Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка9/10
Дата конвертації27.03.2017
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Висновки. Українські традиційні свята є тим цементуючим матеріалом, який у віках зберігав нашу національну ментальність. Календарні традиції, звичаї, обряди своєю міццю, багатством, красою перемогли чужі ідеї, впливи сил, які протягом століть прагнули зруйнувати єдність нашого народу, його самобутній національний дух. Пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв – це той найдорожчий скарб, який допоміг вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності.

Вивчення народного календаря, практичне використання на уроці музичного мистецтва пов’язаних з ним елементів святкової обрядовості, пісень, ігор дає учням змогу збагачуватися народним світосприйманням, розуміти процес зародження, становлення і розвитку світогляду рідного народу.



  1. Духнович О. Народна педагогія: вибр. твори / О. Духнович// за ред. Д. М. Федак. – Ужгород: Закарпаття, 2003. – 566 с.

  2. Масол Л.М. Вивчення музики в 1 – 4 класах : навч.-метод. посіб. для вч. / Л. М. Масол, Ю. О. Очаковська, Л. В. Беземчук, Т. О. Наземнова. – Х. : Скорпіон, 2003. – 144 с.

  3. Русова С. Нові методи дошкільного виховання / С. Русова. – Прага: Сіяч, 1927. – 122 с.

  4. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: навч. посіб. / М.Г.Стельмахович. – К. :ІСДО, 1996. – 285 с.

  5. Хлебникова Л.О. Музичне мистецтво. 3 клас. Конспекти уроків / Л.О.Хлебникова, Т.О. Наземнова, М.І. Міщенко, Л.О.Дорогань. – Х.: Вид-во «Ранок», 2014. –24с. іл . (Інтерактивний урок).



УДК 37.036:372.8:78 Ірина Липа, Ірина Пільчак
Шляхи стимулювання розвитку художньо-творчих здібностей молодших школярів у процесі музичної діяльності
У статті розглядається вплив музичної діяльності на активізацію творчих потенцій дитини, висвітлюється роль музично-дидактичних ігор у розвитку творчих здібностей школяра, розкривається методика виконання творчих завдань на уроці музичного мистецтва.

Ключові слова: творчий розвиток, творчі здібності, музична діяльність, творча діяльність, молодший школяр, урок музичного мистецтва.
The article clarifies the impact of a child’s music activity on activating child’s creative potentials; it reveals the role of music didactic games in the development of younger pupil’s creative abilities; it researches the methodology of doing creative tasks at a music lesson.

Key words: creative development, creativity, music activity, creative tasks, music didactic games, younger pupil, music lesson.
Постановка проблеми. Одним із пріоритетів державної політики в освіті є виховання активної творчої особистості. Однак, як свідчить практика, загальноосвітня школа ще недостатньо приділяє увагу цьому напрямку своєї роботи. Вирішення окресленої проблеми значною мірою залежить, на нашу думку, від впровадження педагогами інноваційних підходів до розкриття й максимальної реалізації творчого потенціалу кожного учня.

Великими можливостями творчого розвитку людини володіє мистецтво, зокрема музичне. Його роль визначається тонким психоемоційним впливом на чутливу дитячу душу. Це дозволяє засобами музики виховувати школяра, формувати характер, світогляд, духовність, сприяти творчому самовираженню.

У дітей музично-творчі починання можуть проявлятися дуже рано, тому важливо їх вчасно розпізнати, спрямувати в соціально-корисне русло, забезпечити сприятливими умовами для розвитку художньо-творчих здібностей. Це спонукає педагогів-музикантів до пошуку ефективних шляхів «вивільнення» творчої енергії кожного школяра на уроках музичного мистецтва.

Аналіз актуальних досліджень.Проблему творчої, музично-творчої діяльності вивчали психологи – Б. Ананьєв, Л. Виготський, Є. Голубєва, Г. Костюк, Б. Теплов та ін.; музикознавці – Б. Асаф’єв, Л. Баренбойм, Є. Назайкінський, Б. Яворський та ін.,музиканти-педагоги – Н. Ветлугіна, К. Головська, Н. Ригіната ін. У сучасній музичній педагогіці – О. Лобова, Л. Масол, Е. Печерська та ін.

Питання використання творчих завдань на уроках музичного мистецтва та на позакласних заняттях досліджували науковці – Н. Вишнякова, В. Рагозіна, Л. Савенкова, А. Савостьянов, Л. Школяр та ін.Величезна кількість ідей – у практичному багажі вчителів, які обмінюються досвідом, пропонують власні розробки.

Аналіз психолого-педагогічної, музикознавчої літератури свідчить про різноманітність підходів дослідників до вивчення проблеми творчого розвитку особистості, але всіх їх об’єднує думка про те, що творчість – це діяльність, у результаті якої створюється щось нове; вона пронизує будь-яку діяльність, зокрема й музичну. Щодо музичної творчості, то, на думку Б.Яворського, тут важлива не сама «продукція», а процес оволодіння дитиною музичною формою [8,c.4]. Про значну роль творчості у музичному вихованні пише Б. Асаф’єв: «Музична освіта не принесе бажаних плодів, якщо робота з дітьми не піде шляхом збудження творчого інстинкту та виховання творчих навиків»[1,c.81]. З ним співзвучна позиція Д. Кабалевського. Він акцентує на музичній творчості як дидактичному принципі, без якого неможливо організувати музично-творчі заняття [2, c.31].

Для музично-освітньої практики особливу цінність становить вивчення чинників, які здатні інтенсифікувати музично-творчий розвиток учнів.



Мета статті – проаналізувати ефективні шляхи формування художньо-творчих здібностей молодших школярів у процесі різноманітної музично-творчої діяльності на уроках музичного мистецтва.

Виклад основного матеріалу.Творчість дітей, пов’язана з музичною діяльністю, включає уміння оперувати знайомим музичним матеріалом, знаннями, навичками. Музичне пізнання в атмосфері творчості набуває розвивального характеру. Творче начало у молодших школярів проявляється в різних видах музичної діяльності на уроці: у відтворенні голосом нескладних мотивів, у виразних рухах під музику, у створенні ритмічного супроводу до музики, в оцінних судженнях про почуту музику тощо. До твочості може спонукати віршований текст, його зміст, звукові фарби й інтонації, сама музика, глибоке проникнення в її образ. Навчившись розрізняти в загальному потоці звучання окремі «музичні слова»,«фрази», цілі «розповіді», учні відчують потребу самим «заговорити музичною мовою». Вчитися чути музику діти повинні безперервно вродовж всього уроку: і під час співу, і під час гри на інструментах, і в моменти, що вимагають найбільшої уваги, зосередженості і напруги душевних сил, коли вони виступають у ролі слухача.

Тому перед вчителем музичного мистецтва стоїть важливе завдання: проаналізувати та структурувати методи, форми організації ефективної музичної діяльності дітей, спрямованої на активізацію розвитку їхніх художньо-творчих здібностей. При цьому важливо, щоб педагог намагався максимально індивідуалізувати процес навчання, залучав до активної праці на уроці кожну дитину, беручи до уваги її здібності, потреби та можливості. Ми вважаємо, що дієвими шляхами вирішення цієї проблеми є урізноманітнення музичної діяльності творчими завданнями, музичними іграми, використанням інтегративного підходу.

Музична діяльність стимулюється саме завданнями творчого характеру, виконання яких потребує застосування не тільки наявних занань, але й самостійного знаходження нових, що сприяє засвоєнню опорних музичних понять та отриманню нових результатів творчої діяльності. Важливо підкреслити, що «кожне творче завдання неминуче є комплексним і має розглядатись учителем одночасно як: дидактичне і творче...; розвивальне і діагностичне..,.спрямоване на розвиток спеціальних здібностей в обраному дитиною мистецтві як полі для творчої самореалізації...»[3, c.28-29].

У побудові стратегії розвитку художньо-творчих здібностей молодших школярів особливо велике значення має вибір педагогічно доцільних, ефективних музично-творчих завдань. Відповідно до мети використання в музично-освітньому процесі, науковці розподіляють їх на певні групи (типи). Так, О. Комаровська виділяє такі групи завдань: з домінуючими цілями розвитку спеціальних здібностей (чуття ладу, звуковисотності, ритму, тембру); з домінуванням цілі стимулювання полімодальності обдарованості [3], а В.Рагозіна класифікує завдання на три типи: «завдання пропедевтичного характеру; завдання реконструктивно-евристичні; власне творчі завдання (завдання на створення власних інтерпретацій, імпровізацій, композицій» [5,c.36].

При всій різноманітності типів музично-творчих завдань вони, на нашу думку, мають відповідати основним педагогічним вимогам: високохудожності, опорі на дитячий фольклор, проблемності та варіативності, доступності, тематичній єдності всіх видів творчої діяльності. А розробка системи творчих завдань повинна містити в собі педагогічні методи, усі види музичної імпровізації, основні опорні музичні поняття і будуватися за принципом зростання самостійності учнів, ускладненням пошукових мислительних дій, динамікою розгортання творчих проявів учнів в імпровізації, інтерпретації; збільшенням елементів інтеграції мистецтв.

На основі вищесказаного нами була розроблена оригінальна тематика і система музично-творчих завдань для учнів 1- 4 класів:

I клас - «Чарівний світ музики»: відтворення характеру музики в рухах; придумування слів у заданому ритмі; мелодизація власного імені; створення мелодій на заданий текст; виконання на металофоні створених поспівок.

II клас – «Країна Музляндія»: створення ритмічної відповіді на ритмічне запитання; створення музичних інтонацій; виконання рухів відповідно до музичних жанрів; зображення в кольорах настроїв, переданих музикою; виконання пісні з ритмічним акомпанементом; складання розповіді за прослуханим музичним твором; уявне створення музики та словесна її характеристика; інсценізація пісні.

III клас – «Композиція та музична інтонація»: відгадування пісні за ритмом; музичні діалоги; перетворення одного жанру музики в інший; відображення в інтонаціях різних почуттів; створення ритмічного супроводу до народних пісень; мелодизація вірша; створення варіацій до пісні; інсценізація пісні з використанням дитячих музичних інструментів.

IVклас – «Навколосвітня музична подорож»: відтворення на ударних інструментах ритмічного малюнка загадки та створення відповіді до неї; інсценізація українських календарно-обрядових пісень; створення дитячих коломийок; зображення в малюнках вражень від прослуханих мелодій Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини; імпровізація ритмічного акомпанементу до пісень різних народів; написання твору «Моя колекція світової музики».

Отже, розробка та використання творчих завдань на уроці музичного мистецтва надає вчителю широке поле для діяльності, а саме: для творчого варіювання формами організації занять, видами імпровізації, добором музиного та літературного матеріалу, різноманітністю педагогічних методів, які, за правильного поєднання, сприяють розвитку художньо-творчих здібностей учнів та оптимізації музично-творчого процесу в загальноосвітній школі.

Стимулюючий вплив на розкриття творчого потенціалу дитини мають музичні ігри і, зокрема, музично-дидактичні, оскільки ігрові методики передбачають вільний спосіб «спілкування» та «проведення часу» у смисловому полі певного мистецького чи будь-якого іншого явища. При цьому дитина з радістю сприймає гру, яка її не обмежує, дає певну свободу дій, що і є початками і найважливішими умовами творчого процесу. Як зазначає Є.Юдіна, «ігрова дяльність як діяльність творча захоплює дитину повністю: її чуттєвість сприйняття, образне мислення, її емоції та інтелект, її волю та уяву» [7, c.256]. Учені-музиканти неспростовно доводять, що «прилучення дитини до мистецтва здійснюється тільки через гру» [6, c.31]. Її зміст, структура, ігрові дії та правила мають спрямовуватись на те, щоб сприяти цілеспрямованому, систематичному розвиткові висотного, ритмічного, динамічного й тембрового слуху, що є основою формування художньо-творчих здібностей.

Розвиток уміння розрізняти, зіставляти названі властивості музичних звуків активно відбувається при виконанні ігрових завдань, побудованих на співвіднесенні навчання з моторикою дитини (наприклад, спів мелодії з одночасним окресленням її звуковисотної лінії в повітрі; імітація гри на тому чи іншому почутому інструменті з яскравим тембровим забарвленням; показ руками посилення і послаблення звучання, тобто динамічних нюансів тощо).

Музичним іграм бажано давати цікаві, образні назви, близькі до дитячої уяви. Наприклад: «Ритмічні загадки» – визначення знайомих мелодій за ритмічними рисунками, записаними або проплесканими; «Луна мелодична» – повторення мелодії голосно, тихо, а потім внутрішнім слухом та ін. Щоб швидше засвоїти музичний матеріал, використовуються такі ігри, як «Склади свою пісеньку», «Книга-іграшка» і т.д. До ігор, які застосовуються для розвитку звуковисотного слуху, чистоти інтонування, належать такі: «Запитання – відповідь», «Почуй і заспівай», «Повтори-но». Ігри «Здогадайся, хто прийшов?» та «Знайди свій музичний інструмент» сприяють розвитку тембрового слуху.Отже, правильно підібрані й організовані ігри на уроках розширюють поле для музично-творчої практики, пробуджують інтерес до музики і любов до творчості.

Великі можливості для стимулювання розвитку художньо-творчих здібностей молодших школярів має реалізація інтегративного підходу до проведення уроків музичного мистецтва. Їх можна урізноманітнювати інформацією з інших предметів, зокрема образотворчого мистецтва, літератури, історії, природознавства. Поєднуючи музичне та образотворче мистецтво, доцільно використовувати метод асоціативного пошуку, який застосував у своїй практичній діяльності відомий педагог-музикант Б. Яворський. Він розробив систему завдань для зображення на малюнках музичних вражень, що передають настрої, навіяні прослуханою музикою. Найчастіше це сполучення ліній, кольорових розводів. Це сприяє активізації музичного сприйняття дитини, служить міжпредметним зв`язком уроків музичного та образотворчого мистецтв. Важливо підкреслити, що «головними умовами цілеспрямованого використання творів образотворчого мистецтва на уроках музики є: розуміння вчителем специфіки обох видів мистецтва; урахування вікових особливостей дітей; розуміння багатозначності мистецтва, що зумовлює суб’єктивність сприймання» [1, с.15].

Не менш важливе місце в міжпредметній інтеграції на уроках музичного мистецтва належить літературі. Вона використовується як підготовчий фактор: вступна бесіда для створення відповідного емоційного настрою, вербальна ітерпретація музичних творів (розкриття змістової сутності музичного твору), використання уривків з прозових та поетичних текстів з метою закріплення чи конкретизації художніх образів музичних творів, створення дітьми невеликих віршів до програмних фортепіанних п’єс, складання оповідань, казок про музику тощо.



Поєднання музичного мистецтва та природознавства не втрачає актуальності уже багато століть. Український народ споконвіків бережливо ставився до природи, шанував рідну землю-годувальницю. Дуже цікавим і розвивальним для дітей є проведення нетрадиційного уроку на природі, де вони вчаться об`єднувати зорові, слухові та нюхові відчуття. Тут доцільними будуть такі запитання : « Якби ви були композиторами, то як „прозвучав “ би у вас навколишній пейзаж?», або ж запропонувати дітям послухати, як «розмовляє» природа, що їх оточує, після чого спитати : «Які засоби музичної виразності ви б використали для втілення образів природи, її звуків, зокрема шуму вітру, листочків, співу пташок тощо?». Отже, інтеграція різних видів мистецтва, а також природознавства здатна значно посилити художнє сприйняття й емоційний вплив, збагатити життєві і художні асоціації.

Висновки. Отже, послідовність та поетапність включення учнів у творчу діяльність забезпечує оволодіння прийомами ведення творчого пошуку від етапу максимальної стимуляції учнів учителем й виконання елементів творчості до самостійної творчості учнів при мінімальній стимуляції з боку вчителя. Так відбувається організація вчителем поетапного включення молодших школярів у творчу музичну діяльність, що застосовується у всіх її видах – сприйнятті, виконанні, імпровізації. Використання на уроці музичного мистецтва різноманітних за складністю музично-творчих завдань, музично-дидактичних ігор, інтеграції мистецтв відкриває можливості для активних творчих проявів, самовираження, самореалізації кожної дитини. Це допоможе вчителеві зробити творчу діяльність для дитини потребою, а музичне мистецтво – природною, необхідною частиною життя.

  1. Асафьев Б.В. О музыкально-творческих навыках у детей / Б.В.Асафьев // Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании / под ред. Е. М. Орловой. – Л.: Музыка, 1965. – 139 с.

  2. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума и сердца / Д.Б.Кабалевский. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1984. – 176 с.

  3. Комаровська О. Творчі завдання на музичних заняттях у розвитку художньої обдарованості дітей /О.Комаровська //Мистецтво і освіта. – 2013. – № 4. – С. 28-41.

  4. Печерська Е.П.Уроки музики в початкових класах: навч. посіб. / Е.П.Печерська. – К.: Либідь, 2001. – 272 с.

  5. Рагозіна В. Підготовка вчителя до оволодіння методикою стимулювання творчих здібностей молодших школярів у процесі музичної діяльності /В.Рагозіна// Початкова школа. – 2013. – №4. – С.35-39.

  6. Столович Л.Н. Исскуство и игра /Л. Н. Столович. – М. : Просвещение,1987. – 296 с.

  7. Юдина Е. И. Первые уроки музыки и творчества/ Е.И.Юдина. – М.:Аквариум ЛТД, 1999. – 272 с.

  8. Яворский Б. Л. Статьи, воспоминания, переписка / Б. Л. Яворский. – 2-е изд. – М. : Сов. композитор, 1972. – 206 с.



УДК 78.07:821.161.2:37.037 Ольга Черсак

Музична творчість Г.С.Сковороди в контексті музично-естетичного виховання підростаючого покоління
Стаття присвячена дослідженню музичної творчості Г.С.Сковороди, яка була невід’ємною частиною його життя і діяльності, втіленням духовної та моральної краси людини.

Ключові слова: Г.С.Сковорода, духовне відродження, естетичні цінності, людська краса, музично-поетичний жанр, народна пісня, кант, моральна чистота.
The article is dedicated to the research of Hryhoriy Skovoroda’s musical creativity that was an integral part of his life and activity, the embodiment of spiritual and moral beauty of a person.

Key words: spiritual revival, aesthetic values, human beauty, musical and poetic genre, folk song, edge, moral purity.
Постановка проблеми. Одним із пріоритетних напрямків, визначених державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття) та Національною доктриною, є особистісна орієнтація освіти, формування в молоді національних і загальнолюдських цінностей, розвиток музично-естетичної культури, творчих здібностей та обдарувань, навичок самоосвіти й самореалізації особистості. Вирішення цих завдань спонукає педагогів-науковців, діячів освіти і культури України на ґрунтовне вивчення та творче використання спадщини вітчизняних педагогів минулого. Тому дослідження музичної та просвітницької діяльності Г.С.Сковороди є особливо актуальним.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Вітчизняні педагоги, філософи, історики, мистецтвознавці ХІХ-ХХ ст. приділяли велику увагу життю та творчості Г.С.Сковороди – видатної постаті ХVIII ст. Вивчення джерел свідчить, що життєвий шлях, різні аспекти соціально-педагогічної й громадсько-просвітницької діяльності Г.Сковороди ґрунтовно аналізуються в монографічних дослідженнях і змістовних роботах В. Аскоченського, Д. Багалія, Ю. Барабаша, Г. Данилевського, І. Драча, М. Закалюжного, В. Зеньковського, Ф. Зеленогорського, В. Ерна, М. Ковалинського, Г. Костюка, С. Кримського, С. Литвинова, В. Шевчука. Автори відзначають багатогранність особистості мислителя і підкреслюють музичну обдарованість як важливу складову його творчості.

Деякі відомості про музичну та пісенну творчість Г.С.Сковороди у дослідженнях та статтях висвітлюють музикознавці М.Боровик «Григорій Сковорода і музика», Г. Верба «Григорій Сковорода і музика», М. Грицай, І. Іваньо «Григорій Сковорода і народна пісня», І. Комарова «Музика Сковороди», Б. Мартусь «Г.Сковорода – композитор», Т. Ткаченко «Використання надбань Г. С. Сковороди у вокально-педагогічній підготовці української молоді», Л. Яросевич «Григорій Сковорода і музика».



Метою статті є виявлення теоретичних ідей та узагальнення музично-педагогічної діяльності Г.Сковороди, розкриття перспектив використання здобутків просвітянина в умовах розвитку системи національної освіти в сучасній Україні.

Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі розвитку суспільства, коли стратегічний курс держави спрямований на духовне відродження нації, особливо актуальним є звернення до домінуючих естетичних цінностей як найбільш маніфестних форм буття людського духу, у системі розвитку яких упродовж тисячоліть відтворювалися світоглядні уявлення українського народу. Важливою умовою національно-культурного поступу України є пріоритетне ставлення держави і кожної особистості окремо до відновлення а розвитку естетичних цінностей, завдяки яким людина відчуває не лише етнічну, а й національну і навіть божественну належність.

Традиції гуманізму та розвитку естетичної культури значного розквіту набули за часів козацької доби, що найкраще представлено у доробку Г.С.Сковороди. У центрі суджень видатного педагога – людина з усіма її почуттями, мріями та вадами. Він перший в історії української філософії поставив питання загальнолюдського щастя. Саме тому деякі науковці вважають доречним розглядати концепцію Г.Сковороди як філософське обґрунтування етики [4, с.3].

В органічному зв’язку з етико-гуманістичними проблемами у Сковороди перебуває естетична проблематика. Це виявляється в тому, що він ототожнює етичні й естетичні категорії, у нього, як і в усній народній творчості, поєднуються прекрасне з моральним, краса з добром, потворне з аморальним тощо. Як і добро, краса є для нього атрибутом невидимої матерії, її доцільності та довершеності, тоді як зовнішня краса – це лише примарна тінь, що сама по собі не дає насолоди. У людському житті він вважає прекрасними ті вчинки, які відповідають природним нахилам людини, смішними – прояви незрідненості [3, с.19].

Своє розуміння музики Г.Сковорода обґрунтовував як «філософію педагогіки», що відображає людську красу, сприяє самопізнанню та самовдосконаленню людини, допомагає розкриттю її внутрішнього світу. Український фольклор просвітитель сприймав як «тритисячолітню піч», що «неопально» випікала та плідно зберігала багатовікову народну мудрість, народні звичаї і традиції, філософія в його розумінні – це «озброєння» і «найдосконаліша музика» [5]. Спираючись на ці поняття, Сковорода обґрунтував принципи музично-естетичного виховання «істинної» людини. Головними серед них були принципи національного виховання особистості на засадах музичного мистецтва; опора на народнопісенну творчість як основу духовного формування особистості; самопізнання особистістю «сродних» музично-естетичних нахилів і здібностей шляхом використання різних жанрів і форм музики; самореалізація людиною притаманних їй музично-естетичних обдарувань під час майбутньої професійної діяльності; виявлення та розвиток акторсько-педагогічних можливостей особистості за допомогою театрального мистецтва [1, с.12-14].

Звертаючись до біографії Григорія Сковороди, неважко побачити, що музика була супутницею його життя, з нею пов’язані всі основні етапи його творчості і діяльності. Вірячи в могутню силу музики, Григорій Савич складає більшість своїх поетичних творів саме у формі пісень, тобто в музично-поетичному жанрі, де музиці має належати провідна роль.

Якщо передова для свого часу філософія Сковороди, його літературна спадщина давно вже стали предметом серйозних досліджень, то його роль в історії української музики залишається й досі маловисвітленою.

У більшості спогадів і досліджень про просвітителя повідомляється про те, що він не тільки складав, а й сам співав свої пісні, акомпануючи собі на якомусь інструменті, про велику популярність пісень Сковороди серед народу.

Народну пісню філософ вважав як засіб пропаганди волелюбних ідей, заклик до чесного трудового життя, до морального самовдосконалення. Григорій Савич Сковорода як поет, композитор та професійний музикант збагатив музично-поетичну творчість новими темами, мотивами й образами. Музична мова більшості його пісень тяжіє до народнопісенного мелосу.

Водночас Сковорода був творцем нового жанру – хорового діалогу в супроводі інструментального ансамблю з театралізованим дійством. Впевнено можна сказати, що кантове мистецтво України – невід’ємна частина загальноєвропейської культури, зокрема пісенної. Ця нова мистецька форма, запропонована ним, згодом породила нові постановки історичних драм, дала великий поштовх розвиткові драматичного мистецтва, яке стало називатися музичною драмою, а театри – музично-драматичними. Найпопулярнішою формою в їхньому репертуарі стали музично-драматичні вистави.

Професійну музичну освіту Г.Сковорода здобув під час свого перебування у Петербурзі (1742-1744), коли співав у придворній співочій капелі імператриці Єлизавети Петрівни. Згодом музика і пісні стали для нього одним із важливих засобів висловлювання своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Володіючи композиторським хистом, Сковорода був глибоко оригінальним у виборі музичних форм та засобів поширення своїх філософських поглядів. Вірячи в могутню силу музики, більшість своїх поетичних творів складає у формі пісень, кантів, тобто в музично-поетичному жанрі, де музиці належить чи не провідна роль.

Музика і спів стали щоденним заняттям просвітителя. Не залишив він цього заняття і в старості. Грав і співав, завжди зберігаючи поважність, задумливість і суворість. Як зазначає його біограф М. Ковалинський, повернувшись із Петербурга до Києва, продовжуючи навчатись у Києво-Могилянській академії, «он сочинил духовне концерты, положа некоторые псалмы на музыку… Сверх церковной, он сочинил многия песни в стихах и сам играл на скрипке, флейтравере, бандуре и гуслях приятно и со вкусом» [6, с.459].

У зародженні й становленні світогляду Сковороди, інтересу до музичної народної творчості значну роль відіграли його батьки, дух українського національного виховання, притаманний козацькій родині селян-трудівників. На виховання духовного світу юнака вплинули також краса навколишньої української природи, збережена в душі селян любов до рідної землі, народнопісенної традиції.

У формуванні музично-педагогічних ідей філософа на першому етапі важливу роль відіграли науково-методичні праці та діяльність просвітителів-музикознавців Києво-Могилянської академії Г. Кониського, І. Гізеля, Т. Прокоповича, С. Тодорського, лекції яких він слухав у процесі навчання. Сприяла цьому й академічна бібліотека, започаткована книгозбірнею Петра Могили, де Г. Сковорода вивчав філософські та педагогічні твори античних і вітчизняних учених [2, с.26-28].

В академії Григорій Савич здобув загальноосвітні теоретичні знання, набув певного рівня музичної підготовки, оволодів умінням і навичками гри на народних музичних інструментах та основами композиторської праці. Формуванню національної музичної культури і професійних якостей педагога-музиканта сприяли викладачі циклу музичних дисциплін, автори теоретичних праць Ю. Баранович, М. Козачинський, С. Лободовський, Й. Мохов, В. Сербжинський.

Перші професійно-фахові музичні твори Г.Сковорода написав у 1757 році в с.Коврат на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у місцевого поміщика Степана Томари.

Музично-поетична творчість Г.С.Сковороди – його канти та пісні – ще й досі не вивчена. Проте численні згадки про його пісні в біографічних матеріалах, побутування цих пісень серед народу дають можливість зробити висновок про загальний характер творчості композитора, його роль у розвитку світської побутової пісні. Виходячи за межі любовної пісні-романсу, Г.Сковорода звертається до значно ширшого кола тем. Серед них переважають мотиви соціальної нерівності, заклику до чесного трудового життя, теми любові до природи, прагнення моральної чистоти. Вони звучать у його літературно-філософських творах, притчах, байках, особливо ж у кантах і піснях, які ще за життя Сковороди почали входити в музичний побут народу, поширюватися в різних варіантах у репертуарі українських лірників та бандуристів.

Важливим джерелом для вивчення пісенної творчості композитора є його текстовий збірник «Сад божественних пісень», у якому збереглися основні тексти його пісень і кантів. Серед них багато алегоричних, позначених яскравою соціальною спрямованістю пісень, також суто сатиричних, близьких до народної творчості й до сатир та байок. Відомий кант «Всякому городу нрав і права» увійшов до цієї збірки під №10. Цей твір став одним із найяскравіших зразків сатири ХVІІІ ст. Ще за життя філософа він став широко відомим і швидко розповсюджувався в побуті.

На превеликий жаль, оригінальна мелодія цього канту, написана самим Г.С.Сковородою, до нас не дійшла. Відомі його три варіанти:



  1. в опері «Наталка Полтавка» М.В.Лисенка, написаній у 1889 р.

  2. у збірнику «Васильківський соловей» С.Карпенка, що вийшов друком у Києві 1864 р.

  3. запис фольклористами тексту і мелодії від харківського Кобзаря Ліберди у 1920 році.

Сучасними бандуристами частіше виконуються перший та третій варіанти. Всі три мелодії відмінні одна від одної, але виросли вони з одного кореня.

У таких піснях, як «Ой ти, пташко жовтобока», «Стоїть явір над водою», канті «Ох, счастье, счастье», «Ах ты, свете лестный», в алегоричній формі виражено протест проти соціальної нерівності й несправедливості. У репертуарі українських бандуристів і лірників майже до наших днів жили псальми й канти, за текстами близькі до пісень Сковороди, наприклад: «Об смертном часи», «Про правду і кривду» та ін. У народі їх називали «сковородинськими», очевидно, тому, що свого часу вони були перейняті від Сковороди народними музикантами, які донесли їх до наших днів.

За життя Григорія Савича його пісні не друкувалися. Їх співав простий люд скрізь на Україні, він і досі зберіг ці пісні в своєму побуті в народних редакціях та переробках. Лише деякі з пісень Сковороди знаходимо тепер у рукописних збірниках кінця ХVIII – початку ХІХ ст.

Кращі свої музичні твори композитор написав тоді, коли перебував у народному середовищі, спілкувався з простими людьми. У цих кантах, близьких до народних пісень за змістом, близькою до народної була і музика.

Отже, ніякого сумніву не викликає той факт, що поет, письменник і філософ-гуманіст був і видатним музикантом свого часу. Музично-пісенна творчість Сковороди пов’язана з його філософсько-естетичною системою, була невід’ємною частиною його життя і діяльності.

Музика, пісня стали для Григорія Савича одним із важливих засобів висловлення й поширення своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у мистецтві не розвагу, а шлях до людського серця, до пробудження людської думки. Його твори закликали до самовдосконалення, до оздоровлення людського суспільства, виливали вічну печаль і тугу людини за прекрасним, істинним, справедливим, оспівували красу природи, яка дає заспокоєння і наснагу – і у цій справі зброєю Сковороди були і філософсько-сатиричний кант, і лірико-філософська пісня.

Постать Сковороди-музиканта можна відтворити, звертаючись до розкиданих спогадів і мемуарних матеріалів, до народних переказів і, головне, до зразків пісенної творчості самого автора. Тексти основних його пісень зібрані в збірнику під авторською назвою «Сад божественних пісень». Новизна і соціальна загостреність тем, багатство поетичних образів та художніх засобів, виразність мелодики сприяли тому, що пісні Сковороди здобули популярність в народі ще за його життя.

Утвердженню ідей свободи, справедливості, соціальної рівності, духовної і моральної краси людини, критиці тогочасного суспільства і присвятив Г.С.Сковорода свою філософську, поетичну та пісенно-музичну творчість.



Провідними тенденціями розвитку його музично-педагогічних ідей були:

  • становлення та розвиток ідей національного гуманного виховання населення Слобожанщини шляхом широкої просвітницької діяльності, спрямованої на виховання «істинної» людини, формування в неї високих моральних якостей;

  • пізнання людською особистістю притаманних «сродних» музично-педагогічних нахилів, здібностей та обдарувань з метою подальшої самореалізації їх у майбутній самостійній життєдіяльності за покликанням;

  • динамічний розвиток різних форм народнопісенних ідей на засадах слов’янського церковного і світського співу, обрядових пісень і пісень-казок, прислів’їв, колядок та інших.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал