Проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування



Pdf просмотр
Сторінка1/21
Дата конвертації30.03.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

1

ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ:
ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ТА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ
ЗМІСТ
ВСТУП
Від моменту проголошення незалежності України та початку розробки і створення повноцінної бази національного законодавства і по сьогоднішній день, за пріорітені основи намагаються взяти правові норми, які є визнаними в усьому світі та містяться у міжнародних договорах. Це правило розповсюджується й на суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. І постійне зростання ролі та значення
інтелектуальної власності в Україні, як і у всьому світі, лише стверджує тезу, що найбільш цінним капіталом людства є його інтелект та ті об‘єки, які завдяки ньому створюються.
Сучасний розвиток світової економіки характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямків економічного прогресу. Роль
інтелектуальної власності в економічному розвитку з кожним роком зростає та випереджає значущість засобів виробництва та природних ресурсів.
В усьому світі інтелектуальна власність є об‘єктом цивільного обороту.
Зростання значення інтелектуальної власності та насамперед її результатів у соціально-економічному розвитку будь-якого суспільства, а також зростання попиту на неї пов‘язано не лише з появою позитивних чинників, але й на жаль, не меншою мірою, негативних. Адже інтелектуальна власність часто стає об‘єктом неправомірних дій, зловживань, і тому потребує з боку держави не лише ефективної правової охорони, а й ефективно працюючих механізмів захисту.
Водночас далеко не усі міжнародно-правові та національно-правові акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, можуть характеризуватися як цілком досконалі. Незважаючи на те, що за останні роки законодавство про
інтелектуальну власноість неодноразово змінювалося та розвивалося, з‘являлися нові гарантії прав творців та посилювався захист прав інтелектальної власності від будь-яких порушень, на сьогодні універсальної моделі, яка б забезпечувала належний рівень захисту прав інтелектуальної власності, у світі не існує.
Таке становище можні пояснити низкою чинників. По-перше, відбувається стрімкий розвиток високих технологій, який впливає на швидкість та рівень створення об‘єктів інтелектуальної власності, і законодавець просто не встигає закріпити належним чином нові вимоги, що висувають наявні суспільні відносини.
По-друге, навіть за умови такого відстеження у стислі терміни існуюча процедура внесення змін до нормативно-правових актів займає значний проміжок часу, внаслідок чого вони законодавчі зміни все ж таки відстають від потреб практики.
Відповідно, вони не мають спроможності охопити усі можливі способи використання об‘єктів інтелектуальної власності та сприяти реальному та ефективному захисту порушених або оспорених прав. По-третє, залежність державної політики у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності в

2
Україні від політичних коливань та суб’єктивних факторів. По-четверте, не усі положення, закріплені у нормативно-правових актах з питань інтелектуальної власності, як міжнародних, так і національних, додержуються або виконують належним чином. Тобто, мова стоїть про проблеми правозастосування, які значною мірою також породжують як наслідок порушення прав інтелектуальної власності.
Не зосереджуючи уваги на безпосередніх причинах недосконалості вітчизняного законодавстваф у сфері інтелектуальної власності, у даному науковому доробку фахівці інституту намагалися викласти ряд питань, що стосуються сфери правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності. У тому числі: основні положення стосовно захисту прав інтелектуальної власності, прийняті у світовому співтоваристві та у нашій країні; аназіз стану законодавчого регулювання та реалізації механізмів захисту прав інтелектуальної власності; деякі аспекти судової практики з питань захисту прав інтелектуальної власності тощо.
Ми сподіваємося, що запропонаваний науково-аналітичний матеріал сприятиме цілісному системному уявленню щодо основних положень правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, а також на доступному рівні висвітлить організаційно-правові механізми захисту прав, які можуть бути застосовані в разі порушення цих прав в Україні, з урахуванням світового досвіду та міжнародних стандартів.

РОЗДІЛ 1. ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЯК
ПРЕДМЕТ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ

1.1. Загальні аспекти права інтелектуальної власності .
Стан та перспективи розвитку законодавства України у сфері
інтелектуальної власності

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній областях. Найбільш повно поняття прав
інтелектуальної власності розкривається в ст. 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, від 14 липня 1967 р. У цій Конвенції зазначено, що інтелектуальна власність включає права, які відносяться до:
- літературних, художніх і наукових творів;
- виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо - і телевізійних передач;
- винаходів у всіх сферах людської діяльності;
- наукових відкриттів;
- промислових зразків;
- знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань і комерційних позначень;
- захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

3
Слід зазначити, що за Цивільним кодексом України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів цього права визначається відповідно до цього кодексу та інших законів.
При цьому право інтелектуальної власності та право власності на річ, в якій втілено відповідний об’єкт, не залежать одне від одного. Тому перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки.
Поняття права інтелектуальної власності є узагальнюючим по відношенню до таких понять, що використовуються в законодавстві та в юридичній літературі, – права на твори науки, літератури і мистецтва (авторські права), права на виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення (суміжні права) та права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг тощо (права промислової власності). Однак ці три складові не вичерпують всього змісту поняття «права інтелектуальної власності». Існує чимало результатів
інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, але поза рамками авторських і суміжних прав та прав промислової власності. До них, зокрема, відносяться топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця, сорти рослин
і деякі інші об’єкти прав інтелектуальної власності. Тому поняття “права
інтелектуальної власності” ширше за обсягом, ніж поняття авторських і суміжних прав та прав промислової власності разом узяті.
Право інтелектуальної власності складається з таких основних інститутів.
Інститут авторських і суміжних прав – регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення.
Об’єднання в єдиному правовому інституті двох зазначених груп норм пояснюється найтіснішою залежністю виникнення та здійснення суміжних прав від авторських прав, а також урегульованістю відповідних правовідносин єдиним спеціальним законом. Ще однією рисою, яка об’єднує об’єкти авторського права і суміжних прав,
є те, що для набуття прав на ці об’єкти не вимагається здійснення будь-яких формальностей.
Другим інститутом прав інтелектуальної власності, за допомогою якого охороняються права на об’єкти прав інтелектуальної власності, є інститут прав на результати науково-технічної творчості, які охороняються патентними правами, тобто інститут патентних прав. Цей правовий інститут регулює майнові, а також пов’язані з ними особисті немайнові правовідносини, що виникають у зв’язку
із створенням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також із набуттям, здійсненням та захистом прав на них.
Ще одним інститутом прав інтелектуальної власності є інститут так званих комерційних позначень або інститут прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту. Під комерційними позначеннями розуміють позначення, на які може бути набута правова охорона як на об’єкти права інтелектуальної власності, що вказують на походження, якість чи репутацію товарів або послуг. Такими позначеннями є: торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування. Вони виконують функцію індивідуалізації товарів і послуг, а також

4 суб‘єктів підприємницької діяльності, гарантуючи якість товарів і послуг, що ними виробляються чи надаються.
Крім традиційних об’єктів прав інтелектуальної власності, які охороняються авторськими і суміжними правами, патентними правами, а також правами на комерційні позначення, українське законодавство надає правову охорону сортам рослин, топографіям інтегральних мікросхем, комерційній таємниці та деяким
іншим результатам інтелектуальної творчої діяльності. При цьому, окремі об’єкти прав інтелектуальної власності, зокрема наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції, є специфічними для українського законодавства, оскільки в більшості держав світу вони особливо не виділяються.
Незважаючи на це, і перший, і другий вид результатів інтелектуальної творчої діяльності можна віднести до особливого інституту прав інтелектуальної власності, а саме – інституту прав на нетрадиційні об’єкти прав інтелектуальної власності. Звичайно, ця його назва є суто умовною і покликана лише підкреслити його відмінність від інститутів авторських і суміжних прав, патентних прав, а також прав на комерційні позначення, тобто об’єктів, охоплених Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.
Слід зазначити, що метою правової охорони результатів інтелектуальної діяльності є створення правових механізмів законного запобігання можливості актів
“паразитування”, тобто безоплатного використання зазначених об’єктів права
інтелектуальної власності третіми особами з комерційною метою. Право
інтелектуальної власності включає різні правові інструменти, які можуть поєднуватись, щоб забезпечити більш ефективну правову охорону і захист права на вказані вище об’єкти права інтелектуальної власності. Вибір конкретного
інструмента правової охорони та захисту права інтелектуальної власності залежить від особливостей об’єкта цього права.
Поняття "захист прав інтелектуальної власності" включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів по визнанню, поновленню прав, а також усуненню перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності.
Захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту.
Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності поділяється на загальний і спеціальний порядки захисту.
За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом.
Основна кількість таких спорів розглядається судами загальної юрисдикції.
Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин в сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду.
Як засіб судового захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів виступає позов, тобто звернена до суду вимога стосовно відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-

5 правова вимога щодо виконання покладених на нього обов’язків визнання наявності чи відсутності правовідносин, з другого. Судовий або позовний порядок захисту права інтелектуальної власності застосовується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законодавстві.
Спеціальною формою захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно до закону потерпілий може звернутися за захистом свого порушеного права та інтересів до певного органу державного управління, вищого органу відповідача або Антимонопольного комітету України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга чи заява, порядок подання і розгляду яких регламентуються адміністративним законодавством.
У рамках спеціальної юрисдикційної форми реалізується також кримінально-правовий захист права
інтелектуальної власності.
Неюрисдикційна форма захисту права інтелектуальної власності включає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звертання до державних або інших компетентних органів (самозахист прав). Відповідно до ст.
19 Цивільного Кодексу України самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому, способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Особа, право інтелектуальної власності якої порушене, може сама обирати способи самозахисту або ці способи самозахисту можуть встановлюватися договором. Маються на увазі, природно, лише законні засоби самозахисту, такі, наприклад, як відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо.
Що стосується державної системи правової охорони інтелектуальної власності, то відповідно до спеціальних законів у цій сфері, під цим поняттям розуміють
Установу (центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони
інтелектуальної власності)
і сукупність експертних, наукових, освітніх,
інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.
На сьогодні ця система складається з Міністерства освіти і науки України,
Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського агентства з авторських та суміжних прав, Державного підприємства «Український інститут промислової власності» («Укрпатент»), Філії «Укрпатенту» «Український центр
інноватики та патентно-інформаційних послуг», Державного підприємства
«Інтелзахист» та Державного інституту інтелектуальної власності.
На відміну від національної системи, міжнародна система охорони
інтелектуальної власності направлена, в першу чергу, на формування єдиних підходів до забезпечення правової охорони інтелектуальної власності у світі.
Комплекс заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціалізованих у

6
Організації Об’єднаних Націй.
Основною метою створення цієї впливової міжнародної організації є заохочення творчої діяльності, сприяння правовій охороні інтелектуальної власності у всьому світі, розвиток співробітництва між державами в інтересах їхньої взаємної користі, забезпечення адміністративного керівництва різноманітними союзами і договорами.На сьогодні, ВОІВ виконує адміністративні функції наступних Союзів чи договорів в галузі інтелектуальної власності:
- Паризький союз по охороні промислової власності;
- Мадридська угода про попередження неправдивих чи оманливих зазначень походження товарів;
- Мадридський союз по міжнародній реєстрації знаків;
- Гаазький союз по міжнародному депонування промислових зразків;
- Ніццький союз по міжнародній класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;
- Лісабонський союз по охороні назв місць походження і їх міжнародній реєстрації;
- Локарнський союз, що засновує міжнародну класифікацію промислових зразків;
- Союз РСТ;
- Союз МПК;
- Венський союз, що засновує міжнародну класифікацію зображувальних елементів знаків;
-
Будапештський союз по міжнародному визнанню депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури;
- Найробський договір про охорону олімпійського символу;
- Договір про закони щодо товарних знаків (TLT).
У свою чергу законодавство України в сфері інтелектуальної власності охоплює усі загальновідомі об'єкти права інтелектуальної власності, забезпечує набуття, здійснення та захист прав інтелектуальної власності в Україні як вітчизняними, так і іноземними особами та в цілому відповідає вимогам, встановленим міжнародними правовими актами.
На сьогодні правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами Цивільного,
Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальних кодексів. В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері. Правовідносини, пов’язані з правовою охороною інтелектуальної власності, регулюють також близько 100 підзаконних нормативних актів.
Конституція
України, як першочергове джерело права, визначає основоположні засади існуючих в цій сфері правовідносин. Відповідно до
Конституції України кожен має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди власника, за винятками, встановленими законом. Кожен має право володіти, користуватися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадянам гарантується

7 свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист
інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, особистих немайнових прав і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
З 1 січня 2004 р. набув чинності Цивільний кодекс України, який містить окрему
Книгу четверту «Право інтелектуальної власності», яка регулює загальні питання у цій сфері, Главу 75, яка регулює відносини щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а також містить загальні положення стосовно права особи на захист її цивільних прав та інтересів судом та органами державної влади.
Книга четверта визначає такі основні засади, як:
- поняття права інтелектуальної власності, а саме встановлює, що це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права
інтелектуальної власності. Крім того, в цій книзі визначено, що право
інтелектуальної власності становлять особисті немайнові та (або) майнові права
інтелектуальної власності;
- співвідношення права інтелектуальної власності та права власності;
- об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності;
- підстави виникнення права інтелектуальної власності;
- особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності;
- строки чинності цих прав;
- права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору та на об’єкт, створений за замовленням;
- наслідки порушення права інтелектуальної власності;
- захист права інтелектуальної власності.
При цьому кожному конкретному об’єкту права інтелектуальної власності присвячена окрема глава цієї книги.
Глава 75 Цивільного кодексу України визначає види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та встановлює конкретні вимоги щодо кожного з них. Такими договорами можуть бути: ліцензія, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності, а також інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Також визначено порядок державної реєстрації таких договорів. Крім цього, Цивільний кодекс України містить також главу 76, що регулює відносини, пов’язані із договорами комерційної концесії. Ці договори безпосередньо не віднесені до договорів щодо розпорядження майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності, але також стосуються відносин, пов’язаних із наданням дозволу на використання цих об’єктів.
Відносини щодо використання об’єктів права інтелектуальної власності в господарській діяльності врегульовані таким нормативно-правовим актом як
Господарський кодекс України. Він містить Главу 16, якою, зокрема, визначені правомочності щодо використання об`єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання.
Також цей
Кодекс містить норми, що передбачають відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Наприклад, до

8 порушника можуть бути застосовані такі види господарських санкцій, як:
- відшкодування збитків;
- штрафні санкції;
- оперативно-господарські санкції.
Що стосується адміністративної відповідальності за порушення прав
інтелектуальної власності, то адміністративні процедури застосовуються у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема при: порушенні прав інтелектуальної власності, здійсненні дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції, незаконному розповсюдженні примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, порушенні законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.
Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться також у:
- Митному кодексі України, зокрема Розділі Х “Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності”, в якому визначаються особливості переміщення через митний кордон
України зазначених товарів;
- спеціальному законодавстві України в сфері інтелектуальної власності і регулюють відносини, пов’язані із захистом права інтелектуальної власності в
Апеляційній палаті Державного департаменту інтелектуальної власності;
- законах України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» та «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».
Кримінально-правові способи захисту прав
інтелектуальної власності передбачені Кримінальним кодексом України та застосовуються від імені держави за вироком суду у вигляді покарань до особи, винної у вчиненні злочину, і полягають у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Такими видами покарань можуть бути: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Кримінальна відповідальність за злочини у сфері інтелектуальної власності передбачена за:
- порушення авторського права і суміжних прав;
- порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію
інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію;
- незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм;
- незаконне використання торговельної марки (знака для товарів і послуг),


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал