„Проблеми визначення поняття господарські договори \ Студента 1 курсу групи прм 11 Галузь знань 0304



Скачати 337.82 Kb.

Сторінка1/3
Дата конвертації14.07.2017
Розмір337.82 Kb.
  1   2   3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний економічний університет
Юридичний факультет

Кафедра конституційного, адміністративного та фінансового права
КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: «Актуальні проблеми господарського права” на тему:
„Проблеми визначення поняття господарські договори


Студента 1 курсу групи ПРм - 11
Галузь знань 0304 «Право»
Спеціальність 8.03040101
«Правознавство»
Слободяна В.М.
Керівник: д.ю.н., проф. Гречанюк С.К.
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____
Члени комісії ________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
________________
___________________________
(підпис) (прізвище та ініціали
ТЕРНОПІЛЬ – 2016





Зміст
Вступ..........................................................................................................................3
Розділ 1. Визначення поняття господарського договору: доктринальний аспект.......................................................................................6
Розділ 2. Ознаки та функції господарських договорів................................17
Розділ 3. Порядок укладання господарських договорів....................................26
Висновки..........................................................................................................36
Список використаних джерел............................................................................38

Вступ
За умов економічних перетворень і реформування господарського законодавства одним із ключових завдань вітчизняної правової науки є переосмислення значення договору для обслуговування господарського обороту, оскільки це важливо для організації процесу суспільного виробництва та управління ним, для забезпечення оптимального узгодження різноманітних економічних інтересів. Усвідомлення таких функцій договору вимагає формування нового підходу до нього у сфері господарювання з урахуванням динаміки розвитку відносин, які цей договір упорядковує.
Необхідність урахування особливостей
(специфіки) господарсько- договірних зв’язків під час здійснення щодо них регулювального впливу актуалізує потребу подальшого поглиблення процесу функціональної спеціалізації господарського договірного права. У свою чергу, надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо модернізації чинного законодавства у сфері укладання й виконання господарських договорів потребує ретельного наукового аналізу, зокрема передбачає виконання досліджень різних аспектів договірної тематики.

В останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розробка доктринального поняття господарського договору та способів його укладення, а також використання теоретичних здобутків в процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслені межі договорів, які мають назву господарських, залежить якість та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами.
Господарський договір та способи його укладання досліджувався в працях М. Брагiнського, А. Бикова, О. Iоффе, Н. Клейн, В. Лаптєва, В.

Мамутова, В. Можейка, I. Новицького, Г. Пронської, Б. Пугiнського, Д.
Сафiуллiна, I. Федорова, та iн.
Необхідність дослідження особливостей господарського договору як правової форми господарських зв'язків між суб'єктами господарювання викликана також тим, що в останні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципів недоторканості власності та свободи договору в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайного цивiльно-правового договору, а самий поділ договорів на цивiльно-правовi та господарські є неадекватним сучасним суспільним відносинам.
Причинами цього
є, зокрема, уява про господарський договір лише як специфічний "атрибут" економіки, який є несумісним з ринковими відносинами та принципами свободи підприємницької діяльності, та необгрунтоване ототожнення публічного суспільного інтересу з інтересами тоталітарної держави.
Метою курсової є аналіз наявних у правовій доктрині теорій походження господарського договору, огляд доктринальних уявлень про договір у господарському обороті та визначення його характерних ознак.
Відповідно до поставленої мети визначені такі основні завдання:
– дослідити сутність господарського договору та визначити його місце в системі зобов’язальних відносин;
– проаналізувати ознаки господарських договорів
– дослідити правове регулювання виконання господарських договорів;
Об’єктом дослідження є відносини, що складаються з приводу укладення, виконання, а також невиконання чи неналежного виконання господарських договорів.
Предметом дослідження
є система чинного національного законодавства та міжнародно-правові акти, що регулюють укладення та виконання господарських договорів,
існуюча юридична практика, національні та іноземні наукові джерела.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися такі методи: історичний, системно-структурний, порівняльний, діалектичний, формально-логічний.





Розділ 1. Визначення поняття господарського договору: доктринальний
аспект
Однією з найпоширеніших підстав виникнення господарських зобов'язань є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин. Договір як правова форма найбільш відповідає ринковим відносинам і є універсальною формою фіксування товарно-грошових відносин.
Як особлива категорія господарського законодавства і права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські договори в
Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються: а) загальними
(про зобов’язання, договір, зобов’язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями
Цивільного кодексу; б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо) [2, с. 111-112].
Учені радянської доби по-різному ставились як до терміна
«господарський договір», так і до поняття, яке він виражає: окремі автори визнавали його самостійність, інші – заперечували. Так, О. С. Йоффе вважав, що господарський договір співвідносився з цивільно- правовим як видове поняття з родовим. В. Г. Вердников кваліфікував господарський договір як цивільно-правовий договір планового характеру, метою якого
є співробітництво соціалістичних організацій, потрібне для досягнення відповідного господарського результату. В. А. Семеусов, А. Г. Первушин, С.

А. Хохлов вбачали в господарському договорі відносно самостійне юридичне явище, що має власний зміст, специфічну форму і сферу застосування, особливий суб’єктний склад. Н. І. Овчинников наполягав на потребі розроблення теорії господарського договору, оскільки останній є збірним поняттям, яке об’єднує декілька самостійних інститутів. Більшість сучасних науковців підтримують угодницьку теорію договору, сутність якого пояснюють за допомогою таких понять, як «консенсус», «угода»,
«домовленість». Так, під час характеристики договору, О. Г. Ракова відзначає, що особливе значення має його консенсуальність: договір і консенсус як стан домовленості щодо спірних питань нерозривно пов’язані між собою. При цьому в одному випадку консенсус є обов’язковою передумовою правовідносин, а в іншому – результатом, якого прагнуть суб’єкти [12, с. 24-26].
На думку В. В. Лаптєва, особливі якості господарського договору, як правової конструкції, дають змогу використовувати його для регулювання господарських відносин методом взаємного узгодження інтересів учасників.
Господарський договір, зазначав учений, є органічним елементом господарського механізму, оскільки виконує важливі функції в економіці [10, с. 15], які виражаються у постійній турботі не лише про інтереси «свого» підприємства, а й про інтереси держави, яка визначила відповідне завдання, про інтереси контрагента (іншого соціалістичного підприємства) як під час укладання договору, так і у процесі його виконання. Усі договори, які охоплюються поняттям «господарські», відзначав В. М. Можейко, мають спільні правові ознаки (суб’єктний склад, особливий порядок укладання та виконання договору, співвідношення з плановими актами) і дають усі підстави вважати господарський договір самостійним юридичним інститутом
[13, с. 9, 13-14]. А на переконання А. П. Ткача, підстави для виокремлення поняття «господарський договір» слід шукати у загальних принципах господарювання, на яких заснована діяльність соціалістичних організацій
(державних і кооперативно-колгоспних) [18, с. 1-2].

В. С. Щербина господарський договір визначає як домовленість суб’єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов’язків у сфері господарювання [24, с. 282]. С. М. Бервено зазначає, що господарський договір є збірним (узагальнюючим) поняттям, до якого відносяться різні договірні типи, що мають схожі принципи нормативної регламентації [1, с. 352]. Н. О. Саніахметова під господарським договором розуміє угоду майнового характеру між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, що встановлює, змінює або припиняє права та обов’язки сторін при здійсненні господарської діяльності. Господарський договір – це регулятор конкретних господарських відносин між суб’єктами господарської діяльності, підстава виникнення господарсько-договірних зобов’язань [5, с.
185–186]. Неможливість повною мірою виявити сутність договору за допомогою термінів «угода», «домовленість», стала основною причиною розвитку «актової теорії», у межах якої договір розглядається як сумісний правовий акт (акт- дія), що передбачає збереження волевиявлень суб’єктів акта, які або спрямовані на регулювання їхньої власної поведінки та/або поведінки інших суб’єктів, завдяки чому встановлюється необхідний правовий результат (правова норма, індивідуальне правове установлення і т.
ін.), або становлять собою правомірні дії, що безпосередньо виступають правовим результатом.
С. А. Подоляк пропонує розглядати господарський договір як засновану на господарській угоді, яка слугує юридичною (правовою) підставою виникнення зобов’язальних правовідносин, за якими визначається юридичний (правовий) характер, соціально-правову систему, спрямовану на досягнення правової мети [15, с. 147].
В. В. Луць, С. Н. Братусь, Л. А. Лунц розглядали господарський договір як юридичну форму планового розподілу соціалістичної продукції, яка
«охоплює» рух (обіг) продукції між соціалістичними організаціями на основі
державних планів. Відповідно специфіка господарсько-договірних відносин соціалістичних організацій пов’язана з механізмом функціонування товарно- грошової форми у межах планової економіки і не притаманна (або незначною мірою виявляється) договорам між громадянами чи за їх участю [11, с. 99].
Від чіткості та визначеності змісту господарського договору, від того, наскільки договірні умови відповідають економічним інтересам сторін, залежить вплив господарського договору на ефективність виробництва.
Поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям «договір» розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов’язання з волі його учасників.
Господарський договір опосередковує відносини, що виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами, а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією. Іншими словами, характерною ознакою господарського договору є те, що він укладається між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і негосподарюючою юридичною особою, в тому числі органами влади.
Незважаючи на неодноразові спроби подати загальне визначення поняття «господарський договір», у радянську добу так і не було розроблено його загальновизнане розуміння.
Господарський договір називали
«особливою юридичною категорією», «узагальнювальним поняттям»,
«специфічним договірним типом» тощо.
Найрізноманітніші ознаки
(характеристики) господарського договору (суб’єктний склад, плановий характер, сфера опосередкування, господарська мета, обмеження договірної свободи та ін.) висувалися та обґрунтовувалися як кваліфікаційні. Проте саме плановий характер економіки та її основні домінанти (усунення ринку й конкуренції, централізований розподіл продуктів суспільної праці, ліквідація
приватної власності на засоби виробництва) зумовлювали правові особливості господарського договору. Найсуттєвіша особливість економіки радянського періоду – її директивно-плановий характер, зумовила найважливішу рису господарського договору − його планову сутність, що безпосередньо відбилося на його юридичній конструкції.
Прийняття 30 червня 1987 р. Закону УРСР «Про державне підприємство (об’єднання)», після якого планове завдання починає втрачати значення юридичного факту, спричинило поштовх до якісної зміни значення господарського договору. Ринкова економіка України почала формуватися на уламках радянського соціалістичного господарства, де вона була одним з основних складників радянської господарської системи. Перехідний процес в
Україні пов’язаний зі змінами в економічній структурі, насамперед ринковою переорієнтацією та створенням власної економічної системи, супроводжується формуванням її нової господарсько-правової надбудови. На початку 90-х років прийнято низку нормативних актів у сфері господарської, зокрема підприємницької діяльності (Закони України «Про підприємства в
Україні» від 27 березня 1991 р., «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.
(втратили чинність), «Про господарські товариства» 1 від 19 вересня 1991р., а в доктрині
«відтворюється» дискусія навколо договорів, що опосередковують господарський оборот, вона набуває якісно нового забарвлення у контексті змін загальних засад господарювання та самого змісту господарської діяльності.
Спочатку термін «господарський договір» отримав нормативне закріплення в Арбітражному процесуальному кодексі України від 6 листопада 1991 р. (нині це Господарський процесуальний кодекс України – назва в ред. від 21.06.01.), де по сьогоднішній час не розкрито його змістове навантаження. Згодом категорія «господарський договір» з’явилась у
Господарському кодексі України (далі – ГК України), де йому присвячено окремий розділ з однойменною назвою. Однак, означений нормативний акт також не розкриває зміст поняття «господарський договір», а містить тільки
окрему норму-дефініцію (див. ч.1 ст.179 ГК України), яка відбиває поняття господарсько-договірних зобов’язань як таких, що виникають між суб’єктами господарювання або між ними та негосподарюючими суб’єктами
– юридичними особами на підставі господарських договорів. Під час визначення господарсько-договірних зобов’язань простежується типова помилка минулих часів, коли вся увага концентрувалася тільки на одній ознаці − суб’єктному складі, що залишає відкритою дискусію щодо потреби його визнання самостійним правовим засобом механізму правового регулювання. У сучасній доктрині відсутня єдина наукова позиція щодо правової природи господарського договору. Представники цивілістичної концепції майже одностайно заперечують самостійне (галузеве) значення господарського договору. Так, В. В. Луць вважає договір цивільно-правовою категорією, хоча визнає, що сама договірна форма використовується й у
інших галузях права, набуваючи там певних специфічних рис [11, с.103].
Водночас учений зазначає, що в підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві будь-якому цивільно-правовому договору, так і особливості суб’єктного складу (його сторонами є суб’єкти підприємницької діяльності) та змісту, а також особливого порядку укладання певних договорів (реєстрація і т. ін.) та умов відповідальності їх сторін (за загальними правилами відповідальність підприємця наступає незалежно від його провини у порушенні договірного зобов’язання).
А. В. Луць також кваліфікує господарські (комерційні) договори як цивільно-правові, оскільки вони, на думку дослідниці, за своєю економічною та правовою суттю є аналогічними загальноцивільним.
Фадєєв А. В розглядає підприємницький договір як різновид загальноцивільного та кваліфікує його за допомогою таких критеріїв, як планомірність (кожен підприємницький договір органічно пов’язаний з усією сукупністю угод, що спрямовані на отримання прибутку й укладаються у межах підприємницької діяльності того чи іншого суб’єкта) і сталість (за означеним критерієм епізодичні торговельні дії не є підприємницькими
договорами) [19, с. 690]. У колі представників господарсько-правової концепції немає єдності щодо визначення правової природи господарського договору. Так, В. С. Щербина та А. Я. Пилипенко розглядають господарський договір як самостійну господарсько-правову категорію, що співвідноситься з категорією «договір» як загальне і часткове. Особливими ознаками, притаманними господарському договору, вчені називають господарські цілі (якими є реалізація продукції, виконання робіт, надання платних послуг), дію щодо господарських договорів окремих правил стосовно їх укладання (наприклад, укладання договорів на підставі державних замовлень) і змісту господарських договірних зобов’язань, законодавче обмеження кола можливих суб’єктів господарських договорів
[424, с. 133-134]. На цих самих ознаках акцентують увагу Н. М. Пархоменко,
Р. Ю. Ханик-Посполітак, О. О. Коломієць, які до того ж співвідносять господарський договір із цивільним, як видове поняття з родовим. На переконання О. А. Беляневич, господарський договір є збірним поняттям, що об’єднує різні договірні типи, які мають схожі принципи нормативної регламентації. Господарський договір є правовою формою господарських зв’язків, специфічним правовим засобом, у якому поєднуються публічні
інтереси суспільства в цілому та приватні інтереси окремих суб’єктів господарювання. Специфіку господарського договору дослідниця вбачає насамперед у його особливому суб’єктному складі та обмеженні договірної свободи. Господарський договір, на її переконання, є правовою формою і засобом організації господарських зв’язків, відносин, які формуються між суб’єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ незалежно від того, чи перебувають їхні учасники у відносинах диспозитивності, чи субординації. Утім більшість науковців хоча й виокремлюють кваліфікаційні ознаки (правові особливості) господарського договору, однак відкритим залишають питання про його правову природу. А. Чернега пояснює своєрідність господарських договорів природою господарських зв’язків, які виявляються крізь призму прав та обов’язків сторін, їх спрямованістю на
обслуговування господарської діяльності та поєднанням майнових та організаційних елементів у змісті господарських договорів [22, с. 200].
Поняття
«господарський договір» законодавством України не визначене. Стаття 173 Господарського кодексу (далі – ГК) України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання – ним визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником
(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК
України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами
– юридичними особами на підставі господарських договорів [4]. Таким чином, у правознавстві категорія господарського договору є спірною.
В радянській юридичній
(зазвичай цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно- економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими [7, c. 37]. Проте, прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо: порядку укладення, зміни та розірвання договорів; вимог до форми і змісту таких договорів; способів забезпечення виконання договірних зобов'язань; порядку захисту прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань [3, c. 196].

На даному етапі розвитку господарської доктрини не існує єдиної думки щодо теорії договору, яка найбільшою мірою відповідає сутності та значенню такого інституту в господарському праві. О. Беляневич пропонує розглядати господарський договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язання між суб’єктами господарювання, суб’єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності [3, c. 215].
Господарський договір є збірним (узагальнюючим) поняттям, до якого відносяться різні договірні типи (купівлі-продажу, поставки, перевезення, оренди, підряду на капітальне будівництво, у сфері здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності). Характерною особливістю господарських договорів є предмет господарсько-правового регулювання відносин, що виникають у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами й іншими учасниками господарювання. За допомогою договору здійснюється обмін товарів (результатів господарської діяльності) на грошовий чи інший еквівалент; формується майнова основа господарювання; створюється господарська інфраструктура, оформлюються організаційні зв’язки між учасниками відносин у сфері господарювання [8, c. 207]. Проте, кінцевим етапом здійснення будь-якої господарської діяльності є реалізація її результатів, що набувають товарної форми. Тому значна частина господарських договорів спрямовується на нормування комерційних товарообмінних операцій, які проводяться в межах виробничого ринку [5, c.
307].
Господарський договір завжди укладається з господарською метою, застосовуються окремі правила щодо підстав його укладення і змісту.
Особливостями господарського договору можна вважати те, що спори, які виникають при укладенні, виконанні та розірванні таких договорів вирішуються як правило в порядку господарського судочинства (ст. 12

Господарського процесуального кодексу України), а не судами загальної юрисдикції, що характерне для цивільних договорів.
Таким чином, господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу; він укладається між суб'єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської
(зокрема підприємницької) діяльності.
Відтак, представники наукової думки, які визнавали самостійне значення договору у сфері господарського обороту (торговельного, господарського, підприємницького), вбачали його відмінність від загальноцивільного не в особливостях юридичної природи (купівля-продаж за своєю юридичною конструкцією завжди буде однаковою незалежно від того, де її буде здійснено – у господарському обороті чи поза його межами), а у специфічних, притаманних саме йому ознаках, доктринальне виокремлення яких завжди відбувалося під безпосереднім впливом соціально-економічних умов, за яких укладалися ці договори. Розглядаючи історичні етапи становлення теорії та правового регулювання господарського договору, варто зазначити, що науковці радянського та сучасного періодів становлення господарського договору пов’язують з початком 20-х років ХХ століття. Так, першим етапом у розвитку господарських договорів слід назвати дорадянський період, оскільки поняття “торгова угода” вже на цьому етапі широко застосовувалося для регулювання схожих з господарськими відносин. Особливості правового регулювання господарських відносин залежать у першу чергу від рівня економічних відносин у суспільстві, і тому на кожному етапі економічного розвитку існує лише необхідне для регулювання право.

Таким чином, історичне становлення інституту господарського договору проходить п’ять етапів: перший – з моменту перших спроб виокремлення господарського договору як різновиду цивільного договору; другий – з початку 20-х рр. ХХ століття, коли господарський договір вперше почав розглядатися науковцями як інститут господарського права; третій – з
1938 р., коли відбулося повернення до бачення договору як єдиного цивільно-правового інституту; четвертий – з середини 50-х рр., для якого характерним було відновлення теорії про господарський договір як інститут господарського права; п’ятий – з кінця 80-х рр. і до теперішнього часу, який характеризується визнанням законодавцем необхідності розгляду господарського договору як інституту господарського права та реалізацією цього бачення в сучасному законодавстві України.
Оскільки господарське договірне право на даний час становить взаємопов’язану групу норм, то господарський договір є самостійним
інститутом господарського права.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал