Проблема дослідження феномену «ідентичності» осбистості в зарубіжній психології: історичний аспект



Скачати 99.75 Kb.

Дата конвертації04.06.2017
Розмір99.75 Kb.

126
Серія Психологічні науки
Випуск 2. Том 1. 2014
ПРОБЛЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ІДЕНТИЧНОСТІ
ОСБИСТОСТІ В ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Степаненко МІ, аспірант
Національна академія Служби безпеки України
-
Постановка проблеми. Для кожної людини питання Хто Я виступає одним з найважливіших аспектів, що визначає напрямок її розвитку та майбутнє. Для повноцінного функціонування, особистість потребує усвідомлення своїх індивідуальних особливостей, ототожнення себе з певною соціальною групою та вироблення певної системи цінностей. Завдяки цій системі соціальних цінностей формується власна система ставлення особистості досвіту ідо самої себе. Отже, для гармонійного розвитку людині необхідно усвідомлювати свою ідентичність.
На сьогоднішній день звернення до питання феномену ідентичності залишається досить актуальним, оскільки пов’язане з посиленням інтересу до проблеми вибору, самовираження, набуття та збереження свого Я у світі, що зазнає постійних динамічних змін.
Аналіз останніх досліджень та публі-
кацій. Дослідженнями становлення феномену ідентичності особистості займалися З. Фрейд, Е. Еріксон, А. Ватерман,
Дж. Мід, Ч. Кулі, О. Єрмолаева, Д. Завалішина, М. Заковоротна, В. Хотинець та інші.
Крім того, проблема ідентичності протягом довгого часу вивчалась переважно зарубіжними психологами. Таку зарубіжній психології феномен ідентичності розглядався переважно в межах психодинамічно- го (Е. Еріксон, Дж. Марсія, А. Ватерман),
інтеракціоністського (Дж.-Г. Мід, І. Гофман, Л. Крапман, Г. Горфинкель, Р. Дженкинс) та когнітивно-орієнтованого підходів (Г. Те- джел, Дж. Тернер, М. Яромовиц, Г. Брейку- ел, Т. Девос).
Серед вітчизняних науковців та вчених з країн пострадянського простору дослідженням ідентичності займалися Н. Антонова, Т. Буякас, П. Гнатенко, Л. Клочек, В. Малахов, В. Павленко, Л. Попова, Н. Чу- реєва, Л. Шнейдер.
У науковій літературі виділяються й аналізуються окремі види ідентичності особистісна ідентичність (Н. Антонова соціальна ідентичність (Г. Теджел, Дж. Тернер, О. Галкіна, Л. Науменко, Дж. Фіней, В.Хо- тинець); етнічна (Л. Климанська, Л. Нау- менко, В. Хотинець); статева (Л. Шнейдер, І. Романов, Т. Говорун групова (Е. Ерік- сон, Р.-К. Мертон та інші професійна Т. Буякас, М. Варбан, С. Грищенко, Н. Кривоконь, М. Молоканов, Г. Суходубо- ва, Л. Шумакова, Л. Шнейдер).
Метою статті є теоретичне вивчення проблеми ідентичності особистості в межах існуючих підходів у зарубіжній психології та виявлення основних аспектів в
ауковий вісник Херсонського державного університету
Н
127
інтерпретації феномену ідентичності осо- бистості.
Виклад основного матеріалу. Вперше сутність поняття ідентичність була розкрита у філософії XVII ст. як усвідомлення індивідом власної особистісної тотожності, що відображається в будь-якій минулій дії чи думці Слово ідентичність (identitas) походить від латинського «idem», що означає той самий, а «identity» перекладається як впізнання та «ототожнення».
Оксфордський тлумачний словник психології при дослідженнях особистості визнає ідентичність як суттєве, постійне Я людини, внутрішнє, суб’єктивне поняття про себе як про індивідуума Ідентичність у психології розглядається як результат процесів соціалізації, ідентифікації, особистісної інтеграції тощо, під час яких відбувається прийняття й усвідомлення себе носієм якого-небудь елементу (ознаки, особистісної риси) об’єкта з високим статусом. Описується ідентичність у термінах ідентифікації, ототожнення себе з певною соціальною групою як особистісна характеристика, яка викликає переживання цілісності та перспективу саморозкриття Наприкінці XIX ст. американський філософ та вчений У. Джеймс говорив про ідентичність, використовуючи зазвичай термін характер. Він розумів ідентичність як послідовність та несуперечливість особистості, яка має бути розвинена в процесі виховання. Довів, що кожний індивід думає про себе вдвох площинах – особистісній та соціальній, тому для кожної людини характерним є особистісна самототожність та різноманітність соціальних Я індивіда К. Ясперс у своїй праці Загальна психопатологія описує ідентичність як одну з чотирьох формальних ознак свідомості Я [5]:
1. Почуття діяльності, тобто усвідомлення себе в якості активної істоти. Усвідомлення власної єдності в кожний момент я усвідомлюю, що я – один. Усвідомлення власної ідентичності, тобто усвідомлення того, що людина залишається такою, якою вона була завжди. Усвідомлення відмінності Я від навколишнього світу.
Термін ідентичність як психологічну категорію вчені визначають у працях З. Фрей- да. Власне поняття «identity» вперше було зафіксовано в особистому листі З. Фрейда в 1926 році, проте воно тлумачилося не як ідентичність, а як ідентифікація [6, с. До того ж у З. Фрейда проблематика ідентичності була сконцентровано навколо питання ідентифікації. У праці Тлумачення сновидінь, яка побачила світна межі ХІХ –
ХХ ст., вчений вперше використав термін ідентифікація, яку він розумів як неусвідомлене ототожнення себе з іншим суб’єк- том та вважав її механізмом засвоєння дитиною зразків поведінки значимих інших, формування «Супер-его» [7]. На момент публікації його книги Групова психологія та аналіз Его (1914) З. Фрейд трактував поняття ідентифікація вже більш широко, визначаючи її вжене тільки як безсвідомий зв’язок дитини з батьками, що мав переважно емоційний характер, алей як важливий механізм взаємодії між особистістю та соціальною групою [8, с. Традиційно ж у психології появу терміну ідентичність пов’язують з ім’ям Е. Еріксона. Проте слід зазначити, що у своїх працях вчений не вдавався до емпіричних досліджень проблеми ідентичності, обмежуючись лише теоретичним аналізом цього феномену. Він визначав ідентичність як внутрішню безперервність, тотожність особистості [9] та виокремив певні її аспекти, а саме. Індивідуальність – усвідомлене відчуття власної унікальності власного окремого існування. Тотожність і цілісність – відчуття внутрішньої тотожності, безперервності між тим, якою людина булав минулому і якою обіцяє бутив майбутньому відчуття того, що життя має узгодженість та сенс. Єдність та синтез – відчуття внутрішньої гармонії та єдності, синтез образів себе та дитячих ідентифікацій в осмислене ціле, яке породжує відчуття гармонії. Соціальна солідарність – відчуття внутрішньої солідарності з ідеалами суспільства і підгрупи в ньому, відчуття того, що власна ідентичність має сенс для значимої референтної групи і відповідає їхнім очікуванням та сприйняттю [10, с. Зміст ідентичності Е. Еріксон визначає як конфігурацію, що виникає шляхом успішного его-синтезу та ресинтезу протягом дитинства, й яка поступово поєднує конституційні задатки, базові потреби, здібності, значимі ідентифікації, ефективні механізми захисту, успішні сублімації та постійні ролі Таким чином, ідентичність розглядається як певна структура, яка складається з певних елементів та переживається суб’єк- тивно як відчуття тотожності та безперервності власної особистості при сприйнятті інших людей, що визнають ці тотожність та безперервність. Відчуття ідентичності супроводжується відчуттям цілеспрямованості та усвідомленості власного життя та впевненості у зовнішньому схваленні.
Розвиваючи ідеї Е. Еріксона, Дж. Марсія визначив ідентичність як структуру Его –

128
Серія Психологічні науки
Випуск 2. Том 1. 2014
внутрішню самостворюючу, динамічну організацію потреб, здібностей, переконань та індивідуальної історії.
Для операціоналізації поняття ідентичності Дж. Марсія почав розглядати її як гіпотетичну психологічну структуру, що проявляє себе феноменологічно через па- терни вирішення індивідом проблем [1;
11]. Тобто рішення кожної навіть несуттєвої життєвої проблеми робить певний вкладу досягненні ідентичності. Помірі прийняття все більшого розмаїття рішень відносно себе та свого життя розвивається структура ідентичності, підвищується усвідомлення своїх сильних та слабких сторін, цілеспрямованості та усвідомленості свого життя.
Дж. Марсія зупинив свою увагу на розгляді двох сфер життя, які є найбільш важливими для формування ідентичності – професії та ідеології. У подальшому для побудови статусної моделі ідентичності особистості Дж. Марсія використав два критерії наявність або відсутність елементів ідентичності – особистісно значущих цілей, цінностей та переконань наявність або відсутність кризи – стан пошуку ідентичності, тобто дослідження альтернатив, що передуватимуть виробленню зобов’язань.
На основі цієї моделі Дж. Марсія виділив чотири стани (статуси) ідентичності – дифузна, передчасна, мораторій та досягнута ідентичність чотири способи розв’язання проблеми. Це дозволило конкретизувати суто теоретичну концепцію ідентичності Е.
Еріксона.
Дифузна ідентичність – це відсутність певної ідентичності. Такий статус ідентичності характерний для людей, які нема- ють міцних цілей, цінностей та переконань, які не намагаються активно формувати їх. Вони або ніколи не перебували в стані кризи ідентичності, або були нездатними вирішувати ті проблеми, що виникали [1; Передчасна ідентичність – статус, при якому власний внутрішній пошук людиною не був зроблений, а рішення було прийнято під впливом зовнішніх обставин. Індивіди з таким статусом мають заздалегідь задані цілі, правила поведінки та ідеали, визначений на все життя план на майбутнє, який майже не підлягає корекції та який визначений батьками або іншими авторитетними особами Мораторій – це один із статусів ідентичності, для якого характерним є здійснення активного пошуку рішення проблеми, але при цьому, саме рішення ще не прийнято. Націй стадії індивід знаходиться в процесі конструювання ідентичності, тобто відбувається перехід від відсутності відчуття ідентичності або від передвчас- ної ідентичності до досягнутої ідентичності
[1; Досягнута ідентичність (в термінології
Дж. Марсії – сконструйована) характеризується самостійним активним пошуком рішення проблеми і прийняттям такого рішення. Особи, яким властивий статус ідентичності, мають власні плани на майбутнє, які відмінні від батьківських планів. При необхідності ці плани можуть бути переглянуті, оскільки, на думку людей з досягнутою ідентичністю, майбутнє існує для самореалізації, а не для досягнення ідеалів, що задані заздалегідь кимось іншим [1; 12].
Дж. Марсія підкреслював, що ідентичність людини розвивається двома шляхами протягом всього життя за допомогою поступового усвідомлення відомостей про себе і за допомогою самостійно прийнятих особисто значущих рішень. Перший шлях веде до формування передчасної ідентичності, а другий – до розвитку досягнутої ідентичності У своїх працях А. Ватерман робив акцентна ціннісно-вольовому аспекті розвитку ідентичності. Він висунув ідею проте, що ідентичність пов’язана з наявністю в людини чіткого самовизначення, яке включає вибір цілей, цінностей та переконань, яких людина дотримується вжитті. Цілі, цінності та переконання А. Ватерман називав елементами ідентичності. Вони можуть змінюватися і формуються в результаті певного вибору серед різних альтернативних варіантів у період кризи ідентичності. На думку вченого, ці елементи є основою для визначення життєвої спрямованості, сенсу життя [1; Кожен елемент ідентичності належить до певної сфери людського життя. А. Ватер- ман виділив чотири сфери людського життя, які є найбільш важливими для формування ідентичності [1]:
1. Вибір професії та професійного шляху. Прийняття та переоцінка релігійних та моральних переконань. Напрацювання політичних поглядів. Прийняття набору соціальних ролей, включаючи статеві ролі та очікування стосовно шлюбу та батьківства.
Отже, в межах психоаналітичного підходу ідентичність розглядається як певна структура, що складається з певних елементів та переживається суб’єктивно як відчуття тотожності та безперервності власної особистості при сприйнятті інших людей. Відчуття ідентичності супроводжується відчуттям цілеспрямованості та усвідомленості
ауковий вісник Херсонського державного університету
Н
129
власного життя та впевненості в зовнішньому схваленні. Головними ж компонентами ідентичності виступають цілі, цінності та переконання.
Дослідження феномену ідентичності в межах символічного інтеракціонізму пов’язано з ім’ям Дж. Міда. Говорячи про ідентичність, він розумів здатність людини сприймати свою поведінку та життя як зв’я- зане, єдине ціле.
Дж. Мід вважав, що при народженні людина не володіє ідентичністю, оскільки вона виникає в результаті власного соціального досвіду та взаємодії з іншими людьми. Отже, спираючись на співвіднесення соціальної детермінації ідентичності та свободу особистості, Дж. Мід виділив два види ідентичності [1; 13]:
– неусвідомлювана ідентичність – це прийнятий індивідом комплекс очікувань, який людина отримує від соціальної групи, до якої належить. Крім того, неусвідомлювана ідентичність ґрунтується на неусві- домлено прийнятих нормах та звичках усвідомлювана ідентичність виникає тоді, коли людина починає думати про себе та свою поведінку. Так, усвідомлювана ідентичність формується за допомогою категорій, які вироблені в мові, набутої в соціальній взаємодії. Це означає, що людина, яка усвідомила свою ідентичність, неавтономна від суспільства. Отже, наявність в особистості усвідомлюваної ідентичності вказує на момент відносної свободи особистості, оскільки людина перестає слідувати ритуалізованому розгортанню подій і починає розмірковувати над цілями та тактикою своєї поведінки».
Отже, у процесі переходу від неусвідомлюваної ідентичності до усвідомлюваної важливе значення відіграють когнітивні процеси, оскільки перехід можливий лише при наявності рефлексії.
Для І. Гофмана проблема ідентичності – це проблема можливості її існування взагалі. Він розглядав ідентичність як процес віднесення індивіда до тієї чи іншої категорії і визначення його структурних та особистісних якостей в умовах різноманіття соціальних ролей [14; 15; І. Гофман виділив три види ідентичності) соціальну ідентичність, що означає типізацію особистості іншими людьми на основі атрибутів соціальної групи, до якої належить індивід) особистісну ідентичність, яка ґрунту-
ється на індивідуальних ознаках людини, тобто на всій сукупності унікальних ознак цієї людини (наприклад, відбитки пальців) та на унікальній комбінації фактів, дат історії життя людини) Я-ідентичність, яка визначається як суб’єктивне відчуття індивідом своєї життєвої ситуації, своєї безперервності та своєрідності Таким чином, І. Гофман звернув увагу дослідників на той факт, що при набутті ідентичності людина змушена вирішувати складне питання щодо того, як можна балансувати між двома ілюзіями – звичайністю та унікальністю власної особистості.
У теорії боротьба ідентичностей» Р. Фо- гельсон виділив чотири види ідентичності
[1; 13; 17]:
– реальну ідентичність – це усвідомлення індивідом самого себе ідеальну ідентичність – позитивну ідентичність, до якої особистість прагне, тобто прагне до того, яким би йому хотілося б бути негативну ідентичність (таку, що викликає страх) – ідентичність, якої особистість намагається уникнути, тобто те, яким вона не хоче бути пред’явлену ідентичність – сукупність образів, які демонструє особа соціальному оточенню з метою впливу на оцінку своєї
ідентичності.
Конфлікт, який Р. Фогельсон назвав боротьбою ідентичностей», полягає втому, що кожна людина прагне наблизити реальну ідентичність до ідеальної та зробити максимальною дистанцію між реальною та негативною ідентичністю Отже, у межах інтеракціоністського підходу ідентичність розглядається як цілісність особистісних та соціальних характеристик, що формуються в результаті взаємодії індивіда з іншими людьми та в процесі засвоєння соціальних ролей. Структура ідентичності внутрішньо суперечлива, оскільки вона відображає, з однієї сторони, прагнення людини бути унікальною, аз іншої
– бажання людини бути прийнятою в певне соціальне коло.
Порівнюючи психоаналітичний та інте- ракціоністський підходи, варто зазначити, що в межах цих напрямків дослідження проблеми ідентичності особистості склалися власні традиції в тлумаченні цього феномену. Проте розглядання ідентичності через інтеракціоністський підхід збагатив її аналізом впливу соціального оточення на уявлення людини про себе. Головна увага приділялася вивченню того, як інші індивіди сприймають людину (Я – якою мене бачать інші, як людина сприймає саму себе Я – якою я сама себе бачу) та як співвідносяться ці два процеси (Я – як усвідомлюваний суб’єкт та об’єкт»).
Виділення двох аспектів ідентичності в межах символічного інтеракціонізму –

130
Серія Психологічні науки
Випуск 2. Том 1. 2014
орієнтація на соціальне оточення та на унікальність особистості – отримали розвиток у дослідженнях когнітивно-орієнтованого напрямку.
В теорії соціальної ідентичності Х. Тедж- фела та Дж. Тернера ідентичність (або Я
– концепція) розглядається як когнітивна система, що виконую роль регуляції поведінки у відповідних умовах. Ідентичність включає дві підсистеми [1; 18]:
1) особистісну ідентичність, що належить до самовизначення в термінах фізичних, інтелектуальних та моральних рис) соціальну ідентичність, що формується з окремих ідентифікацій та визначає приналежність людини до певних соціальних категорій, таких як раса, національність, стать тощо.
На думку Х. Теджфела [1], особистісна та соціальна ідентичності являють собою два полюси одного біполярного континуума. При цьому на одному полюсі знаходиться поведінка, яка визначається особистісною ідентичністю, а на іншому – поведінка, що повністю підпорядкована соціальній ідентичності. Найбільш типовою є та поведінка, яка перебуває між цими полюсами.
Дж. Тернер розвинув ідею біполярного континууму. Він увів поняття самокатегори- зації, яку розумів як когнітивне групування себе з певним класом ідентичних об’єк- тів та виділив три рівня самокатегоризації
[1; 19]:
1) самокатегоризація себе як людської істоти, тобто людська ідентичність) групова самокатегоризація, тобто соціальна ідентичність) особистісна самокатегоризація, тобто особистісна ідентичність.
Крім того, Дж. Тернер стверджував, що між вираженістю одного рівня самокатего- ризації та іншими її рівнями існує функціональний антагонізм, суть якого полягає втому, що [1;19]:
– з позиції особистісної ідентичності людина не бачить подібності між групами з позиції групової ідентичності – не розрізняє характеристик окремих членів групи.
Отже, на думку Дж. Тернера між сприйняттям соціальної та особистісної ідентичності існує зворотній зв’язок. Сприйняття себе як члена групи знижує сприйняття себе як унікального індивіда, тобто відбувається деперсоналізація сприйняття. Водночас, деперсоналізація призводить до того, що люди починають сприймати себе та інших як взаємозамінні, ідентичні елементи однієї категорії. Проте деперсоналізація не втрачає індивідуальності і не спрощується, оскільки це перехід до нового, більш адекватного для даної ситуації рівня взаємодії. Тому деперсоналізація може розглядатися як надбання, а не втрата ідентичності Г. Брейкуел вважає, що особистісна та соціальна ідентичності – це не різні аспекти єдиної, цілісної ідентичності, а різні точки в процесі розвитку останньої. Вона підкреслює взаємозв’язок міжособистісною та соціальною ідентичністю та виділяє такі структурні компоненти ідентичності
[1; 6; 13]:
1. Біологічний організм ідентичність являє собою продукт взаємодії біологічного організму із соціальним контекстом. Змістовний вимір включає всі характеристики, якими користується індивід, щоб описати себе, й які описують його як унікальну особистість. Слід зазначити, що змістовні характеристики, які формують цей вимір, належать як до соціальної (ролі, групова приналежність, так й особистісної цінності, мотиви, емоції, особистісні конструкти) ідентичності. Ціннісний вимір індивід, виходячи із соціальних норм та цінностей, кожному елементу свого змістовного виміру дає певну оцінку – позитивну чи негативну. Час розвиток ідентичності особистості відбувається в плані її суб’єктивного часу.
До того ж Г. Брейкуел у своїх дослідженнях підкреслювала соціальне походження ідентичності, вважаючи особистісну ідентичність вторинною по відношенню до соціальної. Саме в процесі комунікації з соціальним світом, з Іншими людина активно засвоює категорії та поняття, які допомагають їй пізнати себе як індивідуальність. При цьому засвоєні особистістю категорії соціальної ідентичності та соціальних ролей забезпечують [1; 6; 13; 20]:
– формування змістовної структури особистісної ідентичності (набір характеристик, що використовуються для самоопису);
– оцінку елементів змістовної структури моральні та соціальні норми, що підтримуються референтною групою).
Отже, особистісна ідентичність є продуктом соціальної ідентичності. Проте, будучи сформованою, особистісна ідентичність починає активно впливати на соціальну. Генезис ідентичності людини представляє собою процес непереривної діалектичної взаємодії особистісної та соціальної іден- тичностей у процесі життя.
Продовжуючи традиції психоаналізу та символічного інтеракціонізму, когнітивний підхід обмежує поняття ідентичності, ввівши термін категоризація, що дозволяє операціоналізувати цей феномен. Тобто в основі концепції лежить потреба особисто-
ауковий вісник Херсонського державного університету
Н
131
сті в соціальній орієнтації і приналежності до соціальних спільнот, які змушують індивідів категоризувати себе та своє оточення. Крім того, особистісна та соціальна складова ідентичності є частиною єдиного цілого.
Висновки. Проведений вище теоретичний аналіз феномену ідентичності особистості дозволяє зробити наступні висновки У науковій літературі відсутнє однозначне і чітке визначення поняття ідентичність, оскільки різні автори вкладають у нього різне значення та зміст, що впливає на складність аналізу цього поняття. Але проаналізовані концепції не суперечать, а взаємодоповнюють одна одну, виділяючи в якості об’єкта дослідження різні сторони феномену ідентичності Узагальнюючи результати досліджень представників запропонованих теоретичних підходів у зарубіжній психології, можна виділити такі основні аспекти в інтерпретації феномену ідентичність. Ідентичність – це динамічна структура, яка розвивається і змінюється протягом всього життя людини. Її розвиток відбувається нелінійно і нерівномірно, проходить через подолання криз ідентичності, може йти яку прогресивному, такі регресивному напрямку. Ідентичність має структурну побудову, основними компонентами якої є змістовний та ціннісний, що перебувають у взаємодії та взаємозв’язку, розвиваючись у суб’єктивному часі. Ідентичність включає дві підсистеми – особистісну та соціальну особистісна ідентичність є вторинною по відношенню до соціальної, і, розвиваючись, активно впливає на останню. Ідентичність має соціальне походження, оскільки вона формується в результат взаємодії з соціальним оточенням особи- стості.
Враховуючи той факт, що відчуття ідентичності особистості є особливо актуальним у професійному становленні особистості, перспективним вважається вивчення феномену професійної ідентичності особистості


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал