Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка5/10
Дата конвертації27.03.2017
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Висновки. Отже, показниками готовності майбутнього вчителя музики до організації музично-виконавської діяльності є: потреби, прагнення, установки щодо розвитку власної готовності, володіння майбутнім вчителем музики системою загальнопедагогічних та фахових знань, практичними уміннями та навичками організації музично-виконавської діяльності.

Готовність майбутнього вчителя музики до організації музично-виконавської діяльності учнів початкової школи – це професійна якість вчителя, що передбачає його здатність науково та творчо виявити свою індивідуальність і створити всі педагогічні умови для музичного розвитку учнів початкової школи.




  1. Энциклопедия профессионального образования: В 3-х томах / под.ред. С.Я.Батышева. – М.: Ассоциация «Профессиональное образование», 1998.

  2. Линенко А.Ф. Теорія і практика формування готовності студентів педагогічних вузів до професійної діяльності : автореф. дис. … докт. пед. наук : 13.00.01, 13.00.04. – К. – 1996. – 44с.

  3. Моляко В.О. Психологічна готовність до творчої праці / В.О.Моляко. – К.: Знання, 1989. – 48 с.

  4. Психологический словарь / под. ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. – М.: Педагогика – Пресс, 1998. – 440с.



УДК 78.085:371.134 Олександра Калинчук

Особливості викладання дисципліни «Теорія і методика класичного танцю» у педагогічних ВНЗ
У цій статті розглядається проблема специфіки викладання у педагогічних вищих навчальних закладах дисципліни «Теорія і методика класичного танцю» – основи всього циклу хореографічних дисциплін на спеціальності «Початкова освіта і хореографія».

Ключові слова: класичний танець, екзерсис, танцювальна техніка, виразні засоби.
This article addresses the problem of specificity of teaching in higher education teaching discipline "Theory and methods of classical dance" - the basis of all dance disciplines cycle in the specialty "primary education and choreography."

Key words: classic dance ,ekzersis, dance technique, expressive means.
Постановка проблеми. Спеціалізація «хореографія» на спеціальності «Початкова освіта» передбачає вивчення студентами цілого ряду хореографічних дисциплін, взаємопов’язаних між собою. Ключову роль тут відіграє «Теорія і методика класичного танцю», оскільки саме класичний танець є основою для оволодіння всіма іншими видами хореографічного мистецтва: народно-сценічним, історико-побутовим, спортивним бальним, сучасним. Система класичного танцю включає в себе широкий арсенал виражальних засобів для розкриття художнього образу, а класичний екзерсис визнається провідними хореографами найбільш універсальним способом формування танцівника. Викладання теорії і методики класичного танцю в педагогічному навчальному закладі має певну специфіку, зумовлену віковими особливостями студентів, відсутністю спеціальної підготовки та остаточними цілями вивчення даної дисципліни.

Мета статті – з’ясувати роль класичного танцю в процесі формування майбутніх педагогів-хореографів та визначити особливості викладання цього предмета в педагогічних вищих навчальних закладах.

Відповідно до мети дослідження визначено його завдання:



  • з’ясувати особливості вивчення класичного танцю студентами без спеціальної базової освіти;

  • проаналізувати основні поняття та форми класичного екзерсису;

  • обґрунтувати необхідність використання класичного танцю в цілісному навчальному процесі педагогів-хореографів;

  • визначити основні педагогічні принципи навчання класичному танцю та використання їх у практичній професійній діяльності студентів-випускників.

Виклад основного матеріалу. Абітурієнти педагогічних навчальних закладів, що обрали спеціалізацію «хореографія» вступають на навчання у віці 16-18 років, тобто сформованими фізично майже остаточно. Крім того, вступ не передбачає жодних іспитів з хореографії, що дозволяє вступ на основі особистого бажання та відсутності серйозних медичних застережень. Таким чином, вивчення класичного танцю мусить вестися в двох напрямках: теоретичному і практичному. Студенти вивчають систему базових понять, термінів, вправ та засвоюють практичні рухові навички виконання танцювальної лексики. Знання і вміння студентів повинні бути достатніми на базовому рівні, що б дозволило в майбутній професійній діяльності використовувати класичний танець як основу хореографічного розвитку молодших школярів на уроках ритміки і хореографії або в дитячих танцювальних гуртках і колективах.

Аналізуючи виникнення та становлення класичного танцю, доктор мистецтвознавства В.М.Красовська приходить до висновку : значення цього виду мистецтва у вихованні пластичних можливостей людського тіла надзвичайно важливе. Зокрема вона відзначає, що, «опираючись на музичні форми свого часу, танець шукав очищену від конкретних побутових деталей систему умовних виразних засобів. Завдяки впорядкованості матеріалу з’явилися такі умовні поняття, як «позиції рук і ніг», «виворітність», «натягнутість ноги». Усі ці положення сприяли розвитку пластики людського тіла: виворітність – збільшенню амплітуди підйому і розмаху ноги вперед, назад і в сторону; натягнута нога – стрімкості, частоті та висоті стрибків; позиції рук і ніг врівноважували тіло, виробляючи стійкість»[1, с.128-129].

Підготовка педагога-хореографа – це дуже багатогранний процес. І чим більш майстерним та універсальним ми хочемо його бачити, тим багатограннішим і продуманим повинен бути процес навчання. Основою, без сумніву, повинен бути класичний танець. Збагачуючись і розвиваючись протягом багатьох століть, класичний танець дав світові геніальних виконавців і педагогів: Галан дю Дезер, Бошан, Жан-Жак Новер, Гімар, Марія Тальоні, Фанні Ельслер, Маріус Петіпа та ін. Неоціненним є вклад А.Я.Ваганової – основоположника сучасної системи підготовки класичних танцівників. “Навчання класичному танцю починається з екзерсису. В екзерсисі всебічно розвиваються м’язи ніг, їх виворотність, танцювальний крок і plie (присідання); постановка корпусу, рук і голови, координація рухів. У результаті щоденних тренувань фігура набуває підтягнутості, виробляється стійкість; майбутній виконавець привчається до правильного розподілу ваги тіла на двох і одній нозі” [2; с.7]. Класичний екзерсис за системою А.Я.Ваганової визнано у всьому світі, широко застосовується в професійних навчальних закладах, у любительських хореографічних об’єднаннях і ніколи не втратить своєї актуальності, а отже, може вважатись цілком сучасним. Практичні заняття із класичного танцю у педагогічному вузі вимагають у студентів великої наполегливості, значних часових і фізичних зусиль.

Екзерсис класичного танцю – відшліфована, ідеальна й універсальна система вправ і комбінацій, створена в процесі тривалого хореографічного досвіду, усі елементи якого, пройшовши природний відбір, увійшли до складу екзерсису як справді необхідні вправи, що розвивають і тренують танцівника.

У свою чергу, В.Костровицька та О.Писарєв зазначали, що «в екзерсисі всебічно розвиваються м’язи ніг, їх виворітність, крок і присідання (plie), корпус, руки і голова, покращується координація рухів. У результаті щоденного тренування фігура набуває підтягнутості, виробляється стійкість»[3, с.7].

Отже, екзерсис – це постійна і послідовна робота над кістковим і м’язевим апаратом, психологічне налаштування танцівника, яке, у свою чергу, сприяє розвитку вольових якостей, рухової пам’яті, ритмічності та музичності. Засвоєння танцювальної техніки класичного танцю формує основи виразності руху, створює пластичний фундамент, який «дає можливість танцівнику гармонійно розвивати свій руховий апарат, підпорядковуючи навчання вдосконаленню пластично-художніх можливостей організму» [3, с.12].

За визначенням А.Ваганової, «вихідним моментом у розвитку танцівника є набуття стійкості»[4, с.30]. Постановка ніг, корпусу, рук і голови створює ту необхідну базу, за допомогою якої розвивається руховий апарат, високий рівень координації і така важлива якість, як танцювальність. Постановка корпусу забезпечує основу стійкості (aplomb). Опанування позиціями ніг і рук, різноманітними положеннями та поворотами корпусу дозволяє надалі свідомо керувати і контролювати рухи тіла, пов’язанні з переміщенням у сценічному просторі.

А.Ваганова відзначає, що «присідання (plie) зустрічаються майже в кожному танцювальному pas, і тому йому необхідно приділити особливу увагу під час екзерсису» [4, с.22]. Тільки добре розвинене plie робить рух м’яким і пластичним, розвиваючи м’язи і зв’язки. Під час виконання цієї вправи м’язи ніг скорочуються і розтягуються в повільному темпі, що дозволяє підготувати тіло до наступних вправ за допомогою процесу розігріву.

Серед різноманітних форм battements найважливішими елементами екзерсису є battements tendu і battements tendu jete, оскільки саме вони виробляють правильну постановку ніг, виворітність та їх силу. Як наголошувала А.Ваганова, «battements – основа всього танцю. Творець цього руху начебто проникає в саму суть будови і функцій зв’язкового апарату ноги. Цим рухом м’язи ніг не тільки розігріваються, вони приводяться в стан повної «вихованості» для їх подальшої діяльності» [3, с.33]. Особливістю battement tendu є його синтетичний характер, який полягає в одночасній роботі всіх груп м’язів (великих та малих) і зв’язок ніг.

В. Костровицька та О.Писарєв переконують: battements fondu та група колових рухів rond de jambe є важливими елементами класичного екзерсису. Battement fondu активно вводить у роботу опорну ногу, виробляючи м’якість присідання, його пружність, необхідну для виконання стрибків, розвиває рухливість колінного і тазостегнового суглобів, зміцнює м’язи стегна, гомілки і ступні. Поєднання його з battement frappe створює можливість для контрастного переключення роботи м’язів, зв’язок і суглобів, поєднуючи м’якість з різкістю й енергійністю [2, с.9]. У свою чергу, rond de jambe par terre (коловий рух ногою по підлозі) розвиває виворітність, еластичність і рухливість тазостегнового суглоба.

Обов’язковими елементами екзерсису є складні вправи на розвиток танцювального кроку, сили внутрішніх м’язів стегна і сухожилля – battement releve lent, battement developpe. Досвідом роботи підтверджено: під час виконання цих вправ особливо розвиваються м’язи, що виконують функції згинання і розгинання, відведення і приведення стегна, а також тазостегновий суглоб і м’язи живота, виробляється вміння тримати ногу на висоті 90 градусів і більше. Останній елемент із групи battementsgrand battement jete (великий кидок ноги ) – більш активно розвиває танцювальний крок, внутрішні м’язи стегна, тазостегновий суглоб.

Особливе місце в класичному екзерсисі займають вправи для рук, корпусу і голови – port-de-bras. Port-de-bras активно розвиває плечовий, ліктьовий, променезап’ястний суглоби, а також м’язи, які сприяють рухливості плечового поясу та шиї, що надалі дає можливість танцівникам вільно і пластично володіти руками, допомагає у виконанні танцювальних елементів, особливо з поворотами корпусу, надає рухам пластичної виразності.

Однією з найважливіших функцій систематичного виконання вправ класичного тренажу є його здатність виправляти деякі природні недоліки студентів (сутулість, клишоногість, недостатність сили та еластичності м’язів та ін.), створювати красиву фізичну форму тіла, підтримувати і вдосконалювати її. Саме ця функція набуває особливого значення, коли йдеться про роботу зі студентами без попередньої спеціальної підготовки. Хоч слід зауважити, що її виконання забезпечується тільки при систематичних заняттях протягом тривалого відрізку часу. Тому найоптимальнішим є впровадження теорії і методики класичного танцю вже з першого семестру. У наступних семестрах вивчення класичного танцю має бути підтриманим народно-сценічним танцем, історико-побутовим танцем і т.д. Урізноманітнення хореографічної лексики, засвоєної студентами, повинно відбуватися на основі знань і умінь, набутих під час занять класичним танцем. Такі спецкурси, як « Історія хореографічного мистецтва», «Методика організації гуртка класичного танцю», дозволяють досягнути різнобічності теоретичної і практичної готовності студентів до професійної діяльності.

Засвоєння вправ класичного екзерсису біля станка і на середині залу, вивчення вправ на розвиток танцювальності і координації, опанування технікою стрибків повинно відбуватися з обов’язковим дотриманням принципів чистоти технічного виконання та чіткої методики послідовності вивчення. На старших курсах студенти повинні вміти складати вправи тренажу, танцювальні комбінації та етюди, враховуючи вік, рівень складності та кінцеву мету використання засобів класичного танцю в роботі з дитячим колективом.



Висновки. Підсумовуючи вищесказане, слід відзначити, що предмет «Теорія і методика класичного танцю» є ключовим у системі хореографічних дисциплін на спеціалізації «хореографія» спеціальності «Початкова освіта», а тому повинен вивчатися протягом всього періоду навчання педагогів-хореографів у тісному взаємозв’язку з іншими предметами. Викладання класичного танцю у вищих навчальних закладах педагогічного спрямування має певні особливості, і їх з’ясування дозволить підвищити якість підготовки молодих спеціалістів до професійної діяльності в молодшій школі та в дитячих танцювальних колективах.


  1. Красовская В.М. Статьи о балете / В.М. Красовская. – Л.: Искусство, 1967. – 180 с.

  2. Костровицкая В. Школа классического танца / В.Костровицкая, А.Писарев. – Ленинград: Искусство, 1976. – 272 с.

  3. Костровицкая В.С. Школа классического танца : учебник / В.С. Костровицкая, А.А. Писарев. – 3-е изд., испр. – Л.: Искусство,1986. – 261с.

  4. Ваганова А.Я. Основы классического танца: учебник / А.Я.Ваганова. – 5-е изд. – Л.: Искусство, 1980. – 192с.

  5. Цвєткова Л.Ю. Методика викладання класичного танцю: підручник [для студентів вищих навчальних закладів] / Л.Ю.Цвєткова. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Альтерпрес, 2007. – 324 с.



УДК 372.8:374:792.5 Олександра Качмар

Музично-театральна діяльність як одна з форм позакласної виховної роботи в початковій школі
Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить, а та, в свою чергу, на рівних правах входить до великої скарбниці світової культури. Головним завданням школи є виховання молодої людини, яка б пишалась приналежністю до рідної української культури і розуміла, що із маленьких діамантів складається діадема всього мистецтва. Важливим доповненням до музично-естетичного виховання в школі є позакласна музично-театральна робота, яка тісно пов’язана з уроками мистецтва і дає ширшу можливість поглиблено займатись улюбленою творчою діяльністю.

Ключові слова: позакласна музична діяльність, музично-театральна діяльність, жанри, казка, творча активність.
Musical culture of a person is an organic part of national culture to which he or she belongs to and any national culture is some part of great world cultural treasury.

The main task of secondary education is to bung up a young person who can be proud of belonging to native Ukrainian culture and to learn to understand it.

An important addition to musical and aesthetic upbringing at school is musical and theatrical activities closely connecting with art lessons and it gives opportunity to be deeply involved in favorite occupation.

Key words: after classes musical activity, musical-theatrical activity genres, fairy-tales, creative activity.
Постановка проблеми Система навчання в загальноосвітній середній школі повинна дати дітям комплексне виховання та освіту при ефективному вивченні дисциплін, які збагачують інтелект, впливають на художньо-естетичне та культурне виховання учнів.

Безперечно, основною формою організації музичного виховання і навчання в школі є урок. Але музичне виховання не обмежується тільки рамками уроку, який може бути проведений на найвищому фаховому та методичному рівнях. Позакласна робота є тим важливим доповненням, яке дає можливість більше залучати вихованців до музики, до прекрасного, формувати самостійність і творчу активність, естетичний досвід.

У зв’язку із цим актуальною є проблема виявлення музично-творчих можливостей учнів через різноманітні форми позаурочної діяльності в молодших класах.

Аналіз актуальних досліджень Проблему організації позакласної виховної роботи в школі розглядали в своїх працях педагоги і психологи І.Бех, А.Капська, Я.Кушка, В.Омеляненко, Д.Ростовський, Л.Шаміна. У «Методиці музичного виховання в школі» за редакцією Л.Г. Дмітрієва та Н.М. Черноіваненка зазначається, що при організації позакласної роботи з музики слід пам’ятати, що всі види позакласних музичних занять повинні бути спрямовані на підвищення морально-естетичного виховання школярів, формування їхніх музичних смаків та інтересів, необхідно виховувати в учнів зацікавленість до просвітницької роботи, прагнення нести людям музичну культуру.

Для організації музично-театральної діяльності школярів у загальноосвітній школі необхідним є розуміння сутності її складових: музичної, літературної і театралізованої. Питання, пов’язані з організацією та методикою театралізованої діяльності, широко представлені в роботах вітчизняних педагогів, методистів Л. Бочкарьової, Л. Ворошніна, Н. Карпинської, А. Ніколаїчевої, І. Медведєвої. До проблеми взаємозв’язку музичної та літературної діяльності учнівської молоді, використання засобів літератури у вихованні звертаються Л. Башманська, Л. Березівська, Н. Волошин, В. Левін.



Мета статті розкрити значення музично-театральної діяльності як однієї з форм позакласної виховної роботи в молодшій школі.

Розглядаючи важливість проведення позакласної виховної роботи в сучасній школі, необхідно підкреслити, що велике значення для загального розвитку має музично-театральна діяльність, котра вимагає значної витрати розумових сил і напруження та якнайбільш сприяє формуванню в учнів почуття власної винятковості під час пошуків і створення нових ідей та образів.

Згідно з педагогічними дослідженнями зазначимо, що специфіка музично-театральної діяльності у школі передбачає володіння багатьма спеціальними знаннями, вміннями, навичками, до яких належить відтворення музично-художнього образу в діях [ 4, с.83].

Музично-театральна діяльність – це одиниця життя, опосередкована психічним віддзеркаленням, реальною функцією якого є орієнтація суб’єкта в реальному світі. Саме ця діяльність забезпечує самореалізацію особистості у творчому пошуку, що поєднує її інтелектуальний та емоційно-образний потенціал, спрямований на реалізацію природних здібностей школяра. У музично-театральній діяльності особливо яскраво розкриваються природні потреби школярів, зокрема в активній діяльності вони виступають у нових соціальних амплуа, займають ролі, які відрізняються від ролі вчителя [ 3, с.30].

Досліджуючи дану проблему, необхідно звернути увагу на психологічний аспект цього процесу, а саме – інтерес до творчої роботи.

Зазначимо, що інтерес є основою будь-якої діяльності, зокрема і музично-театральної. Саме інтерес забезпечує активність прояву пізнавальних потреб особистості, виявляється у позитивному емоційному тоні, що стимулює школяра до інтенсивності дій, спрямованих на певний об’єкт. Інтерес не може виникнути, якщо робота виконана без бажання. Розширення кола інтересів особистості є одним із найважливіших завдань її гармонійного розвитку.

Людина задовольняє свої інтереси, які виникають на основі потреб у пізнанні, спілкуванні, певній діяльності тощо. Інтерес – духовне джерело активності, позитивна емоція, що мотивує дослідження і творчу взаємодію. Згідно з висновками дослідження Н.Морзової, інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується трьома обов’язковими моментами:


  • позитивною емоцією до діяльності;

  • наявністю пізнавальної сторони емоцій;

  • наявністю безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності.

На думку дослідника Г.Щукіна, «пізнавальний інтерес має деякі переваги перед іншими мотивами, які можуть існувати і поруч з ним». Пізнавальний інтерес раніше за інші мотиви усвідомлюється школярем, він більш точно відображає мотивацію навчання, пізнавальний інтерес як мотив більш доступний для спостереження. Пізнавальний інтерес як мотив особистості має меншу ситуаційну прихованість, ніж інтерес як засіб навчання, він є особливою ланкою в системі мотивації і невідокремлений від інших мотивів, якими одночасно керується учень.

Отже, пізнавальний інтерес постає як найцінніший мотив позакласної діяльності, його формування позитивно впливає на розвиток дітей. У музично-театральній діяльності, яка відповідає інтересам учня, знаходять вихід його розумові, музичні, сценічні, хореографічні здібності та підвищується інтенсивність усіх психічних процесів: уява, пам'ять, мислення, воля, емоції тощо [1, с.113].

Вибір форми позакласного музичного заходу залежить від мети, яку ставить учитель у кожному конкретному випадку. Для цього необхідно визначити ряд питань, підготувати твір, жанр, музичний супровід, розподілити ролі, підібрати декорації тощо. Загальновідомо, що молодші школярі люблять казки, які є найулюбленішим літературним жанром. Використання казки у позакласній театральній роботі допомагає збагатити життєвий і художній досвід учнів, сприяє вихованню їхніх моральних рис, розвиває уяву, фантазію, розкриває творчий потенціал [2, с.56]. Для постановки казкових сюжетів рекомендуємо звернутись до творчості композиторів, які писали музику для дітей: М.Лисенка «Коза Дереза», «Пан Коцький», К.Стеценка «Лисичка, Котик і Півник», «Івасик-Телесик», опера-казка Б.Янівського «Царівна жаба», Є.Жарковського «Танок казок».

За твердженням Е.Печерської, сюжети й музичні матеріали дитячих казкових музичних спектаклів допоможуть учителеві збагатити й урізноманітнити позакласну діяльність і закріпити знання, отримані на уроках мистецтва.

Із метою музично-творчого розвитку у позакласній роботі доцільно використовувати казки Н.Забіли зі збірки «Під дубом зеленим» («Черевик, соломинка та булька», «Лисиця та рак», «Рукавичка»), казки О.Іваненко («Зимова казка», «Дубок», «Джмелик»). На нашу думку, доцільно використовувати літературні твори В. Сухомлинського, у творчості якого казка посідає особливе місце [ 5, 67]. У його казках різнопланово розкриті глибокі думки про естетику навколишнього світу, людські взаємини, чимало казок присвячено музиці природи. Постановки , в яких учні беруть участь дають можливість розкрити дитячий талант, їхній творчий потенціал, уміння працювати в колективі, музичні та літературні здібності.

Отже, використання у позакласно – театральній роботі казок надає змогу вчителеві залучити учнів до театральної діяльності, покращити їхнє сприймання музики, літератури, розвинути творчі здібності, самореалізувати себе в тій чи іншій ролі, виховувати любов до театрального мистецтва та музики.



Отже, позакласна музично-театральна діяльність є важливою формою позакласної роботи, що передбачає організацію навчально-виховного процесу на основі урахування індивідуальних інтересів школярів, сприяє формуванню почуття власної винятковості у дітей під час пошуків і реалізації творчих ідей. Робота педагога в цьому процесі має бути органічно пов’язана з діяльністю дітей, їхнім настроєм і внутрішнім станом. Практична творча діяльність спрямована передусім на розвиток духовного світу учнів засобами різних видів мистецтв. В основі організації музично-театральної діяльності школярів є визнання індивідуальності кожного учня та надання йому можливостей реалізувати свої здібності у творчому процесі.



  1. Барило С. Форми позакласної роботи з музичного виховання у початковій школі / С.Барило, О.Качмар // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Педагогіка. – 2014. – Вип. 51. – С.111-114.

  2. Дорошенко Т. Дитяча опера як засіб музичного виховання / Т.Дорошенко // Початкова школа. –1999.– №11. – С.24-25.

  3. Кушка Я. Методика музичного виховання дітей / Я.Кушка: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. – Видання 2-ге, допрацьов. – Вінниця: Нова книга, 2007. – С.25-30.

  4. Липа І. Музичне виховання учнів початкових класів у позаурочний час / І.Липа, С.Біланчук // Мистецтво в сучасній школі: проблеми і пошуки. – Збірник наукових праць / за заг. ред. професора М.В. Вовка. – Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2014. – Вип. VIII. – С.80-89.

  5. Усова А.В. Про організацію навчання школярів / А.В.Усова. – К.: Просвіта, 2005. – 67с.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал