Практикум з курсу „етика для студентів першого курсу усіх спеціальностей



Pdf просмотр
Сторінка7/9
Дата конвертації29.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 11. МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ
ФОРМУВАННЯ
Ключові слова: моральна культура, товариськість, дружба, любов, спілкування, комунікація, толерантність, повага, делікатність, співчуття.
Актуальність теми. В сучасному суспільстві проблема моральної культури особистості займає важливе місце. Рівень моральної культури обумовлює подальший соціально-політичний та економічний розвиток суспільства. У зв`язку з цим особливого значення набуває процес формування моральної культури, яка пов`язана також з майбутньою професійною діяльністю лікаря.
Загальна мета. Розкрити зміст моральної культури особистості та визначити шляхи її формування. Виділити основні характеристики моральної культури людини. Проаналізувати соціально-моральні характеристики дружби та кохання, шлюбно-сімейних відносин. Показати їх актуальність у теперішній час.
Конкретні цілі:
 розкрити сутність моральної культури особистості;
 охарактеризувати шляхи її формування;
 проаналізувати основні риси моральної культури людини;
 визначити соціально-моральні характеристики дружби та кохання.

78
I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1.
Поняття моральної культури особистості. Шляхи її формування.
2.
Соціально-моральні характеристики товаришування, дружби, любові та шлюбу.
3.
Моральні засади шлюбно-сімейних відносин.
1.
Поняття моральної культури особистості. Шляхи її формування
Моральна культура суспільства й особистості - це інтегральний результат усього духовного розвитку. Вони характеризуються як рівнем засвоєних моральних цінностей суспільства, так й участю людини в їхньому збереженні й збільшенні.
Поняття «культура» - це спосіб людської діяльності, що характеризує універсальність розвитку людини. Культура - це історичне явище, у якому передаються цінності й досягнення соціального досвіду. Тому вона виступає якісною характеристикою розвитку людини та її духовного миру, ступінь універсальності взаємодії людини з навколишнім світом і із самою собою.
Мораль є елементом культури, що забезпечує специфічно людський спосіб існування.
У системі культури особистості важливе місце займає моральна культура, що охоплює рівень освоєння членами суспільства моральних цінностей
і практичного перетворення їх у вчинки й повсякденне поводження. Моральна культура особистості похідна від моральної культури суспільства.
Моральна культура суспільства є сукупністю моральних норм, принципів, оцінок і способів їхнього втілення в повсякденній діяльності людей.
Моральна культура суспільства містить у собі такі підсистеми:
- об'єктивні моральні цінності, тобто реальні вчинки, лінію поводження людей й їхню відповідність або невідповідність інтересам розвитку особистості, суспільства, соціального й морального прогресу людства;
- суб'єктивні моральні цінності у вигляді таких, що постійно розвиваються уявлень про моральні норми, принципи й ідеали суспільства й особистості, які фіксуються в повсякденній моральній свідомості й етичних теоріях.
У своєму реальному функціонуванні моральна культура виступає якісною характеристикою морального розвитку соціального суб'єкта (соціальна система, спільність, особистість), являє собою невід'ємну грань практично-духовної діяльності людини й суспільства і полягає в умінні діяти відповідно до моральних цінностей (норм, принципів, ідеалів). Моральна культура виступає своєрідною «наскрізною» системою культури, що пронизує всі без винятку види й форми культури, розкриваючи моральну цінність будь-якої людської діяльності.
Діяльність, пізнання й спілкування є основними формами соціальної активності особистості, самостійними життєвими цінностями, вищими соціальними потребами. Особистісне (міжособистісне) спілкування виступає формою існування моральності. Повноцінне міжособистісне спілкування, тобто коли інша людина сприймається рівним собі й розглядається метою, змістом взаємин, показує, якою мірою одна людина стає потребою для іншого. Саме в цьому віддзеркалюється моральний характер міжособистісних відносин.

79
Моральна цінність міжособистісних відносин
і спілкування проявляється в орієнтації на іншу людину і визнанні її значимості, у морально- психологічному взаєморозумінні, взаємній довірі, повазі й самовіддачі, потребі затверджувати людське в людині, творити добро, дарувати щастя іншому.
2. Соціально-моральні характеристики товаришування, дружби, любові
та шлюбу
Товариство, дружба й любов виступають мірою гуманності, людяності, і типами спілкування, і видами міжособистісних відносин, і формами прояву моральної культури особистості, і специфічними емоційно-почуттєвими станами, і моральними цінностями людини, які стають основою шлюбу й відносин у сім'ї.
Товаришування – це міжособистісне відношення, засноване на єдності
інтересів у спільній діяльності, що припускає духовну (ідейну) спільність і певний ступінь рівності. Воно обов'язково повинне ґрунтуватися на особистій симпатії. Товаришування як форма моральної культури відбиває потребу людини в спілкуванні, припускає спільність цілей, схожість життєвих поглядів, що викликає відповідне емоційне фарбування відносин. Для товариських відносин притаманний інтерес до спільної діяльності. Саме слово «товариш» має відповідне (і історичне, і етимологічне) походження - від слова «майно», «товар» й означає помічник, співробітник, співучасник. Розрив або порушення єдності
інтересів може руйнувати відносини товаришування.
Народний епос свідчить про властиві нашим предкам почуття товаришування. Це почуття виникло з необхідності виконувати спільну справу, але поступово перетворилося в одну з найблагородніших потреб людини, у неминущу моральну цінність суспільства й особистості. Товаришування збагачує зв'язки, які встановлюються між людьми в кооперації, де вони виступають по відношенню один до одного як партнери, і в співробітництві, де вони - колеги, доповнюючи їхніми новими формами спілкування: загальне дозвілля, спорт, розваги, суспільна робота й ін.
Формуванню товариських відносин сприяють і схожі умови життя, що є ознакою поділу товариських і приятельських відносин. Приятельські відносини виникають між людьми на основі особистих симпатій у процесі повсякденного спілкування і якихось менш істотних інтересів. На рівні приятельських відносин зовсім не обов'язковий збіг цілей життя, може відсутніти і спільний інтерес, не буває глибокої зацікавленості долею одного одним. Ці відносини зовні доброзичливі, підтримуються періодичними контактами, пов'язані з виконанням взаємних послуг, обміном думками. Але при цьому не досягається той ступінь щиросердечної близькості, коли спілкування людей веде до вдосконалення особистих якостей один одного. Приятельські відносини не спираються на міцну основу й досить легко перериваються, але можуть перерости й у дружні.
Товариські відносини будуються за особливими правилами: не зачіпати
інтереси один одного, але в той же час не залишатися байдужим до недоліків, критично ставитися до спільної діяльності й до її результатів. Якщо мотивами критики є турбота про людину, повага до нього, бажання допомогти, то такі

80
критичні відносини зміцнюють товариство й можуть стати необхідною умовою дружби. Таким чином, товариські відносини можна визначити як діяльну дружбу.
Дружба – це відносини взаєморозуміння, підтримки й взаємної довіри.
Якщо товариство звичайно розглядається як форма групових відносин, то дружба носить особистісний і виборчий характер і припускає наявність спільних
інтересів і взаємної прихильності. У дружніх відносинах задіяні багато позитивних емоцій: доброзичливість, прихильність, співчуття, спрямованість на благі справи, співпереживання та ін. Як помітив англійський філософ Ф.Бекон,
“вона подвоює радість, а лихо зменшує вдвічі”.
Розуміння моральної цінності дружби залежить від рівня внутрішньої культури особистості. На кожному етапі формування особистості, у кожному віці
існує властиве йому розуміння дружби. Так, у дитячому віці дружба пов'язана із груповою діяльністю – грою. Оцінка моральних якостей ровесника дається стосовно самого себе (власної персони). Це час, коли будується основа дружніх відносин, з'являються уяви про чесність і вірність.
У шкільному віці підсилюється індивідуалізація спілкування, активний розвиток самосвідомості змінює стереотипи поводження, підвищуючи інтерес до
«вічних питань». Тому в підлітків виникає потреба в дружбі, у другу, якому можна довірити переживання, що розділить оцінку всього, що відбувається у внутрішньому світі парубка. Ідеалом підліткової дружби є дружба романтична.
Юнацькій дружбі властива втрата романтизму, посилення егоцентризму, що пов'язане з відкриттям свого внутрішнього світу й усвідомленням виняткової його важливості. Підвищене емоційне фарбування дружби в цей час є своєрідною основою для формування високого почуття любові. Момент переходу
«юнацької» дружби в «дорослу» досить умовний - відбувається відносне завершення формування свідомості; розширення й диференціація сфери спілкування й діяльності; поява нових інтимних прихильностей.
У дружбі дорослих людей спостерігається більш глибокий контроль почуттів і переживань розумом. Можна сказати, що молоді люди прагнуть будувати відносини дружби з тим, хто розділяє їхні погляди й інтереси, а для дорослих досить співзвучності інтересів. Але чим більш складніший й багатогранніший внутрішній світ людини, тим складніше (або взагалі неможливо) знайти собі подібного. Тому в дозрілих літах у людини одночасно може бути й друг дитинства (спільність спогадів), друг-колега (спільність
інтересів справи), друг по улюбленому заняттю (спільність інтелектуальних
інтересів й естетичних переживань).
Дружнє спілкування має високу моральну цінність, наявність друзів вважається однієїю з найважливіших передумов психологічного комфорту й задоволеності життям. Дружба припускає відносини вільних індивідів. Двоє можуть стати друзями, навіть якщо в них різний економічний і соціальний стан, але тільки за умови, якщо обидва є незалежними, вільними людьми, що володіють рівним достоїнством. Люди, що постійно допомагають один одному, не стають друзями, тому що, прибігаючи часто до допомоги одного із друзів, можна потрапити до нього в залежність, а такі відносини суперечать незалежному характеру дружби й часто руйнують її. Глибокий етичний зміст дружби полягає в тому, що друзі ставляться один до одного краще, ніж до інших

81
людей, тобто приблизно так, як повинні ставитися один до одного всі люди.
Дружба прагне до ідеалу моральної досконалості.
Однією з найважливіших проблем, що хвилює кожну людину протягом всього його життя, особливо в пору його молодості, є любов. Любов – це морально-єтичне почуття, засноване на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, схильності, що виражається в цілеспрямованій прихильності до предмета любові, у безкорисливому прагненні до нього.
Поняття любові в етиці багатозначно. Це любов до справи (професії), батьківщини, Бога, ідеї, людини, материнська й батьківська любов до дітей, дитяча любов до батьків, любов між чоловіком і жінкою, тобто любов має самі різноманітні форми й способи прояву. Любов - одне з фундаментальних властивостей людської істоти, найважливіша складова людського духу. Любов не має ніяких зовнішніх причин для свого існування, не має критеріїв вибору. Як і всі фундаментальні відображення буття людини, вона є таємницею. Перебуваючи як би на поверхні, будучи як би видимою, вона недоступна, незбагненна.
Любов відноситься до вкрай динамічної рефлексії почуттів і відносин.
Відмінність любові від дружби в тім, що предметом любові може бути що завгодно, у той час як дружба - це двосторонній зв'язок з іншою людиною.
Моральна цінність любові полягає в її здатності мобілізувати всі сили особистості, будити в ній творчу енергію, створювати й формувати людину й людське в ній. Вона - основа брачно-сімейних відносин.
3. Моральні засади шлюбно-сімейних відносин
У шлюбно-сімейних відносинах - найбільш повно реалізуються цінності любові, дружби, товариства. І шлюб, і сім'я – явища історичні, залежні від суспільних відносин, що змінюються, і, що впливають на конкретно-
історичний образ, стиль життя суспільства. Шлюб – це історично обумовлена, санкціонована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що встановлює їхні взаємні права й обов'язки. Залежно від інтересів суспільства шлюб може виступати в моральній, правовій, релігійній й іншій формах.
Сучасний шлюб ґрунтується на добровільному союзі, визнанні рівних прав чоловіка й жінки. Шлюб є фундаментом сім'ї. Сім'я – мала соціальна група суспільства, члени якої зв'язані шлюбом й (або) кровним спорідненням, спільністю побуту й взаємною моральною відповідальністю. Вона
- найважливіший елемент відтворення суспільного життя. Історично сім'я з'являється значно пізніше шлюбу. Суспільство через сім'ю як соціальний
інститут забезпечує фізичне відтворення й соціальне існування людини.
Шлюбно-сімейні відносини, їхня форма, соціальне призначення визначаються характером конкретно-історичних суспільних відносин.
Сім'я традиційно виконує низку соціальних функцій, головними з яких є продовження роду (репродуктивна функція), виховання дітей, турбота про літніх людей, ведення домашнього господарства, організація дозвілля й ін. Сім'я є одним з головних соціальних інститутів соціалізації індивіда. У ній формується система суспільних і групових цінностей, відбувається передача соціального досвіду, формуються основи індивідуальності, унікальності особистості.
Моральні відносини в сім'ї, які базуються на любові, духовній близькості й

82
чуйності, турботі, відповідальності, сімейному обов’язку, взаємоповазі, є передумовою збереження й зміцнення морального клімату в суспільстві. Шкоду сім'ї завдають такі морально-психологічні властивості особистості як егоцентризм, брутальність, утриманство, кривда, алкоголізм й ін.
Таким чином, моральна цінність товариських, дружніх, любовних, брачно- сімейних відносин полягає в тім, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно звеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.
Цільові навчаючі завдання:
1.
Як Ви розумієте думку Л.М. Толстого про те, що саме любов є шлях
подолання страху смерті?
2.
Відомий італійський соціолог Ф. Альбероні стверджує: «Для дружби
головне не тривалість та регулярність спілкування, а зустріч». Чи поділяєте
Ви його думку?
3.
В якому розумінні любов можна вважати моральною передумовою
людського спілкування загалом?
4.
Що, на Вашу думку, означає бути людиною ввічливою? Чи можна
вважати ввічливість суто зовнішньою характеристикою моральної вдачі
людини?
5. Розуміти людину означає:
a. добре знати людину
b. співчувати, почувавати теж саме, що і вона
c. мати з нею загальні інтереси, думати, як вона
d. допомагати їй, бути їй другом
e. поважати і любити її
6. В основі дружби лежить:
a. територіальна близкість
b. сумісна діяльність
c. спільні інтереси
d. близкість і взаємне прагнення один до одного
e. особиста симпатія
7. Коммунікабельною людину можна вважати таку:
a. яка багато говорить
b. у якої правильна мова
c. яка вміє уважно слухати іншу людину
d. з якою легко спілкуватися
e. яка викликає зовнішню симпатію

II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтрою:
1.
Що означає термін «моральна культура»?
2.
Якими рисами повинна характеризуватися морально культурна особистість?
3.
Проаналізуйте шляхи формування моральної культури.
4.
Розкрийте значення понять «дружба», «любов».
5.
Які існують форми любові?

83 6.
У чому полягають моральні засади шлюбно-сімейних стосунків?
7.
Чи є актуальними у теперішній час моральні правила шлюбно-сімейних відносин?
Теми рефератів:
1.
Становлення дружби як соціального інституту.
2.
Антична дружба: ідеал і дійсність.
3.
Дружба і вік.
4.
Сенс любові.
5.
Любов і шлюб.
6.
Ідеал любові християнсько-візантійського типу.
7.
Тема любові у філософській культурі Нового часу.
8.
Чи потрібні для кохання закони?
9.
Сім’я вчора, сьогодні і завтра.
Література:
1.
Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. – М.: Мысль, 1985.
2.
Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити (за загальною редакцією О. Сербенської). – Львів, 1994.
3.
Байбурин А.К., Топорков А.Л. У истоков этикета. Этнографические очерки. – Л., 1990.
4.
Бестужев-Лада И.В. Ступени к семейному счастью. – М., 1988.
5.
Богат Є.М. «Що водить сонце і світила». Любов у листах видатних людей. – К.: Молодь, 1990.
6.
Бойко В.В. Любовь, семья, общество. – М., 1985.
7.
Веселовский А. Женщины и старинные теории любви. – М.: СП
«Интербук», 1990.
8.
Волченко Л.Б. Гуманность, деликатность, вежливость и этикет. – М.,
1992.
9.
Гусейнов А.А. Золотое правило нравственности. – М.: Молодая гвардія,
1988.
10.
Давыдов Ю. Этика любви и метафизика своеволия. – М., 1990.
11.
Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. –
СПб.: Лениздат, 1992.
12.
Кон И.С. Дружба. – М.: Политиздат, 1980.
13.
Кочетов А.И. Начала семейной жизни. Логинов А.А. Мужчина и женщина. – М.: Полымя, 1989.
14.
Краткий справочник по этикету. – К., 1992.
15.
Малахов В. Етика. Курс лекцій. – К.: Либідь, 2000.
16.
Матвеев В., Панов А. В мире вежливости. – М., 1991.
17.
Основы этических знаний. - СПб., 1998.
18.
Проценко О.П. Етикет і ділові відносини. - Х., 1993.
19.
Соловей П. Ты, я и все, все, все… – М.: Политиздат, 1990.
20.
Философия любви. В 2-х частях. – М.: Политиздат, 1990.
21.
Этикет. – Харьков.: Фолио, 1998.


84

Тема 12. МОРАЛЬНА КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ ТА ЕТИКЕТ

Ключові слова: культура спілкування, етикет, мовний етикет, толерантність, повага, делікатність, співчуття, такт, тактовність, ввічливість, діловий етикет.
Актуальність теми. В сучасному суспільстві проблема моральної культури знаходить своє віддзеркалення у спілкуванні людей, створюючи для цього певні умови. Простежується тісний зв`язок моральної культури спілкування та етикету, що надає людині можливості для власного морального вдосконалення.
Загальна мета. Розкрити зміст етикету, проаналізувати зв`язок моральної культури з етикетом. Показати специфіку спілкування як типу людських стосунків. Охарактеризувати місце етикету у нашому житті та його значення для медичної діяльності.
Конкретні цілі:
 розкрити сутність спілкування;
 проаналізувати зв`язок моральної культури та етикету;
 охарактеризувати правила загального етикету;
 проаналізувати вплив етикету на ділові відносини;
 розкрити особливості етикету в медичній діяльності.
I. Теоретичні питання для розгляду на семінарському занятті:
1. Поняття спілкування. Специфіка спілкування як типу людських відносин.
2. Моральні виміри спілкування.
3. Етикет як цінність культури. Правила загального етикету.
4. Етикет і ділові відносини.
1. Поняття спілкування. Специфіка спілкування як типу людських
відносин
Спілкування – основна форма людського буття. Воно є основою практично всіх наших дій, служить меті встановлення зв’язків та співпраці. Здатність до спілкування завжди була однією з найважливіших якостей людини.
Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або окремий її вид. Головна особливість спілкування – взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства – їх спільну діяльність і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що
існують у даному суспільстві, колективі.
Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи, благополуччя і спокій у сім’ях, колективах. Від манери спілкування багато в чому залежить успіх в роботі.

85
Володіючи нормами культури спілкування, людина може уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.
Специфіка спілкування визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю,
інтересами, почуттями тощо.
У спілкуванні людина формується
і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості.
Складовою культури спілкування загалом є її моральна культура. Це культура, що пов’язана з утвердженням у суспільстві гуманістичних справедливих відносин між людьми. Це здатність людини до вибору у спілкуванні необхідних форм та засобів, що прийняті і трансформовані людиною в процесі виховання й самовдосконалення. Моральна культура активізує прагнення людини до особистісного самовираження, до самоствердження людської гідності, вона спонукає до моральної творчості під час спілкування. Під
моральною культурою спілкування мають на увазі стійкі зв’язки між людьми, а також потребу в морально-психологічному взаєморозумінні, в тому числі і у вирішенні ділових проблем.
Рівень моральної культури може сприяти повноцінному спілкуванню, або породжувати почуття відчуженості, самотності, непорозуміння, якщо рівень культури спілкування є низьким.
Останнім часом виокремлюють такі рівні моральної культури:
-
ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотриманням загальноприйнятих правил етикету);
-
маніпуляційний (спілкування людей з метою досягнення своїх цілей, часто за рахунок інших);
-
гуманістичний (спілкування з повагою один до одного, з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного).
Спілкування має практичне значення, ефективність і результативність якого залежить від багатьох факторів, властивих людям, учасникам процесу спілкування.
2. Моральні виміри спілкування
Для моральної культури спілкування властиве прагнення до взаєморозуміння, відвертості, симпатії, довіри, вміння говорити та вміння слухати. Не випадково, в деяких соціальних сферах людської діяльності протягом століть відшліфовуються такі поняття, як: моральні цінності, моральні норми та
принципи, гуманістичні комунікативні установки у спілкуванні, професійна
(службова) етика, моральні вимоги до представників професій, які найбільше включені у сферу людських відносин.
До моральних цінностей відносять об’єкти , явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали. Обираючи певні моральні принципи, людина підтверджує своє ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.
Моральні цінності добра, морального обов’язку, відповідальності, справедливості, честі й гідності людини, совісті особливо впливають на поведінку людей, їх взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування.

86
У житті людей моральні цінності регламентуються моральними нормами і принципами.
Моральні норми і принципи – це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми у суспільстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов’язкові для виконання.
Люди у своїй поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм та правил. Розумна людина весь час намагається контролювати свої дії, вчинки.
Нерозумна, на думку Конфуція, робить три помилки: говорить, коли не час говорити; не говорить, коли настав час говорити; і говорить, не помічаючи міміки.
Моральними принципами визначаються особливості
комунікативних
установок на взаємодію та спілкування між людьми. Якщо людина сприймає гуманність як цінність, то її комунікативні установки будуть гуманістичними.
Така людина буде у взаєминах з іншими доброю, чесною, порядною, толерантною, справедливою, буде з повагою ставитися до інших.
Під час спілкування слід дотримуватись основних принципів етики:
-
не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі;
-
що ти робиш іншим, те робиш і собі.
В діловому спілкуванні не можна досягати вигоди лише для себе. Це золоте правило моральності, яким слід керуватися для того, щоб забезпечити такий рівень культури спілкування, що допомагає виявити та розкрити найкращі сторони особистості. Водночас це процес виховання і самовиховання, в якому люди впливають одby на одного. Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються моральні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам.
3. Етикет як цінність культури. Правила загального етикету
Слово етикет – французького походження (etiquette – в перекладі означає ярлик, етикетка та церемоніал, тобто порядок проведення певної церемонії). В російську мову це слово увійшло у XVIII ст., коли складався придворний побут абсолютної монархії. За допомогою етикету підкреслювалась виключність царської персони,
її абсолютна перевага над підлеглими.
Етикетом передбачалися не тільки правила поведінки у відповідних ситуаціях, але і форми одягу, довжина шлейфів, наявність прикрас, фасон париків тощо.
В теперішній час під етикетом розуміється встановлений порядок поведінки,
форми обходження в будь-якому суспільстві.
Етикет, як і будь-яке соціальне явище, суперечливий, багатоаспектний, різноманітний. Його багатовікова історія свідчить про наявність особливої людської потреби розробити ритуали певних форм поведінки та спілкування на рівні епохи, соціуму, окремої групи або індивіда.
Етикетна норма припускає образ і форму дії, що зовсім не означає неприпустимість вільних поведінкових варіацій у межах порядності. Знання етикету передбачає вміння адаптуватися до різних умов життя і знаходити розумну лінію поведінки у відповідних обставинах.

87
Етикет є безумовним придбанням культури, в його формуванні і функціонуванні діють ті ж самі механізми, що у формуванні та функціонуванні культури: історичний досвід, пам'ять, відбір цінностей, наявність знакових елементів-символів, поєднання матеріального та духовного, ціннісний результат засвоєння людиною світу природи, соціуму, а також самої себе.
Етикет як феномен культури поступово демократизувався. Ввічливі форми спілкування, поведінки входять у побут, культуру відносин людей як невід’ємний компонент їхнього способу життя. Справжня, щира ввічливість стає своєрідним мірилом культури людини, адже в її основі лежать повага, вміння почувати і співчувати, переживання і співпереживання, відчувати милосердя і співчуття.
«Ніщо не обходиться нам так дешево и не цінується так дорого, як ввічливість»
- писав іспанський письменник Сервантес. У ввічливості віддзеркалюється рівень вихованості людини.
Загальні правила етикету повинні бути виявленням внутрішнього ставлення людини до оточуючих, виявленням уваги і поваги до інших. Наше судження про людей залежить від того, як ми самі себе поводимо. Якщо поведінка людини відповідає вимогам етикету, які засновані на добрих навичках та відповідають загальноприйнятим формам спілкування людей між собою, то таких людей можна вважати вихованими, культурними.
В суспільстві іноді доводиться надавати деяким особам перевагу. Основне
правило можна сформулювати таким чином: перевагу мають
-
жінки перед чоловіками,
-
старші перед молодшими,
-
інваліди та хворі перед здоровими,
-
начальники перед підлеглими,
-
ті, хто знаходяться вище за своїм становищем, перед іншими.
Правилами етикету слід керуватися не від події до події, а постійно, оскільки більшість цих правил може допомогти вірно визначити поведінку у повсякденних контактах з оточуючими.
4. Етикет і ділові відносини
Етикетні норми стали невід’ємним компонентом способу життя (в побуті, на роботі, у громадських місцях) вихованої людини. Культура ділового спілкування
і відносин – необхідна умова будь-якої професійної діяльності людини.
Поведінка людини на службі регламентується цілим зведенням правил, які з’явилися одночасно з виникненням різноманітних професій. Є правила «писані»,
їх необхідно строго дотримуватись, є «неписані», але культурна людина їх дотримується. Одні правила змінюються, як змінюються епохи та люди, інші залишаються незмінними.
Поведінка людини буде залежати не тільки від навичок та прийомів, необхідних для виконання даної роботи, але і від особливостей конкретного середовища, в якому буде складатися ця діяльність.
Правила поведінки у сфері ділових відносин – це не рецепти, а скоріше рекомендації. Висока культура службової діяльності полягає в тім, щоб незалежно від бажання, симпатій, антипатій та інших факторів людина виконувала свої службові обов’язки.

88
Основні правила поведінки «посадових осіб» у процесі їхнього спілкування з людьми повинні бути такими:
-
бути тактовними, ввічливими;
-
бути терплячими, попереджувальними, уважними;
-
вміти вислухати питання, прохання, чітко і зрозуміло відповісти;
-
професійно грамотно виконувати свою справу;
-
бути дисциплінованими та виконавчими.
Цільові навчаючі завдання:
1. Тотожні чи ні за своїм істотним значенням поняття «спілкування» і
«діалог»? Якщо ні, що ще, окрім налаштованості на діалог, передбачає
повноцінне спілкування?
2. К.С.Станіславський писав: «Необхідно раз і назавжди зрозуміти, що
перебирати на людях всю грязну білизну – невихованість. Що в цьому
позначається відсутність витримки, неповажність до інших людей, дурна
звичка. Потрібно раз і назавжди відмовитись від само оплакування та
самооплювання. У суспільстві необхідно усміхатися. Плач та сумуй вдома
або про себе, а на людях будь ласка веселий і приємний». Чи згодні Ви з
такою точкою зору? Поясніть.
3. Відомий французький письменник та льотчик, дуже інтелігентна
людина, якось помітив, що сама велика розкіш – це розкіш людського
спілкування…» Як Ви розумієте ці слова?
4. Відомий французький письменник-мораліст Франсуа де Ларошфуко
тонко помітив: «…Якщо сказати слово вчасно – велике мистецтво, то
вчасно помовчати – мистецтво ще більше». Як Ви розумієте цей вислів?
5. Альфред Адлер у своїй книзі «Що повинне означати для вас життя»
сказав наступне: «Людина, яка не цікавиться своїми побратимами, зазнає
самі великі труднощі в житті і спричиняє саму велику шкоду оточуючим.
Саме у середовищі подібних людей і з’являються невдахи». Чи згодні Ви з
такою точкою зору? Обгрунтуйте свою відповідь.
6. Розкрийте зміст загальних правил ввічливості:
- особиста скромність
- почуття міри та почуття такту
- вміння управляти собою
- стриманість
- бути завжди точними
7. Пояність, як Ви розумієте правила чотирьох переваг. Перевагу мають:
- жінки перед чоловіками
- старші перед молодшими
- хворі перед здоровими
- начальники перед підлеглими
8. Термін «етикет» означає
a. встановлений порядок поведінки, форми обходження у будь-якому суспільстві
b. поважливе ставлення до інших людей
c. кодекс сімейних законів

89
d. вміння красиво одягатися
e. правила поведінки за кордоном
9. Як говорить героїня одного з відомих оповідань Вікторії Токаревої
«Скажи мені що-небудь на твоїй мові»: «Мені подобаються ті, кому
подобаюсь я. Якщо я кому-небудь сподобаюся, то така людина буде
здаватися мені і розумною і красивою. Кожна людина, в остаточному
випадку, кохає себе. Себе в собі і себе в іншому. І в цьому не має нічого
негожого. Чим краще людина ставиться до себе, тим краще вона ставиться
до інших». Прокоментуйте цей уривок.
10. Яким чином мовчання може поєднувати людей?
II. Навчальні завдання для самостійної роботи:
Питання для контролю та самоконтролю:
1.
Що таке спілкування? В чому специфіка спілкування як типу людських стосунків?
2.
Чи можна вважати спілкуванням будь-які моральні взаємини між людьми?
3.
Що таке етикет?
4.
Охарактеризуйте правила загального етикету.
5.
Яке значення займає етикет у медичній діяльності?
6.
Які існують форми спілкування між людьми?
7.
Розкрийте сутність культури спілкування.
8.
В чому полягають особливості спілкування по телефону?
Теми рефератів:
1. Культура ділових відносин.
2. Проблема спілкування у медичній практиці.
3. Культура мови та мовний етикет.
4. Етикет та ділові відносини.
5. Такт і смак.
6. Історія становлення етикету.
7. Етикет взаємовідносин батьків та дітей.
Література:
1.
Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. – М.: Мысль, 1985.
2.
Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити (за загальною редакцією О. Сербенської). – Львів, 1994.
3.
Байбурин А.К., Топорков А.Л. У истоков этикета. Этнографические очерки. – Л., 1990.
4.
Бестужев-Лада И.В. Ступени к семейному счастью. – М., 1988.
5.
Богат Є.М. «Що водить сонце і світила». Любов у листах видатних людей. – К.: Молодь, 1990.
6.
Бойко В.В. Любовь, семья, общество. – М., 1985.
7.
Веселовский А. Женщины и старинные теории любви. – М.: СП
«Интербук», 1990.

90 8.
Волченко Л.Б. Гуманность, деликатность, вежливость и этикет. – М.,
1992.
9.
Гусейнов А.А. Золотое правило нравственности. – М.: Молодая гвардія,
1988.
10.
Давыдов Ю. Этика любви и метафизика своеволия. – М., 1990.
11.
Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. –
СПб.: Лениздат, 1992.
12.
Кон И.С. Дружба. – М.: Политиздат, 1980.
13.
Кочетов А.И. Начала семейной жизни. Логинов А.А. Мужчина и женщина. – М.: Полымя, 1989.
14.
Краткий справочник по этикету. – К., 1992.
15.
Малахов В. Етика. Курс лекцій. – К.: Либідь, 2000.
16.
Матвеев В., Панов А. В мире вежливости. – М., 1991.
17.
Основы этических знаний. - СПб., 1998.
18.
Проценко О.П. Етикет і ділові відносини. - Х., 1993.
19.
Соловей П. Ты, я и все, все, все… – М.: Политиздат, 1990.
20.
Философия любви. В 2-х частях. – М.: Политиздат, 1990.
21.
Этикет. – Харьков.: Фолио, 1998.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал