Природа одне із важливих чинників естетичного розвитку особистості. Складний світ природних явищ істотно впливає на формування естетичної свідомості дітей



Скачати 125.22 Kb.
Дата конвертації07.06.2017
Розмір125.22 Kb.

Природа - одне із важливих чинників естетичного розвитку особистості. Складний світ природних явищ істотно впливає на формування естетичної свідомості дітей. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, кожного дня відкриваючи для себе неповторність природи у житті, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та інших видах своєї творчості. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів. Важко переоцінити ефективність екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В.О. Сухомлинський радив використовувати Природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання. Усе в світі - і велике, і мале, мертве, і живе, і зірки, і небо - «все захоплює дитя, тягне його до себе, все наповнює його радісним хвилюванням, усе подобається йому без будь-якої думки про можливе його використання». Тому можна стверджувати, що ставлення дитини до світу має на перевазі естетичний характер: естетична установка домінує у дитячої душі. Пояснюється це тим, що дитинство, переважно заповнене іграми, тобто, діяльністю з усвідомленою метою. Психологія гри, можна сказати, ідентична психології естетичного життя. Естетичне життя дитини чудове своїм універсалізмом - усе прекрасне, у якій не було формі, приваблює і захоплює дитину. У вищих ступенях характерна риса дитячого естетичного життя в творчому її характері: малюк ніколи неспроможний обмежитися естетичним сприйняттям. До трьох років чітко виявляються естетичні почуття. Малюк переживає характер музики: веселої і сумної, плавної і бадьорої, маршової та ліричної. Він радіє прикрасам, красивим одязі, квітучим рослинам. Захоплення викликає все яскраве і блискуче, але дитина навчається відрізняти гарне від некрасивого, гармонійне від дисгармонічного. Спочатку дитина виділяє гарне, наслідуючи дорослому, який звертає увагу до естетичного об'єкта. Але швидко сам починає помічати красу в навколишньому і приковує дорослого до своїх переживань. Чим інтенсивніше йде розвиток дитини, то яскравішим виступає у ньому естетичне життя дитини. Розвиток естетичних почуттів пов'язаний із становленням власної художньо-творчої діяльності дітей і мистецького сприймання.



У середньому дошкільному віці відбувається істотний розвиток дитячого сприйняття, його точності. Проте естетичне сприймання продовжує характеризуватися фрагментністю: воно будується із особистим досвідом дитини, її інтересами. Діти здатні до елементарної естетичної оцінці художнього образу, усвідомлення деяких естетичних засобів, поступового проникнення у сутність зображуваного, наприклад, у побудову витвору мистецтва. Дошкільнята помічають зв'язок між змістом твору, його виражальними і образними засобами. Наприкінці старшого дошкільного віку дитина може більш зосереджено слухати музичні і літературні твори, розглядати твори образотворчого мистецтва, і навіть, більш глибоко їх сприймати, співпереживати, співчувати позитивному, доброму і засуджувати зло. Розвивається музичний і поетичний слух. Діти виявляють стійкі переваги до визначених жанрів музичних, літературних і образотворчих творів. Активно розвиваються художньо-творчі здібності, діти самостійно придумують загадки, казки, пісні, складають вірші, створюють аплікацію, малюють.

Розваги, будучи формою активного відпочинку, стають радісною подією для дитини, сприяють прояву в неї позитивних емоцій, піднімають настрій й водночас, вони об'єднують всі види мистецтва, дають можливість творчо використовувати їх. Дітей цікавить емоційний відгук при сприйнятті поетичного слова, мелодії, образотворчих і художніх образів. Багатющий емоційний досвід дає дітям природа. Відчути красу природи, побачити у ній поетичне початок допомагають ліричні вірші, де художнім образом створюється з допомогою таких мальовничо - виражених засобів, як темп, рима вірша.

Природа - це великий вчитель і великий вихователь. Природа - це джерело творчого натхнення, джерело підйому всіх духовних сил людини, як дорослого, так і дитини. Важко уявити естетичне виховання без залучення природи - справжнього джерела краси. Природа допомагає зафарбовувати емоційні тони сприйняття навколишньої дійсності. Ось це емоційне ставлення до довкілля, як до невичерпного джерела краси, і має виховувати система освітніх закладів у дітей. З багатьох проявів краси природи люди сприймають те, що відповідає їхньому світорозумінню і настрою. Образ природи, коли його не змінює людина, залишається практично постійним.



Проте змінюється суспільно-історична практика людей, тому в об'єктивну красу природи вносять свій суспільно-історичний зміст. У системі естетичного виховання дошкільнят велике місце має бути відведено природі. Вона найкраще збагачує психіку дитини, вдосконалює її органи чуття та естетичний смак. Виховання любові до природи, вміння відчувати її красу та захоплюватися нею має важливе значення як для естетичного розвитку дітей, так і для морального виховання, зокрема, для пробудження у дошкільнят патріотичних почуттів, чутливості до оточення, потреби до праці,а також сприяє фізичній загартованості, розширенню розумового кругозору. Уміння бачити природу - перша умова виховання світовідчуття, єдності із нею. Воно досягається лише за постійного спілкування із самобутньою природою. Щоб відчувати себе частиною цілого, людина має не епізодично, а постійно бути у відносинах з цим

*

цілим. Саме тому гармонія педагогічних впливів вимагає постійного спілкування з природою. Якщо сім'я живе у селі чи невеличкому містечку, то спілкування з природою, здається технічно не складає труднощів. Та якщо дитина живе у великому індустріальному місті, на якомусь чотирнадцятому поверсі? Що й казати, тут є небо і сонце, і зірки. Потрібно навчити дитину бачити їх постійно. Адже дивитися - ще не означає бачити. Сприймається далеко не усе те, що «друкується» на сітківці очей, а лише те, на чому зосереджується увагу. Дітей потрібно вчити бачити. Це означає не тільки показати, а й описати словами,пояснити. Описати фарби і відтінки вечірнього неба та зорі, описати форму хмар та її забарвлення, описати зоряне небо чи місяць, показуючи усе це. Природа надзвичайно різноманітна і завжди чудова. Споглядання її щодня, протягом усього життя не може набриднути, як і не може набриднути дихати чи так і дитини. Важко уявити естетичне виховання без залучення природи - справжнього джерела краси. Природа допомагає зафарблювати емоційні тони сприйняття навколишньої дійсності. Ось це емоційне ставлення до довкілля, як до невичерпного джерела краси, і має виховувати система освітніх закладів у дітей. З багатьох проявів краси природи люди сприймають те, що відповідає їхньому світорозумінню і настрою. Образ природи, коли його не змінює людина, залишається практично постійним.





Проте змінюється суспільно-історична практика людей, тому в об'єктивну красу природи вносять свій суспільно-історичний зміст. У системі естетичного виховання дошкільнят велике місце має бути відведено природі. Вона найкраще збагачує психіку дитини, вдосконалює її органи чуття та естетичний смак. Виховання любові до природи, вміння відчувати її красу та захоплюватися нею має важливе значення як для естетичного розвитку дітей, так і для морального виховання, зокрема, для пробудження у дошкільнят патріотичних почуттів, чутливості до оточення, потреби до праці,а також сприяє фізичній загартовуваності, розширенню розумового кругозору. Уміння бачити природу - перша умова виховання світовідчуття, єдності із нею. Воно досягається лише за постійного спілкування із самобутньою природою. Щоб відчувати себе частиною цілого, людина має не епізодично, а постійно бути у відносинах з цим цілим. Саме тому гармонія педагогічних впливів вимагає постійного спілкування з природою. Якщо сім'я живе у селі чи невеличкому містечку, то спілкування з природою, здається технічно не складає труднощів. Та якщо дитина живе у великому індустріальному місті, на якомусь чотирнадцятому поверсі? Що й казати, тут є небо і сонце, і зірки. Потрібно навчити дитину бачити їх постійно. Адже дивитися - ще не означає бачити. Сприймається далеко не усе те, що «друкується» на сітківці очей, а лише те, на чому зосереджується увагу. Дітей потрібно вчити бачити. Це означає не тільки показати, а й описати словами,пояснити. Описати фарби і відтінки вечірнього неба та зорі, описати форму хмар та її забарвлення, описати зоряне небо чи місяць, показуючи усе це. Природа надзвичайно різноманітна і завжди чудова. Споглядання її щодня, протягом усього життя не може набриднути, як і не може набриднути дихати чи їсти. Навпаки, щодня споглядання дивовижної краси природи, хоч протягом кількох хвилин, освіжає душу та викликає емоції. У своїй домівці завжди повинні бути живі квіти, що їх дитина доглядає, спостерігає за ними, милується і радіє появі нових пуп'янків. У мегаполісі потрібно учити дітей помічати й бачити в обійстях, парках, скверах, дерева, квіти, чагарники: помічати особливості і відтінки пелюсток, листя, спостерігати як набухають і розпускаються бруньки чи
починають жовтіти листочки, як зацвітають квіти і дозріває насіння.



потрібно, щоб дитина вибрала у найближчому оточенні дерево, що їй видається
привабливим, і спостерігала над його цвітінням, прив'яданням і зимовим сном.
Покажіть дитині особливості поведінки горобців, синичок, голубів, навчіть
описувати їх пір'ячко, очі, форму тіла і лапок, розкажіть дитині про їхнє життя,
Турботах, про суворих правилах зграї тощо. Влаштуйте годівницю на вікні, і
нехай дитина підгодовує птахів взимку. Головне завдання в естетичному розвитку засобами природи - це пробудження в дітей емоційного ставлення до неї.

Емоційне ставлення до природи допомагає зробити людину вищою у духовному та інтелектуальному плані, багатшою, уважнішою, люблячою. Саме в процесі спілкування з природою створюються сприятливі можливості для здійснення ряду завдань естетичного виховання, а саме: формування естетичних вражень у дітей, навчання розумінню творів мистецтва (пейзажу і натюрморту), перших спроб творити красу у навколишньому. Любов до рідної природи виховується з раннього віку. Недарма К. Ушинський казав: «Саме у цей час необхідно прищеплювати дітям любов до краси, гармонії, доцільності, єдності, які панують в ній». На своєрідність формування у дітей естетичних вражень вказував, вважаючи, що краса природи передусім сприймається дорослим і вже через них - дітьми. Естетична оцінка у дітей формується через посередника, тобто вихователя. В процесі сприйняття потрібно розширювати і поглиблювати асоціативні зв'язки дітей, процеси аналізу та синтезу, активізуючи розумовий процес і емоційне ставлення до сприйняття. Велику роль у цьому має емоційна чутливість педагога, його вміння не лише побачити красу природи, але і доступно донести її до дітей з тим, щоб сформувати естетичні цінності, важливі не лише для естетичного розвитку особистості, але й для доброзичливого, природоохоронного, гуманного ставлення до природи. Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними.

Любов до батьківщини - це складне моральне почуття, яке органічно з'єднане з естетичними почуттями, викликане спілкуванням з природою. Основний шлях формування естетичних вражень - це спостереження природи, підковані розповіддю вихователя про естетичні властивості об'єктів природи, красу навколишнього світу.



Користуючись іншими засобами естетичного виховання - поетичним словом, ілюстративним матеріалом, технічними засобами навчання, вихователь може закріпити, поповнити естетичні враження, набуті у процесі спілкування з природою. Велика роль у естетичному вихованні дошкільнят засобами природи належить педагогічному колективу дитсадка. Вони мають чітко усвідомлювати завдання - послідовно, систематично, цілеспрямовано розвивати й удосконалювати естетичні смаки дітей. Найефективніша послідовність роботи: безпосереднє сприйняття природи, організоване спостереження у природі під час прогулянок і екскурсій, поєднання методу спостереження з методом повної свободи дій під час роботи на дослідній ділянці.

Спостереження навколишньої дійсності має глибокий вплив на забезпечення всебічного розвитку дитини. У процесі спостереження в дитини задіяні всі аналізатори: зоровий - дитина бачить розміри, пропорції, колір досліджуваного об'єкта; слуховий - дитина чує шум вітру, плескіт води в річці, стукіт крапель дощу, шелест листя, спів пташечки — усе це мило для слуху дитини. Смак дозволяє тонко розрізнити солодкий смак меду і солоний смак морської води, смак джерельною води та кислий смак лимону. Дотик - це другі очі дитині. Відчуваючи предмети природи, дитина відчуває всі шорсткості дерев, крупинки піску,гладеньке листя. А аромати! Море запахів, які хвилюють уяву дитини: запах тополиних бруньок після дощу, запах бузку, запах цвітіння липи, запах травички, нагрітої від сонця. Тут пригадується К.Ушинський : «...дитина мислить формами, фарбами, звуками». Розвивати спостережливість у дітей - ось завдання, яке постає перед вихователями та батьками. У дітей старшого дошкільного віку спостерігається велике прагнення до самостійності, незалежності. Усі вони хочуть побачити, все відкрити самостійно. Цей інтерес спонукає дітей до активної діяльності. Але її напрям по відношенню до природи не завжди однаковий та правильний: один може жбурляти камінці у птахів, висмикувати квіти на клумбі, інші - виготовлювати годівнички, допомагати батькам саджати дерева та кущі. Отже, організовуючи діяльність дитини, потрібно опиратися на відповідні потреби дитини, спонукати до потрібної мотивації й привести до певної виховної мети. Потреби, мотиви і цілі - основа наших взаємин. Завдання педагога у тому, щоб направити інтерес, що з'явився у дитини в правильне русло, переконати,





що, винищуючи природні багатства, вони завдають шкоди як красі рідного краю, тай й собі (моральна, естетична шкода). «Полювати» можна з фотоапаратом, і з відеокамерою. Такий вид «полювання» збагатить естетичний, емоційний світ дитини, розвине спостережливість, допитливість, любов до прекрасного. У діяльності з естетичного виховання важливо знати й уміти враховувати не лише спрямованість інтересів, а й особливості цього сприйняття (естетичного) : сприймаючи явище навколишньої дійсності, людина керується як пізнавальними і моральними критеріями, так й естетичними принципами. Зміст і багатство почуттів, викликаних безпосереднім спілкуванням з природою, перебувають у прямій залежність від характеру сприйняття. У відповідність до віку дитини, естетичне сприймання має свої особливості, зумовлені запасом уявлень, обсягом життєвого досвіду дітей. Величезне значення в естетичному вихованні має формування уміння відтворювати красу навколишньої природи. Це витоки розуміння того, що навколишня природа є джерелом збагачення життя прекрасним. Навчаючи дітей відображувати природу - квіти, метеликів, листячко, сонечко - вихователь формує естетичний смак, бажання створювати красу навколо себе. Здатність помітити, виділити гарне розвивається поступово. В.О. Сухомлинський писав: «Добрий не звалюється з неба. Його треба виховати». Необхідно навчати дітей доброті через співпереживання всьому живому. Бути добрими» - отже, вміти співпереживати, вміти розуміти іншого, сердечно співчувати йому та прагнути допомогти. Для навчання співпереживання необхідні спеціальні види діяльності, які спонукають до співчуття і допомоги живих істот. Ось, наприклад, трудова діяльність в контексті естетичного виховання - спрямована на поліпшення навколишнього природного середовища. Вирішуючи це завдання, вихователі обов'язково повинні прагнути до того, щоб кожна дитина вирощувала квіти, наголошуючи, як прекрасно виглядають квітучі рослини, яким гарним стає те місце, де попрацювали діти. Домашні тварини - велика допомога у вихованні особистих позитивних якостей дитини, але тільки за умови відповідального і дбайливого ставлення до цих тварин. Тільки тоді сформуються доброта, відповідальність, почуття обов'язку тощо. Згадаємо знамениті слова А.Екзюпері : «Ми відповідальні за тих, кого приручили». Дійсно, ми відповідальні за усе живе, що нас оточує - ми відповідальні перед природою, перед суспільством, перед власною совістю.



Отже, при вивченні особливостей впливу природи на розвиток естетичних смаків дітей дошкільного віку, доходимо висновку - природа є могутнім засобом естетичного виховання. Але використання природи, як засобу цього виховання, має базуватись на принципах послідовності і систематичності, оскільки фрагментарне спостереження за об'єктами і явищами природи, не принесе бажаного результату.

В житті кожної людини природа займає вагоме місце, сприяє формуванню та розвитку естетичних почуттів та смаків. Естетична установка домінує в дитячій душі. Дитинство насичене іграми, психологія яких близька психології естетичного життя. В основі методики естетичного виховання має лежати спільна діяльність педагога і дитини з розвитку в неї творчих здібностей до сприйняття краси навколишнього світу. Щоб любити природу, треба її знати, а аби знати, необхідно вивчати. У процесі пізнання природи формуються та розвиваються естетичні відчуття та смаки. Успішність естетичного розвитку залежить від того, наскільки вихователі усвідомлюють сутність прекрасного, його роль у житті людини і формуванні особистості, наскільки правильно та вміло підібрані методи та прийоми роботи з дітьми. Важливе значення у вихованні й навчанні дітей для збагачення їх естетичних вражень, формування виразної, влучної, повноцінної мови, мають художня література, усна народна творчість, мистецтво та художня діяльність дітей. Аналіз психолого-педагогічної літератури з питань формування естетичного ставлення дітей до природи зумовив зробити висновок про складність і багатоаспектність природи як засобу естетичного виховання дітей дошкільного віку; трактування психологічного змісту категорії «ставлення» містить в собі не стільки всі багатогранні зв'язки особистості з навколишнім світом, скільки її суб'єктивну позицію відносно всього, що її оточує; Психологічними особливостями формування естетичного ставлення дітей до природи є безпосередній характер та висока емоційність естетичного сприймання; залежність сили й тривалості естетичних почуттів від рівня інтелектуального розвитку дитини; асоціативні механізми, що лежать в основі утворення естетичних уявлень дитини під час сприймання об'єктів та явищ природи; психологічні механізми естетичного сприймання, що завершується почуттям, думкою, ідеєю, мисленням тісно пов'язані із пізнавальною стороною естетичного ставлення особистості до дійсності та існують у формі естетичних суджень.





Педагогічні шляхи формування естетичного розвитку засобами природи у старших дошкільників виступають: розвиток почуттів, здатність педагога до компетентного подолання перешкод, які стоять на шляху до пізнання краси природи, створення емоційної ситуації або «чудесний дотик до глибини душі», сприймання природи через почуття любові, яке ґрунтується на емоційній чутливості дитини до засобів педагогічного впливу, апелювання до генетичного досвіду світосприймання, врахування взаємозв'язку та залежності естетичного розвитку дитини від морального та інтелектуального, безпосередній процес спілкування та взаємодії з реальними об'єктами та явищами природи.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал