Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка6/9
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Передумови формування музично-естетичних смаків молодших школярів
Розкрито такі чинники формування музично-естетичного смаку молодших школярів, як підготовча робота до сприйняття музичного твору, формування та розширення кола музичних інтересів, накопичення інтонаційно-слухового досвіду молодших школярів.

Ключові слова: музично-естетичний смак, музичне середовище, інтонаційно-слуховий досвід, сприйняття музичного твору, коло музичних інтересів, естетичне виховання молодших школярів.
Such factors of forming are exposed musically aesthetically beautiful to taste of junior schoolboys, as previous work to perception of piece of music, forming and expansion of circle of musical interests, accumulation, intonation auditory to experience of junior schoolboys.

Keywords: musically aesthetically beautiful taste, musical surroundings, intonation auditory experience, perception of piece of music, circle of musical interests, aesthetically beautiful education of junior schoolboys.
У Національній доктрині розвитку освіти України формування загальнолюдських та національних цінностей визнано пріоритетним напрямом діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Відтак збагачення культурного потенціалу майбутніх громадян, виховання їх на основі культурно-історичних та естетичних надбань українського народу, складовою якої є цінності музичної культури, – важливе завдання естетичного виховання молодших школярів.

Проблема естетичного виховання є міжнауковою. Так, особливості музично-естетичних уподобань досліджували філософи (Ю. Борєв, Г. Горак, В. Касьян та ін.), цінності музичної культури висвітлювали культурологи (П. Гнатенко, Є. Семенюк та ін.), структуру та особливості естетичного сприйняття описали психологи (Л. Виготський. В. Ражнікова та ін.), умови музично-естетичного виховання обґрунтували педагоги (В. Бутенко, Л. Коваль, В. Сухомлинський та ін.). Незважаючи на таку багатоаспектність наукових досліджень, проблема визначення чинників, що впливають на становлення музично-естетичних уподобань молодших школярів залишається актуальною в сучасній педагогіці.



Мета статті – визначити провідні чинники, що впливають на формування музично-естетичних смаків молодших школярів.

Виховання – це формування ціннісного ставлення особистості до оточуючої дійсності, тобто, за висловом В. Сухомлинського, залучення особистості до активних форм взаємодії з цінностями навколишнього світу.

З погляду Ю. Юцевича, естетичне виховання – це виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати, розуміти й оцінювати красу навколишньої дійсності. Окремою галуззю естетичного виховання є музичне виховання, тобто залучення до музичної культури [10].

На думку І. Зязюна, естетичне виховання передбачає формування таких компонентів: сприйняття, знання, почуття, переживання, смаки, насолода, культура, що існують у тісному взаємозв’язку і взаємодії з іншими явищами життя [2].

Відтак, формування естетичних смаків – це частина естетичного виховання, що ґрунтується на знаннях і передбачає сприйняття, переживання, відчуття упродовж різних видів діяльності, взаємодії з оточуючим середовищем.

Естетичний смак із давніх часів пов’язують із здібністю сприймати і відчувати прекрасне. На думку Л. Сморж, смак – це судження, що ґрунтується на естетичному ідеалі, здатність охарактеризувати об’єкт як естетичну цінність. Оскільки естетичний смак належить до ціннісно-орієнтаційного, то реакція суб’єкта на об’єкт характеризується поняттям «подобається» – «не подобається», «задоволення» – «незадоволення», тобто в естетичній ситуації й в судженні смаку провідне місце посідає не пізнавально-раціональне, а ціннісне й емоційно-особисте, відчуття міри [5]

При всьому розмаїтті смаків, вони детерміновані епохою, національною, класовою, професійною належністю, особливостями віку, статі, характеру, темпераменту, виховання, освіти, традицій, професії тощо.

Оскільки мистецтво – єдиний соціальний носій естетичного, то й естетичні смаки виховуються через взаємодію із мистецтвом. Спілкування з творами мистецтва надає можливість розвивати художній смак особистості та рівень ціннісних суджень.

За визначенням О. Рудницької, художній смак – це здатність оцінювати твори мистецтва, надавати перевагу одним перед іншими, виявляти інтерес до них, завдяки чому й виявляється смак особистості [4].

Зважаючи на вище зазначене, можна зробити висновок, що музично-естетичні смаки молодших школярів – індивідуально-особистісне новоутворення, сформоване на основі досвіду взаємодії (слухання, розуміння, сприйняття, пізнавання, відтворення, перетворення тощо) з музичними творами у різних видах діяльності (художньо-мовленнєвій, зображувальній, музичній тощо), що характеризується вмінням давати оцінку творам музичного мистецтва на основі емоційно-інтелектуального стану особистості.

Сприйняття музики безпосередньо пов’язане із слуханням і розумінням її. Це особливий вид внутрішньої діяльності, завдяки чому людина робить логічний висновок, входить у образний зміст твору.

Серед усіх типів сприйняття дослідники (Г. Кечхуашвілі та ін.) виокремлюють особливий, що стосується музики, завдяки якому людина ніби споглядає музичний твір, відчуває його енергетику, перед нею постають картини образних уявлень. Такий тип сприйняття подібний до дотико-зорового, під час якого виникають у свідомості зорові образи.

Інші дослідники (В. Петрушин, Г. Тютюнікова) доводять, що процес музичного сприйняття розвивається за двома напрямами. Для першого з них характерне акцентування уваги на вербальному формуванні оцінних критеріїв щодо різних видів, жанрів та стилів музики, для другого – пізнавальна діяльність з аналізу музичних творів, тобто ознайомлення з художнім образом, музичною мовою, ритмом, темпом та іншими засобами музичної виразності.

У формуванні того чи іншого типу сприйняття велику роль відіграє якість музичного середовища, важливими компонентами якого є особистісно-комунікативний та пізнавально-творчий. На думку Б. Фільц, створення такого середовища можливе за умов педагогічно організованої роботи з накопичення школярами музично-естетичного досвіду [8], а критерієм сформованості такого середовища є інтерес школяра до слухання музичного твору, сприйняття його в єдності змісту та форми, бажання ще неодноразово прослухати цей музичний твір [7].

Відомі педагоги-музиканти (Б. Асафьєв, Д. Кабалевський, В. Шацька та ін.) висували педагогічні вимоги щодо підготовки дітей до сприйняття музичних творів, серед яких: вступне слово вчителя, що поглиблює знання дітей та насичує їхні уявлення; програма музичних творів, що входять до кола інтересів учнів; накопичення інтонаційно-слухового досвіду.

Розглянемо ці передумови формування музично-естетичних смаків молодших школярів.



Підготовча робота до сприйняття музичного твору. За зауваженням В. Шацької [9], вступне слово вчителя повинно бути стислим, але дуже емоційним, воно не повинно заважати дітям стежити за музичним процесом. В основу характеристики музичного твору потрібно покласти ідею: що хотів сказати, виразити засобами музики автор, як він втілив свій задум. У розмові потрібно спиратися на дані про творчість самого композитора.

Формування та розширення кола музичних інтересів молодших школярів. До програми слухання повинні увійти як інструментальні, так і вокальні музичні твори, музичні образи яких за інтонаційною структурою є доступні для сприйняття молодшими школярами. Доступність визначається минулим досвідом дітей: наявність знайомих інтонацій, фрагментів, образів, адже музичний образ – це не сумарність засобів музичної виразності, а характерна для героя інтонація, що має певний шлях свого розвитку. У різних видах позакласної діяльності потрібно залучати дітей до слухання позапрограмних творів.

Накопичення інтонаційно-слухового досвіду. За визначенням Б. Теплова, накопичення інтонаційно-слухового досвіду здійснюється поетапно:

1) ознайомлення-орієнтування в творі, коли увагу звертають лише на окремі, більш звичні й знайомі з минулого досвіду, фрагменти – це упізнавання, що допомагає сприймати новий твір. На цьому етапі увага дітей спрямовується на процес руху, динаміку музичного твору;

2) аналіз твору, декодування музичної мови. Для формування уявлень використовують настанови з опорою на життєвий та музичний досвід дитини як важливу умову розширення існуючого досвіду.

3) музично-естетична оцінка, осягнення глибинного смислу, що супроводжується переживанням художньої цінності твору. Педагог створює умови для виявлення дитиною особистісного ставлення до прослуханого музичного твору [6].

Роль інтонаційно-слухового досвіду в сприйнятті музики досить велика. У будь-якому творі мистецтва завжди є своєрідні центри, що визначають характер усього твору. Знаходження таких центрів допомагає слухачеві сформувати відповідні образи, скласти враження про твір.

В. Медушевський зазначав, що інтонаційно-слуховий досвід – ядро та основа музичного досвіду особистості, зміст якого складає інтонаційний запас пам’яті, опосередкований ладотональною настановою [3]. Тобто інтонаційно-слуховий досвід допомагає дитині засвоїти інтонаційно-семантичний «словник» музичних творів, що забезпечує доступність сприйняття нових творів.

На думку Л. Горюнової, музичний досвід людини складається з таких компонентів: інтонаційно-слуховий запас, музично-слухові уявлення, знання (на рівні впізнавання) «золотого фонду» музики, знання про музику та музикантів, виконавчий досвід. Головне в накопиченні музичного досвіду – опанування пошуково-творчими діями, що дозволить застосувати отриманий досвід у нових ситуаціях [1].

Отже, особистісно-значущим для молодшого школяра накопичений музичний досвід стає лише тоді, коли виникає необхідність його застосування в певних видах життєво важливої діяльності: створення елементарної інтерпретації найпростішого музичного твору; розповідь про відчуття, емоції, що довелося пережити під час слухання твору; дослідження біографічних даних композитора, що спонукали до такого вияву емоцій; ілюстрування музичного твору за допомогою інших видів мистецтва; створення нових мистецьких творів на основі прослуханого музичного твору (проза, поезія, малюнок, графіка, танець тощо).

Отже, в основі формування музично-естетичних смаків молодших школярів лежать слухацькі навички – сприйняття, відчуття, розуміння, оцінювання. Рівень їх сформованості залежить від виховного потенціалу музичного середовища. Провідними чинниками, що діють у музичному середовищі й безпосередньо впливають на музично-естетичні смаки молодших школярів є підготовча робота до сприйняття музичного твору; формування та розширення кола музичних інтересів молодших школярів; накопичення інтонаційно-слухового досвіду.

Перспективи подальшого дослідження висвітленої проблеми вбачаємо у визначенні рівнів розвитку музично-естетичних смаків молодших школярів і визначенні провідних умов їх формування.




  1. Горюнова Л. В. На пути к педагогике искусства / Л. В. Горюнова // Музика в школе. – 1988. – № 2. – С. 10–13.

  2. Зязюн І. А. Естетичний досвід особи. Формування та сфери впливу / І. А. Зязюн. – К. : Вища школа, 1976. – 172 с.

  3. Медушевский В. В. Интонационные формы музыки : Исследование / В. В. Медушевский. – М. : Мысль, 1993. – С. 7–27.

  4. Основи викладання мистецьких дисциплін / за заг. ред. О. П. Рудницької. – Тернопіль : Навчальна книга–Богдан, 1998. – 152 с.

  5. Сморж Л. О. Естетика : навчальний посібник / Л. О. Сморж. – К. : Кондор, 2009. – С. 234–258.

  6. Теплов Б. М. Избранные труди : в 2 т. / Б. М. Теплов. – М. : Педагогика, 1985. – Т. 1. – 328 с.

  7. Уроки художньо-етсетичного циклу в школі: навчання і виховання / [Миропольська Н., Ничкало Н., Рагозіна В. та ін.]. – Тернопіль : Богдан, 2006. – С. 78–83.

  8. Фільц Б. Ф. Програма «Музичне мистецтво» / Б. Ф. Фільц, І. М. Бєлова, Г. Б. Букреєва та ін. – К. ; Ірпінь : Перун, 2005. – 36 с.

  9. Шацкая В. Н. Музикально-эстетическое воспитание детей и юношества / В. Н. Шацкая – М. : Педагогика, 1975. – 197с.

  10. Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник / Ю. Є. Юцевич – Тернопіль : Навчальна книга–Богдан, 2003. – 352 с.



УДК 371.13:372.464 Ірина Липа, Христина Бедрій

Підготовка вчителя до вивчення творчості Т. Г. Шевченка на уроках музичного мистецтва
У статті аналізується вплив професійної музики, українського пісенного фольклору, народної обрядовості на творчість Т.Г. Шевченка, показуються шляхи використання цього інформативного матеріалу у практичній діяльності вчителя музичного мистецтва, даються методичні рекомендації щодо його застосування на уроках.

Ключові слова: Т.Г. Шевченко, Кобзар, творча спадщина, етнографічна діяльність, українська народна пісня, початкова школа, уроки музичного мистецтва, молодші школярі.
This article analyzes the impact of professional music, Ukrainian folk song, folk rituals on the Shevchenko’s works, shows ways to use this informative material in the music teacher’s practice, gives the guidance on its using in the classroom.

Keywords: Shevchenko, Kobzar, creative heritage, ethnographic activity, Ukrainian folk song, elementary school, music lessons, junior pupils.
Постановка проблеми. В історії розвитку культури українського народу важливу роль відіграла творча спадщина Т.Г. Шевченка. Завдяки своїй надзвичайній мелодичності та ритмічній віртуозності вона принесла своєму творцеві славу одного з наймузикальніших поетів світу. Водночас могутня художньо-емоційна сила його поезії, насичена бунтарством, закликами до волі, прагненням здобути для Вкраїни кращу долю, піднесла нашого генія до висот «володаря у царстві духа» (І. Франко).

На його творах якнайкраще формуються національно-патріотичні почуття, виховується людська честь і гідність. І в нинішній надзвичайно складній геополітичній, економічній, соціокультурній ситуації, в якій опинилася наша країна, ці вже дещо заформалізовані поняття, наснажені силою духу мільйонів українців, набувають нового глибинного змісту, розуміння неперехідних духовних цінностей нашого народу.

У цьому аспекті дуже важливим є усвідомлення значущості проблеми успадкування дітьми як продовжувачів втілення національної ідеї самобутньої української ментальності, яскравим виразником якої є Т.Г. Шевченко.

Аналіз актуальних досліджень. Вивченню літературної та мистецької спадщини Т.Г. Шевченка присвячено багато ґрунтовних праць літературознавців, мистецтвознавців, у тому числі й музикознавців. Вагому частку в їхніх дослідженнях займає аналіз теми «Шевченко і музика». Серед авторів серйозних наукових розвідок у цій царині – М. Гордійчук, М. Грінченко, Є. Кирилюк, П. Козицький, Ф. Колесса, С. Люкевич, Г. Нудьга, О. Правдюк, Д. Ревуцький, О. Цалай-Якименко, О. Шреєр-Ткаченко та інші, проте їхні напрацювання здебільшого стосуються окремих аспектів означеної проблематики.

У доробках М. Білинської, О. Захарчук, О. Іванової, С. Майданської [1; 2; 3; 4] представлений інформативного характеру матеріал, який висвітлює роль народної пісні і професійної музики в житті і творчості Т. Шевченка, показує взаємозв’язок його поезій з українським пісенним фольклором, дає широкий огляд музичної шевченкіани.

В аспекті нашого дослідження великий інтерес становить аналіз можливостей уроків музичного мистецтва для розкриття цілісної картини взаємовпливу життя, творчості Т. Шевченка і музики. У музично-педагогічній літературі цій проблемі, на жаль, приділяється недостатня увага, що негативно відбивається на якості й об’ємі тієї інформації, яку повідомляє вчитель на уроці.

Мета статті. Висвітлити матеріал, який може бути використаний учителем музичного мистецтва у процесі вивчення творчості Т. Шевченка через призму його зв’язків з музичними джерелами.

Виклад основного матеріалу. Вивчаючи творчу спадщину Т.Г. Шевченка на уроках музичного мистецтва, вчитель повинен подати доступну інформацію про вплив української народної пісні на його творчість.

Любов до пісні Т.Г. Шевченку прищепила мати, яка співала колискові, сестра Катерина – ліричні. Від батька-чумака перейняв Тарас низку чумацьких пісень, тематично близьких до наймитських та сирітських. З дитинства ж захоплювався піснями про героїчне минуле українського народу, думами, які співав його столітній дід Іван. За свідченнями сучасників, Шевченко міг слухати спів годинами, він був для нього потребою. Родич поета Варфоломій Шевченко згадував, що не знав людини, яка б любила українські пісні більше, ніж Тарас. Розкриваючи ці факти з життя Т. Шевченка, учителеві важливо закцентувати увагу дітей на тому, що народна пісня «живила» геніальну творчість поета упродовж усього його життя.

Цікавим і пізнавальним для учнів буде матеріал про Шевченка-співака. При підготовці до висвітлення цього питання педагог може опиратися на дослідження таких педагогів, як М. Сумцов, О. Дорошевич, С. Людкевич, Н. Королюк та інші. Вони стверджують, що Т.Г. Шевченко мав добрий музичний слух і приємний баритон з високими теноровими нотами оксамитового тембру, дуже любив співати і завжди вкладав всю силу натхнення у своє виконання народних пісень [1, с.11]. Високу оцінку Шевченкові-співаку дав фольклорист М. Максимович: «..заслухались ми співаючого Шевченка – цієї мистецької натури, що так багато відбилась у живописі, віршуванні, а найсильніше і найкраще в співі українських пісень». Спів Тараса вражав щирістю, а його м’який, сповнений суму голос торкався найпотаємніших струн душі. Обдаровані композитори-аматори брати Яків та Федір Лизогуби – земляки і друзі Шевченка – згадували, що він співав приємним голосом з глибоким почуттям» [2, с.115].

Сучасники одностайно підкреслювали майстерність Шевченкового виконання народних пісень. П. Куліш писав у мемуарах про спів Шевченка: «Такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях. Порвались разом усі розмови й між старими, й між молодими. Посходились із усіх світлиць гості до зали, мов до якої церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини… І, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він співав і співав людям на втіху, а собі самому ще й на більшу» [1, с.21].

Готуючи урок музичного мистецтва на основі творчої спадщини Т.Г. Шевченка, вчитель не може оминути етнографічну діяльність поета. Адже він не тільки знав багато українських пісень, прислів’їв, приказок, легенд та казок, але й часто записував їх у свої етнографічні альбоми, працюючи на Правобережній Україні. У творах Шевченка знаходимо такі народні прислів’я, приказки, порівняння, епітети: «скачи враже, як пан каже», «густенька каша, та, бачте, не наша», «теплий кожух, та тільки не на мене шитий», «гриземось, мов собаки», «як скоч, а лихо перескоч», «гуляючи, шматок хліба з’їсти» тощо. Дуже часто у своїх творах поет використовує народні повір’я, наприклад про сон-траву, відьом, русалок, ворожок, пристріт тощо.

Розповідаючи про етнографічну діяльність Т.Г. Шевченка, вчителеві музичного мистецтва варто наголосити дітям, що поет ніколи не записував мелодій пісень, а часто створював їх самостійно (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Він був одним із перших фольклористів, який зумів побачити в народній пісні феномен української нації.

Дуже високо цінував Т.Г. Шевченко думу як одного з найголовніших жанрів української народної творчості. Мандруючи по Україні, поет завжди шукав нагоду послухати ці твори у виконанні кобзарів. У Шевченкових мистецьких альбомах можна побачити, що поряд з оригінальними поезіями й малюнками, є немало записів дум: «Хвалилася Україна, що в нас добре жити», «Ой горе ж мені на чужині», «Семене Палію, а що бо ти робиш» та інші. Розкриваючи значення цього жанру для творчості Т. Шевченка, педагогові необхідно підкреслити, що поет ставить українську думу на один рівень з найкращими зразками епосу інших народів.

Значне місце серед записаних Т.Г. Шевченком пісень займали історичні, зокрема про Кармелюка, Морозенка, Нечая, Чайку, руйнування Січі. Багато було зібрано поетом і ліричних, лірично-побутових та пісень про жіночу долю за часів кріпаччини. Створені ним ліричні поезії були у жанрі народної пісні («Зацвіла в долині», «Якби мені черевики»...):



Та розважаю своє горе,

Та Україну згадаю,

Та пісеньку заспіваю...

Знав Т.Г. Шевченко багато рекрутських пісень («У неділю рано-вранці», «У неділю уночі», «Стоїть явір» тощо). Найбільше ж поет любив чумацькі пісні («Зажурився бідний сіромака», «А в городі Самарі пили чумаки – гуляли» та «Чи я ж тобі не казала, моє серденько, не їдь в дорогу...»), вбачаючи у них нелегку долю бідняка-селянина, що продає свою молоду силу, скаржиться на життя, згадуючи рідних («У неділю не гуляла», «Наймичка»):



Ой виріс я в наймах, в неволі

Та не було долі ніколи

Та гей!...

З циклу козацьких пісень Шевченко згадує народну пісню про руйнування Січі у вірші «Перебендя»:



Або щоб те знали,

тяжко-важко заспіває,

Як Січ руйнували.

Висвітлюючи у своїх поезіях героїчність українського народу, Т. Шевченко використовує символ калини. Багато віршів поета на цю тему стали піснями, серед них «Зацвіла в долині червона калина» (муз. А. Філіпенка). Отже, дуже часто оригінальні вірші Т.Г. Шевченка настільки наближалися до народнопісенного варіанту, що досить швидко переходили у народні пісні. Так, великого поширення набула пісня «Зоре моя вечірняя» з поеми «Княжна», що була записана Шевченком від кобзарів.

Відображені у «Кобзарі» і весільні та поховальні обряди. Так, у поемі «Наймичка» описано, як пов’язуються рушники, покривається коса молодої, готується коровай та викочуються діжки з комори. Описав поет і поховальний обряд – садіння дерев біля могили, сорокоуст за померлим тощо. Картина урочистого посвячення паски на Великдень змальована в поемі «Гайдамаки»:

Попи з кропилами пішли,

За ними корогви несли,

Як на Великдень за пасками…

Підтримуючи пісенно-епічну концепцію України, Т. Шевченко закликає українських письменників та істориків прислухатись до живих звуків народних пісень: «Прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою...». Важливо щоб діти усвідомили, що поетична спадщина Т. Шевченка виросла саме з народної пісні і нікому до і після нього не вдавалося так щиро, палко і повно передати почуття народу, його волелюбний дух, ніжну, мрійливу душу та сподівання на кращу долю.

Особливу увагу на уроці музичного мистецтва слід приділити висвітленню ролі професійної музики у житті Т. Шевченка. Учням варто повідомити, що поет добре орієнтувався у жанрах класичної музики, досконало знав сучасне музичне мистецтво, тонко відчував його естетичну вартість, розбирався у виконавській майстерності співаків та інструменталістів. Найбільше Т. Шевченко цікавився оперним мистецтвом, твори цього улюбленого жанру він найчастіше згадує у своїх записах. Не залишається поза колом його зацікавленості й інструментальна музика: концерти і фуги Баха, сонати, квартети й симфонії Гайдна, Моцарта і Бетховена, мазурки Шопена, етюди Ліста, увертюри Мендельсона та інші визначні твори. Поет використовував таку музичну термінологію, яка свідчить про глибоку обізнаність з музикою (тема, варіації, соната, каватина, дует, квінтет, увертюра, ораторія, серенада, лад...).

Шевченко вів активне світське життя, охоче бував у домах, де лунали спів і музика. У нього було багато друзів серед музикантів, композиторів, музичних критиків, акторів. З ними він часто вів диспути на мистецькі теми, висловлював свої думки, ділився враженнями від прослуханої музики.

Цікавим для дітей буде розповідь учителя про те, що Тарас сам грав на кобзі, торбані та бандурі і дуже любив задушевний м’який тембр віолончелі. У його повісті «Музикант» так характеризується цей інструмент: «Тільки одна душа людини може так плакати і радіти, як співає і плаче цей чудовий інструмент» [1].

Пророче слово Тараса Шевченка є невичерпним джерелом натхнення для багатьох поколінь українських композиторів – таким, на нашу думку має бути основний посил педагога, який прагне розкрити перед школярами значущість творчості поета для музичної культури України. Донести до дітей цю ідею допоможуть висловлювання корифеїв української професійної музики – М. Лисенка і С. Людкевича, які стверджували, що мудре, відважне, сильне, вольове, полум’яне слово Т.Г. Шевченка та його страдницьке життя зробило їх українцями і мало вирішальне значення у тому, що вони стали на важкий шлях служіння рідному народові. С. Людкевич писав: «Коли б не поезія Шевченка, я, мабуть, взагалі не став би композитором» [2, с.117].

З Шевченкового «Кобзаря» і М.Лисенко, власне, починав свій творчий шлях, вважав його впродовж усього життя вірним супутником, об’єктом повсякчасної творчої уваги і натхнення. Праця над «Кобзарем» є його найбільшою заслугою перед українською культурою і прикладом для кожного українського композитора. Ознайомлюючи дітей із творчістю М. Лисенка, пов’язаної з поезією Т. Шевченка, вчитель повинен допомогти учням усвідомити художньо-поетичну велич як поетового слова, так і музично-образну силу творів композитора для патріотичного виховання, розвитку національної самосвідомості, готовності до боротьби за перемогу справедливості, за свободу.

При розкритті зв’язку поетичних творів Т.Г. Шевченка з музикою слід закцентувати увагу дітей на різноманітності музичних жанрів, у яких втілена його поезія. Серед цього великого розмаїття особливе місце посідають хорові твори на вірші поета, адже саме хорова музика є тим осередком, у якому протягом багатьох століть зберігається «генетичний код» української культури.

Зі зверненням професійних композиторів до поезії Кобзаря в українській музиці виникає окремий напрям – музична Шевченкіана, що вражає своєю свіжістю, різнобарвністю й невичерпністю. Загальне визнання і високу оцінку здобули твори К. Стеценка (хор «Заповіт», музика до поеми «Гайдамаки», кантата «Шевченкові»), Я. Степового («Прелюд пам’яті Т. Шевченка», пісні для дітей «Кобзар»), М. Вериківського (опери «Сотник», «Наймичка»), Ю. Мейтуса, В. Рибальченка, М. Тіца (опера «Гайдамаки»), Б.Лятошинського (кантата «Заповіт», «Шевченківська сюїта» для фортепіано), Г. Майбороди (опера «Тарас Шевченко»), К. Данькевича (опера «Назар Стодоля»), С. Людкевича (кантата-симфонія «Кавказ», вокально-симфонічна поема «Заповіт»), Л. Ревуцького (хорова поема «Хустина», мішаний хор у супроводі фортепіано – «Ой чого ж ти почорніло»), А. Штогаренка (цикл хорових поем «Шевченкіана», хори «Реве та стогне Дніпр широкий», «Ой три шляхи широкії», хорова обробка «Думи мої»), Л. Дичко (вокально-симфонічна рапсодія «Думка», романс «Літа орел, літа сизий»), М. Скорика (солоспіви «За сонцем хмаронька пливе», «Якби мені черевики») та багато інших.

Вивчаючи творчість Кобзаря на уроці, важливо підкреслити дітям, що всеосяжний шевченківський геній проявився і в образотворчому мистецтві (відомо більше тисячі його художніх робіт: він виявив себе видатним портретистом, пейзажистом, гравером-офортистом), скульптурі, акторському мистецтві (як свідчать сучасники, він з успіхом виконував характерні ролі на аматорській сцені).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал