Предмет, метод, система І джерела фінансового права



Скачати 324.24 Kb.
Дата конвертації14.07.2017
Розмір324.24 Kb.
ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА


  1. Поняття фінансового права, його предмет і метод.

  2. Принципи та функції фінансового права

  3. Система і джерела фінансового права.

  4. Місце фінансового права в системі права України.



2.1. Поняття фінансового права, його предмет і метод

В юридичній науці як основний критерій розподілу національного права на галузі прийнято використовувати матеріальний зміст тих суспільних відносин, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предмет правового регулювання.



Предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто соціальні зв'язки, що складаються з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Інакше, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації грошових ресурсів до централізованих і децентралізованих фондів держави і органів місцевого самоврядування, їх розподіл та використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням та у зв'язку з грошовою емісією. Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасники фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права і обов'язки сторін фінансових відносин.

У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави і органів місцевого самоврядування в розподілі та перерозподілі національного доходу країни. В них держава й органи місцевого самоврядування виражають публічний фінансовий інтерес, задовольняючи фінансові потреби держави, окремих територіальних утворень і одночасно всіх громадян, зацікавлених у безперебійному функціонуванні органів держави та місцевого самоврядування. Ці відносини мають грошовий характер, і однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи місцевого самоврядування, що підтримують публічний фінансовий інтерес. Іншою стороною цих відносин можуть бути органи держави, юридичні і фізичні особи та ін., у яких виникає обов'язок внесення грошових коштів до централізованих або децентралізованих фондів або отримання грошових коштів із цих фондів, але вони зобов'язані підтримати публічний фінансовий інтерес і задовольнити інтерес особистий або колективний (юридичної особи). Ця друга сторона фінансово-правових відносин завжди має підлегле першій стороні положення.

Проте не всі грошові відносини, у яких однією стороною виступають органи держави або місцевого самоврядування, що наділяють владними повноваженнями, є фінансово-правовими.

З діяльності органів фінансово-кредитної системи виникають і цивільно-правові відносини. Наприклад, у зв'язку з випуском цінних державних паперів — облігацій, казначейських зобов'язань. На добровільних засадах їх отримують юридичні і фізичні особи, таким чином фінансове право регулює відносини, пов'язані з випуском облігацій, визначенням умов випуску, вартості, тривалості позик, їх прибутковості, порядком погашення, а цивільне право регулює відносини між позичальником (державою або органом місцевого самоврядування) і кредиторами (юридичними і фізичними особами). Умови цих відносин установлюються державою в односторонньому владному порядку, а придбання цінних паперів — у добровільному при рівності сторін, що характерне для цивільного права. Грошові кошти, передані громадянином, не зараховуються до централізованого фонду держави або місцевий бюджет.

Специфіка суспільних відносин, регульованих фінансово-правовими нормами, полягає в тому, що вони виникають з діяльності по безпосередній мобілізації, розподілу або використанню грошових фондів, що є частиною національного доходу країни, тобто критерієм відмежування фінансово-правових відносин від інших видів відносин, які мають грошовий характер і однією стороною яких виступає наділений владними повноваженнями орган держави або місцевого самоврядування, є функція мобілізації, розподілу чи використання централізованих або децентралізованих фондів грошових коштів.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, класифікуються за різними ознаками. Залежно від функцій фінансової діяльності: при мобілізації, розподілі і використанні централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і здійсненні контролю за їх використанням; у зв'язку з грошовою емісією; залежно від розподілу на фінансово-правові інститути: при формуванні та використанні бюджетних і централізованих цільових позабюджетних фондів; з приводу фінансів державних і муніципальних підприємств; з приводу обов'язкових платежів (податків, зборів, мит, неподаткових доходів); при державному і муніципальному кредиті; державному боргу; кошторисно-бюджетному фінансуванні; державному позабюджетному фінансуванні; державному страхуванні; грошовому обігу; державному фінансовому контролі. Залежно від суб'єктного складу фінансові відносини діляться на дві групи: коли, з одного боку, виступають наділені владними повноваженнями державні органи або органи місцевого самоврядування, що виражають публічний фінансовий інтерес, а з іншого — юридичні або фізичні особи; або у відносинах беруть участь, з одного боку, органи держави, а з іншого — органи місцевого самоврядування (наприклад, у міжбюджетних відносинах).

Додатковим критерієм розмежування однієї галузі права від іншої служить метод правового регулювання. Він є сукупністю засобів дії на учасників фінансово-правових відносин, що характеризуються юридичними фактами, з якими пов'язується виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів і розподілом прав та обов'язків між ними, видами санкцій за порушення розпоряджень держави і порядком їх застосування.

Існують й інші визначення методу фінансово-правового регулювання.



Метод фінансового права, як і у всіх галузях публічного і приватного права, — це юридичні прийоми і способи, якими держава впливає на суб'єктів відносин, регульованих нормами конкретних галузей права. Прийоми і способи дії на суб'єктів відносин, що є предметом тієї або іншої галузі права, розкриваються через правове положення суб'єктів цього роду суспільних відносин, у фінансово-правових відносинах суб'єкти не рівні (одна сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними повноваженнями по. відношенню до іншої сторони) і в характері дій, властивих суб'єктам.

Відносно методу фінансово-правового регулювання відзначимо, що він характеризується рядом ознак.



  1. У фінансовому праві юридичні права і обов'язки виникають лише на підставі нормативно-правових актів, які приймаються компетентними державними органами.

  2. Права і обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин, міра «автономності» їх дій, специфіка способу взаємозв'язку їх прав і обов'язків мають виключно високий ступінь визначеності. Як правило, в спеціальній літературі вказується, що учасники фінансово-правових відносин позбавлені права оперативної самостійності, тобто такі суб'єкти не мають нагоди самостійного вибору варіанту своєї поведінки в конкретній життєвій ситуації. їх права та обов'язки чітко визначені державою. Але, як показав досвід останніх років, і у фінансових правовідносинах можливі випадки, коли їх учасники мають нагоду реалізації обмеженої автономності власних дій. Наприклад, відповідно до ст. 10 Декрету КМУ «Про стягнення несвоєчасно внесених податків і неподаткових платежів» передбачалась можливість певної оперативної самостійності і для податкового органу, і для платника, що допустив неправильну сплату податків та неподаткових платежів у вигляді варіативності їх поведінки, яка виражалась або в поверненні неправильно внесених сум, або в їх зарахуванні в рахунок майбутніх платежів. Але цей випадок, швидше за все, був винятком з правила.

  3. Держава, будучи обов'язковим учасником фінансових правовідносин, здійснює їх правове регулювання шляхом видання в односторонньому порядку нормативно-правових актів, що мають обов'язкову силу для іншої сторони. Таким чином, сам суб'єктний склад цих соціальних зв'язків виключає можливість юридичної рівності їх сторін.

  4. Забезпечення порушених суб'єктивних прав учасників фінансових правовідносин здійснюється шляхом застосування фінансово-правової відповідальності, метою якою, разом з відновленням порушеного права та еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди, є фінансове покарання у формі штрафу або пені. При цьому необхідно відзначити, що форма фінансово-правової відповідальності може бути й іншою, наприклад позбавлення якого-небудь права або відмова у видачі дозволу (ліцензії) та ін.

Наведені вище риси дозволяють стверджувати, що фінансовому праву характерний імперативний метод регулювання, або метод державно-владних приписів, властивий і всім іншим галузям, що відносяться до публічних (адміністративному, кримінальному та ін.), тобто обов'язкова сторона фінансово-правових відносин — орган державної влади або орган місцевого самоврядування, підтримуючи публічний фінансовий інтерес, дає обов'язкове розпорядження іншій стороні у сфері фінансів. У цьому і полягає сутність методу владних розпоряджень. Проте у фінансово-правових відносинах йдеться про фонди грошових коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування на його території. Без фінансового забезпечення цього функціонування не буде, тому ніяких непередбачених нормативно-правовим актом дій жодна із сторін фінансово-правових відносин провести не може. Якщо суддя може, виходячи з матеріалів кримінальної справи, вибрати міру покарання для винного (тобто закон наділяє його правом оперативної самостійності), то у фінансово-правових відносинах податковий інспектор не може знизити розмір пені платнику податків, що не сплатив податок у строк. Обидві сторони фінансово-правових відносин позбавлено права оперативної самостійності. Фактично державно-владний метод діє на обидві сторони фінансових правовідносин. Сторони підлеглі державно-владному розпорядженню, що міститься в законі або нормативно-правовому акті. Але оскільки одна сторона — орган держави або місцевого самоврядування — підтримує публічний фінансовий інтерес, відображений в акті, друга сторона, підтримуючи свій інтерес (юридична особа або громадянин), природно підлегла першій стороні. Проте і наділений владними повноваженнями орган держави або орган місцевого самоврядування відмовитися від вимоги, вираженої в нормативно-правовому акті, не може.

Існують думки про те, що фінансово-правовому регулюванню, крім методу державно-владних приписів, властиві й інші методи: метод субординації, метод узгодження, метод рекомендації та ін. Вважається, що в даному випадку повинно йтися не про додаткові методи фінансово-правового регулювання, а про конкретні прийоми і способи, що становлять органічну систему єдиного методу регулювання фінансових правовідносин.

Так, Закон України «Про систему оподаткування» в ст. 15 встановлює перелік місцевих податків і зборів, надаючи право місцевим радам установлювати порядок зарахування їх до місцевих бюджетів, якщо законами України не передбачено інше. Якщо закон установив порядок, то місцеві ради його вже не встановлюють.

Особливості фінансово-правового методу регулювання в цілому й окремих його елементів зокрема знаходять своє закріплення у фінансово-правових нормах. Сукупність і взаємозв'язок правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань та функцій держави становлять фінансове право.


2.2. Принципи та функції фінансового права

Особливості предмета і методу фінансово-правового регулювання конкретизуються у принципах фінансового права.

Термін «принцип» походить від лат. ргіпсіріит, яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу та соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

Вчені виділяють щонайменше три різних підходи до проблем принципів права: традиційний (зокрема, ісламський), романо-германський та англосаксонський.

Традиційно під принципами права розуміють вихідні положення, керівні ідеї, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Відповідно, принципи фінансового права — це вихідні, відправні теоретичні положення, керівні ідеї, які визначають зміст, властивості, ознаки і спрямованість правового регулювання фінансових правовідносин та за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права.

Принципи фінансового права мають важливе значення для ефективного функціонування всієї системи фінансово-правових норм, оскільки вони:


  • є основою об'єднання окремих фінансово-правових норм у єдину логічну систему, дають змогу визначити специфічні риси фінансового права України порівняно з іншими галузями;

  • дають можливість глибше уяснити зміст конкретних фінансово-правових норм і визначити загальну спрямованість й основні тенденції розвитку фінансового права України;

  • саме у них відображені характерні риси методу фінансово-правового регулювання;

  • за допомогою принципів фінансового права не тільки формулюється сучасний підхід до правового регулювання фінансових правовідносин, але й визначається сутність майбутніх фінансово-правових норм;

  • дають можливість правильно розуміти зміст фінансового законодавства та його взаємозв'язок з економікою, політикою, мораллю, правосвідомістю;

  • допомагають правильно використовувати чинні фінансово-правові норми, а також здійснювати правозастосовну діяльність;

  • є основою для здійснення тлумачення фінансово-правових норм.

У загальній теорії пава традиційно принципи права за сферою дії поділяють на:

а) загальноправові, які поширюють свою дію (вплив) на правову


систему в цілому: принцип верховенства права, справедливості, рівності, гуманізму, відповідальності, демократизму, законності та ін.;

б) міжгалузеві, які поширюють свою дію (вплив) на декілька галузей права. Так, публічні галузі права побудовані на принципах: влади і підкорення, субординації (правової підпорядкованості один одному);


ієрархії; нерівного правового становища; імперативності; загальної заборонності («Заборонено все, що прямо не дозволено законом»); правового захисту загальносуспільного інтересу та інших. Відносини влади підкорення, субординації установнюються між підпорядкованими сторонами і потребують правового регулювання, головним чином, на підставі принципу імперативності. Деякі вчені називають цей принцип найпростішим прийомом регулювання, за допомогою якого держава може регламентувати поведінку учасників суспільних відносин безпо-
середньо зверху (імперативне регулювання). Вказані принципи визначають як характер юридичного становища учасників (суб'єктів) правових відносин, їх правовий статус, характер їх суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, так і метод галузі, яка саме завдяки цьому належить до публічного права;

в) галузеві, які поширюють свою дію (вплив) на окрему конкретну


галузь права.

До галузевих принципів фінансового права належить: пріоритетність публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин; соціальна спрямованість фінансово-правового регулювання; самостійність фінансової діяльності органів місцевого самоврядування; принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади; гласність фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування; плановість та ін. Зміст наведених принципів визначається Конституцією України та конкретизується в нормах фінансового права.



Принцип пріоритетності публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин зумовлений публічною суттю як державних і місцевих фінансів, так і фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Фінансово-правові норми закріплюють механізм державного впливу на фінансові відносини, що виникають у процесі здійснення такої діяльності в цілому і окремих галузях.

Змістом статей 1 та 3 Конституції України, у яких Україна характеризується як соціальна держава, а до найвищих соціальних цінностей віднесено людину, її життя і здоров'я, визначається принцип соціальної спрямованості фінансово-правового регулювання. Фінансово-правове регулювання має бути спрямоване на підвищення добробуту населення, на забезпечення необхідними фінансовими ресурсами найбільш важливих соціальних програм і розв'язання соціальних проблем.



Принцип самостійності фінансової діяльності органів місцевого самоврядування гарантується Конституцією України (розділ IX) і конкретизується в інших нормативно-правових актах, відповідно до яких територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених Законом. Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень.

Фінансово-правовому регулюванню властивий принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади, повноваження яких визначені у Конституції України (розділи IV—VI, X, XI). Так, до повноважень представницьких органів віднесено затвердження бюджетів (п. 4 ст. 85; п. 4 ст. 138, ст.143), встановлення податків і зборів (п. 1 ч. 2 ст. 92; ст. 143). Виконавчі ж органи розробляють проекти бюджетів, забезпечують їх виконання (п. 6 ст. 116; п.п. 4, 5 ст. 119; п. 4 ст. 138; ст. 143) та забезпечують проведення єдиної фінансової і податкової політики (п. З ст. 116; п. 4 ст. 138).



Іїриицип гласності фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування випливає з конституційних вимог доведення до відома населення змісту законів та інших нормативно-правових актів (ст. 57),. їх офіційного оприлюднення (ст. 94), офіційного оприлюднення звіту про виконання Державного бюджету України (ст. 97), регулярних звітів про доходи і видатки Державного бюджету України (ст. 95) та ін.

Принципом фінансового права є також принцип плановості, який обумовлюється: плановим характером фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів; існуванням фінансових планів держави, її територіальних утворень, підприємств, установ, організацій.

Отже, фінансове право характеризується як загальноправовими та міжгалузевими, так і галузевими принципами, які виражають його сутність та особливості фінансово-правового регулювання.

Принципи фінансового права можна також класифікувати залежно від форми нормативного вираження на такі, що:

а) закріплені в кодексах;

б) закріплені в інших законах України;

в) закріплені у підзаконних нормативно-правових актах.

Окремо можна виділити за змістом фінансово-правових інститутів:

а) принципи бюджетного права;

б) принципи податкового права

в) принципи валютного права та ін.

Так, бюджетне право базується на таких принципах: єдності бюджетної системи України, збалансованості, повноти, справедливості і неупередженості, цільового використання бюджетних коштів, самостійності, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу.

Таким чином, у принципах фінансового права в цілому знаходить своє вираження суспільна природа публічних фінансів, вони є своєрідними межами форм фінансової нормотворчості держави, основоположними напрямами цієї нормотворчості у сфері розподільних та перерозподільних фінансових відносин.

Активна, роль фінансового права виражається в його функціях, тобто основних напрямах правового впливу на суспільні відносини, які регулюються фінансовим правом.

Серед основних функцій фінансового права можна виділити загальноправові функції, властиві багатьом галузям права — регулятивну, охоронну.

Регулятивна функція фінансового права полягає в тому, що переважна більшість суспільних відносин, які виникають у сфері фінансової діяльності, підлягають регулюванню з боку норм фінансового права.

Сутністю охоронної функції є охорона правовідносин, які складають предмет фінансово-правового регулювання, прав та інтересів їх учасників.

Фінансове право виконує також соціальну, виховну та захисну функції.



Соціальна функція фінансового права реалізується через соціальне спрямування фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування.

Сутністю виховної функції фінансового права є здійснення правового виховання за допомогою норм фінансового права шляхом переконання, стимулювання, контролю за додержанням фінансового законодавства і державного примусу.



Захисна функція фінансового права полягає в тому, що нормами фінансового права передбачена система заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів суб'єктів фінансового права. Фінансове право не лише регламентує поведінку у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, а й закріплює права їх учасників, установлює гарантії їх реалізації, передбачає механізм захисту цих прав.
2.3. Система і джерела фінансового права

Фінансове право, як і будь-яка галузь права, складається з великої кількості фінансово-правових норм. Разом вони складають складну систему. Усередині системи фінансово-правові норми групуються в різні підрозділи для регулювання фінансових відносин, що складаються відповідно до об'єктивно існуючих ланок фінансової системи, тобто внутрішнє угрупування фінансово-правових норм залежить від особливостей фінансових відносин, а їх єдність забезпечується спільністю предмета правового регулювання. У фінансовому праві як галузі права норми інтегруються в самостійні підгрупи — інститути, регулюючі однорідні фінансові відносини у сфері бюджету, державного кредиту та ін. Кожний вид фінансових відносин є відносно самостійним і регулюється у зв'язку з цим також відносно самостійною групою фінансово-правових норм, які в сукупності утворюють інститути фінансового права.

Таким чином, під системою фінансового права необхідно розуміти об'єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному порядку (взаємозв'язку і послідовності).

Фінансове право складається з величезної кількості правових норм, які за своєю значущістю неоднакові. В нього включаються норми, які закріпляють принципи і положення, що вживаються у всіх видах фінансової діяльності, та норми, що приймаються державою для регулювання конкретних видів фінансових відносин. Тому фінансове право складається з двох частин: загальної і особливої.

Сучасний розподіл фінансового права як галузі права на дві частини — загальну та особливу — не приймається беззастережно. Представники теорії права і кожної з галузей права визначають галузі права як сукупність правових норм, регулюючих певні види відносин, включаючи в загальну частину норми, що відносяться до будь-якого інституту, який входить в особливу частину галузі (цивільне, адміністративне, кримінальне).

У фінансовому праві загальна частина галузі визначає поняття фінансів, фінансової діяльності, норм і відносин, їх види, особливості та ін. Але це загальнотеоретичні положення, які обов'язкові для фінансового права як навчальної дасщшліни, вони не містять фінансово-правових норм, що становлять фінансове право як галузь права, тобто спостерігається ототожнення галузі права і навчальної дисципліни. Питання, пов'язані з предметом, джерелами та системою фінансового права, на сьогодні є темою дискусії.

У загальну частину включаються фінансово-правові норми, які закріплюють основи фінансової діяльності держави, її пршщипи, методи, правові форми; фінансову систему, коло і компетенцію органів держави та органів місцевого самоврядування у сфері фінансів і розмежування їх повноважень, види, форми і методи фінансового контролю. Положення, що включаються в Загальну частину фінансового права, мають однакове значення при здійсненні фінансової діяльності як органами держави, так і органами місцевого самоврядування.

В особливу частину включаються конкретні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'язані між собою, як самостійні, окремі підгрупи, тобто фінансові інститути. Загальноприйнято норми особливої частини фінансового права групувати залежно від сфери регулювання фінансових відносин. Так, розрізняють фінансово-правові норми, що регулюють і суспільні відносини у сфері: Державного бюджету; бюджетів органів місцевого самоврядування; цільових позабюджетних державних і муніципальних фондів; загальнодержавних і місцевих податків, зборів (обов'язкових платежів); державного кредиту; фінансів державних підприємств; державного страхування; державних витрат; банківського кредитування та безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.

Але існують й інші точки зору з проблеми конструктивного складу особливої частини фінансового права. Так, деякі автори вважають, що особлива частина фінансового права складається з ряду розділів (підгалузей), які у свою чергу складаються з фінансово-правових інститутів і субінститутів, у яких згруповані норми орава.

Хоча правильним би було вести мову про те, що особлива частина фінансового права підрозділяється на інститути, а деякі з останніх, унаслідок об'єктивних причин, складають більш значні утворення, які можуть іменуватися як розділ або підгалузь фінансового права. Такий розподіл фінансового права на інститути і розділи (підгалузі) відповідає основним ланкам фінансової системи, де базою їх виділення служать особливості тих або інших груп фінансово-економічних відносин, що визначають у свою чергу специфіку конкретних методів і форм здійснення фінансової діяльності.

В особливій частині фінансового права найважливішим є розділ, іменований бюджетним правом. Відзначимо, що таке найменування відповідної частини фінансового права до певної міри є умовним. Це ж можна віднести і до інших розділів (підгалузей) фінансового права (наприклад, податкового або страхового права).

У даний час більшість фахівців єдині у визначенні змісту особливої частини фінансового права. Але це не означає відсутності інших трактувань основних положень деякими авторами, відмінних від наведених в даній роботі

Загальна і особлива частини фінансового права є єдиним цілим. Положення загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої.

Фінансове право складається з правових норм, які включаються в акти різної правової форми (закони, укази, інструкції, рішення та ін.) з фінансових питань і в сукупності складають фінансове законодавство. Систему фінансового права необхідно відрізняти від системи фінансового законодавства, яке є зовнішньою формою фінансового права і відображає його внутрішню структуру. Тобто система фінансового законодавства є ієрархічною сукупністю законів і нормативно-правових актів з фінансових питань.

Вертикальна структура системи фінансового законодавства включає Конституцію України, закони України з фінансових питань. В першу чергу до них відносяться ті, які через п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюють Державний бюджет України; бюджетну систему України; систему оподаткування; податки і збори; принципи створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, статус іноземних валют на території України; порядок освіти і погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Фінансово-правові норми містяться у великій кількості різних нормативно-правових актів, або джерел права, як загального, так і спеціального характеру.

Нарис. 2.1. зображено відмінності між системою фінансового права і системою фінансового законодавства.

На сьогодні під джерелом права в спеціальній літературі розуміють не тільки підстави юридичної обов'язковості правової норми (джерело права у формальному, юридичному значенні, як це вказано вище), але й матеріальні умови життя суспільства (джерело права в матеріальному значенні), і матеріали, за допомогою яких людство пізнає право (джерело пізнання права). Крім зазначеного, багато авторів виділяють ще й історичні джерела права, маючи при цьому на увазі внесок внутрішнього й іноземного права у формування тієї або іншої системи права.

Більш детально слід розглянути джерело права у формальному (юридичному) значенні, де джерелом фінансового права України є нормативно-правові акти органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, у яких містяться юридичні норми, що регулюють фінансово-економічні відносини.

Основне значення у фінансовому праві, як і в будь-якій іншій галузі, має Конституція України, що містить основоположні принципи, на яких базується галузь фінансового права. Конституція України визначає відправні початки нормативної регламентації фінансових відносин і є базою для фінансового законодавства.

Рис. 2.1. Взаємозв'язок та відмінності між системою фінансового права і системою фінансового законодавства

Конституційні норми як основне джерело фінансового права умовно можна об'єднати в дві групи: норми безпосередньої дії, регулюючі фінансові відносини, і норми, які є базою розгалуженого фінансового законодавства.

До першої групи входять статті Конституції України, норми яких установлюють повноваження у сфері фінансів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати.

Статтею 67 Конституції України вимагається в обов'язках кожного . громадянина сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, установлених законом, і щорічно подавати до органів податкової служби за місцем проживання (а зараз і реєстрації) декларації про своє матеріальне становище і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 85 Конституції України, визначаючи повноваження Верховної Ради України у сфері фінансів, закріпила за нею право на затвердження Державного бюджету України і внесення змін у нього, здійснення контролю за виконанням Державного бюджету України і ухвалення рішення щодо звіту про виконання.

У частині 2 ст. 92 Конституції України міститься перелік відносин, порядок регулювання яких затверджується виключно законами, що приймаються Верховною Радою України. До них відносяться майже всі види фінансових відносин. В статтях 95—97 Конституції встановлені принципи побудови бюджетної системи, бюджетного періоду, обов'язки Кабінету Міністрів України у сфері Державного бюджету України.

Статтею 98 Конституції України передбачено створення нового контрольного органу — Рахункової палати, яка здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України.

За статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Стаття 106 Конституції України визначила право Президента України підписувати всі закони України і надала йому право вето з приводу прийнятих Верховною Радою законів, тому Президент України використовує своє право і щодо фінансових законів.

На Кабінет Міністрів України ст. 116 Конституції України було покладено забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою Державного бюджету України, представлення Верховній Раді України звіту про виконання Державного бюджету України.

Встановлені Конституцією України і повноваження у сфері Автономної Республіки Крим (ст. 138), органів місцевого самоврядування (статті 141-143).

Усі норми Конституції України можуть бути реалізовані державою тільки тоді, коли воно матиме достатню для цього матеріальну базу. В умовах існування товарно-грошових відносин і закону вартості для функціонування держави, його органів та органів місцевого самоврядування необхідні грошові кошти. Жодне управлінське рішення, що приймається у виконання норми Конституції України, не можна реалізувати без вкладення грошових коштів, тобто виконання будь-яких розпоряджень Конституції вимагає їх витрачання. Будь-яке витрачання фінансових ресурсів вимагає правової підстави. Загальні суми витрат установлюються Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України, а місцевими радами — в рішеннях про місцеві бюджети. Норми і нормативи цих витрат визначаються у фінансовому законодавстві, тобто для реалізації норм Конституції України (наприклад, ст. 53 про право кожного на освіту) необхідні грошові кошти, що відпускаються на основі фінансового законодавства. Таким чином, друга група норм Конституції України складає правову базу для фінансового законодавства, хоча безпосередньо фінансових відносин не регулює.

У фінансовому праві нормативно-правові акти підрозділяються на постійно (тривало) діючі (таких більшість) і періодичні, що приймаються на один річний (бюджетний) період.

Серед законів України джерелами фінансового права є щорічні закони України «Про Державний бюджет України», прийнятий 21 червня 2001 року Бюджетний кодекс України, розгалужене податкове законодавство.

Значне місце серед джерел фінансового права займають укази Президента з фінансових питань. Наприклад, Указ Президента України «Про зміцнення фінансової дисципліни і запобігання правопорушень в бюджетній сфері», Указ Президента України «Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів», Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення наповнення Державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни» та інші.

Джерелами фінансового права є постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових питань.



Основною формою актів центральних фінансових органів (Міїгіс-терства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України, Головного контрольно-ревізійного управління) є нормативно-правові акти (інструкції, методичні вказівки, роз'ясненая), затверджені накатами керівників міністерств і відомств. Ці акта деталізують закони і постанови уряду України з фінансових питань.

(Постійну групу джерел фінансового права утворюють рішення органів місцевого самоврядування з фінансових питань. їх особливістю є територіальна обмеженість і самостійність у прийнятії рішень, що стосуються місцевих бюджетів, установлення місцевих податків та зборів, (статті 142 і 143 Конституції України). Рішення органів місцевого самоврядування обов'язкові для розташованих на їх території підприємств, організацій, посадовців і громадян.

Закони і підзаконні нормативно-правові акти у сфері фінансів вступають у законну силу з моменту, встановленого законом або іншим нормативно-правовим актом. Закони і нормативно-правові акти у сфері фінансів бувають у більшості своїй невизначено тривалої дії. Проте закон про Державний бюджет і рішення про місцеві бюджети відповідно до ст. 96 Конституції України затверджуються на один рік бюджетний період з 1 січня по 31 грудня.

Всі нормативно-правові акти міністерств і інших органів виконавчої влади і контролю, як правило, торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або ж мають міжвідомчий характер. У зв'язку з цим відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правовях актів міністерств і інших органів виконавчої влади» всі вони підлягають державній реєстрації відповідно в Міністерстві юстиції України або в управліннях юстиції.

Слід відзначити особливу роль як джерела фінансового права Бюджетного кодексу України, який у цілому почав діяти з 1 січня 2002 p., а також що готується до затвердження Верховною Радою України Податкового кодексу України. Фінансове законодавство, особливо бюджетне і податкове, настільки мобільне, що ним дуже важко користуватися навіть фахівцям, а не тільки громадянам-плат-никам податків. Кодекси допоможуть зміцненню правової основи державного і суспільного життя, забезпеченню стабільності, доступності фінансового законодавства для громадян України, посиленню охорони їх прав і свобод.

У зв'язку з ухваленням Бюджетного кодексу України ведеться планомірна робота з удосконалення всього бюджетного законодавства, а після ухвалення Податкового кодексу України буде проведено впорядкування податкового законодавства.

Останнім часом джерелом фінансового права, як і інших галузей права, стали вважати акти судових органів. До останнього часу вітчизняна юридична наука не визнавала прецедентного права, проте з уведенням Конституцією України нового органу — Конституційного Суду України — відношення до судових рішень змінилося.

Вважається, що рішення Конституційного Суду України можуть бути тоді джерелом фінансового права в цілому (з бюджетних, податкових, витратних питань), коли вони виносяться за результатами перевірки конституційності нормативно-правових актів або окремих актів з питань бюджетного або податкового права, що містяться в окремих законах, Бюджетному кодексі або в майбутньому Податковому кодексі, або дають тлумачення положень Конституції України (чого, загалом, і не повинно бути), має значення для з'ясування окремих норм фінансового права. Проте в актах найвищих судових органів міститься прецедент тлумачення. Але це все ж таки не джерело права, оскільки судові органи не наділяються Конституцією повноваженнями регулювання фінансових відносин.

До джерел фінансового, права також необхідно відносити міжнародні договори (угоди), учасником яких є Україна. Крім зазначеного^ є певні підстави віднести до джерел фінансового права норми внутрішнього адміністративного і внутрішнього фінансового права міжнародних організацій. Оскільки такими нормами встановлюються обов'язкові для членів цих організацій правила, які торкаються сплати членських внесків, правового статусу органів та співробітників цих утворень, різноманітних, у тому числі і фінансових, прав та обов'язків країн-учасниць тощо. Положення установчих документів і рішення органів таких міжнародних організацій, членом яких є Україна, як правило, оформляються відповідними актами. Згідно зі ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
2.4. Місце фінансового права в системі права України

Через власний предмет і метод правового регулювання фінансове право обґрунтовано визнається самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Але самостійність фінансового права не означає його абсолютної відособленості. Фінансове право тісно пов'язане з усіма галузями правової системи України, у першу чергу з конституційним, адміністративним і цивільним правом. На рис. 2.2. зображено взаємозв'язок фінансового права з іншими галузями права.

Для фінансового права, як і для всіх галузей публічного, права, характерний основний метод правового регулювання — метод державно-владних розпоряджень. Проте, як уже зазначалося, постійна потреба держави та органів місцевого самоврядування в грошових коштах робить метод фінансово-правового регулювання специфічним. Він розповсюджується на обидві сторони фінансових правовідносин.

Найбільш тісно фінансове право пов'язане з конституційним і адміністративним правом, які охоплюють діяльність держави в цілому. Ні законодавчі, ні виконавчі органи держави, як і судові, не зможуть здійснювати свої завдання і функції без матеріального забезпечення, що має грошовий характер. А для цього необхідна правова регламентація відносин у сфері матеріального забезпечення функціонування органів державної влади, що і забезпечують фінансові нормативно-правові акти.

Конституційне право — провідна галузь у системі права будь-якої держави. Його норми регулюють відносини в головних сферах суспільного життя — економіці, політиці, соціальних відносинах, визначають становище особи в суспільстві, права і обов'язки. Оскільки конституційне право закріплює основи регулювання головних сфер суспільного життя, то займає провідне місце в системі галузей права. Фінансове право виходить з положень конституційного права і регулює фінансові відносини.

Так, Конституція України і Регламент Верховної Ради встановлюють повноваження парламенту України у сфері Державного бюджету, а статті Бюджетного кодексу України та фінансове законодавство детально регулюють відносини у сфері бюджетної діяльності, забезпечують мобілізацію грошових коштів для реалізації розпоряджень конституційних норм.

Так, форма державного устрою, розподіл влади в державі, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування і багато інших питань, урегульованих нормами конституційного права, прямо впливають на конкретні форми фінансової діяльності. При цьому нормами фінансового права конкретизуються положення конституційних норм і забезпечується формування та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Установлені адміністративно-правовими нормами основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання актів управління у сфері фінансово-кредитних відносин, права і обов'язки посадовців фінансових та кредитних органів безпосередньо впливають на закріплені нормами фінансового права форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, систему фінансового контролю і порядок здійснення фінансової діяльності.








Адміністративне право регулює суспільні відносини у сфері організації і діяльності органів виконавчої влади в процесі здійснення дер- . жавного управління, встановлення і забезпечення громадського порядку, здійснення наглядової діяльності від імені держави, а також юрисдикційної діяльності органів виконавчої влади при дозволі індивідуальних адміністративних справ і застосуванні адміністративних стягнень у випадках адміністративних правопорушень. Виходячи з положень адміністративного права, фінансово-правові норми визначають організаційні форми управління кредитною системою і регулюють відносини, що виникають безпосередньо при мобілізації, розподілі і використанні грошових фондів держави.

Існує певний зв'язок між цивільним і фінансовим правом. Так, з діяльності фінансово-кредитних органів виникають відносини, які будуються . на добровільних засадах та регулюються нормами цивільного права, але на їх основі виникають і існують фінансово-правові вщносини, у яких ці органи користуються владними повноваженнями і здійснюють функції з формування, розподілу і використання фондів коштів на користь держави. Такий тісний зв'язок двох галузей права іноді приводить до висунення теорії про можливий диспозитивний метод регулювання фінансових правовідносин, що не відповідає дійсності і є неприпустимим.

Фінансове право граничить з трудовим і пенсійним у тій частині, яка стосується регулювання відносин з приводу утворення державних позабюджетних цільових Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування, із земельним правом—у зв'язку з обкладенням земельним податком.

Існує зовсім незаперечний зв'язок фінансового права з кримінальним і адміністративним правом у питанні застосування юридичної відповідальності за фінансові правопорушення. В разі порушення фінансового законодавства, особливо бюджетного і податкового, встановлюється кримінальна відповідальність.

Як правило, існуючі зв'язки між фінансовим і іншими галузями правової системи України не є односторонніми. Вони сприяють удосконаленню правового регулювання відповідних суспільних відносин і встановленню належного правопорядку. Так, прикладом може служити закріплення в нормах законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість» нових термінів, відповідних специфіці ринкових відносин і відсутніх у нормах цивільного права. Незважаючи на певні застереження про те, що такі терміни застосовуються в наведених законах у вказаних значеннях, відсутність їх у цивільно-правових нормах змушує сторони цивільних відносин до їх активного застосування в практиці своєї діяльності при визначенні їх прав і обов'язків.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал