Професійно-технічна освіта України



Сторінка7/14
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.46 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

Способи взаємодії з дитиною, яка має функціональні обмеження:

1. Частіше хваліть дитину або давайте якусь, хоч маленьку, нагороду, коли в неї що-небудь добре виходить (або коли старанно намагається). Покажіть дитині свою радість, коли в неї щось виходить. Похвала за успіхи діє набагато краще, ніж лайка або покарання за невдачу.

2. Коли дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить, краще обійти це мовчанням або просто сказати: «На жаль, не вийшло. Ну, нічого, іншим разом вийде».

3. Більше розмовляйте з дитиною. Пояснюйте все, що ви робите, просто й зрозуміло. Хоча, навіть, може здаватися, що дитина не розуміє або не реагує, однак, більше з нею розмовляйте. Якщо ви вважаєте, що вона не чує, кажіть і в той же час використовуйте мову жестів.

4. Допомагаючи дитині освоювати нові навички, направляйте її рухи своїми рухами. Використовуйте дзеркало для того, щоб допомогти дитині ліпше взнати своє тіло й навчитися володіти руками.

5. Спонукайте дитину рухатися, намагаючись дістати те, що вона хоче. Навіть на ранніх вікових етапах неправильно завжди давати усе дитині в руки: використайте бажання дитини як можливість застосовувати навички володіння тілом і мовою, намагаючись дотягтися, повертаючи корпус, піднімаючись, підповзаючи, виконуючи будь-яку фізичну дію для одержання бажаного.

6. Зробіть навчання забавою. Якщо вправу перетворити на гру, дитина навчиться набагато швидше, а всім учасникам цей процес принесе набагато більше задоволення.

7. Продовжуйте займатися з дитиною доти, поки їй цікаво. Як тільки заняття перестає бути забавою, припиніть його або внесіть які-небудь зміни, щоб зробити його більше захоплюючим і викликати новий інтерес.

8. Самостійність. Допомагати треба тільки за потреби. Намагайтеся зацікавити дитину вчитися робити самостійно все, що їй потрібно (поступово, щоразу трохи більше того, що вона вже вміє).

9. Діти часто прикладають найбільші старання, коли їм чого-небудь дуже хочеться, а поруч немає нікого, хто б міг допомогти. Навчити дитину - важливо, але не менш важливо давати їй можливість досліджувати, випробувати свої власні сили.

10. Якщо ви будете квапитися, змушувати їх виконувати занадто багато або занадто швидко, дитина, якщо не буде справлятися, зможе втратити всяке бажання вчитися й взагалі перестати цим займатися.

11. Використовуйте допомогу інших дітей, коли дитина відмовляється випробовувати нові іграшки, пристосування, спеціальні засоби: якщо спочатку їх випробовує інша дитина (старші брат, сестра, знайомий) і покаже, що їй це подобається, то дитині, яка до цього боялася, теж захочеться спробувати.

12. Золоте правило реабілітації: коли дитині важко що-небудь робити або вона робить це повільно й невміло, для розвитку дитини корисніше, якщо дати їй можливість зробити це самостійно, підтримуючи й заохочуючи, але допомагаючи лише тими способами, які дозволяють дитині в міру сил самій себе обслуговувати.

13. Пам'ятайте! Важливою є якість навчання, терпіння, а не те, скільки часу ви на це витрачаєте.

Таким чином, проблеми сімейного виховання дітей з обмеженими можливостями значною мірою залежать від часу появи та особливостей протікання того чи іншого захворювання, характером сім'ї (повна або неповна), традицій сімейного виховання, рівня освіти батьків і таке інше.



Методи корекції в системі психологічної допомоги учням

з обмеженими можливостями

Проблема розробки та організації роботи практичного психолога з учнями з психофізичними обмеженнями на сьогоднішній день є досить актуальною. Це спричинено, по-перше, різноманітністю захворювань особистості, які обумовлюють специфіку психофізичного розвитку особистості, по-друге, специфікою роботи психолога, що висуває ряд вимог до нього, тим самим звужує коло спеціалістів та накопичення практичного досвіду в цілому.

Ефективність психокорекційної роботи багато в чому залежить від формування адекватного уявлення про себе людей із обмеженими фізичними можливостями. Формування адекватного уявлення про себе забезпечується ґрунтовним опрацюванням таких складових:

1) усвідомлення свого дефекту;

2) прийняття свого дефекту;

3) оцінка власних можливостей і внутрішніх ресурсів;

4) переосмислення своєї життєвої позиції;

5) включення нового уявлення про себе в систему повсякденної життєдіяльності особистості.

На теперішній час науковцями в сфері спеціальної психології розробляються різноманітні корекційно-розвивальні програми, які стосуються пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер психіки дітей з обмеженими можливостями, формування соціальних навичок взаємодії. Програми направлені на формування розуміння здоровими людьми проблем осіб з вадами здоров'я і таке інше. Так, наприклад, одним із способів допомогти здоровим людям краще зрозуміти проблеми дітей з вадами здоров'я, навчитися надавати їм допомогу є програма «Дитина - дитині». Завданням цієї програми є навчити учнів та їх вчителів методам збереження свого здоров'я й взаємодії з іншими дітьми, особливо з тими, хто має проблеми зі здоров'ям.

Метою даної програми є допомогти дітям навчитися розрізняти різні види інвалідності і їх прояви; розуміти, що, незважаючи на те, що людина, у якої є фізичні вади, може не справлятися з якоюсь роботою, вона, у той же час, може дуже добре робити інші речі; відшукувати способи допомоги учням-інвалідам, залучати їх до участі у своїх іграх, допомагати в навчанні й інших заняттях, удосконалювати їхні навички; стати друзями й захисниками будь-якої дитини, що відрізняється від них або особливо в чомусь бідує.

Однією з складових частин даної програми є тренінг «Як допомогти вчителям і одноліткам навчитися розуміти дітей з фізичними недоліками», який включає три основні комплекси вправ:

1. «Уяви себе людиною з порушеннями опорно-рухового апарату».

2. «Уяви себе людиною з порушеннями слуху».

3. «Уяви себе людиною з порушеннями зору».

Дані комплекси вправ спрямовані на краще пізнання та розуміння учасниками тренінгу тих проблем, з якими стикаються діти-інваліди.

Розглядаючи проблему розробки корекційно-розвивальних програм в роботі з дітьми з порушеннями опорно-рухового апарату, слід звернути увагу на розвиток комунікативної культури особистості учнівської молоді, підвищення їх компетентності у спілкуванні один з одним, з вчителями та батьками. Програма, авторами якої є В.Й. Бочелюк та А. В. Турубарова, покликана сформувати у учнів із порушеннями опорно - рухового апарату комунікативні якості особистості, такі як експресивно-мовленнєві, соціально-перцептивні та інструментальні.

Програма має таку структуру (див. табл. 1).

Таблиця 1

Структура корекційної програми розвитку комунікативних здібностей учнів із порушеннями опорно-рухового апарату





Етапи роботи

Мета

Завдання

Робота з учнями

1

Рефлексивний

Актуалізація власних потенційних

комунікативних можливостей



- знайомство з групою та правилами роботи в ній;

- усвідомлення складових суб'єкт-суб'єктного ускладненого спілкування;

- усвідомлення основних складових комунікативних навичок особистості;

- актуалізація власних потенційних

комунікативних можливостей.


2

Розвиваючий

Розвиток

комунікативних навичок особистості



- розвиток експресивно-мовленнєвих

якостей;

- розвиток соціально-перцептивних

особистісних якостей;

- розвиток інструментальних якостей.


3

Закріплюючий

Моделювання комунікативних навичок в актуальних соціальних для підлітків умовах

- розвиток комунікативних якостей в умовах навчальної діяльності;

- розвиток комунікативних якостей в сімейних умовах;

- розвиток комунікативних якостей в

позашкільних умовах.




Робота з педагогами та батьками

4

Просвітницький

Розвиток

психологічного

просвітництва


- набуття знань з комунікативних навичок особистості;

- набуття знань з міжособистісної взаємодії підлітків із фізичними вадами.




Перший етап роботи передбачає актуалізацію власних потенційних комунікативних можливостей, тобто усвідомлення ролі експресивно-мовленнєвих, соціально-перцептивних та інструментальних якостей комунікативних навичок особистості, усвідомлення власних індивідуальних комунікативних навичок.

Основними завданнями даного етапу є:

1. Знайомство з групою. Це завдання передбачає знайомство з принципами та правилами роботи в групі, з метою роботи тренінгової групи та метою кожного учасника, представлення учасниками себе групі, сформувати групу як одне ціле, визвати у членів групи позитивний настрій на заняття.

2. Усвідомлення різних складових суб'єкт-суб'єктного особистісного ускладненого спілкування, які в решті решт об'єктивуються в різні форми вербального та невербального спілкування.

3. Усвідомлення ролі експресивно-мовленнєвих, соціально-перцептивних та інструментальних якостей як складових комунікативних навичок особистості в процесі ефективної міжособистісної взаємодії.

4. Актуалізація власних потенційних комунікативних можливостей, які проявляються в основних потребах: потреба в афіліації (прагнення бути в товаристві), контролі та прийнятті. Потреба в афіліації виражається в бажанні належати якій-небудь групі та реалізується у здатності проявляти інтерес до інших на задовільному рівні та викликати інтерес у інших до себе на задовільному рівні. Потреба в контролі виражається у прагненні до встановлення та підтриманні задовільних стосунків в області влади та впливу, реалізується у здатності проявляти повагу по відношенню до інших на задовільному рівні. Потреба в прийнятті проявляється в поведінці, пов'язаній із встановленням задовільних стосунків в області емоційної привабливості та реалізується у здатності викликати симпатію та симпатизувати.

На заняттях даного етапу виконуються, розігруються і аналізуються ряд ситуацій. Наприклад, серія вправ спрямованих на згуртування членів групи, серія вправ, які розвивають позитивний емоційний фон групи, серія занять на формування інтересу та мотивації відвідування занять, серія вправ по встановленню взаємної довіри та вміння координувати спільні дії, серія занять на формування уявлення про спілкування як психічне явище, серія занять, які актуалізують власні потенційні комунікативні можливості.



Другий етап роботи передбачає розвиток комунікативних навичок особистості, які представлені у вигляді експресивно-мовленнєвих, соціально-перцептивних та інструментальних якостей особистості.

Завданнями даного етапу є:

1. Розвиток експресивно-мовленнєвих якостей, які розкривають наявність і характер вербальних та невербальних проявів. Наприклад, візуальний контакт, експресія обличчя, проксеміка (міжсуб’єктний простір), такесика (невербальне спілкування людей за допомогою дотиків)і таке інше.

2. Розвиток соціально-перцептивних особистісних якостей, які розкривають оцінку почуттів та настрою партнера, співвідношення дій і вчинків партнера з його особистісними якостями і таке інше.

3. Розвиток інструментальних якостей, які розкривають вміння та навички партнерів в організації взаємодії, наприклад невміння партнера вчасно вийти із спілкування, аргументувати свої зауваження та побажання, прагнення зайняти в спілкуванні головну позицію, робити висновки про партнера на основі його зовнішності, відношення партнерів один до одного, а також уявлення про такі характеристики спілкування як кількість партнерів, їх вік, стать, соціальний статус і таке інше.

На заняттях даного етапу виконуються, розігруються і аналізуються ряд ситуацій. Наприклад, серія вправ спрямованих на розвиток навичок вербальної та невербальної комунікації, експресивності, серія вправ по встановленню співвідношення дій і вчинків партнера з його особистісними якостями, серія занять про зворотній зв'язок в спілкуванні, серія вправ на оцінку почуттів та настрою партнера, вправи на вміння аргументувати свої зауваження та побажання в процесі взаємодії, серія вправ, які формують відношення партнерів один до одного, серія занять, які розкривають просторово-часові характеристики спілкування.

Третій етап роботи передбачає моделювання комунікативних навичок в актуальних соціальних для учнів умовах.

Завданнями даного етапу є:

1. Розвиток комунікативних якостей в умовах навчальної діяльності.

2. Розвиток комунікативних якостей в сімейних умовах.

3. Розвиток комунікативних якостей в умовах поза навчальним закладом (виховні заходи розважально-масового характеру).

Даний етап закріплює набуті навички шляхом програвання учнями проблемних ситуацій міжособистісного спілкування в природних для них умовах життєдіяльності – навчальний заклад, сім'я та неформальні групи однолітків. Даний етап завершується саморефлексією, груповим обговоренням та підведенням підсумків роботи групи. Основною умовою підведення підсумків в даній програмі є висловлювання учасників тільки від себе і про свої власні результати, що дозволяє усвідомити власну відповідальність за результати своєї роботи в групі.

На заняттях даного етапу виконуються, розігруються і аналізуються ряд ситуацій. Наприклад, серія ситуацій спрямованих на формування навичок соціальної спостережливості, серія ситуацій по закріпленню навичок вербальної та невербальної взаємодії, серія ситуацій по закріпленню вміння аргументувати свої зауваження та побажання в процесі міжособистісної взаємодії.



Четвертий етап передбачає роботу з батьками та педагогами учнів із порушеннями опорно-рухового апарату.

Основними завданнями даного етапу є:

1. Набуття знань з вікових особливостей розвитку людини із фізичними вадами.

2. Набуття знань з комунікативних навичок особистості.

3. Набуття знань з міжособистісної взаємодії учнів із фізичними вадами. Знання подаються у вигляді лекційного матеріалу, евристичних бесід, аналізу проблемних ситуацій міжособистісного спілкування.

На заняттях даного етапу виконуються і аналізуються ряд ситуацій. Наприклад, лекції на теми: «Особливості психофізичного розвитку осіб з фізичними вадами», «Особливості розвитку комунікативних здібностей», «Міжособистісне спілкування учнів та його вплив на розвиток особистості». Серія евристичних бесід на теми «Проблеми підліткового (юнацького) віку», «Комунікативний потенціал учня з фізичними вадами», «Формування мовленнєвої культури учня». Серія занять, присвячених аналізу проблемних ситуацій міжособистісного спілкування підлітків із порушеннями опорно-рухового апарату в системах «дитина - батьки», «учень - вчитель», «учень - однолітки».

Однією із груп методів психокорекційної роботи є терапія різними видами мистецтва. Мистецтво є тією гармонійною частиною духовного багатства особистості, яка формує її внутрішній світ, розвиває в неї естетичні, інтелектуальні та моральні почуття. Воно сприяє всебічному розвитку особистості, формуванню у неї почуття прекрасного, здатності сприймати і розуміти красу в природі, побуті та праці. Переживання й емоції є джерелом енергії, які можуть змінюватися за допомогою мистецтва. Найкращого результату можливо досягти лише при комплексній взаємодії різних видів мистецтва. У процесі творчого зв'язку одна форма мистецтва стимулює й розвиває іншу. Розглянемо деякі з них.



Арт-терапія.

Джерела ранньої групової арт-терапії виникли в кінці XIX - першої половини XX століття. Найбільш активно даний вид терапії припав на 40-50 роки минулого століття, метою даного підходу було включення в творчий процес представників широких прошарків населення, припинити «мистецтво для обраних» та створення мережі загальнодоступних послуг в медичній, освітній та соціальній сфері. Одними із засновників даного напряму були Адріан Хілл та Мері Петрі. На сьогоднішній день виокремилися основні форми групової арт-терапії: студійна відкрита група, динамічна (аналітична) група та тематична група.

Вдалою формою роботи є студійна арт-терапевтична група, яка не має постійного складу учасників, характеризується використанням недирективного підходу. Як відмічають К. Кейз та Т. Деллі: «Така група може бути досить цінною для розвитку соціальних навичок учнів, оскільки вони чуйно сприймають ту модель відносин та терплячості до розходжень, яку демонструє арт-терапевт. Вони також отримують дуже багато, завдяки можливості досліджувати свої особистісні проблеми та переживати їх у безпечній атмосфері групи. Та висока довіра, яка при цьому формується, дозволяє спокійно сприймати індивідуальні відмінності, приходити до взаєморозуміння та допомагати один одному».

Динамічна група характеризується тим, що в процесі роботи склад її учасників залишається постійним, поєднує у собі як індивідуальну, так і спільну образотворчу діяльність членів групи, а також їх вербальну комунікацію. В процесі роботи учасники вільно пересуваються в межах усього простору кабінету, використовують різні матеріали та форми творчої експресії, можуть створювати «робочий безлад». Дана форма групової арт-терапії підходить, головним чином, для роботи з особами з граничними психічними розладами.

Тематична група передбачає найбільшу ступінь структурованості ходу сесій, що досягається за рахунок зосередження учасників на значимій темі чи образотворчих техніках. Ця група є напіввідкрита, працює нетривалий час, орієнтуючись на рішення конкретних проблем.

Образотворча діяльність має значний вплив на естетичний розвиток дітей - інвалідів. Ці заняття дають змогу ефективно розвивати почуття прекрасного. Ефективним прийомом є, так звана, «удавана присутність», коли психолог пропонує учням подивитися на картину і уявити себе в ній. Наприклад: «Спробуємо уявити себе у цій картині, ляжемо на гарячий пісок, закинемо голову й подивимось на небо, швидко заплющимо очі через сонячне проміння. Послухаємо шум хвиль моря та крик чайок...». Опісля ведеться бесіда: «Що ви відчували, коли уявляли себе на березі моря? Яке небо ви побачили над головою? Які звуки чули довкола? і таке інше». Одні учні відповідають, інші спілкуються з психологом за допомогою альтернативного спілкування (обирають малюнки, піктограми). Таке захопливе ознайомлення з образотворчим мистецтвом розвиває мовлення, розширює світогляд, учить бачити і розуміти прекрасне, розвиває естетичні почуття: радість, захоплення, задоволення від сприймання та створення прекрасного.

Про важливість проведення арт-терапії з молоддю з розумовою відсталістю говорять Н.В. Біланик, В. В. Любота, В.С. Пшенічна та С.В. Солопай: «Арт-терапія - універсальний метод лікування на основі образотворчого й іншого видів мистецтва. В даний час він усе більш застосовується як засіб оздоровлення, психотерапії, профілактики, реабілітації, розвитку можливостей людини і її гармонізацій. Оскільки це інструмент не тільки лікування, але і розвитку, і гармонізації людей, і підвищення якості їхнього життя, він використовується не тільки з хворими на різні захворювання, але і зі здоровими людьми чи тими, у кого є ті чи інші проблеми психологічного характеру (наприклад, проблеми у відносинах з оточуючими людьми, незадоволеність життям). Усе більш широко арт-терапія використовується в роботі з дітьми і підлітками, з юнаками, сприяючи їх більш активному розвитку і розкриттю їхнього творчого потенціалу. У багатьох випадках це дозволяє скорегувати наявні емоційні, поведінкові й інтелектуальні порушення і недоліки. Творчість, як відомо, сама по собі має цілющу силу».

Танцювально-рухова терапія.

Танцювально-рухова терапія виникла у сорокові роки двадцятого століття завдяки новаторським зусиллям Меріан Чейс, яка працювала у лікарні

Св. Єлизавети у Вашингтоні і через танець почала налагоджувати контакти з «безнадійними» пацієнтами. Із часом працівники психіатричних установ почали визнавати, що заняття з танцювально-рухової терапії, які проводились у їхніх установах, справді мали лікувальний вплив на пацієнтів. На сьогодні танцювально-рухова терапія застосовується в державних і приватних психіатричних лікарнях, лікувальних центрах, установах і школах для людей з фізичними чи психоемоційними розладами.

На думку, X. Литвин , заняття з танцювальної терапії дозволяють відчути гармонію частин тіла, оскільки рух однієї частини тіла впливає на все тіло і ми можемо відчути себе єдиним цілим. Танцювально-рухова терапія дозволяє учням «побачити» один одного, вчитись наслідувати рухи один одного та досягати соціальної взаємодії шляхом невербальних стосунків. А також відчути різні поверхні цього світу, навчитись спілкуватися на різних рівнях, віднайти контакт із природою. Такі заняття дозволяють також пережити певний досвід, який вони беруть із життя і який будує їхню особистість. Танцювально-рухова терапія розвиває креативність, додає впевненості в житті, покращує самопочуття і настрій.



Музикотерапія.

Історія позитивного впливу музики на організм людини нараховує не одне тисячоліття. Джерела виникнення музикотерапії як методу лікування знаходяться у глибокій давнині і безпосередньо пов'язані з історією народної медицини. У колисках людської цивілізації - Китаї, Індії, Єгипті, Древній Греції - лікарі, філософи використовували звуки музики для лікування. Ще Піфагор зазначав, що музика, заснована на певній гармонії й ритмі, здатна не просто лікувати, але «очищати» людські діяння, відновлюючи гармонію душі. Древні китайці вважали, що музика рятує від недуг, які не підвладні лікарям.

Після другої світової війни музикотерапія інтенсивно розвивається у Швеції й США. У Санкт-Петербурзі з 1913 році вивченням лікувальної дії музики займалися психіатри, у тому числі професори Саккеті й Бєхтєрєев. З 1993 року музикотерапія стала одним з дуже популярних способів лікування в США. Американський доктор Гордон Шоу пояснює вплив музики на здоров'я дією вібрації звуків. Звуки створюють енергетичні поля, що змушують резонувати кожну клітинку нашого організму. Ми поглинаємо музичну енергію, і вона нормалізує ритм нашого дихання, тиск, температуру, знімає напругу.

На думку, Л. Григорович, музиці належить чи не найважливіша роль у володінні почуттями та настроями, адже вона становить природну потребу людини, яка виявляється ще в ранньому дитинстві (колискові пісні). Функціональний ефект музично-терапевтичного впливу складається з наступних основних факторів:

• здатності музики викликати в слухачів необхідні емоційні стани, думки, психологічні установки й дії;

• рефлекторної зміни функціональних систем організму відповідно до викликаного емоційного стану;

• музичній стимуляції й регуляції рухової діяльності й різних ритмічних процесів в організмі.

Показаннями до проведення музикотерапії є перинатальна енцефалопатія в недоношених дітей і дітей з малою вагою, при синдромі пригноблення ЦНС, при синдромі підвищеної нервово-рефлекторної збудливості, при чергуванні епізодів порушення й млявості - при синдромі вегето-вісцеральних дисфункцій, при порушенні ритму дихання на тлі пневмонії або дихальних розладів різного походження, при порушенні моторики кишечника.

Дітям - інвалідам з руховими порушеннями, які часто ізольовані від суспільства, музикотерапія допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до музики, навчити слухати й розуміти її. Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал