Професійно-технічна освіта України



Сторінка1/14
Дата конвертації23.12.2016
Розмір2.46 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


Професійно-технічна освіта

України







Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах
щомісячний методичний веб-журнал
Початок розміщення на веб-порталі професійно-технічної освіти України (www.proftekhosvita.orq.ua): вересень 2011 р.

за інформаційної підтримки Відділення змісту професійно-технічної освіти

Інституту інноваційних технологій і змісту освіти

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

obrazovanie

Випуск 10 (14), жовтень 2012 р.



Відділення змісту ПТО ІІТіЗО МОНМС України

Відповідальний за випуск

Бугай Н.І. –методист вищої категорії відділу відділення змісту ПТО ІІТіЗО МОНМС України

Погоджено:

Заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, начальник відділення змісту професійно-технічної освіти Паржницький В.В.


Рукописи не рецензуються і не повертаються.
За зміст і правдивість інформації перед третіми особами несуть відповідальність автори.
Матеріали подаються в авторській редакції

Методичний веб-журнал „Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах” розміщується лише на веб-порталі професійно-технічної освіти МОНМС України

www.proftekhosvita.orq.ua




Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах

методичний веб-журнал
Початок розміщення на веб-порталі професійно-технічної освіти України (www.proftekhosvita.orq.ua): вересень 2011 р.

за інформаційної підтримки Відділення змісту професійно-технічної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України



Випуск 10 (14), жовтень 2012 р.
Зміст
Матеріали Всеукраїнського огляду-конкурсу

«Професійна освіта інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах»

2010-2011 навчального року
Самоїл І.Є., Гулюк С.В. Особливості психолого-

педагогічного супроводу професійної підготовки

інвалідів, осіб з особливими потребами у

професійно-технічних навчальних закладах …………………..3



Урсуленко І.В. Проект дистанційного навчання в

професійній освіті для інвалідів, осіб з особливими

потребами ……………………………………………………….56

Галка Г.А. Взаємодія з підлітками з відставанням в

інтелектуальному розвитку (легка розумова

відсталість) ………………………………………………………71

Меліхова Л.С. Методи активного навчання учнів з

вадами слуху …………………………………………………….88



Сорока М.П., Лінько І.О. Адаптація інвалідів ……………………95





Особливості психолого-педагогічного супроводу професійної підготовки інвалідів, осіб з особливими потребами у професійно-технічних навчальних закладах

Самоїл І.Є. – заступник директора;

Гулюк С.В. – практичний психолог

Рівненського торгово-професійного ліцею
Діти з вадами багато чому вчать нас і багато чому ми навчаємося у процесі їх виховання і навчання….

Про цивілізованість суспільства й держави в цілому можна судити не по рівню розвитку виробництва чи вироблення продукції на душу населення, і навіть не по тому, наскільки чисто і світло на вулицях міст. Головне відношення до слабких й незахищених. В першу чергу це діти-інваліди та інваліди з дитинства. Незважаючи на те, що в Україні створюється суспільство “рівних можливостей”, приклади з життя свідчать про те, що українське суспільство й досі не може до кінця прийняти людей з особливими потребами у свої ряди.

Причин цьому багато, але в першу чергу негативне ставлення здорових людей до інвалідів пояснюється не страхом перед каліцтвом чи зневагою до неповноцінної людини, а елементарною відсутністю звички спілкування з такими особами НА РІВНИХ. Дехто з інвалідів вбачає в цьому й власну провину усіх людей з особливим потребами. Так званий “синдром жертви”, а також ті незначні пільги, що надаються інвалідам, провокують у них споживче ставлення до суспільства. До цього ж звикли й оточуючі, верхом “співчуття” до людини-інваліда є намагання дати йому копійку, навіть якщо ця людина її й не просить. Соціологічне опитування, проведене серед інвалідів показало, що переважна більшість з них хоче, щоб до них ставилися, як до рівних. При цьому інваліди не вимагають для себе додаткових пільг, навпаки, вони погоджуються відмовитись від існуючих за умови, що держава забезпечить суворе дотримання усіх законів, покликаних захищати права інвалідів, встановить для людей з обмеженими можливостями пенсію нормального розміру, таку, щоб їм не доводилося жебракувати, та надасть можливість інвалідам працювати.

В багатьох країнах Заходу практично не існує перешкод для інтеграції інвалідів абсолютно будь-яких категорій у суспільство, адже крім різних реабілітаційних центрів, програм з усвідомленого материнства, навчання праці розумово відсталих, вирішено і проблему архітектурної “безперешкодності” для інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату. Тут передбачено усе починаючи від зручних пандусів та закінчуючи міськими телефонами для інвалідів - колясочників. У деяких країнах великий архітектурний об’єкт не здасться без підпису інваліда, який сам “діагностує” зручність споруди. Проблема відношень між здоровими та хворими зменшується до мінімуму усіма можливими способами. І хоча діти дуже швидко знаходять контакт зі своїми однолітками-інвалідами та, незважаючи на юний віку, поводяться з ними набагато тактовніше, на відміну від своїх батьків, які намагаються відвести свою дитину або починають демонстративно зітхати “Бідна дитина!”, за порадою психологів випускають навіть ляльок в інвалідних колясках для того, щоб не культивувати страх, жалість та огиду до інвалідів.

Інвалідність у дітей означає значне обмеження життєдіяльності, вона сприяє соціальній дезадаптації, яка зумовлена порушеннями в розвитку, труднощами в самообслуговуванні, навчанні, спілкуванні, оволодінні майбутніми професійними навичками. Засвоєння дітьми-інвалідами соціального досвіду, їх включення в існуючу систему суспільних відносин вимагає від суспільства певних додаткових заходів, засобів та зусиль. Але розробка цих заходів повинна базуватися на знанні закономірностей, завдань та сутності процесу соціалізації інвалідів.

Оцінка людей за їх зовнішнім виглядом та розумовими здібностями є характерною для нашого способу життя. Більшість людей упереджено ставиться до всього що не вписується у встановлені норми. Забобони є складовою частиною нашої соціальної структури. Спосіб класифікації людей з обмеженими можливостями та слова, які вживаються до їх опису, відображають та визначають стан нашого розуму. Практика та структура призначених для них закладів, проникаючи в нашу свідомість, створюють відповідний настрій. Приклади боротьби з сегрегацією по відношенню до осіб зі зниженими можливостями є досить рідкими, хоча випадки успішної інтеграції учнів з різноманітними вадами розвитку свідчать про можливість включення таких дітей в систему звичайної професійної освіти, безвідносно до глибини вади їх розвитку, за наявності відповідного планування та методик навчання.

Так чому ж інвалідів відносять до жертв несприятливих умов соціалізації? Які проблеми виникають в процесі їх прийняття до лав суспільства, а, особливо, дітей-інвалідів? Перш за все це соціальні проблеми: недостатність форм соціальної підтримки, недоступність повномірного лікування та реабілітації, освіти та культури, побутового обслуговування, відсутність належного архітектурного середовища. Серед цієї низки проблем можна виділити проблеми різного рівня: макро-, мезо-, мікрорівні. Соціальні проблеми першого порядку це проблеми, що зачіпають суспільство в цілому. Цей комплекс проблем вирішується зусиллями всього суспільства. Їх зусилля направлені на створення рівних можливостей для усіх дітей. Однією з найсуттєвіших проблем цього рівня є відношення держави до осіб з відхиленнями у розвитку. Це відношення проявляється в різних аспектах: у створенні системи спеціальної освіти, архітектурній середі, системі доступної медицини тощо. Але така система для ефективного існування повинна мати чітку законодавчу й нормативну базу. Іншою, не менш важливою складовою інтеграції інвалідів у суспільство є донесення до них інформації про те, що саме держава та суспільство роблять для цього. Інваліди повинні знати, як держава може їх захистити та гарантувати дотримання їх прав, а саме, як оформити дитині інвалідність, куди звертатися по соціальну допомогу, та чого можна вимагати від державних органів соціального захисту.

У своїй роботі ми користуємось усіма нормативними документами для можливості безпосереднього захисту прав наших учнів які є дітьми-інвалідами.



Міжнародні документи з захисту прав дітей-інвалідів та

нормативно-правові документи для роботи здітьми-інвалідами

Загальна декларація прав людини 10 грудня 1948 року

Стаття 22.

Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення та здійснення необхідних для підтримання його гідності і вільного розвитку прав його особистості в економічній, соціальній і культурній сферах засобом національних зусиль і міжнародного співробітництва відповідно до структури й ресурсів кожної держави.

Стаття 25.



  1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний нагляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для дотримання здоров я та добробуту її самої та її родини, та право на допомогу у випадку безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, старості або іншого випадку втрати засобів до існування з незалежних від неї причин.

  2. Материнство та дитинство мають право на особливу опіку й допомогу. Усі діти, народжені в шлюбі або поза шлюбом, повинні отримувати однакову соціальну допомогу.

Декларація прав дитини

20 листопада 1959 року

Стаття 5.



Дитині, що є неповноцінною в фізичному, психічному або соціальному відношенні, мають забезпечувати спеціальну освіту й опіку, які є необхідними через її особливий стан.

Декларація про права інвалідів 9 грудня 1975 року

  1. Термін “інвалід” означає будь-яку особу, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого та / або соціального життя внаслідок неповноцінності, вродженої чи набутої, його / її фізичних або розумових здібностей.

  2. Інваліди повинні користатися усіма правами, викладеними в цій Декларації. Ці права мають бути визнаними за усіма інвалідами без будь-яких виключень та різниці й дискримінації за ознаками раси, кольору шкір, статі, мови, віросповідання, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, матеріального стану, народження або іншого фактору, незалежно від того, відноситься це до самого інваліда чи до його родини.

  3. Інваліди мають невід ємне право на повагу їх людської гідності. Інваліди, незалежно від походження, характеру й ступеня їх каліцтва чи вад, мають ті ж основні права, що і їх співгромадяни того ж віку, що в першу чергу означає право на задовільне життя.

  4. Інваліди мають ті ж громадянські та політичні права, що й інші особи: Пункт 7 Декларації о правах розумово відсталих осіб застосовується до будь-якого можливого обмеження чи ущемлення цих прав по відношенню до розумово неповноцінних осіб.

  5. Інваліди мають право на засоби, призначені для того, щоб дати їм можливість набути якомога більшої самостійності.

  6. Інваліди мають право на медичне, психічне чи функціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апарати, на відновлення здоров я та стану в суспільстві, на освіту, промислову професійну підготовку та відновлення працездатності, на допомогу, консультації, на послуги з працевлаштування й інші види обслуговування, які дозволять їм максимально проявити свої можливості та здібності і прискорять процес їх соціальної інтеграції й реінтеграції.

  7. Інваліди мають право на економічне й соціальне забезпечення та на задовільний рівень життя. Вони мають право отримати та зберегти за собою робоче місце відповідно до їх можливостей, або займатися корисною, продуктивною та оплачуваною діяльністю й бути членами профспілкових організацій.

  8. Інваліди мають право на те, щоб їх особливі потреби брались до уваги на всіх стадіях економічного й соціального планування.

  9. Інваліди мають право жити в колі своєї родини або в умовах, що замінюють її, та брати участь в усіх видах суспільної діяльності, пов язаної з творчістю чи проведенням відпочинку. Якщо перебування інваліда в спеціальному закладі є необхідним, то середовище й умови життя в ньому повинні якомога більше відповідати середовищу й умовам нормального життя осіб того ж віку.

  10. Інваліди повинні бути захищеними від будь-якої експлуатації, від будь-яких видів регламентації та поводження, що носять дискримінаційний, образливий чи зневажливий характер.

  11. Інваліди повинні мати можливість користатися кваліфікованою юридичною допомогою, коли ця допомога є необхідною для захисту їх особистості чи власності; якщо вони стають об єктом судового переслідування, до них має застосовуватися стандартна процедура, яка б повністю враховувала їх фізичний чи розумовий стан.

  12. З організаціями інвалідів можуть проводитись спеціальні консультації з усіх питань, що стосуються прав інвалідів.

  13. Інваліди, їх родини та громади мають бути повністю інформованими усіма засобами про права, що містяться в даній Декларації.

Конвенція про права дитини 20 листопада 1989 року

Стаття 23.



  1. Держави сторони визнають, що дитина, яка є інвалідом у розумовому або фізичному відношенні, має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства.

  2. Держави сторони визнають право дитини інваліда на особливе піклування, заохочують й забезпечують надання допомоги, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, та відповідальним за піклування про неї допомогу, щодо якої подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину.

  3. На забезпечення особливих потреб дитини інваліда допомога згідно з Пунктом 2 цієї статті надається при можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що забезпечують турботу про дитину, та має на меті забезпечення дитині інваліду ефективного доступу до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який дає змогу найповнішого залучення дитини до соціального життя та досягнення розвитку, включаючи культурний і духовний.

  4. Держави сторони сприяють у дусі міжнародного співробітництва обміну відповідною інформацією в галузі профілактичної охорони здоров я, медичного, психологічного та функціонального лікування дітей інвалідів, включаючи розповсюдження інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професійної підготовки, а також доступу до цієї інформації, з тим, щоб розширити свої можливості та знання, набуття більшого досвіду в цій галузі. З огляду на це, особлива увага має приділятися потребам країн, що розвивають

Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей

30 вересня 1990 року

Завдання:

Треба приділяти більше уваги, піклуватися та допомагати дітям

інвалідам, а також дітям, які знаходяться у важких умовах.

Декларація:

Соціальна політика, орієнтована на інвалідів, дорослих та дітей, будується сьогодні на основі медичної моделі інвалідності. Виходячи з цієї моделі, інвалідність розглядається як хвороба, недуга чи патологія. Така модель вільно чи невільно послаблює соціальну позицію дитини, що має інвалідність, принижує її соціальну значущість, відокремлює від “нормального” дитячого суспільства, погіршує її нерівний соціальний статус, прирікає на визнання своєї нерівності, неконкурентноздатності у порівнянні з іншими дітьми. Медична модель визначає і методику роботи з інвалідом, яка має патерналістичний характер та передбачає лікування, працетерапію, створення служб, які б допомагали людині вижити, зверніть увагу не ЖИТИ, а саме ВИЖИТИ.

Наслідком орієнтації суспільства та держави на цю модель є ізоляція дитини з обмеженими можливостями від суспільства в спеціалізованих учбових закладах та розвиток у дитини пасивно утриманської життєвої орієнтації.

Автори Декларації оскаржують такий підхід і не погоджуються з ним. Ми відмовляємося від використання як на рівні концепції, так і в обігу терміна “інвалід”, який в силу сталої традиції несе в собі дискримінаційну ідею, висловлює відношення суспільства до інвалідів, як до соціально некорисної категорії. Намагаючись змінити цю негативну традицію, ми використовуємо поняття “людина з обмеженими можливостями” або “людина з особливими потребами”, які все частіше використовуються у суспільстві. Традиційний підхід не вичерпує усієї повноти проблем тієї категорії дорослих і дітей, про яку йде мова. В ньому яскраво відображається дефіцит бачення соціальної сутності дитини. Проблема інвалідності не обмежується медичним аспектом, вона в значно більшому ступені є соціальною проблемою нерівних можливостей. Ця думка в корні міняє підхід до тріади “дитина суспільство - держава”. Суть цієї зміни полягає в наступному:

· Головна проблема дитини з обмеженими можливостями полягає в порушенні її зв язку зі світом, в обмеженій мобільності, бідності контактів із однолітками та дорослими, в обмеженому спілкуванні з природою, недоступності низки культурних цінностей, а іноді елементарної освіти. Ця проблема є наслідком не лише суб єктивного фактору, яким є стан фізичного та психічного здоров я дитини, але й результатом соціальної політики і сталої суспільної свідомості, які санкціонують існування недоступної для інваліда архітектурного середовища, громадського транспорту, соціальних служб.

· Дитина, що має інвалідність, може бути такою ж талановитою, як і її одноліток, що не має проблем зі здоров ям, але виявити свою обдарованість, розвинути її, приносити з її допомогою користь суспільству йому заважає нерівність можливостей.

· Дитина це не пасивний об єкт соціальної допомоги, а людина, що розвивається, яка має право на задоволення різносторонніх соціальних потреб в пізнанні, спілкуванні, творчості.

· Держава покликана не просто надавати дитині, яка має інвалідність, певні пільги та привілеї, вона повинна йти назустріч її соціальним потребам та створювати систему соціальних служб, які б дозволяли знівелювати обмеження, що перешкоджають процесам соціалізації та індивідуального розвитку дитини.



Тягар життя

(автор Кирдій Тамара Григорівна - інвалід першої групи, інвалідне крісло. Надія не полишає її. Рівними рядками є на папері все те, що хвилює Тамару. Вона відчуває, що потрібна людям).

Щоранку сонце сходить, день

минає.

Від тягара життя – на чолі піт.



Лині серце в грудях б’ється, душу

крає,


Як вічний гніт, це слово – інвалід.

У них немає килимів й хоромів,

А замість кришталю – душа.

Загляньте в душу, скільки в ній

любові.

Допоможіть – вона за всіх



стражда.

І подивіться у розумні очі:

У них багато ласки і тепла.

Чому ніхто лиш розуміть не хоче.

Що сили з тіла вже для мук нема.

Тож не беріть на душу гріх

отямтесь

Лиш добром триматись може

світ,

Зверніть увагу, поможіть людині:



Вона ж, як ви, - лиш тільки

інвалід.


Характеристика інвалідів

(людей з обмеженими можливостями) як соціальної групи

В нинішній ситуації швидкоплинних змін суспільного ладу, складної

економіко-політичної ситуації в країні, дуже важливо активно включатися в психолого-педагогічний процес задля соціально-психологічного розвитку дітей з обмеженими можливостями, сприяючи всебічному та гармонійному розвитку їх особистості.

На сучасному етапі розвитку людства процеси гуманізації та демократизації потребують пошуку шляхів підвищення цінності життя людей з обмеженими можливостями. Ця проблема стоїть ще гостріше та делікатніше, коли вона стосується дитячого віку.

Соціально-психологічні проблеми людей з обмеженими можливостями турбують сьогодні все прогресивне людство. Нестійка економічна ситуація, екологічна криза призвели до масового погіршення стану здоров’я дітей на всій території України. Зросла кількість дітей із відхиленнями психофізичного розвитку генетичного походження. В даний час науковці, практики стали приділяти багато уваги вивченню адаптаційних та компенсаторних механізмів особистості в умовах дефіцитарного розвитку.

У нашій країні якість життя інвалідів, як правило, нижча, ніж у решти населення, що обумовлено наступним:

- недостатністю в нашому суспільстві гуманізму і милосердя по відношенню до людей з особливими потребами;

- нерозвиненістю і непристосованістю соціальної інфраструктури міст і сільських населених пунктів з урахуванням задоволення основних потреб інвалідів;

- низьким рівнем матеріального забезпечення і соціального обслуговування, їх недостатньою гнучкістю;

- низькою якістю чи відсутністю технічних засобів і пристосувань, необхідних для обслуговування, пересування і праці інвалідів;

- наявністю значних труднощів в отриманні якісної професійної, особливо, вищої освіти, в задоволенні духовних потреб.

Інвалід (від лат. invalidus - безсилий, хворий). Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975 р.), інвалід - це будь-яка особа, що не може самостійно забезпечити, повністю або частково, потреби нормального особистісного та (або) соціального життя в силу недостатніх, вроджених або ні, його (або її) фізичних або розумових можливостей. На нашу думку, поняття «інвалід» необхідно відносити не стільки до суб'єкта життєдіяльності, стільки розглядати його як соціальне явище, а саме, результат взаємодії психофізичних обмежень та бар'єрів соціального характеру.

Згідно статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідками травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті.



Інвалідність - це специфічна ситуація розвитку й стану особистості, що супроводжується обмеженнями життєдіяльності в найрізноманітніших її сферах.

Існують бар'єри, які ставить перед людиною інвалідність. У першу чергу можна говорити про фізичне обмеження або ізоляцію інваліда - це обумовлено або фізичними, або сенсорними, або інтелектуально-психічними недоліками, які заважають йому самостійно пересуватися й (або) орієнтуватися в просторі. З іншого боку, фактори зовнішнього середовища можуть збільшити або, навпаки, компенсувати вплив цих індивідних недоліків. У цьому аспекті прийнято говорити не тільки про безбар'єрне середовище для інваліда, але також про дружнє або недружнє середовище. Це обмеження спричиняє багато наслідків, що ускладнюють положення інваліда, і вимагає вживання спеціальних заходів, що усувають просторову, транспортну, побутову ізоляцію інваліда, емоційну депривацію й забезпечують можливість трудової адаптації.



Другий бар'єр - це трудова сегрегація, або ізоляція інваліда: через свою патологію індивід з обмеженими можливостями має вкрай вузький доступ до робочих місць або не має його зовсім. У ряді випадків інвалід абсолютно не здатний до трудової діяльності, навіть найпростішої. Однак, в інших ситуаціях інвалідам представляються (або виявляються доступні) робочі місця, що вимагають низької кваліфікації, що передбачають монотонну, стереотипну працю та невисоку заробітну плату. Таке положення обумовлене не тільки (або не стільки) обмеженістю їх індивідуальних фізичних або інтелектуальних ресурсів, скільки нерозвиненим характером ринку праці для осіб з особливими потребами. В умовах «дикої» ринкової економіки адаптація робочих місць для таких індивідів розглядається роботодавцями як невигідна й небажана.

Третім бар'єром у житті інвалідів виступає малозабезпеченість, що є наслідком соціально-трудових обмежень: ці люди змушені існувати або на невисоку заробітну плату, або на допомогу (яка теж не може бути достатньою для забезпечення гідного рівня життя інваліда).

Важливим і досить важко подоланим бар'єром для інваліда є просторово-середовий. Навіть у тих випадках, коли особа з фізичними обмеженнями має засоби пересування (протез, крісло-коляска, спеціально обладнаний автомобіль), сама організація житлового середовища й транспорту не є дружньою до інваліда. Бракує устаткування й пристосувань для побутових процесів, самообслуговування, вільного пересування. Люди з сенсорними порушеннями відчувають дефіцит спеціальних інформаційних засобів, що сповіщають про параметри навколишнього середовища. Для осіб з інтелектуально-психічними обмеженнями відсутні можливості орієнтуватися в середовищі, безпечно пересуватися й діяти в ньому.

Ймовірно, для всіх типів інвалідів важливою перешкодою представляється інформаційний бар'єр, що має двосторонній характер. Інваліди утруднені в одержанні інформації як загального плану, так і тієї, що має безпосереднє значення для них (вичерпні відомості про свої функціональні порушення, про міри державної підтримки інвалідів, про соціальні ресурси їхньої підтримки). Це викликано й економічними причинами (наприклад, неможливість купити або відремонтувати телевізор або радіоприймач, передплатити газету), і дефіцитом спеціальних носіїв інформації (телепередачі із сурдоперекладом, книги брайлівськото шрифту, касети й диски для сліпих і таке інше), і нерозвиненістю сучасних глобальних інформаційних систем (Інтернет) у нашій країні. Т Емоційний бар'єр також є двостороннім, він може складатися з непродуктивних емоційних реакцій навколишніх із приводу інваліда - цікавості, глузування, незручності, почуття провини, гіперопіки, страху й таке інше та фруструючих емоцій інваліда: жалість до себе, недоброзичливість стосовно навколишніх, очікування гіперопіки, прагнення обвинуватити когось у своєму дефекті, прагнення до ізоляції й таке інше. Подібний комплекс ускладнює соціальні контакти в процесі взаємин інваліда і його соціального середовища. І сам індивід з обмеженими можливостями, і його найближче оточення мають гостру потребу в тому, щоб емоційний фон їх взаємин був нормалізований.

Нарешті, комплексний характер має комунікативний бар'єр, що обумовлений кумуляцією (концентрацією) дії всіх перерахованих вище обмежень, що деформують особистість людини. Розлад спілкування, одна з найбільш важких соціальних проблем інвалідів, є наслідком і фізичних обмежень, і емоційної захисної самоізоляції, і випадання із трудового колективу, і дефіциту звичної інформації.

З метою гуманізації та демократизації суспільних процесів поняття інвалід заміняється таким поняттям як «людина з обмеженими можливостями».



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал