Права, свобопи та обов'язки я к епемент конституційно-правового статусу пюапип I



Скачати 82.93 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації14.07.2017
Розмір82.93 Kb.

ПРАВА, СВОБОПИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ Я К ЕПЕМЕНТ
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ
пюапип
I
ГРОМАПЯИНИА (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)
Л.Т. РЯБОВОЛ
Проблема конституційних прав та свобод, чіткого визначення та розширення їх спектру на законодавчому рівні, а також питання їхнього гарантування і захищеності є особливо актуальними на сучасному етапі розвитку нашої держави і суспільства. Здобуття Україною незалежності відкрило шлях до кардинальних перетворень у всіх сферах суспільного
255

Випуск 9
Історичні науки
Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
життя. Все це знайшло відображення у чинній Конституції України, яка вперше на якісно новому рівні закріпила систему основних прав і свобод людини та громадянина.
Дослідження проблем рівня розвитку, гарантування та захищеності конституційних прав і свобод є сьогодні особливо доцільними, оскільки вони тісно пов’язані з проблемами розвитку та становлення громадянського суспільства і правової держави в Україні. Крім того, таке дослідження має не лише теоретичне, але й практичне значення.
Суттєвою перешкодою на шляху забезпечення прав та свобод в
Україні є відсутність глибоких теоретичних досліджень з цих питань. Для
їхньої ефективної реалізації під права та свободи повинна бути підведена теорія. Не можна повноцінно користуватися правами та свободами, якщо бракує теоретичної бази, на якій вони ґрунтуються. Належить приділити також максимум уваги розробленню і застосуванню практичних механізмів їхньої реалізації.
Останніми роками збільшилась кількість наукових досліджень з означеної проблематики. Глибоко вивчається дана тематика такими відомими фахівцями у галузі конституційного права як В.Ф. Погоріло [2],
Ю.М. Тодиком, В.С. Журавським [3], О.Ф. Фрицьким [4]. Велику увагу приділяв цьому питанню В. В. Копєйчиков. Сутність, соціальне призначення та проблеми реалізації громадянських прав і свобод, а також місце і роль економічних гарантій конституційних прав та свобод людини і громадянина з’ясовує у своїх доробках І. Магновський [7]. Значну наукову цінність має вивчення М. Антоновичем історичного розвитку та сучасного стану правової культури українського народу в сфері прав людини [5].
Юридичну природу права на життя як особистого немайнового права визначає Р. Стефанчук [9]. На увагу заслуговують дослідження зв’язку прав та свобод з принципами різних галузей національного права, зокрема, кримінального процесуального права, здійснені Р. Баранником. Проблеми формування і розвитку у світі та в Україні омбудсмана з прав дитини розглядає О. Марцеляк [8].
На нашу думку, необхідно зупинитись на понятті “конституційно- правового статусу людини і громадянина”. У звичаєвому праві різних країн ця проблема вирішується неоднаково. Можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.
Ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід’ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв’язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін. У руслі цієї моделі конституційні обов’язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згадуються у конституції.
256

Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
Історичні науки
Випуск 9
Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу. За такого підходу головними є соціально-економічні права, розрізняють права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов’язків громадян (у Конституції 1978 р. їх було 11).
Третій підхід до правового статусу особи пов’язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом.
Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов’язки перед
Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.
Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки.
Людина тут розглядається як невід’ємна клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.
Сьогодні, як вказує О. Ф. Фрицький [4, 117], спостерігається процес уніфікації всіх концепцій, оскільки права і обов’язки людини повинні відповідати міжнародним документам.
Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід’ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини. Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою. Поєднання цих двох напрямків практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини. Таким чином, права людини, залишаючись морально-політичним
імперативом, набувають юридичної форми і стають одним із важливих
інститутів конституційного права.
Розробники нової
Конституції
України, зокрема моделі конституційно-правового статусу особи і громадянина, спиралися на ліберальну концепцію прав людини. У Конституції України із 48 статей розділу ІІ, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав і свобод, лише 4 статті закріплюють обов’язки громадян.
Розробники Основного Закону нашої держави виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав, адже це принижує її природу. Невід’ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.
У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є “найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
257

Випуск 9
Історичні науки
Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
Таке ставлення держави до місця, ролі та призначення прав і свобод людини та громадянина зумовили, як вважає О. Коцюба, появу нової науки, науки третього тисячоліття, або новітньої ідеології прав, свобод і обов’язків людини - правології. Він визначає її як науку, котра покликана досліджувати походження, формування та розвиток прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, вивчати їх закономірності, а також розробляти заходи щодо їх реалізації громадянами, суспільством, державою [6, 100].
Правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин.
Кожна галузь права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо.
Конституційне право закріплює основи правового статусу особи, в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.
І.
Магновський, визначаючи поняття конституційного статусу особи, вказує, що він являє собою встановлену Конституцією систему основних прав, свобод та обов’язків людини як громадянина держави [7, 18].
О.Ф. Фрицький значно ширше розглядає зміст цього поняття. Так, він вказує, що конституційно-правовий статус особи - це загальні основоположні засади, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів [4, 120].
Ю. М. Тодика і В.
С. Журавський, аналізуючи структуру конституційно-правового статусу особи, також вказують на те, що права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина є лише одним з його елементів поряд із громадянством, правосуб’єктністю, правовими принципами та гарантіями правового статусу, серед яких особливе місце посідає юридична відповідальність [3, 119]. Проте вони акцентують увагу на те, що основу правового статусу особи складають її права, свободи, законні інтереси та обов’язки.
Яскравою
ілюстрацією місця конституційно-правового статусу людини і громадянина у системі конституційно-правових інститутів є проаналізована І. Магновським градація цих інститутів, яка була розроблена В. О. Лучиним, на генеральні, основні, субінститути, одноелементні (початкові) [7, 19]. За даною схемою конституційно- правовий статус особи являє собою генеральний, комплексний інститут конституційного права, поряд з інститутами основ конституційного ладу, територіального устрою, виборчої системи тощо.
258

Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
Історичні науки
Випуск 9
Серед загального переліку конституційних прав і свобод розрізняють основні, які закріплюються за кожною людиною і громадянином, та неосновні, пов’язані з різними статусами, що їх набуває особа.
На нашу думку, для кращого розуміння юридичної природи прав та свобод важливо з’ясувати, в чому полягає відмінність між цими поняттями. Проте, слід врахувати, що така відмінність значною мірою умовна, оскільки і права, і свободи означають юридично визнану можливість особи вибирати вид і міру своєї поведінки. Як вказує Ю. М.
Тодика, свободи не даруються публічною владою, а належать людині від її народження і реалізуються через суб’єктивні права, які мають природно- правовий характер, а тому є невід’ємними [3, 121].
П рава людини
П рава громадянина
- виникають з природного права;
- є вихідними, вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають;
- виникають з позитивного права;
- закріплюються за особою лише в силу її належності до держави (громадянство);
мають невідчужуваний характер
Конституційні права і свободи характеризуються певними ознаками.
Так, вони є життєво важливими й соціально необхідними для окремої людини і нормального функціонування суспільства, держави; є ядром правового статусу особи, основою інших прав, які встановлюються галузями права України; закріплюються за кожною людиною і громадянином; є рівними і єдиними для кожної людини, громадянина; не набуваються і не відчужуються за волею громадянина, а належать йому за фактом належності до громадянства; невіддільні від правового статусу і можуть бути втрачені лише за втратою громадянства; мають найвищий юридичний захист; забезпечуються системою гарантій.
Отже, конституційні права і свободи, закріплені в Конституції
України, і гарантовані державою можливості які дають кожній людині і громадянину вільно і самостійно обирати вид і міру своєї поведінки, користуватися благами як в особистих, так і в загальних інтересах.
Конституційний обов’язок - встановлена державою в інтересах всіх членів суспільства і закріплена в Конституції необхідність, що встановлює кожному громадянину відповідний вид
і міру поведінки та відповідальність за неналежне його виконання.
Слід відзначати, що для конституційно-правового регулювання основних прав і свобод людини і громадянина в Україні на сучасному етапі порівняно з минулим радянським етапом характерними є такі
259

Випуск 9
Історичні науки
Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
взаємопов’язані тенденції: розширення переліку прав і свобод, закріплених на рівні Основного Закону; новелізація традиційних конституційних прав, свобод і обов’язків; пріоритетність не соціально-економічних, як це було раніше, а громадянських і політичних прав і свобод; орієнтація конституційно-правової регламентації правового статусу особи на міжнародні стандарти прав людини; посилення гарантій основних громадянських і політичних прав і свобод і звуження гарантованості економічних, соціальних і культурних (духовних) прав; звуження кола конституційних обов’язків; посилення в цілому юридичних гарантій прав і свобод.
Одним з важливих елементів конституційно-правового статусу особи, як вже зазначалося, є його принципи, тобто засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов’язки особи і визначається місце особи в державі та суспільстві.
Такими принципами є: належність людині основних прав і свобод від народження та їх невідчужуваність; відповідність правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які на сьогодні склалися в міжнародному співтоваристві; поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами
інших осіб, держави, суспільства; загальність конституційних прав, свобод
і обов’язків; юридична рівність громадян України, їх рівноправність; гарантованість конституційного статусу особи; заборона незаконного обмеження конституційних прав і свобод громадян України; принцип
єдності прав і обов’язків; гуманістична спрямованість основ правового статусу особи; загальнодоступність основних прав і свобод людини і громадянина.
Конституційні та інші прав і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальні, культурну (духовну).
Відповідно до цього вони і класифікуються. Так, розрізняють: особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) права.
Крім того, права розрізняються ще й за часом їх виникнення. Звідси, як стверджує В.С. Журавський, з’явився вислів - “три покоління прав людини” [3, 136].
Перше покоління прав людини виходить з традиційних ліберальних цінностей, які були сформульовані у процесі буржуазних революцій. Це - громадянські й політичні права, які виражали “негативну свободу”, тобто зобов’язували державу утримуватися від втручання в сферу особистої свободи і створювати умови для участі громадян в усіх сферах життєдіяльності.
Друге покоління прав людини сформувалось у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного життя, підвищення культурного статусу. Це - “позитивні права”: соціально-економічні та культурні
(духовні).
260

Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
Історичні науки
Випуск 9
Третє покоління прав людини - солідарні, колективні права: на мир, безпечне навколишнє середовище, комунікацію.
Конституція України закріпила права і свободи, які можуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. Індивідуальні (права особи) є природними правами, які притаманні людині від народження, наприклад, право на працю, освіту тощо. Колективні (право народу, нації, спільноти, асоціацій) не є природними, формуються в процесі становлення
інтересів певної спільноти, колективу; не є сумою індивідуальних прав і свобод осіб; не повинні ігнорувати або обмежувати права людини; їх реалізація пов’язана з волевиявленням народу, наприклад, право на страйк, мітинги, демонстрації тощо. У той же час, індивідуальні і колективні права тісно взаємопов’язані, хоча і різні за своєю природою.
Будь-які позитивні, прогресивні починання в сфері прав та свобод людини і громадянина не матимуть логічного завершення, якщо не будуть підкріплені надійною системою гарантій, тобто сукупністю умов економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод, котрі забезпечують фактичну їх реалізацію та всебічну охорону. Саме розвиток і поглиблення цих гарантій в процесі розбудови незалежної, правової держави сприятиме більш повному і реальному використанню людиною і громадянином своїх прав і свобод та виконанню обов’язків.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що у конституційному праві, як науці, здійснюються сьогодні спроби глибоких теоретичних досліджень з питань конституційно-правового статусу особи, зокрема, щодо прав, свобод і обов’язків людини та громадянина, як основи, фундаменту правового статусу. Проте, дана тематика потребує подальшої наукової розробки.
ДЖ ЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України.
2. Конституційне право України/ За ред. В. Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка,
1999. - 734 с.
3. Конституційне право України/ За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. - К.:
Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. - 544 с.
4. О. Ф. Фрицький. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. -
536 с.
5. Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини:
історичний розвиток та сучасний стан// Право України. - 2003. - № 12. - С. 75-79.
6. Коцюба О. Правологія - наука третього тисячоліття, або новітня ідеологія прав, свобод і обов’язків людини// Право України. - 2003. - № 8. - С. 100-104.
7. Магновський І. Конституційно-правовий статус особи (її громадянські права і свободи)// Право України. - 2002. - № 7. - С. 18-21.
8. Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні// Право України. - 2003. - № 10. - С. 44-48.
9. Стефанчук Р. Право на життя як особисте немайнове право фізичної особи//
Право України. - 2003. - № 11. - С. 115-119.
261

Випуск 9
Історичні науки
Ш
НАУКОВІ ЗАПИСКИ
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Рябовол Лілія Тарасівна - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри правознавства Кіровоградського державного педагогічного університету
імені
Володимира Винниченка.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал