Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка7/10
Дата конвертації27.03.2017
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Висновки. Творчий взаємозв’язок Д.Котка й Ф.Колесси мав вплив на формування демократичного світогляду обох геніїв, художньо-естетичних поглядів і визначення подальших шляхів їхньої діяльності. Багатолітня праця митців позначена високими етнокультурними ідеалами і знаменує собою важливий етап у розвитку української культури – становлення глибоко демократичної за своїм спрямуванням національної школи в мистецтві. Творча праця двох діячів мала вплив на розвиток хорового мистецтва України. Часто хорові твори з репертуару Філарета Колесси включали до своїх програм диригенти просвітянських хорів, наслідуючи Коткові прийоми виконання, манеру диригування й трактування твору. Сам академік такими словами відгукувався про диригента: «Котко показав себе непересічним майстром виконання творів a cappella та диригентом великої інтерпретаторської винахідливості» [1, с.99].

На таку увагу до творчості Філарета Колесси, яку приділяв Дмитро Котко, до сьогодні, мабуть, не спромігся жоден із хорових диригентів. Цей приклад гідний наслідування. Адже оригінальна композиторська творчість Ф.Колесси і його обробки народних пісень – це цілий скарб, що заслуговує на ширшу популяризацію через концертне виконавство й очікує ще ґрунтовнішого наукового осмислення.




  1. Вітенко О. Український професійний хор під орудою Дмитра Котка : нарис 1920–1939 рр. / Олександр Вітенко. – Кременець, 1969. – 107 с.

  2. Грица С. Філарет Михайлович Колесса / Софія Грица. – К. : Державне вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962. – 285 с.

  3. Дмитро Котко та його хори : статті, рецензії, спогади, документи / [ред.-упоряд. С. Стельмащук]. – Дрогобич : Відродження, 2000. – 336 с.

  4. Кметюк Т. Мистецька діяльність диригента Дмитра Котка в контексті хорової культури Західної України (20–70-ті рр. ХХ століття) : дис. … канд. мистецтвознавства : 17.00.03 / Кметюк Тарас Васильович. – Івано-Франківськ, 2011. – 251 с.

  5. Колесса Ф. Виступ «Наддніпрянського хору» Дмитра Котка / Філарет Колесса // Новий час. – 1925. – № 117. – С. 4.

  6. Концертна програма Українського Наддніпрянського хору Дмитра Котка з фотографією його учасників / Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 580, оп. 1, спр. 375, 3 арк.

  7. Репертуар Гуцульського анамблю пісні і танцю / Івано-Франківський державний обласний архів, ф. Р-719, оп. 2, спр. 2, арк. 34.


УДК 378:7 Петро Коваль

Мистецтво у професійній підготовці майбутніх педагогів

У статті автор визначає мистецтво як важливу складову професійної підготовки майбутніх педагогічних фахівців. Особливого значення надає розвитку морально-духовним цінностям через пізнання мистецтва. Мистецтво подано як важливу складову змісту освіти, засобом навчання, виховання та розвитку особистості.

Ключові слова: мистецтво, професійна підготовка, гармонійний розвиток, навчально-виховний процес.
The author defines art as an important component of the training of future teaching professionals. Special importance is given to the moral and spiritual values through the knowledge of art. Art served as an important component of a meaningful education, the training, education and personal development.

Keywords: art training, harmonious development, the educational process.
Постановка проблеми. У сучасних умовах мистецтво переходить зі сфери духовного у сферу матеріального. За таких умов воно втрачає своє найбільш важливе призначення – формувати в молодого покоління ті морально-духовні цінності, які вироблялися попередніми поколіннями впродовж багатьох століть. Втім, незважаючи на матеріалізованість використання мистецтва, сьогодні воно не втратило своєї важливості, а, навпаки, стало значно жаданим у плані формування творчої особистості та розвитку її індивідуальності. Адже саме на нього покладаються великі надії у відродженні національних і культурних надбань, які передавалися з покоління в покоління нашими батьками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велика кількість наукових праць із проблеми використання мистецтва у формуванні гармонійно розвиненої особистості напрацьовані такими науковцями, як О. Апраксіна, Г. Васянович, Г. Ващенко, К. Василенко, В. Верховинець, В. Діденко, І. Зязюн, Т. Іванова, А. Іваницький, Ю. Косенко, О. Лавріненко, М.  Лещенко, О. Олексюк, О. Отич, Г. Падалка, О. Рудницька, С. Русова, В. Сухомлинський, О. Федій та ін., в яких вони визначають мистецтво як важливий чинник у формуванні творчої особистості, збереження культури та ідентичності народу. У їхніх історико-педагогічних працях доведено, що мистецтво упродовж усієї історії розвитку людства було невід’ємним компонентом формування гармонійно розвиненої особистості.

Метою статті є визначення важливості мистецтва як невід’ємної складової навчально-виховного процесу ВНЗ у професійній підготовці майбутніх педагогічних працівників.

Виклад основного матеріалу. Коли глибше торкнутися історії походження самого поняття “мистецтво”, можна зрозуміти, що воно становить систему різноманітних високопрофесійних досягнень людини в результаті її діяльності. Українське слово “мистецтво” походить від німецького “meister” (майстер), яке, відповідно, від латинського “Magister” (навчитель, начальник): magis (великий) та histor (знавець, умілець, а після – актор (histrion). Такий шлях формування терміна свідчить про те, що в самому змісті слова закладена ідея високого професіоналізму діяльності людини.

Саме ж мистецтво взаємодіє з іншими складниками культури – релігією, наукою, мораллю. У стародавньому Китаї всіх митців – художників, поетів, музикантів – називали мудрецями. Греки, синтезуючи естетичні й етичні ідеали, ввели окреме поняття “калокагатія” – єдність краси і добра. Це свідчить про те, що мистецтво постійно супроводжує людину в житті, впливає на неї, дає можливість бачити світ прекрасним і неповторним, чим залучає її до творення прекрасного [4; 5; 8].

Нині мистецтво проникло в усі сфери людської життєдіяльності. Як вітчизняні, так і зарубіжні науковці наголошують, що мистецтво є особливою й важливою складовою формування гармонійно розвиненої особистості, тому воно має бути присутнім у професійній підготовці майбутнього фахівця будь-якого профілю, а особливо педагога, який, за словами академіка І.Зязюна, є професією з професій.

У Стародавній Греції мистецтво й техніку виконання, тобто майстерність, позначали одним словом “техне”. Необхідно знати “мову мистецтва” і вміти її використовувати у своїй професійній діяльності, що особливо є важливим для педагогів, які здобувають додаткову спеціальність, зокрема “Хореографія”, оскільки їхні можливості щодо розвитку школярів початкових класів значно розширюються

Одним з найважливіших понять у мистецтві є художній образ, який поєднує в собі реальний світ і творчий задум митця. Художній образ у мистецтві є реальним відображенням життя, яке можна відтворити художньо-мовними знаками мистецтва. У художніх образах творець не просто відтворює побачене або почуте, а й створює за допомогою засобів мистецтва – слова, кольору, звуку, рухів або пластичних форм – ще одну дійсність.

Оскільки мистецтво – це творче відображення дійсності, то її відтворення відбувається в художніх образах і роль педагога як творця майбутнього, майбутньої особистості, є найважливішою творчою діяльністю. Але не будь-яке творіння називаємо твором мистецтва, а тільки те, яке здатне змінити свідомість людини [7].

Сила мистецтва – в його цілісному впливі на людину, що пояснюється образною природою художніх витворів. Дослідники, намагаючись зрозуміти природу мистецтва, бачили в ньому засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво як текст та знакову систему, як гру, задоволення, прояв ірраціонального та несвідомого начала в людині, бачили в ній спосіб самовираження та самосвідомості людства через особистість художника. Тобто можна стверджувати, що мистецтво є знакова система. У свою чергу, науку ми також вбачаємо як знакову систему. Надзвичайного значення мистецтву надавав Л. Фейнберг, який теж зазначав,що мистецтво – знакова система. Він говорив, що мистецтво у всіх випадках важливе. У першому воно є просто великим свідком і фактором радості життя, і в другому – могутнім засобом зміцнення переконання в правильності вибраної мети та духовного відродження людства [2].

Отже, знакову систему ми розуміємо як логічне і послідовне розміщення науково-пізнавальних, мистецько-відтворюючих знаків, які утворюють відповідну змістовність у його цілісному сприйнятті. Таким чином, і мистецтво ,і наука – це знакові системи, які в собі несуть глибокий зміст та відповідну інформацію. Яскравим підтвердженням такого порівняння є картина Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”, на основі якої був знятий фільм “Код Леонардо да Вінчі”. Науковці зазначають, що в картині закладено код, за допомогою якого можна дізнатись про подальший розвиток суспільства та його долю. Можна говорити і про інші види мистецтва, які користуються тільки характерними для одного із видів мистецтва відповідними знаками. Музика – ноти, репризи, дієзи, бемолі, бекари та ін. Хореографія – знаки, якими позначаються дівчина, хлопець, соліст, рисунок танцю тощо. Важливо зазначити, що між математичним науками і хореографічним мистецтвом є спільність у тому, що певні хореографічні фігури використовуються у таких дисциплінах, як нарисна геометрія, креслення, математика. У зв’язку із цим завдання викладача полягає в тому, щоб вміло поєднати геометричні фігури із витворами як хореографічного, так і мистецтва в цілому, єгипетські піраміди – як витвір архітектурної мистецької споруди та їхній зв'язок з геометричними фігурами.

Можна відзначити, що мистецтво володіє надзвичайно потужною здатністю розвивати людину з найкращих позицій. В. Соловйов у своїй філософській праці "Загальний смисл мистецтва" говорить про те, що мистецтво своїм кінцевим завданням повинно втілювати абсолютний ідеал не лише в уяві, але й насправді – повинно одухотворити, перездійснити наше дійсне життя. Якщо скажуть, що таке завдання виходить за межі мистецтва, то запитується: хто встановив ці межі? В історії ми їх не знаходимо [11].

Мистецтво – водночас і творення, і пізнання світу, і спілкування. Воно покликане виховувати художній смак людини, особливо дітей, які вступають у великий світ пізнання всього прекрасного, розвивати її здатність до творчості за законами краси. Прекрасне твориться через чуттєве сприйняття людиною навколишньої дійсності, на чому наголошує І. Зязюн, і саме через почуття впливає на неї з великою силою, виховуючи через любов до прекрасного моральні якості. Коли прекрасне проходить через нашу кров, наші почуття, слухання музики, читання художньої літератури, перегляд фільму, відвідування театру та ін., наше життя наповнюється духовною красою, набуває нового змісту. Мистецтво є духовною потребою людини, воно, як повітря, без якого людина не може жити, без нього вона задихається, їй стає тісно і незатишно в житті [4; 5; 6].

Оскільки на емоції найбільш сильний вплив здійснює мистецтво, то воно стає одним з найвпливовіших засобів професійної підготовки педагогів вищих навчальних закладів та формування їхньої естетичної сфери. Основними складниками естетичної сфери І.Зязюн називає потреби, емоції та почуття, смаки, погляди, ідеали. “Естетичний досвід через свої складові – спеціалізовані емоції і почуття, що обов’язково зумовлюють вольову діяльність, регулює людську поведінку, спрямовує дії людини на предмет, здатний задовольнити людську потребу” [1, с.75].

Вищі педагогічні навчальні заклади в нинішніх умовах покликані шукати шляхи подолання негативних тенденцій, що склалися в економіці нашої країни, долати екологічну і гуманістичну кризу суспільства. Одним із шляхів у вирішенні цих завдань є залучення студентської молоді до мистецької діяльності. Необхідність формування професійної готовності педагогів вищих педагогічних навчальних закладів зумовлюється тим, що мистецька складова як стрижень орієнтації поведінки і діяльності, забезпечує успішність виконання професійної діяльності.

Зважаючи на те, що мистецтво дає позитивний ефект при професійній підготовці і підвищенні кваліфікації фахівців не мистецьких спеціальностей, і проаналізувавши освітній і професіоналізуючий потенціал мистецтва, О. Отич обґрунтувала педагогіку мистецтва як нову мистецьку S – дисципліну педагогіки. Педагогіка мистецтва – використання мистецтва у загальній і професійній освіті з метою навчання, виховання, розвитку і професійної підготовки особистості [9;10]. Педагогіка мистецтва відрізняється від мистецької педагогіки, яка є наукою про мистецьку освіту і практичною мистецько-педагогічною діяльністю. За визначенням О. Отич, педагогіка мистецтва розробляє естетичні та етичні засади формування особистості, її загального і професійного розвитку засобами різновидів мистецтв (педагогіка театру, педагогіка музею тощо) [3, с.72]. У контексті педагогіки мистецтва, підкреслює О. Отич, мистецтво виступає компонентом змісту освіти, засобом навчання, виховання та розвитку особистості; … основою гуманізації сучасної освіти; елементом соціокультурного та естетичного середовища [10].

Висновки. Оскільки мистецтво є важливим чинником професійної підготовки фахівців педагогічного профілю, доцільним, на нашу думку, було б визначити його, з одного боку, як важливу складову загальноосвітнього культурного рівня розвитку особистості, а з іншого, – як невід’ємний засіб навчально-виховного процесу. Поєднання цих двох важливих складових дає можливість формувати майбутнього фахівця як гармонійно розвинену особистість, яка відзначається новими якісними морально-етичними й естетичними цінностями.

Отже, мистецтво є ефективним і завжди доречним засобом професійного розвитку особистості педагога, яке ненав’язливо спрямовує її до самостійних рішень і дій, до досягнення власного професійного ідеалу. І тому сучасному педагогу-професіоналу слід вміти грамотно й ефективно використовувати мистецько-художні потенційні, розвивальні можливості на шляху його життєвого і професійного становлення.





  1. Бех В. Функціональна модель особистості: пошуки полікультурних детермінант поведінки : [монографія] / В. Бех, Є. Шалімова. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – 255 с.

  2. Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності : [навч. посіб.] / І. Д. Бех. – К. : Академвидав, 2009. – 248 с.

  3. Бех І. Д. Інваріанти виховання особистості / І. Д. Бех // Перспективні освітні технології : [наук.-метод. посіб.] / ред. Г. С. Сазоненко. – К. : Гопак, 2000. – С. 36-45.

  4. Зязюн І. А. Теоретичні аспекти культури і культурного розвитку людини // Виховання естетичної культури школярів : [навч. посіб. / І.  А. Зязюн , Н. Є.Митопольська, Л. О.Хлєбнікова та ін.]. – К. : ІЗМН, 1998. – 156 с.

  5. Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії : [наук.-методич. посіб.] / І. А. Зязюн. – К. : МАУП, 2000. – 312 с.

  6. Зязюн І. А. Наука і мистецтво педагогічної дії // Професійна освіта: педагогіка і психологія: [Польсько-український, україно-польський журнал / за ред. Т. Левовицького, І. Зязюна, І. Вільш, Н. Ничкало]. – 2001. – № 3. – С. 357-380.

  7. Зязюн І. А. Духовні чинники елітарної особистості // Розвиток особистості в полікультурному освітньому просторі : [збірка матеріалів Міжнародного конгресу. ІV Слов’янські педагогічні читання / І. А. Зязюн]. – Черкаси : Вид-во ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2005. – 338 с.

  8. Зязюн І. А. Естетичні засади розвитку особистості : [монографія] / І. А. Зязюн; за ред., передмова та післямова Н. Г. Ничкало. – Чернівці : Зелена Буковина, 2006. – 224 с.

  9. Отич О. М. Підготовка вчителя початкових класів до виховної роботи в школі : (на матеріалі пісенного фольклору) : дис. …канд. пед. наук / О. М.Отич.  – К., 1997. – 256 с.

  10. Отич О. М. Мистецтво у розвитку індивідуальності педагога: історичний і методологічний аспекти : [монографія] / О. М. Отич // [за наук. ред. І. А. Зязюна]. – Чернівці : Зелена Буковина, 2008. – 440 с.

  11. Соловьев В.С. Сочинения : в 2-х т. / В. С. Соловьев. – М., 1998. – Т.2. –– 824 с.


УДК 7.071.1:784 (081-082) Григорій Котик

Тетяна Котик
Теоретичні основи розвитку музичного сприйняття молодших школярів

У статті розкрито сутність поняття «музичне сприйняття», вікові можливості його розвитку в дітей молодшого шкільного віку та педагогічні умови виховання музичних інтересів школярів.

Ключові слова: музичне сприйняття, естетичне виховання, музичні інтереси, молодші школярі.
In the article essence of concept is exposed musical perception, age-dependent possibilities of his development for the children of midchildhood³ pedagogical terms of education of musical interests of schoolboys.

Keywords: musical perception, aesthetic education, musical interests, junior schoolboys.
Постановка проблеми. Знайомство з музичними творами – складова естетичного виховання школярів, натомість сприйняття і розуміння музичних творів не є вродженою рисою людини. Формування цих компонентів загальної культури особистості відбувається під час спілкування з музикою, коли дитина відчуває глибокі переживання, естетичну насолоду. Допомогти дитині зрозуміти задум композитора, його почуття, думки, настрій – важливе завдання в розвитку музичного сприйняття школярів.

Мета статті – висвітлити здобутки сучасної психолого-педагогічної науки щодо формування музичного сприйняття молодших школярів як основи удосконалення методики музичної освіти, виховання ставлення до музичного мистецтва як джерела і предмета духовного спілкування.

Виклад основного матеріалу. У сучасній науковій літературі найчастіше зустрічаються два терміни, що визначають діяльність людини, яка слухає музику: "сприйняття музики" і "музичне сприймання". Поняття "сприйняття музики" здебільшого використовується у працях психологів, воно відображає ситуацію, коли сприйняття охоплює музику лише як предметний матеріальний процес, як специфічний об'єкт впливу на людину. Поняття "музичне сприйняття" означає спрямування сприйняття на "осягнення й осмислення тих значень, якими володіє музика як мистецтво, особлива форма відображення дійсності, як естетичний художній феномен" [7, с.170]

Сприйняття (сприймання) — це психічний процес відображення предметів та явищ дійсності в сукупності їхніх властивостей і частин за безпосередньої дії на органи чуття з розумінням цілісності відображуваного. Сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів [8].

Залежно від провідної ролі того чи іншого аналізатора сприйняття може бути:


  • зоровим (розглядання скульптури, картини і под.); 

  • слуховим (слухання оповідання, концерту і т. ін.);  

  • тактильним (обмацування, доторкування);

  • простору; часу; руху;  

  • предмета; мови; музики;  

  • людини людиною.  

У сприйнятті безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмислене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.   Сприйняття вибіркове: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше. Вибірковість сприйняття залежить як від об'єктивних властивостей предметів, так і від загального змісту психічної діяльності людини, її досвіду, інтересів, скерованості.

Різновидом сприйняття є художнє сприймання, тобто процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного в мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення.

Конкретний процес сприйняття витвору мистецтва у всіх людей має індивідуальний характер і залежить як від рівня емоційної сприйнятливості, так і від змісту уявлень, що виникають у процесі сприйняття твору мистецтва. Це залежить від багатьох факторів: емоційного досвіду людини, інтересів, естетичного смаку, властивого людині типу сприйняття, рівню емоційного розвитку людини, фізичного й психологічного стану в момент сприйняття, умов, за яких протікає цей процес, настанови на сприйняття, здатності людини до повноцінного сприйняття творів мистецтва.

  Відомо, що людина тільки в певному віці здатна сприймати твори мистецтва як такі.

У ранньому віці дитина не має уявлення про предмет мистецтва. У процесі зростання дитини розвиток сприйняття предметів мистецтва проходить ряд етапів. У переддошкільному віці дитина сприймає витвір мистецтва не як зображення, а як реальність. Дошкільник молодшої групи усвідомлює, що картина є зображення, але виявляє до неї дійове ставлення: торкається, гладить тощо. Діти цієї вікової категорії отримують яскраві враження від картинок, але для них це всього лише чуттєві якості речей, а не твір мистецтва [3].

Розвиток культури художнього сприйняття в шкільні роки пов'язаний із опануванням мови мистецтва, отриманням специфічних знань, накопиченням досвіду спілкування з мистецькими творами, формуванням художнього смаку, пробудженням інтересу до художнього пізнання.

Розмірковуючи над можливостями розвитку художнього сприйняття, П.Якобсон зазначав: “Для зростання художнього сприйняття важливим є виникнення уміння подумати про нього, оцінити його і відповідним чином поставитися до тих або інших епізодів, частин, елементів художнього твору, але не менш важливим є не втратити при цьому здатності безпосередньо віддатися враженню від твору, поставитися до нього цілісно” [10, с.77].
Різновидом художнього сприймання є сприйняття музичне, яке тісно пов’язане з емоціями, завдяки яким дитина не лише сприймає зміст музичного твору, але й відчуває, переживає, уявляє та розуміє його. Важливою умовою формування музичного сприйняття школярів є створення у слухачів відповідного настрою, тобто настанови, на сприймання музики.

Є. Волчегорська, аналізуючи процес музичного сприйняття, вказувала на важливу роль повідомлення вчителя як настанови для створення відповідного настрою, де слуханню та аналізу матеріалу повинні передувати систематизація знань, розгляд ілюстрацій та їхній аналіз, що супроводжуються повідомленнями, евристичними запитаннями [2].

Вступному слову вчителя великого значення надавали й відомі педагоги-музиканти. Так, Б.Асафьєв, Д.Кабалевський зазначали, що підготовча інформація має бути лаконічною, стислою, але завжди емоційною. Вона не повинна заважати дітям споглядати за музичним процесом. В основу характеристики музичного твору потрібно покласти розкриття ідеї, задум композитора, а також необхідно спиратися на дані про творчість самого композитора або музикантів того часу [1].

Н. Гродзенська, говорячи про виховання музичних інтересів школярів, наголошувала на тому, що робота вчителя повинна бути спрямована на розкриття інтонаційної структури музичних творів, на роз’яснення того, які відчуття і переживання викликає музика у слухачів, якими засобами цього досягає композитор [4].

Накопичуючи художні враження, розкриваючи виразність елементів музичної мови, учні осягають і його закономірності. Уже молодші школярі здатні визначити, що чіткість, властива маршу, досягається за допомогою пунктирного ритму і дво- або чотиридольного розміру; спокійний і ласкавий характер колискової – за допомогою помірного темпу, динаміки, розміряного руху мелодії; плавність вальсу залежить від тридольного розміру, ритму тощо.

Б. Теплов довів необхідність та ефективність поетапного формування музичного сприйняття. На його думку, на першому етапі необхідно спрямувати увагу дітей на загальний характер твору, його динаміку, структуру. На цьому етапі сприймати новий твір допомагають окремі знайомі фрагменти інформації з минулого досвіду. На другому етапі відбувається декодування музичної мови через взаємозв’язок отриманих уявлень та настанов педагога з опорою на життєвий і музичний досвід слухачів. На третьому етапі відбувається оформлення особистісного ставлення до прослуханого музичного твору, тобто висловлюється музично-естетична оцінка, здійснюється осягнення глибинного смислу, яке завжди супроводжується переживанням художньої цінності визначеного твору [9].

Отже, розвиток музичного сприйняття ґрунтується на збагаченні музичного досвіду дитини.

На думку Л. Горюнової, головне в накопиченні музичного досвіду школяра – це опанування пошуково-творчими діями, які дозволять самостійно переносити та застосовувати засвоєне за нових умов, тобто оволодіння засобами орієнтації в музичній діяльності. На думку дослідниці, музичний досвід складається з таких компонентів: інтонаційно-слухового запасу – інтонаційного словника; музично-слухових уявлень, знань на рівні впізнавання золотого фонду музики; знань про музику та музикантів; виконавчого досвіду [5].

С. Гордєєва вважала, що велике значення для розвитку музичного сприйняття молодших школярів має слухання музики зі словами, тому що слово доповнює образну характеристику музичного твору. Слухання пісень педагог проводила за такою схемою: 1) вступна бесіда; 2)виконання твору; 3) бесіда з дітьми про прослухану пісню; 4) повторне слухання. Дітям задавали такі запитання: Яку назву ми можемо дати цій музиці? Яка вона за характером? Чому? Чому цей твір має таку назву? Така підготовка дітей до слухання музики активізувала їхню увагу, підштовхувала до емоційного відгуку, спонукала до музичного процесу, розвивала музичну пам'ять. Розкриття літературного образу за допомогою музичних засобів художньої виразності (мелодія, ритм, темп, артикуляція, форма, фактура) дає змогу розвивати музичне сприйняття школярів [11].

Л.Макарова виокремила такі критерії адекватності сприймання музичного твору: тонкий емоційно-почуттєвий відгук на музику; запам’ятовування деталей прослуханого уривка та розрізнення засобів музичної виразності (інтонаційні особливості, лад, ритм, тембр, метроритм, динаміка, регістр, гармонія, фактура), а також визначення жанру; чуття середніх шарів фактури, звуковисотне та ритмічне відтворення мелодійної лінії, визначення динамічних змін через диригування тощо [6]. Дослідниця встановила особливості музичного сприймання молодших школярів, а саме: діти не можуть розрізнювати декілька тематичних ліній, визначати тему всередині фактури; ритмічні характеристики сприймають психомоторно, їм притаманне рухове переживання ритму; мелодійними константами для молодших школярів найчастіше виступають тембр і комунікативні умови виконання твору, а не звуковисотність і ритм; великі за часом звучання зразки сприймаються дітьми фрагментарно, поза контекстом та смисловим цілим твору; цілісність сприймання форми твору в молодших школярів конституюється за об’єктивно зафіксованою тривалістю звучання твору, оскільки вони не розрізняють принципи викладення та розвитку музичного матеріалу; осмисленість сприймання відзначається розпізнаванням образно-емоційних ознак музичного твору і не досить точним  визначенням засобів музичної виразності, принципів його драматургічного розвитку та жанрових ознак. Висновок, до якого прийшла науковець, – починати музичне виховання потрібно з розвитку чуття тембру.



Зазначені положення психолого-педагогічної науки повинні стати підґрунтям для сучасної методики виховання музичного сприйняття молодших школярів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал