовязків.

  5. Люди, які мають труднощі з інструментальною активністю.

  6. Люди, які мають затримку в розвитку, є розумово або емоційно відсталими.

Таких людей можна обєднати терміном «інвалід» – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисту. Визначено, що у молодих інвалідів переважає песимізм, коли вони оцінюють можливості реабілітації та соціальної адаптації, пасивність у мобілізації власних можливостей. Це повязано не стільки з фізичним станом, скільки з конфліктним характером соціальної адаптації.

Термін «особа з обмеженими можливостями» вживається щодо людей, яким поставлено відповідний медичний діагноз і в яких спостерігаються фізичні чи психічні порушення, що суттєво обмежують їхню життєдіяльність.



Інвалідність – це обмеження в можливостях, спричинене фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними та ін. бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство й брати активну участь у житті сім’ї та держави на тих умовах, що й інші члени суспільства. Причинами можуть бути різні фактори.

Показником інвалідності для дитини є патологічні стани, які розвиваються при вроджених, набутих, спадкових захворюваннях та після травм.

Сама по собі інвалідність не створює особливих, спеціальних труднощів, але вона ускладнює загальнолюдські проблеми, додатково ускладнює процес їх розв’язання. Досить важливу роль у цьому відіграє негативне, байдуже чи просто формально відсторонене ставлення оточуючих до інваліда.

2.3. Психолого-педагогічний супровід дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах інклюзивного закладу освіти

2.3.1. Самоставлення через інтеріоризацію ставлення соціуму

Важливим елементом психологічного самопочуття і соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями є їх самосприйняття.

Особливе місце в групі вторинних дефектів посідають особистісні реакції на первинний дефект. Ставлення до себе й власного дефекту в дитини з обмеженими можливостями є інтеріоризованим ставленням найближчого оточення до нього як до такого, що має дефекти. Це ставлення впливає на весь перебіг особистісного розвитку людини з обмеженими можливостями. Слід вважати наявність дефекту чинником, що зумовлює виникнення фрустраційних ситуацій, перепон, здатних надати особистісному розвитку несприятливого напряму. У цьому випадку соціально-психологічна адаптація можлива лише за умови включення в діяльність компенсаторних механізмів. Можливі декілька типів особистісного реагування: ігнорування, витіснення, компенсація, гіперкомпенсація, астенічний тип реагування (стан безсилля).

Ставлення дитини до свого дефекту (і в цьому аспекті й до самого себе) займає провідне місце в структурі дефекту як психологічної системи. Це дозволяє пояснити виникнення характерних особливостей психічного розвитку в умовах існування недоліку, а також зрозуміти, чим зумовлений той чи інший вибір форм компенсації, від чого залежить виникнення потреби в компенсації.

Ставлення до себе й свого дефекту виступає як відображення ставлення близького оточення (сім'ї, друзів тощо) та інших соціальних груп. Поступово воно перетворюється із зовнішнього ставлення до дитини в ставлення її до самої себе, у внутрішнє ставлення. На основі цього феномена формується самосприйняття, самовідношення та самооцінка.

Для вивчення змін психіки людини з особливими потребами необхідно розглядати соціально-психологічну ситуацію розвитку в умовах захворювання. Основними її складниками є: особливості психіки; психологічні наслідки впливу біологічної шкоди; основні соціальні наслідки захворювання; зміни внутрішньої позиції людини з особливими потребами по відношенню до всієї сукупності обставин тощо.

Згідно з дослідженнями Л. І. Божович, тяжке хронічне соматичне захворювання суттєво змінює передусім усю соціально-психологічну ситуацію розвитку людини. Воно змінює рівень її психічних можливостей в реалізації діяльності, веде до обмеження кола контактів з оточуючими, часто через об'єктивні чи суб'єктивні причини призводить до обмеження її діяльності в цілому, тобто змінює об'єктивне місце, яке посідає людина в житті, і, як наслідок, її внутрішню позицію по відношенню до всіх обставин життя. Важке соматичне захворювання може вплинути на зміну біологічних умов протікання діяльності. Б. Зейгарник та А. Братусь вказували, що ці умови обумовлюють динаміку діяльності, витривалість людини до навантажень (як фізичних, так і психічних), стійкість енергетичного потенціалу діяльності, збереженість її операційного складу.

Водночас часто трапляються ситуації, коли студент з особливими потребами, який відстає в навчанні й одержує погані оцінки, не лише постійно усвідомлює свої неуспіхи, але є також постійним об'єктом осуду як вдома, так і в навчальному закладі. Ймовірність такого осуду особливо велика, якщо проблеми мають місце на фоні нормального інтелекту. Результатом такого розвитку подій може стати емоційна депресія або ж його протест, залежно від індивідуальних особливостей особистості студента. Ось чому таке велике значення має соціально-педагогічна і психологічна допомога інвалідам віком від 15 до 18 років і старше – до 28 років. У 15 років закінчується сенситивний етап дитинства, для якого є характерною нестійкість психічних функцій, що може спричинити явища регресу, тобто повернення функцій на більш ранній віковий рівень.



Психологи виділяють шість варіантів психічного дизонтогенезу: недорозвинення, затримка у розвитку, ушкоджений розвиток, дефіцитарний, спотворений і дисгармонійний.
2.3.2. Адаптація інвалідів

Адаптація інвалідів передбачає активні зусилля індивідів протягом життя, які спрямовані на досягнення гармонії з навколишнім середовищем, власного розвитку, відтворення. Адаптація є двостороннім процесом між індивідом і навколишнім середовищем, при якому потрібно або змінити навколишнє середовище, або ж змінитися самому під його впливом, або перше й друге разом. Психологи, орієнтовані на системні теорії, вважають, що допомога людям у подоланні періодів стресів у житті шляхом підсилення чи підтримки адаптаційних здібностей є центральною частиною їхньої стратегії допомоги.

У сучасній науці існує значна кількість підходів до теоретичного осмислення проблеми інвалідизації, соціально-психологічної реабілітації та адаптації людей з обмеженими можливостями.

Зокрема, феноменологічний підхід у психології стосовно розуміння людини виходить із вражень суб'єкта, а не з позиції зовнішнього спостерігача, тобто не те, як індивід спостерігає самого себе, а який вплив на поведінку індивіда мають його потреби, почуття, цінності, переконання, тобто його сприйняття навколишнього середовища. Поведінка індивіда залежить від тих значень, які в сприйняті індивіда проясняють його минулий і теперішній досвід. Усі наші відносини з навколишнім світом (у тому числі й студентів-інвалідів) будуються з огляду на бачення свого «Я» та з огляду не те, як реакція оточуючих співвідноситься з власною реакцією індивіда.



Закон компенсації

Дефектологічна наука стосовно проблеми навчання і розвитку аномальної дитини виходить з того, що вона не просто менш розвинена, ніж її нормальний ровесник, а інакше розвинена. Така дитина характеризується специфічністю, своєрідністю власної психіки. Тому психічний розвиток аномальних дітей кваліфікується як компенсаторний, тобто такий, що здійснюється у формі заміщення чи вирівнювання того чи іншого внутрішнього процесу (мислення, сприймання тощо).

Біологічна концепція розвитку інвалідів починається з теорії В. Штерна. Головним фактором, з яким ми зустрічаємося в розвитку і який ускладнений дефектом, є амбівалентна роль органічного недоліку в процесі формування особистості дитини. З одного боку, дефект — це мінус: обмеження, слабкість, затримка розвитку; з іншого — якраз тому, що він створює труднощі, стимулює підвищення, підсилює рух вперед. Отже, будь-який дефект створює стимули для розвитку компенсації. В. Штерн вказував на амбівалентну роль дефекту. Адже в сліпого компенсаторно підвищується здатність розрізняти об'єкти за дотиком, не через дію підвищення нервового збудження, а через вправи в оцінці та аналізі відмінностей. У сфері психічних функцій малоцінність однієї здібності повністю чи частково заміщується більш сильним розвитком іншої. Наприклад, слабка пам'ять компенсуюється формуванням розуміння, яке базується на спостережливості, слабкість волі й недостатність ініціативи компенсуються великою силою навіювання та тенденцією до копіювання.

Отже, функції особистості не монополізовані таким чином, що при ненормальному розвитку однієї властивості обов'язково знижується результативність виконуваного завдання; а завдяки органічній єдності особистості як системи відбувається компенсація за рахунок іншої здібності.

Таким чином, закон компенсації однаково проявляється при нормальному й ускладненому розвитку особистості. Т. Ліппс побачив у цьому головний закон психічного життя: якщо психічна енергія переривається або гальмується, то там, де настає розрив, затримка чи перешкода, проходить «затоплення», тобто підвищення психічної енергії; перешкода відіграє роль греблі. Цей закон Т. Ліппса називається законом психічної «запруди». Енергія концентрується в сфері, де процес зустрів затримку, і може подолати затримку чи обійти її. Так, на місці затриманого в розвитку процесу утворюються нові процеси, що виникають завдяки «запруді».

Цю ідею розвинув А. Адлер. Згідно з його концепцією, понадкомпенсація не є якимось рідкісним чи унікальним явищем. Це досить поширена властивість органічного процесу, пов'язана з головним законом живої матерії. Прикладом цього є різні щеплення, після яких організм стає ще сильнішим. Це досить парадоксальний органічний процес, який перетворює слабкість в силу й має назву понадкомпенсації. Його сутність зводиться до такого: будь-який дефект організму включає його захисні механізми. А. Адлер звернув увагу, що неповноцінний орган вступає в боротьбу, у конфлікт із зовнішнім світом, до якого він повинен пристосовуватися. Ця боротьба може сприяти підвищенню захворювання, але водночас вона має ресурси понадкомпенсації. Отже, відчуття дефективності органів є для індивіда постійним стимулом до розвитку його психіки. Л. С. Виготський не погоджувався з А. Адлером у тому, що він приписував процесу компенсації універсальне значення в психічному розвитку. Розглядаючи проблему порушень психічного розвитку в руслі концепції Л. Виготського, слід розрізняти дві групи дефектів. До первинного дефекту належать часткові та загальні порушення центральної нервової системи (ЦНС), а також невідповідність рівня психічного розвитку віковій нормі. Первинний дефект є наслідком недорозвинення або ушкодження мозку та пошкодження інших функцій організму. Проявляється первинний дефект у вигляді порушень розумової працездатності, мозкових дисфункцій тощо.

Вторинний дефект виникає в ході розвитку людини з порушеннями психофізіологічного розвитку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, провокує відхилення в особистішому розвитку. Найважливішим фактором розвитку вторинного дефекту є соціальна депривація — дефект, який перешкоджає нормальному спілкуванню зі своїми ровесниками, гальмує засвоєння знань і навичок. Л. С. Виготський вбачає особливості соціалізації дітей з обмеженнями в тому, що потрібно на них дивитися як на нормальних, здатних до засвоєння основних елементів соціалізації, але іншими шляхами, засобами, ніж типові індивіди.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал