Право власності та способи його захисту



Скачати 197.99 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір197.99 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Затверджую

Перший заступник начальника

Головного управління юстиції

у Донецькій області


______________С.Л. Кучерук

31”_березня______ 2015 рік



МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
на тему:
«ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА СПОСОБИ ЙОГО ЗАХИСТУ»

м. Краматорськ – 2015

ПЛАН
Вступ


  1. Поняття та загальні положення про захист права власності, класифікація способів захисту

  2. Речово-правові способи захисту права власності

а) віндикаційні позови

б) негаторні позови

в) позови про визнання права власності


  1. Зобов’язально-правові способи захисту права власності

а) договірні способи захисту

б) недоговірні способи захисту


Висновок

Використана література



ВСТУП
Серед основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина центральне місце займає право власності – сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказане право безпосередньо закріплене в ст.41 Конституції України.

Захист і охорона права власності є однією з найголовніших функцій держави.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

З урахуванням того, що кожна людина у своєму житті рано чи пізно стикається з тими чи іншими аспектами права власності, у неї виникають питання щодо того, яким чином їй можна захистити свою власність від зазіхань інших осіб.

Розглянемо основні способи захисту права власності відповідно до чинного цивільного законодавства.




  1. Поняття та загальні положення про захист права власності, класифікація способів захисту

Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, заподіяних власнику.

Якщо мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає насамперед в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння, то головна мета цивільно-правового захисту - відновлення порушеного права, попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.

Захист права власності здійснюється згідно з положеннями глави 3 ЦК України, які застосовуються у випадку порушення всіх різновидів суб’єктивних цивільних прав та інтересів і мають характер загальних норм. Відповідні способи захисту порушених прав та інтересів власника передбачені також положеннями глави 29 ЦК України, які слід визначити як спеціальні норми.

Захисту підлягають не тільки права і законні інтереси власників майна. У широкому розумінні має йтися про можливість захисту осіб, які є потенційними власниками, тобто у них із зверненням до суду лише виникне право власності. Прикладом може служити позов про визнання права власності.

Застосування механізмів захисту права власності використовується й для захисту прав невласників. Так само повинні захищатися права осіб, яким майно належить на договірних підставах, тобто які перебувають із власником майна у зобов’язальних правовідносинах. Це орендарі, зберігачі, заставодержателі тощо. Крім цього, ст. 395 ЦК України передбачається можливість існування інших видів речових прав, як зазначених у ній, так і таких, що можуть встановлюватися іншими законами. Положення ст. 396 ЦК України визначають для особи, яка має інше речове право на чуже майно, право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

Одним з найпоширеніших та найефективніших способів відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Відповідачами за позовами про захист прав на речі можуть бути як незаконні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за відповідним договором, а також особи, які заподіяли шкоду власнику.

Найбільш поширеною класифікацією способів захисту права власності є поділ їх на речово-правові та зобов’язально-правові.

До речово-правових позовів традиційно відносять віндикаційний позов (вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна), негаторний позов (вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов’язані з володінням), позов власника про визнання права власності). Також ч.2 ст.386 ЦК України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Тобто у ЦК України закріплено також право на захист від порушень права власності, що можуть мати місце у майбутньому, тобто подання прогібіторного позову.

Зобов’язально-правові способи захисту поділяються на договірні та недоговірні (позадоговірні).

У договірних зобов’язаннях уповноважена особа може захистити своє право власності шляхом примусу боржника виконати обов’язок в натурі; розірвання договору; застосування мір відповідальності, передбачених договором чи інших заходів, передбачених договором або законом (наприклад, повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тимчасове користування).

До недоговірних (позадоговірних) зобов’язань відноситься публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення, запобігання загрози шкоди чужому майну, рятування здоров’я та життя іншої особи, заподіяння шкоди, створення небезпеки (загрози) життю та здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.




  1. Речово-правові способи захисту права власності

Речово-правові способи захисту права власності бувають двох видів: віндикаційні позови та негаторні позови.


а) Віндикаційні позови
Віндикаційні позови – це позови про витребування власником майна з чужого незаконного володіння.

У ст. 387 ЦК України віндикаційний позов визначено такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним".

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, а й вже фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника.

Ознаками віндикаційного позову є:


  • віндикаційний позов може бути пред'явлений лише стосовно індивідуально-визначених речей. Речі, означені родовими ознаками, а також гроші та цінні папери на пред’явника (ст. 389 ЦК України) не можуть бути предметом віндикації;




  • цей позов може бути пред'явлений щодо речі, власником якої є позивач і яка перебуває у володінні відповідача. Так, якщо хтось придбав вкрадену чи загублену власником річ, а потім заставив її, то відповідачем за віндикаційним позовом виступатиме заставодержатель як фактичний володілець речі, а заставодавець буде притягнутий до справи як третя особа;




  • власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно, наприклад, громадянин знайшов чужу річ і відмовляється її повернути;



  • об’єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. За своїм змістом віндикаційний позов становить собою вимогу про поновлення у власника права володіння річчю, яка йому має належати, тому не допускається заміна цієї речі іншою. Тобто якщо втрачена власником річ спожита, перероблена в процесі виробництва, виготовлення, будівництва тощо, то вимога власника про захист права власності за своєю суттю вже не буде віндикаційним позовом, а розглядатиметься як позов зобов'язального характеру про надання власникові іншої речі і відшкодування збитків.

Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець, під яким розуміється особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном власника. Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного – лише в передбачених законом випадках (ст. 388 ЦК України), а саме: у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

У разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Взагалі, добросовісність набуття – це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи, яка підлягає доказуванню. У зв’язку з цим не підлягають розгляду в судах позовні вимоги про визнання набувача майна добросовісним, оскільки відповідно до ст. 338 ЦК України питання добросовісності набуття майна є одним із фактів, що має значення для вирішення справи і встановлюється судом відповідно до ст. 214 ЦПК України.

Віндикація може бути самостійною позовною вимогою або поєднуватися з вимогою про відшкодування збитків, сплату набувачем вартості плодів та доходів, визнання правочину, за яким річ потрапила до набувача, недійсним.

Обсяг відшкодувань добросовісним та недобросовісним набувачем різниться. Добросовісний набувач має передати власникові всі доходи від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли він дізнався про незаконність свого володіння майном (ч. 2 ст. 390 ЦК України). Недобросовісний же набувач мусить передати власникові такі доходи з моменту незаконного заволодіння ним чужим майном (ч. 1 ст. 390 ЦК України). Незаконні володільці, у свою чергу, мають право вимагати відшкодування їм усіх витрат, які вони понесли на утримання або збереження майна. Але обсяг цих відшкодувань також різниться залежно від того, з якого часу власникові належить право на повернення майна або передання доходів (ч. 3 ст. 390 ЦК України).

Віндикаційний позов слід відрізняти від деяких інших позовних вимог, предметом яких є речі. Такими позовами є вимоги про виселення, зокрема, із самовільно зайнятих приміщень або з приміщень у випадку викупу земельної ділянки, на яких вони розташовані. Не може йтися про віндикацію і при виникненні спору з договору. Власник речі звертається до орендаря про повернення йому речі пред’явленням не віндикаційного позову, а зобов’язального, оскільки орендарем порушуються зобов’язання, що обумовлені договором, - після припинення строку договору повернути річ.


б) Негаторні позови
Негаторні позови – це позови володіючого власника до будь-якої особи про усунення перешкод, які вона створює у користуванні чи розпорядженні майном.

Саме для цього позову має значення застосування правила, визначеного ч. 2 ст. 386 ЦК України про можливість захисту права власності до моменту настання факту порушення, коли у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушень його права. Так, коли поряд із об’єктом права розпочинається самочинне будівництво, власник вже має підстави вважати, що сам процес будівництва завдасть йому перешкод у користуванні майном, а його завершення також буде порушувати його право. Тому власник може звернутися до суду вже з моменту початку будівельних робіт.

Позивачем в цих позовах можуть бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем — лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю. Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Ознаками негаторного позову є:




  • на відміну від віндикаційного позову, власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні. Порушення права власності полягає найчастіше в тому, що треті особи створюють власникові певні перешкоди в користуванні належним йому майном (будинком, автомобілем, земельною ділянкою тощо), або внаслідок певних обставин власник не може фактично розпоряджатися належним йому за законом майном, маючи це майно у своєму володінні;




  • суттю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності,оскільки з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпорядженні майном усунуті, то відповідно, відсутні підстави і для звернення з негаторним позовом;




  • власник має право вимагати усунення порушення його прав, якщо дії третіх осіб мають неправомірний характер. Так, власник може вимагати від сусіда прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають користуватися автомобілем (неможливо виїхати з гаража). Проте якщо сусідський будинок зведено згідно із затвердженим проектом, з додержанням будівельних норм та правил забудови, то навіть якщо цей будинок затінює земельну ділянку і вікна будинку сусіда, останній як власник не може посилатися на порушення його права користування земельною ділянкою чи будинком. Негаторний позов не може бути пред'явлено, якщо дії відповідача ґрунтуються на відповідному чинному законі чи на договорі.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов’язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Часто із зазначеними позовами звертаються власники суміжних земельних ділянок, співвласники, які або не знайшли порозуміння щодо користування спільним майном, або коли один із співвласників заважає користуватися майном іншому співвласнику.

Слід звернути увагу на неможливість одночасного пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація – це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов – це позов про захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння). Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. До того ж одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову – відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов’язально-правових способів.


в) Позови про визнання права власності
До речових позовів про захист права власності відносяться і позови про визнання права власності.

Відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:




  • якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов’язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права);




  • у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Позивач у позові про визнання права власності – особа, яка вже є власником.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Часто позови про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України подаються, коли особа не є власником, але бажає ним стати, наприклад, на безхазяйну річ, на об’єкт самочинного будівництва, за набувальною давністю, в порядку спадкування.

Також має місце пред’явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.

Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.

Неможливим є і визнання права власності за померлою особою на підставі позову спадкоємців, оскільки ніхто крім власника не може звертатися до суду з таким позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України вимога про визнання права власності може бути поєднана з іншими вимогами (про витребування майна з чужого незаконного володіння, про виключення майна з акта опису та ін.).
3. Зобов’язально-правові способи захисту права власності
Зобов’язально-правові способи захисту права власності бувають двох видів: договірні та не договірні (позадоговірні).
а) Договірні зобов’язання
Договірні зобов’язання – це зобов’язання, які випливають з порушення договору.

До зобов'язально-правових належать позови про:

- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;

- повернення речей, які були надані у володіння (за договором зберігання, застави, перевезення);

- визнання правочинів недійсними тощо;
Поширеними є позови про захист прав учасника спільної власності. До цієї категорії позовів можна віднести насамперед вимоги про переведення прав і обов’язків покупця за договором купівлі - продажу, укладеним одним із співвласників із порушенням права іншого співвласника на переважну купівлю цієї частки, передбаченого ст. 362 ЦК України.

До категорії позовів про захист прав співвласників можна віднести цілу низку вимог. Це позови про визначення розміру часток у праві спільної часткової власності (ст. 357 ЦК України), якщо цей розмір не визначений законом або правочином і є спір щодо розміру коштів (вкладів) кожного із співвласників при придбанні (виготовленні, спорудженні) майна та з інших підстав, передбачених цією статтею; про порядок володіння та користування майном, що є у спільній власності (ст. 358 ЦК України), та про здійснення права спільної сумісної власності (ст. 369 ЦК України); про розподіл плодів, продукції та доходів від використання майна, що є спільною частковою власністю (ст. 359 ЦК України); про порядок утримання майна, що є спільною частковою власністю, а також порядок і розмір відповідальності перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦК України); про виділ частки майна, що є спільною частковою чи сумісною власністю, або сплату компенсації за частку (статті 364, 370 ЦК України); про звернення стягнення на частку в майні, що є спільною власністю (статті 366, 371 ЦК України), позови, що заявляються кредиторами співвласника; про поділ майна між співвласниками (статті 367, 372 ЦК України); про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників (ст. 365 ЦК України), що по суті є позовом про примусовий викуп частки майна.

Важливе значення у забезпеченні захисту прав власника відіграють позови про визнання недійсними правочинів про відчуження майна. Безумовно, правочини про відчуження майна, якщо вони вчинені з порушенням вимог щодо умов їх дійсності, суттєво впливають на права власника, який може обрати саме такий спосіб їх захисту. Для захисту права власності важливим є не тільки і не стільки сам факт визнання правочину недійсним, скільки наслідки, які це тягне за собою. Головним правилом при цьому є норма ч. 1 ст. 216 ЦК, якою встановлюється, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Це передусім двостороння реституція, відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди у необхідних випадках.

Нікчемні правочини порушують право власності самим фактом їх вчинення, а саме тим, що це мало місце, але юридичних наслідків такий правочин не спричинив. Унаслідок цього особа, яка вважала себе власником майна, одержаного за нікчемним правочином, таким насправді не стала, і навпаки, особа, яка вже позбавлена майна, не здійснює щодо нього ані володіння, ані користування, а розпоряджання цим майном вже відбулося з її участю, проте вона залишається його власником з усіма наслідками цього становища.

Сторони недійсного правочину можуть витребувати своє майно (в тому числі індивідуально-визначене) лише шляхом заявлення позову про застосування наслідків недійсності правочину (реституції). Двосторонній характер реституції виключає можливість сторін витребувати майно одна від одної шляхом віндикації.
б) Недоговірні (позадоговірні) зобов’язання
Недоговірні зобов’язання – це зобов’язання, що виникають без взаємної згоди сторін, між якими складаються вказані правовідносини. Деякі з них виникають за одностороннім волевиявленням, як наприклад зобов’язання, що виникають внаслідок оголошення конкурсу або рятування чужого майна. Підставою виникнення позадоговірних зобов‘язань є не договір, а юридично значимі дії. Такі дії можуть бути як правомірними так і неправомірними.

Поняттям «позадоговірні зобов'язання» охоплюються два види цих зобов'язань:


- зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання). Ці зобов'язання займають поряд з договірними зобов'язаннями основне місце в системі цивільно-правових зобов'язань; їм належить головне значення в ряду позадоговірних зобов'язань. Змістом деліктних зобов'язань є відповідальність заподіювача шкоди;

- зобов'язання внаслідок безпідставного збагачення, тобто придбання або збереження майна однією особою за рахунок іншої без необхідних юридичних підстав.


Відповідно до Підрозділу 2 Розділу 3 Книги 5 ЦК України, до не договірних зобов’язань відноситься: публічна обіцянка винагороди, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, зобов’язання що виникають із заподіяння шкоди, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Позадоговірні зобов'язання відрізняються від договірних за характером майнових відносин, що лежать в їх основі. Для договірних зобов'язань характерно те, що вони оформляють нормальний майновий оборот, тобто відносини, засновані на угоді учасників, на їх вільному волевиявленні, манливому виникнення прав та обов'язків. На відміну від цього позадоговірні зобов'язання опосередковують відносини, не характерні для нормального плину життя, тобто аномальні майнові відносини. Найбільш яскравим прикладом можуть служити відносини, пов'язані з пошкодженням чи знищенням чужого майна особою, з якою власник з приводу цього майна не полягає у договірних відносинах.

Крім того, позадоговірні зобов'язання відрізняються від договірних з підстав їх виникнення: вони виникають не з волі, а переважно всупереч волі їх учасників, в силу юридичних фактів, зазначених у законі. Найчастіше вони виникають із неправомірних дій, але підставою їх виникнення можуть бути і дії правомірні, якщо вони вчинені помилково. Так, ЦК України передбачає, що особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати її (п. 1 ст. 1064). Позадоговірні зобов'язання виникають незалежно від волі не тільки того, хто заподіяв шкоду або безпідставно збагатився, а й від волі іншого боку - потерпілого. Інша річ, що потерпілий може не реалізувати свої права, що виникли з такого зобов'язання, що відповідатиме принципу автономії волі, характерному для цивільного права.


ВИСНОВОК
Власність є тією фундаментальною основою, що забезпечує існування будь-якого суспільства. Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Закон закріплює положення про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном. Таке право власника забезпечується можливістю звернення до суду за захистом свого права на власність

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Основне джерело в цивільних відносинах щодо права власності – Цивільний кодекс України. Саме він визначає поняття права власності як суб’єктивного права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Проте першопочатково право власності закріплюється в Конституції України. Держава забезпечує захист прав та свобод усіх суб'єктів права власності.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003

2. Науково-практичний коментар до ЦК України / Довгерт А.С. та ін., 2004, Київ, Істина – 928 с.

3. Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ / http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1207B66D24762C1DC2257D0E004CC419

4. Цивільне право: підручник у 2-х т./В.І. Борисова, Л.М. Баранова та ін., Х.:Право, 2011, т.1 – 656 с.

5. Українське цивільне право/ Заіка Ю.О., 2005, Київ, Істина – 543 с.



6. Сичевська А.М. Способи захисту права власності: окремі питання теоретико-правового характеру / Часопис Київського університету права, 2012/2 – с. 231-234

7. Кучер В.О. Окремі способи захисту права власності: проблемні питання / http://vuzlib.com/content/view/2201/126/

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал