Про традиційні та інноваційні технології у вирішенні проблеми соціалізації учнівської молоді в умовах гуманізації освіти



Скачати 103.94 Kb.
Дата конвертації22.12.2016
Розмір103.94 Kb.
Педагогічна рада

27.01.2014 р.


Про традиційні та інноваційні технології у вирішенні проблеми соціалізації учнівської молоді в умовах гуманізації освіти
В першу чергу, потрібно нагадати, що соціалізація – одночасно і процес, і механізм, і результат засвоєння людиною культури. Процес соціалізації продовжується все життя. Соціалізація є складовою частиною таких понять, як розвиток та формування, і у свою чергу поєднує у собі такі дефініції як освіта, виховання та навчання.

Установлено, що соціалізація учнівської молоді відбувається у виховному процесі, який становить собою спеціально організоване педагогічне середовище, збагачене соціальною реальністю. Виховний процес розглядається як цілісна система, що містить єдність цілей, технологій і результатів формування особистості, як соціокультурний педагогічний феномен, у якому немає єдиного руху до поставленої мети, а є складна сукупність різноманітних рухів, які розгортаються не тільки всередині процесу, але й поза ним - у широкому соціальному контексті. Це дає можливість використовувати у виховному процесі соціально-педагогічну імітацію як аналог реального соціуму. Імітування у виховному процесі реального життя з усіма його складностями і суперечностями дозволяє молоді оволодівати не сурогатними знаннями, а отримувати свій особистий суб'єктний досвід.

Тобто, говорячи про соціалізацію у навчально-виховному процесі не можна відокремлювати вчителя від вихователя, навчання від виховання.

Соціалізація і соціальна адаптація особистості нерозривно пов'язані між собою, а школа виступає, як найважливіший інститут створення умов для успішної соціалізації та адаптації особистості.

Аналіз наукових робіт, присвячених з’ясуванню умов організації освітнього процесу, спрямованого на соціалізацію особистості, дає можливість установити фактори, які впливають на його ефективність. До них належать біологічний (рівень активності, сприйняття нових ситуацій, людей, інтенсивність реакцій, здатність до адаптації) та соціальний, який містить у собі вплив життєвих середовищ: сім’ї, дитячого садка, школи, позашкілля, колективу ровесників.

З урахуванням цих факторів, а також вікових особливостей підлітків, процесів, що зумовлюють якісні зміни їх життєвої діяльності (стиль виховання в сім’ї, узгодженість вимог та виховних дій між родиною та школою, природовідповідність змісту та форм виховання, навчання та розвитку, вироблення потреби в комунікаціях, самосприйняття та самооцінка, творча активність) й має вибудовуватися сучасний освітній простір.

Простір — це педагогічне явище, яке акумулює потенціал сім'ї та навчального закладу, інтегрує різноманітні впливи на особистість з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості. Сутність інноваційних змін, які можуть настати внаслідок розбудови такого освітнього простору, полягає у формуванні готовності дитини, підлітка, юнацтва до взаємодії з соціумом, тобто простором у широкому соціальному значенні.

Тому, об'єктами змін в освітньому соціалізуючому просторі можуть бути:

* зміст освіти (варіативна частина, збагачена громадянознавчими та соціалізуючими курсами, факультативами);

* нетрадиційні форми оцінювання (рейтингове, портфоліо);

* форми організації навчально-виховного процесу (дистанційні, інклюзивна освіта, самоосвіта);

* управлінська діяльність (корпоративна культура, аксіологічний, синергетичний, акмеологічний підходи, лідерство в освіті, самоврядування);

* зміст виховання (громадянська освіта й виховання, ціннісні ставлення, профорієнтація);

* співпраця з соціумом (родинно-шкільне виховання, взаємодія з соціальними інститутами, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробнича сфера, ринок праці);

* співпраця з науковими, науково-методичними установами (додаткова професійна освіта, набуття спеціальних компетентностей, експериментальна робота, висвітлення й передача перспективного педагогічного досвіду тощо).

Для визначення напрямів, змісту, видів діяльності та сфер спілкування особистості в освітньому соціалізуючому просторі має значення вибір підходів до процесу соціалізації дитини.

Одним з них є особистісно-ціннісний підхід, який не лише забезпечує культивування гуманістичних орієнтирів і ставлень, а, насамперед, визнає особистість найвищою цінністю, навколо якої грунтується решта суспільних пріоритетів. Тому духовними орієнтирами освіти визначаються самостійність особистості, її здатність до самореалізації, її творча активність, що є основою демократичного громадянського суспільства, фактором розвитку і духовно-моральної збалансованості ринкових відносин, у яких молодим людям так чи інакше прийдеться жити в найближчі десятиліття.

Континіумний підхід, за якого освіта розглядається як єдність процесів навчання, виховання, саморозвитку, соціалізації, тобто єдності всіх процесів, що впливають на становлення особистості.

Ознакою успішності процесу соціалізації особистості підлітка є його готовність взаємодіяти з соціумом.

Виділяються три шляхи формування цієї ознаки:

- перший шлях, коли дорослі самі формують ті чи інші життєві компетентності підлітків у практиці особистісних взаємовідносин;

- другий – набуття життєвого досвіду відбувається в стосунках з ровесниками;

- третій – одночасно і в стосунках з дорослими, і в стосунках з однолітками.

Готовність підлітка взаємодіяти з соціумом є умовним показником його позитивної соціалізації та визначається за такими критеріями: а) суспільно ціннісна спрямованість; б) свідома соціальна поведінка; в) соціально-психологічні компетентності, які формуються в ході засвоєння особистістю системи спілкування та через включення в суспільну діяльність.

Доведено, що на ефективність формування готовності підлітка взаємодіяти з соціумом впливають такі чинники освітнього простору:

- інтеграція виховного та навчального процесів, психолого-педагогічна служба,

- учнівське самоврядування,

- взаємодія сім’ї, школи, місцевої громади;

- засоби - рідна мова, культура, позитивний приклад батьків, родинні цінності, традиції, ідеали, спільна праця, державницько-громадський характер управління навчальним закладом.

На разі набуває великої значущості діяльнісно-комунікативний підхід, що сприяє встановленню партнерських відносин між усіма учасниками виховного процесу. Це значною мірою також вплине на формування у підлітків, учнівської молоді таких компетентностей: соціальних, комунікативних, полікультурних, самоосвітніх, ціннісно-утворювальних. З метою мотивації особистості до соціально значущої діяльності, підвищення соціальної активності школярів бажано програму виховної роботи вибудовувати на основі проектно-рольового підходу.

У свою чергу синергетичний підхід спонукає дорослих до надання дитині якнайбільше можливостей для самореалізації в межах соціокультурних норм.

Не менш важливим є середовищний підхід — створення системи потрібних освітніх умов з метою збагачення освітнього простору, який сприятиме засвоєнню особистістю її соціально значущих способів діяльності. Тому логічно постає питання про забезпечення такого типу організації навчально-виховного процесу, що орієнтується на створення готовності особистості до швидко зростаючих змін у суспільстві, готовності до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення, а також до здатності до співпраці з іншими людьми.



Як вказував Л.С.Виготський, "вчитель з наукової точки зору - лише організатор соціального виховного середовища, регулятор і контролер її взаємодії з кожним учнем". Завдання педагога – організувати основні види діяльності - гру, навчання, працю.
Особливості традиційної та інноваційної педагогіки

Мета

Формування ЗУН

Розвиток особистості

Інтелектуальна характеристика

Школа пам’яті

Школа розвитку

Домінуючий тип та характер взаємовідносин

Суб’єкт – об’єктивний

Суб’єкт – суб’єктний

Гасло педагога

Роби, як я

Не нашкодь

Коротка характеристика стилю взаємодії

Авторитарність, монологічнім он, закритість

Демократичність, діалогічність, відкритість, рефлексивність

Форми організації навчального процесу

Фронтальні, індивідуальні

Групові, колективні

Методи навчання

Ілюстративно-пояснювальні. Інформаційні

Проблемні, пошукові, дослідницькі

Провідні принципи

«Продавлювання»

«Пророщування»

Основний принцип діяльності, який засвоюється учнями

Репродуктивний, відтворюючий

Продуктивний, проблемний

Формула навчання

Знання – репродуктивна діяльність

Проблемна діяльність – рефлексія – досягнення

Способи засвоєння

Заучування, діяльність за алгоритмом

Пошукова, мисленнєва діяльність, рефлексія

Функції учителя

Носій інформації, хранитель норм та традицій, пропагандист предметно-дисциплінарних знань

Організатор співдружності, консультант, керуючий пошуковою роботою учнів

Позиції учня

Пасивність, відсутність інтересу до навчальної діяльності, до особистісного зросту, до значної частини учнів

Активність, наявність мотиву до самовдосконалення й інтересу до навчальної діяльності

Дані вимоги до освітніх технологій зумовлюють розробку інноваційних методик активного та інтерактивного навчання, спрямованих на формування особистості, яка адаптована до конкретних соціальних умов.

Традиційних уроків замало для раціональної організації навчання, зважаючи на обсяг навчального матеріалу, його об’єктивну складність. Тому урок, як і вся система навчання, останнім часом зазнає істотних змін.

Поряд з традиційними, все частіше вчителі використовують нетрадиційні уроки: робота в малих групах, дискусія, дидактичні ігри, такі форми роботи як "мікрофон”, "мозкова атака”, "акваріум”, "навчаючись -учусь”, інсценізація та ін.

До традиційних форм виховання модна віднести бесіду, лекцію, умовляння.

Серед активних форм виховної діяльності можна назвати такі як:


  • гра-мандрівка,

  • тематичне творче панно,

  • оформлення альбому,

  • школа ввічливості,

  • інсценізація,

  • сюжетно-рольова гра,

  • анкета думок,

  • тренінг,

  • колективна творча справа,

  • презентація,

  • колаж,

  • уявна подорож,

  • екологічна стежка,

  • тренінг,

  • ярмарок професій,

  • тематичний проект,

  • експедиція,

  • колаж,

  • презентація,

  • моделювання розвивально-виховних ситуацій.

Використання активних та інтерактивних методів навчання і виховання має на увазі методи, що спонукають учнів до спільної діяльності, діалогу з іншими суб’єктами навчального процесу та засобами навчання.

Інтерактивна технологія виконує такі важливі виховні функції: нормативну, що відбиває освоєння школярами норм соціально-типової поведінки; пізнавальну – набуття школярами індивідуального соціального досвіду в процесі спілкування; емоційну, що характеризує спілкування як ефективний процес; актуалізуючу – реалізація в спілкуванні типових та індивідуальних сторін особистості школяра.

Завдяки виховним функціям впливу на становлення самосвідомості та моральних установок на формування стандарту й стилю життя, інтерактивній технології належить значна роль у соціалізації особистості школяра.

Нижче наведені створені за останні роки освітні технології, кінцевою метою яких є гармонійний розвиток особистості дитини і дорослого:



  • особистісно орієнтована освіта і технології,

  • вальдорфська педагогіка,

  • технологія саморозвитку особистості,

  • технологія організації групової навчальної діяльності учнів,

  • технології розвивального навчання,

  • технології формування творчої особистості,

  • технологія навчання як дослідження,

  • проектна технологія,

  • нові інформаційні технології навчання,

  • педагогічна технологія "Створення ситуації успіху”,

  • сугестивна технологія,

  • персоніфіковане (індивідуальне) виховання,

  • технологія інтегрованого виховання,

  • колективні творчі справи,

  • виховання на основі системного підходу.

Безумовно, саме учень є головною дійовою особою у навчанні, але тільки на рівні реалізації своєї мети, а не у виборі технології навчання. Для дитини не існує традиційної чи інноваційної технології. Є звичні або нові способи діяльності на уроці, запропоновані вчителем.

Отже, головною рушійною силою інноваційної діяльності є педагог, який:



  • має творчі здібності;

  • здатний до організації своєї професійної діяльності на інноваційному рівні;

  • хоче відкрити дітям можливості творчого розвитку;

  • готовий до пошуку; ініціативний;

  • активний;

  • креативний;

  • компетентний;

  • враховує індивідуальні вікові та психофізіологічні особливості учнів.

Функціонування школи у режимі повного дня дозволяє розв’язати практично весь комплекс завдань, які стоять перед сучасними навчальними закладами у плані соціалізації особистості учня.



Рішення педагогічної ради:

  1. Надати пріоритетного значення таким напрямкам діяльності:

  • оптимізація реального розвитку дітей через інтеграцію урочної, позаурочної та виховної діяльності,

  • створенню умов для самовираження кожного вихованця,

  • створення системи соціально-психологічних та педагогічних впливів на особистість школяра,

  • особистісно зорієнтований підхід, абсолютне визнання гідності, неповторності кожної дитини, формування позитивної Я-концепції,

  • забезпечення максимально сприятливих умов для неформального спілкування дітей,

  • оптимальне поєднання традиційних та нових педагогічних технологій навчально-виховного процесу,

  • створення для всіх учасників навчально-виховного процесу рівних шансів на успіх.

  1. Вчителям школи:

    1. Посилити практичну спрямованість змісту освіти, пов’язувати вивчений матеріал з проблемами повсякденного життя, спрямовувати на розвиток соціального мислення та вироблення практичних навичок;

    2. Удосконалити або змінити методи навчання, розширити вагу тих, які формують соціально активну особистість.

    3. Удосконалювати прийоми та форми самоосвітньої діяльності вихованців.

  2. Педагогам-виховникам:

    1. Вивчати індивідуальні особливості учнів, їх оточення, інтереси з метою програмування та аналізу ефективності виховного впливу.

    2. Створювати виховне середовище шляхом згуртування дитячого колективу, створення комфортних психологічних умов, залучення учнів до різноманітних видів діяльності та розвитку учнівського самоврядування.

    3. Корегувати вплив різних суб’єктів соціальних відносин шляхом надання соціально-педагогічної допомоги сім’ям, взаємодії з вчителями-предметниками, коригування впливу засобів масової інформації, нейтралізації негативного впливу соціуму та взаємодії з іншими навчальними та позашкільними закладами.

  3. Практичному психологу:

    1. Забезпечити проведення соціально-психологічних досліджень серед учнів з метою вивчення соціально-психологічної адаптації (до квітня 2014 року).

  4. Керівникам шкільних методичних об’єднань обговорити на засіданнях модель випускника навчального закладу з урахуванням зміненого статусу, статуту та навчально-методичної проблеми закладу, надати методичній раді (березень 2014 р.)





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал