Професійно-технічна освіта України Інноваційний досвід




Сторінка8/10
Дата конвертації01.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Практикум
Ця форма організації навчання пов’язана з самостійним виконанням учнями практичних та лабораторних робіт.
Головна мета практикуму — практичне застосування сформованих раніше вмінь та навичок, узагальнення та систематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи.
Практикуми проводяться після вивчення великих розділів навчальних курсів, а також можуть випереджати їх вивчення, створюючи дослідно- експериментальний образ теоретичного матеріалу, що передбачається вивчити.
Практикум, залежно від вікових особливостей учнів та вимог навчальних програм, потрібно проводити протягом 2-4 тижнів.
Для ефективності навчальної діяльності учнів викладач поділяє групу на мікрогрупи по 2-3 учні. Кожна група виконує практичну або лабораторну роботу за спеціальним розкладом.
Щоб створити сприятливі умови внутрішньо групової диференціації діяльності учнів, необхідно уважно поставитись до комплектування груп і розподілу обов’язків всередині них.
Проведенню практикуму передує вступна лекція та інструктивне заняття.
У процесі проведення практикуму застосовуються прийоми актуалізації опорних знань учнів.
Засобом управління діяльністю учнів під час проведення практикуму є
інструкції, що містять:

правила та послідовність дій учнів;

інформацію про повторення необхідного навчального матеріалу;

опис та зображення лабораторного обладнання, принципів його дії та способів використання;

порядок виконання завдань;

контрольні питання за темою;

список додаткової літератури.
Під час проведення практикуму учні можуть вирішувати завдання творчого характеру, ставити досліди, проводити графічні роботи, дослідження.
Розглянемо можливий варіант структури навчальних занять практикуму:

повідомлення теми та цілей практикуму;

87

актуалізація опорних знань учнів;

мотивація їх навчальної діяльності, ознайомлення з інструкцією;

підбір необхідного обладнання та матеріалів;

виконання роботи учнями;

складання звіту

обговорення та теоретична інтерпретація отриманих результатів;

захист результатів

рефлексія діяльності.
Ділова гра
Ігрова форма навчання — це спосіб взаємодії вчителя і учнів, зумовлений грою, що веде до визначення та реалізації дидактичних цілей та завдань навчання.
Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, прагнення, що визначають бажання брати участь у грі);

орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності);

виконавчий (дії, операції, що надають можливості реалізувати ігрову мету);

контрольно-оцінювальний (коригування та стимулювання активності в
ігровій діяльності).
Ігрова форма навчання характеризується трьома основними ознаками:

визначає мету, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засвоєнню;

передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, яку вона організує;

визначає характер взаємодії вчителя та учнів.
Для ігрових форм навчання характерні певні особливості, що відрізняють
їх від традиційних:

наявність ігрових моделей об’єкта, процесу або діяльності;

активізація мислення та поведінки;

високий ступінь задіяності у навчальному процесі;

обов’язковість взаємодії вчителів між собою та навчальним або програмовим матеріалом;

посилення емоційності, творчий характер заняття;

самостійність у прийнятті рішень;

бажання набути необхідних вмінь і навичок у відносно короткий термін.

Серед ігрових форм навчання вирізняють:

ігри-вправи;

ігрові дискусії;

ігрові ситуації;

навчально-рольові (ділові) ігри;
Ділова гра може бути організована:

у вигляді розробки та захисту проектів;

у формі групового вирішення задач з економічним, виробничим або іншим змістом;

у формі бригадного виконання дослідницької роботи тощо.

88
Під час проведення ділової гри може моделюватися діяльність певного закладу щодо вирішення реальної для нього проблеми.
Тренінг
Форма проблемного навчання, що орієнтована на відпрацювання та закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь учнів, взаємообмін досвідом та використання ефективної групової взаємодії.
Завдання групи під час тренінгу — допомогти учаснику виразити себе, виявити індивідуальність, навчитися сприймати та розуміти себе.
Цілі тренінгу конкретизуються в окремих завданнях:
1.
Оволодіння певними соціально-психологічними знаннями.
2.
Розвиток здібності адекватного та найбільш повного пізнання себе та
інших людей.
3.
Діагностика та коригування особистісних якостей та вмінь, зняття бар’єрів, що заважають реальним та продуктивним діям.
4.
Вивчення та оволодіння індивідуалізованими прийомами міжособистісної взаємодії для підвищення її ефективності.
Факультативні курси
Факультативний курс — це навчальний предмет, курс, що вивчається учнями спеціальних та загальноосвітніх шкіл за бажанням з метою поглиблення та розширення наукових і прикладних знань.
Факультативні курси передбачають поглиблене вивчення навчальних предметів на основі обов’язкових навчальних курсів.
Факультативні курси є поєднувальною ланкою між уроками та позакласною роботою, сходинкою переходу від засвоєння навчального предмета до вивчення відповідної науки.
За навчальними цілями виділяють декілька типів факультативних курсів.
1.Факультативи за предметами, що входять до основного курсу
інваріантної складової робочого навчального плану загальноосвітнього навчального закладу, — додаткові розділи (ДР), спрямовані на поглиблене вивчення змісту начального предмета, систематизацію та узагальнення отриманих знань з навчального предмета, поєднуючи при цьому теоретичну та практичну підготовку учнів.
Метою такого типу факультативів є також підготовка учнів до продовження навчання, ознайомлення з системою навчання у вищих навчальних закладах і програмами вступних
Факультативи цього типу задають певний стандарт поглибленого вивчення навчального предмета, сприяють підвищенню рівня підготовки учнів з навчального предмета.
2. Прикладні факультативи (ПФ) — дидактична форма ознайомлення учнів з найважливішими шляхами та методами застосування отриманих знань на практиці, сприяють розвитку інтересу до сучасної техніки, виробництва тощо.
3. Факультативи за предметами, що не входять до робочого
навчального плану (ФН) загальноосвітніх навчальних закладів.
4.Міжпредметні факультативи (МПФ), що мають на меті інтеграцію знань учнів про природу та суспільство.

89
Факультативи такого типу допомагають учням глибше зрозуміти матеріальність світу, ознайомитися із застосуванням знань з різних дисциплін у певних галузях виробництва, озброюють учнів політехнічними знаннями, уміннями та навичками, ознайомлюють з найважливішими науковими відкриттями.
5.Факультативи, спрямовані на вирішення регіональних та суспільно
значущих проблем (РСФ), — дидактична форма ознайомлення учнів з найважливішими питаннями сьогодення: розвитку зацікавленості молодої людини історією та культурою українського народу; привернення уваги до героїчного минулого, історії рідного краю; підвищення національної самосвідомості сучасної учнівської молоді, розвитку в неї таких якостей, як відповідальність за свої дії, усвідомлена законослухняність, вміння самоідентифікувати себе в суспільстві.
6.Міжшкільні факультативи (МШФ), спрямовані на вирішення завдань розвитку творчих здібностей учнів; формування стійких орієнтацій на практичну готовність до участі в олімпіадах, конкурсах-захистах науково- дослідницьких робіт Малої академії наук України, турнірах; виховання загальної трудової культури учня шляхом створення різновікових груп та через безпосереднє спілкування з педагогами.
Спрямованість факультативного курсу може бути теоретичною, практичною або комбінованою.
При визначенні переліку факультативів виходити треба не тільки з особистих побажань учнів та їх батьків, а і враховувати:

громадські потреби;

матеріально-технічний та кадровий потенціал школи;

конкретні умови та завдання підготовки учнів до практичної діяльності відповідно до місцевих та регіональних умов.
Треба кожному педагогу постійно пам’ятати, що факультативні курси спрямовані на поглиблення знань і розвиток здібностей учнів, а не на подолання їх відставання в оволодінні програмовим матеріалом з базових дисциплін.
Елективні курси (курси за вибором)
Курси за вибором — це навчальні курси, що входять до складу профілю навчання. Основні їхні функції: поглиблення та розширення змісту профільних предметів або забезпечення профільної прикладної і початкової професійної спеціалізації навчання. Курси за вибором створюються за рахунок варіативного компонента змісту освіти.
Орієнтовне співвідношення обсягу базових загальноосвітніх, профільних предметів і курсів за вибором визначається пропорцією 60:30:10.
За призначенням можна виділити декілька типів елективних курсів.
1.Підвищений рівень вивчення навчального предмета.
2.Вивчення суміжних навчальних предметів на профільному рівні.
Прикладом таких елективних курсів можуть служити курси
«Математична статистика» для учнів, які вибрали економічний профіль навчання, «Комп’ютерна графіка» для технологічного профілю.
3.Підготовка до державної підсумкової атестації на підвищеному рівні.

90
4.Отримання освітніх результатів для успішного прасування на ринку праці. Прикладом можуть служити курс «Діловодство» тощо.
5. Елективні курси, що мають поза предметний або над предметний характер. Прикладом можуть бути «Основи раціонального харчування» або курси підготовки водіїв автомобілів.
Розвиток самостійної навчальної діяльності учнів, застосування
інтерактивних форм організації навчання (наприклад, дистанційна освіта, навчальні ділові ігри тощо) стають важливим фактором успішного проведення занять з елективних курсів.
Навчальна конференція. Навчальна конференція наближає навчання до наукових форм діяльності. У період підготовки до конференції учні самостійно обирають тему доповіді, виконують невелике дослідження та готуються до виступу за отриманими результатами.
Ознаками конференції є:
- необхідність підготовчого періоду;
- обов’язкова наявність виступів у формі доповідей, а не тільки повідомлень.
Різновидом конференції є симпозіум, на якому вчитель формулює загальну проблему, а учні виступають зі своїми міркуваннями з даної проблеми, попередньо підготувавши свої виступи в письмовому вигляді.
Учні заздалегідь сповіщаються про конференцію, що відбудеться, окремим зацікавленим учням пропонується на вибір взяти тему для повідомлення або доповіді. Інші учні формулюють питання, готуються до обговорення. Доповідач консультується з викладачем та спеціалістами за темою свого виступу.
Конференція проводиться у визначений час, протягом 1-2 навчальних годин. Виступають декілька доповідачів. На їх виступ відводиться не більше 7-
10 хвилин, після чого учасники конференції ставлять доповідачам запитання, роблять критичні зауваження та доповнення.
Наприкінці конференції вчитель підбиває підсумки, робить узагальнення, оцінює роботу доповідачів та найбільш активних та творчих учасників конференції.
Особливу увагу потрібно приділяти роботам, в яких доповідачем отримані власні дані, а не тільки наведена інформація з наукових, літературних та науково-популярних джерел.
Навчальні конференції більше ефективні, ніж традиційне повторення або закріплення на уроках , тому що при вмілій організації дають можливість учням порівняти різні точки зору, захистити свої позиції у вільній дискусії.
Навчальні консультації
Супровідними формами навчання є навчальні консультації, призначення яких полягає у наданні допомоги учням щодо засвоєння окремих тем або розділів навчального курсу, а також поглибленого вивчення предмета.
Під час проведення консультації учні мають можливість поставити питання, намагаються дати відповіді на них, слухають пояснення вчителя предметника або запрошених спеціалістів.
Розрізняють консультації:

загально групові;

91

групові;

індивідуальні.
Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання.
Правильно організована консультація:

допомагає подолати їх;

виховує в учнів самоконтроль, критичне ставлення до своїх знань;

допомагає правильно встановити рівень власної навченості.
Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів таким чином, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв’язали складне завдання, збагнули суть матеріалу, що вивчається.
Індивідуальне консультування учнів може відбуватися як за їх власним бажанням, так і за ініціативи вчителя — у формі «роботи за викликом».
Консультації можуть стати приводом для проведення спеціальних занять, присвячених виявленим проблемам або вирішенню потреб учнів. Такі заняття покликані заповнити прогалини в знаннях учнів, створити основу успішності у подальшому навчанні.
Допоміжні форми організації навчання
Допоміжними формами організації навчання є такі, що забезпечують диференціацію та індивідуалізацію навчального процесу у позаурочний час, сприяють як подоланню відставання окремих учнів та їх груп від єдиних вимог загальної освіти, так і прискореному просуванню вперед учнів, які успішно опановують програму навчання.
До допоміжних форм організації роботи з відстаючими учнями належать групові та індивідуальні додаткові заняття.
У творчо-практичній діяльності учнів допоміжними формами є різноманітні об’єднання клубного типу, гуртки, секції, студії, олімпіади, конкурси, турніри.
Предметні гуртки, майстерні,
навчальні лабораторії, шкільні наукові об’єднання
На заняттях з кожного предмета, як правило, виявляються учні, які намагаються приділити більше часу на вивчення навчального курсу ніж це передбачено робочим навчальним планом. Саме для задоволення навчальних потреб таких учнів і створюються предметні гуртки та інші форми навчання
(студії, майстерні, лабораторії, наукові об’єднання Малої академії наук
України).
Склад гуртків формується на добровільних засадах з учнів однієї паралелі груп або з учнів, різних за віком.
Керівництво гуртками здійснюють вчителі-предметники, науковці, студенти старших курсів профільних вищих навчальних закладів.
Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки, радіогазети та альманахи.

92
Технічні гуртки повинні допомагати учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування.
Предметні, технічні і спортивні гуртки є позаурочними формами організації навчання.
Їх завданням є:

поглиблення одержаних під час навчальних занять знань;

розвиток інтересів і здібностей учнів;
Зміст занять гуртка включає:

поглиблене вивчення найбільш цікавих питань навчального курсу;

ознайомлення з діяльністю видатних історичних постатей, вчених, діячів культури;

ознайомлення з новітніми досягненнями науки і техніки;

проведення вечорів, присвячених ювілеям вчених та наукових відкриттів;

організацію технічного моделювання;

проведення дослідницької роботи учнями;

організацію зустрічей з дослідниками, діячами науки та культури тощо.
Формою поєднання теоретичних знань з практичними навичками,
індивідуальних та групових форм навчальної роботи є предметна майстерня.
Така форма організації навчання дає можливість учасникам проекту здійснювати свою діяльність, використовуючи форми індивідуальної і групової роботи.
У навчальній майстерні організовується робота з:

структурування теми і вибору методів дослідження;

подолання труднощів, що виникають;

виконання експериментальної роботи; організації іспитів, тестів, що неможливі в умовах поточної практики;

групового обговорення досвіду навчання і практики;

підготовки звіту.
Одна з важливих характеристик навчальної майстерні — різний вік, співробітництво різних поколінь: учнів різних курсів, студентів, педагогів та фахівців.
Можлива кількість учнів майстерні в рамках одного проекту може складати до 30 осіб, а цикл розвитку майстерні — до 5 років.
У системі навчальних занять обов’язково повинно знайтися місце такій формі організації навчання, як навчальна лабораторія. Прикладом організації діяльності лабораторії може служити Дальтон-лабораторія, яка проводиться у формі Дальтон-години, Дальтон-дня, Дальтон-тижня.
Так, при проведені Дальтон-години:

учні заздалегідь отримують навчальні завдання, що можуть бути з різних предметів і в яких вказується термін їх виконання;

всі необхідні для роботи учнів кабінети відкриті, в них знаходяться вчителі, психологи, обов’язково працює бібліотека;

у рекреаціях створюються куточки, де учні можуть працювати;

93

кожен учень повинен виконати 2 завдання. Він сам визначає, яке завдання, у якому порядку буде виконувати самостійно або з кимось, чи буде звітувати перед вчителем сьогодні або пізніше.
Дальтон-година проводиться раз на тиждень. Форма навчальних занять та порядок проведення:
Перший етап — груповий урок.
Другий етап — колективний урок.
Третій етап — лабораторія.
Четвертий етап — контрольне тестування.
Груповий урок — заняття, що має на меті засвоєння теоретичного матеріалу і відпрацювання навичок відповідно до вимог навчальної програми.
Колективний урок — заняття, що проводиться в разі виникнення в учнів проблем в їхній практичній діяльності. При цьому організовується обговорення, в результаті якого в учнів з’являються певні погляди на вирішення проблеми, виробляється власна позиція. Ці заняття вільні від відвідувань, на них не можна читати лекції, робити остаточні висновки.
Лабораторія — це час у розкладі учня, відведений для самостійної роботи, коли він працює в парі, групі, індивідуально.
Лабораторія відвідується за бажанням учня.
Останнім часом значного поширення набули шкільні наукові об’єднання, що створюються в межах діяльності Малої академії наук України.
Завданнями таких об’єднань є:

об’єднання та координація роботи гуртків, студії, майстерень, лабораторій, наукових об’єднань Малої академії наук України;

підготовка та проведення масових заходів, присвячених науці та техніці;

організація конкурсів, олімпіад, турнірів з різних галузей знань.
Олімпіади, турніри, конкурси, виставки
Дані форми навчання стимулюють та активізують навчальну діяльність учнів, розвивають їх творчі здібності, формують особливу атмосферу змагання.
Проведення олімпіад, турнірів, конкурсів, виставок дає можливість:

проаналізувати ефективність системи роботи з обдарованою учнівською молоддю у навчальних закладах та визначити шляхи її удосконалення;

провести порівняльні моніторингові дослідження результативності роботи профільних класів з поглибленим вивченням предметів;

оптимізувати мережу таких класів;

робити висновки про творчий характер роботи вчителів, їх вміння вести пошук та розвивати таланти.
Крім традиційних предметних олімпіад та турнірів, що проводяться відповідно до Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності, затвердженого наказом МОН України від 18.08.98 року №305, та правил проведення Всеукраїнських турнірів, останнім часом широкої популярності серед учнівської молоді набули дистанційні WEB-олімпіади та конкурси, що проводяться за допомогою мережі
Internet.

94
Імпульсу для розвитку здібностей учнів у різних галузях знань та діяльності надає і організація виставок учнівської творчості, на яких експонуються творчі роботи учнів.
Для збагачення досвіду проведення олімпіад, турнірів, конкурсів, виставок створюється електронна база даних «Матеріали районних, обласних, республіканських олімпіад, турнірів, конкурсів, виставок».
Під час проведення олімпіад, турнірів, конкурсів необхідно ширше використовувати нестандартні форми їх організації та проведення, зокрема такі, як:

учнівське суддівство — індивідуальне оцінювання змісту завдань олімпіад, турнірів, конкурсів на предмет зацікавленості ними учнів, визначення найкращих завдань;

проведення концертів за участю учасників олімпіад, турнірів, конкурсів
«Знайомтесь, це я!» за вільною програмою;

анкетування;

виставка газет «Ми на олімпіаді (турнірі, конкурсі, виставці)»;

виступи команд переможців тощо.
Для здійснення заходів, спрямованих на ефективне проведення олімпіад, турнірів, конкурсів, виставок, необхідно організовувати проведення фандрайзингових акцій серед фірм, підприємств, компаній.
Технологія розробки тестів
Методичні рекомендації

Наумова В.— старший викладач кафедри теорії та
методики післядипломної освіти ЦІППО АПН України
У методичних рекомендаціях йдеться про принципи побудови та різновиди тестових завдань для тестів спеціальних здібностей та досягнень. Для викладачів, методистів та спеціалістів, які працюють над розробкою тестів та застосовують їх у практичній діяльності.

У системі роботи методиста діагностика займає одне з найважливіших місць.
Основне призначення діагностики рівня професійної компетентності педагогічних працівників полягає у наданні необхідної допомоги вчителям у професійному зростанні, сприяє активізації самооцінки їх власної діяльності.
Засоби діагностики професійної компетентності педагогічних працівників базуються на використанні технології тестового контролю, що включає такі технологічні етапи:

створення системи базових тестових завдань;

конструювання тесту з базових тестових завдань;

проведення тестування;

аналіз результатів тестування.
Створення системи базових тестових завдань є вирішальним моментом при конструюванні ефективних тестів. Тому питання щодо технології розробки тестових завдань є дуже важливим.
Базові тестові завдання за формою (форматом) поділяються на
(рис.1):

95

завдання закритої форми із запропонованими відповідями (від двох до п’яти), з яких обирають одну правильну;

завдання відкритої форми з вільно конструйованими відповідями;

завдання-ситуації (ситуаційний тест, прикладом якого можуть бути педагогічні задачі).



Рис. 1. Форми тестових завдань

Створення системи базових тестових завдань
Тестові завдання закритої форми
Під час конструювання тестів для діагностування знань, досягнень та спеціальних здібностей, зокрема педагогічних, найчастіше використовуються завдання закритої форми.
Усі тестові завдання закритої форми складаються з трьох
обов’язкових компонентів:
– інструкції з їх виконання;
– запитальної (змістовної) частини;
– кількох варіантів відповідей (не більше п’яти).
Існують загальноприйняті правила, що допомагають правильно формулювати завдання з кількома варіантами відповідей:
– інструкції мають бути простими, зрозумілими та стислими (наприклад, виберіть правильну відповідь, натисніть клавішу з номером правильної відповіді, встановіть відповідність у вигляді комбінації цифр і букв тощо);
– запитальна (змістовна) частина тестового завдання формулюється, як правило, у стверджувальній формі, стисло, без подвійного тлумачення, тобто настільки просто, наскільки це можливо для точного розуміння завдання; в неї включається лише те, що є необхідним для чіткого розуміння запитання;
– варіанти відповідей мають бути настільки стислими, наскільки це можливо;
– усі дистрактори (неправильні варіанти відповідей) повинні бути правдоподібними, „схожими” на правильну відповідь;
– тільки один варіант із запропонованих має бути правильним;
– відповідь на одне запитання не повинна давати ключ до відповідей на інші запитання. Це означає, що дистрактори з одного завдання, як правило, не використовуються в переліку інших;
– не бажано тестувати тривіальне (загальновідоме) з огляду на простоту та очевидність його виявлення;
– використання висловлювань „жоден з перерахованих”, „правильна відповідь відсутня” як дистракторів можливо лише тоді, коли існує однозначно правильна відповідь, що не представлена серед дистракторів;
– використання висловлювань „усі перераховані”, „усі відповіді правильні” як


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал