Професійно-педагогічна самореалізація педагога в умовах інформаційно-комунікаційного простору



Сторінка5/7
Дата конвертації11.12.2016
Розмір1.4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Список використаної літератури:

  1. Биков В. Ю. Сучасні завдання інформатизації освіти [Електронний ресурс] / В. Ю. Биков // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання / гол. ред. В. Ю.Биков; Ін-т інформ. технологій і засобів навчання НАПН України; Ун-т менеджменту освіти НАПН України. – 2010. – № 1(15). – Режим доступу : http://www.ime.edu-ua.net/em15/emg.html.

  2. Роберт И.В. Теория и методика информатизации образования (психолого-педагогические и технологические аспекты). – М.: ИИО РАО, 2007. – 234 с.


В. О. Підпалько, Городищенська районна рада

СУЧАСНИЙ ПЕДАГОГ – ОСОБИСТІСТЬ ТВОРЧА

Велич учителя – це результат великої праці його як учня.

Він навчається у кожного: у великих і убогих,

мудрих і недалеких, старих і молодих.

Хазарат Інайят Хан

Вчитель - представник однієї з найбільш соціально значущих людських професій, праця якого спрямована на формування особистості. Він завжди виступає в трьох іпостасях - як предметник, вихователь і як людина. Умови, в яких ми працюємо і живемо постійно змінюються, а тому нам повсякчас доводиться шукати нові, більш ефективні методи, форми і прийоми навчання та виховання і постійно працювати над удосконаленням педагогічної майстерності.

Сьогоднішній учитель повинен постійно здійснювати самоаналіз своїх уроків, позакласних заходів, що дає змогу виявити як недоліки в роботі, так і внутрішні резерви. Недарма в народі побутує думка, що пересічний учитель-викладає, хороший - пояснює, видатний - показує, а творчий - надихає.

Ще В.О.Сухомлинський підкреслював, що лише творчий учитель здатен запалити в учнях жагу до знань, тому кожному педагогу необхідно розвивати креативність, яка є незаперечним показником його професійної компетентності, адже будь-яка діяльність вважається творчою, якщо її продукт характеризується новизною, що може мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. У педагогіці таким продуктом можуть бути нові навчальні технології, форми, методи навчання і виховання, зростання педагогічної майстерності вчителя.

Вчителі нашої школи розуміють поняття творчості у педагогічному процесі по-різному: як науково-експертну роботу, як продукт комбінування відомих методів навчання та створення нових, як використання відомого досвіду в нових умовах.

Девізом вчителя як творця особистості у нашій школі є слова: ,, Вчити самого себе”. Справжній педагог повинен вивчити себе як особистість, порівняти себе з іншими, спостерігати за собою ніби збоку. Виховання почуттів, дисциплінування думки й волі, вироблення й урівноваження характеру - все це людина повинна робити сама, пізнаючи себе й оволодіваючи собою.

Кожен творчий вчитель визначає чотири компоненти власного ,,Я“:


  • яким себе бачить на даний час сам;

  • яким він себе бачить та оцінює стосовно своєї праці;

  • яким учитель хотів би бути;

  • як, з погляду вчителя, його розглядають і оцінюють керівники школи, колеги, учні та батьки.

Запровадження інновацій спонукає до інтенсифікації інтелектуально-пізнавальної діяльності учнів, переорієнтовує педагогів на індивідуальну роботу з дітьми, оволодіння ними методами особистісного підходу, озброює вихованців засобами самовизнання й самореалізації. Продуктом творчого пошуку є не тільки технології, форми й методи навчання, а й нестандартні підходи до виховання. У нашій школі працюють вчителі, які відмовилися від авторитаризму і налагодили діалогічне спілкування з учнями, встановивши взаємини на основі поваги й довіри, захоплення спільною творчою діяльністю. Це вдалося завдяки систематичної підготовки до кожного уроку як своєрідного спектаклю, постійної роботи з новинками педагогічної й психологічної літератури, виокремлення нового й уміння інтегрувати його в контекст педагогічної практики, вивчення досвіду колег, запозичення досконалих, корисних, прогресивних нововведень, вироблення індивідуальних прийомів (дикції, сили звуку, техніки мовлення).

У школі складений кодекс честі вчителя, який нараховує заповіді вчителя, як наставника молоді на все добре, чесне, справедливе:



  • Любити, поважати, цінувати кожну дитину.

  • Самовдосконалюватися, бути особистістю.

  • Уміти слухати дітей, бути терплячим.

  • Не навчати того, з чим необізнаний.

  • Допомагати батькам виростити дитину для життя серед людей.

  • Дорожити довір’ям дитини.

  • Бути веселим, жартами підтримувати та заохочувати позитивне.

  • Поважати в особі дитини людину, щадити її недосконалість.

  • Розвивати її здібності на користь їй та оточуючим.

  • Оберігати її слабкість, направляти силу.

  • Навчити любити життя і протистояти його спокусам.

  • Не залишати дитину без надії на краще.

  • Показати, як знайти щастя в малому і прагнути до кращого.

  • Бути прикладом для дитини, показати, як долати власні слабкості, боротися із труднощами і вірити у краще майбутнє.

Кожен педагогічний працівник нашого закладу пам’ятає, що педагогічна культура вчителя – це: науковий світогляд, педагогічна майстерність, культура спілкування, прагнення до самовдосконалення, духовне багатство, педагогічна етика, наукова ерудиція. А педагогічна майстерність сучасного вчителя – це знання, педагогічні здібності, методична майстерність, мовна культура, педагогічний такт, педагогічна техніка, педагогічний оптимізм, особисті якості.

Важливе значення для творчого зростання педагогічної майстерності кожного вчителя нашої школи, на мою думку, мають:

– самоосвіта, самовиховання і самовдосконалення;

– участь у роботі методичних об’єднань та семінарів;

– оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідницькою діяльністю, роботою в майстер-класах;

– участь у різноманітних виставках педагогічних технологій, професійних конкурсах, інтернет-заходах;

– творчі поїздки, екскурсії, виставки.

Адже, як говорив Архімед : “Дайте мені точку опори і я переверну світ” [2, с.6 ]. Якщо я люблю дітей, то для їхнього блага я буду досягати неможливого, аби зробити їх високоосвіченими, гуманними, людяними і милосердними. Бо у кожного із нас, педагогів за покликанням, вчителів, є сильні сторони, ті, які ми цінуємо, приймаємо в собі: це – віра, надія на краще, любов, природа, улюблена справа, уміння володіти мистецтвом життя і знайти той, тільки свій, хоч і тернистий шлях для створення умов своєї творчої професійної майстерності. Адже за висловом Сенеки, «задля життя, а не задля школи ми вчимося». [2, с.2 ]



Список використаної літератури:

  1. Шульга Володимир. Школа. Якою вона має бути // Директор школи. – 2008. - №10. - С.9-25.

  2. Соловей Н.Л. Формула продуктивності // Педагогічна майстерня. – 2014. - №3. - С.2-3.

А. В. Пришлюк, Жашківська районна рада

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Можливо, дехто не погодиться зі мною, але я вважаю, що найголовнішим завданнями сучасної освіти в Україні є виховання підростаючого покоління гідними громадянами своєї держави, формування творчої, працелюбної, соціально зрілої особистості, у якій уособлюються якості патріотизму, гідності, поваги до свого народу, гордості за свою Батьківщину і здатності до самовдосконалення. Мені здається, що у формуванні таких важливих якостей неабияке місце відіграє середовище, в якому росте і розвивається особистість. Одним із таких середовищ є шкільне оточення. І саме ми, учителі початкових класів, створюємо умови для розвитку і виховання дітей молодшого шкільного віку.

Я вважаю, що важливим завданням для освітян є забезпечити такий освітній простір, щоб особистість чітко усвідомлювала свою суспільну значимість і свідомо уміла оцінювати результати своєї діяльності на користь суспільству і оточуючого середовища.

Щоб підтвердити свою думку, скажу таке: об’єктом соціокультурного простору є співпраця з батьківським колективом, тобто родинно – шкільне виховання. [1, с.26] Саме тісна співпраця з батьками класу може активно вплинути на процес самореалізації особистості.

Хочу поділитися деякими напрацюваннями із зазначеної проблеми. У практиці своєї роботи я використовую такі форми та види роботи як анкетування, круглі столи, тренінги, індивідуальні бесіди. Як на мене, то саме така робота учителя допоможе особистості реалізувати свої позитивні можливості, сприятиме розкриттю здібностей та задатків. Пропоную вашій увазі цікаву «піраміду висловлювань». Це свого роду є анкетою для батьків.

«Піраміда висловлювань»

Пропоную батькам об’єктивно (за трьома показниками) оцінити значимість висловлювань. Найвища оцінка має бути напроти найбільш значимого висловлювання.

Позиція «Цінність у вихованні дітей»

1. Виховувати за законами Добра і Справедливості.

2. Виховувати у сфері законослухняного громадянина.

3. Жити і бути матеріально забезпеченим.

4. Навчитися жити «не падати духом».

5. Розкрити творчі здібності дитини.

6. Жити і діяти з почуттям відповідальності за свої думки і слова.

Позиція «Закони у сім’ї»

1. Сім’я як відображення вічності.

2. Духовне спілкування між членами родини.

3. Поетапне підвищення соціального статусу сім’ї.

4. Вміння дотримуватися обов’язків у сім’ї.

Позиція «Закони у школі»

1. Забезпечити належні умови для здобуття освіти.

2. Розвиток творчих здібностей особистості.

3. Виховувати культурні цінності до Батьківщини та традицій свого народу.

4. Навчити етикету спілкування.

5. Навчити «не опускати руки» перед труднощами.

6. Навчити вірити в себе.

Висловлювання батьків слід обов’язково взяти до уваги при організації роботи з батьками. Така «піраміда висловлювань» сприятиме гуманізації взаємовідносин «учителі - батьки», «батьки - діти».

Я переконана у тому, що батьки та вчителі повинні стати партнерами, активними співучасниками творчого процесу виховання учнів. [3, с.192] Свою роботу як класний керівник будую на основі таких ідей-принципів:


  • вміння розгледіти в кожному учневі позитивні сторони;

  • повага до особистості батька чи матері, їхньої материнської любові та суспільно-корисної діяльності.

Хочу зазначити, що реалізація потенційних можливостей, здібностей і талантів учасників навчально-виховного процесу є надзвичайно важливою і актуальною. Пропоную вашій увазі деякі засоби і прийоми розвитку інтелекту особистості:

- «Дискусія», «Телевізійне ток-шоу» (учні набувають навичок публічних виступів і вмінь вести дискусії, відстоювати власну позицію, формування громадянської позиції);

- «Ланцюжок» (відпрацьовуються вміння співпраці та згуртованості колективу);

- «Громадські слухання» (моделювання громадського слухання за допомогою імітаційної гри; учні одержують практичний досвід у визначенні та поясненні ідей, інтересів і цінностей, пов’язаних з предметом слухання);

- «Неперервна шкала думок» (розвиваються в учнів навички прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку).

На мою думку, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у всі сфери життя, а також поява Інтернету вплинула на процес інтелектуальної діяльності, процес пізнання та спілкування. Такі технології вимагають від учасників навчально-виховного процесу самоактуалізації, самовдосконалення. Важливим засобом самоактуалізації, на мою думку, є спілкування, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, емоціями, спільними переживаннями. Важливим аспектом самоактуалізації є самовизнання. [2, с. 406]

Потреба самореалізації є джерелом активності особистості, що являє собою вищий її рівень спілкування, її характер, її поведінку. [2, с.170] Свою роботу спрямовую так, щоб кожен учень міг радіти навчанню, а також був спроможним самостійно приймати свого рівня рішення. Я вважаю, що саме завдяки такій роботі можна взаємоузгодити зовнішні та внутрішні потреби учасників освітнього середовища.

Отже, підсумовуючи, можна стверджувати, що об’єктом реалізації особистості у сучасному освітньому середовищі є інноваційні засоби, які через систему ціннісних ставлень набувань досвіду взаємодії між учасниками навчально – виховного процесу. Хочу побажати всім колегам доброзичливої атмосфери, успішного розвитку та реалізації своїх інтересів.

Список використаної літератури:

1. Постовий В. Г. Тенденції виховання дітей і молоді в сучасній українській сім’ї // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - №3.

2. Сисоєва С. О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня: Монографія – Київ: Поліграфкнига 1996.

3. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2002.



О. Р. Проценко, смт Маньківка

ПРОФЕСІЙНО-ТВОРЧА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГА У СУЧАСНІЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІЙ ПРАКТИЦІ РОБОТИ

З ДІТЬМИ ТА МОЛОДДЮ

Сьогодення ставить перед кожним із педагогів складне завдання: не просто навчити учня, донести до нього ази того чи іншого предмету, а й зробити так, щоб увесь навчальний процес приносив не лише користь, а й задоволення. Причому, ейфорію від спільної праці мають відчувати не лише діти, а й що, мабуть, складніше і важливіше, сам педагог.

Освітяни сьогодні мають докорінно переосмислити роль і значення освіти і свого місця в ній. Знання людиною себе, власних потенційних можливостей, прагнення до максимальної самореалізації, − саме це повинно стати першочерговим завданням кожного учителя, запорукою його конкурентоспроможності. Перехід навчальних закладів у режим інноваційного розвитку, зміна стилю взаємодії учасників педагогічного процесу підвищили рівень вимог до професійних якостей учителя.

Тільки прагнення до самопізнання та самовдосконалення, уміння знаходити нестандартні рішення поставлених завдань, дасть нам, педагогам, можливість завоювати собі авторитет не лише колег, а й, у першу чергу, підростаючого покоління.

Саме оригінальність, креативність, використання неформальних методів, творчий підхід до навчання та виховання роблять цей процес цікавим та результативним.

Процес самореалізації важкий та кропіткий. Потрібно усвідомлювати, що він вимагає від педагога стимулювання власного творчого потенціалу шляхом самозаохочення, самопримусу, самоаналізу, самопереконання і, особливо, самопідбадьорювання. Цей процес тим важливіший, що за умови успішної його реалізації, вихованці і самі шукатимуть методів самоудосконалення. Найбільший плюс для обох сторін у тому, що, пізнаючи і виховуючи себе, людина стверджується як особистість [3].



Але якщо педагог може самостійно працювати над собою, учнів потрібно навчати це робити поступово. Ефективними у самовихованні є так звані практичні прийоми. Одним з них є так званий прийом «крок уперед», суть якого полягає в щоденному плануванні своєї діяльності на наступний день. Прийом «оцінка прожитого дня» використовується, коли учень щоденно аналізує свої вчинки, здійснені протягом дня. Прийом самозобов’язання полягає в плануванні учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя чи рік.

Прийом «упізнай себе»: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, він себе впізнає, товариші доповнюють його характеристики, - це привчає учнів до аналізу та самоаналізу [1].

Методика керування процесом самовиховання учнів залежить від вікових особливостей учнів. У молодших класах самовиховання відбувається під час рухливих ігор, занять у гуртках. Учні швидко сприймають кращі якості дорослих або своїх ровесників. У середніх класах зміст і форми самовиховання повинні будуватися по-іншому. Підлітковий вік найскладніший і для самої дитини, і для тих, хто її виховує. Вплив дорослих на неї швидко зменшується, а вплив товаришів стає часто вирішальним для вироблення стилю власної поведінки, оформлення зовнішності, лексикону, звичок. Тому дітей потрібно зацікавити можливістю роботи над собою. Тут може допомогти шкільний психолог, класний керівник, які, через тренінги, анкетування, виховні години відповідної тематики ознайомлять учнів із можливими результатами роботи над собою. Дуже дієвими стануть зустрічі з відомими людьми, випускниками закладу, яким така практика свого часу допомогла. Поступово самовиховання може стати захоплюючою справою.

Педагогічна діяльність повинна бути схожою на мистецтво, а педагог має стати справжнім диригентом людських душ, адже немає жодної істини, жодної закономірності, яка б могла бути абсолютно однаково застосована до усіх вихованців. Діти сьогодні готові довіритися і йти не за учителем, а за партнером, людиною, яка вступає з ними у взаємодію на рівних умовах, яка дає можливість обирати, прислухається та поважає, допомагає утвердженню творчої свободи і гідності кожного учня. Першочергове завдання педагога не стати взірцем, а бути інтелігентною людиною з глибокою духовною суттю і гуманним світосприйняттям. Неодноразово про це говорив і видатний вчений, педагог В. О. Сухомлинський. Творча праця, на його думку, починається там, де загорається іскра живої думки, що шукає відповідь на питання, яке висувається життям [2, с. 413]. Автор наполягає на гуманізації системи освіти, організації діяльності, яка б однаково захоплювала і дітей, і дорослих, сприяла формуванню відносин довіри і взаємоповаги, створенню в школі сприятливих умов для розвитку всіх вихованців. Тому таким цікавим для нас тепер є досвід Павлиської школи. Завдяки їхній практичній діяльності почалися зрушення в напрямку індивідуалізації виховання, відкритості шкільної системи для впливу навколишнього середовища, використання цього впливу в особистісному розвитку дитини.

Велика кількість сучасних педагогів не володіють достатньо методами і прийомами, які б спряли як особистій самореалізації так і підростаючого покоління. Це пояснюється з одного боку недостатньою кількістю теоретично обґрунтованих і апробованих технологій оптимізації самореалізації, з іншого – нерозумінням педагогами важливості роботи над собою саме у цьому напрямку.

Педагогічна творчість – це процес самореалізації індивідуальних, психологічних, інтелектуальних можливостей учителя.

Ідея самореалізації особистості втілюється в таких напрямках:


  • розвиток особистості школяра;

  • професійне самовдосконалення педагога;

  • розвиток школи.

Тому педагог не повен іти цією дорогою один. Адміністрація навчального закладу, директор, в першу чергу, повинні бути зацікавленими у створенні в закладі справді розвиваючого середовища, залученні усіх педагогів до інноваційної діяльності, активізації міжособистісних факторів професійного зростання і максимальному розкритті творчого потенціалу учителя. Тільки тоді буде досягнуто справжньої колективної майстерності, яка перетворить сірі будні наших дітей в омріяну «школу радості», а життя педагогів стане просякнуте відчуттям оптимістичної впевненості у своїх силах, особистої гідності.

З огляду на вищесказане, навчально-виховний процес у закладі освіти повинен сприяти розвитку яскравих, здатних завжди перебувати у пошуку власних шляхів самореалізації індивідів, для яких творчість є сенсом життя.



Список використаної літератури:

  1. Максименюк С. П. Педагогіка [Електронний ресурс] http://westudents.com.ua/glavy/49157-4-samovihovannya-storya-teorya-etodika.html

  2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах. - К.: Радянська школа, 1977. – Т.4. – С. 400-443.

  3. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с. [Електронний ресурс] http://eduknigi.com/ped_view.php?id=23


С. П. Різник, м. Золотоноша

ШЛЯХИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Встановлення довірчих відносин, всебічний розвиток особистості дитини, розкриття її творчих потенцій – головне завдання вчителя на шляху до самореалізації у навчально-виховному процесі. Першорядне, концептуальне значення ми надаємо формуванню такої особистості, яка буде здатна до постійного саморозвитку, самовдосконалення та самоактуалізації і зможе безболісно увійти у різні сфери життєдіяльності.

Одним із завдань, яке постало перед педагогічною наукою і практикою, є навчання учня нешаблонно мислити, здатного творчо застосовувати знання. На думку педагогів і психологів, у результаті навчального процесу в учнів повинні бути сформовані уміння аналізувати навчальні ситуації, інтегрувати і синтезувати інформацію. Школяр повинний чітко уявляти собі сутність своїх дій, вміти змінювати їх спрямованість з появою нових варіантів мети і засобів, вибудовувати і перевіряти докази, вміти адаптуватися до нових умов навчання, у нього повинні бути сформовані навички пошукової та дослідницької діяльності, розвинуте критичне мислення. Це припускає зміну ролі вчителя в навчальному процесі. Його основним завданням стає не інформування, а організація навчальної діяльності, при якій увага вчителя направлена не тільки на одержання правильної відповіді, а на розуміння того, яким чином ця відповідь була отримана.

Тенденції розвитку сучасної школи ініціюють переосмислення підходів до здійснення процесу самореалізації учня, тому що основним і дуже відповідальним завданням сучасної школи є завдання розкрити індивідуальність, допомогти реалізації всього комплексу творчих здібностей індивіда, що веде до перетворення особистості у cуб’єкт життя. Але ж саме в процесі самореалізації особистість оцінює і розвиває свої здібності, інтереси, що обумовлює її професійне самовизначення.

Включення школярів у посильний, поступово ускладнений творчий процес дає можливість кожній дитині самостійно нарощувати нові знання та способи діяльності, формувати емоційно-ціннісні відносини до себе і до навколишньої дійсності. Таким чином, досвід творчої діяльності визначає здатність школяра до

перетворення світу, створення якісно нових об'єктів.

За таких обставин важливе прагнення кожного педагога до розвитку системного сприйняття світу і основою діяльності може стати створення педагогічних умов для самореалізації учнів.

Великий тлумачний соціологічний словник визначає самореалізацію як реалізацію потенціалу особистості [ 1, С. 178], як досконалість, до якої розвивається унікальна індивідуальність [ 2, С. 398]. У той же час самореалізація особистості є специфічною галуззю педагогічної діяльності.

Особливістю педагогічної діяльності є той факт, що це взаємна діяльність вчителя й учня. Професійне й особистісне "Я" учителя певною мірою може розкритися тільки в процесі спілкування та співробітництва з дітьми. Виходячи з позиції, що особистість може бути вихована тільки особистістю, можна говорити і про те, що творча індивідуальність у дитині може сформуватися тільки за умови розвинутої творчої індивідуальності вчителя. Вчитель, стимулюючи учня на самореалізацію його особистості, повинний, насамперед, сам творчо реалізувати себе в професійній діяльності.

Основним завданням сучасного вчителя є напрямок властивої дітям мотивації самоствердження в продуктивне русло індивідуального розвитку і самовдосконалення. Здатність до рішення даної задачі залежить від того, наскільки він є особистісно значущим для вихованців. Учитель, завдяки сформованому

емоційному контакту з учнями, включається до їхнього внутрішнього світу, а його норми, цінності сприймаються дітьми, як свої.

Неабияким моментом на шляху становлення творчої індивідуальності є

привнесення у виховний процес діалогу, під яким розуміємо відкрите спілкування вчителя з учнями, максимальне врахування потреб та інтересів дитини, встановлення довірчих відносин. Саме в контакті вчителя з учнями реалізується сила переконань, привабливість особистості вчителя.

Перераховані компоненти є необхідними на шляху самореалізації всіх учасників освітнього процесу, що змінює його погляди в цілому.

Дотримуючи точки зору І.С. Якиманської [3], ми вважаємо, що кожному школяреві для розвитку і самореалізації потрібно освітнє середовище, яке включає: організацію та використання навчального матеріалу різного змісту, виду і форми; надання учню свободи вибору способів виконання навчальних завдань на основі дотримання принципу "права на помилку"; використання нетрадиційних форм групових та індивідуальних занять на основі діалогу, імітаційно-рольових ігор, тренінгів спілкування з метою активізації творчості дітей; створення умов для прояву творчих здібностей та можливостей у самостійній і колективній діяльності; розробку і використання індивідуальних програм навчання, які моделюють пошуково-творче мислення; ретельний перехід до врахування динаміки успіхів кожного школяра, тобто зіставлення нових досягнень учня з його минулими успіхами, а не порівняння дітей один з одним.

Здійснення, наприклад, розподілу навчального матеріалу на завдання виявляється найскладнішим видом діяльності вчителя, тому що необхідно враховувати велику кількість вимог, які містяться в стандартах і програмах. Це пов’язано: з якісним ступенем труднощів завдань за рівнями диференціації; зі стимулюванням учнів на вибір більш високого рівня завдань; з орієнтацією нормативного рівня завдань на формування базових знань, умінь, навичок, які сприяють подальшій успішності навчання учнів; з створенням умов для формування реальної самооцінки, довільної регуляції навчальної діяльності в учнів.

Вибравши для виконання завдання високого рівня, через їх малу кількість, учень реально стикається з труднощами: для їхнього виконання, виявляється, необхідно знати матеріал нормативного і компетентного рівнів. У наступному, він або вибере оптимальний для нього рівень завдань, або залишиться на обраному їм рівні, ґрунтовно готуючись до відповіді з урахуванням вимог попередніх рівнів.

Зменшення кількості завдань, що відповідають оцінкам "добре" (достатній рівень - "9", "8", "7") і "відмінно" (високий рівень - "12","11", "10"), також повинне сприяти розвитку у школярів творчого підходу до одержання знань, що є важливим чинником розвитку пізнавальних процесів у кожного з них.

Для учнів 10-11 класів слід планувати завдання до декілька параграфів, до теми або розділу в цілому. При плануванні завдань можна використовувати виконання диференційованих завдань, коли, приміром, для одержання оцінки "відмінно" (високий рівень - "12", "11", "10") поетапно необхідно виконати завдання всіх рівнів. Проте, така форма роботи може бути використана тільки за умови, що кількість завдань не повинно бути дуже великою. При цьому варіювання кількості завдань за рівнями здійснюється на вибір самого вчителя. Разом з тим ми не рекомендуємо часто використовувати поетапне виконання завдань всіх рівнів. Це правило пов’язане з тим, що від класу до класу збільшується кількість предметів і обсяг досліджуваного матеріалу. Тому введення даного обмеження, насамперед, спрямовано на недопущення перевантажень, що ведуть, як правило, до порушень психічного і фізичного здоров’я учнів.

Самостійна робота з вивчення навчального матеріалу будується кожним учнем на основі індивідуально-зорієнтованого навчального темпу в засвоєнні матеріалу. Вибравши за своїми бажаннями і можливостями рівень виконання завдань по тій чи іншій темі, учень може їх виконувати як на уроці, так і в позаурочний час.

Тому вчителю не рекомендується змушувати учня здавати матеріал, якщо той не виявив на це бажання. Головною умовою організації самостійного вивчення матеріалу учнем є те, що він повинний вивчати його послідовно, тобто від параграфа до параграфа, від теми до теми.

Оцінка творчих здібностей особистості віддзеркалює інтегральну характеристику наступних властивостей та особливостей особистості: її мотиваційно-творчу активність, інтелектуально-логічні та інтелектуально- евристичні здібності, здібності до самоврядування (автономії), комунікативно-творчі здібності, світоглядні, моральні та естетичні властивості особистості, від яких залежить рівень результативності творчої діяльності.

Вміння аналізувати і синтезувати, виділяти головне і другорядне, системно представляти актуалізовані знання, визначати поняття й оперувати ними, описувати явища і проникати в їхню сутність, встановлювати логічні і причинно-наслідкові зв'язки, виявляти протиріччя і формувати на їх основі проблеми - от ті, найбільш важливі уміння, наявність яких складає фундаментальну базу творчої спрямованості особистості.

При оцінці результативності виконання практичної і лабораторної роботи учитель використовує наступні критерії:



  • уміння учня застосовувати теоретичні знання при виконанні роботи;

  • уміння користуватися приладами, інструментами, самостійність при виконанні

завдання;

  • темп і ритм роботи, чіткість та злагодженість виконання завдання;

  • досягнення необхідних результатів;

  • оформлення результатів роботи.

Оцінювання результатів виконаного завдання здійснюється вчителем на основі пропонованих критеріїв. Так, якщо учень не справився з виконанням, йому не виставляється негативна оцінка і дається право повторної перездачі. Активізацію дослідницької діяльності учнів у процесі виконання лабораторних робіт можливо здійснювати шляхом рівневої диференціації завдань, тобто створення такої ситуації, коли б максимальне число учнів було зацікавлено і мало можливість підвищити рівень своїх експериментаторських умінь і навичок. Це можна здійснити шляхом пропозиції в кожній лабораторній роботі декількох варіантів (за вибором) завдань різного ступеня складності.

На практичних заняттях під час закріплення організовується робота учнів з урахуванням індивідуального темпу в засвоєнні матеріалу. Закріплення матеріалу, як правило, краще починати зі спільної роботи всього класу, поступово збільшуючи обсяг самостійності учнів. Через деякий час організовуються "рухливі" групи з тих, хто вже засвоїв обов'язкові вимоги і може працювати на підвищеному рівні і тих, кому необхідна додаткова роз'яснювальна робота. Учитель працює по черзі з різними групами.

Дидактичним забезпеченням диференційованого підходу до учнів на етапі закріплення матеріалу є спеціально сформована система вправ, що являє собою систему завдань з постійно наростаючою складністю. Така система завдань повинна включати: широкий спектр завдань обов'язкового рівня, які повинні вміти виконувати всі учні; завдання пропедевтичного характеру, які використовуються для попередження типових помилок, що допускають школярі при виконанні завдань обов'язкового рівня; завдання підвищеної складності, призначені для учнів, які успішно просуваються в засвоєнні матеріалу.

Безпосереднім внутрішнім поштовхом до освоєння і закріплення нових форм і методів роботи слугує прийняте самим вчителем рішення діяти певним чином. Дане рішення є, як правило, результатом вивчення критичної оцінки вчителем різних альтернатив, можливих варіантів дії в даних умовах. При цьому кожен варіант оцінюється насамперед з погляду його раціональності, шляхом зіставлення очікуваних результатів (ступеня задоволення визначених потреб) і витрат (духовних і фізичних). Будь-який варіант (форма, метод роботи) сприймається як найкращий, якщо мета досягається найбільш раціональним шляхом. Першорядне, концептуальне значення ми надаємо питанням розвитку особистості, таким, як проблемам цінностей, мотивів, орієнтацій, потреб, формуванню такої особистості, яка буде здатна до постійного саморозвитку, самовдосконалення та самоактуалізації і зможе безболісно увійти у нові соціальні та суспільні відносини.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал