Правове регулювання міграційних процесів



Скачати 469.82 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації22.12.2016
Розмір469.82 Kb.
1   2   3

Міграційний підйом – нарощування обсягів еміграції або імміграції, причому не лише людський, а й, наприклад, матеріальних ресурсів, тобто інвестицій, капіталів, субсидій. Про міграційний підйом можуть свідчити: а) зростання клопотань щодо виходу із громадянства; б) зростання кількості заяв на тимчасовий виїзд за кордон з метою здійснення подорожей, сезонного працевлаштування; в) подання замовлень на інвестиціювання міжнародних проектів, капіталовкладення поза межами національної території. Зростання еміграційного відпливу є адекватним імміграційному припливу, тобто показник А (еміграції) = Б (імміграції), якщо йдеться про виїзд з конкретної держави та контрольований в’їзд до іншої країни. Кількість осіб, які вибули з певної території, постійно буде дорівнювати загальній чисельності осіб, що прибудуть на іншу територію. Зростання вибуттів і прибуттів – це свідчення міграційного підйому і міграційному процесі.

Міграційний простір – водна, повітряна і сухопутна територія, по якій здійснюється рух міграційних потоків як природного, так і соціального походження, завдяки яким забезпечується переміщення, переселення, пересування об’єктів та суб’єктів матеріального світу.

В одних випадках міграційний простір – це вище перелічені шляхи або транспортні комунікації, з використанням яких здійснюється процес переміщення людей, предметів, речовин тощо, в тому числі – інфраструктура, що створюється внаслідок обслуговування міграційного руху. Цими шляхами відбувається тимчасове і постійне переміщення матеріальних та людських ресурсів – інвестицій, капіталів, робітників, товарів.

За інших ситуацій міграційний простір означає територію, що приймає до себе потоки іммігрантів, тобто це є місце їх тимчасового або постійного розселення (проживання і перебування), зокрема анклави, діаспори, колонії, поселення, табори біженців тощо. На цій території міграційні рухи можуть протікати як цілеспрямовано, так і хаотично, але завжди та скрізь – інтенсивно та перемінно.

Міграційний простір можна уявити як земну поверхню, на якій здійснюється переміщення і переселення з одного місця на інше, між континентами та материками, регіонами, державами, населеними пунктами.

Як соціальний, так і міграційний простір постійно накопичує у собі людський потенціал, привносить у конкретні ландшафтні зоні певні збудження, видозміни, інновації – гармонію чи дисгармонію. Це означає, що суб’єкти міграційного процесу, які розглядають міграційний простір як навколишнє природне та соціальне середовище, зазнають від нього зустрічного впливу. Об’єкти та суб’єкти міграції, облаштовуючись чи розташовуючись у системі координат міграційного простору, завжди взаємодіють з природними та соціальними умовами. Така взаємодія спричиняє вплив на міграційний простір, а вже з його боку – на суб’єкти міграційного руху. Відбувається таким чином еволюція міграційного простору, не лише природно, а й соціально.

У теорії і на практиці розрізняють природний та соціальний міграційний простір, адже між ними є багато відмінного та спільного. При пошуку законів і закономірностей міграційного простору беруть до дослідної уваги зазначене та враховують, що природа та соціум хоч і являють собою єдине ціле, проте ніколи не бувають одним і тим самим. Міграційний простір є складовою як природного, так і соціального простору, невід’ємним та незамінним його атрибутом. Це свідчить про тісний взаємозв’язок між системами природи та соціальними структурами, рухом та спокоєм.

Термін міграційний процес застосовується до різних міграційних сфер. Це є міграційні процеси асиміляції, адаптації, акультурації, етноанізотропії, дисиміляції, диференціації, інтеграції, реінтеграції, обміну населенням. Перелік міграційних процесів складає довгий ряд, який буде доповнюватися, оновлюватися та уточнюватися. Такий об’єктивний стан реальних справ вимагає класифікацій міграційних процесів за їх місцем і роллю в міграційному просторі, а також за галуззю та сферою власного самовияву.

Міграційні процеси, якщо вони інтенсивні та потенційно дієздатні, відчутно позначаються на соціальній інфраструктурі, культурній та національній сфері, в політичному й економічному житті. Процеси, що зумовлюються нелегальною міграцією, міжнародною злочинністю та наркобізнесом, привносять із собою, як правило, соціальну напруженість і суспільну дисгармонію. Виходячи з цього, міжнародне співтовариство дозволяє національним урядам забороняти надання притулку у своїх державах злочинцям, підсудним, терористам тощо.



Міграційний процес і соціальна інфраструктура – це двобічна чи багатостороння взаємодія між суб’єктами та об’єктами міграційного процесу, зокрема у тих соціокультурних умовах, у які потрапляють мігранти та члени їх сімей.

Якщо під соціальною інфраструктурою розуміти все те, що було створено до прибуття на її місцерозташування потоку іммігрантів, то міграційний процес як сукупність суб’єктивних і об’єктивних на неї впливів у цілому постане у вигляді зовнішніх збудників та подразників. Ці носії імміграційних збуджень чинитимуть інноваційний вплив і відповідний тиск на соціальну інфраструктуру, зумовлювати у ній певні зрушення.

Наплив іммігрантів, що набуває масового характеру, створює, як правило, додаткове навантаження на природні й соціальні ресурси. Це відчутно позначається на соціальній інфраструктурі, зокрема таких її базових компонентах, як здоров’я, освіта, культура, побут. В умовах безробіття імміграційні процеси тиснуть на ринок праці, вони деформують або розбалансовують його, вносять згубну дисгармонію у виробничі та національні відносини. Завдяки таким впливам дешевшає робоча сила, істотно змінюється структура зайнятості населення.

Імміграція приносить не завжди взаємодоповнюючі та інтеграційні процеси, особливо тоді, коли соціальні інфраструктура заздалегідь не підготовлена до зовнішніх навантажень. Внаслідок цього відбувається навіть злам окремих інфраструктурних елементів, їх нещадна експлуатація та невиправне використання.

Інша річ, якщо імміграційні процеси гармонізують із соціальною інфраструктурою, відповідають її запитам, інтересам, потребам. Тоді наявні позитивні зрушення, доповнюючись енергетикою зовнішніх каталізаторів, набувають свого інтенсивного розвитку, а відтак – соціального прогресу у тій чи іншій сфері.

Міграційний ринок – сукупність громадян, іноземців та осіб без громадянства, які можуть інтенсифікувати процес еміграції-імміграції своєю безпосередньою участю в ньому, складати основу трудових ресурсів, що переміщуються в соціальному просторі.

Міграційний ринок – це матеріальні та трудові ресурси, що зазнають переміщення в соціальному просторі, який можна розділити на: а) національний ринок праці; б) міжнародний ринок праці.

Міграційний ринок може означати у своїй сукупності трудові ресурси, на які може бути попит в таких галузях народного господарства: а) виробництво; б) освіта; в) медицина; г) наука, д) культура; е) техніка; є) промисловість; ж) сільське господарство.

Міграційний ринок містить у собі ринок: а) грошовий; б) інфраструктури; в) соціальної рівноваги; г) обміну товарів на гроші і грошей та товар; д) ринок реальної продукції і товару; е) ринок цінних паперів; є) ринок праці; ж) майновий; з) конфліктогенний тощо.

Міграційний ринок – це наявність матеріальних і трудових ресурсів, до яких відноситься оволодіння суспільними благами та цінностями.
3. Характеристика нормативних актів, що регулюють міграційні процеси в Україні
Головна роль державно-правового регулювання міграційними процесами належить Конституції України. Закріпивши демократичні принципи побудови Української держави, Конституція гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, вільний в’їзд і виїзд з країни. У ній знайшли своє відображення положення про рівні права іноземців, можливість набуття притулку в Україні тощо. Вона проголосила захист громадян, які знаходяться за кордоном.

Так, нормами ст. 92 Конституція закріплює, по-перше, що винятково законами визначаються основи регулювання демографічних і міграційних процесів; по-друге, винятково законами встановлюються порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають міграційний режим, відмінний від загального.

Конституція гарантує мігрантам захист їх прав, свободу переслідування і вибору місця проживання в межах України. З цього приводу ст. 33 наголошує: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом». Принциповими з точки зору регулювання міграційних процесів є положення даної статті про права особи вільно залишати Україну, а для громадян України також вільно повертатися в Україну.

Ці положення доповнюються правами й обов’язками, що безпосередньо стосуються іноземців і викладені в ст. 26. Згідно із нею, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов’язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України), їм може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Таким чином, визначивши головні правові засади міграційної політики, Конституція України забезпечила подальший розвиток правової бази щодо регулювання різноманітних внутрішніх та зовнішніх міграційних процесів, відкрила широке правове поле безпосередньо для мігрантів.

Важливим законодавчим актом, що безпосередньо впливає на розвиток міграційних процесів, ставши Закон України «Про громадянство». Цей закон:



  • по-перше, забезпечує право на українське громадянство всім без винятку жителям країни;

  • по-друге є гарантією захисту некорінного населення від дискримінації та вимушеної еміграції;

  • по-третє, надав право на українське громадянство вихідцям з України, які з різних причин виїхали з її території, якщо вони не є громадянами інших держав і постійно проживають в Україні.

Певний вплив на міграційні процеси має українське законодавство стосовно національних меншин. Так, Закон України «Про національні меншини в Україні», забезпечуючи права національних меншин як невід’ємну частину прав людини, сприяє міжнаціональному світу та злагоді, запобігає еміграції за етнічними міжусобицям.

Нормативно-правова база, що безпосередньо стосується сфери міграції, складається з низки законів, постанов уряду, відомчих документів. Насамперед, це Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового». Статус біженця в Україні може отримати іноземець, який внаслідок обґрунтованих побоювань став жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, змушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави, внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до Закону, статус біженця не надається, якщо іноземець прибув з держави, де він міг отримати притулок. Це положення не поширюється на осіб, для яких передбачений спрощений порядок отримання українського громадянства, тобто на вихідців з України та їхніх нащадків.

Ще одним важливим законодавчим актом, що стосується врегулювання міграції, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до цього Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Серед законів, які безпосередньо забезпечують врегулювання міграційних процесів, слід також назвати Закон України «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України». Це Закон надає право вільного виїзду за кордон та повернення на батьківщину всім громадянам України, виключає будь-які обмеження прав громадян, які виїжджають за кордон на тимчасове або постійне проживання.

Значна питома вага в системі мір правового регулювання належить адміністративно-правовим засобам. Їхній вплив здійснюється одночасно з формуванням законодавчої бази врегулювання міграційних процесів та виявляється:


  • по-перше, у реалізації вимог Конституції і Законів України;

  • по-друге у створенні та в вдосконаленні діяльності структур, покликаних організовувати виконання та контроль за додержанням законів.

Таким чином, у результаті спеціально-юридичного підходу визначаються параметри державного впливу на міграційні процеси, правовий статус мігрантів, їхня взаємодія зі структурами, що здійснюють державне керування.




ВИСНОВКИ
Нормативно-правова регулювання міграційних процесів складається з низки міжнародних актів, законів України, постанов уряду, відомчих документів зміст та сутність яких залежить від засад міграційної політики держави.

До сфери міграційної політики належать: міжнародні та внутрішні чинники. До міжнародних входять узяті країною міжнародні зобов’язання, згідно з якими держава змінює міграційну політику залежно від процесів регіональної міграції, в котрих вона бере участь. Процеси регіональної економічної інтеграції передбачають не лише інтеграцію товарів, капіталів та послуг, а й інтеграцію населення через міграцію у такий спосіб, щоб надати більшої відкритості та домогтися виконання логіки розвитку ринку, трудових ресурсів у межах одного регіону.

Будь-яка міграційна політика залежить не лише від міжнародних зобов’язань, можливості визначати позицію міжнародної солідарності. Держава може використати міграційну політику як інструмент тиску, як додатковий перевагу у переговорах з іншою країною.

Разом з тим існує набір ключових функцій розв’язання міграційних питань:



  • видача віз та розповсюдження інформації про закони й правила за кордоном;

  • прикордонний контроль;

  • правовий статус та права всередині країни;

  • біженці та надання політичного притулку;

  • соціальні послуги;

  • контроль за виконанням внутрішнього законодавства та вислання (видворення) з країни;

  • перегляд адміністративних та судових рішень тощо.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал