Практикум з курсу „етика для студентів першого курсу усіх спеціальностей




Сторінка8/9
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 13. МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА ЯК ФУНДАТОР ФОРМУВАННЯ
ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ

Ключові слова: мораль, моральність, моральна культура особистості, моральна свідомість, моральні почуття, моральна діяльність, моральні відносини, моральна програма людини, типи моральної культури, самовдосконалення, самопізнання, формування особистості, соціальне середовище, соціалізація, моральне виховання, самовиховання, професійна етика.

Актуальність теми. Сучасні умови розбудови пострадянських відносин в українському суспільстві вимагають глибоких зрушень в освіти випускників вищих навчальних закладів. Саме головне - це формування їх моральної культури, яка є основою для професійної діяльності спеціаліста.
Загальна мета. Ознайомити студентів із моральною культурою, що є фундатором професійної етики взагалі.
Конкретні цілі:

визнати необхідність засвоєння знань моральної культури;

впровадження цих знань у фахову діяльність спеціаліста.
I.
Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1.
Поняття моральної культури. Моральна культура особистості: зміст та структура. Типи моральної культури особистості.
2.
Формування особистості та її культури. Суть морального виховання та

91
самовиховання.
3.
Моральна культура посадової особи.
Самовдосконалення та самопізнання як важливі риси останньої.
1.
Поняття моральної культури. Моральна культура особистості: зміст
та структура. Типи моральної культури особистості
Моральна культура особистості – це ступінь засвоєння моральних цінностей даного суспільства; це досягнута особистістю ступінь морального розвитку. Головним критерієм моральної культури особистості виступає поводження людини, його моральні ідеали й принципи, відношення до інших людей і соціальних груп.
Основною функцією моральної культури особистості є регулювання моральних аспектів діяльності й моральних відносин у суспільстві.
Головними елементами структури моральної культури особистості є культура моральної свідомості й культура морального поводження (вчинку).
Культура моральної свідомості містить у собі культуру етичного мислення
(проявляється в моральній оцінці ситуації, виборі й ухваленні морального рішення) і культуру моральних почуттів (почуття людини, перетворені моральністю).

Культура морального поводження (вчинку) проявляється у двох формах: внутрішній (світогляд і норми моральності особистості, втілені у вихованні) і зовнішній (втілення морального виховання особистості у вчинках і поводженні).
Таким чином, моральна культура особистості – це якісна характеристика морального розвитку й зрілості особистості. Залежно від зрілості морального розвитку можна визначити кілька типів моральної культури особистості:
- низький- людина не має елементарних моральних уявлень і часто порушує моральні норми, прийняті в суспільстві;
- «мозаїчний» - окремі моральні подання межують із моральними вчинками, які людина робить під впливом суспільної думки, традицій;
- раціональний – людина засвоює моральні норми без внутрішньої переконаності;
- емоційно-експресивний – людина здобуває загострене моральне почуття добра й зла, але їй не вистачає знань для їхньої матеріалізації;
- високий – єдність знань моральних норм, багатство почуттів і морального поводження особистості.
Становлення моральної культури особистості залежить від цілого ряду факторів: соціального оточення, організації виховання, педагогічної культури вихователів, самовиховання особистості.
2. Формування особистості та її культури. Суть морального виховання та
самовиховання
Зміст процесу формування особистості містить у собі діалектичну
єдність об'єктивного й суб'єктивного, матеріального й духовного, свідомого й стихійного, позитивного й негативного. На процес формування особистості впливають наступні фактори: природне середовище й соціальне оточення, вплив суб'єктів суспільного й сімейного виховання, самовиховання, предметно-

92
практична діяльність і спілкування.
Поняття «формування особистості» означає сукупність об'єктивних умов і суб'єктивних факторів (природних, соціальних), що роблять істотний вплив на становлення й розвиток людини. Одним з таких факторів є виховання, що являє собою цілеспрямовану діяльність по виробленню у людей програмованих якостей, тобто виконання соціального замовлення суспільства на відповідний тип особистості. Виховання носить конкретно-історичний характер, має соціально- класову спрямованість. У процесі колективної діяльності й виховання людина засвоює інформацію, що суспільство свідомо, цілеспрямовано повідомляє своїм членам через систему виховних установ і ЗМІ. Виховання спрямоване на засвоєння цінностей суспільства, у якому живе людина. Але людина засвоює не тільки цінності свого оточення й сучасного йому світу. Його ціннісні орієнтації виробляються з урахуванням усіх досягнень людської культури.
Моральне виховання як один з напрямків системи суспільного виховання, покликано виробляти найбільш загальні регулятивні принципи життєдіяльності людини, забезпечувати його готовність діяти відповідно до конкретно-історичного суспільного
ідеалу на основі загальнолюдських цінностей. Головна особливість морального виховання полягає в спрямованому перетворенні зовнішніх для людини нормативних вимог у систему особистісних якостей, що затверджують добро й справедливість у житті. Метою морального
виховання є розвиток у людини свідомого відношення до суспільно необхідних норм поводження, перетворення моральних принципів в особисті переконання.
Моральне виховання націлене на досягнення єдності раціонально інформативних, ціннісних і вольових сфер свідомості (єдності знань, переконань і дій).
Оволодіння моральними принципами в процесі виховання означає перетворення вищих цінностей суспільства у факт моральної свідомості й поводження людини.
Єдність моральної свідомості й культури діяльності, поводження становить
основу моральної культури особистості.
Моральне виховання складається з єдності послідовних ланок: моральної освіти; перетворення етичних знань у моральні переконання; вироблення звичок належного поводження; формування потреби й здатності до морального вдосконалювання; вироблення непримиренного відношення до аморалізму, виховання готовності й здатності протистояти злу.
У досягненні цілей виховання все більшого значення набувають свідомі зусилля самої особистості. Залишаючись об'єктом виховного впливу суспільства,
індивід у той же час стає усе більше активним суб'єктом, здійснюючи
самовиховання, самовдосконалення. Тому особистість не тільки об'єкт, але й суб'єкт виховання. Без її активності виховання буде малоефективним. Таким чином, виховання закономірно доповнюється й завершується самовихованням.
Самовиховання за формою – суб'єктивний процес, по цілям і змісту воно обумовлено потребами суспільного розвитку. Соціальне середовище й виховання детермінують самовиховання й сприяють створенню необхідних соціально- психологічних передумов для нього. Самовиховання - це спосіб твердження
індивідуальності в людині, особистісний засіб його розвитку. Без цього суб'єктивного фактора неможливе становлення соціально зрілої, творчої особистості з життєвою позицією гуманістичної спрямованості.

93
Завдяки самовихованню розширюється сфера розвитку особистості. Без самовиховання не буває повноцінного розвитку особистості, не можуть сформуватися її самостійність, висока соціальна активність, відповідальність.
Процес самовиховання особистості уявляється одним з істотних показників моральної культури особистості й засобом морального звеличення людини.
У процесі формування моральної культури важливе місце належить
моральному здоров'ю особистості, сутність якого варто розуміти як комплексну характеристику моральності індивіда, що припускає імунітет до різних видів соціального зла; моральну чистоту вчинків і помислів, турботу людини про свій моральний вигляд, авторитет в очах навколишніх і самоповазі. Моральне здоров'я особистості пов'язане з усіма іншими видами здоров'я людини – духовним, психічним, соціальним, фізичним. Медичний аспект проблеми збереження морального здоров'я особистості полягає в тому, що прагнення людини твердо захищати позиції чесності, справедливості, відповідальності, найчастіше спричиняє стреси, фрустрації, порушення й підрив духовного, соціального здоров'я.
3.
Моральна
культура
посадової
особи.
Самовдосконалення
та
самопізнання як важливі риси останньої
У сучасному суспільстві підсилюється значення моральних принципів у трудовій і суспільній діяльності, системі стимулів. Гуманізація суспільної праці веде до постійного розширення колу професій, що претендують на власні моральні основи, формування власних «моральних» кодексів. Крім традиційно відомих медичної, педагогічної, юридичної, дипломатичної й військової етик, рішуче заявляють про себе адміністративна й депутатська, міліцейська й спортивна етики, етика журналіста, вченого, працівника в сфері бізнесу, підприємництва й обслуговування. Будь-яка трудова діяльність (незалежно від професії) припускає наявність єдиної трудової моралі всього суспільства й повинна відповідати загальному характеру моральних вимог. Разом з тим, це не виключає й специфічних моральних норм поводження для певних осіб, що займаються тими або іншими видами професійної діяльності.
Професійна діяльність, суб'єктами якої виступають люди, обслуговує складну систему професійно-моральних відносин. У цю систему входять: а) відношення фахівця до об'єкта праці (наприклад, лікар - пацієнт, викладач - студент); б) відношення фахівця до колег; в) відношення фахівця до суспільства.
Ці відносини вивчаються професійною етикою. Конкретизація ж загальних моральних принципів і норм таких відносин, стосовно до особливостей того або
іншого виду професійної діяльності, являє собою професійну мораль. Вона виникає у зв'язку із суспільним поділом праці. Залежно від конкретних
історичних умов на перший план висувається та або інша сторона професійної діяльності. Відношення до неї суспільства визначає її цінність. Моральна оцінка професії суспільством обумовлюється двома факторами : по-перше, тим, що дана професія дає об'єктивно для суспільного розвитку; по-друге, тим , що вона дає людині суб'єктивно, у сенсі морального на нього впливу. Усяка професія виконує певну соціальну функцію, а представники цієї професії мають своє суспільне призначення, свої цілі. Та або інша професія накладає свій відбиток на людей і на

94
їхній спосіб життя. Усередині кожної професійної групи складаються певні специфічні зв'язки й відносини.
Залежно від об'єкта праці, знарядь праці, використовуваних прийомів і розв'язуваних завдань виникає неповторна своєрідність ситуацій, емоцій, труднощів і навіть небезпек, які жадають від людини певного типу дій, методів
їхнього здійснення, психічних реакцій. У кожній професії народжуються свої моральні «спокуси», моральні «доблесті» й «втрати», виникають певні протиріччя, конфлікти, виробляються своєрідні способи їхнього дозволу. У професійну діяльність людина втягується з його індивідуальним суб'єктивним світом моральних подань, почуттів, переживань, прагнень, способом мислення, морально-психологічними установками.
Таким чином, професійна мораль з'являється й стає невід'ємною частиною загальнолюдської моралі, існує в її межах і формується на її основі. Професійна мораль, як і моральна система суспільства взагалі, історично й соціально тісно пов'язана з конкретною епохою, є дітищем свого часу, відбиттям суспільних відносин.
Цільові навчаючі завдання:
1. Моральна культура – це:
a. спосіб засвоєння, передачі і розвитку моральних цінностей
b. сукупність (система) моральних цінностей (правил, норм, принципів,
ідеалів), що усвідомлюються на теоретичному та буденному рівнях
c. об’єктивація уявлень, поглядів, переконань, тобто моральної свідомості через поведінку, діяльність, вчинки людей, що оцінюються з позицій гуманізму, золотого правила моральності
d. система моральних відносин, що встановлюються внаслідок втілення моральних уявлень через моральні дії
e. важлива характеристика суб’єкта у певній сфері його діяльності
2. Виберіть терміни та поняття, які відповідають структурним елементам
моральної культури:
a. Моральна свідомість
b. Моральні почуття
c. Теорії моралі
d. Моральні почуття
e. Моральна діяльність
f. Моральне виховання
g. Моральна діяльність
h. Моральні стосунки
k. Моральні відносини
l. Моральна поведінка
3. Одним із критеріїв моральної культури особистості є вчинки та їх
відповідність проголошеним моральним принципам, втілення поглядів у
життя, реалізація їх через стосунки з людьми і природою. Чи може бути
еталоном
відданості,
вірності
принципам,
поглядам
Сократ

давньогрецький філософ-мораліст (470/469-399 рр. до н.е.), який усе своє

95
життя присвятив „пробудженню співгромадян від моральної сплячки”?
Відповідь обґрунтуйте.
4. Встановіть відповідність таким типам моральної культури, як 1)
низький, 2) „мозаїчний”, 3) раціональний, 4) емоційно-експресивний, 5)
високий.
a. характеризується глибокими знаннями, багатством почуттів і практичної діяльності, іншими словами, відзначається цілісністю системи, універсальністю і гармонією розуму і почуттів, теоретичної і практичної діяльності
b. знає загальноприйняті норми, принципи, правила, але не вважає за необхідне спиратися на них у своїй поведінці
c. має загострене відчуття добра і зла, справедливості й несправедливості, але не керується ним через відсутність волі, нечіткість знань
d. має непевні уявлення про норми і часто порушує загальноприйняті моральні правила
e. має фрагментарні моральні знання і в поведінці орієнтується більше не на свій розсуд, а на зовні чинники (громадську думку, традиції тощо)
5. Григорія Савича Сковороду (1722-1794) іноді називають „українським
Сократом”. Він був відомим філософом та теологом. Але чи можна пояснити
тільки повагою до його ерудиції приязне ставлення з боку високих
посадових осіб держави і церкви?
6. Як можна прокоментувати такий вислів, що відомий із стародавніх
часів: „Добрими намірами вимощений шлях до пекла”?
7. Чи можна оцінити справжню мотивацію індивіда, а через неї –
моральну культуру особистості, лише аналізуючи діяльність суб’єкта в
цілому? Доведіть це на прикладі життєвого шляху таких великих релігійних
реформаторів (пророків), як Будда, Христос, Мухаммед.
8. Моральне виховання – це:
a. етична освіта
b. перетворення етичних знань на моральні переконання
c. вироблення навичок належної поведінки
d. формування потреби та здатності до морального самовдосконалення
e. вироблення непримиренного ставлення до аморальності
f. виховання готовності й уміння протистояти злу
g. оволодіння моральними принципами
h. самовиховання та самовдосконалення
k. моральна дієздатність
l. усе вищезазначене
9. Мауглі, відомий герой роману Кіплінга, був феральною (лісовою)
людиною. Які чинники об’єктивного та суб’єктивного порядку вплинули на
формування його як особистості?
10. На підставі аналізу біографій, щоденників, мемуарів, життєписів
великих людей (таких, як Сократ, Л.М. Толстой, А. Швейцар, О.Шмідт та
багатьох інших) доведіть, що у формуванні цілісного світогляду,
працьовитості, інтелектуальної, професійної, етичної, моральної та ін. видів
культури, у відновленні втраченого здоров’я, звільнення від фізичних та
психічних вад виключна роль належить самовихованню.

96
11. Керівник колективу – це:
a. професійний фахівець
b. людина, що розуміє проблеми галузі і має спеціальні знання з теорії управління
c. людина, яка розбирається у психології поведінки людей в групі
d. авторитетна, обізнана, компетентна людина
e. людина, яка приймає рішення і саме вчасно його приймає, чітко визначаючи участь кожного у виконанні завдання
12. Як Ви гадаєте: „Чи обов’язково керівникові, прекрасному фахівцеві,
бути ще й хорошою людиною?”.
13. Чи має сенс сучасна теорія управління, яка проголошує: найліпший
керівник – це або генератор, або каталізатор ідей?
14. Рисами моральної культури посадової особи (керівника)повинні бути:
a. моральне самопізнання
b. спроможність визначити певну міру свободи і відповідальності кожного працівника
c. самовдосконалення
d. забезпечення довіри та підтримки збоку підлеглих через особисту участь, тобто залучення до планування, зберігаючи певною мірою традиції і звичний стиль роботи колективу, визначаючи професіоналізм та досягнення робітників у виконанні попередніх завдань, але й переконуючи у необхідності деяких змін
15. Як Ви гадаєте, який стиль керівництва повинен бути у посадової
особи, яка розуміє, що, як не парадоксально, 20 % працівників колективу
виконують 80 % усієї роботи?

II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1.
Дайте визначення термінам „мораль”, „моральність”, „моральна культура”. Як вони співвідносяться.
2.
Від чого залежить рівень розвитку моральної культури?
3.
Що Ви розумієте під „моральною культурою особистості”?
4.
Які загальні критерії моральної культури особистості Ви можете перерахувати?
5.
Які є особливості функціонування загальних критеріїв моральної культури особистості?
6.
Структурні елементи моральної культури особистості: перелічіть та проаналізуйте.
7.
Що таке моральна програма людини та як вона пов`язана з моральною культурою особистості?
8.
Які бувають типи моральної культури особистості та чим вони визначаються?
9.
Що означає поняття „формування особистості”?
10.
Етапи формування особистості.
11.
Чинники, які впливають на формування особистості?
12.
Що таке соціалізація особистості: фази, етапи, стадії, агенти?
13.
Що таке виховання та його значення у формуванні особистості?

97 14.
Що таке моральне виховання та його головна особливість?
15.
Що таке самовиховання і від чого залежить його ефективність?
16.
Яке значення має самовиховання для розвитку особистості та її соціалізації?
17.
У чому суть самовдосконалення особистості?
18.
Що таке моральна культура посадової особи (керівника) та в чому її особливість?
19.
Портрет сучасного керівника: його позитивні та негативні риси.
20.
Що таке керівництво, стилі керівництва?
21.
Які найважливіші риси має моральна культура посадової особи
(керівника)?
Теми рефератів:
1.
Моральна культура особистості: її рівень та критерії оцінювання.
2.
Самовиховання як вища духовна практична здатність особистості до програмування і регулювання поведінки та діяльності.
3.
Моральна культура посадової особи: позитивні та негативні прояви.
4.
Керівник медичного колективу: морально-етичний портрет.

Література:
1.
Апресян Р.Г. Природа морали // Философские науки. – 1991. - № 12. – С.
53-64.
2.
Волков И.Г. Личность руководителя и стиль управления. – М., 1992.
3.
Етика: Навч. посіб./ В.О. Лозовой, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф..
В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 224 с.
4.
Етика: Навч. посіб./ Т.Г. Аболіна, В.В. Єфименко, О.М. Лінчук та ін. –
К.: Либідь, 1992. – 328 с.
5.
Кравченко В.И. Харизматическая личность: многообразие понимания //
Социс. – 2004. - № 4. – С. 134-137.
6.
Лозовой В.А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования. Учебное пособие. – Харьков, 2001. – 44 с.
7.
Лозовой В.А. Самовоспитание личности: философско-социологический анализ. – Харьков, 1991. – 207 с.
8.
Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – 3-тє вид. – К.: Либідь,
2001. – 384 с.
9.
Психология управления: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс,
1997. – 512 с.
10.
Седова Н.Н. Морально-нравственные ориентации и социальная активность // Социс. – 2004. - № 8. – С. 88-94.
11.
Старобинский Э.Е. Как управлять персоналом. – М., 1995.
12.
Толерантность / Общ. ред. М.П. Мчедлова. – М.: Республика, 2004. –
416 с.
13.
Этика: Учебник/ Под общей редакцией А.А. Гусейнова и Е.Л. Дубко.
– М.: Гардарики, 2003. – 496 с.


98

Тема 14. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ЛІКАРЯ

Ключові слова: професійна етика, професійний обов’язок, морально- професійні норми, морально-професійний кодекс, моральна корпоративна культура, професійна медична мораль, медична етика, медична деонтологія, модель моральної медицини, авторитет лікаря, довіра пацієнта, професійна таємниця, лікарняна помилка, ятрогенія, імідж лікаря.

Актуальність теми. Від спеціалістів медичного профілю очікують не лише суто професійних знань, а й знань та навичок роботи з людьми, а особливо з пацієнтами. Це значно підвищує шанси молодої людини знайти роботу в умовах зростання конкурентної боротьби у сфері працевлаштування.
Загальна мета. Ознайомити студентів із сутністю професійної етики, а саме – з головними вимогами та правилами етики медичних працівників.
Конкретні цілі:

засвоїти знання щодо етичних норм та правил;

визначити місце цих знань у майбутній діяльності лікаря.
I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1.
Професійна етика: поняття, витоки, сенс та призначення.
2.
Морально-професійні кодекси та їх функції. Види професійної етики.
3.
Особливості професійної етики лікаря. Імідж сучасного лікаря.

1.
Професійна етика: поняття, витоки, сенс та призначення

Виконуючи професійні обов’язки, людина виявляє свої ділові та моральні якості, впливає через них на інших. При цьому вона виявляє свою
професійну культуру. Це поняття означає відповідність поведінки, говоріння, слухання, мовлення в професійній діяльності загальноприйнятим моральним нормам і принципам, а також вимогам, що ставляться до професії.
Представниками таких професій є лікар, вчитель, суддя, священнослужитель.
Вони повинні діяти відповідно до моральних принципів, бо об’єктом їхньої діяльності є людина. У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загальнолюдськими правилами вбирають і весь, іноді драматичний, досвід даного виду людської діяльності.


Професійна мораль конкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми, принципи, поняття) в конкретних професіях. Фахівець має не лише виявляти свої моральні якості, а й впливати через них на інших.
Особливості професійної моралі вивчає професійна етика.


Професійною
етикою
називають кодекси поведінки, що забезпечують моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають з їхньої професійної діяльності. Це усвідомлення своєї моральної

99
відповідальності і готовності виконувати свій професійний обов’язок. Ці поняття перетинаються з іншими (близькими): професійна честь, професійна гідність,
професійна справедливість, професійний такт.

З’ясувати походження професійної етики – це означає простежити взаємозв’язок моральних вимог з розподілом суспільної праці та виникненням професій. На ці питання свого часу звертали увагу Аристотель, Конт, Дюркгейм.

Виникнення перших професійно-етичних кодексів відноситься до періоду розподілу ремісницької праці в умовах становлення середньовічних цехів в XI-XII ст. Саме тоді вперше констатують наявність у цехових уставах низку моральних вимог по відношенню до професії, характеру праці, співучасникам по праці. Але деякі професії, що мають життєво важливе значення для всіх членів суспільства, виникли у давнину, і тому такі професійно-етичні кодекси, як
«Клятва Гіппократа», моральні настанови жерців, які виконували судові функції, відомі набагато раніше.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал