Правове регулювання міграційних процесів



Скачати 469.82 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації22.12.2016
Розмір469.82 Kb.
1   2   3

2. Класифікація міграцій
Міграція населення − це переміщення людей (мігрантів) через кордони тих або інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час. Оскільки міграція населення складається з міграційних потоків, поняття міграції застосовують і в множині – міграції. Існує і більш широке тлумачення цього поняття, відповідно до якого: міграція – усі види руху населення, що мають суспільну значимість, аж до переміщення з пригороду в місто, всередині міста, з будинку на роботу і назад.

Міграцію як універсальне поняття можна ототожнити з таким синонімічним рядом – рух, переселення, пересування, переміщення тощо. За своїм обсягом міграція є надзвичайно широким поняттям, а тому воно, неконкретизоване концептами більш детального змісту (наприклад, термінами про переміщення людських і матеріальних ресурсів), є лише виключно абстрактним уявленням, яке не відображає якостей та властивостей окремих сфер міграційного буття чи міграційних відносин. Тобто, якщо побудувати «піраміду концептів» про міграцію, то на її вершині буде поняття «міграції», дещо нижче – «міграційного простору». І лише далеко внизу, можливо на уявній площині основи цієї піраміди, помістяться так звані специфічні терміни про міграційні явища та процеси. Вони були, є та будуть саме тими поняттями, які вже відображають властивості, ознаки, риси і якості носіїв міграційної самосвідомості, міграційних відносин, процесів, подій, ситуацій, явищ. Без таких понять, як виявляється, не можна виокремлювати ознаки та риси, властивості та якості учасників міграційних процесів. Тільки вони дозволяють розвивати міграцію як науку про природний та соціальний рух «живої» і «мертвої» матерії в планетарному масштабі.

Усі універсальні поняття володіють обсяговістю змісту, і, як наслідок, найвищою мірою абстракції. Ось чому поняття міграції містить у собі такий високий ступінь абстракції та загальності, що, розмірковуючи про нього, читач не може віднайти особливості або специфіку різнопланового міграційного буття, якщо йдеться про природу та соціальну картину міграційного світового процесу. Він не в силі пізнати спільне та розбіжне у міграційних феноменах, які складають основу духовного та фізичного руху матерії у Всесвіті. І через це універсальні поняття про міграцію складають пізнання образу та форми, тому вони не розкривають їх, обмежуючись лише розумінням міграції як обсягової субстанції. На противагу універсальним поняттям про міграцію, скажімо, таким, як «міграційне буття», «міграційний простір» і «міграційний процес», конкретні поняття відображують риси та ознаки, якості й властивості, спільності та розбіжності чисельних об’єктів і суб’єктів міграційних відносин, пов’язаних з ними процесів та явищ.

Міграція населення є частиною територіальних переміщень один із основних критеріїв ідентифікації міграції населення – перетин адміністративних кордонів території ( держави, області, міста та ін.) На цій основі виділяють перш за все зовнішню і внутрішню міграцію.



Зовнішні міграції – це різновиди переміщення або переселення, що вивчаються, досліджуються чи навпаки, ще тільки розглядаються, причому лише за обов’язкової умови ретельного урахування перетину адміністративних та територіальних кордонів, в тому числі й міждержавних чи транснаціональних.

Зовнішніми міграціями часто називають міжнародні переселення, тобто виїзд за межі національних територій з метою облаштування чи працевлаштування. Такого роду міграції ще часто поділяють на місцеві, власне регіональні, міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні, локальні й планетарні.

Зовнішні міграції – різновиди міграції, які виходять за територіальні межі тих або інших соціальних утворень (держав, їх регіонів, окремих суспільств або ж міжнародних співтовариств). Якщо переміщення в середині будь – якого соціального утворення можна називати внутрішніми міграціями, то для аналізу та відстеження різних соціальних переміщень поза сферами їх політично – соціального впливу ці просторові й часові рухи іменуються зовнішніми міграціями. Вони дають підстави для відстеження відтоку з країнами, наприклад, інвестицій, капіталів, матеріальних або людських ресурсів, майна чи фінансів. Такий відтік є важливим з урахуванням відстеження реального стану демографічної ситуації, виробничої галузі, регіону чи області, міста або села, закладу чи установи.

Зовнішні міграції свідчать про можливий відтік грошей, кадрів, інтелектуального потенціалу, майна чи фінансів. Їх урахування дозволяє робити наукові висновки про ефективність державної (національної) політики в тій або іншій соціальній сфері, в тому чи іншому напрямі. Зовнішні міграції – це часткова або є остаточна втрата матеріальних і людських резервів, які будучи задіяними поза межами національних територій, можуть створювати та утворюють, як правило, суспільні блага та соціальні багатства.



До внутрішньої міграції населення відносять переміщення в межах однієї країни між адміністративними або економіко – географічними районами, населеними пунктами тощо.

У соціальній сфері внутрішні міграції – це тимчасові або постійні переміщення, подеколи іменовані соціальною мобільністю. Соціальна мобільність населення означає його міграцію як за вертикаллю, так і за горизонталлю, скажімо, з регіону в столицю або з одного районного чи обласного центру в інший. За деяких випадків соціальні переміщення громадян, наприклад, у межах міста, як міграція не розглядаються. Соціальна мобільність за вертикаллю означає міграцію населення з периферії до центру і навпаки. Соціальна мобільність за горизонталлю вказує на ті переміщення (рух) населення у межах районного чи обласного центру, регіону або держави, які не спрямовуються до центру, тобто в столицю. Це, як правило, обмін житлом або переїзд на працевлаштування з одного районного центру в сусідній, навчання чи стажування в області, що межує з тим населеним пунктом в якому особа проживає.

Внутрішні міграції, якщо вони здійснюються у межах певних адміністративно – територіальних одиниць держави, поділяють на: а) внутрішньо – обласні і міжобласні; б) внутрішньорайонні та міжрайонні; в) міжселищні й міжміські; г) внутрішньо республіканські та міжреспубліканські.

Розрізняють чотири основних типи міграції: зворотні і незворотні, епізодичні (поїздки на відпочинок, навчання), маятникові (переміщення по відносно стабільних маршрутах в одну сторону, а потім назад), сезонні (як правило на сезонні роботи).



Зворотні міграції – це епізодичні або систематичні переміщення матеріальних та людських ресурсів в конкретному просторовому напрямку, через певний проміжок часу, повернення їх знову назад, до попереднього місця проживання. До зворотних міграцій належать службові відрядження, стажування, туризм, від’їзд на сезонні роботи. Зворотні міграції – не лише переміщення або переселення, а й у тому числі різні світоглядні рухи, а саме – повернення за певний проміжок часу від однієї моделі державного чи соціального розвитку до іншої, від тієї, що вже була використаною (невикористаною) та замінена на іншу, тобто до тієї, яка раніше з несприятливих умов була заблокованою, замовчуваною, припиненою.

Світ ідей, яким користується людство, є наочним прикладом зворотних міграцій. Наука, держава, суспільство раз у раз повертаються до попередніх теорій, колишнього світогляду, минулого досвіду. Тому зворотні міграції, якщо на них дивитися не тільки крізь призму від’їзду – приїзду, - це універсальне природне й соціокультурне явище, що потребує якнайменше всебічного та постійного відстеження.

Зворотні міграції передбачають аберацію повернення, тобто певного роду відхилення, які означають те, що особа, виїхавши з України в США, може знову повернутися на батьківщину, проте облаштуватися вже не в Полтаві, а в Києві ( та ще й змінити місце роботи). Ця особливість зворотніх міграцій є їх специфікою, характерною рисою та ознакою.

Незворотні міграції – це переїзд з одного населеного пункту до іншого, з однієї держави до іншої з метою постійного облаштування і працевлаштування, що зумовлюються досить різними соціально – політичними чинниками (економічними, культурними, професійними чи сімейними).

Незворотні міграції означають зміну не лише місця та умов праці, а й водночас – місця навчання, роботи, проживання. Такий переїзд супроводжується здебільшого сподіванням на те, що особа, яка залишає Україну, назад уже ніколи не повернеться. Цим може й пояснюватися те, що до когорти незворотних мігрантів належать в основному ті громадяни, які виїжджають за кордон з політичних мотивів (втеча від переслідувань), з надією вигідно працевлаштуватися («втеча умів»), зі сподіваннями укласти шлюб тощо.



Епізодичні міграції – це ділові, культурно – побутові, рекреаційні та інші соціальні переміщення людських і матеріальних ресурсів, які здійснюються нерегулярно як у часі, так і в просторі, а також зовсім не обов’язково у тих самих, що раніше були, тобто попередніх напрямках. Головною ознакою епізодичних міграцій є, насамперед, нерегулярність подібних переміщень, здійснення яких залежить від багатьох соціальних чинників, у тому числі політичних, культурних, комерційних, освітніх, сімейних тощо.

Маятникові міграції – це масові за своїми розмірами (масштабними) щоденні, щотижневі або щомісячні переміщення населення від місць їх мешкання до місць працевлаштування та водночас і систематично – у зворотному напрямку. У процесі маятникових міграцій здійснюється територіальне переміщення одного з головних ресурсів виробництва – робочої сили. Таке переміщення має циклічний характер (одноденний, щотижневий, місячний) і не супроводжується, як правило, зміною місця проживання.

Сезонні міграції – це переміщення працездатного населення до місць тимчасового працевлаштування з метою отримання вигідної роботи за наймом, після виконання якої особа повертається назад до місця попереднього проживання. Існуючі сезонні міграції визначаються міжнародним законодавством, яке розглядає їх як одну з можливостей отримувати від працездатних осіб національний прибуток. Сезонні міграції не обмежуються, як правило, наявністю робочих місць за професіями, а тому поширюються на виробництво, торгівлю, сільське господарство, фінанси тощо, які мають нагальну потребу у конкретній робочій силі.

Так, у Європі діє «Європейська конвенція про працевлаштування та підприємництво» ( від 13 грудня 1995 року), стаття 16 дозволяє тимчасове працевлаштування без спеціального дозволу, коли особа збирається проживати на території держав – учасниць цієї конвенції не більше двох місяців, але впродовж тільки половину року.

Сезонна міграція, як бачимо, безпосередньо залежить від дефіциту робочої сили, яка переміщується з однієї держави в іншу чи з одного регіону до іншого з метою тимчасового (сезонного) працевлаштування, сподіваючись на вигідну для себе оплату кваліфікованої праці.

За етнічною (національною) приналежністю існують ще етнічні міграції, в яких на перший план висувається роль етнічного чинника. У міжнародних масштабах така вибірковість складу населення, спостерігається наприклад, при переселенні із однієї національної країни (міграція португальця до Бразилії); крім того, в міжнародних і навіть внутрішніх масштабах вибірковість може бути зумовлена нерівномірним соціально – економічним і культурним розвитком різних народів країни (переселення росіян до Сибіру), національним гнобленням або нерівністю, військовими зіткненнями між окремими народами, релігійними переслідуваннями та ін. Великі етнічні міграції другої половини ХХ ст.: переселення євреїв до Ізраїлю, переселення – втеча вірмен із Азербайджану до Вірменії і азербайджанців із Вірменії до Азербайджану. Етнічні міграції на великі відстані в інонаціональне середовище призводять до відриву людей від основного етнічного ядра, сприяють змішуванню з іншими народами, посиленню контактів між ними та розвитку етнічних процесів.

За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану, яка здійснюється за участю державних або громадських органів чи з їх допомогою, та неорганізовану (індивідуальну, самостійну), що здійснюється силами і засобами самих мігрантів. Залежно від того: чи здійснюється переміщення людей за власним бажанням, чи проти нього, міграцію населення поділяють на добровільну і примусову. Стосовно переміщення розрізняють також і змушену міграцію, коли особи змушені залишати місце свого проживання через воєнні дії ( події в Криму 2014 року) або ж внаслідок природних чи антропогенних катаклізмів.

При вивченні міграції населення часто відокремлюють міграцію різних соціальних груп. Найбільший вплив на розвиток суспільства має міграція робочої сили, яка іноді називається трудовою міграцією. Існує також класифікація мігрантів за числом участі в міграціях: первинні, вторинні, багатократні.

Процес міграції має три стадії: потенційну міграцію населення, власне міграцію населення й адаптацію мігрантів до умов життя в місцях поселення. Міграція населення складається з міграційних потоків, які належать до певного часу й території.

Міграція населення відіграла визначну роль у розвитку людства, являючи собою форму його адаптації до умов існування, які постійно змінюються. Найважливіша соціально – економічна функція міграції населення – забезпечення певного рівня рухливості населення і його територіального перерозподілу. Цим міграція населення сприяє більш повному використанню робочої сили, зростанню виробництва. Однак наслідки міграції населення мають протиріччя. З одного боку, вона суттєво впливає на збалансованість ринку праці, змінює економічний і соціальний стан населення, часто супроводжується зростанням освітньої і професійної підготовки, розширенням потреб задіяних у міграції людей. З іншого – масовий потік мігрантів може бути причиною росту безробіття, посиленого тиску на соціальну інфраструктуру. Тим самим міграція населення опосередковано впливає на рівень життя корінних мешканців.

Міграція населення впливає також на демографічну структуру населення. Залежно від масштабів та інтенсивності розрізняють негайний і тривалий вплив міграції на склад і динаміку населення в місцях виходу і поселення мігрантів. Міграція населення також впливає на соціальну структуру, розміщення і розселення населення, його етнічний склад.

Мігранти – це люди, які у більшій чи меншій мірі попадають у ситуацію маргіналізації в силу втрати своїх «територіальних коренів». Звичка, прихильність до визначеного місцеперебування впливає на соматичне і психічне здоров’я людини, її етику, почуття господаря, сприйняття природи, а також внутрішнього простору. Ці впливи знаходять вихід на проблеми етносу, продовження роду, родини.

З кожним роком проблеми, які пов’язані з міграційними процесами, набувають все більшої актуальності як для України, так і для інших країн. В умовах сучасного світу, що переживає стрімку глобалізацію, лише геополітичне положення України зумовлює її втягненість у коло питань, що пов’язані з некерованою міграцією. Україна опинилася в центрі «дуги нестабільності»: від держав, що утворилися на теренах колишньої Югославії, до Пакистану. Наша держава розташована на перехресті шляхів, що ведуть із соціально неблагополучних регіонів Сходу і Півдня до заможної Західної Європи, і тому виконує роль транзитора чинників міжнародної злочинності, у тому числі так званої «нової загрози європейської безпеки» – нелегальної міграції.

Нелегальна міграція актуальна для всіх розвинутих країн. Зі злочинними формуваннями, що займаються нелегальним міграційним бізнесом, на даний момент зіткнулось багато західноєвропейських держав. У зв’язку з цим цікавий досвід деяких держав із стримування потоку іноземців, що бажають незаконно залишитися на їх території на постійне місце проживання. Західноєвропейські країни почали вживати енергійних заходів із встановлення контролю за міграційними процесами та обмеження потоку нових мігрантів. Прийнято ряд документів, відбулося безліч міжнародних конференцій, зустрічей та переговорів, у ході яких обговорювалися різноманітні аспекти нової хвилі міграції населення. Стає очевидним, що інтенсивність міграційних процесів зростатиме, а отже на сьогоднішній день назріла нагальна потреба серйозного дослідження українського чинника світових міграційних процесів, розробки нових концептуальних підходів до розв’язання проблем, що виникають у середовищі трудових мігрантів.

Проблеми міграції для України набувають дедалі більшої актуальності у зв’язку з її особливим географічним положенням та геополітичним розташуванням, посиленням інтеграційних процесів у першу чергу на європейському просторі. В умовах високої нелегальної міграції, відсутності механізмів належного захисту біженців, відтоку закордон кваліфікованих кадрів Україна, будучи країною, що претендує на повноцінне місце у європейській спільноті, зобов’язана визначити основні принципи державної міграційної політики, врегулювати сферу міграції.



Класифікація міграцій – це процес упорядкування теоретично-практичних знань про міграційні феномени (явища), що відстежуються завжди та скрізь, охоплюючи своїм впливом як різновиди переміщень, так і різновиди переселення. Тому класифікація міграцій означає практично дещо умовний поділ різновидів міграцій на класи або сфери їх специфічного прояву чи самовияву. Це надає змогу відслідковувати біосоціальні процеси, у межах яких діють особливі, притаманні лише цьому міграційному руху закони. Останні дозволяють, зокрема, вивчати ті або інші природні й соціокультурні переміщення та переселення у загальнопланетарному масштабі (на різних рівнях і в конкретних сферах впливу).

Так, дрейф континентів і переміщення кліматичних зон перебувають у постійному полі дослідно-пошукового зору геофізики та кліматології, які, набувши певних знань про специфіку їх міграції, створили достатній науковий інструментарій для вивчення такого роду природних рухів у часі та просторі. Переміщення у сфері фауни та флори досліджують зоологія і біологія, а також певною мірою географічні науки, в тому числі геологічні дисципліни. Міграцію, або соціальну мобільність населення, вивчають демографія, політологія, статистика, соціологія філософія тощо. Проте обсяговий аналіз міграційних фактів зібраних і переосмислених сучасною наукою, вимагає виокремлення різнобічних уявлень про них у спеціальну галузь наукових знань. При цьому обов’язково враховують потребу міждисциплінарного розгляду міграційних явищ і процесів.

У такий спосіб актуалізуються науково-методичні проблеми класифікації міграцій за їх місцем або роллю в природі та соціумі, сферою самовияву, векторами чи напрямами поширення. Таким чином, класифікація міграцій – це своєрідне упорядкування міграційних розпорошених фактів про соціальні та природні переміщення, але саме таке упорядкування, яке дозволяє науковцям краще розуміти міграцію у вузькому і широкому значенні. Без класифікації міграцій унеможливлюється аналіз та синтез матеріалів про різновиди наявних у природі та соціумі переміщень (переселень).

Міграції – універсальне природне явище, а конкретні міграції – універсально-специфічне. Тому розглядаються міграції тварин або їх самостійних класів-підкласів (різновидів), рослин або птахів. Міграція людей є процесом їх переселення з метою облаштування та працевлаштування. Філософія стверджує, що соціальні міграції – це пошук індивідом кращих для себе умов з метою оптимальної самореалізації або самоутвердження. Прийнятні соціокультурні умови можна знайти не лише у межах національної території, тобто історичної батьківщини, а й на території іноземних держав, тобто в еміграції.

Міграція за кордон – це зовнішні переселення, а в межах однієї країни – внутрішні. Таку міграції ретельно вивчаються політичними та соціальними науками, а демографія виокремлює не лише просторовий, а й соціальний рух людей, бо він дозволяє аналізувати процес відтворення населення.

Міграції капіталовкладень загальновідомі у соціальній лексиці як динамічні (статичні) переміщення майна, капіталів, інвестицій та субсидій, тобто людських і матеріальних ресурсів. Зовнішні (міждержавні) міграції інвестицій регулюються міжнародними угодами та двосторонніми договорами, які досліджуються науками про банківську справу, міжнародну дипломатію, фінансові відносини. Якби міграції не були класифіковані, то, скажімо, міждержавні переміщення інвестицій не пізнавалися б як різновид грошового обігу. Поряд з цим міграція капіталів – це вже інтернаціональне та регіональне (локальне) явище, що пов’язується з їх перерозподілом у соціально-політичному просторі.

Багато природних та соціальних утворень, яким притаманні певні властивості, риси й ознаки, можна поділити на окремі класи та групи, щоб у межах їх взаємодії розглянути міграцію крізь призму її детермінованості до специфічних умов, у яких вона виявляє себе певним чином. Це й буде спробою класифікацій міграцій, тобто її розгляду залежно від адаптації переміщення (переселення) природних і соціальних суб’єктів науково-прикладного дослідження у конкретних межах та кордонах. Завдяки класифікацій міграцій систематизуються та узагальнюються наукові факти про неї, а відтак – більш ґрунтовно та кваліфіковано вивчаються і пояснюються різні міграційні ситуації, факти та явища.

Принаймні, йдеться про міграційний обмін, який означає міждержавні та міжтериторіальні безперервні соціальні переміщення населення, в результаті яких здійснюється тимчасове або постійне переселення людей в інші країни чи суміжні регіони, внаслідок чого одна з держав або ж територій зазнає еміграції, а друга – імміграції.

Складовими міграційного обміну є вибуття-прибуття, кількість яких, відповідно до певних держав і територій, завжди можна відслідкувати та з’ясувати. Різниця між сумою вибуттів та прибуттів з території А до території Б означає наявність між ними процесів міграційного обміну. Якщо з України, наприклад, до Білорусії виїхало протягом місяця близько 1000 чол., а з Білорусії в Україну в’їхало 1500 чол., то це свідчить про те, що зазначені держави обмінялися між собою вищенаведеною кількістю громадян або осіб без громадянства.

Для фіксацій міграційного обміну потрібно завжди брати до уваги якнайменше дві складові – державу чи територію (регіон). Оскільки не можна говорити про міграційний обмін без ландшафтних зон і соціальних утворень. Проте міграційний обмін буває не лише між державами, а й між материками чи континентами, містами та селищами тощо. Його частота, якщо вона зростає чи спадає, свідчить про інтенсивність міграційного обміну, який протікає з певними інтервалами, може бути то більшим, то меншим. Отже, інтенсивність – це швидкість міграційного обміну, здійснюваного за певний проміжок часу в конкретному напрямку або в кількох напрямках, але завжди – від однієї держави до іншої, з попередньої території до наступної, в основному до нового місцеперебування.

Підрахунки міграційного обміну прості, якщо фіксувати тільки вибуття-прибуття. Проте, коли треба підрахувати міждержавний обмін інвестиціями, людськими ресурсами або технологічними потужностями, тоді потрібні спеціальні знання. Від того, наскільки фахівець знає проблему міграційного обімну в тій чи іншій галузі або сфері, залежить, наскільки вона буде глибоко дослідженою.

Одними з найбільш відомих та поширених видів міграційного обміну є обмін досвідом роботи, державним будівництвом, етнонаціональною політикою, мистецькими досягненнями, культурними здобутками і цінностями. Духовні та культурні цінності, як виявляється, зазнають інтенсивних міграцій шляхом особистісного спілкування, за допомогою засобів масової інформації. Думки, ідеї, концепції мають високу ступінь рухливості та обсягу міграційного обміну, а також міру значного впливу на соціальне буття і суспільний процес.

Водночас, йдеться про міграційний підйом – стан інтенсифікації міграційного процесу, переселення чи переміщення населення, матеріальних або трудових ресурсів, у тому числі – той просторовий рух, який характеризується такими чинниками: а) спрямування за вектором «початковий етап – інтенсифікація – нарощування»; б) послідовним зростанням обсягу чи потоку міграції на одиницю території або, у порівнянні з колишніми величинами, з минулим (попереднім) станом переселення; в) наближенням за своїм безперервним розвитком до найвищої точки інтенсивності міграційного процесу або пов’язаного з ним явища; г) перебуванням міграційного процесу у стадії «розквіту».

Міграційний підйом означає зростання обсягу та інтенсивності міграційного руху за певний проміжок часу, від початкової або відлікової точки до того етапу, стану чи стадії, з яких настають протилежні процеси, тобто їх перебіг до безповоротного спаду. На практиці міграційний підйом пов’язується з побутовими уявленнями про відбуття емігрантів з певної території або їх прибуття (але вже іммігрантів) на територію іншої держави. У ході міграційного підйому відбувається відтік чи притік переселенців, але на стадії зростання масової хвилі міграції, і в жодному разі не на тому етапі, що свідчить про спадання інтенсивності міграційного руху.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал