Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника



Сторінка3/10
Дата конвертації27.03.2017
Розмір1.78 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Дидактичний принцип наочності в такій системі музикування займав важливе місце в навчанні та вихованні. Навчальний процес відбувався народними співцями-бандуристами, кобзарями, лірниками й іншими народними умільцями, що самотужки оволоділи музичними інструментами методом “показу”. Такі музиканти-умільці часто залучалися до багатих дворів козацької знаті, до монастирів і шкіл, що існували при церквах.

Основний дидактичний принцип наслідування в процесі освоєння кобзарського мистецтва застосовувався до співу та гри на інших народних інструментах “на слух”.

У кобзарів-бандуристів, лірників козачого періоду, крім дум та історичних пісень, у репертуарі були псалми. Етнопедагогіка виконання кобзарями псалмів утверджувала принцип християнської моральності. “Лірники і кобзарі, як носії творів, переважно релігійно-моралізаторського змісту, мали серед народу велику популярність. Це було зумовлено і демократичністю способу донесення слова Божого до народної обстановки хатнього, вуличного, святково-ярмаркового музикування, і самою персоною панотця-лірника чи кобзаря, який сприймався простими людьми як продовження розмови з Богом, якщо не в храмі, то на побутовому рівні” [6, с.99].

Застосовуючи етнопедагогічний метод наслідування, кобзарі, лірники навчалися один від одного псалмів, молитов, дум, пісень і цим самим, як відзначав митрополит Василь Липківський, зберегли “українські давні народні оповідання, думи, канти, співи, які вперто намагалися дощенту знищити наші російські керівники. Отже, величезне значення мають наші лірники, кобзарі і для нашої Матері-України, і зокрема для нашої церкви української” [6, с.97].

Гетьман Кирило Розумовський дуже дбав про освіту, тому в усіх полках завів школи “для обов’язкового навчання козацьких синів; крім загальної освіти, введено спеціальну освіту” [5, с.139], одночасно учні отримували музичну освіту. У Глухові Кирило Розумовський доручив капельмейстеру Андрєві Рачинському керувати роговим оркестром, який брав участь у торжествах і прийомах знатних осіб. У Батурині гетьман утримував симфонічний оркестр при театрі, до якого залучалися музиканти з “простолюду”. Добір музикантів здійснювався з обдарованих дітей козаків із численних маєтків К.Розумовського (у Батурині, Козельці, Почері, Яготині). Інструментальна музика застосовувалась у церемоніях із нагоди прийому послів, в укладанні перемир’я, входила до складу козацької свити під час її урочистих виїздів. Культивувалась оркестрова музика при міських магістратах, поміщицьких садибах, навчальних закладах. На Запорозькій Січі музиканти грали під час походів і святкувань перемоги, ними скликалися військові ради, за допомогою сигналів козацьких сурм розпочинали атаку на ворога, сідлали коней, готувалися до наступу та завершували бойові змагання.

Музична етнопедагогіка серед Запорозького Війська відзначалася не тільки прикладними потребами, а здійснювала патріотичне виховання за допомогою інструментальної музики, впливала на формування духовних почуттів козацтва. Навчання гри на музичних інструментах здійснювалося двома методами: методом пошуку й складання мелодій із допомогою інструмента згідно з “пошуком інтервалів і складання їх один до одного зі звіренням з мелодією, яку пам’ятає виконавець; методом відтворення мелодії згідно із записом на нотному стані й знанням розміщення звучання нот на інструменті, який викладений у його звукоряді і діапазоні” [5, с.132].



Висновки. Історизм музичної етнопедагогіки засвідчує, що українці з козацької доби зберегли патріотичні почуття до мови, мелодики, ритміки, і це вказує на неперервність існування нації, її культури, її народної педагогіки.

Історичний шлях українського музичного мистецтва тісно переплівся з лірництвом, кобзарством козацької доби й освятив його високими моральними цінностями. Українська музична етнопедагогіка козацької доби спрямовує наші почування до педагогічного вдосконалення сучасного шкільництва, до формування національної музичної культури, її народного мелосу, звичаїв і традицій.




  1. Грица С.Й. Трансмісія фольклорної традиції / С.Й.Грица. – К.: Астон, 2002. – С.3.

  2. Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні / М.С. Грушевський // Духовна Україна: збірник творів. – К.: Либідь, 1994. – С.65.

  3. Грушевський М.С. Культурно-національний рух на Україні в ХVІ–ХVІI віці / М.С.Грушевський // Духовна Україна: збірник творів. – К.: Либідь, 1994. – С.146.

  4. Корній Л. Історія української музики / Л.Корній. – К.: Вид-во М.П.Коць, 1996. – С.190.

  5. Круль П.Ф. Східнослов’янська інструментальна культура: історичні витоки і функціонування / П.Ф.Круль. – Івано-Франківськ, 2006. – С.138.

  6. Полянська-Василенко Н. Історія України / Н.Полянська-Василенко. – Мюнхен: Українське видавництво, 1876. – Т.II. – С.99.

  7. Перлини української народної пісні. – К.: Музична Україна, 1989. – С.48–49.

  8. Фільц Б.М. Музикантські цехи / Б.М.Фільц // Історія української музики. – К.: Наукова думка, 1989. – Т.I. – С.318.



УДК 75.058 Михайло Гнатюк

Олена Кульчицька – визначний художник, дизайнер і педагог першої половини ХХ століття
У статті зроблено спробу висвітлити життєвий і творчий шлях Олени Львівни Кульчицької, її жертовне служіння власному народові і внесок у розвиток національного мистецтва та книгодрукування.

Ключові слова: Олена Кульчицька, художня освіта, ремесло, етнографія, техніка виконання, традиція, ілюстрація, оформлення книги.
Olena Kulchytska is an outstanding painter, designer and pedagogue of the 1st half of the XX st century. The article highlights the life and creative way, her dedication to her peoples and her contribution to the development of national art and publishing.

Key words: Olena Kulchytska, art education, craft, ethnography, technique of work, traditions, illustrat, book design.
Актуальність теми та огляд основних публікацій. Творчість Олени Кульчицької увібрала в себе усю складну проблематику українського мистецтва першої половини ХХ століття, є вагомою в історії національної культури. Як яскрава особистість, вона належала до генерації митців, розумом і справами яких творився новий стиль епохи, побудований на багатовікових національних надбаннях. Визначний живописець, графік, ілюстратор книжкових та періодичних видань, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, дизайнер і етнограф, вона сповна проявила себе у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва. Особливо значною є її педагогічна діяльність, якій вона присвятила понад сорок років життя. Життєвий і творчий шлях Олени Кульчицької досліджували: М. Голубець, Я. Запаско [5], В. Касіян, К. Кондратюк [7], Л. Кость [6, 8], І. Сенів [12, 13]. Важливу інформацію про художницю подає В.Стасенко у словнику митців “ Спадкоємці першодрукаря” [14], є відомості про її твори у книзі Б. Стебельського [15]. Вийшло друком кілька альбомів-путівників з музею О. Кульчицької [9,10,11]. Окремі аспекти творчості, зокрема дизайн художніх виробів [1, с.67-69], ілюстрування дитячої літератури, висвітлювалися нами у публікаціях: “Феномен і драма художника Івана Пеника” [2], “Ілюстрування дитячої літератури: історія і проблеми розвитку” [3]; матеріалах науково-практичної конференції до 70-річчя з дня заснування Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (18 вересня 2014 р.) [4] та виступі на пленарному засіданні звітної наукової конференції викладачів, докторантів та аспірантів Педагогічного інституту за 2014 рік.

Метою статті є узагальнення й аналіз попередніх досліджень творчості визначної української художниці, висвітлення її внеску у розвиток книжкової ілюстрації та багатьох інших видів і жанрів національного мистецтва, заснування школи художньої графіки на заході України.

Виклад основного матеріалу. Олена Львівна Кульчицька (1877-1967) народилася в м. Бережани на Тернопільщині у сім’ї юриста. Її батько, інтелігент за природою, прищеплював дітям любов до прекрасного, приносив книги, альбоми про мистецтво, підкреслював красу народного ремесла, що значною мірою вплинуло на вибір професії. Однак життєвий і творчий шлях О. Кульчицької визначився не відразу. Батька за демократичні погляди і захист українських селян австро-угорська влада неодноразово переводила у різні віддалені глухі місця: Кам’янку-Струмилову, Городок, Косів і врешті відправила на пенсію. Лев Кульчицький мав у Косові адвокатську контору, і на початках ніхто з рідних не думав про художню освіту дітей.

Після закінчення 1894 року польської гімназії у Львові (а української дівочої середньої школи в Галичині на той час не було) Олена сім років проживала вдома. Якось у родини Кульчицьких гостював інспектор середніх шкіл, художник А. Стефанович, який зауважив здібності дівчини до малювання і став її першим вчителем. За його порадою 1902 року батьки віддали Олену до студії польських художників-реалістів Станіслава Батовського і Романа Братковського у Львові. Баталіст Батовський навчав основ композиції у станковому мистецтві, пластики форми і рисунку, а прихильник романтичного напряму пейзажист Братковський вчив бачити красу архітектурного пейзажу, природи, схоплювати її живий подих на вулицях і парках стародавнього Львова. Так поступово Олена Кульчицька опанувала акварельний живопис, а сестра Ольга тим часом навчалася на художньому відділенні Львівської промислової школи, програми викладання якої значною мірою були орієнтовані на Віденську школу. Тож перед сестрами Кульчицькими замайоріла можливість стати художниками.

Становище простого художника, а особливо жінки, в тодішньому суспільстві було малоперспективним. Але з початку ХХ століття у програмах шкіл та гімназій з’являється викладання рисунку, в ремісничих і промислових школах організовують класи малювання, що і відкривало нові можливості працевлаштування. Тож 1903 року за порадою своїх учителів Олена поступає до художньо-промислової школи у Відні на “загальне відділення”. Подібні школи давали академічну художню освіту з нахилом до промислового виробництва, а Віденська – ще й викладати художні дисципліни в загальних і спеціальних навчальних закладах, на відміну, наприклад, від Краківської, яку теж закінчувало чимало українських художників. Так Юліан Панькевич – випускник Краківської академії, аби працювати вчителем гімназії, змушений був захищати диплом ще й у Віденській промисловій школі.

Після закінчення навчання й успішного захисту дипломної роботи навесні 1908 року О. Кульчицька подорожує Західною Європою, знайомиться з визначними пам’ятками архітектури, музейними колекціями і цією поїздкою завершує період навчання. Надалі молода мисткиня отримала посаду вчителя у польському дівочому ліцеї Львова і стала на той час єдиним українським художником-викладачем. Наступного року за рішенням Вищої шкільної кураторії О. Кульчицьку перевели у повітовий Перемишль, де вони із сестрою працювали тривалий час. Ольга вела уроки ручної праці в українській жіночій гімназії, а Олена майже 30 років була вчителем малюнків у Перемишльській державній учительській семінарії [7, с.107]. Олена Кульчицька активно займалася просвітницькою краєзнавчою діяльністю, організовувала музей “Стривігор”, писала статті із проблем навчання й виховання, методики навчання малюнку, художнього ремесла, мистецтвознавства і вважала предмет образотворчого мистецтва – малюнок одним із головних та обов’язкових у шкільній програмі.

Варто підкреслити, що художниця розпочала свою творчість у період модерну, стилю, який виник у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. У Галичині він називався “сецесія” і розвинувся в контексті національної традиції, опертої на народну архітектуру, кераміку, художній метал, дерево. Подібно і творчість Кульчицької, майстра національного складу, поєднана з європейським культурним досвідом. Вплив сецесії позначився і на деяких живописних творах. Найбільш плідно в цьому напрямі художниця працювала до Першої світової війни: “Богородиця – Золотий колос”, (1910 р.) – узагальнена силуетність фігур, що нагадує твір ДПМ; те саме трактування образу “Богородиця – Діво Маріє”, (1909 р.), що експонувалися влітку на церковній виставці 1909 р. у Львові. Цього ж року, перебуваючи на вакаціях у Косові, художниця створила картину “Діти на леваді”, де відобразила буденну сцену життя прикарпатського села. Сонце високо, за серпанком синіють гори, корови не пасуться, а шукають прохолоди у водах гірської річки. Дівчатка посідали колом і слухають оповідання подруги. Смугляві обличчя, білі сорочки, освітлені золотавими променями, наповнюють картину особливою теплотою. Художниця передала життєрадісні образи дітей, свіжість і безтурботність молодості і в інших роботах: “Ярмарок”, “Пастушок з гусьми”. До неї ще ніхто так правдиво і з любов’ю не відображав українську дітвору.

Особливе місце у творчості О. Кульчицької посідають твори на релігійну тематику. Серед них привертає увагу серія картин (11 штук) із циклу “Страсті Христові” (1915 р.), виконаних за допомогою гострого контуру і широких площин. У них авторка проявила талант художника-монументаліста, що на той час вважалося новаторством.

Поряд із живописом і графікою О. Кульчицька професійно займалася дизайном. У проектному бюро Івана Левинського у Львові художниця працювали з відомими архітекторами Т. Обмінським, О. Лушпинським, Е. Ковачем, Л. Левинським, які проектували житлові та громадські будинки з дерева, оздоблені різьбою інтер’єри, меблі, рами, малі архітектурні форми тощо. Ця когорта львівських проектантів на початку XX століття створила ряд модерних творів, побудованих на використанні українських народних архітектурно-художніх традицій. На основі глибокого вивчення зразків українських народних меблів Олена Кульчицька створила свої оригінальні форми і конструкції, наділені народною і сецесійною лінійністю, функціонально й естетично вписувалися в її житловий інтер’єр. Так, в окремі набори входять столи: для вітальні (письмовий) та їдальні, столик для ігор і відповідно до них спроектовані крісла, виготовлені з дуба 1908-09 рр. у Косові.

О. Кульчицька була видатним майстром художнього металу і текстилю. В улюбленій техніці емалі на міді та сріблу вона виконала чимало простих і водночас елегантних ювелірних жіночих прикрас: стилізовані кулони, брошки, дзеркальця, шкатулки, – використовуючи ніжні, жовті, салатові, блакитні, фіолетові барви. Широкий діапазон вигадливих комбінацій із флоральними та абстрактно геометричними орнаментами застосовувала О. Кульчицька у численних ескізах декоративних тканин і шпалер; часто стилізовані елементи, запозичені від писанок, вишивок, кераміки, використовувала на витканих килимах, гобеленах, що стилістично близькі до сецесійних ювелірних і графічних виробів. Наприклад, гобелен “Богоматір з ангелами” (1909-10 рр., вовна, льон) – відчутний вплив віденських майстрів, гобелен “Олені ” (1910) – виконаний за мотивами писанок.

У 20-х роках у Косові діяло чимало килимарських майстерень, переважно польських, якість продукції яких бажала бути кращою. Директор спілки “Гуцульське мистецтво” Михайло Куриленко самостійно відшукував килими у хатах майстрів та музеях, вивчав технологію виготовлення та оздоблення, замовляв проекти у професійних митців: О. Кульчицької, С. Гординського, П. Ковжуна, П. Холодного (молодшого), Я. Музики, М. Бутовича, Р. Лісовського, В. Гуза та інших.

Влітку 1938 р. художниця разом з мамою і сестрою повернулася до Львова, де проживала в будинку навпроти собору Св. Юра. Там пройшов останній період її життя і творчості. Житловий інтер’єр сестер Кульчицьких, за твердженням їх сучасниці Д. Старосольської, відображав ту неперевершену урівноважену об'ємно-просторову тонально-кольорову гармонійну композицію з меблів, килимів, дрібних декоративних речей, створених за проектами Олени, об'єднаних незрівнянною цілісністю. Вражали такою шляхетною душею, що вона боялася торкнути, щоб не переставити чого-небудь незручною рукою, не сполошити того “щось”, яке царювало довкруги і “підносило мене на верхів'я краси”. Барокова сакральна святиня, яка виднілася з вікон, часто ставала об’єктом зображення художниці. На початку вона працювала в етнографічному відділі музею НТШ, а згодом – науковим співробітником Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР. У червні 1938 р. О. Кульчицька – делегат VІ з'їзду українських музеєологів у Коломиї, який польська влада забороняла проводити.

Велика новаторська роль О. Кульчицької полягала у розвитку естампної графіки. В офортах, акватинтах, ліногравюрах чітко виявляються принципи сецесії: узагальнена трактовка форми, заміна об’єму кольоровою площиною, розуміння лінії та плями як суто (декоративні елементи композиції. “Дівчина з голубами” (1903-1906 рр.) – намагання досягти максимуму декоративного ефекту. Ліногравюра “Орання” перегукується з новелами В. Стефаника: та ж туга за долею українського селянства. Для естампів О.Кульчицької 1912-18 рр. характерна особлива філософічність, психологічні переживання і роздуми (ліногравюри “Хмари”, “Самарянин”, “Сирота” та ін.). Як колишній викладач гімназії, вона добре розуміла значення мистецтва у вихованні учнів і постійно вдосконалювала методику навчання образотворчої грамоти, розробила систему подачі ілюстративного матеріалу відповідно до вікових особливостей сприйняття. У багатогранній діяльності чільне місце посідають її твори у галузі ілюстрування та оформлення книги. Наділена високою культурою і творчими здібностями, О. Кульчицька внесла вагомий вклад у розвиток української дитячої ілюстрованої книги. Глибоко переймаючись долею дітвори, заповнювала значні прогалини в оформленні тогочасної літератури, чим і долучалася до національного виховання художніми засобами.

Зовнішній вигляд шкільних підручників довгий час залишався непривабливим, і вони загалом мало відповідали рівню сприйняття дітей. Для їх оформлення художники використовували прості засоби, здебільшого лінійні малюнки орнаментів у народному стилі. Загалом ілюстрація все більше починає завойовувати належне місце. Завдяки таким художникам, як О. Кульчицька, з’являються різноманітні малюнки у підручниках з багатьох предметів у школах та гімназіях. Цьому сприяла видавнича діяльність письменника Антона Крушельницького. Його прості, невеличкі книжечки, ілюстровані здебільшого Оленою Кульчицькою в одному кольорі, користувалися значним попитом і мали неабиякий вплив на розвиток дітвори. Видання із серії “Нашим найменшим” (“Читанки-Букварі”) відповідали своєму призначенню за змістом та формою і сприяли розвитку естетичних смаків молоді.

Ще в 1915 році художниця вперше виконала 79 малюнків та обкладинку до навчального підручника “Перша читанка” (для 1 класу), що був надрукований 1918 року і вмістив 87 ілюстрацій, з яких 32 акварелі і 54 контурних малюнки, адаптованих до дитячого сприймання в яких оспівала красу рідної землі і любов до природи. Ілюстровані сторінки “Першої читанки” знайомлять учнів зі всіма звуками рідної мови. Оригінальною є серія книг, що виходили 1918-1920 рр. під назвами “Нашим найменшим” і “Читаночки української дитини”. Ці серії містили тексти народних казок, легенд, байок, оповідань на побутову та історичну тематику. Вони відзначалися лаконізмом мистецького оформлення, читабельними малюнками й підписами, виконаними простими засобами. Художниця використовує графічний контур, чорний силует, насичений штрих, розмивку тушшю для передачі найбільш цікавих ситуацій і персонажів. О. Кульчицька часто збагачувала текст власними спостереженнями, розповідаючи дітям про чесних трударів і підступних багатіїв, створювала образи добрих чарівників, ніжних русалок тощо. Особливо з характером художниця передає образи звірів, наділяючи їх людськими рисами. Подібні малюнки з особливою насолодою сприймають діти. Ілюстрації до названих серій дослідники вважають кращим досягненням у мистецтві оформлення художньої книги в Україні. О. Кульчицька оформила ще низку інших дитячих книг, серед яких “Пригоди Вовка Неситого” (Львів, 1921 р.), О. Кайндля “Зоряний хлопчина” (1920 р.), М. Вериго “Волове очко” (1933 р.), навчальні книги для шкіл з українською мовою викладання: “Перша книжечка” (1921), “Друга книжечка” (1923), “Івасик Телесик” тощо. Нею також були оформлені дитячі книги “Війна грибів з жуками” – видано в Одесі, “Вовченя”, “Рак-рибалка”, “Іменини”, “Ялинка”, “Поєдинок”, що вийшли 1923-24 рр., та “Українські байки”.

Чимало книг художниця оформила у співавторстві з такими визначними митцями, як Осип Курилас, Антін Монастирський. Проте найбільшим досягненням у її творчості була робота над казкою-поемою І. Франка “Лис Микита”, що вважається вершиною мистецтва книжкової графіки. Цю казку вперше ілюстрував Т. Копистинський у чорно-білих малюнках. Вона побачила світ п’ять разів (1890, 1891, 1896, 1902, 1909 рр.). В оригінальному оформленні казка вийшла у Києві 1914 року накладом Українсько-руської видавничої спілки, двічі публікувало її харківське видавництво “Рух” (1919, 1921 рр.). У процесі роботи над цією казкою О. Кульчицька з великим захопленням виконала 150 малюнків-ескізів, основні з яких були в кольорі. Проте вони неохоче видавалися в умовах панської Польщі, тож “Лис Микита” вийшов уже в радянський час 1951 року. Частину ілюстрацій художниця переробила, виготовила макет, контролювала технологічний процес, особливо якість перших відбитків, відповідність їх оригіналу. Таким чином, О. Кульчицька здійснила мрію І. Франка про кольорові ілюстрації до своєї казки і про те, що українські діти зможуть за невелику плату придбати чудову книгу.

Перший випуск тиражу в 3000 примірників розійшовся миттєво. Другий був дещо спрощений і видозмінений. У ньому Олена Львівна показала себе ще і як майстер орнаментально-декоративної композиції та знавець народної творчості. За прикладом Львова книгу перевидавали київські видавництва “Дитвидав” – 1959 і 1962, “Веселка” – 1966 рр. Художниця ілюструвала ще казку І. Франка “Ріпка”, яку друкували у Жовкві, та інші.

Померла О. Кульчицька 8 березня 1967 р. у Львові. У статті “Не можна забути” Д.Фіголь, тим часом писав, що вона ріднилася з простими людьми, мозолисті руки яких творили перлини народного мистецтва, того здорового мистецтва, на якому базувала і своє [16].



Висновки. Олена Кульчицька відіграла визначну роль у формуванні західноукраїнського мистецтва. Довго і нелегко вона йшла по життю обраною дорогою. Професор Львівського поліграфічного інституту (1948 року), Народний художник України (1956 року), Заслужений діяч мистецтв (1957 року), лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1967 р.), очолювала кафедру художнього оформлення книги. У праці на благо рідного народу бачила задоволення і його мету. Її ілюстрації багато років впливали на естетичний розвиток української дітвори і стали невичерпним джерелом творчого натхнення і милування, а її творчість – прикладом для наслідування цілої плеяди талановитих художників і мистецтвознавців.


  1. Гнатюк М. В. Художнє дерево в інтер’єрі народного житла / М.В.Гнатюк. – Івано-Франківськ : Плай, 2000. – 146 с.

  2. Гнатюк М. В. Феномен і драма художника Івана Пеника / М.В.Гнатюк // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній часопис. – 2006-2007. – № 12, 13. – С. 333-338.

  3. Гнатюк М. В. Ілюстрування дитячої літератури: історія і проблеми розвитку / М.В.Гнатюк // Джерело. Науково-методичний вісник. – 2009. – № 1-2 (57-58). – С. 74-88.

  4. Гнатюк М. В. Традиція ілюстрування дитячої літератури в Україні // Програма науково-практичної конференції “Бібліотека як науково-методичний та соціокультурний центр сучасного вищого навчального закладу” (до 70-річчя з дня заснування наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника). 18 вересня 2014 р. – Івано-Франківськ, 2014. – С.10.

  5. Запаско Я. Книжкова графіка Кульчицької О. – Львів: Галерея “Жовтня”, 1991.

  6. Кость Л. Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. Національний музей у Львові : Альбом / Л.Кость. – К.: Родовід, 2005. – С. 281-289.

  7. Кондратюк К. Портрети видатних українських митців XIX-XX ст.: навч. посібник / К.Кондратюк. – Львів : Студії, 1995. – 121с.

  8. Олена Кульчицька (1877-1967). Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво: Альбом-каталог / Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького: авт. статті, упоряд.: Л. Кость, Т. Різун. – Львів-Київ: “Апріорі”, “Майстер книг”, 2013. – 392 с.: іл.

  9. Олена Кульчицька. Графіка. Набір подарунково-поштових листівок зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – Київ, 2013.

  10. Олена Кульчицька. Живопис. Набір подарунково-поштових листівок зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – Київ, 2013.

  11. Рожко В. В. Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької у Львові. Путівник / В.В.Рожко. – Львів: Каменяр, 1978. – 179 с.

  12. Сенів І. В. Нарис про життя та творчість / І.В.Сенів, О. Л. Кульчицька. – К.: Мистецтво, 1955. – 30 с.

  13. Сенів І.В. Творчість Олени Львівни Кульчицької / І.В.Сенів. – К.: Академія наук УРСР, 1961. – 178 с.

  14. Стасенко В. Спадкоємці першодрукаря. Словник митців випускників та викладачів кафедри графіки Української академії друкарства / В.Стасенко. – Львів, 2010. – 200 с.

  15. Стебельський Б. Про ілюстрацію дитячої книжки. Малюнок дитини і для дитини / Б.Стебельський. – Торонто, 1966. – 75 с.

  16. Фіголь Д. Не можна забути / Д.Фіголь // Наша культура. – 1967. – № 9. – С. 1-2.



УДК 786.1:371 Ірина Жеребецька


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал