Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка8/10
Дата конвертації27.03.2017
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Висновки.    Отже, музичне сприйняття має свої особливості, пов'язані з умовним характером цього виду мистецтва та настановою на отримання позитивних емоцій від спілкування з музичним твором. Воно безпосередньо залежить від культури особистості, її естетичного досвіду, особистісних якостей і настанов. Основою, на якій здійснюється виховання музичного сприймання, е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворювальної діяльності в мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.


  1. Асафьев Б.В. Принцип контраста в музыке и его методическая роль в постановке занятий по слушанию музыки / Б.В. Асафьев// Музыка в школе. – 1984. – № 3. – С. 6-8.

  2. Волчегорська Є.Ю. Розширення границь сприйняття музики / Є.Ю. Волчегорська // Музика в школі. – 2004. – №2. – С. 7-8.

  3. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции / Л.С. Выготский. – Изд. 5, испр. и доп. Комментарии Вяч. Вс. Иванова и И.В. Пешкова. – М.: Лабиринт, 1997. – 416 с.

  4. Гродзенская Н.Л. Слушание музыки в школе / Н.Л. Гродзенская – М. : Изд-во АПН РСФСР, 1961. – 94 с.

  5. Горюнова Л.В.На пути к педагогике искусства / Л.В.Горюнова // Музыка в школе. – 1988. – №2. – С. 10-13.

  6. Макарова Л.Г. Психологічні особливості сприймання музичних творів молодшими школярами:автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Л.Г. Макарова; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2005. – 20 с.

  7. Науменко С.І. Психологія музикальності та її формування у молодших школярів: навч. посібник. – К.: НДПІ, 1993. – 180 с.

  8. Психология. Словарь / под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

  9. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2-х т. / Б.М. Теплов. – М. : Педагогика, 1985. – Т.1. – 328 с.

  10. Якобсон П.М. Психология художественного восприятия / П.М. Якобсон. – М.: Искусство, 1964. – С. 285.

  11. Режим доступу: http://klasnaocinka.com.ua /ru/article/metodicheskie-rekomendatsii-po-muzike.html



УДК 378.147:7.071.2+78.087.68 Ірина Липа
Міждисциплінарний підхід до диригентсько-хорової підготовки студентів
У статті розкривається значущістьстратегії інтегративності в реалізації змісту підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до вокально-хорової діяльності у загальноосвітній школі, аналізуються шляхи здійснення міждисциплінарного підходу до викладання предметів диригентсько-хорового циклу, висвітлюються особливості формування у студентів комплексу фахових диригентсько-хорових компетенцій.

Ключові слова: міждисциплінарний підхід, інтегративність, предмети диригентсько-хорового циклу, вокально-хорова робота, студент.
The article reveals the meaning of the integration strategy in realizing the sense of training upcoming music teachers to do vocal and choral job in secondary school; it analyze the ways of making interdisciplinary approach to teach the conductor-choral range of subjects; it clarifies the students’ abilities to hold the complex of conductor-choral competence.

Key words:interdisciplinary approach, integration, conductor-choral range of subjects , vocal and choral job, students.
Реформування музичної освіти в загальноосвітній школі неможливе без покращення якості підготовки майбутніх педагогів-музикантів, розуміння ними своєї провідної ролі у прилученні дітей до духовної культури народу, однією з основ якої є хорове мистецтво. Як зазначав К.Стеценко, «музичне виховання треба починати саме зі співу пісень, в яких людина і словами, і голосом викладає все, що в неї на душі»[5, c.39]. Тому для вчителя музичного мистецтва у початкових класах пріоритетом має бути опанування професійним «інструментарієм» здійснення вокально-хорової роботи. Багатоплановість цього виду музичної діяльності актуалізує проблему пошуку шляхів формування у студентів цілісної системи відповідних фахових знань, умінь і навичок. На нашу думку, одним із чинників забезпечення готовності майбутнього вчителя до виконання всього обсягу хормейстерської роботи у загальнооствітній школі є реалізація міждисциплінарного підходу до його диригентсько-хорової підготовки.

Аналіз актуальних досліджень. Шляхи підготовки студентів до вокально-хорової діяльності різноаспектно висвітлювалися такими науковцями, як Ю. Алієв, О. Апраксіна, Л. Арчажнікова, А. Менабені, О. Ніколаєва, П. Ніколаєнко, Т. Овчиннікова, Н. Орлова, Г. Падалка, Г. Стулова.

Проблемі підвищення ефективності хормейстерської підготовки студентів у вищих педагогічних навчальних закладах присвячені дослідження В. Жнивова, А. Козиря, А. Кащенка, В. Соколова, Б. Тевліна та ін. Окремі питання взаємодії керівника хору з хоровим колективом розглядаються у працях відомих керівників хорів А.Авдієвського, В.Мініна, К.Пігрова, К.Птиці, П.Чеснокова. Проблема творчого розвитку особистості у процесі диригентсько-хорової підготовки розкриваються у роботах С.Казачкова, М.Канершейна, І.Мусіна.

У контексті нашого дослідження особливу цінність становлять погляди корифеїв музичної педагогіки Б. Асаф’єва, Б. Яворського, М. Леонтовича К.Стеценка щодо ролі хорового мистецтва та диригентських умінь хормейстера. Так, Б. Асаф’єв наголошував на музично-соціальній і художньо-виховній функції хорової роботи. Він вважав, що особиста участь в інтерпретації вокально-хорових творів розвиває якості розуміння музики, відчуття себе творцем або співучасником творчої дії, виконавцем творчих задумів авторів [1, с.150].

Б. Яворський вбачав у вокально-хоровому виконавстві великі можливості для творчого самовираження. Тому він особливу увагу приділяв проблемі комунікації між диригентом і виконавцями, наголошуючи на емоційній складовій виконання вокально-хорового твору [2,c.128].

Про значення методичної підготовки вчителя писав К.Стеценко [5, c.41].З ним співзвучні погляди М.Леонтовича, які свідчать про високий рівень його музично-педагогічного мислення. Зокрема, він писав: «Система кожної методики – йти від меншого до більшого, від елементарного до труднішого. В музиці та співі ми і повинні триматись цього самого напрямку» [3, c.76].

Аналіз музикознавчої, музично-педагогічної літератури свідчить про значну увагу дослідників до питань вокально-хорової роботи вчителя. Однак при всій багатогранності теоретичного висвітлення цієї проблеми практика свідчить про деяку розрізненість у викладанні диригентсько-хорових дисциплін у системі вищої педагогічної освіти, що в майбутньому може негативно позначитися на практичній діяльності молодого вчителя.



Мета статті проаналізувати можливі шляхи інтеграції предметів диригентсько-хорового циклу в процесі підготовки студентів до вокально-хорової роботи у загальноосвітній школі.

Виклад основного матеріалу. Вокально-хорова компетентність майбутнього вчителя формується у процесі опанування таких дисциплін, як хорове диригування, хоровий клас, хорознавство, читання хорових партитур, постановка голосу та ін. Ці предмети становлять єдиний диригентсько-хоровий цикл, тому їх викладання має бути комплексним, із застосуванням міждисциплінарного підходу. Особливу увагу слід приділяти взаємов’язку хорового класу і диригування.

«Хоровий клас» у системі підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва відіграє винятково важливу роль. Заняття з «Хорового класу» є не тільки практичною базою для засвоєння студентами диригентсько-хорових навичок, а й ефективним засобом формування у них цілого комплексу професійних компетентостей. Знання, отримані студентами під час академічних занять з диригування, хорознавства, елементарної теорії музики, сольфеджіо, постановки голосу, методики музичного виховання та ін., набувають тут свого практичного втілення. Отже, ці предмети необхідно викладати так, щоб максимально наблизити їх до хорової специфіки. Однак, як зазначає А. Мархлевський, «у ряді учбових закладів має місце прагнення не до контакту, а до розриву, автономного розширення окремих дисциплін»[4, с.6]. Водночас автор підкреслює, що координація дисциплін хорового і теоретичного циклів не передбачає їх злиття або позбавлення самостійності. «Справа в тому, – пише хорознавець, – як краще їх об’єднати, враховуючи у викладанні особливості хорової практики для успішного здійснення спільної мети. Методична узгодженість між ними повинна стати загальним правилом»[ 4. c.6].

Хоровий клас є посуті, школою хорового співу, де студенти на практиці оволодівають методикою організації та керівництва хором, зокрема вони ознайомлюються з особливостями організації хорового колективу, переймають у керівника навчального хору усю технологію проведення репетиції, засоби комунікації диригента з виконацями, специфіку формування вокально-хорових навичок.

Колективна форма проведення занять хорового класу сприяє вихованню у співака свідомого інтонування, що позитивно впливає на оволодіння специфічними для колективного співу навичками хорового строю (злагоджене, інтонаційно точне виконання твору) та хорового ансамблю (злитість, злагодженість хорового звучання щодо сили – динамічний ансамль, ритму – ритмічний ансамбль, темпу – темповий анстамль, тембру – тембровий ансамбль, дикції – дикційний ансамбль).

Працюючи над вокальною технікою хору, керівник демонструє студентам шляхи досягнення чистоти інтонування, єдиної манери звукоутворення, звуковедення, способу артикуляції, правильного й однотипного формування голосних і приголосних звуків, підпорядкування сили і тембру звучання кожного голосу вимогам і завданням загальнохорового звучання відповідно до характеру виконуваного хору і диригентської інтерпретації. Зрозуміло, що при цьому він актуалізує знання студентів, отримані ними на заняттях з постановки голосу і диригування.

Так, зокрема, опанування основ постановки голосу допомагає майбутнім учителям усвідомлювати механізми голосоутворення, що сприяє формуванню співацьких навичок, оволодінню прийомами впливу на голосовий апарат виконавців з метою досягення його оптимального функціонування. Застосування цих знань і навичок на заняттях з хорового класу дає змогу студентам зрозуміти процес удосконалення співацько-слухових навичок на основі аналізу звучання голосів в інтонаційному, тембровому, динамічному співввідношеннях. Такий міждисциплінарний підхід до диригентсько-хорової підготовки активізує музично-слухові уявлення, які є основою для вокально-хорового мислення; формує здатність до глибого проникнення в художній образ музичного твору та втілення його у хоровому виконанні; спонукає до пошуку ефективних художніх засобів для розв’язання виконавських завдань, сприяє оволодінню основними прийомами диригентської техніки, її використання та удосконалення.



У звязку із цим необхідно підкреслити, що процес викладання «Диригування» має, на нашу думку, органічно поєднуватися з практикумом роботи з хором, методикою вокально-хорової діяльності майбутнього вчителя, аналізом хорових творів для дітей (пісень шкільного репертуару). Зокрема, запорукою ефективної диригентсько-хорової підготовки, необхідною складовою частиною самостійної роботи студента є аналітичний етап опрацювання партитури хорового твору для дітей (пісні шкільного репертуару). Аналіз має відбуватися за такими планом:

  1. Психолого-педагогічна та музична характеристика учнів, для яких написаний твір (вокально-хорові можливості дітей, особливості музичного сприймання, розвиток музикальних здібностей, музична грамотність тощо);

  2. Історико-стилістичний аналіз твору (знання авторів музики і тексту, характеристика їхньої творчості; ідейний задум, стислий зміст, драматургія та характер музичного твору);

  3. Музично-теоретичний аналіз твору (цілісний, художньо-образний аналіз структури музичної форми твору; мелодика, гармонія, ладотональний план, метроритмічні особливості фактури, виявлення кульмінацій та центральної кульмінації твору);

  4. Вокально-хоровий аналіз твору (визначення типу та виду хору, діапазон окремих партій та хору в цілому; особливостей голосоведення хорових партій; вокального навантаження та теситурних умов кожної партії; обгрунтування та оцінювання інтонаційних, ансамблевих, дикційних, орфоепічних та інших труднощів і причин, що їх викликають);

  5. Виконавський аналіз музичного твору (виявлення засобів, за допомогою яких художньо-образний зміст твору можна донести до слухача: агогічних та динамічних відтінків, характеру звуковедення та тембрових забарвлень, штрихів, типів атаки звука, фразування, співвідношення музичного фразування із фразами літературного тексту);

  6. Аналіз диригентських виконавських засобів та прийомів (обгрунтування вибору тієї чи іншої диригентської «площини», характеру жесту, амплітудних коливань жесту відносно музичного фразування твору, характеру диригентського звуковедення та штрихів; аналіз засобів диригентської передачі логічного зв’язку між фразами, виявлення диригентських засобій показу кульмінацій тощо);

  7. Розробка плану репетиційної роботи (виявлення найбльш складних епізодів, вибір доцільних шляхів для подолання тих чи інших виконавських труднощів, моделювання репетиційного процесу).

Аналіз хорового твору поглиблює розуміння його естетичних, емоційно-виразних, інтонаційних особливостей. Це сприяє розвитку диригентських знань, умінь та навичок для здійснення вокально-хорової діяльності як на уроках музичного мистецтва, так і у позакласній роботі з дитячим хоровим колективом. Для підготовки студентів до диригентсько-хорової практики важливе місце займає оволодіння репетиційними жестами. На занятті з диригування значну уваги слід приділяти формуванню тих диригентських рухів, які допомагають хористам зрозуміти напрямок мелодичної лінії, інтонаційні труднощі, характер подачі звука, зміни у звуковисотності, особливості фразування, дихання тощо. Елементи репетиційної вокально-хорової роботи найдоцільніше засвоювати при поєднанні диригентських жестів із вокальним показом та грою мелодії або гармонії твору на фортепіано. Крім того, на заняттях необхідно моделювати реальні умови живого спілкування майбутнього вчителя з учнівською аудиторією у процесі роботи над тим чи іншим дитячим хоровим твором, піснею шкільного репертуару.

Висновки. Отже, реалізація міждисциплінарного підходу до диригентсько-хорової підготовки студентів дозволяє майбутньому вчителеві бачити цілісну картину здійснення вокально-хорової роботи у загальнооствітній школі, розуміти її спеціфіку, шляхи розв’язання складних багатогранних завдань із формування співацької культури дітей.


  1. Асафьев Б.В. О хоровом искусстве / Б.В.Асафьев. – Л.: Музыка, 1980. –188с.

  2. Афанасьєв Ю.Л. Професійна підготовка музиканта: уроки Болеслава Яворського / Ю.Л.Афанасьєв, О.Ф.Джура. – К. : ДАККІМ, 2009. – 128 с.

  3. Леонтович М.Д. Практичний курс навчання співу у середніх школах України /М.Д.Леонтович // упоряд. Л.О.Іванова. – К.: Муз. Україна, 1989. –136с. (З педагогічної спадщини композитора).

  4. Мархлевський А. Практичні основи роботи в хоровому класі / А.Мархлевський. – К.: Муз. Україна, 1986. – 96 с.

  5. Федотов Є. Кирило Григорович Стеценко – педагог / Є.Федотов. – К.: Муз. Україна, 1977. – 104 с.

УДК 394.2:371.3:78 Ірина Липа, Софія Азанова

Вивчення елементів народних традиційних свят на уроках музичного мистецтва
У статті розкривається пізнавально-виховний потенціал календарних українських народних свят і повязаних з ними традицій та звичаїв, аналізується їхній вплив на формування національної самосвідомості учнів, висвітлюються шляхи ознайомлення дітей на уроках музичного мистецтва зі святковою обрядовістю українців.

Ключові слова: народні свята, традиції, звичаї, обряди, фольклор, урок музичного мистецтва, молодший школяр.
The article clarifies the impact of a child’s music activity on activating child’s creative potentials; it reveals the role of music didactic games in the development of younger pupil’s creative abilities; it researches the methodology of doing creative tasks at a music lesson.

Key words: creative development, creativity, music activity, creative tasks, music didactic games, younger pupil, music lesson.
Постановка проблеми. У нинішній надзвичайно складній геополітичній, економічній, соціальній ситуації, в якій опинилася Україна, загострюється проблема відродження етнокультурного потенціалу нашої Вітчизни як одного із запобіжників проявів сепаратизму та українофобства у майбутньому. У цьому контексті роль школи як соціальної інституції стає визначальною. Перед освітянами актуалізується завдання розвитку у школярів почуття гордості за історію, культуру, мову, традиції, звичаї рідного народу, відродження та популяризація його матеріальних і духовних цінностей.

Учитель музичного мистецтва володіє невичерпними можливостями для реалізації цього складного багатогранного завдання, адже в основу навчальної програми з музики для І – IV класів закладено ідею музичної освіти учнів на основі української національної культури. Її суть полягає у «ставленні до музичного мистецтва як до невід’ємної частини життя народу; у визнанні провідної ролі фольклору у музичному навчанні і вихованні учнів; у використанні музичної народної творчості, зважаючи на її життєві зв’язки з духовним та матеріальним світом людини...» [5, c.6].



Аналіз актуальних досліджень. Вивченням феномена духовної культури, етнічних цінностей займались учені І. Бех, М. Боришевський, О. Вишневський, М. Хайруддинов та ін. Питання виховання особистості та впливу етнокультурного середовища на людину були в центрі уваги дослідників О. Сухомлинської, М. Стельмаховича, С. Шевченко та ін. Про важливість введення етнофольклорних елементів в естетичний розвиток дітей молодшого шкільного віку пишуть В. Болгаріна, Я. Жупецький, М. Мацейків, О. Медведенко, Н. Лисенко та ін. На значущості проблеми прилучення дітей до народної культури, формування широкого мистецького світогляду як провідної функції загальної музичної освіти наголошує ряд учених, зокрема Л. Масол, Л. Олексюк, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницька, О. Щолокова та ін.

У контексті нашого дослідження важливим є висновок психологів Л. Виготського, Г. Костюка, Б. Теплова про те, що молодший шкільний вік є сензитивним періодом для активного всебічного розвитку духовного світу особистості. Саме у цьому віці спостерігається початок усвідомленого ставлення до музики, спричинене набуттям власного досвіду естетичних вражень, джерелом яких є етнокультурне, народно-звичаєве середовище дитини.

Оскільки український музичний фольклор часто є складовою святкової обрядовості, то його вивчення має відбуватись, на нашу думку, в органічному поєднанні з елементами народних традиційних свят.

Мета статті – розкрити шляхи ознайомлення учнів початкових класів з елементами українських народних традиційних свят у процесі вивчення музичного фольклору.

Виклад основного матеріалу. Фольклор є невичерпним джерелом пізнання історії рідного народу, його національного характеру і світогляду, комплексного впливу на зростаючі покоління. У народі кажуть, що сім’я, яка не навчила дитину шанувати традиції роду, – поламане коліно, розірване коло. Тому перед батьками, учителями стоїть важливе завдання – передати дітям неосяжне море народної мудрості, розкрити багату душу великого українського народу, а значить, формувати соціокультурну компетентність учнів.

Для кожної дитини фольклор рідного народу – це висока і єдина школа національного світосприймання, яка починається з колисковими у перші місяці її життя і згодом сприяє усвідомленню нею себе як представника своєї нації. Це специфічна духовна школа, засоби впливу якої на емоції, почуття розум дитини є незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи, відображені у традиціях і обрядах, відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості і самосвідомості.

Ще С. Русова була переконана, що «оченята дитини повинні кохатись в улюблених національних кольорах та орнаментах, уяві дитячій треба давати пищу з національних оповідань, казок, легенд, а для слуху співати рідні національні пісні. Рідною казкою, етнографічним матеріялом має бути «оздоблений» родинний побут, життя дитячих установ, взагалі оточення дітей. Усе це разом повинно прив’язувати дитину до певного рідного терену, що, в свою чергу, повинно допомогти їй усвідомити себе частиною того народу, до якого вона належить...» [3,c. 72-73].

У процесі прилучення дітей до національних цінностей роль учителя як просвітителя-народознавця є особливо важливою. На цьому наголошували видатні українські педагоги. Так, зокрема на сторінках «Народной педагогии» О.Духнович підкреслював, що для «...народного творчого педагога важливого значення набуває знання історії свого народу, його традицій, звичаїв, рідної мови, усної народної творчості... Учитель повинен збирати перлини народної творчості, розкривати народним масам красу рідної мови, пробуджувати в них почуття любові до рідного краю...» [1, с.59].

А М. Стельмахович зазначав, що без опори на українські народні звичаї виховати справжнього українця неможливо. Тому їх збереження, збагачення і дотримання має доленосне значення як для нації в цілому, так і для кожного українця. Він вважав, що «застосування знань і засобів етонопедагогіки ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, допомагає дітям усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій» [4, c. 227].

Багатство українських обрядів і пов’язана з ними народна символіка упродовж століть втілювалась у своєрідну музично-поетичну форму художнього мислення. Музичний фольклор постійно видозмінювався, вбираючи самобутність художнього мислення і світосприйняття людини. Водночас він зберігав і певні стилістично-інтонаційні риси давньої національної культури.

Народна пісня демонструє рух і розвиток традицій, адже часто є важливою складовою частиною святкової обрядовості (мова йде про пісні календарно-обрядового циклу).Тому її вивчення на уроці музичного мистецтва має не тільки доповнюватися пізнавальною інформацією про звичаї, традиції проведення українських народних свят, але й органічно поєднуватися з постановкою фрагментів народних обрядів, ігрових дійств.

Як правильно пише Л. Масол, «синкретизм народної культури, фольклорних традицій, генетично споріднених із синкретизмом дитячої гри, – яскравий і неперевершений зразок природної інтеграції поетичного слова, музики, хороводних рухів, елементів театральної дії, педагогічна ефективність якої доведена багатовіковим існуванням етнопедагогіки» [2, c.21]. Тому саме цей напрямок музично-художньої освіти, на її думку, доцільно активно впроваджувати у практику викладання музики, особливо в молодших класах (інсценізація пісні, ігри-драматизації). Його реалізація вимагає від учителя грунтовної комплексної підготовки і неабиякої творчості. При розробці сценарію ознайомлення дітей з елементами традиційних народних свят (в українського народу, як і в багатьох народів світу, свята чітко діляться за порами року – весняні, літні, осінні, зимові) педагогові необхідно детально продумати драматугрію його втілення, вміло поєднавши народно-поетичне мистецтво, народні святкові дійства з іграми і дитячими піснями.

Як зразок такого поєднання, ми пропонуємо фрагмент уроку музичного мистецтва, в якому відтворена послідовність вивчення дітьми святкової весняної обрядовості (для сценарію уроку ми використали народознавчий матеріал таких джерел: «Антологія української поетичної творчості», «Весняночка» Я. Верховинця, «Звичаї нашого народу» О. Воропая, «Українська народна музична творчість» А. Іваницького.

Фрагмент уроку «Свято весни»:



Дітям можна так подавати образ весни: «Вона, ця дівчина-весна, – бажаний і довгожданий гість. ЇЇ закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарами-солодощами, її уособлює найкраща з дівчат напередодні св. Юрія – «Ляля» або «Леля». Вона одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави та квітів і роздає дівчатам вінки, що вістять весілля». Наші пращури уявляли весну цілком реальною особою – стрункою, веселою, заквітчаною та співучою юнкою. Там, де вона з’являлась, все оживало, квітло, дзвеніло піснями.

Її приносили на крилах птахи. Тому в березні, першому весняному місяці, випікалось обрядове печиво у формі пташок. Діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!». Свято зустрічі весни приурочували до початку льодоходу. Найпоширенішою формою зустрічі весни в Україні були дівочі хороводи, ігри та веснянки, наприклад, «Ой, на горі кладочка», «Благослови, мати», «А вже весна, а вже красна», «Ой весна, весна - днем красна», «Весняночко-паняночко» та ін. Як починаються веснянки, то перший раз варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують і прибивають його кілком. Оце до цього звичаю й пісня:

Закопали горщик каші,

Ще й колком прибили,

Щоб на нашу та улицю

Парубки ходили.


  • Діти, спробуймо й ми з вами заспівати веснянку, а саме: «А вже красне сонечко». А для того, щоб весна до нас прийшла швидше, свій спів ми будемо поєднувати, як у старовину, з рухами, грою.

Опис гри «А вже красне сонечко»

Дійові особи: Струмочки, Журавлі, Соловейко, Зозуленька.

Хід гри.Усі діти разом з дійовими особами стоять розірваним колом і співають:

А вже красне сонечко

Припекло, припекло.

Одночасно правицею вони показують праворуч вгору, начебто на сонце.

Ясно щире золото

Розлило, розлило.

Тут виконавці широко розводять руками перед собою й злегка вклоняються.

На вулиці струмені

Воркотять, воркотять.

На ці слова до середини кола вибігає перший Струмочок з витягнутими вперед руками, він рухається зигзагами, а до нього негайно приєднуються інші Струмочки: другий, третій, четвертий і. т.д. Діти бігають одне за одним ритмічно, дрібними кроками – кожен крок на одну восьму.

На повторення слова «воркотять» Струмочки намагаються зайняти своє місце в колі.

Журавлі курликають

Та летять, та летять.

Тепер зривається зі свого місця перший Журавель, дрібними кроками бігає по колу, розмахуючи руками, ніби крилами, а до нього по черзі приєднуються інші.

На друге слово «летять» Журавлі мусять повернутись на свої місця.

Засиніли проліски

У ліску, у ліску,

Швидко буде земленька

Вся в вінку, вся в вінку.

У третьому куплеті діти беруться за руки і рухаються замкненим колом ліворуч або праворуч.

Ой сонечку-батечку,

Догоди, догоди,

А ти, земле-матінко,

Уроди, уроди.

На початку останнього куплета коло зупиняється, усі піднімають руки вгору, наче звертаються з проханням до «батечка-сонечка», потім низько вклоняються «матері-землі» і, тихенько випростовуючись, показують витягнутими перед собою руками, як росте хліб.

Далі веснянка повторюється з деякими змінами в інсценізації.

Традиції, звичаї річного циклу багатогранні і складні. Наповнені великим ідейно-моральним, емоційно-естетичним змістом, вони відображають етнічне, суспільно-політичне, культурно–історичне життя народу на різних ступенях розвитку, його багатогранну духовність, якості, які формувались протягом віків (національний характер, психологію, світогляд тощо).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал