Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка5/9
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.71 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

УДК 786.2:784.4 Олександра Качмар

Дидактична спрямованість педагогічного репертуару у творчості забутих українських композиторів
Збагачення музично-педагогічного репертуару у класі «фортепіано» творами забутих чи маловідомих українських композиторів для студентів спеціальності «Початкова освіта і музика» є основним завданням процесу вдосконалення навчальної дисципліни. Репертуар дає широкі можливості для музично-естетичного розвитку студента та його піаністичного апарату.

Ключові слова: педагогічний репертуар, навчальна дисципліна «фортепіано», музично-естетичний розвиток студента.
Formation of children performing repertoire is an important area of creativity Ukrainian composers. An integral part of the teaching repertoire for piano play is a genre that has great potential for musical and aesthetic development of the student, novice and his pianistic device.

Keywords: pedagogical repertoire, genre pieces, musical and aesthetic development of the studеnts.
Проблема виховання особистості молодої людини завжди перебуває в центрі уваги науковців. За висловом О. Фрайт, «процес творення дитячої музики композиторами постає як духовний діалог епох і стилів, у якому здобутки окремих визначних особистостей закладають його засадничу основу, формують певні напрямки» [1, с.4].

Музичний репертуар для дітей у творчості українських композиторів, його значення у музично-естетичному вихованні молодої генерації, а також проблеми розвитку і становлення фортепіанної музики постійно вивчають музикознавці. Серед найвагоміших праць є дослідження Б. Фільц, Б. Милича. Питання місця та ролі народної музики в педагогічному процесі як дидактичного матеріалу для розвитку професійно-виконавських здібностей учнів розглядаються і вивчаються у наукових доробках сучасних музикознавців і науковців Л. Кияновської, А. Терещенко, О. Тимощук, С. Павлишин. Проблему фортепіанного викладу народних пісень в українських традиціях розглядають В. Белікова, Я. Олеськів, О. Поліщук.



Метою статті є збагачення педагогічного репертуару у класі «фортепіано» творами маловідомимих українських композиторів та введення їх у педагогічний та виконавський обіг.

Постановка наукової проблеми. Звернення композиторів до джерел українського фольклору як доступного і сприятливого матеріалу у навчанні гри на фортепіано є головним стержнем багатьох музичних творів. У статті пропонується розглянути фортепіанні збірки п’єс для дітей несправедливо забутих українських композиторів першої третини ХХ століття – «Цвіркунець» В. Дублянського та «Дитячі п’єси» С. Шевченка. Вони мають художньо-естетичну, пізнавальну та дидактичну цінність стосовно предмета розгляду. Важливим чинником у сприйнятті змістової сторони названих творів є застосування картинної та сюжетної програмності, відштовхуючись від якої студенти зможуть розвинути своє музичне мислення, вміння слухати себе у грі на фортепіано [1, с.20].

Завдяки запропонованим п’єсам у виконавців формуватиметься теоретичне розуміння засад піаністичної техніки і практичне засвоєння її виконавських прийомів з метою художньо-естетичного розвитку на прикладі мистецтва фортепіанної гри. Водночас вивчення творчого доробку збагатить їх знання у сфері теорії та історії музики, аналізу музичних форм, гармонії, поліфонії, фортепіанного ансамблю [2, с.25].

На прикладах цілком зрозумілих відомих пісень композитор і педагог В. Дублянський (1890–1976) прагнув полегшити процес освоєння фортепіанної клавіатури й елементарних основ виконавської техніки.

Володимир Дублянський – піаніст, композитор, педагог. Заслужений учитель УРСР (1961). Закінчив юридичний факультет Київського університету (1917), Київську консерваторію. Протягом 1918–1939 р. викладав у Херсонському музичному училищі, ДМШ та музичних курсах для дорослих, з 1939–43 рр. – в музичних закладах Києва. У 1943–45 рр. був вивезений із сім’єю до Німеччини. З жовтня 1945 р. до середини 1960р викладав у музичних закладах Херсона. Виступав у концертах як піаніст-соліст. Для збагачення педагогічного репертуару створив збірки «15 маленьких п’єс для початківців», «Цвіркунець», «Дітям –12 маленьких п’єс» [4, с.56].

Збірка «Цвіркунець» була видана Київським музичним підприємством у 1930 році і свого часу була досить популярною серед педагогічних кіл України. Вона містить 64 легкі п’єси, призначені саме для початкового етапу вивчення гри на фортепіано та формування піаністичного апарату. Тематичним матеріалом до цієї збірки стали мелодії народних пісень, запозичених зі збірників Д. Ревуцького, «Золоті ключі» (вип. І, ІІІ) та В.Верховинця «Весняночка». Усі п’єси написані у формі періоду,тобто найпростішій музичній формі.

Перші три п’єси «Диби, диби», «Через наше сельце», «Угадай, Ганно» подібні між собою завдяки унісонному викладу в октаву своїх мелодій. У них відпрацьовуються навички синхронної гри обох рук, артикуляційний прийом non legato, освоєння тривалостей четверна і половинна.

Наступна група п’єс, аналогічних між собою за поставленими завданнями, – №4 «Угадай, Ганно» (варіант №3), №5 «Іде, іде дід», №6 «Бігла кізка», №7 «Угадай, Ганно» (варіант №3). Вони демонструють елементарну диференціацію між правою рукою, що експонує мелодію, та лівою, яка цілими та половинними тривалостями веде партію супроводу. Відтак, відмінність поміж обома партіями можна відпрацьовувати через туше (активніше у правій руці і м’якше – у лівій) та динаміку (наприклад, меццо форте у правій руці, р – у лівій). П’єса №7 «Угадай, Ганно»(варіант до №3) знайомить із тональністю Соль-мажор, на відміну від усіх попередніх п’єс, написаних у До мажорі. До цієї групи творів долучаються і три подальші – №8 «Диби, диби» (варіант №1), №9 «Іде, іде дід» (варіант до №5), №10 «Бігла кізка» (варіант до №6) – з їх розмежуванням функції мелодії та супроводу, викладеного на цей раз половинними тривалостями.

П’єса №11 «Ладки», на перший погляд, перегукується з першими трьома: той же октавний унісон для відпрацювання навички синхронної гри. Проте мелодія є дещо складнішою, на відміну від суто поступового руху у початкових номерах збірки. Вона містить рух на терцію (відповідно в аплікатурі відпрацьовується рух із пропуском одного пальця), стрибки на кварту, квінту, сексту.

Група п’єс №12 «Ладки» (варіант до №11), №13 «Угадай, Ганно» (варіант до №3), №14 «Ой, на горі мак», №15 «Через наше сельце» (варіант №2), демонструючи поступове ускладнення супровідної лінії (стрибки на кварту, квінту; поява двоголосся, альтерованих ступенів), поступово підводять до першого у цій збірці зразка з елементами поліфонії – №16 «Ой, на горі мак» (варіант до №14). Відтак, у даній п’єсі слід звернути увагу учня на рівноправність і взаємодоповнюваність обох голосів, відпрацьовувати їх самостійний розвиток. У наступній п’єсі №17 «Ой, ходив донець сім літ по Дону» – прикладі контрастної поліфонії – також необхідно відпрацювати логіку розвитку кожного голосу, корисним буде пошук тембрової характеристики, інакшої для кожного з голосів.

Починаючи з №18 «Пташка», у фортепіанній фактурі з’являються восьмі тривалості, тому плин музичної тканини стає жвавішим і потребує оволодіння прийомом staccato у синхронній грі обох рук в октавний унісон (№18, №19 «Сонечко, сонечко», №20 «Равлику-павлику»).

Наступна група п’єс привчає до диференціації тематичного матеріалу рук, що спостерігається в інтонаційних та ритмічних особливостях партії кожної руки. Тим самим напрацьовується самостійність моторики обох рук у піаністичному апараті учня-початківця (№21 «Шум», №22 «Мак», №23 «Печу-печу хлібчик», №24 «Равлику-павлику» варіант до №20, №25 «Ладки-ладусі». №26 «Летів горобейчик», №27 «Пташка» варіант до №18). Причому до останньої автор тут таки подає новий варіант, де партія лівої руки представлена інтервалами, тобто вже елементарним супроводом (№28 «Пташка» варіант до №18). Сюди ж долучається і №29 «Кицька», якому за принципом фактурної імітаційності згаданий інтервальний супровід кожні два такти мігрує з партії лівої до правої руки і навпаки.

На прикладі п’єси №30 «Ой, сусіди» слід звернути увагу початківців на специфічність побудови її мелодії: початок з кульмінації і подальший спад до тоніки. Також при аналізі твору необхідно підкреслити наявність гармонічного мінору, оскільки тут яскраво наголошується VII підвищений ступінь (у лівій руці, t4/6), що сприятиме вихованню інтонаційних тяжінь у музичному слухові учня-початківця.

Наступна група п’єс (№32 «Ой, під вербою, під зеленою», №33 «Ой, високо сонечко сходить», №34 «Ой, Василю, Василино», №35 «Тихо, тихо Дунай воду несе») об’єднується настановою композитора ознайомити початківців із прийомами поліфонії, в цьому випадку – контрастного двоголосся.

Наступні п’єси (№37, 38) засновані на темі пісні «І сюди гора, і туди гора». У них вперше у збірці ставиться завдання засвоєння артикуляційного прийому staccato у синхронній грі обома руками. У №38 це завдання ускладнене інтервальним викладом у правій руці. Наприкінці збірки (№58 ) цей тематичний матеріал викладається у басовому ключі та в тональності Соль мажор.

Починаючи з №57 «Брати мої, брати соловейки», у нотний запис творів збірки вводиться басовий ключ. Для спрощення у його засвоєнні учнем-початківцем у цій п’єсі партія лівої руки розміщена і у скрипковому, і в басовому ключах (загалом три нотних стани). Тематично вона представлена гамоподібними послідовностями, власне, для плавного переходу з ключа в ключ. Крім візуального осмислення запису нот у басовому ключі, п’єса буде доцільною для відпрацювання прийому legato на прикладі розлогих фраз у партії лівої руки.

Веселий, грайливий характер об’єднує №59 «На горі, горі ідуть мазурі», №60 «Ой,не буде вище глоду лобода», №62 «Ой тепер». П’єси рекомендують для засвоєння прийому staccato, а також для тембрової відмінності між мелодією і супроводом.

П’єса №61 «Ой, надворі дощик» знайомить із поліфонічним триголоссям: мелодія народної пісні звучить у верхньому голосі (веде права рука), середній та нижній проводяться у лівій руці.

П’єса №63 «Ой, біда чайці небозі» не є простою для вивчення початківцями. Вона написана у тридольному метрі (розмір 3/8), містить внутрітактові (у верхньому голосі) та міжтактові (у середньому) синкопи, групи із шістнадцятками, два вкраплення пунктирного ритму. Тому особливої уваги для опрацювання вимагає ритмічна сторона твору.

Звукозображальні можливості музики демонструє заключна п’єса збірки – №64 «Куй, куй, ковалі». Для створення образу коваля, його вправних рухів із молотком використовується прийом агогіки – прискорення загального руху (авторські ремарки «широко», «поспішаючи», «дуже швидко»), а також активність туше з акцентованим non legato на динамічному відтінку форте з кінцевим досягненням фортіссімо.

Збірка В. Дублянського «Цвіркунець» написана виключно з дидактичною метою: вона спирається на конкретні фольклорні прототипи-мелодії, у збірці робиться акцент на технічному оволодінні виконавськими прийомами гри на фортепіано, головне завдання перед початківцем – створення певного образу, заданого в назві п’єси.

Несправедливо забутою вважається творчість композитора С. Шевченка, яка може бути дослідницькою проблемою науковців. На жаль, про цього автора першої третини ХХ ст. відомостей знайти не вдалося. Відомо лише, що у 1928 р. була опублікована його «Початкова школа фортеп’янової гри» – можливо, перше видання такого роду в українській фортепіанній педагогіці, засноване виключно на матеріалі українських народних пісень. Аналізовані нижче «Дитячі п’єси» ор.2, зош.1 та зош.2 були опубліковані Державним видавництвом України у 1930 році в серії «Український педагогічний репертуар». У збірку входять вісім різнохарактерних п’єс із простими назвами: «Годинник», «Жалібна п’єса», «Золота сопілочка», «Таночок», «Колискова», «Дитячі забавки», «Вечір», «Весняний день».

Для творчої манери С. Шевченка притаманні «лаконічність викладу, коротка тривалість фраз, з іншого боку – їхня виразність, яскравість, що сприяють кращому запам’ятовуванню» [5, с.35].

П’єса «Годинник» написана у формі періоду з двох речень з доповненнями. Її музично-виражальні засоби покликані відобразити рівномірність роботи годинника. Для цього композитор протягом усього твору використовує прийом staccato при постійному русі четвертних, на які подекуди накладаються тематичні репліки вісімок. Досить влучною деталлю є застосування зміни функцій тоніки і домінанти як чергування стійкості та нестійкості.

Музичний матеріал п’єси «Жалібна пісня» виховує почуття ритму.

«Золота сопілочка» написана у простій тричастинній формі. Її тема заснована на мелодії народної пісні «Помалу-малу, чумаче грай» зі збірника К. Квітки і має звукозображальний ефект – награвання скрипки в народній манері. Твір доцільно рекомендувати для набуття навички виконання розлогої кантилени.

П’єса «Таночок»: у її музичну тканину органічно вплітаються інтонації українського народного танцю козачок. Стихія танцю досягається рухливим темпом Allegretto.

«Колискова» написана у простій тричастинній формі, має наспівний, заколисуючий характер у крайніх розділах, що досягається завдяки особливостям мелодичної лінії у верхньому голосі. При оволодінні матеріалом цієї п’єси постає декілька завдань: 1) звуковедення у партії правої руки кантилени, ускладненої ритмічною групою вісімки з крапкою і дві шістнадцятки (т. 1, 9, 33), а також поодинокими терцевими потовщеннями (т. 3, 7, 11, 15, 35); 2) синхронність взяття тонів в акордах супроводу та синхронність їх з мелодією у партії правої руки.

У фортепіанній п’єсі «Весняний день» жвавий, веселий характер нагадує народний танець польку. На прикладі цього твору добре відпрацьовувати прийоми legato (гамоподібні мотиви на п’ять звуків) і staccato.

На прикладах п’єс виховується розуміння поняття музичної колористики, головними дидактичними завданнями є цілісність охоплення музичної форми із врахуванням темпових контрастів і цезур, чіткість артикуляції, характеристичність синкоп. До альбому входять такі п’єси: «Семинаста курочка», «Танок», «Золота сопілка», «Сонечко», «Веснянка» з підзаголовком «Прелюд» базується на відомій пісні «Благослови, мати, весну зустрічати», «Кізлик». Творчість С. Шевченка на сьогоднішній день – це значний за обсягом і різножанровий пласт професійної педагогічної та композиторської діяльності, який відповідає як художнім так, і навчальним потребам.

Отже, аналітичний розгляд фортепіанних збірок українських композиторів В. Дублянського та С. Шевченка, дидактичні завдання та методичні поради у їх вивченні сприятимуть головній меті у класі фортепіано – музично-естетичному розвитку учня-початківця на засадах формування специфічного апарату, оволодіння відповідними виконавськими прийомами та ознайомлення з різножанровим і різнохарактерним репертуаром.



Проаналізовані твори композиторів окресленого періоду підвищать зацікавленість до вивчення їх творчого доробку і значно підвищать професійний рівень музикантів-піаністів. Безумовно, вони принесуть користь у процесі художньо-естетичного виховання студентів та поповнять педагогічний репертуар і бажання виконувати ці твори.



  1. Качмар О. П’єси українських композиторів у класі загального фортепіано: метод. посіб. з дисц. «фортепіано» / О. Качмар. – Івано-Франківськ, 2010. – 85 с.

  2. Тимощук О. Фортепіанні цикли для дітей у творчості українських композиторів: образно-художній аспект : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. мистецтвозн. : 17.00.03. / О.Тимощук. – K., 2011. – 16 c.

  3. Новосядла І. Цикли фортепіанних п’єс для дітей у творчості сучасних українських композиторів : художньо-образний аспект / І. Новосядла // Мистецтвознавчі записки : Вісник НАККіМ. – К. : Міленіум, 2010. – Вип. 18. – С. 81–89.

  4. Українська фортепіанна музика першої половини ХХ ст. : навч. посіб. / МОН України, НПУ імені М.П.Драгоманова ; [упоряд. О. П. Рудницька, Т. Завадська, О. Козачук] . – К., 2000. – 144 с. – (Забуті імена).

  5. Фрайт О. Фортепіанні альбоми та цикли українських композиторів для дітей: історія і сучасність / О. Фрайт. – Дрогобич, 2010. – 93 с.

УДК 379.187 Марія Клепар

Патріотичне виховання школярів
засобами народних звичаїв і традицій


Важливою передумовою розвитку особистості є здатність її осмислювати і прагнути знати кращі сторони виховної традиції своєї нації. Національна культура виступає першоосновою формування всебічно розвиненої особистості, її самореалізації. Незнання учнями особливостей національної культури може призвести до денаціоналізації, занепаду духовності, що насамперед проявляється у ставленні до рідної мови, історії свого народу, його традицій та звичаїв

Ключові слова: народні традиції, звичаї, патріотичне виховання, національна культура.
Important pre-condition of development of personality is ability of it to comprehend and aim to know the best sides of an educate tradition of the nation. A national culture comes forward fundamental principle of forming comprehensively of the developed personality, its self-realization. Ignorance of features of national culture students can result in denationalization, decline of spirituality which above all things shows up in attitude toward the mother tongue, histories of the people, his traditions and consuetudes.

Keywords: folk traditions, consuetudes, patriotic education, national culture.
Постановка проблеми. Сучасна українська школа перебуває в процесі інтенсивного розвитку, плідного пошуку, активізації науково-педагогічних ініціацій. Школа покликана стати для учня та вчителя місцем духовного збагачення кожного з учасників навчально-виховного процесу, де формувалися б громадянська зрілість, особиста відповідальність за свій внесок у національно-культурне відродження України, у розбудову держави. Велику роль у цьому відіграє патріотичне виховання молодших школярів.

Історичне джерело патріотизму – століттями й тисячоріччями закріплене існування держав, що формували прихильність до рідної землі, мови, традицій. В умовах утворення націй і утворення національних держав,патріотизм стає складовою частиною суспільної свідомості, що відбиває загальнонаціональні моменти в його розвитку.

Патріотичне виховання в сучасній школі містить взаємопов`язану діяльність вчителя й учня з розвитку сукупності моральних норм і рис поведінки, а саме: повага до Батьківщини, відданість їй, активна праця на благо Вітчизни, примноження трудових звичаїв країни, прагнення до зміцнення честі й гідності своєї держави, любов до рідного краю, дружба з іншими народами тощо. Школа має невичерпні можливості для здійснення патріотичного виховання. Під час навчального процесу молодші школярі ознайомлюються з історією українського народу, його багатовіковою боротьбою за свої права за незалежність, з багатонаціональною культурою, унікальними традиціями, звичаями та обрядами.

М. Стельмахович зазначав, що без опори на українські народні звичаї, виховати справжнього українця неможливо. Тому їх збереження, збагачення і дотримання має доленосне значення як для нації в цілому, так і для кожного українця. «Застосування знань і засобів етнопедагогіки ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, допомагає дітям усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій» [1, с.227].

У початкових класах важливого значення набувають такі інтерактивні засоби виховання, як народні обряди і традиції, що спрямовані на розвиток творчого потенціалу особистості, кооперування та гуманізацію стосунків у колективі. Саме під впливом системи народознавчих заходів діти проходять шлях свого розвитку від підсвідомого розуміння своєї етнічної належності у молодшому віці до національної зрілості.

Рідна мова, історія народу, його традиції, звичаї та обряди, зокрема фольклор, різні види народного мистецтва й художня творчість, народні символи та народна символіка, – все це є тим благодатним ґрунтом, на якому зростає національна свідомість. Звичай, обряд, обрядовість – це способи відтворення національних знань через пошукову діяльність, спрямовану на світорозуміння, а також розуміння свого місця

Саме використання народних традицій, обрядів у навчанні, через цілеспрямованість і підпорядкованість цього навчання власним уподобанням молодших школярів – одна з важливих ідей сьогодення.

Відображення народознавчого аспекту в навчально-виховному процесі можуть бути сформовані відповідно до народного календаря. Однією з форм цього аспекту є проведення шкільних декад, в організації яких учитель використовує засоби виховного впливу різних видів мистецтв, що розкривають природні здібності кожного школяра. Проведення таких тематичних декад у початковій школі сприяє формуванню певних знань про народ, особливості його трудової діяльності й побуту, матеріальну та духовну культуру, історичний досвід і нинішній спосіб організації життєдіяльності, його традиції, звичаї, знання про родовід, отчий край тощо. Їх доцільніше проводити щосеместру.

Результати цієї народознавчої роботи можуть бути висвітлені у підсумковому огляді-заліку, де кожний клас, що брав участь у декаді, звітує про виконану роботу. Це – оформлені сторінки рукописної книги, альбоми з малюнками, експонати для шкільного музею.

Наприклад: завдання для молодших школярів:

1-й клас. Кожному учневі запам’ятати та записати імена своїх матусь, татків, бабусь, дідусів, прадідів. На основі зібраних відомостей виготовити альбом «Наш родовід».

2-й клас. Зібрати та описати народні приказки та прислів’я, пісні що співають в родині. Намалювати до них ілюстрації.

3-й клас. Вивчити самим та показати іншим учням народні ігри та розваги.

Записати їх, проілюструвати.

4-й клас. Вивчити та підготувати театралізацію 2-3-х народних пісень.

Створити «Пісенник» з малюнками і текстами до пісень.

Таку роботу слід продовжувати і в наступних класах, що сприятиме глибокому і свідомому засвоєнню народних звичаїв, вивченню та дотриманню обрядів, виховання національно свідомої особистості.

Серед інтерактивних методів, що широко впроваджуються у навчанні молодших школярів, є проведення брейн-рингів, КВК, конкурсів «Розумники та розумниці», конкурсів-фестивалів тощо. Завдання слід будувати на матеріалі народних традицій, обрядів, звичаїв.

Наприклад:


  • яке значення має український вінок (оберіг);

  • що є символом дівочої краси (коса);

  • атрибутом якого українського зимового свята є кусання калити (Андрія);

  • який птах перший прилітає з вирію і є благовісником весни (жайвір);

  • яку страву варили українці на знак примирення з ворогом (кашу);

  • що символізує кутя (обрядова страва Різдва Христового, символ поминання предків);

  • чому в деяких місцевостях веснянки називаються гаївками (тому що виконувалися в гаях);

  • назвіть українські народні пісні, де згадуються рослини – символи українців;

  • назвіть народні повір’я або прикмети;

  • назвіть українські народні пісні, де згадуються улюблені народом птахи й тварини тощо.

Наводимо приклад позакласного виховного заходу у 2-му класі на тему:

«Народні символи України», мета якого – поповнювати й розширювати уявлення дітей про народні символи, народні традиції України, виховувати почуття патріотизму, любов до Батьківщини, повагу до народних символів.

Обладнання: українські рушники, кетяги калини, хліб-сіль, гілочки верби.

Учні: 1-й.

Є в центрі Європи чудова країна,

Сягає корінням у сиві часи.

І це – незалежна моя Україна!

Тут гори Карпати, степи і ліси.

2-й.

Моя Батьківщина – велика країна.



Весь Всесвіт – для мене вона.

Найкраща у світі моя Україна,

У цілому світі одна.

3-й.


Я тут народився у добру годину,

Тут світ пізнавати учусь.

Люблю я всім серцем свою Україну!

І нею пишаюсь, горджусь.

4-й

Що краще у світі за рідні місцину?



Вкраїна, як ненька – одна.

Люблю я всім серцем свою Батьківщину,

Для мене – найкраща вона.

Звучить пісня «Немає України без калини» (муз. М.Ведмедері, слова Г.Клок).

Сьогодні ми зібрались, щоб пригадати українські народні звичаї, поговорити про народні символи України. Кожен народ має свої звичаї, що формувались протягом багатьох століть. Це ті прикмети, за якими його розпізнають не тільки в наш час, а й в історичному минулому. Народні символи та звичаї – це святі обереги українського народу.

Розпочнемо сьогоднішнє свято з чудової традиції – зустрічати гостей хлібом-сіллю. Дівчинка і хлопчик в українських костюмах виносять на вишитому рушнику коровай, прикрашений кетягами калини. Дарують його гостям зі словами:

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним, гожим словом віншувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

5-й. Україна славиться самобутньою культурою: весь світ знає український запальний гопак, милозвучні та задушевні пісні славетних кобзарів. Є в Україні власні традиції. Вишитий рушник – один із символів українського народу. Не було, мабуть, жодної хати в Україні, яку б не прикрашали рушниками. Ось які є прислів’я про рушник:

Хата без рушників, що родина без дітей.

Рушник на кілочку – хата у віночку.

Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати –

буде чим гостей шанувати.

6-й. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров’я в сім`ї. Він був оберегом домівки. Традиційно українські жінки вміли прясти, шити і вишивати. Тож вишивали матері своїм синам у дорогу сорочки і рушники, щоб доля їхня була світлою, доброю і щоб поверталися діти додому.

7-й. Все наше життя минає поряд з рушником: ним зустрічають дорогих гостей, з рушником виходять вперше навесні в поле чи справляють обжинки, з рушником проводжають хлопців в армію, дівчина подає рушник на знак згоди під час сватання, молоді стають на рушник, коли одружуються, вишитими рушниками вшановують народження нової людини, з рушником проводжають в останню путь. Виконується український танок з рушниками.

Ось, наприклад, у кожного народу є улюблене дерево: у росіян – береза, у канадців – клен. А яке дерево найбільше шанували українці? (Відповідь дітей). Правильно, це верба – символ краси, неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку, і виросте дерево: а якщо поранишся, то засип рану порошком меленої вербової кори, і кров зупиниться. А що ви знаєте про вербу?

8-й. Верба дуже любить воду, тому росте на берегах водойм або біля криниці. З давніх-давен люди помічали, що там, де росте верба, вода чиста, прозора і смачна. Про цю властивість верби навіть прислів’я склали:

Де сріблиться вербиця, там холодна водиця.

Де вода – там верба, де верба – там вода.

Там криниця, де вербиця.

А знаєте, як у давнину люди обирали місце для криниці? Коли збиралися копати криницю, знахар брав гілочку верби в долоню і ходив з нею. Якщо вода була близько, листочки лоскотали йому долоню. У тому місці і копали криницю.

9-й. А ще українці вважали вербу святим деревом і вірили в її магічну силу. Остання неділя перед Великоднем називається Вербною. На Вербну неділю святили вербу в церквах: ці гілочки слугували оберегом, їх зберігали за образами. Коли йшов сильний дощ або град, люди кидали ці гілочки на вулицю, щоб зупинити негоду.

10-й. Свяченою вербою окурювали хату, щоб її мешканці не хворіли.

Свяченою гілочкою верби підганяли худобу, коли перший раз весною гнали на пасовисько. Свячену вербу садили на городі, щоб вона рятувала людей від різної напасті.

11-й. Свяченими вербовими прутиками діти хльоскали один одного, приказуючи:

Не я б’ю, верба б’є.

За тиждень – Великдень.

Недалечко – червоне яєчко.

Будь великий, як верби,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля.

На це хльоскання не можна було ображатися, оскільки верба давала силу і здоров’я.

Спасибі вам, дітки. Потішили ви мене. А тепер спробуйте відгадати мою загадку:

У вінку зеленолистім, у червоному намисті,

Видивляється у воду на свою хорошу вроду.

Калина – це ще один символ України, не менш вшанований, ніж верба. Недарма в народі кажуть: «Без верби і калини немає України». Не було в Україні хати, біля якої не кущувала б калина. А що ви знаєте про калину?

12-й. Калина – це символ кохання, краси і щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні. Дівчата весною прикрашали коси її квітом. А восени, коли кетяги калини достигали, їх чіпляли попід стріхою.

13-й. У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом та водою вживали під час кашлю та серцевих захворювань, а дівчата соком калини очищали обличчя, щоб шкіра була гладенькою та рум’яною. Калину використовували у численних обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його гілочками калини.

А чи знаєте, ви діти, звідки з’явилася в Україні ця чудова рослина?

Було це тоді, коли на нашу землю напали татари. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралось. Красуні-українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, почали тікати на болото, де й загинули… А на тому місці згодом виріс калиновий кущ з ягідками, що були схожі на краплини крові.

Отже, калина – це символ мужності, героїчної боротьби з ворогами. Як символ пам’яті її саджали на цвинтарях, на козацьких могилах.

Про калину існує багато пісень. Може, і ви їх знаєте? Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина». Виходить дівчина-Калина:

За хатою у садочку, у зеленому віночку

Задивлялась у воду на свою чарівну вроду.

Тож збігайтеся всі діти, щоб на мене поглядіти,

Ягідками посмакуйте та круг мене затанцюйте!

Всі виконують хоровод «Ой єсть в лісі калина» (українська народна пісня, обробка Л.Ревуцького).Cеред дітей є хлопчики у козацькому вбранні. Скажіть, чи справжні ви козаки? Хлопці: «Справжні!»

А вас уже прийняли у козаки? Хлопці: «Ні! А як це?»

Був у давнину такий звичай. Коли хлопчик підростав, його мали обрати козаком. Збиралась уся громада, і старший з козаків підносив молодим хлопцям кислий калиновий узвар. Хлопці мали випити повний кухоль цього узвару. Якщо хлопець вип’є і не скривиться, його обирали козаком, дарували йому шапку, пояс, спис, а батьки мали справити синові гарні чоботи. Якщо ж скривиться, то його в козаки не обирали і він мав чекати ще рік.

Отже перевіримо, чи справжні ви козаки! (глечик з калиновим узваром, розливають його і пропонують хлопцям).

Ну як? Годні наші хлопці в козаки? Годні! (Роздає хлопцям списи). Заспівайте тепер козацьку пісню. Звучить пісня «Будемо козаками» (слова та музика А. Загрудного).

Діти, ми живемо в чудовій країні, яка зветься Україною. Для нас вона – найкраща, найрідніша, мила й дорога серцю, бо своя. Тут ми народилися, тут ростемо, живемо, вбираємо всю культуру і традиції, притаманні лише українському народові.

14-й. Мені Україна за все наймиліша –

Це рідна Вітчизна, як мати – одна.

Для кожного мила, ясна, найсвітліша,

Найкраща у цілому світі вона!

15-й. Верба тут над річкою й диво-калина,

У луках волошки… Пшеничні поля…

Найкраща у світі моя Україна,

Моя найсвітліша, чудова земля!

16-й. Для мене усе тут – найкраще, єдине

І серденьку миле, чарівне, своє.

І думкою кожен в куточок свій лине,

Дорожче за край свій, ну що в світі є?

17-й. Тут навіть повітря найкраще у світі,

На квітах настояне і на меду.

І по-особливому сонечко світить,

Ну де я у світі щось краще знайду?

Єднаймося ж, люди, у дружній родині,

Бо ж ми – українського роду.

Хай злагода буде у нашій країні,

Добробут і щастя народу!

Звучить пісня «Це моя Україна» (музика М. Ведмедері, слова А. Камінчука).

Як свідчить практика, використання в проектній діяльності учнів народних традицій є доцільною та цікавою для молодших школярів формою інтерактивного навчання. Адже вона розвиває інтелектуальні здібності,формує творчий підхід до проблеми, сприяє самовираженню та розвитку самостійності, стимулює пізнавальну активність молодших школярів, поглиблює знання та виховує повагу до українських традицій, формує патріотичні почуття у дітей.




  1. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка : навч. пос. / М. Г.  Стельмахович. – К. : ІСДО, 1996. – 285 с.

  2. Сиротенко Г. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання / Г.Сиротенко – Х. : Освіта, 2003.

  3. Стефаник С.К. Українське народознавство : Практичне народознавство : навч. пос. / С. К. Стефаник – 2-е вид., доповн. – Х. : БНН, 2003. – С. 6–44.

  4. Поліщук О. Сучасний урок : Інтерактивні технології навчання / О. Поліщук, Л. Пироненко – К., 2004.



Котик Г. В., Котик Т. М.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал